Смішна історія на фоні зовсім несмішних часів. Думаю, спеціально такий контраст використав автор. Дякую, пані Наталю, що даєте нам уявлення про той період, що від нас приховували багато десятиліть
Дякую, дуже рада чути, що начитка сприймається. "Дівчина з ведмедиком" була написана ще в 20-хх, і "Доктор серафікус" трохи раніше, у 1947-му. А це 1949-й. Його коротка проза майже вся для мене була цікавою теж. Згодом ще декілька оповідань начитаю. Впевнена, що вони теж сподобаються.
О, а я довірилася сайту "Суспільне культура". Дивлюся, видавництво Фоліо теж саме цей знімок молодого (тепер у мене вже постає питання кого?) навіть на обкладинки друкує. І ще купа ресурсів бере цю світлину. Якщо я помилилась, пробачте. Я ще пошукаю, чий це знімок насправді. Оце так карма двох чоловіків. )) Я вже знаходила світлину родини Зерова з жінкою і дитиною, як Петрова з жінкою. ))
@@samnasamaudiobooks Так, ви праві, фото всюди позначене як Петрова-Домонтовича. Тоді я помилилася. Але мені все одно здається, що це не Домонтович. Дуже змінився. В старші роки вони з Зеровим зовсім не схожі.
@@samnasamaudiobooks А це таки не Домонтович. Але і не Зеров. Цей коментар знайшла під відео 5 каналу "Збирався ліквідувати Гітлера! - Подвійний агент Віктор Петров/Домонтович | "Машина часу" @Канадсько-українськийбібліотеч 3 роки тому (змінено) Шановні автори передачі! Світлина молодого начебто Петрова-Домонтовича, яку ви подаєте на 2.50; 5.33 та 8.32 хвилинах, не є його фотографією. Так, це Петров, але не Віктор, а Микола - двоюрідний брат Домонтовича, під час навчання в семінарії. Світлина ця взята із архіву дніпровського письменника-краєзнавця Миколи Чабана, була вперше надрукована в його книзі про родовід Петрових - "З роду Петрових". - Київ, НаУКМА, 2013. Тож, виправьтесь, будь ласка, не поширюйте недостовірні факти. Як дослідив і написав у своїй книзі М. Чабан, Микола Георгійович Петров - кузен Віктора Петрова (Домонтовича) - народився 1891 року в Лошкарівці. Як і його батько (Георгій Мефодійович Петров), став священником. Служив у передмісті м. Нікополя в с. Лапинка на Катеринославщині (нині - Дніпропетровщина). Виступав за самостійну Україну, був членом "Просвіти", агітував проти колгоспів і розкуркулення. За це і був зарештований 1931 року, з північних таборів не повернувся. Рідним про долю М. Петрова офіційно не повідомили, але сторонні люди розповіли, що начебто отець Микола загинув (приблизно 1933 р., коли від нього перестали надходити листи) від голоду та виснаження десь в районі Котласа Архангельської області. 1990 року Миколу Петрова реабілітували.
Щиро дякую ❤
Щиро дякую за прекрасно прочитаний твір рідною мовою
Щиро дякую за чудове читання ❤
Дякую!❤
Щиро дякую! Неперевершений Домонтович!
Щиро дякую, пані Наталя, за вашу працю. Виразно читаєте, цікаво подаєте текст, гарно озвучуєте різних героїв.
І музичне супроводження доречно. Творчої наснаги Вам!
💛💙
О, дякую Вам, пані Людмило, за сприйняття, підтримку і побажання!
Смішна історія на фоні зовсім несмішних часів. Думаю, спеціально такий контраст використав автор.
Дякую, пані Наталю, що даєте нам уявлення про той період, що від нас приховували багато десятиліть
Дякую вам!❤
Пані Ніно, і Вам дякую, що заглянули на цей текст.
Від джазу просто кайфую . Перші десять секунд відео , а вже в екстазі
О, так, джаз лягає на той час, я теж у захваті, що змогла за настроєм сюди саме джаз підібрати. Дякую.
Таке відчуття, що це був нарис перед написанням "Дівчини з ведмедиком" та "Доктора Серафікуса". Дуже багато образів збігаються. Дуже приємна начитка!
Дякую, дуже рада чути, що начитка сприймається.
"Дівчина з ведмедиком" була написана ще в 20-хх, і "Доктор серафікус" трохи раніше, у 1947-му. А це 1949-й. Його коротка проза майже вся для мене була цікавою теж. Згодом ще декілька оповідань начитаю. Впевнена, що вони теж сподобаються.
Бідна жінка! Сподіваюсь, вона дісталася до дому без ускладнень.
Так, згодна з Вами, шлях її туди змальваний так, що ця іронійна історія набуває іншого настрою.
А чому Домонтович разом з молодим Зеровим в кінці відео?
О, а я довірилася сайту "Суспільне культура". Дивлюся, видавництво Фоліо теж саме цей знімок молодого (тепер у мене вже постає питання кого?) навіть на обкладинки друкує. І ще купа ресурсів бере цю світлину. Якщо я помилилась, пробачте. Я ще пошукаю, чий це знімок насправді.
Оце так карма двох чоловіків. )) Я вже знаходила світлину родини Зерова з жінкою і дитиною, як Петрова з жінкою. ))
Ну наче у Зерова інші юнацькі світлини. А й справді, вони трохи схожі.
@@samnasamaudiobooks Так, ви праві, фото всюди позначене як Петрова-Домонтовича. Тоді я помилилася. Але мені все одно здається, що це не Домонтович. Дуже змінився. В старші роки вони з Зеровим зовсім не схожі.
Пані Ольго, все ок. Він, справді, дуже змінився, наче і не він на фото, Ви праві.
@@samnasamaudiobooks А це таки не Домонтович. Але і не Зеров. Цей коментар знайшла під відео 5 каналу "Збирався ліквідувати Гітлера! - Подвійний агент Віктор Петров/Домонтович | "Машина часу"
@Канадсько-українськийбібліотеч
3 роки тому (змінено)
Шановні автори передачі! Світлина молодого начебто Петрова-Домонтовича, яку ви подаєте на 2.50; 5.33 та 8.32 хвилинах, не є його фотографією. Так, це Петров, але не Віктор, а Микола - двоюрідний брат Домонтовича, під час навчання в семінарії. Світлина ця взята із архіву дніпровського письменника-краєзнавця Миколи Чабана, була вперше надрукована в його книзі про родовід Петрових - "З роду Петрових". - Київ, НаУКМА, 2013. Тож, виправьтесь, будь ласка, не поширюйте недостовірні факти.
Як дослідив і написав у своїй книзі М. Чабан, Микола Георгійович Петров - кузен Віктора Петрова (Домонтовича) - народився 1891 року в Лошкарівці. Як і його батько (Георгій Мефодійович Петров), став священником. Служив у передмісті м. Нікополя в с. Лапинка на Катеринославщині (нині - Дніпропетровщина). Виступав за самостійну Україну, був членом "Просвіти", агітував проти колгоспів і розкуркулення. За це і був зарештований 1931 року, з північних таборів не повернувся. Рідним про долю М. Петрова офіційно не повідомили, але сторонні люди розповіли, що начебто отець Микола загинув (приблизно 1933 р., коли від нього перестали надходити листи) від голоду та виснаження десь в районі Котласа Архангельської області. 1990 року Миколу Петрова реабілітували.