Хотілося б побачити в роботі психологів чіткі обриси в часі і вірогідність успіху в тому чи іншому випадку. Як наприклад з лікуванням звичайних хвороб. І пониження оплати послуг, щоб більше людей могли собі дозволити. Не хочу обезцінювати роботу психологів, психіатрів, але чи можуть вони сказати наприклад при шизофренії швидко діагностувати, сказати що це займе півроку чи максимум два. Що треба почати з обмежуючих переконань, а що з пацієнта їх витягнути потрібно стабілізувати стан мінімум через перерахування якихось базових понять на початку. Складається враження, що ця сфера дуже плаває і не має ні в кого чіткого розуміння. Хоча є скільки випадків і навіть ті хто видужав.
@@minskamzi Дякую за увагу до цього відео та за озвучену вами проблематику. Впевнений, що подібні запитання є у багатьох людей, як і певні упередження стосовно психології. Тому дякую, що озвучили їх. В цьому коментарі і в наступних під ним спробую навести приклад чому озвучені вами проблеми можуть лише частково бути вирішені в практичній психології. Ми можемо мати певні упередження по відношенню до психології та порівнювати її з точними науками на кшталт математики та фізики, де ймовірність логічного умовиводу завжди об'єктивно значно більша. Втім якщо робити це найважливішим критерієм оцінки науки, то давайте в принципі відмовитись від левової частини наукових дисциплін, які плавають в точних даних. Ми можемо не цікавитись психологічною наукою, але вона (як і політика) завжди буде цікавитись нами. Питання чи ми більш активні у власному процесі пізнання чи не вбачаємо в подібній активності сенс, якщо точно не знаємо куди нам варто йти для того, щоб нам було краще. В практичній психології близько кількох сотень окремих психотерапевтичних напрямків і кожен із них вказує на різні шляхи. Невже психологи не можуть домовитись і сказати нам нормально куди йти, щоб зцілитися від окремих хвороб? Відповідь - дійсно не можуть. І тут навіть з точки зору медицини проблема не в самій хворобі, а в етіології та патогенезі, тобто у причинах виникнення та унікальному середовищі розвитку. Методи, де так багато структури про яку ви цікавились також є. Існують симптомо-орієнтовані методи психотерапії, як КПТ. Вони направлені на послаблення, або усунення певного симптому (депресії, фобії і т.д.). Вони з точки зору методик можуть бути більш-менш універсальними, мати чіткий алгоритм роботи з техніками для кожного розладу чи синдрому з прописаною рекомендованою кількістю зустрічей і протоколом, що потрібно на цих зустрічах робити. Такі психотерапевтичні методи зазвичай обожнюють страхові компанії, оскільки якщо у роботодавця працівник страждає помірною депресією, то роботодавець знає, що він умовно профінансує своєму робітнику курс піврічної когнітивно-поведінкрвої терапії і жодного місяця більше. Але тут же ж виникає проблема, яка полягає в тому, що універсальні симптомо-орієнтовані методи тільки поверхнево і незначним чином звертають увагу на причини виникнення симптому, оскільки боряться лише з ним. На противагу симптомо-орієнтованим методам описаним вище існують умовно людиноцетричні, тобто гуманістичні методи (умовно ЦОТ, гештальт, екзистенційна), які орієнтовані на процес та на досвід (експірієнтальні). Симптом чи розлад для них носить посереднє значення, оскільки в їхній філософії симптом є наслідком чогось іншого і глибшого в житті людини (а тут ми пам'ятаємо про унікальний досвід особистості). Саме тому такі методи не працюють з симптомом чи на подолання симптому, вони працюють з людиною у житті якої цей симптом виник як наслідок чогось. Тут звісно варто сказати про генетичну обумовленість певних хвороб, яка не залежить від досвіду людини та її життєвих виборів, втім навіть зважаючи на це сучасні науковці вважають домінантною біопсихосоціальну модель психозів (тобто хвороба не обов'язково розвинеться тільки від поганої генетики чи від слабкої нервової системи, чи від токсичного середовища). Іншими словами є щось чого ми не знаємо в етіології та патогенезі конкретної люлини і саме в цьому місці підхід із чітким алгоритмом та визначеною кількістю сесій для зцілення ламається. В процесоорієнтованих методах це щось досліджується і час дослідження визначається найбільшою мірою активністю самого клієнта та його готовністю до змін. І так я погоджуюсь, що це максимально не вигідно ні для страхових компаній, ні для людини, яка хоче отримати чітку відповідь скільки мені треба приходити, щоб у мене не було того, що тепер є, чи щоб з'явилося те, чого не було раніше. Незалежно від універсальних механізмів функціонування організму психіка все ж великою мірою індивідуальна: тут мова йде і про різне чергування процесів збудження-гальмування (так званий темперамент), генетичну обтяженість ( в когось схильність до одних хвороб, в когось інших) характерологічні особливості - як стійкі ознаки особистості набуті в процесі соціалізації. Сама по собі соціалізація передбачає унікальний досвід людини, який неповторний в досвіді ні для кого іншого, ніж для конкретної людини. Враховуючи описане вище чи можна створити універсальний алгоритм допомоги, який буде ефективний для психіки кожної людини. На мою думку - ні. Бо це не геометрія, де не враховують досвід який переживають цифри чи лінії, оскільки досвід не має значення в контексті вирішення певної проблеми для геометричної фігури, а в психології ще й яке значення має. Стосовно вартості роботи психолога згоден, що це недешево. Але тут нюанс - не дешево не тому, що це дорого, а тому, що економічне становище наших співгромадян дуже плачевне і з кожним роком стає сумнішим. Подобається це людині чи ні, але вона сьогодні живе при капіталізмі, а не при соціалізмі. "Фабрики робочим, заводи крестьянам", "Все отнять и поделить" - це комуністичні гасла, які не мають нічого спільного із сучасною реальністю.
Я знаю чимало молодих психологів вартість на чиї послуги є доволі демократичною, але навіть до них домахуються певні люди із претензіями - а чому не безплатно (до мене теж домахувалися). Як людина яка вже має певний досвід у професії і частково займалася в окремих випадках волонтерською психотерапією я знаю, що найчастіше люди, які закидають за високу ціну навіть не цікавились волонтерськими програмами на безоплатній основі, яких в Україні чимало в тому числі під час війни. Що ж, сподіваюсь, що хоча б частково відповів на ваші запитання в коментарі.
![I.N "HALLUCINATION" | [Stray Kids : SKZ-PLAYER]](http://i.ytimg.com/vi/n5B5q1Hwt_U/mqdefault.jpg)
Хотілося б побачити в роботі психологів чіткі обриси в часі і вірогідність успіху в тому чи іншому випадку. Як наприклад з лікуванням звичайних хвороб.
І пониження оплати послуг, щоб більше людей могли собі дозволити. Не хочу обезцінювати роботу психологів, психіатрів, але чи можуть вони сказати наприклад при шизофренії швидко діагностувати, сказати що це займе півроку чи максимум два. Що треба почати з обмежуючих переконань, а що з пацієнта їх витягнути потрібно стабілізувати стан мінімум через перерахування якихось базових понять на початку. Складається враження, що ця сфера дуже плаває і не має ні в кого чіткого розуміння. Хоча є скільки випадків і навіть ті хто видужав.
@@minskamzi Дякую за увагу до цього відео та за озвучену вами проблематику. Впевнений, що подібні запитання є у багатьох людей, як і певні упередження стосовно психології. Тому дякую, що озвучили їх.
В цьому коментарі і в наступних під ним спробую навести приклад чому озвучені вами проблеми можуть лише частково бути вирішені в практичній психології.
Ми можемо мати певні упередження по відношенню до психології та порівнювати її з точними науками на кшталт математики та фізики, де ймовірність логічного умовиводу завжди об'єктивно значно більша. Втім якщо робити це найважливішим критерієм оцінки науки, то давайте в принципі відмовитись від левової частини наукових дисциплін, які плавають в точних даних.
Ми можемо не цікавитись психологічною наукою, але вона (як і політика) завжди буде цікавитись нами. Питання чи ми більш активні у власному процесі пізнання чи не вбачаємо в подібній активності сенс, якщо точно не знаємо куди нам варто йти для того, щоб нам було краще.
В практичній психології близько кількох сотень окремих психотерапевтичних напрямків і кожен із них вказує на різні шляхи. Невже психологи не можуть домовитись і сказати нам нормально куди йти, щоб зцілитися від окремих хвороб? Відповідь - дійсно не можуть. І тут навіть з точки зору медицини проблема не в самій хворобі, а в етіології та патогенезі, тобто у причинах виникнення та унікальному середовищі розвитку.
Методи, де так багато структури про яку ви цікавились також є. Існують симптомо-орієнтовані методи психотерапії, як КПТ. Вони направлені на послаблення, або усунення певного симптому (депресії, фобії і т.д.). Вони з точки зору методик можуть бути більш-менш універсальними, мати чіткий алгоритм роботи з техніками для кожного розладу чи синдрому з прописаною рекомендованою кількістю зустрічей і протоколом, що потрібно на цих зустрічах робити. Такі психотерапевтичні методи зазвичай обожнюють страхові компанії, оскільки якщо у роботодавця працівник страждає помірною депресією, то роботодавець знає, що він умовно профінансує своєму робітнику курс піврічної когнітивно-поведінкрвої терапії і жодного місяця більше.
Але тут же ж виникає проблема, яка полягає в тому, що універсальні симптомо-орієнтовані методи тільки поверхнево і незначним чином звертають увагу на причини виникнення симптому, оскільки боряться лише з ним.
На противагу симптомо-орієнтованим методам описаним вище існують умовно людиноцетричні, тобто гуманістичні методи (умовно ЦОТ, гештальт, екзистенційна), які орієнтовані на процес та на досвід (експірієнтальні). Симптом чи розлад для них носить посереднє значення, оскільки в їхній філософії симптом є наслідком чогось іншого і глибшого в житті людини (а тут ми пам'ятаємо про унікальний досвід особистості). Саме тому такі методи не працюють з симптомом чи на подолання симптому, вони працюють з людиною у житті якої цей симптом виник як наслідок чогось. Тут звісно варто сказати про генетичну обумовленість певних хвороб, яка не залежить від досвіду людини та її життєвих виборів, втім навіть зважаючи на це сучасні науковці вважають домінантною біопсихосоціальну модель психозів (тобто хвороба не обов'язково розвинеться тільки від поганої генетики чи від слабкої нервової системи, чи від токсичного середовища). Іншими словами є щось чого ми не знаємо в етіології та патогенезі конкретної люлини і саме в цьому місці підхід із чітким алгоритмом та визначеною кількістю сесій для зцілення ламається. В процесоорієнтованих методах це щось досліджується і час дослідження визначається найбільшою мірою активністю самого клієнта та його готовністю до змін. І так я погоджуюсь, що це максимально не вигідно ні для страхових компаній, ні для людини, яка хоче отримати чітку відповідь скільки мені треба приходити, щоб у мене не було того, що тепер є, чи щоб з'явилося те, чого не було раніше.
Незалежно від універсальних механізмів функціонування організму психіка все ж великою мірою індивідуальна: тут мова йде і про різне чергування процесів збудження-гальмування (так званий темперамент), генетичну обтяженість ( в когось схильність до одних хвороб, в когось інших) характерологічні особливості - як стійкі ознаки особистості набуті в процесі соціалізації. Сама по собі соціалізація передбачає унікальний досвід людини, який неповторний в досвіді ні для кого іншого, ніж для конкретної людини. Враховуючи описане вище чи можна створити універсальний алгоритм допомоги, який буде ефективний для психіки кожної людини. На мою думку - ні. Бо це не геометрія, де не враховують досвід який переживають цифри чи лінії, оскільки досвід не має значення в контексті вирішення певної проблеми для геометричної фігури, а в психології ще й яке значення має.
Стосовно вартості роботи психолога згоден, що це недешево. Але тут нюанс - не дешево не тому, що це дорого, а тому, що економічне становище наших співгромадян дуже плачевне і з кожним роком стає сумнішим.
Подобається це людині чи ні, але вона сьогодні живе при капіталізмі, а не при соціалізмі. "Фабрики робочим, заводи крестьянам", "Все отнять и поделить" - це комуністичні гасла, які не мають нічого спільного із сучасною реальністю.
Я знаю чимало молодих психологів вартість на чиї послуги є доволі демократичною, але навіть до них домахуються певні люди із претензіями - а чому не безплатно (до мене теж домахувалися). Як людина яка вже має певний досвід у професії і частково займалася в окремих випадках волонтерською психотерапією я знаю, що найчастіше люди, які закидають за високу ціну навіть не цікавились волонтерськими програмами на безоплатній основі, яких в Україні чимало в тому числі під час війни.
Що ж, сподіваюсь, що хоча б частково відповів на ваші запитання в коментарі.