"Янголи поруч" - вірш Людмили Плєвако (читає автор)

Самотність - це ілюзія. Як і гордовита думка, що ми всього у житті досягаємо самотужки. Чи не на кожному кроці нам допомагають вищі сили. Допомагають не наламати дров, не зламатися, зберегти найкраще і найцінніше в собі, гідно подолати життєві труднощі і зробити правильні висновки.
Звісно, ми не завжди про них пам'ятаємо, не завжди звертаємось по допомогу чи питаємо поради, не завжди відчуваємо їхню присутність. Проте вони завжди поруч, готові підказати вихід чи допомогти у скрутну хвилину. Терпляче чекають, коли ми про них згадаємо.
Такі правила: людина сама обирає, яким шляхом іти, які ґулі набивати, який досвід отримувати. Свобода вибору перш за все. Кожен має право проживати своє життя так, як йому до вподоби. Тому янголи змушені чекати і допомагають, здається, лише у двох випадках: коли ми до них звертаємось або коли ця допомога критично необхідна і важливіша за будь-які табу.
Цей вірш - невеличке нагадування про них, наших невидимих помічників, щирих втішальників і відчайдушних рятувальників.