"Пиріжки" - вірш Людмили Плєвако (читає автор)

Пиріжки
Життя швидкоплинне
Суворо й невпинно
Гортає свої сторінки.
І часом, буває,
Журба огортає,
Тьмяніють на небі зірки.
В хвилини тужливі,
Коли так важливо
Зібрати докупи думки,
Відкрию тихенько
Я хвіртку благеньку,
В дитинство майну залюбки.
Там мрії дитячі
Палкі, нетерплячі
І радості жваві струмки.
Там я ще маленька,
Й бабуся раденька,
Як завжди, пече пиріжки.
Тихенько підгляну,
Як тісто слухняне
Лягає в рівненькі рядки.
Неначе сторука,
На втіху онукам
Бабуся пече пиріжки.
Під пісню знайому,
Забувши про втому,
Плекає турботи ростки.
Спливають хвилини.
Вже пахощі линуть,
Рум’яняться пишні боки.
Летять аромати,
І їх не спіймати.
Відчують їх навіть хмарки.
Авжеж, недаремно
З любов’ю, натхненно
Ґаздині печуть пиріжки.
Мов дійство магічне,
Обряд споконвічний.
І, може, йому завдяки
Нам щастя знайоме
І затишок в домі,
А смуток біжить навтьоки.
Це добра ознака.
Бувало усяко,
Та навіть в буремні роки
У пічці старенькій
Пухкі і смачненькі
Бабуся пекла пиріжки.
© Людмила Плєвако
05.06.2022