Ви неперевершений оповідач, пане Степане! Напрочуд органічно оповідаєте відоме вам про митців, а знаєте ви так багато! Мені імпонує те, що ваші розповіді щирі, у них ви не оминаєтне незручні факти, не ,,підлаковуєте" біографії наших письменників, і за це вам особлива подяка.
Іще хочу додати: люблю творчість Івана Кочерги! Особливо забрала в душу п'єса ,,Ярослав Мудрий". Це була перша вистава, яку я, учениця 7 класу, сприйняла по-дорослому, була вражена грою франківців, а Лотоцьку полюбила на все життя!!! Коли вивчала з учнями творчість І. Кочерги, з величезним задоволенням цитувала і з ,,Ярослава Мудрого, і з дивовижно, щемкої п'єси ,,Свіччине весілля". Шкода, що з програми вилучили ці твори...
Дякую за ковток повітря, в цей не простий для нашої країни час. Навіть не почула сирену, бо так заслухалась. І справді я забула про такі видатні твори.Бажаю вам наснаги на нові розповіді
Дякую за прозповідь про цього талановитого митця! Колись зачитувалась його п’єсами у читальному залі Київської бібліотеки. Дивувалась, чому так мало про нього знають і так мало публікують. Доля часто «нагороджує» талановитих людей сімейними бідами. Щодо впливу на Булгакова, то в мене є своя теорія. Якось подивилась старий чорно-білий німий фільм «Dr. Mabuse, the Gambler”, знятий у Німеччині у 1922 році, і зрозуміла, звідки Булгаков «почерпнув» свою галерею персонажів «нечистої сили». Саме звідти. Фільм був на той час новаторським, оригінальним, зараз він - у скарбниці світового кіномистецтва. Головний герой там - дияволоподібна істота із здатністю гіпнотизувати і окремих людей, і цілі аудиторії (проводить сеанс масового гіпнозу), має свій «антураж» із кількох колоритних осіб, в тому числі - дівчину (у Булгакова - із шрамом на шиї), входить у стосунки із світською дамою, у якої - слабосилий іпохондричний чоловік, в кінці -- шалена перестрілка між «нечистою силою», яка засіла в будинку, і силами поліції та армії. Основна канва була готова, залишалось тільки додати смішні радянські деталі тих часів.
В Житомирі, театр носить ім'я Івана Кочерги. Обожнюю наш театр, але на жаль, не дуже знайома з творчістю Івана Антоновича Кочерги. Спонукали до ознайомлення.
Вельмишановний Степане Васильовичу! Дякую за відеорозповідь про Кочергу. Справді, які суголосні нашому сьогоденню фрагменти його історичних драм. А якщо взяти, приміром, українських поетів-емігрантів 20-х років ХХ століття, то тут простежується якась містична синхронізація ( майже за Юнгом) ідей, сенсів, поривань і відчуттів, які ми переживаємо і переосмислюємо нині. От хоча б Олесь Бабій ("Зродились ми великої години...") або Галя Мазуренко ("Серед Дніпрових вод не згине характерник, бо характерник - цілий наш народ"). Ми зараз живемо в підручнику історії, точніше в Літописі Самовидця. І бездонне цивілізаційне провалля між нами і ними оприявнюється як на екзистенційному рівні, так і на побутовому. От розподіляєш гуманітарку із Західної України, де кожен слоїк домашньої консервації дбайливо обгорнений старенькими охайними шаликами чи шматками білосніжної тканини, що залишилася від плетіння зимових маскувальних сіток, і ти до сліз зворушений турботливим теплом незнайомих людей. І тут зринає перед очима картинка-антипод: сидить орк на східцях пограбованого магазину на Сумщині і гризе кільце необчищеної, з ниточками, ковбаси, запиваючи "водярой с горла", а другий орк знімає на трофейний смартфон оті хвилини щастя дегенерата з Костроми. Це справді наша Визвольна війна: від постколоніального тягаря, від комплексу малоросійства ("а какая разница"), від всепроникних мацаків олігархів як у сфері економіки, так і в телепросторі, від бездумності й інфантилізму пересічного виборця. Але ж яку непомірно високу ціну ми сплачуємо... Ще раз Вам дякую за можливість спілкування, яке набуває зовсім нового виміру і забарвлення під протяжні звуки сирен і різкі, пронизливі удари від падаючих уламків перехоплених ворожих ракет.
Дорога пані Валентино! Радий читати Ваш глибокий коментар. позначений літературним хистом. Щиро дякую! Працюємо, кожен там, де найбільше придатний, і наближуємо нашу перемогу. Вболіваю за Україну і за Вас.
@@Stepan_Protsiuk Вельмишановний Степане Васильовичу! Дуже дякую Вам за відгук. Ви знаєте, київськими тривожними вечорами, бо саме о цій порі рашисти б'ють частіше, я мрію, як відродиться Україна, як Київ стане духовною столицею Європи і яке паломництво буде в новому навчальному році до зарубіжних студій вивчення української історії, культури, мови, літератури, загалом феномену України, місія якої - змінити світоустрій на засадах справжніх, а не лише декларованих цінностей. І я знаю, що Ваш блог вибухне новою популярністю у прискіпливої і допитливої західної авдиторії, яка вміє поціновувати інтелект, тонкий психологізм, нестандартність мислення, талант і харизму. За фахом я редактор, багато років працювала в журналі "Вісник НАН України", а також співробітничала з видавництвами "Стилос", "Смолоскип", "Академперіодика". Доля дарувала мені зустрічі з дуже цікавими особистостями, авторами глибоких, концептуальних наукових праць. Одну з таких статей я хотіла би запропонувати Вам. Чому? Бо я вбачаю певний резонанс космічності Вашого художнього мислення і космічності наукового мислення авторки пропонованоії статті. До того ж вона щирий і пристрасний уболівальник за Україну, із захватом сприйняла прочитані мною по телефону фрагменти Ваших есеїв із книги "Гіркий світ, солодкий світ".
Ви неперевершений оповідач, пане Степане! Напрочуд органічно оповідаєте відоме вам про митців, а знаєте ви так багато! Мені імпонує те, що ваші розповіді щирі, у них ви не оминаєтне незручні факти, не ,,підлаковуєте" біографії наших письменників, і за це вам особлива подяка.
Дякую, пані Надіє!
Ви відкриваєте для мене новий світ . З повагою .Віра.
Вдячний за щирість!
Дякую вам 😊
Дякую
Дякую за працю.
Дякую.
Іще хочу додати: люблю творчість Івана Кочерги! Особливо забрала в душу п'єса ,,Ярослав Мудрий". Це була перша вистава, яку я, учениця 7 класу, сприйняла по-дорослому, була вражена грою франківців, а Лотоцьку полюбила на все життя!!!
Коли вивчала з учнями творчість І. Кочерги, з величезним задоволенням цитувала і з ,,Ярослава Мудрого, і з дивовижно, щемкої п'єси ,,Свіччине весілля". Шкода, що з програми вилучили ці твори...
Міцного Вам здоров’я і творчих успіхів
Дякую!
П1дзабутий, нажаль, але пам'ятати треба, дякую Вам за працю!
Дякую!
Дякую за ковток повітря, в цей не простий для нашої країни час. Навіть не почула сирену, бо так заслухалась. І справді я забула про такі видатні твори.Бажаю вам наснаги на нові розповіді
Щиро дякую вам! (Але і про сирену не забувайте)
Улюблений драматург! Не неодноразово як капітан команди театру свого Універу ставив його п'єси❤
Вподобайка! Комент! Репост! Дякую, п. Степане, за Вашу працю. Наснаги на нові розповіді!
Дякую!
Дякую, пане Степане, за Кочергу. Завдяки вам я вже багатьох письменників відкрила для себе заново.
Дякую, пані Світлано! . Кажуть, що вчитель завжди появляється тоді,коли учень готовий сприйняти) . Не у шкільному сенсі ці слова , звісно
@@Stepan_Protsiuk Дякую!
Самольоти і заграви - це страшно, дуже.
Про час - гарно, дуже.
Дякую, п. Оксано! Розумію...
Вподобайка! Дякую !
Дякую за прозповідь про цього талановитого митця! Колись зачитувалась його п’єсами у читальному залі Київської бібліотеки. Дивувалась, чому так мало про нього знають і так мало публікують. Доля часто «нагороджує» талановитих людей сімейними бідами.
Щодо впливу на Булгакова, то в мене є своя теорія. Якось подивилась старий чорно-білий німий фільм «Dr. Mabuse, the Gambler”, знятий у Німеччині у 1922 році, і зрозуміла, звідки Булгаков «почерпнув» свою галерею персонажів «нечистої сили». Саме звідти. Фільм був на той час новаторським, оригінальним, зараз він - у скарбниці світового кіномистецтва. Головний герой там - дияволоподібна істота із здатністю гіпнотизувати і окремих людей, і цілі аудиторії (проводить сеанс масового гіпнозу), має свій «антураж» із кількох колоритних осіб, в тому числі - дівчину (у Булгакова - із шрамом на шиї), входить у стосунки із світською дамою, у якої - слабосилий іпохондричний чоловік, в кінці -- шалена перестрілка між «нечистою силою», яка засіла в будинку, і силами поліції та армії. Основна канва була готова, залишалось тільки додати смішні радянські деталі тих часів.
дякую Вам. Версія Ваша цілком правдоподібна. Булгаков, думаю, потрохи запозичував то звідти, то звідти, додавши радянського антуражу.
Спасибо вам за такой труд! Я не понимаю, зачем мы воюем? Я, и моя семья, не судим по нации. Мы считаем, что это ничего хорошего не принесет.
Дякую за невтомну просвітницьку роботу.
Дякую!
👍✊
В Житомирі, театр носить ім'я Івана Кочерги. Обожнюю наш театр, але на жаль, не дуже знайома з творчістю Івана Антоновича Кочерги. Спонукали до ознайомлення.
Вельмишановний Степане Васильовичу! Дякую за відеорозповідь про Кочергу. Справді, які суголосні нашому сьогоденню фрагменти його історичних драм. А якщо взяти, приміром, українських поетів-емігрантів 20-х років ХХ століття, то тут простежується якась містична синхронізація ( майже за Юнгом) ідей, сенсів, поривань і відчуттів, які ми переживаємо і переосмислюємо нині. От хоча б Олесь Бабій ("Зродились ми великої години...") або Галя Мазуренко ("Серед Дніпрових вод не згине характерник, бо характерник - цілий наш народ"). Ми зараз живемо в підручнику історії, точніше в Літописі Самовидця. І бездонне цивілізаційне провалля між нами і ними оприявнюється як на екзистенційному рівні, так і на побутовому. От розподіляєш гуманітарку із Західної України, де кожен слоїк домашньої консервації дбайливо обгорнений старенькими охайними шаликами чи шматками білосніжної тканини, що залишилася від плетіння зимових маскувальних сіток, і ти до сліз зворушений турботливим теплом незнайомих людей. І тут зринає перед очима картинка-антипод: сидить орк на східцях пограбованого магазину на Сумщині і гризе кільце необчищеної, з ниточками, ковбаси, запиваючи "водярой с горла", а другий орк знімає на трофейний смартфон оті хвилини щастя дегенерата з Костроми. Це справді наша Визвольна війна: від постколоніального тягаря, від комплексу малоросійства ("а какая разница"), від всепроникних мацаків олігархів як у сфері економіки, так і в телепросторі, від бездумності й інфантилізму пересічного виборця. Але ж яку непомірно високу ціну ми сплачуємо...
Ще раз Вам дякую за можливість спілкування, яке набуває зовсім нового виміру і забарвлення під протяжні звуки сирен і різкі, пронизливі удари від падаючих уламків перехоплених ворожих ракет.
Дорога пані Валентино! Радий читати Ваш глибокий коментар. позначений літературним хистом. Щиро дякую! Працюємо, кожен там, де найбільше придатний, і наближуємо нашу перемогу. Вболіваю за Україну і за Вас.
@@Stepan_Protsiuk Вельмишановний Степане Васильовичу! Дуже дякую Вам за відгук. Ви знаєте, київськими тривожними вечорами, бо саме о цій порі рашисти б'ють частіше, я мрію, як відродиться Україна, як Київ стане духовною столицею Європи і яке паломництво буде в новому навчальному році до зарубіжних студій вивчення української історії, культури, мови, літератури, загалом феномену України, місія якої - змінити світоустрій на засадах справжніх, а не лише декларованих цінностей. І я знаю, що Ваш блог вибухне новою популярністю у прискіпливої і допитливої західної авдиторії, яка вміє поціновувати інтелект, тонкий психологізм, нестандартність мислення, талант і харизму.
За фахом я редактор, багато років працювала в журналі "Вісник НАН України", а також співробітничала з видавництвами "Стилос", "Смолоскип", "Академперіодика". Доля дарувала мені зустрічі з дуже цікавими особистостями, авторами глибоких, концептуальних наукових праць. Одну з таких статей я хотіла би запропонувати Вам. Чому? Бо я вбачаю певний резонанс космічності Вашого художнього мислення і космічності наукового мислення авторки пропонованоії статті. До того ж вона щирий і пристрасний уболівальник за Україну, із захватом сприйняла прочитані мною по телефону фрагменти Ваших есеїв із книги "Гіркий світ, солодкий світ".
@@ВалентинаРоманюк-ъ4м , щиро дякую! написав у приват Вам
Дякую, що черговий скарб дістали на огляд з дна призабуття
Дякую, Оленко. Говорити тут про наших письменників із, як ви влучно сказали, "дна призабуття"-моє завдання
Слава Україні! Смерть ворогам Україні!
Героям Слава!
я просто искал чувака который говорил а пахне як