"Климко" в свій час розірвало серце. Потім я дізналась, що історія нашої сім'ї під час 2св теж трохи схожа на історію Климка, і це змусило мене по новому подивитись на цю повість. Такий досвід не був унікальним, багато українців в той час, а і зараз вимушені страждати так само. Навіть, міста руйнуються ті самі, що в принципі зрозуміло чому, але все ж таки зараз це виглядає ще більш символічно.
Дякую за заохочення до розмови. Пан Семків зміксував ) "Волю до життя" О. Довженка й "Правду і кривду". Пафос...Тодішні письменники, кажучи словами Довженка, хотіли увічнити подвиг. І нам був потрібен пафос на початку повномасштабної війни. "Тут усі безсмертнії - строго відповів йому немолодий воїн, в якого груди і всі ордени були залиті кров'ю". -- "Герої не вмирають". --? Гончар і пише, що війна -- це бруд і важка робота, що тих, хто провинився слід відправити на "грязі", в окопи, повні багнюки по пояс. З одного боку, ми нація амбівалентна "романтично-енеїдна", з другого -- неможливість писати, як хочеш. Григір Тютюнник -- дитина війни, так, і писав в інший час. Цінуймо, що маємо, а воно різне.
Правда є одна. І іі відшукати то треба ціле життя ритися в різних документах. Куди доступу нема. Тому все що в ссср написане є абсолютно брехливе і нецікаве. Який героізм? Три мільйони воєнних здалися гітлеру в перші два місяці. Я пишу книгу на німецькій мові бо зочу щоб захід правду про сталіна і комуняк знав і нарешті затаврував. А наші люди прошу мови різні вчити і нарешті з совкового болота себе витягти
Не мусіли ж писати брехню. Могли математику чи біологію в школі викладати. А тому що нечесні були і під партію лягали то треба затаврцвати викинути з бібліотек голів і забути. Хламом голову нічого забивати
Ми і цю війну не осмислемо, бо головною емоцією цієї війни буде сором Сором тих, хто не пішов захищати країну, тих хто перетворив своїх співвітчизників на смертників, хто затуляв вуха, коли ті кричали : ,,ми виснажені, більше не можемо, замініть нас''. Тому ,навіть, якщо і писатимуть про вій ну, це ніхто не буде читати. Доречі, це відбуватиметься за умови, якщо країна збережеться.
У підлітковому віці читала роман "Остарбайтер" Івана Власенка та Івана Зозулі. Тоді він мене дуже вразив. 2 роки тому прочитала "Танго смерті" Юрія Винничука і ловила себе на думці, скільки схожих моментів з теперішньою війною, наприклад, моменти, пов'язані з окупацією.
Скажіть, будь ласка, а де в інтернеті можна знайти роман "Остарбайтер" Івана Власенка та Івана Зозулі? Подивився в електронних бібліотеках , погуглил: не знайшов.
@@СергейПеров-т5б я не впевнена, що він взагалі десь існує в електронному варіанті, бо роман виданий ще за радянських часів. У мене була стара паперова книга, яку я взагалі колись знайшла у потязі, але я її віддала на книжкову барахолку на донати для ЗСУ.
@@СергейПеров-т5б зараз задумалася про те, чи цей роман не підпадає під категорію книг, у яких оспівувалася війна та радянські воїни, бо вже, якщо чесно, мало пам'ятаю сюжет. Було б цікаво перечитати його зараз, маючи зовсім інший життєвий досвід.
Про життя в Україні в часи Другої світової читала, наприклад, Уласа Самчука "Ост", Г. Гусєйнова "Одіссея Шкіпера..."а також автобіографічні твори Анатолія Дімарова '"Прожити і розповісти", спогади Марії Савчин, Дмитра Малакова "Оті два роки", Чикирисов "Шпана з Євбазу".
Спогади штрафняка Остапа Загачевс кого написана у 1947 в Ріміні і перевидання 2010 у Харкові просвітою єдиний твір про українця у вермахті.Там правда без цензури про те що з солдата до унтер-офіцера за три роки боїв і два поранення простий львів'янин.раджу читати тираж 25000 за Януковича
Читав повість Олени Звичайної "Золотий потічок з голодного Харкова" про життя під німецькою окупацією 1941-42рр. У творі постають проблеми ідентичності, ролі жінки (чи можна мати стосунки з окупантами заради виживання), голоду та викачки коштовностей за допомоги мережі магазинів і перекупів, щось на кшталт торгсінів.
Все це чудово, окрім клікбейтної назви. Додайте слово «українські». Бо в цілому світова література достатньо переосмислила Другу світову і є враження, що якраз на Заході кращі романи вже були написані
Цікаво. Поділіться переліком. Бо ми, коли готували випуск, то дійшли висновку, що справді сильні тексти переважно британського чи американського походження, а у, приміром, французькій, італійській, іспанській літературі справи приблизно як у нас
Вдячний каналу "Шалені авторки" за те, що підживлюєте моє несприйняття Олеся Гончара. Для мене, як для дніпрянина, це особливо важливо, бо в місті досі є певний культ Гончара, який я ніколи не сприймав і сприйняти не можу. Мій університет названий на його честь, вулиця в центрі, пам'ятники. Місцеві досі проводять вечори пам'яті, літературні конкурси, знімають документальні стрічки. А для мене це соцреалізм, нафталін і тотальний несмак. Я не розумію чому спадок Гончара в публічному просторі не підпадає під декомунізацію. Особливо соромно, коли і половина тієї уваги не дістається, скажімо, Підмогильному (про Домонтовича взагалі мовчу)
@@shaleniavtorky не згодна щодо визначення "белетризовані спогади", твір звичайно заснований на досвіді очевидиці подій, але при цьому це не щоденник і не мемуари, у цьому романі є розгорнутий сюжет, персонажі, а не побачила там маркерів того, що оповідачка дорівнює авторці. Щодо інших персонажів так само. Роман цікавий як проза про досвід цивільних, про евакуацію і т. і. Почитайте про перші дні війни в Києві, це ж про сьогодні.
Досвід ДСВ (якщо говорити саме про фронтовий досвід) для українців - це насамперед Червона Армія і тільки НЕЗНАЧНА кількість - УПА. Сьогодні ж, певні діячі, нас насильно намагаються переконати, що все навпаки. Нічого доброго з цього не вийде. А досвід тієї війни на наших землях дуже складний і толком так і не осмислений. Та, однак, не думаю, що тут треба нова література, - тут треба чесні історичні праці, а вони у нас, нажаль, заідеологізовані націоналістами, або спотворені прорадянськими фріками.
Якщо, як ви кажете, найкраща українська проза про ДСВ ще не написана, то запевняю вас: і не буде написана! Покоління тих, що живуть сьогодні, не зможуть передати правду, атмосферність, дух тієї епохи, бо це просто неможливо - настільки специфічною і несхожою на теперішність вона була. Це під силу було лише очевидцям, учасникам. Ну, що ж - хіба тільки це ми втратили? Лишається цензурована радянська проза. Василь Биков, наприклад. Цензура? А нині її нема?) "Цуцика" згадайте В. Запеки - чим вам не цензура? А цензура видавців, коли вартісність твору оцінюється винятково комерційною перспективою? Або що для аас цінніше про цю війну (тільки чесно) - "Чорне сонце" В. Шкляра, чи "Піхота" М. Бреста? Перша книга гу нічим не відрізняється від романів Гончара - з точки зору літератури, як дзеркала чогось там:)
@shaleniavtorky Чому ж неможливо, коли чи не всі пишуть?) Можливо. Але чи буде це достовірним у передачі дійсності? - от у чім вся справа. Мій батько воював, але я, хоча й був з наступного покоління і від нього чув дещо про ту війну, чого в книгах, художніх, або мемуарних, не прочитаєш, але і досі відчуваю, що зрозуміти всі відчуття й людську емпатію учасників тієї війни мені не до снаги. Таке вже "прокляття" людства, що воно з кожним наступним поколінням назавжди втрачає частину об'єктивної реальності. І це є красномовним свідченням, що мандрівка в часі неможлива, бо шлях людства є незворотнім, в одному- єдиному напрямку - вперед.
Дякую вам ❤
"Климко" в свій час розірвало серце. Потім я дізналась, що історія нашої сім'ї під час 2св теж трохи схожа на історію Климка, і це змусило мене по новому подивитись на цю повість. Такий досвід не був унікальним, багато українців в той час, а і зараз вимушені страждати так само. Навіть, міста руйнуються ті самі, що в принципі зрозуміло чому, але все ж таки зараз це виглядає ще більш символічно.
Дякую за ваш контент, дуже цікаво!
Дякую дуже. Завжди з захопленням дивлюся ваші відео
дякую !!!!!!!!!!!
Дякую.
Дякую за заохочення до розмови. Пан Семків зміксував ) "Волю до життя" О. Довженка й "Правду і кривду". Пафос...Тодішні письменники, кажучи словами Довженка, хотіли увічнити подвиг. І нам був потрібен пафос на початку повномасштабної війни. "Тут усі безсмертнії - строго відповів йому немолодий воїн, в якого груди і всі ордени були залиті кров'ю". -- "Герої не вмирають". --?
Гончар і пише, що війна -- це бруд і важка робота, що тих, хто провинився слід відправити на "грязі", в окопи, повні багнюки по пояс. З одного боку, ми нація амбівалентна "романтично-енеїдна", з другого -- неможливість писати, як хочеш.
Григір Тютюнник -- дитина війни, так, і писав в інший час. Цінуймо, що маємо, а воно різне.
Правда є одна. І іі відшукати то треба ціле життя ритися в різних документах. Куди доступу нема. Тому все що в ссср написане є абсолютно брехливе і нецікаве. Який героізм? Три мільйони воєнних здалися гітлеру в перші два місяці. Я пишу книгу на німецькій мові бо зочу щоб захід правду про сталіна і комуняк знав і нарешті затаврував. А наші люди прошу мови різні вчити і нарешті з совкового болота себе витягти
Не мусіли ж писати брехню. Могли математику чи біологію в школі викладати. А тому що нечесні були і під партію лягали то треба затаврцвати викинути з бібліотек голів і забути. Хламом голову нічого забивати
Ми і цю війну не осмислемо, бо головною емоцією цієї війни буде сором Сором тих, хто не пішов захищати країну, тих хто перетворив своїх співвітчизників на смертників, хто затуляв вуха, коли ті кричали : ,,ми виснажені, більше не можемо, замініть нас''. Тому ,навіть, якщо і писатимуть про вій ну, це ніхто не буде читати. Доречі, це відбуватиметься за умови, якщо країна збережеться.
У підлітковому віці читала роман "Остарбайтер" Івана Власенка та Івана Зозулі. Тоді він мене дуже вразив. 2 роки тому прочитала "Танго смерті" Юрія Винничука і ловила себе на думці, скільки схожих моментів з теперішньою війною, наприклад, моменти, пов'язані з окупацією.
Скажіть, будь ласка, а де в інтернеті можна знайти роман "Остарбайтер" Івана Власенка та Івана Зозулі? Подивився в електронних бібліотеках
, погуглил: не знайшов.
@@СергейПеров-т5б я не впевнена, що він взагалі десь існує в електронному варіанті, бо роман виданий ще за радянських часів. У мене була стара паперова книга, яку я взагалі колись знайшла у потязі, але я її віддала на книжкову барахолку на донати для ЗСУ.
@@СергейПеров-т5б зараз задумалася про те, чи цей роман не підпадає під категорію книг, у яких оспівувалася війна та радянські воїни, бо вже, якщо чесно, мало пам'ятаю сюжет. Було б цікаво перечитати його зараз, маючи зовсім інший життєвий досвід.
Про життя в Україні в часи Другої світової читала, наприклад, Уласа Самчука "Ост", Г. Гусєйнова "Одіссея Шкіпера..."а також автобіографічні твори Анатолія Дімарова '"Прожити і розповісти", спогади Марії Савчин, Дмитра Малакова "Оті два роки", Чикирисов "Шпана з Євбазу".
Цікаво, дякую!
Слухаючи випуск, пригадав, що в сучасній українській літературі є такий Роман про другу світову, як Роман братів Капранових "Забудь Річка".
Дякую за правду і фаховість ісміливість ФРН Барщ Лужиччина з Бранденбургу Володимир Касяненко харківець пенсіонер
Спогади штрафняка Остапа Загачевс кого написана у 1947 в Ріміні і перевидання 2010 у Харкові просвітою єдиний твір про українця у вермахті.Там правда без цензури про те що з солдата до унтер-офіцера за три роки боїв і два поранення простий львів'янин.раджу читати тираж 25000 за Януковича
Не знайшла в Гугл
Читав повість Олени Звичайної "Золотий потічок з голодного Харкова" про життя під німецькою окупацією 1941-42рр. У творі постають проблеми ідентичності, ролі жінки (чи можна мати стосунки з окупантами заради виживання), голоду та викачки коштовностей за допомоги мережі магазинів і перекупів, щось на кшталт торгсінів.
Все це чудово, окрім клікбейтної назви. Додайте слово «українські». Бо в цілому світова література достатньо переосмислила Другу світову і є враження, що якраз на Заході кращі романи вже були написані
Цікаво. Поділіться переліком. Бо ми, коли готували випуск, то дійшли висновку, що справді сильні тексти переважно британського чи американського походження, а у, приміром, французькій, італійській, іспанській літературі справи приблизно як у нас
Вдячний каналу "Шалені авторки" за те, що підживлюєте моє несприйняття Олеся Гончара. Для мене, як для дніпрянина, це особливо важливо, бо в місті досі є певний культ Гончара, який я ніколи не сприймав і сприйняти не можу. Мій університет названий на його честь, вулиця в центрі, пам'ятники. Місцеві досі проводять вечори пам'яті, літературні конкурси, знімають документальні стрічки. А для мене це соцреалізм, нафталін і тотальний несмак. Я не розумію чому спадок Гончара в публічному просторі не підпадає під декомунізацію. Особливо соромно, коли і половина тієї уваги не дістається, скажімо, Підмогильному (про Домонтовича взагалі мовчу)
"Хрещатий Яр" Докії Гуменної
Цікава книжка, але вам не здається, що це не зовсім роман, а швидше белетризовані спогади?
@@shaleniavtorky не згодна щодо визначення "белетризовані спогади", твір звичайно заснований на досвіді очевидиці подій, але при цьому це не щоденник і не мемуари, у цьому романі є розгорнутий сюжет, персонажі, а не побачила там маркерів того, що оповідачка дорівнює авторці. Щодо інших персонажів так само. Роман цікавий як проза про досвід цивільних, про евакуацію і т. і. Почитайте про перші дні війни в Києві, це ж про сьогодні.
Дімаров "Біль і гнів" "Українська вендета"
Досвід ДСВ (якщо говорити саме про фронтовий досвід) для українців - це насамперед Червона Армія і тільки НЕЗНАЧНА кількість - УПА.
Сьогодні ж, певні діячі, нас насильно намагаються переконати, що все навпаки. Нічого доброго з цього не вийде. А досвід тієї війни на наших землях дуже складний і толком так і не осмислений. Та, однак, не думаю, що тут треба нова література, - тут треба чесні історичні праці, а вони у нас, нажаль, заідеологізовані націоналістами, або спотворені прорадянськими фріками.
Порадьте, будь ласка, українські художні твори про Першу світову війну, а краще, хотілося б почути Ваші роздуми на цю тему.
Осип Турянський «Поза межами болю», Улас Самчук "Гори говорять".
@@СергейПеров-т5б Дуже дякую Вам!
Окрім Турянського, можемо порадити ще ось цей випуск, в якому ми також говоримо і про це
ruclips.net/video/ELSrsprAesA/видео.html
@@shaleniavtorky Щиро дякую!
Ернст Юнгер "В сталевих грозах".
Чомусь зовсім не згадали про Івана Багряного, а в нього і про війну, і про досвід окупації.
Якщо, як ви кажете, найкраща українська проза про ДСВ ще не написана, то запевняю вас: і не буде написана! Покоління тих, що живуть сьогодні, не зможуть передати правду, атмосферність, дух тієї епохи, бо це просто неможливо - настільки специфічною і несхожою на теперішність вона була. Це під силу було лише очевидцям, учасникам. Ну, що ж - хіба тільки це ми втратили? Лишається цензурована радянська проза. Василь Биков, наприклад. Цензура? А нині її нема?) "Цуцика" згадайте В. Запеки - чим вам не цензура? А цензура видавців, коли вартісність твору оцінюється винятково комерційною перспективою? Або що для аас цінніше про цю війну (тільки чесно) - "Чорне сонце" В. Шкляра, чи "Піхота" М. Бреста? Перша книга гу нічим не відрізняється від романів Гончара - з точки зору літератури, як дзеркала чогось там:)
Оце зараз ви фактично сказали, що неможиво писати на про свій час, але це не так)
@shaleniavtorky Чому ж неможливо, коли чи не всі пишуть?) Можливо. Але чи буде це достовірним у передачі дійсності? - от у чім вся справа. Мій батько воював, але я, хоча й був з наступного покоління і від нього чув дещо про ту війну, чого в книгах, художніх, або мемуарних, не прочитаєш, але і досі відчуваю, що зрозуміти всі відчуття й людську емпатію учасників тієї війни мені не до снаги. Таке вже "прокляття" людства, що воно з кожним наступним поколінням назавжди втрачає частину об'єктивної реальності. І це є красномовним свідченням, що мандрівка в часі неможлива, бо шлях людства є незворотнім, в одному- єдиному напрямку - вперед.
Найкраща це Яр Івана Білика