Життя з психічними розладами | Реддіт українською
HTML-код
- Опубликовано: 7 янв 2023
- Тред з Реддіт: Люди з психічними розладами, що б ви хотіли, щоб люди краще розуміли про ваш стан? - українською!
Друзі, з вас лайк та підписка. Бажаємо гарно провести час з нашими відео!
Підтримати гривнею:
Приватбанк - 4149 6293 1581 6876
Монобанк - 5375 4114 1638 5073
Донат-сервіс - donatello.to/babynealoe
Патреон - / babynealoe
Посилання на соцмережі:
Telegram - t.me/babynealoe
Tiktok - / babyne_aloe
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
Найсвіжіші треди, найнеймовірніші факти, найхтивіші секрети, найстрашніші історії, видобуті з глибин Reddit
#бабинеалое #реддітукраїнською #історії #україномовний
![Darren Waller - Who Knew (Her Perspective) [Official Video]](http://i.ytimg.com/vi/GytDjB8u6bM/mqdefault.jpg)
Я думаю такий формат дійсно корисний. Ти ніби слухаєш сповіді людей, що їм болить. Це допомагає ставитись з розумінням до їх проблем.
І допомагає зрозуміти що ти не один такий, і люди з усіх куточків планети відчувають щось схоже.
Мене нещодавно звільнили з роботи, бо шефи випадково дізналися про мій біполярний розлад. Вони не раз сміялися з людей, у яких проблеми з психічним здоров'ям, тому я вирішила не говорити їм, але моя співробітниця пробовкалася. Шефи одразу почали погано ставитися до мене, грубити, ігнорувати, а через 2 дні звільнили. До цього все було нормально. Ось вам справжня, не надумана, жорстока дискримінація.
Також державні психіатри просто жахливі
Який жах! Тримаю кулаки, що ти знайдеш роботу зі здоровим колективом, а не колективом підарасів.
Я постійно повторюю собі, бо забуваю: Твої співробітники не твої друзі (за рідким виключенням).
Пам'ятайте, що це не Ваша провина, а просто вони придурки! Це важливо. Успіху Вам!;)
@@sapriniti дякую ❤️
Вони жахливі придурки - це факт. І безпідставне звільнення - це порушення Ваших прав і закону
Я б на них натравила ДержПрацю
І мені дуже шкода, що з Вами таке сталося…
У нас вийшов закон, щодо травлі на роботі, але не знаю, наскільки він дієвий..
"Є купа людей, яким набагато гірше ніж тобі" або " не лише тобі погано". Фігова підтримка, тим більше від родини- краще б вже мовчали.
(Дуже довгий текст. Про те, що здорові люди повинні знати про розлад в кінці).
Хотіла б написати про свій досвід. Може це буде також корисно й вам. Мала панічний розлад з липня. В мене надмірна тривога і я непокоюсь за все на світі. Мої маленькі стреси у великій кількості почалися ще 3 роки тому, війна їх «добила». Я ще раніше мала панічні атаки (далі: ПА), але не зважала на них, доки вони не почалися кожного дня по кілька разів. Це призвело до розладу. Я почала боятися всього, що може викликати у мене ПА (вийти з дому, наприклад, або зібратися з друзями). Мала психотерапевта, котрий неправильно поставив мені діагноз (біполярка), це підвищило рівень моєї тривоги приблизно в мільярд разів.
Симптоми панічного розладу:
- панічні атаки
- відчуття, що ти божеволієш
- постійне почуття безвиході
- страх, дуже сильний і постійний страх
- тахікардія
- не відчуваєш себе у просторі, не розуміння, де знаходишся
Це симптоми саме панічного розладу і аж ніяк не біполярки.
Я відмовилася від психотерапії, бо зрозуміла, що вона зовсім не йде мені на користь, а навпаки, робить тільки гірше і підсилює мої страхи.
Далі почалася робота над собою. Це дуже важко і складно. Просто повірте мені. Це те, чого я навіть ворогу не побажаю (крім росіян, звісно). Мені пощастило більше і в мене була підтримка - чоловік і моя мама. Вони завжди були поруч і не знецінювали мій стан. Ставилися з розумінням.
Я прочитала книгу Джо Диспенза «Сила підсвідомості» і почала медитувати щодня (хочу раніше вважала, що це щось з області фантастики). Відразу було дуже складно концентруватися і всидіти на місці. Далі пішло краще. Потім почала слухати афірмаціі (комусь не допомагає, зі мною це працює) і зараз почала щоранку займатися йогою або пілатесом. Я завжди недооцінювала спорт. Я боялася займатися спортом, бо він викликав мою тахікардію, мій мозок сприймав це як симптом ПА і мене розмазувало. Йога ж і пілатес не змушують моє серце вилітати.
Я перестала боятися ПА і почала ставитися до них, як до частини себе. В моменти приступів я сиділа на одному місці (хоча постійно хочеться хоч щось зробити, щоб це пройшло, якось втікати від цього стану) і просто «висміювати» свій стан. Типу «о, тахікардія, ну давай вже швидше, що ти так повільно б’єшся, серденько. О, я задихаюсь, а може прямо вже зараз задихнемося і все, кінець?» і так далі. Моєму мозку ніби стало не цікаво зі мною 😅 ПА відійшли. Далі я усвідомила, що з усіх приступів, я померла рівно 0 разів, тому стала боятися ще менше.
Наразі іноді підходить тривога, я не стараюсь аналізувати свої думки, бо знаю, що це призведе до гіршого стану. Я просто кажу собі, що не маю гумору вестися на цей розводняк мого мозку.
І з кожним днем, прикладаючи титанічні зусилля, мені стає краще й краще. Я не боюсь виходити сама на вулицю, не боюсь зустрічатися з людьми, я вже не боюсь місткого транспорту. Я вже майже нічого не боюсь. І це прекрасно.
Тож, мої інструменти по боротьбі з панічним розладом:
- медитації;
- афірмаціі;
- йога або пілатес;
- «щоденник» (щодня записую свій стан в блокнот, а також тривожні думки, працює на 100%).
Зараз я просто дуже вдячна тому, що це трапилось зі мною, бо без цього стану, я б так і не зрозуміла, що деякі «проблеми» - зовсім не проблеми. Що постійний стрес не може пройти безслідно. Що я маю дбати про себе і про свій ментальний стан першочергово. Що просто «нормальне» самопочуття - це вже велика радість. Я просто почала цінувати життя і любити його ще більше, ніж любила «до».
P.S. Люди, котрі переживають будь-який психічний розлад дуже сильні. Просто повірте мені. Якщо б ми були слабкі - ми б лягли на дно і тихенько помирали, бо це надто складно. Складніше за будь-що в моєму житті так точно.
P.S.S. Якщо ви переживаєте те саме, що й я - ви не одинокі. І повірте, це минає. З цим можна працювати і цього можна позбутися . Це НЕ назавжди з вами. Ви молодці, що продовжуєте боротьбу, навіть коли, здавалося б, сили вже зовсім скінчилися. Ви ще відчуєте радість і щастя. Гарантовано ❤
Найскладніше - почати щось робити, мозок ніби відчуває що його прагнуть змінити, та всіма силами намагається залишитись в тому стані, в якому він зараз
@@disappointedman5072 тааак, це взагалі окрема тема. Мозок такий типу «та нііі, ми ж звикли так співпрацювати, невже ти хочеш зруйнувати все, що ми з тобою будували, всі наші зв’язки, нейронні зв’язки» і це просто мєсіво. Ти робиш-робиш і ніби немає жодних зрушень, потім тобі 1 день краще і ти думаєш, що все минуло, а над вечір стає так сильно погано, що хочеться у вікно вийти. Але коли починаєш розуміти, що так твій мозок «сперечається» з тобою, стає якось легше давати цьому раду. А потім ще легше, і ще. Я коли розповідаю про це, то проводжу аналогію з корпорацією. Це як директор зліг і пропав на пів року, замість нього директором був замісник і отримував вищу зарплатню, хоч і не так добре працював, а потім повертається директор і каже «я тут знову головний» і зам такий «ну нєтушкі». Так і з мозком це працює. Але якщо почати працювати над цим і не спинятися, навіть коли здається що все марно - це бляха працює. Це працює краще за будь-що.
@@__sashko в моєму випадку "співпрацювання" з мозком виглядає якось так: "у нас є паттерни, які не ефективні і роблять тільки гірше, але ж вони такі звичні, з ними безпечно, хоч вони і руйнівні". А настрій то взагалі окрема тема, якісь американські гірки, але ж він та емоції залежать від наших думок, змінимо думки - змінимо і настрій
Успіху Вам на цьому правильному шляху! Й пам'ятайте, що ЗСУ працюють добре, тому сигнали тривоги - це радше спосіб убезпечення, ніж наказ ридати й битися головою об стіну коридору.;)
Трясця, після початку ПВ помітила у себе нервовий розлад і легкі панічні атаки (кажу, що легкі, бо бачила набагато серйозніші речі й це було жахливо). Навіть мусила зламати свої принципи й виїхати за кордон, бо повісилася б, а яка з мене тоді була б користь? Так принаймні донатами в ЗСУ можу кидатися.;) Перший місяць був геть шаленим, ридала постійно, а колишній іще й мене повчати намагався, що, мовляв, це я собі особистість творю. До речі, нині я йому заборонила хвалити мої "правильні" вчинки, бо хочу вижити й повернутися додому, а не слухати лекції про космополітизм. Так от, нещодавно мала ситуацію геніальну. Зараз я тимчасово працюю у вроцлавській школі з українськими дітьми. Різдво тут учителі святкують раніше, щоб у час нормального Різдва вже могти спокійно допомагати учням. Отож учительська вечірка, всі метушаться, беруть собі тортики, наливають чай, усі такі радісні... А я стою, чекаю на свою чергу - й раптом відчуваю, що зараз або завию, або здохну. Світ летить шкереберть, дихати нічим... Як я тої миті встояла? Не знаю. Як не зарепетувала? Теж не знаю. Певно, це все тривало замало часу. Проте буває й таке.
Тож мусимо пам'ятати, що живемо в дикі часи. Мусимо підтримувати одні одних і знати, що все буде добре! А як раптом не буде, то маємо зробити так, щоб добре було!;)))
все правильно робили, при ПА бути спостерігачем, а не головним героєм - це дуже допомогало 👍
Що від психічної хвороби дуже сильно страждає самооцінка. Я почуваюся так, ніби всі люди нормальні, а я бракована особистість, яку пошкодили десь на виробництві. І ще раніше розбивав серце факт, що я тупо не знаю іншого життя, як почуваються "нормальні" люди. А ще страх, що будь-яка риса моєї особистості може виявитися не мною, а просто симптомом і постійний, нестерпний сором за свою дивну поведінку, дивні нав'язливі рухи та невміння поводитися в соціумі(у мене шизотиповий розлад). Був період, коли мені постійно хотілося когось побити(навіть через малесеньку образу), виникали жорстокі фантазії, і це проявлялося в агресивних погрозах розправою найближчим людям. І знову ж таки сором + страх, що я це зроблю + почуття вини і ще більша ненависть до себе. Навіть розумні та відносно добрі люди надзвичайно дурні та жорстокі щодо таких людей, як я і наших проблем. Я розумію, що не винна, і що ці симптоми - взагалі не я, а хвороба, але як переконати мозок в іншому?
Ніяк. Вам треба піти до психотерапевта, інакше ви приречені страждати до кінця життя...
@@user-cm1nq5uw9y Колись піду. Зараз не можу, тому що наше місто дуже маленьке, через це психотерапевта знайти складно, а більшість спеціалістів по інтернету не працюють із людьми з серйозними психічними розладами.
@@OleksandraHorobei я вас дуже розумію. Що ж надіюсь, в майбутньому ви все ж таки зможете знайти психотерапевта і стати щасливішою🙏
Сподіваюсь,ваш стан покращиться
@@maryanaa2 Дякую. Сподіваюсь теж.
Бодіпозитив - це прекрасно. Повірте, смертність від надмірної ваги набаго менш ймовірна ніж від наслідків анорексії. Як людина, що була змушена лікуватись від РХП остатні декілька років додам, що на жаль розмов про похудання та інші шкідливі звички пов’язані з цим зараз уникнути просто не можливо. Їсти один раз на день - не повід для гордості. Пропускати сніданки - не повід для гордості. Часто такі розлади губляться, адже дуже важко зрозуміти що з тобою щось не так, коли всі навколо переконують, що подібна поведінка це норма. Прислухайтесь до себе та обговоріть всі проблемні питання з терапевтом поки не пізно. Інакше прийдеться лікуватись не тільки від самого розладу, а і безліз наслідків, а з деякими прийдеться жити вже життя
Я би сказала що у всьому треба баланс. Якщо ти відчуваєш дискомфорт в своєму тілі (суглоби болять наприклад, у мене до того як я схудла боліли коліна), то скинути достатньо до того моменту щоб цей дискомфорт пройшов, а не перетворюватися в ниточку в дзеркалі. Якщо не виходить ніяк скинути вагу, це часто гормони, а вони можуть впливати на якість життя і в інших аспектах. Головне знайти лікаря який не буде казати: просто менше їж, чи сядь на дієту. А ну і класно вибиратися погуляти хоча б на годинку вдень, якщо робота сидяча.
все, що ви написали не має значення для людей з рхп, бо ми не дивимось на своє тіло у такому світлі в першу чергу
@@hellgalutsiv ви та людина з відео, яка дає поради, не розуміючи стану людей з психічними захворюваннями
@@user-gp1zo4po6w тут скоріше не поради до людей з рхп, у них взагалі інший процес лікування, і відбувається з психіатром.
А до тих хто не має рхп, але має проблеми з вагою.
@@hellgalutsiv ну тоді питання, до чого це тут? Це відео про людей з проблемою з вагою? Ні. Тому ваш коментар недоречний
Мені не ставили ніколи офіційних діагнозів. Але я думаю, в мене було відчуття деперсоналізації/дереалізації. Це коли ти відчуваєш себе наче в фільми, наче реальність не реальна. Ти дивишся на свої руки і відчуття, наче вони не твої, і тіло також не твоє, ти ним керуєш, але відчуття, що це наче і не ти робиш. І здається іноді, що можеш втратити свідомість, хоча зі мною такого не траплялося. Ще мені здавалося, що я трохи заходжу з розуму. Я навіть до психолога зверталася з цим. Почала читати книгу від людини, яка десь близько року жила з цим відчуттям і це мене заспокоїло. Деперсоналізація та дереалізація з'являється від стресу в житті, мало хто розуміє як це лікувати. Тому що я думала, що можливо це щось серйозне або навіть зі здоров'ям проблеми, ходила до нервопатолога. Це минуло, я більше відпочивала, намагалася жити як завжди, робити справи як і до цього. Це тривало близько кількох тижнів, можливо місяць. Іноді повторюється на пару днів і потім все нормально. Якщо раптом хтось відчував та відчуває щось схоже, я хочу вас якось заспокоїти і підтримати. Це мине, вам стане краще, але якщо вас це заспокоїть, то сходіть до лікаря і до психолога, більше відпочивайте, спілкуйтеся з людьми. Все буде добре!
Зазвичай деперсоналізація/дереалізація це захисний механізм психики , якщо він триває довше кількох місяців то це ознака якогось психічного розладу . Я перебуваю в такому стані з 2021 року постійно і як мені реагувати на ваші слова "Це мине , все буде добре " ?
@@user-rn5rt7ol7o Реагуйте як хочете. Я описала лише свій досвід, зверніться до спеціаліста, якщо вас турбує це
Депресивненько))) А ще багато хто не вдупляє, що не можна просто "пересилити себе"
На їх погляд це легко,а для мене це максимально СКЛАДНО! Де взяти впевненість в собі,коли не можеш побороти страх 🤔😔
@@NDIOS. жиза
Ага, особливо оце: "Та нащо ти оце тримаєш в голові. Живи та радійся"!
Типу ти навмисно заганяєш себе в смуту...
@@iraayris8697 та да,це ж ізііі😁
Дуже багато нагадало мене.... я і не здогадувалась, що це захворювання. Думала, що це всі проти мене..... навіть сон в 4 ранку. Я співчуваю хлопцю, бо все життя живу, з бажанням поспати рано хочь би до 10...
І все життя робота в мене з 6 ранку. Це просто мука. Бабуся казала ,,,ти сова"". Був час ,коли я працювала в ночі. Це найщасливіший час.
Бісить, що люди вважають, що якщо ти не на візку то ти не інвалід. Також, що багато лікарів, всі хвороби списують на неврологію, коли їхнє лікування нн дає результатів. Не подобається коли люди не розуміють, що погано може стати просто так, без видимих причин, вважаючи це обманом чи лінню
в ролику зазначено про СДУГ, але це калька з російської (СДВГ - синдром дефицита внимания и гиперактивности). українською це СПАУ - синдром порушення активності та уваги
Дуже дякую за "синдром затримки фази сну", вже пішов читати статті. Я думав це тільки в мене так, і насправді це лінощі.
Теж цим страждаю(
Я в шоці наскільки якісна озвучка, монтаж! Колись була підписана на історії з редіту російською та вже давно не споживаю російський контент. Я і не думала що колись буде наш український аналог та ще й такий якісний!
Дякую за відео, гадаю що чергувати серйозні та розважальні теми в контенті є правильним шляхом!
коли дивлюсь такі відео завжди згадую свої почуття.таке відчуття , ніби в мене є кожен з цих розладів, хвороб синдромів тощо.не на жарт лякає , як все співпадає...
Знайома неврологиня часто стикається з неприйняттям і нерозумінням депресії
Я маю приймати три види ліків (призначених психіатром)три рази на добу.Так вже півтора роки.Це допомагає «тримати все під контролем»
Також психотерапія вже три роки,але це дуже приємна частина :)
Все життя і думки обертаються навколо цих «проблем»і це виснажує
Знецінення. Люди думають, що коли хтось говорить про наявність певного психічного розладу, намагаючись попередити про можливі незручності у спілкуванні - це просто спосіб привернути до себе увагу, спосіб самовираження, спосіб виокремитися і показати що ти "не такий як усі"
Дякую
Українсько "СДВГ"- "РДУГ"
Моя мати була після народження моєї молодшої сестри у депресивному стані, але вона в тому не зізнається, але я добре пам'ятаю маму до народження і кілька років після. В мене розлад особистості, діагноз поставили у 2018
Після народження дитини так само в стані депресії і тривожності. Терапія допомагає стати більш адекватною, але не повертає того стану, що був раніше. І справді цей стан виснажує. Іншим зі сторони може здаватись що мене виснажують дрібниці, бо фізично я роблю менше і речі що мене хвилюють справді дріб'язкові. Але за цим всим лежить багато, багато чого саме в голові... я не вмію відпочивати і розслаблятись, бо тіло лежить, а голова думає переживає тривожиться... не знаю як це описати.
Я часто відчуваю неймовірний сором за себе, за свою втому, за свій негатив... але найпідступніше в цьому те, що подібний сором ще сильніше вганяє в депресію. Це замкнене коло. Це важко.
П.с. я в терапії але прям діагноза не маю, думаю справдня депресія ще страшніша ніж мій стан, але я не знаю яка назва у того що в мене. Це якийсь перехідний стан між нормою і депресією. І він у мене вже хронічний.
Чому ви вирішили, що справжня депресія - це ще гірше? Те, що ви описуєте, дуже схоже на мої відчуття, хоч і без народження дитини. І я думаю, що це таки депресія. Невдовзі перевірю, чи згідний з цим психіатр
@@user-mn8ge5cs8b ну наскільки я розумію, під час депресії людина взагалі практично недієздатна, може думати про самогубство і вийти з цього стану реально лише з ліками і консультаціями психіатра. Власне психіатр і ставить діагноз, а не психолог чи невролог. Я була у психіатра і мені назначали антидепресанти, але депресію не діагностували.
В мене була така тривога, як ви описуєте. Взагалі, стан був дещо подібним.
Теж ходила на психотерапію. В результаті стало гірше 🥹🫠
Не хочу роздавати поради, але скажу, що допомогло мені. Мені дуже допомогли позбутися тривоги і панічних атак медитації. Звісно, з першого разу не виходить, та й з другого і третього. В мене вийшло аж майже через 3 неділі після першої спроби. Медитую й досі щодня, перестала відчувати тривогу і стала більш сконцентрованою.
Медитую по книзі «Сила підсвідомості» Джо Диспенза.
Також заганялась дуже щодо цього. Було декілька нервових зривів. Мені допомогло прийняття та пофігізм. По-перше, я втомилась і маю право нервувати, маю право сваритись за дрібниці абощо бо для мене зараз це важливо. По-друге, відпустила. Я не можу сама зробити усе. В моменті обираю те що відволікає (читання фентезі, ютуб чи щось шо відволіче мозок). Як видихну то йду прибирати ті дрібниці шо вибішують(будь то речі, справи чи відношення). Якщо голова не може відпочити, то треба її переключити. Й не на навчання бо так стресс накопичується
@@user-cr9tp6bx8e я рада що ви впорались зі своїм станом. Не всі можуть впоратись з подібним самотужки. Розуміння як правильно не вимикає підсвідомих процесів в моєму випадку. Хіба що трохи пригнічує, і тепер мої нервові зриви не через день, як раніше, а десь раз на 3-4 тижні. Але просто прийняти/відпустити і оце от все у мене не виходить навіть після багатьох місяців терапії.
в мене окр, і ні я не помішана на порядку та все інше. в мене нав'язливі мислі, особливо сексуального характеру, про неприйнятні для мене речі або неприємних мені людей, і це дуже складно пояснити. я навіть спеціалісту про це розповідати побоялась би, бо я маю дуже великий страх почути щось на кшталт "да в тебе просто фетіш, розслабся" або "ти збоченка"
ці думки неприйнятні для мене та аморальні, я кожен день живу в тривозі через них
я хотіла б щоб колись я змогла їх комусь висказати але мій страх що мене приймуть за збоченку настільки сильний що я врядли комусь це скажу взагалі
я просто хочу щоб люди перестали плутати нав'язливі сексуальні думки та фетиші/збочення
в мене довгий час було ж те саме, це не ваші думки, а всього лиш нав’язливі, на ту тему яка вас хвилює, не переживайте, старайтесь відволікатись
Привіт, у мене абсолютно така ж сама ситуація, окр в 5 років поставили, спочатку були просто фізичні так звані "нервові тики", потім вони років в 11 майже зникли, а в 13 з'явилися нав'язливі думки. У мене в принципі те ж саме, що і в тебе, тільки у мене уклін скоріше на якусь жорстокість та жахіття, ніж на сексуальні думки (хоча і того добра вистачає, і багато чого іншого). Тобто я кудись йду, займаюся спортом, читаю тощо, а у мене на фоні та фактично перед очима 24/7 якась постійна різанина (не буду детально описувати, бо навіщо 😅 + ютубу не сподобається), причому в таких думках майже завжди присутні знайомі, або навіть дорогі люди. Перші 3-4 роки це дуже заважало, через це постійне "запаморочення" в голові іноді така кривава каша була, що я на іноді зависав і просто сидів і дивився на все це, намагаючись зрозуміти чому я це бачу і коли цей "фільм" вже вимкнуть. Зараз теж трішки заважає, але в принципі я звик і навчився не звертати на це уваги. Навіть деякі плюси для себе знайшов - наприклад пам'ять у мене добра, адже одні і ті ж самі події, обличчя, розмови тощо постійно крутяться в голові. Так що, ти не одна така, все норм) Я й до невропатологів ходив, і до психологів - все це маячня, шлях до нормального життя один - це прийняття всього як є. Спочатку буде нелегко, адже не намагатися викинути такі думки з голови буде складно, але через певний час ти просто перестанеш все це навіть помічати. Удачі тобі, все буде добре)
Я не хочу жити, мені дуже важко, я постійно відчуваю фізичний та душевний біль. Все стає тільки гірше. Я не розумію, чому життя так цінують. Я не пам'ятаю, коли хотіла жити. Я постійно виживаю, мені постійно боляче. Я так устала. Є короткометражка "Вигин" 2016 року Тіма Ігана. Ось так я живу на тому вигині.
Якщо в мене немає ніяких зобов'язань, я просто не можу просунутися, я просто сплю і сплю. Я можу спати тижнями. Це триває роками.
Про синдром Туретта +++ , я донедавна навіть не знала, що він у мене є. Як виявилося є в поєднанні з синдромом порушення уваги. Хотілося б попросити не давати поради в лайфхаки, які можливо допомагають звичайним людям. Для людей з порушеннями вони не працюють
А може, всі ми хворі і це є нормою? (Хоч це я, здається, на про хвороби з відео) Тобто, людина яка достатньо соціалізована і освічена не може не замислюватися над якимись важкими, несправедливими речами. А такі роздуми часто ламають кожного по-своєму)
Супер
Контент з кожним випуском якісніший💪🏻 так тримати! Молодець!
Судячи по сусідній країні нормально
🤣
харош
респ+
Найважливіше в 2023 не плутати смуток , поганий настрій і т.д. з депресією , те що тобі 12 років, ти дивишся аніме і не бачиш сенсу життя - в 70%+ просте нав'язування! Як же бісять оті школярі з депресією в 0 років!
Тупо - романтизувати розлади.
А ще фармакологічна терапія при депресивному, обсесивно-компульсивному та тривожному розладі- це не просто "попити пігулки", а купа зусиль, щоб побороти небажання це робити тощо.
Не варто попрікати людину за те, що вона не може щось зробити. Це не лінь і не прокрастинація, ні
Дякую. Багато чого цікавого винесла для себе
Дізнався, що в мене була тривожність... безсоння я вже майже поборов, а нав'язливі думки повністю, знадобилосб менше ніж пів року і я виспався) А кому зараз легко все таки
Дуже цікааий канал, класні відео всім рекомендую.
Нещодавно прослухав аудіокнигу "Стіни у моїй голові".. про тривожність і тп.
Дуже цікавий та потрібний випуск!!!!! Дякую!
Дякую, цікаве відео!
У мене однокласник з багатьма психічними розладами але не треба його боятись якщо він робить щось дивне-він без образний.Якщо бачите дивну людину задайтеся питанням «це агресивна поведінка?» якщо так за умови що ця поведінка не шкодить самій людині просто відійдіть і дайте заспокоїтись,НІ от і чудово нема чого переживати
Через поведінку свого батька й декого зі знайомих я певна, що пофігізм треба додати до переліку психічних розладів. Або, навпаки, впровадити за нього штрафи якісь! Це просто гаплик... Люди плюють на все й на всіх. І йдеться не про нарцисизм!
А що упереджень є неймовірна кількість, то так, щира правда. І якщо мене аж вивертає від нісенітниць про шизу, то чимало люду вірить у них...
Блять яка ж жиза і як це сумно.. дуже
Спробуйте мікродозинг 🍄
у мене рухаються і говорять картини
🤔 більшість людей яких я знаю так себе ведуть, чому їх вважають здоровими? Якби їм допомагали можливо всім стало б краще
Гаразд, "все добре" не канає, як тоді краще підбадьорити людину з депресією?
0:21 життє....
Зачем это спрашивать на реддит, просто посмотрите на россию, там таких 140 миллионов
Аутизм це психічний розлад?
не 1, а є розлади аутистичного спектру
Автору на замітку: українською правильно буде не СДВГ а СДУГ - синдром дефіциту Уваги та гіперактивності
Як спиздити думку та формат відео пов: