Мала свій перший приступ дереалізації годин 8, страхи були 1 в 1 ідентичні до тих, що ви описали. Ви молодчина, що говорите про це, проштовхуєте культуру психічного здоровʼя у нашому суспільстві, яке недооцінюють і досі
Я вчилася на факультеті психології і однією з дисциплін була « патопсихологія» де ми розглядали різні психіатричні діагнози і коли 3 роки тому я вирішила що хочу жити «нормально», сіла і проаналізувала свої стани, почала підозрювати, що в мене може бути біполярний розлад і з цим мені допоможе тільки психіатр. На початкову етапі психолог би зробив по суті те що і я, виокремив ознаки і порекомендував звернутися до психіатра, психолог немає права ставити діагнози. І це в кращому випадку якби одразу попався кваліфікований психолог.
В мене таке саме, вже 20 років. Я просто продовжую робити далі все, чищу зуби і т.д. Я зрозуміла, що якщо просто сиджу тоді я дуже розбираюся в собі, ще гірше - мені допомагає просто далі по інерції робити хоть щось, тоді швидше проходить. Я була в лікарів, пила бади і т.д, може пів року зникнути, а може бути раз в місяць, може раз в тиждень не від чого.
Саме стан дереалізації стається з нічого? Я приймаю антидепресанти та 2 різних нормотиміки. За майже 3 роки лікування, я змінила дуже багато схем лікування допоки не знайшла ту яка мені підходить і тільки нещодавно в мене було майже 8 місяців ремісії, до цього я ніколи не була у довготривалій нормі.
З нічого, просто встаєш ранком, йдеш в туалет, приймаєш душ, нічого не болить, не тривожить. І просто накатує, іноді це як дежавю нібі, ти це вже подібне робила, далі картинка в голові, ти це вже проживала, далі відходить швидко, якщо не концентруєшся на цьому.
Коли вперше в мене зʼявився цей стан чоловік був поруч і він мене «заземляв» типу я тут, я поруч, я беру тебе за руку, це твоя рука, ти відчуваєш мій дотик, тепло і таке інше, саме це мені допомогло переключитись з того стану
@@Irina_reina точно, в мене теж саме, підтримував, потім я зрозуміла, що я не помру від того зависання, просто я така і все. А 20 років тому, коли я в лікарні намагалися пояснити, що я відчуваю мені написали - вегетосудиста дитсонія.
Оо, я розумію Мені теж ставили такий діагноз і неодноразово. Про біполярний розлад то я мовчу, а от мігрень, її важко, але можливо визначити і тільки коли я сама почала читати, досліджувати цю тему, я зрозуміла, що зі мною, а лікарі з освітою ставили вигаданий діагноз.
Мала свій перший приступ дереалізації годин 8, страхи були 1 в 1 ідентичні до тих, що ви описали. Ви молодчина, що говорите про це, проштовхуєте культуру психічного здоровʼя у нашому суспільстві, яке недооцінюють і досі
Дякую за підтримку❤️ для мене це цінно🫶
Теж зіштовхувалась із дереалізацією. Будьте здорові 💓
Скажіть, будь ласка, а чому звернулись саме до психіатра, а не до психолога?
Дякую💕
Я вчилася на факультеті психології і однією з дисциплін була « патопсихологія» де ми розглядали різні психіатричні діагнози і коли 3 роки тому я вирішила що хочу жити «нормально», сіла і проаналізувала свої стани, почала підозрювати, що в мене може бути біполярний розлад і з цим мені допоможе тільки психіатр. На початкову етапі психолог би зробив по суті те що і я, виокремив ознаки і порекомендував звернутися до психіатра, психолог немає права ставити діагнози. І це в кращому випадку якби одразу попався кваліфікований психолог.
В мене таке саме, вже 20 років. Я просто продовжую робити далі все, чищу зуби і т.д. Я зрозуміла, що якщо просто сиджу тоді я дуже розбираюся в собі, ще гірше - мені допомагає просто далі по інерції робити хоть щось, тоді швидше проходить. Я була в лікарів, пила бади і т.д, може пів року зникнути, а може бути раз в місяць, може раз в тиждень не від чого.
Саме стан дереалізації стається з нічого?
Я приймаю антидепресанти та 2 різних нормотиміки. За майже 3 роки лікування, я змінила дуже багато схем лікування допоки не знайшла ту яка мені підходить і тільки нещодавно в мене було майже 8 місяців ремісії, до цього я ніколи не була у довготривалій нормі.
З нічого, просто встаєш ранком, йдеш в туалет, приймаєш душ, нічого не болить, не тривожить. І просто накатує, іноді це як дежавю нібі, ти це вже подібне робила, далі картинка в голові, ти це вже проживала, далі відходить швидко, якщо не концентруєшся на цьому.
Коли вперше в мене зʼявився цей стан чоловік був поруч і він мене «заземляв» типу я тут, я поруч, я беру тебе за руку, це твоя рука, ти відчуваєш мій дотик, тепло і таке інше, саме це мені допомогло переключитись з того стану
@@Irina_reina точно, в мене теж саме, підтримував, потім я зрозуміла, що я не помру від того зависання, просто я така і все. А 20 років тому, коли я в лікарні намагалися пояснити, що я відчуваю мені написали - вегетосудиста дитсонія.
Оо, я розумію
Мені теж ставили такий діагноз і неодноразово. Про біполярний розлад то я мовчу, а от мігрень, її важко, але можливо визначити і тільки коли я сама почала читати, досліджувати цю тему, я зрозуміла, що зі мною, а лікарі з освітою ставили вигаданий діагноз.
по чому психіатр за годину в 2к25.
Хочеш зрозуміти свій мозок - вивчи фізику і електрику. Там все поясниш собі.
1500 за консультацію