Дуже чекала твій відгук на "Вавилон"! Очевидно, що я погоджуюсь з твоїми тезами) А ще гумор у тому, що темп історії не змінюється по сюжету, й що описане до 170 сторінки - це і є сюжет. Книга скоріше розчаровує, ніж зачаровує...
4:52 то ми тупі просто. Нічого там хибного: Кван не обіцяла читачу історично вірний роман, вона писала фентезі, от і нафантазувала. А в яку сторону, і в якій мірі припущення, то вже деталі на розсуд авторки 😅😂
Вона в передмові наводить перелік дат і подій, в яких вона відступила від реальності - і там все про Британію. Якби хотіла наполягати на зовсім вигаданому світі, то не проводила б зайвих паралелей з реальність в передмові, а натомість більш детально описала б фентезійну геополітичну ситуацію в тексті самого твору
@@letknimho Наскільки пам'ятаю, передмова була присвячена кафехам і вулицям 🤔 але може я дійсно вже забула. Сподіваюсь, ти не сприйняла мій коментар серйозно, бо я намагалась пожартувати з подвійних стандартів Кван, а тепер з твоєї відповіді не можу зрозуміти, чи натомість не розізлила тебе тим, що і я на доріжці виправдання Китаю 🥲
Зауваги авторки стосовно її зображення історичної Англії та Оксфордського університету зокрема Проблема з написанням роману про Оксфорд полягає в тому, що ті, хто бував в Оксфорді, ретельно вивчатимуть текст і визнача визначатимуть, чи твоя репрезентація не суперечить їхнім спогадам про це місце. Ще гірше, якщо ти американка, котра пише про Оксфорд, бо ж хіба аме- риканці бодай щось розуміють? Скажу декілька слів на свій захист. «Вавилон» - це художній роман про уявний світ, і події в ньому розгортаються у фантастичній версії Оксфорда 1830-х років, чия історія докорінно змінена сріблярством (про це трохи згодом). І все ж я намагалася, наскільки можливо, не відступати від історичних описів життя раннього вікторіанського Оксфорда, переінакшуючи факти лише тоді, коли це було необхідно для сюжету. Описуючи Оксфорд початку ХІХ століття, я покладалася передусім на дуже цікаву працю Джеймса Дж. Мурa «The Historical Handbook and Guide to Oxford>>> (1878), а також на VI та VII томи «The History of the University of Oxford» за редакцією М. Брока та М. Кертойза (1997 і 2000 відповідно). У питаннях риторики та загальних особливостей життя (напри- клад, оксфордського сленгу початку ХІХ століття, що дуже відрізня- ється від сучасного) я спиралася на першоджерела, як-от «А History of the Colleges, Halls, and Public Buildings Attached to the University of Oxford, Including the Lives of the Founders» (1810) Алекса Челмер- ca, «Recollections of Oxford» (1868) Джорджа Кокса, «Reminiscences: Chiefly of Oriel College and the Oxford Movement» (1882) Томаса Мозлі та «Reminiscences of Oxford» (1908) Вільяма Таквелла. Оскільки художні твори можуть чимало розповісти нам про тодішнє життя або принаймні те, як його сприймають, я також почерпнула • Наприклад, перебування в Оксфорді, в жодного разу не чула, щоб хтось говорив про Гай-стріт із артиклем - The High, натомість Джордж Кокс стверджує протилежне. (Тут і далі в посторінкових вносках прямим шрифтом подано примітки авторки, у квадратних дужках курсивом пере кладачки та редактора українського видання.) подробиці з «The Adventures of Mr. Verdant Green» (1857) Катберта Біда, «Tom Brown at Oxford» (1861) Томаса Г'юза та «The History of Pendennis» (1850) Вільяма Теккерея. В іншому я покладалася на спогади та уяву. Для тих, хто обізнаний з Оксфордом і кому схочеться крикнути: «Ні, все не так!», я зроблю декілька зауваг. Оксфордського союзу не існувало до 1856 року, тож у романі я посилаюся на його поперед- ника, Об'єднане дискусійне товариство (засноване 1823 року). Моє улюблене кафе «Vaults & Garden» з'явилося лише в 2003 році, але я провела там так багато часу (і з'їла так багато сконів), що не могла відмовити Робіну й компанії в такому задоволенні. Не існує й пабу «Покручений корінь», про який згадано в романі, принаймні я не знайшла в Оксфорді закладу з такою назвою. Також на Вінчестер-роуд немає кафетерію «У Тейлора», хоч мені подобається «Taylor's» на Гай-стріт. Меморіал мучеників в Оксфорді існує, але його завершили лише 1843 року - через три роки після фіналу роману. Я трохи змі- нила дату спорудження задля гарної згадки. Коронація королеви Вікторії відбулася в червні 1838 року, а не 1839-го. Залізничну лінію Оксфорд-Паддінгтон заклали лише в 1844 році, але в романі вона з'являється на декілька років раніше з двох причин: по-перше, це має сенс з огляду на змінену історію, а по-друге, мені потрібно було, щоб персонажі могли швидше дістатися до Лондона. Я дозволила собі багато художніх відступів в описі пам'ятного балу, тож він скидається радше на сучасний Оксбриджський трав- невий бал, аніж на подію початку вікторіанської доби. Наприклад, я чудово знаю, що устриці були основною їжею тогочасних бідня- ків, але вирішила зробити їх делікатесом, бо саме таким було моє перше враження від Травневого балу в коледжі Магдалени в Кем- бриджі - гори устриць на льоду. (Я не взяла сумочку, тож в одній руці тримала телефон, келих шампанського та устрицю й врешті пролила шампанське на чудові туфлі літнього пана.) Декого може спантеличити розташування Королівського інсти- туту перекладу, також знаного як Вавилон. Це тому, що я трохи змінила географію, аби для нього було місце. Уявіть зелену ділянку між Бодліанською бібліотекою, Шелдонівським театром і Каме- рою Редкліффа. А тепер збільште її та розмістіть Вавилон у центрі. Якщо знайдете ще якісь невідповідності, будь ласка, нагадайте собі, що це художній роман.
Ох, мене у Вавилоні теж дуже дратувало, що авторка робила висновки за читача. Взагалі в мене було стійке враження, що Кван хотіла написати підручник з історії в перемішку зі своєю якоюсь психологічною сповіддю про те, що болить, але щось пішло не так і вийшло фентезі)) Хоча система магії мені сподобалася й дуже прикро мені було, що таку самобутню ідею так ось втілила авторка в життя.
Дякую за короткий огляд "Вавилону". Бо я розумію, що мене дратували б аналогічні моменти у творі і я б хотіла "вийти у вікно" цю книгу на певних моментах (це на мене так повпливали останні 2 роки)
Це огляд перших 170 сторінок, але так, було достатньо сцен, щоб вийти книгу у вікно😅 хоча через місяць вона вже вивітрилась з голови Я розумію, що за останні 2 роки стала більш тригерна на тему Китаю в літературі. Може до повномасштабної і не звертала б так увагу на його відбілювання
Чекала на відгук на "Імені Сковороди", лежить ця книжка на поличках. Зараз читаю "Кайдашева сімя проти зомбі" теж треш варіація на тему класичного твору на фоні війни, мені поки подобається
@@letknimho Ну, не Нечуй-Левицький, не даремно письменники стають класиками. Але, загалом, досить непогано написано, лише читати треба, знаючи оригінал. Я теж вперше таке читаю ))
Я за Вавилон і згадувати не хочу, це був другий і останній шанс авторці. А в квітні загалом нормально так, чотири книжки, перечитав Закон ордену, бо якось одночасно багато згадок на нього з'явилось, і ви про нього розказували, то ж я вирішив освіжити в пам'яті; Єретикус, третю книгу про Айзенгорна по васі, Мольфари явно зробили правильну ставку, і хоч я багато з цього вже читав, і прекрасно розумію наскільки це глибокі води, але мені подобається і вже нові книги є на прицілі; і дві книжки Кари Хантер, це точно вище середнього, поліцейскьий детективний трилер, в британський традиції зі скандинавськими вайбами, мені сподоболась, і друга книжка краще першої.
Я упливла після "Єретикус"😅 що за серія? Класна? Воно мені треба? 😃 А у кого були згадки "Закону ордена"? Бо в моїй бульбашці я його лише Ані впихнула і Світланка його любила ще до мене
Ну от у вас, у Ані, ще в тг я бачив список польського фентезі де була згадка, а раніше й Іра і Світлана теж його оглядали, а ви ще сказали що буде продовження, то я й перечитав. А Єретикус це третя книга про інквізитора Айзенгорна, Дена Абнетта, переклад-свіжачок, з пилу з жару, це всесвіт warhammer, мені вона подобається тим що все і складно і просто і взагалі без притензій. Я не думаю що вам сподобається, це пригодницький фантастичний космічний екшн-трилер, але, я можу і помилятись, воно є в гуглбукс, а значить можна прочитати досить великі ознайомчі шматки з кожної і прикинути, чи ваше це чи недуже.@@letknimho
Я тільки знаю, що у наших книг з Вархаммера дуже красиві обкладинки, як неначе класики♥️ Мене зупиняла думка, що книга за всесвітом можуть бути суто комерційним продуктом з посередньою якістю😐
ну відсотків 70 так і є, але на кожен товар свій покупець, хтось фанатіє і від чистого болтер-порно, тут багато всякого, різної якості, але саме книги про Айзенгорна і далі Рейвенора одні з перших і задавали планку, тож читалось швидко і захоплююче, мабуть бажано глянути перед прочитанням якесь одне ввідне відео про всесвіт, щоб розуміти глобальний розподіл сил, це пом'якшить входження, тому тут все індивідуально і треба пробувати.@@letknimho
а ще вавилон бісить, бо авторка спочатку ніби показала що ууу британці колонізатори, вони не поважають інші народи, а потім це ще показує, а потім вже починає розказувати. а потім Робін просто по кругу повторює це як та папуга. мене на початку так збісило коли вона під час посиденьок перших компашки героїв написала що ууу ніхто не очікував що все так закінчиться (ну плюс-мінус). і я вже від того моменту знала хто що зробить. і потім бісилася. коли це вийшло так тупо. не пам'ятаю чи вже це колись казала. воно мене просто бісить досі.
🤗🤗🤗 дихайте, дихайте Мені підгоріло, коли читала, але місяць потому книга вивітрилась з пам'яті. Мабуть, вчасно закинула) Спойлер, коли герої вперше сиділи разом, дійсно дуже жирний
@@letknimho ну я вже давніше прочитала, але мене дратує просто сам факт того, що ці плоттвісти були надзвичайно очевидними. настільки очевидними, що коли я до них дійшла, то сиділа з обличчям: "І це все?". + я маю претензію до стилю Кван, бо він мені чисто не подобається через сухість і якусь штучність? хз. шкода тепер тільки грошенят і часу, бо я брала її по передзамовленню. гарна звісно, але ну такоє (
@@aninyamka погоджуюся щодо сухості у Вавилоні. І я була дуже здивована, бо її Жовтолика (яку я читала перед Вавилоном) написана досить яскраво, іронічно, сатирично, я там навіть сміялася 👀 Таке враження, наче це дві різні авторки писали.
"Макова війна" мені йшла краще, бо про повністю вигаданий світ лише з культурними китайськими нотами. Я тоді не думала, чи є там спроби відбілити Китай, чи ні. Читалося норм, як жорстокий фентезійний нью-адалт, де ціль (військова) виправдовує засоби. Розчарувала тільки дерев'яність головної героїні
Дуже чекала твій відгук на "Вавилон"! Очевидно, що я погоджуюсь з твоїми тезами) А ще гумор у тому, що темп історії не змінюється по сюжету, й що описане до 170 сторінки - це і є сюжет. Книга скоріше розчаровує, ніж зачаровує...
Вона занадто сухо написана, щоб зачарувати формою( А зі змістом не склалось
@@letknimho це був закос під Великий роман, ми просто нічого не розуміємо😅😂
😳😳😳🫠 складно
4:52 то ми тупі просто. Нічого там хибного: Кван не обіцяла читачу історично вірний роман, вона писала фентезі, от і нафантазувала. А в яку сторону, і в якій мірі припущення, то вже деталі на розсуд авторки 😅😂
Вона в передмові наводить перелік дат і подій, в яких вона відступила від реальності - і там все про Британію. Якби хотіла наполягати на зовсім вигаданому світі, то не проводила б зайвих паралелей з реальність в передмові, а натомість більш детально описала б фентезійну геополітичну ситуацію в тексті самого твору
@@letknimho Наскільки пам'ятаю, передмова була присвячена кафехам і вулицям 🤔 але може я дійсно вже забула.
Сподіваюсь, ти не сприйняла мій коментар серйозно, бо я намагалась пожартувати з подвійних стандартів Кван, а тепер з твоєї відповіді не можу зрозуміти, чи натомість не розізлила тебе тим, що і я на доріжці виправдання Китаю 🥲
У мене була підозра на газлайтингтна рівному місці😑😅
У мене передмова поряд, зараз цифрану😎
Зауваги авторки
стосовно її зображення історичної Англії та Оксфордського університету зокрема
Проблема з написанням роману про Оксфорд полягає в тому, що ті, хто бував в Оксфорді, ретельно вивчатимуть текст і визнача визначатимуть, чи твоя репрезентація не суперечить їхнім спогадам про це місце. Ще гірше, якщо ти американка, котра пише про Оксфорд, бо ж хіба аме- риканці бодай щось розуміють? Скажу декілька слів на свій захист. «Вавилон» - це художній роман про уявний світ, і події в ньому розгортаються у фантастичній версії Оксфорда 1830-х років, чия історія докорінно змінена сріблярством (про це трохи згодом). І все ж я намагалася, наскільки можливо, не відступати від історичних описів життя раннього вікторіанського Оксфорда, переінакшуючи факти лише тоді, коли це було необхідно для сюжету. Описуючи Оксфорд початку ХІХ століття, я покладалася передусім на дуже цікаву працю Джеймса Дж. Мурa «The Historical Handbook and Guide to Oxford>>> (1878), а також на VI та VII томи «The History of the University of Oxford» за редакцією М. Брока та М. Кертойза (1997 і 2000 відповідно). У питаннях риторики та загальних особливостей життя (напри- клад, оксфордського сленгу початку ХІХ століття, що дуже відрізня- ється від сучасного) я спиралася на першоджерела, як-от «А History of the Colleges, Halls, and Public Buildings Attached to the University of Oxford, Including the Lives of the Founders» (1810) Алекса Челмер- ca, «Recollections of Oxford» (1868) Джорджа Кокса, «Reminiscences: Chiefly of Oriel College and the Oxford Movement» (1882) Томаса Мозлі та «Reminiscences of Oxford» (1908) Вільяма Таквелла. Оскільки художні твори можуть чимало розповісти нам про тодішнє життя або принаймні те, як його сприймають, я також почерпнула
• Наприклад, перебування в Оксфорді, в жодного разу не чула, щоб хтось говорив про Гай-стріт із артиклем - The High, натомість Джордж Кокс стверджує протилежне. (Тут і далі в посторінкових
вносках прямим шрифтом подано примітки авторки, у квадратних дужках курсивом пере
кладачки та редактора українського видання.)
подробиці з «The Adventures of Mr. Verdant Green» (1857) Катберта Біда, «Tom Brown at Oxford» (1861) Томаса Г'юза та «The History of Pendennis» (1850) Вільяма Теккерея. В іншому я покладалася на спогади та уяву.
Для тих, хто обізнаний з Оксфордом і кому схочеться крикнути:
«Ні, все не так!», я зроблю декілька зауваг. Оксфордського союзу
не існувало до 1856 року, тож у романі я посилаюся на його поперед-
ника, Об'єднане дискусійне товариство (засноване 1823 року). Моє
улюблене кафе «Vaults & Garden» з'явилося лише в 2003 році, але
я провела там так багато часу (і з'їла так багато сконів), що не могла
відмовити Робіну й компанії в такому задоволенні. Не існує й пабу
«Покручений корінь», про який згадано в романі, принаймні я не
знайшла в Оксфорді закладу з такою назвою. Також на Вінчестер-роуд
немає кафетерію «У Тейлора», хоч мені подобається «Taylor's» на
Гай-стріт. Меморіал мучеників в Оксфорді існує, але його завершили
лише 1843 року - через три роки після фіналу роману. Я трохи змі-
нила дату спорудження задля гарної згадки. Коронація королеви
Вікторії відбулася в червні 1838 року, а не 1839-го. Залізничну лінію
Оксфорд-Паддінгтон заклали лише в 1844 році, але в романі вона
з'являється на декілька років раніше з двох причин: по-перше, це має
сенс з огляду на змінену історію, а по-друге, мені потрібно було, щоб
персонажі могли швидше дістатися до Лондона. Я дозволила собі багато художніх відступів в описі пам'ятного балу, тож він скидається радше на сучасний Оксбриджський трав- невий бал, аніж на подію початку вікторіанської доби. Наприклад, я чудово знаю, що устриці були основною їжею тогочасних бідня- ків, але вирішила зробити їх делікатесом, бо саме таким було моє перше враження від Травневого балу в коледжі Магдалени в Кем- бриджі - гори устриць на льоду. (Я не взяла сумочку, тож в одній руці тримала телефон, келих шампанського та устрицю й врешті пролила шампанське на чудові туфлі літнього пана.)
Декого може спантеличити розташування Королівського інсти-
туту перекладу, також знаного як Вавилон. Це тому, що я трохи змінила географію, аби для нього було місце. Уявіть зелену ділянку між Бодліанською бібліотекою, Шелдонівським театром і Каме- рою Редкліффа. А тепер збільште її та розмістіть Вавилон у центрі. Якщо знайдете ще якісь невідповідності, будь ласка, нагадайте собі, що це художній роман.
@@letknimho ну так, все про Лондон (точніше - Оксфорд). А що по соціально-політичним реаліям? Дуля.
Ох, мене у Вавилоні теж дуже дратувало, що авторка робила висновки за читача. Взагалі в мене було стійке враження, що Кван хотіла написати підручник з історії в перемішку зі своєю якоюсь психологічною сповіддю про те, що болить, але щось пішло не так і вийшло фентезі)) Хоча система магії мені сподобалася й дуже прикро мені було, що таку самобутню ідею так ось втілила авторка в життя.
Так, магічна система дуже крута! З нею б зробити пригоди, як у Сандерсона😁
Якби це був історичний твір, це був би дуже неточний історичний твір😅
@@letknimho ой, це сіль на рану просто 😢
Тому це фентезі)))
Дякую за короткий огляд "Вавилону". Бо я розумію, що мене дратували б аналогічні моменти у творі і я б хотіла "вийти у вікно" цю книгу на певних моментах (це на мене так повпливали останні 2 роки)
Це огляд перших 170 сторінок, але так, було достатньо сцен, щоб вийти книгу у вікно😅 хоча через місяць вона вже вивітрилась з голови
Я розумію, що за останні 2 роки стала більш тригерна на тему Китаю в літературі. Може до повномасштабної і не звертала б так увагу на його відбілювання
"Імені Сковороди" звучить як щось цікаве 😅.
Це цікаве, але з нотками безбашенної нетолерантної дикості😅
@@letknimho Просто хочеться спробувати прочитати якусь "дичину" , а може й зайде
Та, "весела дичина" - точна характеристика!
Чекала на відгук на "Імені Сковороди", лежить ця книжка на поличках. Зараз читаю "Кайдашева сімя проти зомбі" теж треш варіація на тему класичного твору на фоні війни, мені поки подобається
Гортала Деканя в книгарні, зупинив стиль.
Я взагалі не очікувала, що мені може заходити треш! 😅
@@letknimho Ну, не Нечуй-Левицький, не даремно письменники стають класиками. Але, загалом, досить непогано написано, лише читати треба, знаючи оригінал. Я теж вперше таке читаю ))
Я на перших анонсах думала, що це буде мешап зі збереженням оригінального тексту
@@letknimho Так і є.Там впізнавані елементи лишилися.
Отакої! Я думала, повний ретелінг
Я за Вавилон і згадувати не хочу, це був другий і останній шанс авторці. А в квітні загалом нормально так, чотири книжки, перечитав Закон ордену, бо якось одночасно багато згадок на нього з'явилось, і ви про нього розказували, то ж я вирішив освіжити в пам'яті; Єретикус, третю книгу про Айзенгорна по васі, Мольфари явно зробили правильну ставку, і хоч я багато з цього вже читав, і прекрасно розумію наскільки це глибокі води, але мені подобається і вже нові книги є на прицілі; і дві книжки Кари Хантер, це точно вище середнього, поліцейскьий детективний трилер, в британський традиції зі скандинавськими вайбами, мені сподоболась, і друга книжка краще першої.
Я упливла після "Єретикус"😅 що за серія? Класна? Воно мені треба? 😃
А у кого були згадки "Закону ордена"? Бо в моїй бульбашці я його лише Ані впихнула і Світланка його любила ще до мене
Ну от у вас, у Ані, ще в тг я бачив список польського фентезі де була згадка, а раніше й Іра і Світлана теж його оглядали, а ви ще сказали що буде продовження, то я й перечитав. А Єретикус це третя книга про інквізитора Айзенгорна, Дена Абнетта, переклад-свіжачок, з пилу з жару, це всесвіт warhammer, мені вона подобається тим що все і складно і просто і взагалі без притензій. Я не думаю що вам сподобається, це пригодницький фантастичний космічний екшн-трилер, але, я можу і помилятись, воно є в гуглбукс, а значить можна прочитати досить великі ознайомчі шматки з кожної і прикинути, чи ваше це чи недуже.@@letknimho
Я тільки знаю, що у наших книг з Вархаммера дуже красиві обкладинки, як неначе класики♥️
Мене зупиняла думка, що книга за всесвітом можуть бути суто комерційним продуктом з посередньою якістю😐
ну відсотків 70 так і є, але на кожен товар свій покупець, хтось фанатіє і від чистого болтер-порно, тут багато всякого, різної якості, але саме книги про Айзенгорна і далі Рейвенора одні з перших і задавали планку, тож читалось швидко і захоплююче, мабуть бажано глянути перед прочитанням якесь одне ввідне відео про всесвіт, щоб розуміти глобальний розподіл сил, це пом'якшить входження, тому тут все індивідуально і треба пробувати.@@letknimho
Так само у мене було з Нашими котиками
а ще вавилон бісить, бо авторка спочатку ніби показала що ууу британці колонізатори, вони не поважають інші народи, а потім це ще показує, а потім вже починає розказувати. а потім Робін просто по кругу повторює це як та папуга.
мене на початку так збісило коли вона під час посиденьок перших компашки героїв написала що ууу ніхто не очікував що все так закінчиться (ну плюс-мінус). і я вже від того моменту знала хто що зробить. і потім бісилася. коли це вийшло так тупо.
не пам'ятаю чи вже це колись казала. воно мене просто бісить досі.
🤗🤗🤗 дихайте, дихайте
Мені підгоріло, коли читала, але місяць потому книга вивітрилась з пам'яті. Мабуть, вчасно закинула)
Спойлер, коли герої вперше сиділи разом, дійсно дуже жирний
@@letknimho ну я вже давніше прочитала, але мене дратує просто сам факт того, що ці плоттвісти були надзвичайно очевидними. настільки очевидними, що коли я до них дійшла, то сиділа з обличчям: "І це все?". + я маю претензію до стилю Кван, бо він мені чисто не подобається через сухість і якусь штучність? хз. шкода тепер тільки грошенят і часу, бо я брала її по передзамовленню.
гарна звісно, але ну такоє (
Перепродати? Тим паче, якщо було за передзамовленням, може вдасться відбити більшість суми
Мені теж стиль здається засухим🤝
@@aninyamka погоджуюся щодо сухості у Вавилоні. І я була дуже здивована, бо її Жовтолика (яку я читала перед Вавилоном) написана досить яскраво, іронічно, сатирично, я там навіть сміялася 👀 Таке враження, наче це дві різні авторки писали.
😯😯😯
Оооо а ти читала обидві в оригіналі? Типу що це не перекладачі засушили/прикрасили
Все таки у Кван хочу спробувати прочитати "Макову війну". А от "Вавілон" поки взагалі не тягне читати.
"Макова війна" мені йшла краще, бо про повністю вигаданий світ лише з культурними китайськими нотами. Я тоді не думала, чи є там спроби відбілити Китай, чи ні. Читалося норм, як жорстокий фентезійний нью-адалт, де ціль (військова) виправдовує засоби. Розчарувала тільки дерев'яність головної героїні