Вчитель початкових класів. Дуже люблю предмет "Українська мова і читання". З досвіду точно знаю, що залучити учнів до літератури можна тоді, коли вчитель вміє виразно і емоційно читати твір, усебічно аналізувати героїв, переносити події у сучасний світ, спонукати учнів до висловлювання власної думки, до презентації читання, переказу чи розігрування улюблених уривків, пошуку цікавих фактів про автора чи історію створення твору,... А найголовніше - вчитель має впливати на емоційний стан учнів, сам бути в темі та у захваті від твору.
Це було дуже цікаво, я вам дуже дякую за ваші відео! Дуже приємно слухати! А ще хочу відмітити чудову роботу оператора, - я дуже радію, що такий важливий контент підкріплений професійною роботою, і це приємно не тільки завдяки інформативному матеріалу, а ще і просто дивитися :)
пригадую яке щастя було в технікумі на уроці літератури, коли дозволили вибрати Ліни Костенко вірш на вибір і вивчити!! геніально ж! дуже було цікаво що хто вибрав!
У 10-ому класі я вчилася за обміном в Америці, де у нас на уроці англійської, який був об'єднанням мови і літератури, до речі, півроку (!) вивчався "Старий і море" Хемінгуея. 1 твір, цілий семестр, частинами, дуже глибоко і ретельно, розбираючи різні підходи і стратегії до інтерпретації тексту, характерів, сюжету тощо. Чесно, ця робота над повістю була цікавіша за саму повість! І прониклися нею навіть найбільші ледацюги в класі! А в кінці - кожен мав написати величезне ессе на тему, власноруч придуманою. Моя була про паралелі між Сантьяго та Ісусом. Нещодавно натрапила на те ессе - була в шоці, що це я таке написала власноруч та ще й за часів, коли архіви гугла були в рази менші! Тому, погоджуючись, що книжки мають не стільки виховувати, скільки захоплювати й розважати, найголовніший і найцінніший side-effect, якщо хочете, від читання та адекватного викладання літератури в школі - це те, що вони вчать власне думати.
Згодна практично з усім. Додам: щоб розірвати це коло і не перенавчати вчительок, треба навчити викладачів кафедр у вишах. Я, мабуть, не дуже хороша вчителька, бо на уроках рідко питаю про зав‘язку-розв‘язку і ніколи про «що хотів сказати автор»🙃 Але ми можемо розбирати з класом ямби-амфібрахії, бо це іноді просто цікаво. Намагаюся якомога більше читати тексти з класом і в класі на уроці, навіть якщо це роман - тоді намагаюся так побудувати спільночитання, щоб «на найцікавішому місці!», щоб «а що там далі??». І ще ми все прочитане намагаємося тут же обговорити: десь слово, бачу, не зрозуміли - зупиняємося, ліземо в словники, розбираємо значення; десь ситуація у творі вимагає зупинитися й обговорити - що відбувається? чому? що ви про це думаєте? Так, це дуже багато часу вимагає, тож викручуюся як можу, часто тексти з літератури стають матеріалом для уроків мови, прошу іноді уроки в колег (ОБЖ чи щось таке)… І так, мені подобаються «Хіба ревуть воли…»🙃
Багато українських дітей зараз отримують досвід літературного аналізу в школах різних європейських країн. І він помітно відрізняється від українського. Наш таки морально застарів. Текстів для вивчення точно треба менше, а часу на розгляд більше. Слушна думка про непотрібність підручників з літератури в тому вигляді, як маємо зараз, особливо дратують часто висмоктані з пальця питання після тексту.. З якою інтонацією декламувати ту чи ту поезію - особиста справа кожного, власне, як і бажання вивчити її напам'ять, не кажучи вже, про читання перед усім класом. Треба врешті витягти з "соцреалізмівського" літературного ярма і дітей, і вчителів.
Я випустилася у 2008 рокі, й таке враження, що пані Віра просто думки мої читала тих часів. Ніколи не розуміла, навіщо знати всю хронологію по роках життя письменників, "що автор хотів цим сказати" насправді було "що вчитель думає про думки автора" і "Хіба ревуть воли" справді видавався найнуднішим твором. І наче в нас були хороші вчительки й літератури, й історії. Часто відірваність від теми робила прочитання дуже важким, коли дискусії були зосереджені більше на ось цьому "що хотів сказати автор", а не на контексті чи подіях, під впливом яких він писав твір. І ще присвяти всім цим невідомим людям, про яких ми вчили переважно лише імена, зовсім не допомагали. Дякую за це відео!
Літературі в школі дають замало годин вивчення (1 урок/тиждень у середній та 2 у старшій), щоб в учнів, що не читають позакласно могли розвинутись та укорінитись інтерес чи симпатія до літератури. Зарубіжну літературу досі викладають колишні викладачі рососійської мови/літератури, нерідко така сама ситуація і з українською літературою. Досі пам'ятаю, як викладачка зарубіжної літератури (одна з тих вчителів, яких учні поважають і трохи побоюються) спитала, що ми зараз проходимо з української літератури, і отримавши у відповідь "Я (Романтика)", зверхньо мовила: "Ах, єтот расказік...". В таких умовах жодній прихильності та любові до власної культури не дано шансу розвинутись.
Дякую пані Віра,я не вчителька,я мама,намагаюсь привити своїм,діткам любов до української літератури,яку сама безмежно люблю і завдяки Вам не перестаю відкривати для себе.Повністю погоджуюсь з Вашими думками, якбижто так.Дякую.
Віро Павлівно, дякую за вашу виважену позицію та слушність міркувань! Як на мене, поміркована іронічність, насамперед у ставленні до себе, у принципі свідчить про зрілість і гідність будь-якого фахівця, і вчитель тут аж ніяк не має бути винятком, а радше навпаки.
Я учителька зарубіжної літератури, а основна моя посада - директор школи, тож можу аналізувати ситуацію на рівні адміністрації та учителя. Насправді, притомні "вчительки" (принаймні я знаю таких багато, а завдяки соцмережам - і в різних куточках України) все, про що Ви говорите , розуміють уже давно. І все ж не вони вирішують головну проблему - робота з текстом на уроці. Вони можуть варіювати лише невеликий відсоток годин на вивчення тієї чи іншої теми, але це не рятує ситуацію. Саме МОН повинно прийняти рішення про скорочення кількості текстів, що вивчаються, щоб вчитель НА УРОЦІ міг, як провідник туриста в горах, провести дітей цією незвіданою територією, показуючи їм "чудові краєвиди, незвичний колір неба чи форму скелі". На уроці повинен бути той живий діалог і дослідження тексту, а робота вдома можу тільки доповнити це. Якщо ж в програмі стільки творів (а є ще поняття " вивчення оглядово"😱), то зануритися саме в таку роботу, в дослідження, особливо під час вивчення великих текстів, вкрай проблематично. Отож, спочатку треба зомбувати МОН, а вчительки завдяки горизонтальним зв'язкам далі самі всі проблеми вирішать 💙💛🙂✌️
Я це добре розумію, дещо зробила, аби мінялася ситуація, але мусимо працювати над проблемою всі разом. Треба домогтися перегляду програм і скорочення кількості текстів насамперед. Але це не відміняє й іншого аспекту, бо вчителів вчать за стандартами минулого століття, вони не знають сучасного інтерпретаційного інструментарію. Я знаю. що є чудові вчителі, але й 2не надто чудових" таки багато. Знаю про це не з теорії.
Я згодна, що має бути скорочення кількості текстів, і ще дуже згодна, що література для дітей має нести розважальний характер, бо підсвідомо вони і так через неї "виховуються". А от займання одночасно посади директора і викладача, як на мене, радянщина якась. Скільки не спостерігала, як наш директор школи, де навчалася донька, поєднував ті два напрямки (доречі, теж був вчителем зарубіжної літератури), то були постійні заміни, або взагалі інші предмети, а сама література у гуманітарному класі майже не вивчалася. Що я хочу цим сказати, адміністрування школою - то має бути окрема посада, котрій, на мою думку, потрібно приділяти весь робочий час.
Надіюсь, що про мене так не будуть згадувати, бо вважаю, що уроки - то святе, тим більше, що годин у мене небагато. З одного боку, справді, директор - посада, яка вимагає сил і віддачі, роботи у відпустці. Тому підготовка до уроків, перевірка зошитів - все це ввечері і у вихідні. З іншого боку, директор повинен бути "у формі", "граючим тренером", знати й розуміти (іноді й приклад показувати), як учити сучасних дітей, які вони є, як сприймають і реагують, що їх хвилює, а що залишає байдужими. Тільки тоді директор буде "на одній хвилі" з колективом.
Вивчаючи, "Хіба ревуть воли..." можна говорити про булінг, генетику, вибір людини і соціальне й суспільне оточення...про багато чого. "Подражаніє 11 псалму" -- можна трактувати не лише так, а українська мова проти панівної російської ("Лише народи, явлені у слові...", ну ви знаєте). Якщо на живописному полотні змальований образ бідної або непривабливої людини, то це не твір мистецтва ) біографії бувають вельми цікавими. Текстуальна насиченість перешкоджає вивченню біографії письменника. Щоб діти прочитали текст, значну частину слід прочитати й проаналізувати на уроці. Про об'єднання літератур... У зарубіжній літературі 5-9 кл значно більше повістей для текстуального вивчення, + українська література, + історія,+ географія... щоб встигнути все прочитати з літератури колега (!) сама читає вголос частину тексту синові п'ятикласнику, бо дитина не встигає. І саботаж трохи є. І старі підходи є. Я так само прихильник "повільного читання", але 🤷 Була вражена спогадом Д. Лихачова про те, як академік (чи то Виноградов, чи то Щерба) за академічний рік встиг проаналізувати лише кілька строф з "Евгения Онегина". У нас такої розкоші зроду не було. Такі реалії. Користувалася згаданими п. Вірою лекціями і для себе, і для учнів. Царство Небесне А. Панченкові, фахівець і людина. Можливо, не всі вірили літературі (коли почалася війна 22 року і народ дивувався ворожим діям, запитувала: ви Шевченка читали? -- читали, то ж усього ж література), не всіх виховувала, але багатьох. Чому б тоді ми відмовлялися від росліт, чому складають список зі 100 творів, які змінили світ? Просто є твори, які ми готові прийняти, а є такі, які не готові прийняти серцем у якийсь момент свого життя. "Ой у лузі червона калина" -- так само література ) Дякую з розмову 💐
Тема дууууже важлива! Її варто було б почати обговорювати і ВИРІШУВАТИ давно, але ще не запізно. Від себе додам, що у 2013 в Криму (Ялта), на День Незалежності, у цілком формальному «державному» форматі, хлопчик з української гімназії (єдиної на південному березі Криму) читав вірша «Любіть Україну», то в мене, дорослої людини тремтіли руки-ноги … Погоджуюся, що занадто пафосний вірш, який треба розглядати у контексті часу, просто згадалося… Але і цей наведений приклад, потрібно розглядати у такому ж контексті: часу, регіону… Ще раз дякую!
На 100% погоджуюсь з тим, що зараз учні набагато більш схильні до іронії. Увесь пафос укр. літератури і пієтет до її пантеону в мене викликав тільки відторгнення. Якби "Любіть Україну" супроводжувало "Любіть Оклахому", я би, можливо, в шкільному віці не вирішив, що поезія - це геть не моє. Зараз, вже в дорослому віці, я наздоганяю весь величезний масив недопрочитаного і недозрозумілого.
У перші дні повномасштабного вторгнення ви не згадували "Любіть Україну"? Не актуально й нині? Чи ви думаєте в американців чи тим паче в росіян менше пафосу? Ви просто не готові були любити Україну.
@@olhaolha5669 мені йшлось не про актуальність, а про те, що від часів Сосюри естетичні смаки дуже змінились. Любити Україну і любити вірші Сосюри - це різні речі.
Дякую, пані Віро))) Люблю слухати ваші лекції, вони мені дуже допомагають утвердитися в моїх сумнівах) Я вчителька)) Правда, тільки 3 роки) Дуже суголосні багато ваших думок) Підручником ми майже не користуємося) Вірші на уроках усім класом теж не розповідаємо) Учитель має певну свободу вивчення текстів, поки це не стосується ЗНО( Було б дуже круто, якби ви взялися за курс для вчителів цілісного аналізу текстів)) Я б з радістю взяла в ньому участь))
Особисто для мене більш важливим за біографії авторів є швидкий огляд історії часу, у якому вони жили, які проблеми були у суспільстві тощо. Тоді більш зрозуміло стає, як можна розглядати і аналізувати текст з огляду на те, з чого складалось сьогодення авторів, як воно стосується нас, чи це ще актуально, чи щось змінилося тощо. Радянська система викладання залишила нам лише класову боротьбу, і саме через це мені особисто завжди бракувало інтересу до української літератури, до здавалося, що там лише класова боротьба. У той самий час та ж сама система підносила російську літературу як ту, що розглядає усю палітру емоцій, і автоматично це було більш обіцяючим. Тож як на мене потрібно додавати ширший історичний контекст і потрібно показати, що українська література охоплює усі емоційні стани, а не лише бореться.
Eх, а мені саме в школі дуже сподобалися Хіба певуть воли, я, може, з того 8мого класу з курсу літератури тількт і пам'ятаю Панаса Мирного😂. Ну класна книга, чого ж ні;)
Українську літературу полюбила не в школі, бо й справді, оті питання підручника перетворювали її на прісне їдло, а в універі - завдяки студенткам філфаку, з якими жила в профілакторії. У них була гора текстів без жодної дидактики, і саме завдяки ним увійшла у смак. Утім, сучасних вчительок літератури теж розумію, бо вони готували випусників до ЗНО з питаннями на кшталт "якого кольору була хустка Галі" (даруйте за ймовірне перебільшення). Крім виховної і розважальної функції шкільний предмет "Література" має навчити читати - розуміти текст, отримувати насолоду від стилю чи усвідомлювати, що саме в тексті дратує. Щодо об"єднання: програми з літератури та історії мають бути бодай синхронізовані, бо "червоний ренесанс" з історії вивчають у 10 класі, а власне авторів - у 11-му, і список можна продовжувати, бо лише в уяві чиновників від освіти існують міжпредметні зв"язки, не підтверджені програмою. Дякую щиро за вашу працю!
Дякую, п.Віро. Цілком погоджуюся, що творів для текстуального вивчення має бути менше. Дати ніколи не змушувала завчати (крім Шевченка), але орієнтуватися в епОсі та регіоні митця треба. (щоб не вийшов наприклад Франко харків'янином та жив перед Сковородою). А вірш напам'ять пропоную (в старших класах) на вибір учня - так і прочитають більше, і познайомляться не з однією-двома поезіями, і вивчить навіть найлінивіший, бо знайде щось на два-чотири рядки. Для високоі оцінки треба ще й обгрунтувати, чим саме ця поезія сподобалася.
Майже з усім погоджуюсь, однак декілька аргументів маю додати. Курс зарубіжної літератури в школі викладається українською мовою, вивчаються твори світової класики в українських перекладах і знову звучить українська мова. І зарубіжну сьогодні викладають вчителі української мови і літератури і зарубіжної літератури. Скільки тих російських філологів залишилося в школі? Поєднання двох літератур - це зменшення простору УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. От цього допустити неможна! Дякую, Віро Павлівно, за думки щодо зміни принципів викладання літератури в школі.
Коли я прийшла 6 років тому в школу, то на кафедрі зарубіжної літератури було 4 вчительки, наймолодшій з яких виповнилося тоді 60. Усі - колишні вчительки російської мови. Нещодавно виклали російське в макулатуру: "Пушкін не винен". 😢
Люблю читати і слухати пані Віру, але мене радянську сільську дівчинку, нормальною людиною, виховала література. Моїм улюбленим письменником, в підлітковому віці був Соммерсет Моєм.
В школі прочитала повністю лише ті твори, які читала наввипередки з програмою. Якщо щось не встигла до препарування книги на уроці, то вже було важко змусити себе її читати. А "сочинения", які треба було "правильно списати з критики", ставали справжніми тортурами. П'ять шкіл у трьох містах, дванадцять різного віку й статі вчителів літератури і лише одна-однісінька вчителька дозволяла у цих контрольних творах висловлюватись.
Пані Віро, ви класна Круто мати контент науковців про українську літературу, але ще більш круто, коли ловиш себе на думці: так і є, точно те ж саме думала/відчувала, не проговорюючи це для себе раніше (про багато аспектів загалом, не лише педагогіку) Взагалі, хочеться бути останнім поколінням, якому вбили в голову нудоту від ТГШ і від всієї літератури аж до кінця ХІХ ст. (філологічна освіта це виправляє, але рефлекс і відраза до калиново-поневолено-страждального пафосу - це назавжди)
Дякую, пані Віра, за такі сучасні думки стосовно викладання. Особливо розділяю погляд, що література має подаватися, як розважальний предмет. Вона і так підсвідомо "виховує". Тема виключення російської літератури з програми школи для мене все ж незрозуміла. Як раз на ній і можна вивчати культуру сусідньої країни для розуміння і імперськості, і інших аспектів, котрі тягнуться століттями. В курсі зарубіжної літератури можна було б розглядати, як будь яку іншу культуру. Заборона, як на мене, матиме гірші наслідки. Кут вивчання її просто має бути іншим.
Дуже дякую за випуск! Питання до Віри Павлівни - діти Олени Пчілки здобували освіту вдома, бо мати не хотіла пускати їх до зросійщених шкіл. Як Ви думаєте, якби Олена Пчілка була нашою сучасницею, пустила би вона своїх дітей до сучасної школи чи все ж таки наймала приватних вчителів для домашнього навчання?
Моя сестра за останній рік читала Шекспіра в оригіналі та уривки з Франкенштейна і вона справді вражена тим наскільки по-іншому британці викоадають літературу. А я згадую свій список віршів до ЗНО, і розумію що не можу навіть Ліну Костенко процитувати, хоч би як сильно мене не пробирало від її слів. Певно любити літературу у нашій школі можна тільки всупереч. Сподіваюся поки що.
Добрий день. Дякую, що висловились на таку важливу і цікаву тему. Питання до Віри Павлівни. Чи погодитесь ви, що реформа самих лише уроків літератури зазнає невдачі без реформи освітнього процесу загалом? Наприклад, чи можливо приділяти увагу літературі, якщо (грубо кажучи) учням щоденно доводиться зазубрювати великі об'єми малопов'язаної між собою інформації з різних предметів? Або чи можна сумістити тезу "тільки текст знає як його читати" з тим, що вчитель має виставити оцінку учениці\учню?
Ну чому ж не можна. Я так викладаю студентам уже багато років. Навіть у деконструктивізмі існує поняття "надінтерпретації" щодо тексту. Але якщо і вчителька, й учениця прочитали текст, то важливо визначити, чи текст прочитаний і осмислений, а їхні оцінки можуть не збігатися. На оцінку різниця інтерпретацій не має впливати, лише засвідчення знання тексту.
У нас в сім'ї з "Волами..." пов'язана одна історія! Мій син відмовився їсти м'ясо, коли слухав біля мене цю аудіокнигу (на свою голову вирішила прослухати їх, бо освіжала в пам'яті шкільну літературу)
Як на мене, ми втрачаємо читаюче покоління. Література- це про читання. Не уявляю як в процесі он лайн навчання організувати читання в класі. Сучасні учні не проходять програму, а несуться галопом. Про яке виховання, формування художнього смаку, загальної культури можна говорити? І так само навчаються і студенти не тільки в педагогічних, а й в інженерних і медичних вузах. Навчання- це щоденна праця, формування практичних навичок. А всі творчі завдання задаються додому. В результаті їх виконують в кращому випадку батьки, або не виконуються зовсім. Тексти для читання в середній школі занадто травматичні для дитячого сприйняття.Вибачте за цей потік думок. Але це тільки верхівка проблем сучасної школи.😮
Багато з чим із сказаного важко сперечатися. Я дуже поважаю літературну і просвітницьку діяльність пані Віри, проте є ряд зауважень від людини, яка ніколи не вважала українську літературу нудною. 1. Фрази типу " я би перепустила всіх вчительок через курси..." видають зневагу. Снобізм викладача Могилянки до тих, хто готує для цього закладу учнів, недопустимий. 2. Хоч головою вдарся об кут, а поки школа буде зорієнтована на ЗНО, таких уроків, як ви мрієте, не буде. Вчитель має дати учневі знання до вступу. А це зазубрювання. Хто недавно бачив питання НМТ чи ЗНО, той розуміє. 3. Все, що пані Віра пропонує поміняти, залежить не від рядового викладача, а від міністерства. Хороші вчителі (а їх немало) і так роблять все, щоб уроки були цікавіші, актуальніші. 4. У нас викладають не лише вчительки, а й вчителі. Їх, як я розумію, вчити вже не треба. Мова чомусь лише про вчительок.
Жодної зневаги! Я й себе періодично "перепускаю" через курси нових теорій, а вчителі їх таки геть не знають переважно. А щодо ґендерної толерантності, то я затята феміністка й завжди виступаю за квоти й преференції для чоловіків у нашій професії. Але мені, на превеликий жаль, якось не траплялося познайомитися з учителем літератури. Перепрошую, коли образила, але досвід є досвід.
Відчула деяку зверхність до учителів в іронічному «зазомбувати учительок». Ніби це якась тупоумна юрба. Учителі в школі зараз, як і викладання літератури, суттєво змінилися, відтоді як Віра Павлівна ходила до школи. Треба все ж частіше виходити в поля, щоб так переконливо коментувати, що вчителі «виховують», а що ні. Стверджую як учителька, що працює в середній школі.
Ну, звинувачувати мене у зверхності не варто, я з учительської родини, а щодо змін, відколи я ходила до школи, то не дуже згодна. Син вчився, внук вчиться, а питання до текстів так само безтолкові, як і раніше. І вчимо далеко не найкращі тексти. Нехай мені хтось пояснить, як переконати мого чотирнадцятилітнього іронічного внука, що "Гримить!" Франка - це гарний вірш. Я вважаю, що посередній. На формування шкільної програми я не впливаю, але коли в ЗНО не було Максима Рильського, таки одного з наших геніїв, ми з друзями років зо три волали з усіх трибун, поки повернули. Треба говорити про це, удавати, що "в полях" все добре, не вийде. Мені студенти іноді таке про школу розказують, що хочеться мало не за зброю хапатися.
Дійсно досі не знаю, нащо всі ті біографії авторів та багато іншого. Але як тоді бути із ЗНО , чи як його вже називають? Адже саме там дітей перевіряють на знання ямбів, хореїв, метафор та інших, на думку експертки і мою теж, непотрібних речей). От і змушені вчительки не тексти обговорювати, а композицію розглядати. А ще є програми, за якими мають працювати вчителі. То хай усе ,,непотрібне,, з них викинуть, й питань ніяких не виникатиме. Не вчитель на сьогодні вирішує, який матеріал мають вчити учні, він лиш обирає форму та методи, як його вдаліше подати.
Треба заборонити на законодавчому рівні вислів "вчити літературу". Треба читати книги або тексти. В усіх класах текстів для вивчення забагато. ТОму вчитель постійно пришвидшується. А всі читацькі процеси дітей треба уповільнювати.
Вчитель початкових класів.
Дуже люблю предмет "Українська мова і читання". З досвіду точно знаю, що залучити учнів до літератури можна тоді, коли вчитель вміє виразно і емоційно читати твір, усебічно аналізувати героїв, переносити події у сучасний світ, спонукати учнів до висловлювання власної думки, до презентації читання, переказу чи розігрування улюблених уривків, пошуку цікавих фактів про автора чи історію створення твору,...
А найголовніше - вчитель має впливати на емоційний стан учнів, сам бути в темі та у захваті від твору.
Це було дуже цікаво, я вам дуже дякую за ваші відео! Дуже приємно слухати!
А ще хочу відмітити чудову роботу оператора, - я дуже радію, що такий важливий контент підкріплений професійною роботою, і це приємно не тільки завдяки інформативному матеріалу, а ще і просто дивитися :)
пригадую яке щастя було в технікумі на уроці літератури, коли дозволили вибрати Ліни Костенко вірш на вибір і вивчити!! геніально ж! дуже було цікаво що хто вибрав!
У 10-ому класі я вчилася за обміном в Америці, де у нас на уроці англійської, який був об'єднанням мови і літератури, до речі, півроку (!) вивчався "Старий і море" Хемінгуея. 1 твір, цілий семестр, частинами, дуже глибоко і ретельно, розбираючи різні підходи і стратегії до інтерпретації тексту, характерів, сюжету тощо. Чесно, ця робота над повістю була цікавіша за саму повість! І прониклися нею навіть найбільші ледацюги в класі! А в кінці - кожен мав написати величезне ессе на тему, власноруч придуманою. Моя була про паралелі між Сантьяго та Ісусом. Нещодавно натрапила на те ессе - була в шоці, що це я таке написала власноруч та ще й за часів, коли архіви гугла були в рази менші! Тому, погоджуючись, що книжки мають не стільки виховувати, скільки захоплювати й розважати, найголовніший і найцінніший side-effect, якщо хочете, від читання та адекватного викладання літератури в школі - це те, що вони вчать власне думати.
Згодна практично з усім. Додам: щоб розірвати це коло і не перенавчати вчительок, треба навчити викладачів кафедр у вишах.
Я, мабуть, не дуже хороша вчителька, бо на уроках рідко питаю про зав‘язку-розв‘язку і ніколи про «що хотів сказати автор»🙃 Але ми можемо розбирати з класом ямби-амфібрахії, бо це іноді просто цікаво.
Намагаюся якомога більше читати тексти з класом і в класі на уроці, навіть якщо це роман - тоді намагаюся так побудувати спільночитання, щоб «на найцікавішому місці!», щоб «а що там далі??». І ще ми все прочитане намагаємося тут же обговорити: десь слово, бачу, не зрозуміли - зупиняємося, ліземо в словники, розбираємо значення; десь ситуація у творі вимагає зупинитися й обговорити - що відбувається? чому? що ви про це думаєте?
Так, це дуже багато часу вимагає, тож викручуюся як можу, часто тексти з літератури стають матеріалом для уроків мови, прошу іноді уроки в колег (ОБЖ чи щось таке)… І так, мені подобаються «Хіба ревуть воли…»🙃
Багато українських дітей зараз отримують досвід літературного аналізу в школах різних європейських країн. І він помітно відрізняється від українського. Наш таки морально застарів. Текстів для вивчення точно треба менше, а часу на розгляд більше. Слушна думка про непотрібність підручників з літератури в тому вигляді, як маємо зараз, особливо дратують часто висмоктані з пальця питання після тексту.. З якою інтонацією декламувати ту чи ту поезію - особиста справа кожного, власне, як і бажання вивчити її напам'ять, не кажучи вже, про читання перед усім класом. Треба врешті витягти з "соцреалізмівського" літературного ярма і дітей, і вчителів.
100% підтримка
Я випустилася у 2008 рокі, й таке враження, що пані Віра просто думки мої читала тих часів. Ніколи не розуміла, навіщо знати всю хронологію по роках життя письменників, "що автор хотів цим сказати" насправді було "що вчитель думає про думки автора" і "Хіба ревуть воли" справді видавався найнуднішим твором. І наче в нас були хороші вчительки й літератури, й історії. Часто відірваність від теми робила прочитання дуже важким, коли дискусії були зосереджені більше на ось цьому "що хотів сказати автор", а не на контексті чи подіях, під впливом яких він писав твір. І ще присвяти всім цим невідомим людям, про яких ми вчили переважно лише імена, зовсім не допомагали. Дякую за це відео!
Літературі в школі дають замало годин вивчення (1 урок/тиждень у середній та 2 у старшій), щоб в учнів, що не читають позакласно могли розвинутись та укорінитись інтерес чи симпатія до літератури. Зарубіжну літературу досі викладають колишні викладачі рососійської мови/літератури, нерідко така сама ситуація і з українською літературою. Досі пам'ятаю, як викладачка зарубіжної літератури (одна з тих вчителів, яких учні поважають і трохи побоюються) спитала, що ми зараз проходимо з української літератури, і отримавши у відповідь "Я (Романтика)", зверхньо мовила: "Ах, єтот расказік...". В таких умовах жодній прихильності та любові до власної культури не дано шансу розвинутись.
Дякую пані Віра,я не вчителька,я мама,намагаюсь привити своїм,діткам любов до української літератури,яку сама безмежно люблю і завдяки Вам не перестаю відкривати для себе.Повністю погоджуюсь з Вашими думками, якбижто так.Дякую.
Віро Павлівно, дякую за вашу виважену позицію та слушність міркувань! Як на мене, поміркована іронічність, насамперед у ставленні до себе, у принципі свідчить про зрілість і гідність будь-якого фахівця, і вчитель тут аж ніяк не має бути винятком, а радше навпаки.
Я учителька зарубіжної літератури, а основна моя посада - директор школи, тож можу аналізувати ситуацію на рівні адміністрації та учителя. Насправді, притомні "вчительки" (принаймні я знаю таких багато, а завдяки соцмережам - і в різних куточках України) все, про що Ви говорите , розуміють уже давно. І все ж не вони вирішують головну проблему - робота з текстом на уроці. Вони можуть варіювати лише невеликий відсоток годин на вивчення тієї чи іншої теми, але це не рятує ситуацію. Саме МОН повинно прийняти рішення про скорочення кількості текстів, що вивчаються, щоб вчитель НА УРОЦІ міг, як провідник туриста в горах, провести дітей цією незвіданою територією, показуючи їм "чудові краєвиди, незвичний колір неба чи форму скелі".
На уроці повинен бути той живий діалог і дослідження тексту, а робота вдома можу тільки доповнити це.
Якщо ж в програмі стільки творів (а є ще поняття " вивчення оглядово"😱), то зануритися саме в таку роботу, в дослідження, особливо під час вивчення великих текстів, вкрай проблематично.
Отож, спочатку треба зомбувати МОН, а вчительки завдяки горизонтальним зв'язкам далі самі всі проблеми вирішать 💙💛🙂✌️
Я це добре розумію, дещо зробила, аби мінялася ситуація, але мусимо працювати над проблемою всі разом. Треба домогтися перегляду програм і скорочення кількості текстів насамперед. Але це не відміняє й іншого аспекту, бо вчителів вчать за стандартами минулого століття, вони не знають сучасного інтерпретаційного інструментарію. Я знаю. що є чудові вчителі, але й 2не надто чудових" таки багато. Знаю про це не з теорії.
@@ageyevavira9147 Так, тут, на жаль, не можу не погодитися 😔.
Лупати сю скалу треба з двох сторін: згори (МОН) і знизу (школа і вчитель).
Я згодна, що має бути скорочення кількості текстів, і ще дуже згодна, що література для дітей має нести розважальний характер, бо підсвідомо вони і так через неї "виховуються". А от займання одночасно посади директора і викладача, як на мене, радянщина якась. Скільки не спостерігала, як наш директор школи, де навчалася донька, поєднував ті два напрямки (доречі, теж був вчителем зарубіжної літератури), то були постійні заміни, або взагалі інші предмети, а сама література у гуманітарному класі майже не вивчалася. Що я хочу цим сказати, адміністрування школою - то має бути окрема посада, котрій, на мою думку, потрібно приділяти весь робочий час.
Надіюсь, що про мене так не будуть згадувати, бо вважаю, що уроки - то святе, тим більше, що годин у мене небагато.
З одного боку, справді, директор - посада, яка вимагає сил і віддачі, роботи у відпустці. Тому підготовка до уроків, перевірка зошитів - все це ввечері і у вихідні.
З іншого боку, директор повинен бути "у формі", "граючим тренером", знати й розуміти (іноді й приклад показувати), як учити сучасних дітей, які вони є, як сприймають і реагують, що їх хвилює, а що залишає байдужими. Тільки тоді директор буде "на одній хвилі" з колективом.
дуже дякую! Пані Віро, завжди з захопленням слухаю Вас!
Дякую вам за те, що пропагуєте думку, що треба читати текст!!!!!
Повністю погоджуюсь і підтримую пані Віру. Школа повинна зацікавити дітей нашою українською літературою, а не назавжди відбити бажання взагалі читати
Дякую!
Боже, це так чудово і прекрасно, під кожним словом підписуюся!
Дякую Вам! Тема дуже важлива! Маю доньку і бачу всі недоліки сучасної шкільної освіти.
Вивчаючи, "Хіба ревуть воли..." можна говорити про булінг, генетику, вибір людини і соціальне й суспільне оточення...про багато чого. "Подражаніє 11 псалму" -- можна трактувати не лише так, а українська мова проти панівної російської ("Лише народи, явлені у слові...", ну ви знаєте). Якщо на живописному полотні змальований образ бідної або непривабливої людини, то це не твір мистецтва ) біографії бувають вельми цікавими. Текстуальна насиченість перешкоджає вивченню біографії письменника. Щоб діти прочитали текст, значну частину слід прочитати й проаналізувати на уроці. Про об'єднання літератур... У зарубіжній літературі 5-9 кл значно більше повістей для текстуального вивчення, + українська література, + історія,+ географія... щоб встигнути все прочитати з літератури колега (!) сама читає вголос частину тексту синові п'ятикласнику, бо дитина не встигає. І саботаж трохи є. І старі підходи є. Я так само прихильник "повільного читання", але 🤷 Була вражена спогадом Д. Лихачова про те, як академік (чи то Виноградов, чи то Щерба) за академічний рік встиг проаналізувати лише кілька строф з "Евгения Онегина". У нас такої розкоші зроду не було. Такі реалії. Користувалася згаданими п. Вірою лекціями і для себе, і для учнів. Царство Небесне А. Панченкові, фахівець і людина. Можливо, не всі вірили літературі (коли почалася війна 22 року і народ дивувався ворожим діям, запитувала: ви Шевченка читали? -- читали, то ж усього ж література), не всіх виховувала, але багатьох. Чому б тоді ми відмовлялися від росліт, чому складають список зі 100 творів, які змінили світ? Просто є твори, які ми готові прийняти, а є такі, які не готові прийняти серцем у якийсь момент свого життя. "Ой у лузі червона калина" -- так само література ) Дякую з розмову 💐
Тема дууууже важлива! Її варто було б почати обговорювати і ВИРІШУВАТИ давно, але ще не запізно. Від себе додам, що у 2013 в Криму (Ялта), на День Незалежності, у цілком формальному «державному» форматі, хлопчик з української гімназії (єдиної на південному березі Криму) читав вірша «Любіть Україну», то в мене, дорослої людини тремтіли руки-ноги … Погоджуюся, що занадто пафосний вірш, який треба розглядати у контексті часу, просто згадалося… Але і цей наведений приклад, потрібно розглядати у такому ж контексті: часу, регіону… Ще раз дякую!
На 100% погоджуюсь з тим, що зараз учні набагато більш схильні до іронії. Увесь пафос укр. літератури і пієтет до її пантеону в мене викликав тільки відторгнення. Якби "Любіть Україну" супроводжувало "Любіть Оклахому", я би, можливо, в шкільному віці не вирішив, що поезія - це геть не моє.
Зараз, вже в дорослому віці, я наздоганяю весь величезний масив недопрочитаного і недозрозумілого.
У перші дні повномасштабного вторгнення ви не згадували "Любіть Україну"? Не актуально й нині? Чи ви думаєте в американців чи тим паче в росіян менше пафосу? Ви просто не готові були любити Україну.
@@olhaolha5669 мені йшлось не про актуальність, а про те, що від часів Сосюри естетичні смаки дуже змінились. Любити Україну і любити вірші Сосюри - це різні речі.
@@olhaolha5669😂 не обоа'язково любити всі вірші про Україну для того щоб любити Україну. Мені пісня "Україно" Петриненка більше подобається
Дякую, пані Віро))) Люблю слухати ваші лекції, вони мені дуже допомагають утвердитися в моїх сумнівах) Я вчителька)) Правда, тільки 3 роки) Дуже суголосні багато ваших думок) Підручником ми майже не користуємося) Вірші на уроках усім класом теж не розповідаємо) Учитель має певну свободу вивчення текстів, поки це не стосується ЗНО( Було б дуже круто, якби ви взялися за курс для вчителів цілісного аналізу текстів)) Я б з радістю взяла в ньому участь))
Особисто для мене більш важливим за біографії авторів є швидкий огляд історії часу, у якому вони жили, які проблеми були у суспільстві тощо. Тоді більш зрозуміло стає, як можна розглядати і аналізувати текст з огляду на те, з чого складалось сьогодення авторів, як воно стосується нас, чи це ще актуально, чи щось змінилося тощо. Радянська система викладання залишила нам лише класову боротьбу, і саме через це мені особисто завжди бракувало інтересу до української літератури, до здавалося, що там лише класова боротьба. У той самий час та ж сама система підносила російську літературу як ту, що розглядає усю палітру емоцій, і автоматично це було більш обіцяючим.
Тож як на мене потрібно додавати ширший історичний контекст і потрібно показати, що українська література охоплює усі емоційні стани, а не лише бореться.
Дуже влучний коментар 💪🏻
Підписуюсь під кожним словом.
Дякую,дуже важлива тема❤
Eх, а мені саме в школі дуже сподобалися Хіба певуть воли, я, може, з того 8мого класу з курсу літератури тількт і пам'ятаю Панаса Мирного😂. Ну класна книга, чого ж ні;)
і треба пояснювати дуже важливий для роману конфлікт козацького й селянського світоглядів, що в контексті шкільної програми таки не вийде
Плюс 💙💛
Підтримую))) Цей твір вразив мене дуже))
Захотілося все кинути, вивчитися на вчительку і викладати літературу дітям так, як треба 😅
Українську літературу полюбила не в школі, бо й справді, оті питання підручника перетворювали її на прісне їдло, а в універі - завдяки студенткам філфаку, з якими жила в профілакторії. У них була гора текстів без жодної дидактики, і саме завдяки ним увійшла у смак. Утім, сучасних вчительок літератури теж розумію, бо вони готували випусників до ЗНО з питаннями на кшталт "якого кольору була хустка Галі" (даруйте за ймовірне перебільшення). Крім виховної і розважальної функції шкільний предмет "Література" має навчити читати - розуміти текст, отримувати насолоду від стилю чи усвідомлювати, що саме в тексті дратує. Щодо об"єднання: програми з літератури та історії мають бути бодай синхронізовані, бо "червоний ренесанс" з історії вивчають у 10 класі, а власне авторів - у 11-му, і список можна продовжувати, бо лише в уяві чиновників від освіти існують міжпредметні зв"язки, не підтверджені програмою. Дякую щиро за вашу працю!
Вітаю пані Віра! Читання це задоволення а не примус!
Дякую, п.Віро. Цілком погоджуюся, що творів для текстуального вивчення має бути менше. Дати ніколи не змушувала завчати (крім Шевченка), але орієнтуватися в епОсі та регіоні митця треба. (щоб не вийшов наприклад Франко харків'янином та жив перед Сковородою). А вірш напам'ять пропоную (в старших класах) на вибір учня - так і прочитають більше, і познайомляться не з однією-двома поезіями, і вивчить навіть найлінивіший, бо знайде щось на два-чотири рядки. Для високоі оцінки треба ще й обгрунтувати, чим саме ця поезія сподобалася.
Майже з усім погоджуюсь, однак декілька аргументів маю додати. Курс зарубіжної літератури в школі викладається українською мовою, вивчаються твори світової класики в українських перекладах і знову звучить українська мова. І зарубіжну сьогодні викладають вчителі української мови і літератури і зарубіжної літератури. Скільки тих російських філологів залишилося в школі? Поєднання двох літератур - це зменшення простору УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. От цього допустити неможна! Дякую, Віро Павлівно, за думки щодо зміни принципів викладання літератури в школі.
Коли я прийшла 6 років тому в школу, то на кафедрі зарубіжної літератури було 4 вчительки, наймолодшій з яких виповнилося тоді 60. Усі - колишні вчительки російської мови. Нещодавно виклали російське в макулатуру: "Пушкін не винен". 😢
Люблю читати і слухати пані Віру, але мене радянську сільську дівчинку, нормальною людиною, виховала література. Моїм улюбленим письменником, в підлітковому віці був Соммерсет Моєм.
Та я його теж люблю, особливо "Театр"
В школі прочитала повністю лише ті твори, які читала наввипередки з програмою. Якщо щось не встигла до препарування книги на уроці, то вже було важко змусити себе її читати. А "сочинения", які треба було "правильно списати з критики", ставали справжніми тортурами. П'ять шкіл у трьох містах, дванадцять різного віку й статі вчителів літератури і лише одна-однісінька вчителька дозволяла у цих контрольних творах висловлюватись.
Пані Віро, ви класна
Круто мати контент науковців про українську літературу, але ще більш круто, коли ловиш себе на думці: так і є, точно те ж саме думала/відчувала, не проговорюючи це для себе раніше (про багато аспектів загалом, не лише педагогіку)
Взагалі, хочеться бути останнім поколінням, якому вбили в голову нудоту від ТГШ і від всієї літератури аж до кінця ХІХ ст. (філологічна освіта це виправляє, але рефлекс і відраза до калиново-поневолено-страждального пафосу - це назавжди)
Спробуйте подивитися наші випуски про ТГШ, і ви побачите, що це зовсім не "нудота" )
Дякую!
Зі зменшенням кількости текстів погоджуюсь. Й з вилученням «що хотів сказати автор» теж)
Згодна з вами. І так, треба навчити вчительок любити літературу)
Про Остапа Вишню - люто плюсую
Дякую, пані Віра, за такі сучасні думки стосовно викладання. Особливо розділяю погляд, що література має подаватися, як розважальний предмет. Вона і так підсвідомо "виховує".
Тема виключення російської літератури з програми школи для мене все ж незрозуміла.
Як раз на ній і можна вивчати культуру сусідньої країни для розуміння і імперськості, і інших аспектів, котрі тягнуться століттями. В курсі зарубіжної літератури можна було б розглядати, як будь яку іншу культуру. Заборона, як на мене, матиме гірші наслідки. Кут вивчання її просто має бути іншим.
Дякую за українську мову ❤
Дуже дякую за випуск! Питання до Віри Павлівни - діти Олени Пчілки здобували освіту вдома, бо мати не хотіла пускати їх до зросійщених шкіл. Як Ви думаєте, якби Олена Пчілка була нашою сучасницею, пустила би вона своїх дітей до сучасної школи чи все ж таки наймала приватних вчителів для домашнього навчання?
Дякую
Про Вишню згодна!
Моя сестра за останній рік читала Шекспіра в оригіналі та уривки з Франкенштейна і вона справді вражена тим наскільки по-іншому британці викоадають літературу.
А я згадую свій список віршів до ЗНО, і розумію що не можу навіть Ліну Костенко процитувати, хоч би як сильно мене не пробирало від її слів.
Певно любити літературу у нашій школі можна тільки всупереч. Сподіваюся поки що.
Дякую 🎉🎉🎉❤❤❤
Добрий день. Дякую, що висловились на таку важливу і цікаву тему. Питання до Віри Павлівни. Чи погодитесь ви, що реформа самих лише уроків літератури зазнає невдачі без реформи освітнього процесу загалом? Наприклад, чи можливо приділяти увагу літературі, якщо (грубо кажучи) учням щоденно доводиться зазубрювати великі об'єми малопов'язаної між собою інформації з різних предметів? Або чи можна сумістити тезу "тільки текст знає як його читати" з тим, що вчитель має виставити оцінку учениці\учню?
Ну чому ж не можна. Я так викладаю студентам уже багато років. Навіть у деконструктивізмі існує поняття "надінтерпретації" щодо тексту. Але якщо і вчителька, й учениця прочитали текст, то важливо визначити, чи текст прочитаний і осмислений, а їхні оцінки можуть не збігатися. На оцінку різниця інтерпретацій не має впливати, лише засвідчення знання тексту.
Я колись за "Хіба ревуть воли" отримала двійку, бо не прочитала твір. Слухала аудіокнигу вже за часів covid і впевнилася, що і не варто було читати
У нас в сім'ї з "Волами..." пов'язана одна історія! Мій син відмовився їсти м'ясо, коли слухав біля мене цю аудіокнигу (на свою голову вирішила прослухати їх, бо освіжала в пам'яті шкільну літературу)
Чудовий випуск! Тільки чому весь час ідеться про вчительок? А як же вчителі?😊
Вчителі - це множина всього лиш
Навіщо оці всі маскулятиви 😂
У нас тільки вчительки ?вчителів немає?
Як на мене, ми втрачаємо читаюче покоління. Література- це про читання. Не уявляю як в процесі он лайн навчання організувати читання в класі. Сучасні учні не проходять програму, а несуться галопом. Про яке виховання, формування художнього смаку, загальної культури можна говорити? І так само навчаються і студенти не тільки в педагогічних, а й в інженерних і медичних вузах. Навчання- це щоденна праця, формування практичних навичок. А всі творчі завдання задаються додому. В результаті їх виконують в кращому випадку батьки, або не виконуються зовсім. Тексти для читання в середній школі занадто травматичні для дитячого сприйняття.Вибачте за цей потік думок. Але це тільки верхівка проблем сучасної школи.😮
Багато з чим із сказаного важко сперечатися. Я дуже поважаю літературну і просвітницьку діяльність пані Віри, проте є ряд зауважень від людини, яка ніколи не вважала українську літературу нудною.
1. Фрази типу " я би перепустила всіх вчительок через курси..." видають зневагу. Снобізм викладача Могилянки до тих, хто готує для цього закладу учнів, недопустимий.
2. Хоч головою вдарся об кут, а поки школа буде зорієнтована на ЗНО, таких уроків, як ви мрієте, не буде. Вчитель має дати учневі знання до вступу. А це зазубрювання. Хто недавно бачив питання НМТ чи ЗНО, той розуміє.
3. Все, що пані Віра пропонує поміняти, залежить не від рядового викладача, а від міністерства. Хороші вчителі (а їх немало) і так роблять все, щоб уроки були цікавіші, актуальніші.
4. У нас викладають не лише вчительки, а й вчителі. Їх, як я розумію, вчити вже не треба. Мова чомусь лише про вчительок.
Відсоток вчителів у школах приблизно такий самий, як і президенток. Переб'ються без маскулятива
Жодної зневаги! Я й себе періодично "перепускаю" через курси нових теорій, а вчителі їх таки геть не знають переважно. А щодо ґендерної толерантності, то я затята феміністка й завжди виступаю за квоти й преференції для чоловіків у нашій професії. Але мені, на превеликий жаль, якось не траплялося познайомитися з учителем літератури. Перепрошую, коли образила, але досвід є досвід.
Відчула деяку зверхність до учителів в іронічному «зазомбувати учительок». Ніби це якась тупоумна юрба. Учителі в школі зараз, як і викладання літератури, суттєво змінилися, відтоді як Віра Павлівна ходила до школи. Треба все ж частіше виходити в поля, щоб так переконливо коментувати, що вчителі «виховують», а що ні. Стверджую як учителька, що працює в середній школі.
Ну, звинувачувати мене у зверхності не варто, я з учительської родини, а щодо змін, відколи я ходила до школи, то не дуже згодна. Син вчився, внук вчиться, а питання до текстів так само безтолкові, як і раніше. І вчимо далеко не найкращі тексти. Нехай мені хтось пояснить, як переконати мого чотирнадцятилітнього іронічного внука, що "Гримить!" Франка - це гарний вірш. Я вважаю, що посередній. На формування шкільної програми я не впливаю, але коли в ЗНО не було Максима Рильського, таки одного з наших геніїв, ми з друзями років зо три волали з усіх трибун, поки повернули. Треба говорити про це, удавати, що "в полях" все добре, не вийде. Мені студенти іноді таке про школу розказують, що хочеться мало не за зброю хапатися.
Дійсно досі не знаю, нащо всі ті біографії авторів та багато іншого. Але як тоді бути із ЗНО , чи як його вже називають? Адже саме там дітей перевіряють на знання ямбів, хореїв, метафор та інших, на думку експертки і мою теж, непотрібних речей). От і змушені вчительки не тексти обговорювати, а композицію розглядати. А ще є програми, за якими мають працювати вчителі. То хай усе ,,непотрібне,, з них викинуть, й питань ніяких не виникатиме. Не вчитель на сьогодні вирішує, який матеріал мають вчити учні, він лиш обирає форму та методи, як його вдаліше подати.
Треба заборонити на законодавчому рівні вислів "вчити літературу". Треба читати книги або тексти. В усіх класах текстів для вивчення забагато. ТОму вчитель постійно пришвидшується. А всі читацькі процеси дітей треба уповільнювати.
А чого тільки "вчительок"? А вчителів?
Ой, ущімілі