0:15 О цикле «Литературная Москва». 0:45 Дом, где Гоголь в 1832 году познакомился с Аксаковыми. 2:05 М.П. Погодин привез 23-летнего Гоголя на субботу к Аксакову. 4:00 Аксаков польщен знакомством с автором «Вечеров на хуторе близ Диканьки». 5:10 Жизнь молодого мелкого чиновника Гоголя в Петербурге. 6:45 Неготовность Гоголя к успеху и популярности. 7:25 Аксаковы станут самыми близкими и горячо любящими Гоголя людьми. 5:50 Внешность и нрав Гоголя кардинально изменились к концу 30-х годов. 10:30 Выход «Мертвых душ» Аксаковы восприняли как величайшее событие. Константин Аксаков первым понял и объяснил, почему это поэма. 13:00 Аксаковы - славянофилы. Гоголь не хотел быть знаменем славянофилов. 15:50 Усадьба Погодина. По приезде в 1939 году из-за границы Гоголь жил и работал здесь в мезонине (как и последующие три раза). 20:20 В этом доме Гоголь продолжает писать «Мертвые души», пишет 2-ю редакцию «Тараса Бульбы», «Рим». 20:50 Огромная библиотека и «хранилище» Погодина помогали в работе над «Тарасом Бульбой». 22:40 В саду усадьбы Погодина Гоголь 4 раза праздновал свои именины (9 мая по старому стилю). 24:55 Павел Нащекин - человек добрый, щедрый, умный, образованный, многое видевший, прекрасный рассказчик, но органически неспособный ни к какому труду, картежник. 30:25 Гоголь увидел в Нащекине типичные черты русского дворянства. 32:20 Убеждение Гоголя: дворяне должны быть благодетелями, «родителями» своих крепостных. Нащекин не выполнял этих обязанностей, именно он стал прообразом Хлобуева из 2 тома «Мертвых душ». 37:00 Михаил Щепкин. Дом (городская усадьба) Щепкина в Большом Каретном переулке. Здесь Гоголь познакомился с ним. 40:25 Гоголь в первый приезд в Москву пришел на обед к Щепкину как земляк к земляку. Так началась 20-летняя дружба и сотворчество. 43:15 Щепкин блистательно играл городничего. Играл он и во всех других пьесах Гоголя. 44:00 И Гоголь, и Щепкин были всецело преданы своему искусству. 49:50 Дом Талызиных, а затем А.П. Толстого на Никитском бульваре, где Гоголь жил последние годы. 52:10 Обстановка в комнатах Гоголя. Аскетичность Гоголя. 53:45 На что жил Гоголь? 55:15 Второй том «не вытанцовывается». Почему Гоголь сжег рукопись. 57:05 Влияние отца Матвея (Константиновского). 58:25 Смерть Екатерины Хомяковой, близкой знакомой Гоголя. Ухудшение состояния Гоголя. 1:00:00 Желание показать рукопись 2 тома митрополиту Филарету. Сомнения, душевные мучения, депрессия. Сожжение рукописи. 1:02:00 Потеря смысла жизни: Гоголь считал своей миссией написание «Мертвых душ». 1:02:25 Смерть Гоголя через 9 дней после сожжения рукописи. 1:02:50 Памятник Гоголю.
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох.
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох
Спасибо большое Леонид Михайлович за интересную и душевную лекцию! Очень жалко, что она заканчивает цикл, хотелось бы чтобы эти субботние встречи продолжались и продолжались.
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець. Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів. І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”? Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу. Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями. Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб. Олекса Вертипорох
@@ЕленаЛушина-ф2п уже не здесь … мне реально не понравилась лекция… есть интересные лекции о гоголе …сартаков гениально рассказывает о гоголе, например
![BLACK BAG - Official Trailer [HD] - Only in Theaters March 14](http://i.ytimg.com/vi/Du0Xp8WX_7I/mqdefault.jpg)
0:15 О цикле «Литературная Москва».
0:45 Дом, где Гоголь в 1832 году познакомился с Аксаковыми.
2:05 М.П. Погодин привез 23-летнего Гоголя на субботу к Аксакову.
4:00 Аксаков польщен знакомством с автором «Вечеров на хуторе близ Диканьки».
5:10 Жизнь молодого мелкого чиновника Гоголя в Петербурге.
6:45 Неготовность Гоголя к успеху и популярности.
7:25 Аксаковы станут самыми близкими и горячо любящими Гоголя людьми.
5:50 Внешность и нрав Гоголя кардинально изменились к концу 30-х годов.
10:30 Выход «Мертвых душ» Аксаковы восприняли как величайшее событие. Константин Аксаков первым понял и объяснил, почему это поэма.
13:00 Аксаковы - славянофилы. Гоголь не хотел быть знаменем славянофилов.
15:50 Усадьба Погодина. По приезде в 1939 году из-за границы Гоголь жил и работал здесь в мезонине (как и последующие три раза).
20:20 В этом доме Гоголь продолжает писать «Мертвые души», пишет 2-ю редакцию «Тараса Бульбы», «Рим».
20:50 Огромная библиотека и «хранилище» Погодина помогали в работе над «Тарасом Бульбой».
22:40 В саду усадьбы Погодина Гоголь 4 раза праздновал свои именины (9 мая по старому стилю).
24:55 Павел Нащекин - человек добрый, щедрый, умный, образованный, многое видевший, прекрасный рассказчик, но органически неспособный ни к какому труду, картежник.
30:25 Гоголь увидел в Нащекине типичные черты русского дворянства.
32:20 Убеждение Гоголя: дворяне должны быть благодетелями, «родителями» своих крепостных. Нащекин не выполнял этих обязанностей, именно он стал прообразом Хлобуева из 2 тома «Мертвых душ».
37:00 Михаил Щепкин. Дом (городская усадьба) Щепкина в Большом Каретном переулке. Здесь Гоголь познакомился с ним.
40:25 Гоголь в первый приезд в Москву пришел на обед к Щепкину как земляк к земляку. Так началась 20-летняя дружба и сотворчество.
43:15 Щепкин блистательно играл городничего. Играл он и во всех других пьесах Гоголя.
44:00 И Гоголь, и Щепкин были всецело преданы своему искусству.
49:50 Дом Талызиных, а затем А.П. Толстого на Никитском бульваре, где Гоголь жил последние годы.
52:10 Обстановка в комнатах Гоголя. Аскетичность Гоголя.
53:45 На что жил Гоголь?
55:15 Второй том «не вытанцовывается». Почему Гоголь сжег рукопись.
57:05 Влияние отца Матвея (Константиновского).
58:25 Смерть Екатерины Хомяковой, близкой знакомой Гоголя. Ухудшение состояния Гоголя.
1:00:00 Желание показать рукопись 2 тома митрополиту Филарету. Сомнения, душевные мучения, депрессия. Сожжение рукописи.
1:02:00 Потеря смысла жизни: Гоголь считал своей миссией написание «Мертвых душ».
1:02:25 Смерть Гоголя через 9 дней после сожжения рукописи.
1:02:50 Памятник Гоголю.
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець.
Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів.
І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”?
Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу.
Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями.
Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб.
Олекса Вертипорох.
Спасибо... замечательная лекция о нашем Великом писателе❤❤❤
Потрясающая лекция. Москва Гоголя прямо перед глазами выстроилась. С уважением.
Спасибо! Очень интересно!❤
Спасибо большое за лекцию.Очень украшают портреты лиц,о которых говорит лектор
Я такой интересной лекции о Гоголе еще не встречала, спасибо!!!!
Благодарим за столь щедрый дар, наилучшие лекции💚💚💚✨✨✨
Я обожаю ваши лекции❤❤ увлекательно, добродушно, насыщенно. Но! Гарбуз - это арбуз, а кабак - это тыква🤗
Душа пот слушая образованного и интеллигентного лектора!
Дай Бог вам здоровья Леонид Михайлович! Сколько познавательного!
Благодарю Вас❤
СПАСИБО, лекции Ваши великолепны!
Слушаю как заворожённая...
Великолепные лекции! Большое спасибо организаторам и Леониду Михайловичу. Материал предподнесён изумительно
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець.
Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів.
І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”?
Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу.
Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями.
Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб.
Олекса Вертипорох
Спасибо.Цикл лекций изумительный.Леониду Михайловичу -браво за подачу материала.Организаторов благодарю.
Прекрасные лекции Огромное спасибо.Продолжайте,пожалуйста
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець.
Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів.
І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”?
Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу.
Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями.
Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб.
Олекса Вертипорох
Огромное спасибо, очень интересно.
Большое спасибо! Лекции Ваши хороши.
Спасибо большое Леонид Михайлович за интересную и душевную лекцию! Очень жалко, что она заканчивает цикл, хотелось бы чтобы эти субботние встречи продолжались и продолжались.
Как интересно!!! Почему в школе этого не рассказывают!
Спасибо! На одном дыхании прослушал!
Спасибо огромное
Замечательная лекция!
Слушала на одном дыхан и, великолепная подача, благодарю.
Очень хороший лектор, спасибо
Очень интересно! Спасибо!
Спасибо.
Какие отличные у Вас лекции! Спасибо!
спасибо большое! Браво лектору!
Леонид Михайлович, вы как сказитель. супер!
Прекрасная лекция!
Спасибо за интересную лекцию.
Очень интересно! Не оторваться
Очень интересно! Спасибо
Спасибо, Гоголь стал понятнее
Очень интересно , спасибо за лекцию
Чиновники, дворяне, купцы, торговый люд, духовное сословие, разночинцы, староверы- все были грамотны!!!!😎🍷
Спасибо. Да, народ. Опять наш прекрасный народ.
Замечательная лекция, приятный лектор!
Спасибо за лекцию!
Спасибо огромное! Замечательная лекция!
❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤
О, Nicolas Google !
Ну и вот, и вот, и вот, вот, вот, 1000 раз "вот" - не нужное словечко возвращаю туда где оно может быть и забудется.
Гоголь сжёг второй том Мёртвых душ и продал его как NFT.
Если бы Гоголю сказали, что он украинец, он был бы изрядно удивлён.
Прекрасно рассказываете ,но у меня возник вопрос разве в это время была Украина , или просто ее так называли у меня небольшой диссонанс .???
Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець.
Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся - відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів.
І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” - адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” - його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського - на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”?
Хоч книжка Купрієнка - не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу.
Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо - вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення - адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями.
Нумо, українські письменники! Перед вами - справжній скарб.
Олекса Вертипорох
Мямлясь и неинтересность.
Неинтересная лекция
👎🏿
Тогда зачем вы здесь ??!!!
@@ЕленаЛушина-ф2п уже не здесь … мне реально не понравилась лекция… есть интересные лекции о гоголе …сартаков гениально рассказывает о гоголе, например
С удовольствуем слушаю, не академично, поэтому хорошо!
Фамилия Нащокина - НащОкин.
Кто у вас иеште описания?
Спасибо большое.
Спасибо за интересную лекцию!