Загалом, "нема" ми інколи навіть спеціально продукуємо, щоб зіставити людський мозок із машиною, в якої психіки немає і цієї любові до закономірностей немає також (себто ті сучасні мовні моделі-ШІ, які створені з метою імітувати окремі елементи людської поведінки, для цього не використовують). Наприклад, ось тут у статті www.researchgate.net/publication/8082118_Searching_for_Patterns_in_Random_Sequences описане дослідження, де людям пропонували передбачати, який з двох варіантів випаде у наступному випробуванні (умовно, учасник мав передбачити, випаде герб чи решка при підкиданні монетки). Випробування (тобто підкидання монети) не пов'язані одне з одним, відбуваються незалежно, тим не менш, учасники орієнтувалися при передбаченні на попередні результати - тобто знаходили закономірності там, де їх немає, просто тому, що події аналогічні. Ось тут journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0041531 людей попросили нагенерувати послідовності випадкових чисел, а далі виявилося, що моделі достатньо ознайомитися з двома послідовностями від однієї людини і ще третьою від іншої, щоб далі правильно передбачати числа у згенерованій людиною послідовності у 88% випадків - що вона може робити саме тому, що у наших спробах згенерувати рандомні числа вони виходять, м'яко кажучи, не сильно рандомними. Ось тут geometrymatters.com/pattern-detection-and-sequence-learning/ наводять результати цікавого дослідження активності мозку під час розпізнавання послідовностей, в якому міститься можливе пояснення, чому ми так любимо шукати закономірності: коли ми їх відшукуємо, то активується зона мозку, відповідальна за винагороду. Тобто за відчуття, що ми молодці і добре впоралися. Найпростіший спосіб подивитися на собі, як це працює, - це подивитися на фактурний природний об'єкт типу хмари: чим довше будемо дивитися, тим більше виникне ідей про "ось ця частина схожа на ніс... А ось очі... А ось хвіст... Точно, на кота схоже!". Зрозуміло, що закономірності повітряних течій, за якими формувалася та хмаринка, існують, але між ними і тими закономірностями, які сформували Вашого кота, не буде жодного зв'язку, окрім Вашого мозку, який сприймає візуальний образ і тут-таки знаходить до нього аналогію. Дякую за Ваш інтерес до теми і за запитання:)
Ну ок, якщо ми "іноді бачимо закономірності там де їх нема" то завдяки чому ми визначаємо оце "нема"?
Загалом, "нема" ми інколи навіть спеціально продукуємо, щоб зіставити людський мозок із машиною, в якої психіки немає і цієї любові до закономірностей немає також (себто ті сучасні мовні моделі-ШІ, які створені з метою імітувати окремі елементи людської поведінки, для цього не використовують).
Наприклад, ось тут у статті www.researchgate.net/publication/8082118_Searching_for_Patterns_in_Random_Sequences описане дослідження, де людям пропонували передбачати, який з двох варіантів випаде у наступному випробуванні (умовно, учасник мав передбачити, випаде герб чи решка при підкиданні монетки). Випробування (тобто підкидання монети) не пов'язані одне з одним, відбуваються незалежно, тим не менш, учасники орієнтувалися при передбаченні на попередні результати - тобто знаходили закономірності там, де їх немає, просто тому, що події аналогічні.
Ось тут journals.plos.org/plosone/article?id=10.1371/journal.pone.0041531 людей попросили нагенерувати послідовності випадкових чисел, а далі виявилося, що моделі достатньо ознайомитися з двома послідовностями від однієї людини і ще третьою від іншої, щоб далі правильно передбачати числа у згенерованій людиною послідовності у 88% випадків - що вона може робити саме тому, що у наших спробах згенерувати рандомні числа вони виходять, м'яко кажучи, не сильно рандомними.
Ось тут geometrymatters.com/pattern-detection-and-sequence-learning/ наводять результати цікавого дослідження активності мозку під час розпізнавання послідовностей, в якому міститься можливе пояснення, чому ми так любимо шукати закономірності: коли ми їх відшукуємо, то активується зона мозку, відповідальна за винагороду. Тобто за відчуття, що ми молодці і добре впоралися.
Найпростіший спосіб подивитися на собі, як це працює, - це подивитися на фактурний природний об'єкт типу хмари: чим довше будемо дивитися, тим більше виникне ідей про "ось ця частина схожа на ніс... А ось очі... А ось хвіст... Точно, на кота схоже!". Зрозуміло, що закономірності повітряних течій, за якими формувалася та хмаринка, існують, але між ними і тими закономірностями, які сформували Вашого кота, не буде жодного зв'язку, окрім Вашого мозку, який сприймає візуальний образ і тут-таки знаходить до нього аналогію.
Дякую за Ваш інтерес до теми і за запитання:)