*УВАГА ЗБІР НА ДРОНИ* Позаяк цю війну називають війною дронів, то ми дуже просимо вас підтримати ударно-розвідувальний підрозділ M-Squad у складі 24 ОМБр ім. Короля Данила , що боронить східний напрямок. Їм дуже і дуже потрібні FPV-дрони , які палять техніку. І наша ціль зібрати 🎯 1 300 000 гривень, яких вистачить на 50 маленьких, але таких кусючих безпілотників і запчастин до них. 🔗Посилання на банку send.monobank.ua/jar/6BPqDqJnmN 💳Номер картки банки 5375 4112 0876 0954 ❤ *Подобається те, що ми робимо? Підтримай наш канал донатом* ☕ Buy me a coffee www.buymeacoffee.com/The_Docu... МОНОбанка 🔗Посилання на банку send.monobank.ua/jar/28kmKQpGxw 💳Номер картки банки 5375 4112 0846 7410 💸 Pay Pal nevidoma.istoriya@gmail.com
Село Погибляк. Черкащина. Офіційно не померла жодна людина від голоду. Голова колгоспу Каленик Сипченко заховав у ямах частину зерна, яким потім годував людей. На території села функціонує музей, який зараз в дуже занедбаному стані. Будучи школярем, я декілька раз на рік приходив із друзями на екскурсію і слухав історію свого краю. Моєму селу пощастило з порядністю людей при владі, які не намагались вислужитись перед владою совка
Дуже добре, що існували такі села, як ваші, де голови колгоспів/сільрад тощо були повністю на стороні селян. На жаль, бували такі, де головами колгоспів були рідкісні промосковитські гниди.
А чим віддячили голові колгоспу? Бо були випадки, що таких голів здавали односельці або одразу совкам, або під час нацистської окупації. Не всюди, звісно ж, але й такі випадки були.
Оце як почитав для чого закупляла росія зерновозів перед війною, отетерів. Дякуючи Богу Рівненщина до війни була у складі Польщі. Дід згадував про голод після війни, це було страшно слухать мені малому. Більшої поваги, як до хліба, я не бачив ні до кого і чого від своїх діда з бабою. Ця трагедія навіки змінила нас. Мої діти дивуються і не розуміють чому я перевертаю і кладу завжди правильно хліб. Підіймаю навіть маленькі шматочки хліба з підлоги і обдмухую. Хліб потрібно поважати
Мій батько (21-го року народження) з Чернігівської обл. Пережив декілька голодоморів. В 33-му від голоду вимерла вся його сім"я - 5 осіб. Батько врятувався чудом. Пройшов всю війну, помер в 80-х. До кінця життя збирав крихти хліба зі столу. По оселях українців в 33 -му ходила банда "уполномоченних", які населення називало "Красная метла". Вони забирали абсолютно все (не тільки продукти), що мало хоча б якусь цінність. Залишало сім"ї на голодну смерть. Забрані продукти, як це водиться в більшовиків, просто гнили і мокли на станціх, бо не було вагонів, складів, логістики... Страшна влада, страшна країна...!!!
Саме цьому наші прабабусі і прадідусі, дідусі і бабусі завжди переживають чи поїв ти, чи не голодний. Колись дивився програму на цю тему, так от у наших стареньких підсвідомий страх знову залишитись голодними. Не можу забути кадрів, коли людям після рашистської окупації роздавали різні харчі, сире м'ясо курей. Одна жінка упустила пару шматочків хліба у грязюку, але тут же їх підняла і обтрусила, і зі сльозами на очах притисла до грудей цей хліб. А одна жіночка відійшла від волонтерів і тут же почала їсти ту сиру курятину, просто на вулиці, просто на людях. Пишу це і плачу. За все помстимося, за всіх помстимося. За кожного і за кожну, і за усіх разом, за всі віки страждань нашого народу! Настав час великої помсти, раз і на завжди покінчимо з цим злом остаточно! Моя прабабуся розповідала, як з кропиви варили якусь юшку, як робили якісь млинці, і один з родичів схопив ті гарячі млинці і з'їв, попік усе всередині і помер. Пам'ятаю як читав у книжці з історії про голодомор, пам'ятаю ті ілюстрації, пам'ятаю ті історії, минуло багато десятиліть, але я нічого не забув із того, що прочитав, нічого не забув із прабабусиних історій, хоча вона померла 26 років тому. Дідусь розповідав, як він залишився без батьків, залишились тільки вони у двох із сестрою. І він розповідав, як їм давали по 2 маленьких шматочки хліба на двох, і коли залишались крихти, то той чоловік, що роздавав ті шматочки зжалюваася над дідусем і дозволяв зібрати крихти хліба. Так дідусь зі сльозами на очах але зі сміхом казав, що згортав ті крихти у руку, вибирав мишачі какашки і з'їдав ті крихти. Все стане на місця, і ворог пошкодує, що не схаменувся, хоча... сподіваюсь що ліквідуємо усіх і нікому буде шкодувати. Сиджу і плачу як дитина...😢
Батько розповідав про діда та голод. Він лишився сиротою в 10 років, та пішки дійшов з Полтави до Києва, там його прихистив дядько. Батько казав що дід пиячив все життя, тверезим його бачили пару разів. Я малюком був дід мені казав "недоїдений хліб то твоя втрачена сила". Уявити собі не можу скільки ще лиха наробили ці кляті комуняки! Нехай горять в пеклі за свої вчинки!!!
Тата мого прадіда забрали до тюрьми, за те що він сховав пшеницю. Мій прадід залишився один із сестрою, та на щастя дорослою була, але не змогла вберегти мого прадіда від пригод на свою сраку. Прадуду було 14ть, він спік гарбуза зимою і попер його з Миколаївської області в Одеську, ще й зимою. Сестра його шукала всюди, а він втік. Прийшов він до тієї тюрьми, а виявилося що батька відпустили додому, він побіг назад, але не встиг. Його батько прийшов додому, сильно наївся і вмер, стався заворот кишок. Тато страшно не доїдав, а потім з‘їв багато, ще й гарячого
Бобровицький район Чернігівська область. Троє із 13 дітей моєї прабабусі вижило. Прадіда розкуркулили, забрали в швейну артіль в Прилуки, і там вбили. Дід Іван вмів читати, знався на ремонті радіо, мав землю, кілька коней і корів. Прабабуся Степанида пережила 33й і війну, померла в 92, і в неї було єдине правило - завжди внуки мали з'їдати все, що вона дає. Бо ми маємо що їсти, а її діти - не мали. Лише зараз, з початком війни, коли я вивіз сім'ю з Києва в село, а село було під окупацією, і в магазині не було нічого - й кусня хліба, я зрозумів, чому вона плакала.
Моя родина з Житомирщини,маленьке смт Ємільчине. Мій прадід Семен Дрощинський був "куркулем" і мав невелике власне господарство. На початку 30-х років "добровільно" здав все державі. І вже в 1932-1933 році його багатодітна сім'я пережила голодомор. Вдалося вижити тільки завдяки захованим в лісі жорнах.Робили борошно з жолудів( дякуємо щедрим лісам Полісся і знання місцевості прадідуся). Це нам розповідав мій рідний дідусь Кирило Семенович Дрощинський (1921 року народження). Коли почалась друга світова війна дідусь закінчував службу в армії і відразу попав на фронт. Всі роки війни дід Кирило був зв'язковим і щодня писав маленьки щоденнички,отримував багато нагород. Після закінчення війни повернувся в рідне селище,де був знову голод,руїни. Влаштувався в колгосп трактористом. Так як був сином "куркуля" за ним відразу було встановленне стеження. Голод брав своє і одного дня дід скинув в лісі пів мішка зерна. На другий день по нього прийшли... 7 років таборів в Сибіру,вилкчили всі щоденники і бойові нагороди.За спробу втечі додали ще 3 роки таборів. Пройшовши весь фронт дід не пив,а табори зламали...почав пити. Одружився,народились дві донечки( одна з них моя мама). Пам'ятаю дідуся,який завжди мовчить,багато курить і щось вистукує пальцем по столі...
У давньому дитинство, багато дітей думало, що їх (пра)діди/баби дуже дивно себе ведуть. Але коли дізнаєшся про це, розумієш, що на їх місці, міг бути ти сам 😢
Моя бабулічка пережила голодомор. Їй не можна було сказати " їсти хочу", одразу починала труситись і кидалася годувати. Привчила ніколи не лишати їжу - поклади скільки зможеш з'їсти, але не дай Боже хоч шматочок викинути.
Дякую за відео. Моторошно... Зараз чомусь дуже частенько пригадую як мені 14-ти річній бабціна сестра, майже пошепки розповідала про це. І увесь час нагадувала - тиж нікому не розповідай, бо ще арештують і стратять. І моя родина також постраждала. На усе життя лишилась дуже велика ПОВАГА ДО ХЛІБА. Навіть кріхти не викидую... Вічна пам'ять усім померлим. 🙏🙏🙏🙏🙏😭😭😭
Бабуся розказувала,як її мама ходили взимку на поле ,довбати мерзлу картоплю ,щоб прогодувати 5 дітей,в тому році її забронили восени в колхозі викопувати (Сумська область).Коли листя з'явилося на деревах ,товкли і їли.Найстрашніша історія,яку я чула від бабусі - жінка з їхнього села на фоні голоду з'їхала з глузду і вбила і з'їла свою дитину,при чому довго варила її в казані.Також бабуся часто згадувала ,як вона маленькою бачила ,як зголоду помер їхній сусід на її очах ,казала він весь пухлий був і не міг від слабості піднятися,а потім в нього з рота вилетів блакитний вогник і полетів
Дідусь був 1925 року народження, в родині був старшим з п'ятьох діточок (про деталі загибеі шостої ніхто ніколи не розповідав), а от про те, що прадід наказав прабабусі не годувати найменшу грудьми і братики малечі плакали й вмовляли маму годувати сестру, то розказували, як сильно допитатися, та про весняні полювання на бруньки дерев, на мишей - було.. Бабуся молодше дідуся - її розповіді вже були про годомор 1936-1937, та після війни 1946-1947, як ховали від усіх корову в хаті, про смачнющі млинці з гнилої картоплі, про обшуки списами, погоню з поля поліцаїв на конях, що загнали дітей до ставка з п'явками.. Розумію, що багато не могли розповісти 💔
Моя бабця у 1946році привезла своїх доньок (мамі було 5 , а тітці - 7років) до Дніпропетровська і залишила їх біля дитбудинку. Мама казала: " якби ми залишились у селі - нас зараз би не було." У дитбудинку їжі було недостатньо, але хоч була. Біля будинку росло багато липи, то діти поки могли дістатися, пообгризали, усі бруньки та молоді гілочки з цих лип.
Моя прабабуся розповідала, як варили кору дерев, щоб хоч щось посьорбати😢 вона до останнього свого подиху - завжди берегла хліб, з'їдала свою скибку хліба до останньої крихти😢 Тож, згадавши все це, задонатила на FPV дрони, щоб швидше вигнати окупантів з нашої землі, щоб вони більше не знущалися над нашим народом І дякую за випуск ❤ все як завжди - кожна хвилина наповнена важливою інформацією, і Ваші випуски хочеться передивлятися завжди
В післявоєнний голод, бабка згадувала, як вони дітьми, солодку заячу картоплю по степах шукали викопували і їли. Як фуфайкою вкривалися, небуло нічого, ні матрацу, ні ковдри, ні одягнути, ні взути... нічого. Як не з голоду, то від холоду. Миколаївська обл.
Впервые было очень больно смотреть видео целиком. Смог полностью посмотреть только за два захода. Спасибо Вам за освещение этой темы. Мне обидно, что «благодаря» нашим пророссийским властям в моей школе этой темы почти не касались(
На Луганщині бабуся пережила два голодомори. Розповідала, що мали шанс вижити тільки родини з коровою. Від неї часто чули: «то ви не голодні», коли ми відмовлялися щось їсти в дитинстві…
Я живу в м. Дніпро. Родини мої родичів по лінії бабусів й дідусів були знищені в с. Елізаветовка, в с. Карнауховські Хутори,с. Павло-Григоровка, й с. Таромське були знищені Таромське.Це були родини по 25-30 чоловік як померли від голоду. В родині мого дідуся з усієї родини вижив лише він в 5 річному віці, всі інші померли, й він ховав соїх батьків й братів сам, тягаючи їх трупи на ряднинках під грушу в селі Карахутори. Могили у цих людей немає. Так само було з іншими родичами, кого не вбили Голодом розстріляли.
Моя родина пережила і "розкуркулення", в прапрадіда млин забрали, але лишили мельником, і голодомор, із 3 гілок родини від голодомору померли більше 20 людей, не всі від голоду, декого вбили через їжу, а прапрадід людей від голоду рятував, ділився борошном яке міг приховати від комуняк, йому навіть вірш вже при Незалежності місцева поетеса присвятила, а його майбутня невістка, моя прабаба, розповідала, що їжу навіть із мисок відбирали. Більше 21 людини померло від голоду за один рік, при цьому під час окупації, в якій була вся родина, а чоловіки воювали - лише 1 людина. Потім, будучи в музеї в Львові, назву забув, але це той де експозиція із німецькими авіабомбами, екскурсовод розповідала, про те що творили москалі, коли ввійшли до Львова в 39му, коли я їй розповів історію своєї родини, Медвинську, Холодноярську, Мліївську республіки, то вона була перелякана. Черкаський район. Доречі, Львів і інші міста які перебували під поляками, врятували багатьох від голоду
@@Document_history доречі післявоєнний голод, хоч і був меньшим, але теж штучний, тоді теж були вимоги, скільки із господарства треба віддати їжі, вівся перелік ВРХ, свиней, інших тварин що були в людей, кожен певний час треба було здавати, яйця, молоко, при наявності корови, телят, колоти свиню без дозволу - ні-ні, поділися м'ясом, віддай шкуру, дай сало, але люди викручувалися як могли.
@@sps6066я також пам'ятаю як бабуся розповідала мені, що в часи повоєнного голоду також вівся облік фруктових дерев і кущів, які росли біля хати і скільки врожаю фруктів з них потрібно було здати.
Вітаю всю команду "документаліст".Моє імя Олександр. Моя родина дуже постраждала в час голодомору. В родині бабусі Одарченко Ніни ,було 12 діточок. після голодомору залишилось 4,батьки також померли. Жили вони в селі Брагинівка Дніпропетровської області. бабуся оповідала як , мі прадід Матвій приніс глечик з молоком, і по своїй незграбності вилив на підлогу. Бабуся казала ,що вони упали на коліна і смоктали із землі молоко. Від бабусі Ніни у спадок я отримав бережливе ставлення до хліба.
Бабуся і мама розповідали історію пробабусі. Вона була наймолодшую, сьомою дочкою купця у Сумскій області. Він читав Біблію односельцям, торгував всім, в нас залишилась шкатулка навіть, проста дерев'яна, з малюнком. Кажуть жили добре, цукерки навіть їли. А потім прийшов Голод і розкулкуленя. Все забрали. Прабабуся вижила лише тому, що вона виглядала молодше за свій вік, її прийняли за дитину і вона потрапила на який евакуаційний потяг чи щось типу того і потрапила кудись на територію сучасної росії, ленінград здається. Там годувала свиней і сама їла те, що їм давали, а то була каша, пшоно та ще й чи то з молоком чи то з жиром якимось. На жаль нічого більш точного сказати не можу, та й прабабуся вже була стара, як то розповідала А ще кажуть, що були якийсь кораблі з гуманітарною допомогою, чи то з Европи чи то з США, але їх просто не пускали в порти. Але це вже не з самі бачили, а тільки від інших чули
Моя сім'я як ніхто інший постраждала від "лап комуняк" в 31 році мого пра-пра діда назвали "куркулем" забрали в тюрму і вбили навіть тіла для поховання не віддали все майно (землю найбільше в селі мав у власності, будинок, сад, коней, корів, свиней) вигрибли все і залишили помирати його дружину з вісьмома дітьми яких називали в селі "врагамі народа" заборонили поступати на навчання в вищі навчальні заклади і заставили працювати за дарма "трудадень" в колгоспі. Крім розповіді моєї прабабусі збереглися документи червоного злочину і фото.
Вічна пам'ять усім жертвам голодомору. Пам'ятаємо. Не забудемо. Коли я була підлітком моя тітонька розповідала, як у Києві в січні з ранку, спускаючись по Андріївському узвозу і на Контрактовій площі біля Гостиного двору, тоді склади продовольства, лежали мертві люди. Їх не встигали прибирати. Багато було жінок з діточками. Цей жах вона пам'ятала все своє життя. І мені розповіла. Щоб не забувала, як нас вбивалиі дітям своїм і онукам розповіла.
Ох, моя прабабуся Серафима, маючи двох дітей і згорілу в серпні 46-го від спеки хату, в листопаді стояла в черзі за жмихом (м. Чернівці, переправа на другий берег річки Прут, де спиртзавод був і можна було бурякові рештки на борошно взяти). І десятки тисяч людей в тій черзі мерзли. І відійти ні на крок не можна було, бо ж усі голодні, очі дикі, назад не пустять. І ото стояла вона цілу днину, а надвечір, як остання переправа була в той день, прабабуся наступна в черзі виявилася, та паромник її не взяв, бо забагато людей набралося. Вона дуже просила, бо стояла вже до середини гомілки у воді (листопад місяць!). Невблаганним був той паромник, не взяв. Посередині ріки (Прут - гірська річка) перевернулася переправа, загинули усі, окрім паромника. А прабабуся так і простояла до ранку у тій воді. До кінця її віку на гомілках, куди сягала вода, був слід: шкіра в краплинку та "рюшечка".
Дід розповідав, що через село на Західній Україні шли люди зі сходу, вони були як примари! Сусід кинув кукурудзяної каші курам, якийсь чоловік заскочив на подвір'я, з'їв ту кашу і одразу помер!😢
Мої дідусь і бабуся жили під Польщею Але бабуся розповідала, що поляки стріляли поверх, імітуючи бій, щоб голодуючі могли перепливти Случ на цей берег і їх не переслідували комуняки і не стпіляли в спину
Дякую за черговий випуск! Ця тема дуже болюча для нашого народу! В дитинстві дідусь з бабусею розповідали нам з сестрою про ці страшні події, а ми навіть не могли уявити, яке це було жахіття! Але все потаємне завжди стає явним. Маємо завжди пам'ятати про цю страшну трагедію нашого народу і передати цю пам'ять майбутнім поколінням...
Моя бабуся дуже мало розповідала про голод,але до самої смерті його боялася.Розповідала,як її батько десь дістав волячі хвости і вонт могли їх варити та як вона з сестрою в річці збирали двостворчаті молюски,приносили додому,висипали в кутку,а ті молюски починали пищати.
Моя мама,родом з Волині,село Городище.Розповідала ,що в сім'ї було 10 дітей,але залишилось у бабусі семеро.На початок Другої Світової ,моїй мамі було 4 рочки і вона розповіла,як годувала їх сім'ю кішка!Сибірська кішка тягала з лісу зайців !Дуже берегли та любили кішку ,кормилецю в сім'ї.Німці,коли відходили, повісили кішку 😢.А бабуся,мамина мама ,плачучи як за рідною душею,разом з дітьми,зняли кішку 8 дерева та поховали ,як людину.А ще моя мама розказувала,що коли вчилася на зоотехніка,52-53 роки,її саму маленьку в групі відправляли просити хліба у водія ,який привозив хліб(точно не пам'ятаю,це було в училищі чи десь,щось поряд)та казали:"Васелино,та йди попроси .Тобі дадуть хоч буханочку."Йшла й просила!Каже :"Звідки хлопці знали,що саме мені дадуть хліба!".Водій ризикував,але буханець давав!Буханка хліба на десятеро учнів.Були раді хлібові та шанували його.Я також пам'ятаю настанови мами та батька,як треба шанувати хліб та важку працю хлібороба та страшні часи голодоморів.ХЛіб ніколи не викидаю.Віддаю або пташкам або собакам та котам додаю до їжі.Дякую за відео.Маємо усі пам'ятати ,що робили людожери і зараз не полишають спробу запустити голодомор по світу.
Моя бабуся родом з села на Чернігівщині, вона розповідала, що її старша сестер пережила голодомор, їй було 2 роки, вона лежала на печі, бо не було сил взагалі, ноги попухли від голоду, а прабабуся з чоловіком тікали до нас в Кривий Ріг з Кропивницького, бо тут були ферми, вони були куркулями і рядянська влада сказала що вони вороги народу (вони давали роботу майже всьому селу і самі тяжко працювали на полях)
Мій тато розповідав мені що вони вижили бо жили поряд з річкою Південий Буг і вночі таємно ловили рибу.І ще розказував про голод і 1947 року що майже не згадують
Бабуся та прабабуся жили на Черкащині, з самісінького дитинства чув від них моторошні історії про Голодомори 1932-1933 та 1946-1947. Малим мене це дуже вразило, ці жахливі історії та бабусині сльози, коли вона бачила шматок хліба на смітнику назавжди закарбувались у моїй пам‘яті. Гадаю, що, нажаль, певно кожен українець має моторошну історію про Голодомор.
Окремо, знову і знову буду дякувати каналу і підтримувати ЗСУ! Інформаційний фронт такий же важливий, як і фронт фактичний. Дякую! Слава Україні та ЗСУ!
Моя прабабця померла у 32-му від голоду-залишилось 5 дітей, ще двоє померли... Мого прадіда "розкуркулили" у 31-му, не залишили нічого взагалі. Почався голод і він не витримав -повісився- залишилось 6 дітей, ще потім одне померло... Розповідатиати про моїх дідусів і бабусь, це ті діти , що вижили, нема сенсу: вони пережили війну, вигнання у Німеччину І голод 47-го року. А от вже моя мама пам"ятає голод 51-го: вони з бабусею саджали не картоплю, а лушпиння з неї, суп бабуся варила з бур"яна...
Тато 37го року народження розповідав лише про повоєнну голодовку. Про хлопчика, який загубив карточки на хліб, повернувся без них додому, і його сім'я за це насм*рть забила. А тоді виявили, що карточки насправді провалилися у дірку в кишені, та було запізно. Не пам'ятаю, звідки ця історія, але мабуть точно не вигадка... Я з Донеччини. Про Голодомор дізналася уже за часів Ющенка. Тоді навколо скептично казали, що просто був неврожай. Мої родичі всі етнічні **цапи, жили в місті. Предків з села не маю, ніхто не розповідав про 32-33й. Зараз живу на Полтавщині, і в нашому селі від голоду померло дуже багато людей, навіть у Вікіпедії є список 😔
Так це правда! Свідок цього пекельного голодомору була моя бабуся, яка родом була з Вінниччини. Про це вона нам розповідала ще у совєцьці часи, всю правдиву історію, переживши ті страшні події, бувши наочним свідком цих лихоліть. Розповідала також про голод 1921-22 і 1946-47років. До речі хотілося б почути більш детальну розповідь про голод 1921-22років. Щиро дякую що висвітлюєте такі важливі теми справжньої історії. Бо на жаль більше говорять про голокост, а свою історичну правду замовчують. Успіхів і наснаги у цій духовній нелегкій праці! Засівайте зерном правди серця людей!!!
Покійна прабабця казала, що їли й кропиву, й жолуді, й макуху (коли була) гризли, і на річці збирали молюсків та кидали їх на піч, вони пищали, а вони їх їли. і в пташині гнізда лазили теж. Вічна памʼять жертвам! Не маємо права забути, не маємо права не кричати про це на увесь світ.
Моя бабуся на Кіровоградщині була маленькою , але батько працював на залізниці і їм видавали пайок , тому вони трошки мали їжі , і вона нагодувала дитинку , яка попросила її хліба , бабуся дала , і та дитина померла .
Дякуючи Вашим відео я дізналась дуже багато нового.Коли я була підлітком,моя мама(царство небесне їй),казала:"як шкода що ти не жила при союзі".І я, звісно,вірила що там був рай.Та ставши дорослою,дивлячись такі відео,я розумію, СЛАВА БОГУ,що я народилась після розвалу СРСР!І тепер я точно НЕНАВИДЖУ СРСР! Скільки українців загинуло через червоних!Для мене, червоний прапор СРСР означає ОКЕАН КРОВІ нівчому не винних людей! Світла пам'ять усім хто загинув через тих покидьків!
Це написано в Біблії про народ , який не знає , і не хоче знати Бога - Пс 13:3-4: "Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного. Невже не прийдуть до розуму всі, що роблять беззаконня, заїдають людей моїх, мов їдять хліб, і Господа не призивають?"
Розповідала моя прабабуся (село Златоустово, Одеська область). У 33-му році їй було 10, братові 7 років. Мати намагалася дійти до міста і обміняти сімейні коштовності на хліб. На шляху її пограбували. Добре, що не вбили. Батько варив дітям суп із шкіряного ременя. Одного дня раптово приніс м'ясо і сказав дітям, що спіймав зайчика. То була їхня домашня кішка. Діти і матір (моя пра-прабабуся вижили, батько (мій пра-прадідусь) помер від голоду, рятуючи родину...
Я ще й досі пам'ятаю як минулого року рашисти вивозили зерно з Ізюмського району в рашку. Як були спалені посіви на полях і як росіяни підпалили зерно на зерносховищах аби люди не змогли набрати собі зерна. Також рашистами навмисно було вивезено сільськогосподарську техніку, а ту яку не змогли вивезти вони знищили. Це також можна визначити як геноцид хоча міжнародні організації також закривають очі на ці факти.
В мене досі на очі навертаються сльози коли я це згадую. В моїй сім'ї завжди було шанобливе ставлення до хліба і їжі. Прабабуся постійно згадувалв про голодомор і ці страшні історії назавжди закарбувалися в моїй пам'яті.
Я пам'ятаю і ніколи не забуду, як мої родичі з-під Ізюма розповідали про якусь російську гуманітарку, що її солдати роздавали в середині березня 2022... Село виголодніло до того часу настільки, що в черзі тратили людську гідність і ледь не билися за продукти... А в окупаційному щоденнику Володимира Вакуленка розповідається, як він з сином у ті березневі дні ділили останні скибки хліба...
@@irynanovitska1291 саме так деякі люди приймали гуманітарку з рук окупантів забувши про свою гідність і йшли на співпрацю з рашистами. Я тоді вижив завдяки тому що в мене було повно городини в погребі і замість хліба я їв коржики з перемеленої кукурудзи. До мене приходили рашисти з обшуками тому що вони думали якщо я не беру в них гуманітарку значить я нацист.
@@oskil_rider до Вакуленка мати приходила з коржиками. Вона їх називала маторжениками. Я як почула в її розповіді те слово, душа каменем застигла, бо перша асоціація - тридцять третій...
Моя прабабуся розказувала мені в дитинстві що в них ходили по хатам і вивозили усі мішки з зерном і худобу забирали, змогла вижити бо їла різні корінці рослин і брюкву, її сушили, мололи у муку і робили коржики, гірко і несмачно, але це питання виживання. Ще казала що бачила як батьки їли своїх дітей. Тому звичайно в родині ставлення до хліба було як до святині, треба було доїдати щоб «силу не залишати», не можна було кусати там де хтось вкусив - це до сварки - будете гризтися, викидати хліб це взагалі найбільший гріх, можна тільки «переробити» або збирались ці все недоїдені шматочки - сушилися - і з них робили сухарі паніровоані або хоча б собакам в кашу, аби тільки не на смітник. Прадід мій був хліборобом усе життя, тому навіть на його памʼятнику на кладовищі вибиті колоски і на проводки моя ба приносить у візочку окрім квітів - нові колоски пшениці. Тому так це особливе ставлення до зерна та хліба🥀
Не можна забути прізвища катів які це придумали та зреалізували, а це: 1: Косіор 2: Каганович 3. Постишев І кат народів Сталін. Не можна забути те, що вони зробили з нами, не не можна пробачити. І небхідно помститися!!! Слава ЗСУ! Слава Україні!
Я була мала,проте на все життя запамʼятала розповідь прабабусі про голод. В голові засів страшний момент з розповіді: "- Померли малий мій братик,дід від голоду. Мати,я та сестра голодували страшно. Мати в колгоспі працювала,колись принесе в долонях грудку борошна. Раді були,їли тоді хліб на воді....Весною 33го тільки пучки на деревах зʼявились,так ми з сестрою їли і їх,розпуститись деревам не давали навіть. Їли млинці з трави,виживали чим могли. Страшний голод був,дітки,страшний. Чутки ходили,не ходить по вулицях бо зʼїдять і тебе.."
Я розумію, що мої предки- це та нечисть, яку заселили в Україну, але якось трошки зачепило почуття - я не українофоб і не колаборант, а навпаки ❤️Україну.
Під Києвом: (прабабця розповідала наймолодшій з 13-ти дітей, моїй бабці), що з двору позахід сонця не можна було вийти (на дорогу); вискакували з хат, з-за кутків, як звірі, били по голові і розтягували по шматкам... Голод -- це СТРАШЕЗНА РІЧ! Яка зводить з розуму. Коли доходить до виживання (самозбереження) -- взагалі мало хто може зберегти людяність...
У нашому селі в Бучанському районі їли дітей. Прабабця не розповідала багато про ці часи, але говорила,як викопували корінці,мололи в борошно та пекли щось схоже на хліб,їли "шкурки" від картоплі, та взагалі все, що могли знайти. Але всі вціліли, розпродавали все коштовне з будинку. А вже молодою вивезли остарбайтером в німеччину, що врятувало від тієї ж участі знову.
Мій прадід, коли малим був, вкрав кілька кукурудзин для сусідських дітей, ті його одразу ж здали. Всю другу світову він за це просидів, дуже жалкував що його одразу не вбили. Прадід Василь працював у пікарні, виносив маленьки шматочки тіста або хлібу і кидав у кущі. Діти збирали потім те все і несли додому, діда вони так і не здали, пощастило. Все ж діла Василя забрали воювати, спочатку з Німцями воював, потім відправили його в тил ворога і він підштовхував німців на колаборанство. Навіть після цього йому спокою не дали, відправили у Халхин-Гол. Діду обіцяли власну землю і все таке, нічого ж він звісно не отримав, навіть старий дім забрали, щоб побудувати дорогу для перевезення техніки, а потім про нього всі забули.
Моя покійна свекруха дожила до 91 року .нестало її 2 роки тому. Вона із Черкащини. Народилась у 1930 році. Знала і пам'ятала голод.З її родини померли її батько і 3х річна сестричка. А їй уже були пошили з марлі платтячко на смерть,але врятував рідний дядько . Він працював на залізниці вантажником,а їм давали за фізичну працю більший пайок. То він її всиновив, і таким чином врятував від смерті. Але вона незнаю чому,до кінця своїх днів фанатично любила тей совок. Спробубав би хтось їй сказати щось за союз ,то вона скаженіла від люті...... Ніколи не могла зрозуміти її.
Тетяна Дрепіна (1956 р.н.): Є сімейна історія з часів Голодомору, про яку мені розповідали покійні бабця і тато. Прадід Данило (Данько) Тишкевич разом зі своїми синами жили в селі Корчівка Черняхівського району. Він на той час вже давно розділив землю між синами, його дружина померла і він почав жити з хатньою робітницею, яка працювала і допомагала їм все життя. Жоден з синів не одобрював це співмешкання. Коли відібрали весь урожай і не було чого їсти, він разом з цією жінкою вирив землянку в лісі і перейшов туди жити восени. Вони збирали і вели заготовку якихось грибів і плодів в лісі, щось сушили і цим харчувалися, ще і давали в село, коли їх приходили провідувати. З настанням зими до них ніхто не приходив , бо всі були без сил іти снігами до лісу. Коли сніг вже розстанув і можна було добратися до цієї землянки, там не було нікого... Залишилися сушені плоди, заготовлені дрова. Коли вже влітку шукали тіла в лісі поблизу, теж ніяких рештків не знайшли. Тоді всі казали, що їх загризли чи медведі, чи вовки... Його син Антон Данилович Тишкевич (1887) є нашим дідом і прадідом...
Просто неймовірно! Ніби оповідь "слухаєш"... а не історичні факти 😶 Бідні людоньки((.. 😟😥 Дякувати (чи добрій, але) вдачі, що Ви -- їх нащадок -- ЖИВІ!!!❤❤❤
Дякую за вашу неймовірну роботу, з ваших вуст дуже гарно сприймається інформація, що для мене, як для людини з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності просто магія якась 🤍
Мого діда теж хотіл и в ідправити до Сибіру,а моїй мамі тоді було 2роки,за те що він продав своїх коней і не йшов до колгоспу. Це с Лад -Хутори Вінницької обл.Він маму залишив у бабусі,а самі втікли з села у різні місця.Мій дідусь прийшов до сільради, вночі і попросив у вартового документи.Той сказав,що його розтріляють,якщо він це зробить.Ти мене зв'жи і дай по морді,так мій дід втік від колгоспа.А пробабуся і моя мама пережили голодомор.Мама казала,що дітей з хат не випускали.Поїли в селі всіх собак,котів,голубів.Їли лягушок і варили шкіряні ремені.
Прадіда забрали вночі нквс за те, що приніс трохи сушеного хороху. Хтось здав його. Більше про нього нічого не було чути. Писали листи, щоб дізнатися хоча б де його могила, але відповіді так і не було. І навіть зараз, коло дали доступ жо архивів, ми не змогли знайти ніякої інформації про нього
@@anhil6958 Там "професійний" пох@їзм до усього і чим далі тим "професійніше". Ви пишете що не пробачите ніколи, так мешканці України вже пробачали і не раз. Починаючи з 1925 року по теперішній час про все забуто, про усі злочини сусіда. І стосовно теперішніх злочинів - теж забудуть, через років 10-15 почнуть писати що не всі були погані, а через 20 напишуть що ми "адіннарот" (хоча і зараз вже про це кажуть). Наша проблема у тому, що у нас немає національної єдності. Є країна, в ній хтось мешкає, а хто саме невідомо. Кажуть що вони українці, але мова російська, культура теж російська, але в росію їхати не бажають
Бабуся завжди казала: «яке щастя мати хліб, шануй його, бо я мріяла наїстись хліба». Розповідала як їли хліб з жолудів, як пам‘ять про це бабуся забронила зрізати дуб який біля будинку, казала най буде, не відомо що буде😔
Почитайте Василя Барка Жовтий Князь. Пам'ятаю коли вивчали, багато хто не вірив в це, проте дякуючи таким як я та інших, доречі нас було не мало, тих хто втратив родичів (бабусиної сестри не стало у 1933) однокурсники перестали сумніватися.....
@@Document_history не сумнівався в Вас, такий контент робити треба не мало було книжок прочитати, та і взагалі мати файну освіту. Писав для Ваших підписників. Дякую за зворотній зв'язок, дивлюсь із захопленням 👍
*УВАГА ЗБІР НА ДРОНИ*
Позаяк цю війну називають війною дронів, то ми дуже просимо вас підтримати ударно-розвідувальний підрозділ M-Squad у складі 24 ОМБр ім. Короля Данила , що боронить східний напрямок. Їм дуже і дуже потрібні FPV-дрони , які палять техніку.
І наша ціль зібрати 🎯 1 300 000 гривень, яких вистачить на 50 маленьких, але таких кусючих безпілотників і запчастин до них.
🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/6BPqDqJnmN
💳Номер картки банки
5375 4112 0876 0954
❤ *Подобається те, що ми робимо? Підтримай наш канал донатом*
☕ Buy me a coffee www.buymeacoffee.com/The_Docu...
МОНОбанка
🔗Посилання на банку send.monobank.ua/jar/28kmKQpGxw
💳Номер картки банки 5375 4112 0846 7410
💸 Pay Pal nevidoma.istoriya@gmail.com
Село Погибляк. Черкащина. Офіційно не померла жодна людина від голоду. Голова колгоспу Каленик Сипченко заховав у ямах частину зерна, яким потім годував людей. На території села функціонує музей, який зараз в дуже занедбаному стані. Будучи школярем, я декілька раз на рік приходив із друзями на екскурсію і слухав історію свого краю. Моєму селу пощастило з порядністю людей при владі, які не намагались вислужитись перед владою совка
Дуже добре, що існували такі села, як ваші, де голови колгоспів/сільрад тощо були повністю на стороні селян.
На жаль, бували такі, де головами колгоспів були рідкісні промосковитські гниди.
А чим віддячили голові колгоспу? Бо були випадки, що таких голів здавали односельці або одразу совкам, або під час нацистської окупації. Не всюди, звісно ж, але й такі випадки були.
@@АлексЛим-в2ц Гадаю, якщо голова колгоспу не здав своїх, то вони були гарними друзями/сусідами/односільцями.
Серп і молот - то є смерть і голод. Було, є і буде...
Дякую за випуск!
Слава Збройним Силам України!!!
Бабуся з росіі завжди це повторювала
Оце як почитав для чого закупляла росія зерновозів перед війною, отетерів. Дякуючи Богу Рівненщина до війни була у складі Польщі. Дід згадував про голод після війни, це було страшно слухать мені малому. Більшої поваги, як до хліба, я не бачив ні до кого і чого від своїх діда з бабою. Ця трагедія навіки змінила нас. Мої діти дивуються і не розуміють чому я перевертаю і кладу завжди правильно хліб. Підіймаю навіть маленькі шматочки хліба з підлоги і обдмухую. Хліб потрібно поважати
В дитинстві також спостерігала за своєю бабусею, коли падав шматок хліба, бабуся піднімаючи його, хрестилася, обдмухувала та цілувала його.
@@sergtsch87 та краще горобцям віддати, хай поклюють. І не пропаде і пташечку нагодуєте.
@@tetianailchyshynв мене теж так бабуся робила і маму мою навчила так робити,хоча ми і з західної україни і голоду 32-32 не відчули
Мій батько (21-го року народження) з Чернігівської обл. Пережив декілька голодоморів. В 33-му від голоду вимерла вся його сім"я - 5 осіб. Батько врятувався чудом. Пройшов всю війну, помер в 80-х. До кінця життя збирав крихти хліба зі столу. По оселях українців в 33 -му ходила банда "уполномоченних", які населення називало "Красная метла". Вони забирали абсолютно все (не тільки продукти), що мало хоча б якусь цінність. Залишало сім"ї на голодну смерть. Забрані продукти, як це водиться в більшовиків, просто гнили і мокли на станціх, бо не було вагонів, складів, логістики... Страшна влада, страшна країна...!!!
Саме цьому наші прабабусі і прадідусі, дідусі і бабусі завжди переживають чи поїв ти, чи не голодний. Колись дивився програму на цю тему, так от у наших стареньких підсвідомий страх знову залишитись голодними.
Не можу забути кадрів, коли людям після рашистської окупації роздавали різні харчі, сире м'ясо курей. Одна жінка упустила пару шматочків хліба у грязюку, але тут же їх підняла і обтрусила, і зі сльозами на очах притисла до грудей цей хліб. А одна жіночка відійшла від волонтерів і тут же почала їсти ту сиру курятину, просто на вулиці, просто на людях. Пишу це і плачу. За все помстимося, за всіх помстимося. За кожного і за кожну, і за усіх разом, за всі віки страждань нашого народу! Настав час великої помсти, раз і на завжди покінчимо з цим злом остаточно!
Моя прабабуся розповідала, як з кропиви варили якусь юшку, як робили якісь млинці, і один з родичів схопив ті гарячі млинці і з'їв, попік усе всередині і помер. Пам'ятаю як читав у книжці з історії про голодомор, пам'ятаю ті ілюстрації, пам'ятаю ті історії, минуло багато десятиліть, але я нічого не забув із того, що прочитав, нічого не забув із прабабусиних історій, хоча вона померла 26 років тому. Дідусь розповідав, як він залишився без батьків, залишились тільки вони у двох із сестрою. І він розповідав, як їм давали по 2 маленьких шматочки хліба на двох, і коли залишались крихти, то той чоловік, що роздавав ті шматочки зжалюваася над дідусем і дозволяв зібрати крихти хліба. Так дідусь зі сльозами на очах але зі сміхом казав, що згортав ті крихти у руку, вибирав мишачі какашки і з'їдав ті крихти.
Все стане на місця, і ворог пошкодує, що не схаменувся, хоча... сподіваюсь що ліквідуємо усіх і нікому буде шкодувати.
Сиджу і плачу як дитина...😢
Батько розповідав про діда та голод. Він лишився сиротою в 10 років, та пішки дійшов з Полтави до Києва, там його прихистив дядько. Батько казав що дід пиячив все життя, тверезим його бачили пару разів. Я малюком був дід мені казав "недоїдений хліб то твоя втрачена сила". Уявити собі не можу скільки ще лиха наробили ці кляті комуняки! Нехай горять в пеклі за свої вчинки!!!
Дякую вам за спогад.
В пекло они попадут в любом случае.
Поэтому не надо им желать пекла.
Лучше желайте им всем повздыхать на@@й.
Тата мого прадіда забрали до тюрьми, за те що він сховав пшеницю. Мій прадід залишився один із сестрою, та на щастя дорослою була, але не змогла вберегти мого прадіда від пригод на свою сраку.
Прадуду було 14ть, він спік гарбуза зимою і попер його з Миколаївської області в Одеську, ще й зимою. Сестра його шукала всюди, а він втік.
Прийшов він до тієї тюрьми, а виявилося що батька відпустили додому, він побіг назад, але не встиг. Його батько прийшов додому, сильно наївся і вмер, стався заворот кишок. Тато страшно не доїдав, а потім з‘їв багато, ще й гарячого
@@babbybaeДумайте чи воювати проти рашистів, чи бути знищеним катуванням і голодом ними
Бобровицький район Чернігівська область. Троє із 13 дітей моєї прабабусі вижило. Прадіда розкуркулили, забрали в швейну артіль в Прилуки, і там вбили. Дід Іван вмів читати, знався на ремонті радіо, мав землю, кілька коней і корів. Прабабуся Степанида пережила 33й і війну, померла в 92, і в неї було єдине правило - завжди внуки мали з'їдати все, що вона дає. Бо ми маємо що їсти, а її діти - не мали. Лише зараз, з початком війни, коли я вивіз сім'ю з Києва в село, а село було під окупацією, і в магазині не було нічого - й кусня хліба, я зрозумів, чому вона плакала.
Дякую вам за цей спогад
Після цього випуску виникає велике бажання задонатити нашим захисникам, щоб вони знищили ще більше цих нелюдів.
Дякую за відео. Вічна пам'ять жертвамм голодомору. Пам'ятаємо! Незабудемо! Непробачимо!
То страшні події, які маємо вічно памʼятати🕯️
Моя родина з Житомирщини,маленьке смт Ємільчине. Мій прадід Семен Дрощинський був "куркулем" і мав невелике власне господарство. На початку 30-х років "добровільно" здав все державі. І вже в 1932-1933 році його багатодітна сім'я пережила голодомор. Вдалося вижити тільки завдяки захованим в лісі жорнах.Робили борошно з жолудів( дякуємо щедрим лісам Полісся і знання місцевості прадідуся). Це нам розповідав мій рідний дідусь Кирило Семенович Дрощинський (1921 року народження). Коли почалась друга світова війна дідусь закінчував службу в армії і відразу попав на фронт. Всі роки війни дід Кирило був зв'язковим і щодня писав маленьки щоденнички,отримував багато нагород. Після закінчення війни повернувся в рідне селище,де був знову голод,руїни. Влаштувався в колгосп трактористом. Так як був сином "куркуля" за ним відразу було встановленне стеження. Голод брав своє і одного дня дід скинув в лісі пів мішка зерна. На другий день по нього прийшли... 7 років таборів в Сибіру,вилкчили всі щоденники і бойові нагороди.За спробу втечі додали ще 3 роки таборів. Пройшовши весь фронт дід не пив,а табори зламали...почав пити. Одружився,народились дві донечки( одна з них моя мама). Пам'ятаю дідуся,який завжди мовчить,багато курить і щось вистукує пальцем по столі...
У давньому дитинство, багато дітей думало, що їх (пра)діди/баби дуже дивно себе ведуть. Але коли дізнаєшся про це, розумієш, що на їх місці, міг бути ти сам 😢
Моя бабулічка пережила голодомор. Їй не можна було сказати " їсти хочу", одразу починала труситись і кидалася годувати. Привчила ніколи не лишати їжу - поклади скільки зможеш з'їсти, але не дай Боже хоч шматочок викинути.
Дякую за вашу працю. Треба перекладати на всі мови Світу. Всі повинні знати хто такі комуністи, які "брати роzіяни".
😭😢😪💙💛🇺🇦
Довіку забудьте слово " брати" щодо виродків- людожерів!(((((
Дякую за відео.
Моторошно...
Зараз чомусь дуже частенько пригадую як мені 14-ти річній бабціна сестра, майже пошепки розповідала про це. І увесь час нагадувала - тиж нікому не розповідай, бо ще арештують і стратять. І моя родина також постраждала. На усе життя лишилась дуже велика ПОВАГА ДО ХЛІБА. Навіть кріхти не викидую...
Вічна пам'ять усім померлим. 🙏🙏🙏🙏🙏😭😭😭
Бабуся розказувала,як її мама ходили взимку на поле ,довбати мерзлу картоплю ,щоб прогодувати 5 дітей,в тому році її забронили восени в колхозі викопувати (Сумська область).Коли листя з'явилося на деревах ,товкли і їли.Найстрашніша історія,яку я чула від бабусі - жінка з їхнього села на фоні голоду з'їхала з глузду і вбила і з'їла свою дитину,при чому довго варила її в казані.Також бабуся часто згадувала ,як вона маленькою бачила ,як зголоду помер їхній сусід на її очах ,казала він весь пухлий був і не міг від слабості піднятися,а потім в нього з рота вилетів блакитний вогник і полетів
ДЯКУЮ ЗА ПРАВДУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Моя прабабуся розповідала мені усі жахи, які відбувалися з її родиною у цей час 😢😢😢 Моя рідня з Полтавщини
Дідусь був 1925 року народження, в родині був старшим з п'ятьох діточок (про деталі загибеі шостої ніхто ніколи не розповідав), а от про те, що прадід наказав прабабусі не годувати найменшу грудьми і братики малечі плакали й вмовляли маму годувати сестру, то розказували, як сильно допитатися, та про весняні полювання на бруньки дерев, на мишей - було..
Бабуся молодше дідуся - її розповіді вже були про годомор 1936-1937, та після війни 1946-1947, як ховали від усіх корову в хаті, про смачнющі млинці з гнилої картоплі, про обшуки списами, погоню з поля поліцаїв на конях, що загнали дітей до ставка з п'явками..
Розумію, що багато не могли розповісти 💔
Вічная пам'ять та царство небесне всім невинно убієнним українським людям 🙏🙏🙏🙏🙏🙏🇺🇦🇺🇦
Моя бабця у 1946році привезла своїх доньок (мамі було 5 , а тітці - 7років) до Дніпропетровська і залишила їх біля дитбудинку.
Мама казала: " якби ми залишились у селі - нас зараз би не було." У дитбудинку їжі було недостатньо, але хоч була. Біля будинку росло багато липи, то діти поки могли дістатися, пообгризали, усі бруньки та молоді гілочки з цих лип.
Моя прабабуся розповідала, як варили кору дерев, щоб хоч щось посьорбати😢 вона до останнього свого подиху - завжди берегла хліб, з'їдала свою скибку хліба до останньої крихти😢
Тож, згадавши все це, задонатила на FPV дрони, щоб швидше вигнати окупантів з нашої землі, щоб вони більше не знущалися над нашим народом
І дякую за випуск ❤ все як завжди - кожна хвилина наповнена важливою інформацією, і Ваші випуски хочеться передивлятися завжди
Дякую Вам!❤
В післявоєнний голод, бабка згадувала, як вони дітьми, солодку заячу картоплю по степах шукали викопували і їли.
Як фуфайкою вкривалися, небуло нічого, ні матрацу, ні ковдри, ні одягнути, ні взути... нічого. Як не з голоду, то від холоду. Миколаївська обл.
Впервые было очень больно смотреть видео целиком. Смог полностью посмотреть только за два захода. Спасибо Вам за освещение этой темы. Мне обидно, что «благодаря» нашим пророссийским властям в моей школе этой темы почти не касались(
На Луганщині бабуся пережила два голодомори. Розповідала, що мали шанс вижити тільки родини з коровою. Від неї часто чули: «то ви не голодні», коли ми відмовлялися щось їсти в дитинстві…
Я живу в м. Дніпро. Родини мої родичів по лінії бабусів й дідусів були знищені в с. Елізаветовка, в с. Карнауховські Хутори,с. Павло-Григоровка, й с. Таромське були знищені Таромське.Це були родини по 25-30 чоловік як померли від голоду. В родині мого дідуся з усієї родини вижив лише він в 5 річному віці, всі інші померли, й він ховав соїх батьків й братів сам, тягаючи їх трупи на ряднинках під грушу в селі Карахутори. Могили у цих людей немає. Так само було з іншими родичами, кого не вбили Голодом розстріляли.
Дякую вам за цей спогад.
Дуже болючі історії😢
Моя родина пережила і "розкуркулення", в прапрадіда млин забрали, але лишили мельником, і голодомор, із 3 гілок родини від голодомору померли більше 20 людей, не всі від голоду, декого вбили через їжу, а прапрадід людей від голоду рятував, ділився борошном яке міг приховати від комуняк, йому навіть вірш вже при Незалежності місцева поетеса присвятила, а його майбутня невістка, моя прабаба, розповідала, що їжу навіть із мисок відбирали. Більше 21 людини померло від голоду за один рік, при цьому під час окупації, в якій була вся родина, а чоловіки воювали - лише 1 людина. Потім, будучи в музеї в Львові, назву забув, але це той де експозиція із німецькими авіабомбами, екскурсовод розповідала, про те що творили москалі, коли ввійшли до Львова в 39му, коли я їй розповів історію своєї родини, Медвинську, Холодноярську, Мліївську республіки, то вона була перелякана.
Черкаський район.
Доречі, Львів і інші міста які перебували під поляками, врятували багатьох від голоду
Дякую вам за цей спогад
Яким чином вони їх врятували ?
@@ВалентинаПорубова-ъ3ы поширина практика що люди ходили по хліб до таких міст, хто давав, хто продавав, мова іде про приватну ініціативу
@@Document_history доречі післявоєнний голод, хоч і був меньшим, але теж штучний, тоді теж були вимоги, скільки із господарства треба віддати їжі, вівся перелік ВРХ, свиней, інших тварин що були в людей, кожен певний час треба було здавати, яйця, молоко, при наявності корови, телят, колоти свиню без дозволу - ні-ні, поділися м'ясом, віддай шкуру, дай сало, але люди викручувалися як могли.
@@sps6066я також пам'ятаю як бабуся розповідала мені, що в часи повоєнного голоду також вівся облік фруктових дерев і кущів, які росли біля хати і скільки врожаю фруктів з них потрібно було здати.
Вітаю всю команду "документаліст".Моє імя Олександр. Моя родина дуже постраждала в час голодомору. В родині бабусі Одарченко Ніни ,було 12 діточок. після голодомору залишилось 4,батьки також померли. Жили вони в селі Брагинівка Дніпропетровської області. бабуся оповідала як , мі прадід Матвій приніс глечик з молоком, і по своїй незграбності вилив на підлогу. Бабуся казала ,що вони упали на коліна і смоктали із землі молоко. Від бабусі Ніни у спадок я отримав бережливе ставлення до хліба.
Бабуся і мама розповідали історію пробабусі. Вона була наймолодшую, сьомою дочкою купця у Сумскій області. Він читав Біблію односельцям, торгував всім, в нас залишилась шкатулка навіть, проста дерев'яна, з малюнком. Кажуть жили добре, цукерки навіть їли. А потім прийшов Голод і розкулкуленя. Все забрали. Прабабуся вижила лише тому, що вона виглядала молодше за свій вік, її прийняли за дитину і вона потрапила на який евакуаційний потяг чи щось типу того і потрапила кудись на територію сучасної росії, ленінград здається. Там годувала свиней і сама їла те, що їм давали, а то була каша, пшоно та ще й чи то з молоком чи то з жиром якимось. На жаль нічого більш точного сказати не можу, та й прабабуся вже була стара, як то розповідала
А ще кажуть, що були якийсь кораблі з гуманітарною допомогою, чи то з Европи чи то з США, але їх просто не пускали в порти. Але це вже не з самі бачили, а тільки від інших чули
Кораблі були з США.які привозили в Ленінград зерно . Це навіть відобразив якийсь хкдожник в своїй картині.
Дякую вам за правду! За те що не даєте забути, нагадуєте! Таке не можна забувати,та пробачати!
Вічна пам’ять кожному, хто пережив Голодомор.Дякую вам за історичну правду про Геноцид українського народу.
Моя сім'я як ніхто інший постраждала від "лап комуняк" в 31 році мого пра-пра діда назвали "куркулем" забрали в тюрму і вбили навіть тіла для поховання не віддали все майно (землю найбільше в селі мав у власності, будинок, сад, коней, корів, свиней) вигрибли все і залишили помирати його дружину з вісьмома дітьми яких називали в селі "врагамі народа" заборонили поступати на навчання в вищі навчальні заклади і заставили працювати за дарма "трудадень" в колгоспі. Крім розповіді моєї прабабусі збереглися документи червоного злочину і фото.
Вічна пам'ять усім жертвам голодомору. Пам'ятаємо. Не забудемо.
Коли я була підлітком моя тітонька розповідала, як у Києві в січні з ранку, спускаючись по Андріївському узвозу і на Контрактовій площі біля Гостиного двору, тоді склади продовольства, лежали мертві люди. Їх не встигали прибирати. Багато було жінок з діточками. Цей жах вона пам'ятала все своє життя. І мені розповіла. Щоб не забувала, як нас вбивалиі дітям своїм і онукам розповіла.
Дякую за ґрунтовне,якісне та вкрай необхідне відео
Ох, моя прабабуся Серафима, маючи двох дітей і згорілу в серпні 46-го від спеки хату, в листопаді стояла в черзі за жмихом (м. Чернівці, переправа на другий берег річки Прут, де спиртзавод був і можна було бурякові рештки на борошно взяти). І десятки тисяч людей в тій черзі мерзли. І відійти ні на крок не можна було, бо ж усі голодні, очі дикі, назад не пустять. І ото стояла вона цілу днину, а надвечір, як остання переправа була в той день, прабабуся наступна в черзі виявилася, та паромник її не взяв, бо забагато людей набралося. Вона дуже просила, бо стояла вже до середини гомілки у воді (листопад місяць!). Невблаганним був той паромник, не взяв. Посередині ріки (Прут - гірська річка) перевернулася переправа, загинули усі, окрім паромника. А прабабуся так і простояла до ранку у тій воді.
До кінця її віку на гомілках, куди сягала вода, був слід: шкіра в краплинку та "рюшечка".
Дід розповідав, що через село на Західній Україні шли люди зі сходу, вони були як примари! Сусід кинув кукурудзяної каші курам, якийсь чоловік заскочив на подвір'я, з'їв ту кашу і одразу помер!😢
Бідні люди, це жах ..
Вічна памʼять всі невинновбитим українцям від рук рашистів (як часів імперії, совєтців, рашки)
Дякую за випуск! Про це повинні памʼятати всі
Пам'ятати,щоб не дати повторити ніколи.
Нікому
Дякую за таку важливу та важку тему! Вічний спокій всім жертвам Великого голоду ! Сили нашій нації відродитися 🙏
Мої дідусь і бабуся жили під Польщею
Але бабуся розповідала, що поляки стріляли поверх, імітуючи бій, щоб голодуючі могли перепливти Случ на цей берег і їх не переслідували комуняки і не стпіляли в спину
Дякую за черговий випуск! Ця тема дуже болюча для нашого народу! В дитинстві дідусь з бабусею розповідали нам з сестрою про ці страшні події, а ми навіть не могли уявити, яке це було жахіття! Але все потаємне завжди стає явним. Маємо завжди пам'ятати про цю страшну трагедію нашого народу і передати цю пам'ять майбутнім поколінням...
Моя бабуся дуже мало розповідала про голод,але до самої смерті його боялася.Розповідала,як її батько десь дістав волячі хвости і вонт могли їх варити та як вона з сестрою в річці збирали двостворчаті молюски,приносили додому,висипали в кутку,а ті молюски починали пищати.
Дякуємо вам за цей спогад.
Жах, аж мурашки по тілу від цієї розповіді...
Моя мама,родом з Волині,село Городище.Розповідала ,що в сім'ї було 10 дітей,але залишилось у бабусі семеро.На початок Другої Світової ,моїй мамі було 4 рочки і вона розповіла,як годувала їх сім'ю кішка!Сибірська кішка тягала з лісу зайців !Дуже берегли та любили кішку ,кормилецю в сім'ї.Німці,коли відходили, повісили кішку 😢.А бабуся,мамина мама ,плачучи як за рідною душею,разом з дітьми,зняли кішку 8 дерева та поховали ,як людину.А ще моя мама розказувала,що коли вчилася на зоотехніка,52-53 роки,її саму маленьку в групі відправляли просити хліба у водія ,який привозив хліб(точно не пам'ятаю,це було в училищі чи десь,щось поряд)та казали:"Васелино,та йди попроси .Тобі дадуть хоч буханочку."Йшла й просила!Каже :"Звідки хлопці знали,що саме мені дадуть хліба!".Водій ризикував,але буханець давав!Буханка хліба на десятеро учнів.Були раді хлібові та шанували його.Я також пам'ятаю настанови мами та батька,як треба шанувати хліб та важку працю хлібороба та страшні часи голодоморів.ХЛіб ніколи не викидаю.Віддаю або пташкам або собакам та котам додаю до їжі.Дякую за відео.Маємо усі пам'ятати ,що робили людожери і зараз не полишають спробу запустити голодомор по світу.
Моя бабуся родом з села на Чернігівщині, вона розповідала, що її старша сестер пережила голодомор, їй було 2 роки, вона лежала на печі, бо не було сил взагалі, ноги попухли від голоду, а прабабуся з чоловіком тікали до нас в Кривий Ріг з Кропивницького, бо тут були ферми, вони були куркулями і рядянська влада сказала що вони вороги народу (вони давали роботу майже всьому селу і самі тяжко працювали на полях)
Мій тато розповідав мені що вони вижили бо жили поряд з річкою Південий Буг і вночі таємно ловили рибу.І ще розказував про голод і 1947 року що майже не згадують
Вічна памʼять жертвам голодомору!
Дякую за вашу роботу. І українці і увесь світ повинні знати про злочини огидної росії
Бабуся та прабабуся жили на Черкащині, з самісінького дитинства чув від них моторошні історії про Голодомори 1932-1933 та 1946-1947. Малим мене це дуже вразило, ці жахливі історії та бабусині сльози, коли вона бачила шматок хліба на смітнику назавжди закарбувались у моїй пам‘яті. Гадаю, що, нажаль, певно кожен українець має моторошну історію про Голодомор.
Канал буду дитині показувати цілодобова щойно почне чимось цікавитись. ДЯКУЮ ЗА ВАШУ РОБОТУ!
Окремо, знову і знову буду дякувати каналу і підтримувати ЗСУ! Інформаційний фронт такий же важливий, як і фронт фактичний. Дякую! Слава Україні та ЗСУ!
Моя прабабця померла у 32-му від голоду-залишилось 5 дітей, ще двоє померли... Мого прадіда "розкуркулили" у 31-му, не залишили нічого взагалі. Почався голод і він не витримав -повісився- залишилось 6 дітей, ще потім одне померло... Розповідатиати про моїх дідусів і бабусь, це ті діти , що вижили, нема сенсу: вони пережили війну, вигнання у Німеччину І голод 47-го року. А от вже моя мама пам"ятає голод 51-го: вони з бабусею саджали не картоплю, а лушпиння з неї, суп бабуся варила з бур"яна...
Дякую вам за цей спогад!
До речі, виходить, існували ще голоди 1936-37, і навіть 1951-55...
@@alexsokol2493їх 5 було, в 32 найбільша кількість жертв
Дякую вам за вашу працю! Треба ще робити такий контент англійською мовою, щоб наші партнери не мали питань чому треба знищити останню імперію
Тато 37го року народження розповідав лише про повоєнну голодовку. Про хлопчика, який загубив карточки на хліб, повернувся без них додому, і його сім'я за це насм*рть забила. А тоді виявили, що карточки насправді провалилися у дірку в кишені, та було запізно. Не пам'ятаю, звідки ця історія, але мабуть точно не вигадка...
Я з Донеччини. Про Голодомор дізналася уже за часів Ющенка. Тоді навколо скептично казали, що просто був неврожай. Мої родичі всі етнічні **цапи, жили в місті. Предків з села не маю, ніхто не розповідав про 32-33й. Зараз живу на Полтавщині, і в нашому селі від голоду померло дуже багато людей, навіть у Вікіпедії є список 😔
Не пощастило із сімейкою...
Так це правда! Свідок цього пекельного голодомору була моя бабуся, яка родом була з Вінниччини. Про це вона нам розповідала ще у совєцьці часи, всю правдиву історію, переживши ті страшні події, бувши наочним свідком цих лихоліть. Розповідала також про голод 1921-22 і 1946-47років. До речі хотілося б почути більш детальну розповідь про голод 1921-22років. Щиро дякую що висвітлюєте такі важливі теми справжньої історії. Бо на жаль більше говорять про голокост, а свою історичну правду замовчують. Успіхів і наснаги у цій духовній нелегкій праці! Засівайте зерном правди серця людей!!!
Чутлива тв важлива тема, страшні роки, про які маємо пам'ятати!
Дякую вам за відео. Вічна памʼять жертвам Голодомору🕯️🙏
Вічна пам'ять жертвам голодомору....🙏🙏🙏🙏💙💛
Моя бабуся пережила голодомор і другу світову війну
Дякую за вашу просвітницьку діяльність і свідому громадянську позицію, хай квітне український ютьюб
Таке не можна пробачити,дякую за розповідь.
Покійна прабабця казала, що їли й кропиву, й жолуді, й макуху (коли була) гризли, і на річці збирали молюсків та кидали їх на піч, вони пищали, а вони їх їли. і в пташині гнізда лазили теж.
Вічна памʼять жертвам! Не маємо права забути, не маємо права не кричати про це на увесь світ.
Не маємо права забути
Моя бабуся на Кіровоградщині була маленькою , але батько працював на залізниці і їм видавали пайок , тому вони трошки мали їжі , і вона нагодувала дитинку , яка попросила її хліба , бабуся дала , і та дитина померла .
Дякуючи Вашим відео я дізналась дуже багато нового.Коли я була підлітком,моя мама(царство небесне їй),казала:"як шкода що ти не жила при союзі".І я, звісно,вірила що там був рай.Та ставши дорослою,дивлячись такі відео,я розумію, СЛАВА БОГУ,що я народилась після розвалу СРСР!І тепер я точно НЕНАВИДЖУ СРСР! Скільки українців загинуло через червоних!Для мене, червоний прапор СРСР означає ОКЕАН КРОВІ нівчому не винних людей! Світла пам'ять усім хто загинув через тих покидьків!
Дякую за відео, тема надзвичайно важлива! Сподіваюся, що це відео набере велику кількість переглядів.
дякую дякую і тисячу разів дякую! це дуже важлива робота, дуже доступно пояснено про дуже важливі і непрості речі.
Дякую за вашу роботу!
Це написано в Біблії про народ , який не знає , і не хоче знати Бога - Пс 13:3-4: "Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного. Невже не прийдуть до розуму всі, що роблять беззаконня, заїдають людей моїх, мов їдять хліб, і Господа не призивають?"
супер канал! дякую за роботу🫡
Дякую за це важливе відео. Дуже не просто дивитися, але це має знати кожен.
Вічна пам'ять невинно вбитим...
Штучні ГОЛОДОМОРИ -- це та висока ціна, яку заплачено Українцями за нашу НЕсвободу!!! І про це слід пам'ятати...
СЛАВА ЗСУ!!! ГЕРОЯМ СЛАВА!!!
Розповідала моя прабабуся (село Златоустово, Одеська область).
У 33-му році їй було 10, братові 7 років. Мати намагалася дійти до міста і обміняти сімейні коштовності на хліб. На шляху її пограбували. Добре, що не вбили.
Батько варив дітям суп із шкіряного ременя. Одного дня раптово приніс м'ясо і сказав дітям, що спіймав зайчика. То була їхня домашня кішка.
Діти і матір (моя пра-прабабуся вижили, батько (мій пра-прадідусь) помер від голоду, рятуючи родину...
Я ще й досі пам'ятаю як минулого року рашисти вивозили зерно з Ізюмського району в рашку. Як були спалені посіви на полях і як росіяни підпалили зерно на зерносховищах аби люди не змогли набрати собі зерна. Також рашистами навмисно було вивезено сільськогосподарську техніку, а ту яку не змогли вивезти вони знищили. Це також можна визначити як геноцид хоча міжнародні організації також закривають очі на ці факти.
В мене досі на очі навертаються сльози коли я це згадую. В моїй сім'ї завжди було шанобливе ставлення до хліба і їжі. Прабабуся постійно згадувалв про голодомор і ці страшні історії назавжди закарбувалися в моїй пам'яті.
Я пам'ятаю і ніколи не забуду, як мої родичі з-під Ізюма розповідали про якусь російську гуманітарку, що її солдати роздавали в середині березня 2022... Село виголодніло до того часу настільки, що в черзі тратили людську гідність і ледь не билися за продукти...
А в окупаційному щоденнику Володимира Вакуленка розповідається, як він з сином у ті березневі дні ділили останні скибки хліба...
@@irynanovitska1291 саме так деякі люди приймали гуманітарку з рук окупантів забувши про свою гідність і йшли на співпрацю з рашистами. Я тоді вижив завдяки тому що в мене було повно городини в погребі і замість хліба я їв коржики з перемеленої кукурудзи. До мене приходили рашисти з обшуками тому що вони думали якщо я не беру в них гуманітарку значить я нацист.
@@oskil_rider до Вакуленка мати приходила з коржиками. Вона їх називала маторжениками. Я як почула в її розповіді те слово, душа каменем застигла, бо перша асоціація - тридцять третій...
@@oskil_rider я чула, що з комбікормового люди брали продукцію і пекли коржики. Виживали як могли...
Кажуть , що диявол, якого ніхто і ніколи не бачив, є в пеклі ! Ні , безліч дияволів жили і живуть серед людей!!!
Моя прабабуся розказувала мені в дитинстві що в них ходили по хатам і вивозили усі мішки з зерном і худобу забирали, змогла вижити бо їла різні корінці рослин і брюкву, її сушили, мололи у муку і робили коржики, гірко і несмачно, але це питання виживання. Ще казала що бачила як батьки їли своїх дітей. Тому звичайно в родині ставлення до хліба було як до святині, треба було доїдати щоб «силу не залишати», не можна було кусати там де хтось вкусив - це до сварки - будете гризтися, викидати хліб це взагалі найбільший гріх, можна тільки «переробити» або збирались ці все недоїдені шматочки - сушилися - і з них робили сухарі паніровоані або хоча б собакам в кашу, аби тільки не на смітник. Прадід мій був хліборобом усе життя, тому навіть на його памʼятнику на кладовищі вибиті колоски і на проводки моя ба приносить у візочку окрім квітів - нові колоски пшениці.
Тому так це особливе ставлення до зерна та хліба🥀
Не можна забути прізвища катів які це придумали та зреалізували, а це:
1: Косіор
2: Каганович
3. Постишев
І кат народів Сталін.
Не можна забути те, що вони зробили з нами, не не можна пробачити. І небхідно помститися!!!
Слава ЗСУ! Слава Україні!
Я була мала,проте на все життя запамʼятала розповідь прабабусі про голод. В голові засів страшний момент з розповіді: "- Померли малий мій братик,дід від голоду. Мати,я та сестра голодували страшно. Мати в колгоспі працювала,колись принесе в долонях грудку борошна. Раді були,їли тоді хліб на воді....Весною 33го тільки пучки на деревах зʼявились,так ми з сестрою їли і їх,розпуститись деревам не давали навіть. Їли млинці з трави,виживали чим могли. Страшний голод був,дітки,страшний. Чутки ходили,не ходить по вулицях бо зʼїдять і тебе.."
Помста!🔥 Помста!🔥 Помста!🔥
Я розумію, що мої предки- це та нечисть, яку заселили в Україну, але якось трошки зачепило почуття - я не українофоб і не колаборант, а навпаки ❤️Україну.
Це добре, що українська земля Вас вилікувала, а от кацапія з українців робить насєлєніє, що не пам'ятає свого роду, мови...
Під Києвом: (прабабця розповідала наймолодшій з 13-ти дітей, моїй бабці), що з двору позахід сонця не можна було вийти (на дорогу); вискакували з хат, з-за кутків, як звірі, били по голові і розтягували по шматкам...
Голод -- це СТРАШЕЗНА РІЧ! Яка зводить з розуму.
Коли доходить до виживання (самозбереження) -- взагалі мало хто може зберегти людяність...
У нашому селі в Бучанському районі їли дітей. Прабабця не розповідала багато про ці часи, але говорила,як викопували корінці,мололи в борошно та пекли щось схоже на хліб,їли "шкурки" від картоплі, та взагалі все, що могли знайти. Але всі вціліли, розпродавали все коштовне з будинку. А вже молодою вивезли остарбайтером в німеччину, що врятувало від тієї ж участі знову.
Мій прадід, коли малим був, вкрав кілька кукурудзин для сусідських дітей, ті його одразу ж здали. Всю другу світову він за це просидів, дуже жалкував що його одразу не вбили.
Прадід Василь працював у пікарні, виносив маленьки шматочки тіста або хлібу і кидав у кущі. Діти збирали потім те все і несли додому, діда вони так і не здали, пощастило.
Все ж діла Василя забрали воювати, спочатку з Німцями воював, потім відправили його в тил ворога і він підштовхував німців на колаборанство. Навіть після цього йому спокою не дали, відправили у Халхин-Гол. Діду обіцяли власну землю і все таке, нічого ж він звісно не отримав, навіть старий дім забрали, щоб побудувати дорогу для перевезення техніки, а потім про нього всі забули.
дякую за відео, маємо максимально поширити його!
Моя покійна свекруха дожила до 91 року .нестало її 2 роки тому.
Вона із Черкащини. Народилась у 1930 році. Знала і пам'ятала голод.З її родини померли її батько і 3х річна сестричка. А їй уже були пошили з марлі платтячко на смерть,але врятував рідний дядько . Він працював на залізниці вантажником,а їм давали за фізичну працю більший пайок. То він її всиновив, і таким чином врятував від смерті. Але вона незнаю чому,до кінця своїх днів фанатично любила тей совок. Спробубав би хтось їй сказати щось за союз ,то вона скаженіла від люті......
Ніколи не могла зрозуміти її.
Це був жах,який до сьогодення ще замовчують і не можуть повністю показати архівні дані.
Гарет Джонс, йому шана за висвітлення голодомору.
Журналіст фактично пожертвував своєю карʼєрою, щоб показати правду.
Тетяна Дрепіна (1956 р.н.):
Є сімейна історія з часів Голодомору, про яку мені розповідали покійні бабця і тато. Прадід Данило (Данько) Тишкевич разом зі своїми синами жили в селі Корчівка Черняхівського району. Він на той час вже давно розділив землю між синами, його дружина померла і він почав жити з хатньою робітницею, яка працювала і допомагала їм все життя. Жоден з синів не одобрював це співмешкання. Коли відібрали весь урожай і не було чого їсти, він разом з цією жінкою вирив землянку в лісі і перейшов туди жити восени. Вони збирали і вели заготовку якихось грибів і плодів в лісі, щось сушили і цим харчувалися, ще і давали в село, коли їх приходили провідувати. З настанням зими до них ніхто не приходив , бо всі були без сил іти снігами до лісу. Коли сніг вже розстанув і можна було добратися до цієї землянки, там не було нікого... Залишилися сушені плоди, заготовлені дрова. Коли вже влітку шукали тіла в лісі поблизу, теж ніяких рештків не знайшли. Тоді всі казали, що їх загризли чи медведі, чи вовки... Його син Антон Данилович Тишкевич (1887) є нашим дідом і прадідом...
Дякуємо вам за цю історію!
Просто неймовірно!
Ніби оповідь "слухаєш"... а не історичні факти 😶
Бідні людоньки((.. 😟😥
Дякувати (чи добрій, але) вдачі, що Ви -- їх нащадок -- ЖИВІ!!!❤❤❤
Дякую за вашу неймовірну роботу, з ваших вуст дуже гарно сприймається інформація, що для мене, як для людини з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності просто магія якась 🤍
Одна з найважчих тем для мене. Голодомори. Це дуже страшно навіть уявити
Дякую за розвиток україномовного контенту та правдивий розгляд справи
Дякую за цю інформацію! Деякі факти були зовсім мені раніше невідомі😢
Мого діда теж хотіл и в ідправити до Сибіру,а моїй мамі тоді було 2роки,за те що він продав своїх коней і не йшов до колгоспу.
Це с Лад -Хутори Вінницької обл.Він маму залишив у бабусі,а самі втікли з села у різні місця.Мій дідусь
прийшов до сільради, вночі і попросив у вартового документи.Той сказав,що його розтріляють,якщо він це зробить.Ти мене зв'жи і дай по морді,так мій дід втік від колгоспа.А пробабуся і моя мама пережили голодомор.Мама казала,що дітей з хат не випускали.Поїли в селі всіх собак,котів,голубів.Їли лягушок і варили шкіряні ремені.
Проклята нація((( живучі тварини і ніщо їх не бере(
Ти про що?
@@ЕкатеринаТепович шось неясно?? Про кцпню про кого ж ще
Це те що нас чекає.... якщо ми зараз не згуртуємось , якщо зараз ми повіримо в те що ми "адін народ"
Як завжди, чітко та конкретно. З мене лайк та коментар в підтримку каналу.
Прадіда забрали вночі нквс за те, що приніс трохи сушеного хороху. Хтось здав його. Більше про нього нічого не було чути. Писали листи, щоб дізнатися хоча б де його могила, але відповіді так і не було. І навіть зараз, коло дали доступ жо архивів, ми не змогли знайти ніякої інформації про нього
Дякую вам за цей спогад.
))) В Галичині моїх предків ця біда, слава Богу, оминула. Але в 39-му і сюди прийшли...
@@Document_history Дякую Вам за Вашу роботу! Дуже цікаво і професійно! Маємо знати свою історію. Це просто життєво необхідно
Це відео має подивитися кожний та кожна! Дякую за роботу
Дякую за таке добірне інформаційне русло!
Ніколи не пробачимо цей біль. Помстимось!
я вас прошу, не пишіть дурниць, не сидіть у своїй бульбашці - вийдіть на вулицю, подивіться навкруги - що робиться
@@Lyolik-UA і що ж там робиться на вашу думку, шановний?
@@anhil6958 Там "професійний" пох@їзм до усього і чим далі тим "професійніше". Ви пишете що не пробачите ніколи, так мешканці України вже пробачали і не раз. Починаючи з 1925 року по теперішній час про все забуто, про усі злочини сусіда. І стосовно теперішніх злочинів - теж забудуть, через років 10-15 почнуть писати що не всі були погані, а через 20 напишуть що ми "адіннарот" (хоча і зараз вже про це кажуть).
Наша проблема у тому, що у нас немає національної єдності. Є країна, в ній хтось мешкає, а хто саме невідомо.
Кажуть що вони українці, але мова російська, культура теж російська, але в росію їхати не бажають
Дякую
Бабуся завжди казала: «яке щастя мати хліб, шануй його, бо я мріяла наїстись хліба».
Розповідала як їли хліб з жолудів, як пам‘ять про це бабуся забронила зрізати дуб який біля будинку, казала най буде, не відомо що буде😔
Привіт! Дякую,Вам-За Контент! Дам -Ідею! Зробіть-Випуск,про Латинську Америку! Та Комуністів в Джунглях! Зокрема,про Колумбію!
Величезна подяка за ваші випуски.
Почитайте Василя Барка Жовтий Князь.
Пам'ятаю коли вивчали, багато хто не вірив в це, проте дякуючи таким як я та інших, доречі нас було не мало, тих хто втратив родичів (бабусиної сестри не стало у 1933) однокурсники перестали сумніватися.....
Дякую. Читав
@@Document_history не сумнівався в Вас, такий контент робити треба не мало було книжок прочитати, та і взагалі мати файну освіту. Писав для Ваших підписників.
Дякую за зворотній зв'язок, дивлюсь із захопленням 👍