Я приїхала в США більш ніж 20 років тому. Тоді ми залишали все і назавжди, без надії близького побачення з рідними. Інтернета, девайсів та зв'язку тоді не було, а єдина можливість почути рідних була якщо зателефонуєшь по міжнародній картке, яку спочатку треба було купити, але вони не у кожній крамниці були. З $700 в кишені, з маленькую дитиною, без знання мови... Починали з чоловіком все з нуля. Декілька років шукали своє коло спілкування. Перши роки жили ц великому місті, потім переїхали до маленької (зрозуміли, що мегаполіси це не наше. Я там працюю, а жити хочу там, де співають птахи, вранці свіже прохолодне повітря, сусіди вітають один одного, а у школі діти знають всю паралель.). За ці роки ми з чоловіком знайшли гарну роботу та стали фахівцями в своєї сфері (не по професіями, якими займалися в Україні), вивчили старшу дитину, народили та виховали ще одну. Є дом, машини, друзі, коло спілкування. Свята в нас зараз спільни-наши та амеріканськи. Мм адаптувалися та смогли по справжньому полюбити цю країну. Але ніколи не забуваємо Україну та рідний Харків. За ці роки ми мали змогу декілька раз побачити батьків, а зараз допомогти їм доїхати до нас. Це все я написала для того, щоб підтримати вас та показати, що у вас все попереду. Головне, тримайте своє серце відкритим до нового, але не цурайтеся та пам'ятайте своє коріння. З'єднайте в себе найкраще від двох націй та несить це до інших. Все буде добре. Україна переможе. П.с. пробачте за помилки. Українська моя друга, чи третя мова, але я намагалися відновити мої шкільни знання. З розумінням ніяких проблем, але пишу з помилками, та дуже важко з спілкуванням, але з родиною, яки ще в Харкові спілкуємось українською як можемо.
"Україна переможе" май есс. За допомогою чого переможе? За допомогою того що укр.алада істрєбляє повністю своїх чоловіків? Чи за рахунок того що в РФ в шість разів більше населення? А може в нас бабла багато, чи економіка сильна? Чи природних ресурсів безкрайні запаси як в РФ? А! Я зрозумів! Ми переможемо напевно тому що в нас ядерка, ьезліч своєї зброї, і Захід нас снабжає вдоволь зброєю. Точно ..
@@vkt2805Україна переможе завдяки справжнім українцям, а не таким як ви, нешановний. Україна переможе бо має дух до свободи і незалежності, а не рабську психологію. Навіть якщо українців розкидає по всьому світу чи нас стане менше, ми цей дух збережемо і відновимося. Історія це показала. Скільки української інтелігенції було винищено в часи сталінських репресій (мої два прадіда репресовані також), скільки селян заморили голодом, скільки українцям доказували що їх як нації не існує і мова штучна, а ми вижили і ще більше сплотилися як нація. І весь світ тепер знає про мужність Українців і що ми це не росіяни
Повернулась до України і не хочу нікуди їхати. І так багато моїх друзів. Ти ніби не дихаєш і починаєш дихати тільки, коли вступаєш на рідну землю. У нас все буде добре, ми відіб'ємось, ми переможемо, ворог відійде до своїх рубежів і земля стане вільною. Але жити на рідній землі, коли в тебе є хороша освіта, хороша робота, дім, друзі, улюблена їжа, улюблені свята - це справжнє щастя, цу е безцінний скарб, який нам подарувала рідна земля.
Дуже чуттєвий коментар,прям відчула почуття з якими ви це написали. 💖 Ми родина з Харкова 3мя дітками,двоє народилися у війну,нікуди не виїжджали (хоча у чоловіка була можливість за багатодітністю). Іноді нерви здають…і мені порівняти ні с чим (тільки місто міняли на 1,5роки,Одеса,потім повернулись до Ха). Але прийнявши реалії - вирішує жити далі,вірити,святкувати кожен день життя,щоб там не було, нас не зломити,не змінити,і нам треба вибудовувати і далі наш код нації
Життя в Україні (навіть в Києві) дуже складно назвати життям зараз, скоріше - дуже складним виживанням. Я ніколи не мріяла емігрувати але поживши останні півтора роки в Києві, я точно впевнена що якщо раптом моєму хлопця дозволять з якихось причин виїхати з країни то ми в той же день поїдемо як можна швидше і як можна далі звідси. Бо просо психіка не витримує постійного стресу, недосипу(через тривоги з обстрілами по 3-4 години серед ночі) і постійного страху за життя. Якщо людям за кордоном не вистачає атмосфери звичних свят, то в Україні ти навіть не думаєш про існування тих свят, бо знаєш що з великою вірогідністю прямо під час бою курантів може початись сирена або прилетіти ракети по твоєму місту.
Ми виїхали в серпні 2022 в Німеччину. Мені теж дуже важко було. Я виїхала зі сліпою жінкою та моїм братом (він теж сліпий і з діабетом). Саме через брата я і виїхала. Пішли чутки, що в Україні може закінчитися інсулін. Чужа мова, чужа країна. У мене не було цілі зустрічатися з німцем. Одного разу я потрапила в лікарню і там зустріла його. З початку ми просто спілкувалися як друзі, потім наша дружба переросла в симпатію. Його родина мені дуже допомагає. Після інтеграційних курсів ми одружимося. В Україні у мене не було ні чоловіка, ні хлопця
Цікаво! Через війну ви зустріли свого чоловіка. Добре, що так склалося. Також маю знайому, їй вже за 30, не мала серйозних стосунків ніколи, її мобілізували і на війні вона зустріла теж військового з яким вже навіть одружилися і далі служать.
Принаймні, ви живі, ви у безпеці. Еміграція краща життя в окупації. Шукайте позитив у нових можливостях. В Києві не все так яскраво як у ваших спогадах. Не кажу вже про Харків, Дніпро, Запоріжжя.
Повернення в Україну - це не повернення в довоєнне життя, як багато кому здається. Багато замінованних территорій, багато знайомих поїхали та не повернуться, багато людей з ПТСР... це не дуже буде схоже на довоєнне життя. Багато хто з мігрантів розглядає повернення, але воно неможливо. Це просто ще одна міграція іншу країну, де щось буде звичним і прийнятним, а щось - ні. Де хтось буде дивитися на тебе доброзичливо, а хтось спиймати як не свого, тому що не переживав разом з ними стресс. Це вже помітно.
Марино, Ви точно озвучили багато з того, що відчувають більшісь українців-біженців , які опинилися через війну в різних країнах. У багатьох з нас є діти, заради яких ми виихали, У нас немає гарного знання мови країни, де ми опинилися, нема автомобіля. Тут нема обочин на дорогах, щоб безпечно їздити на роботу велосипедом, нема фізично легкої роботи. А у Вас - гарна англійська, є непогана робота, цей канал, і, навіть, - кохана людина у чужій Вам країні. Ви- молода, без дітей. У Вас не буде проблеми знайти друзів в США. А, якщо Ви ну прямо дуже так сумаєте за Україною, то повертайтеся. Вас ніхто не "виривав" звідти з корінням, як Ви говорите. Ви самі виїхали. Коли на Київ наступали в перші дні війни було уже страшно, Але зараз, кажуть, там- спокійніше . Більшість з нас, у кого діти, приймають рішення залишатися біженцями, поки триває війна. І нам- набагато важче.Тримаймося!
Діло не тільки в тому, можна якось там жити чи ні. Діло в перспективах на майбутнє Чи хочете щоб ваші діти росли під обстрілами? чи хочете ви їм те саме нестабільне життя яке мали самі?
Я теж два роки як переїхала у Швецію, маючи дуже хороше, забезпечене життя в Україні. Я завжди багато подорожувала, але навіть думки не допускала про еміграцію Твоє відео відгукнулося, розумію про що ти. Добре що є хлопець і що його сім'я гарно тебе прийняла. В мене така ж ситуація і це трохи полегшує перебування. І я теж працюю віддалено з дому й це капець як важко. Єдина різниця між нами, що я раз на рік їжджу в Україну і подорожую куди хочу Обіймаю
Я повністю з Вами погоджусь, я з дітьмі коли почалася війна убігла в Іспанію, і ті хто там жив Українці нас не розуміли, вони виїхали по власному бажанню, а ми ні, ми повернулися через 9 місяців якраз коли почалися ракетні машиабні обстріли, бо ми не хотіли там одаптуватися ми хотіли жити вдома, та хоч іноді бачити чоловіка( він пішов ваювати коли нас відправив)та наша перша зіма в дома була дуже важка но ми раділи що ми вдома, зараз стало легше, до усього звикли і не жалкуємо що повернулися, но це наша історія а є люді яким вже нєма куди повертатися🥲
Живу , ВЖЕ 25 років в Європі , було дуже важко, але років через 5 я привикла , АЛЕ ЦЕ НЕ БУЛО ПОЧУТТЯ ДОМУ -БАТЬКІВЩИНИ. Тепер з віком ( старію) , все більше тужу ЗА УКРАЇНО. . ХОТІЛОСЯ Б ЗНАЙТИ ОСТАННІЙ ПУТЬ В УКРАЇНІ
Тримайся, Робінзоно , і нехай щастить ! А свого хлопця , коли закінчиться війна, забереш в Україну. До речі, за останній чай, вже під час війни, зустрічали із сином не одного американця у Києві.Після спілкування із чоловіками-американцями ( із Каліфорнії, із Алабами) виявлялося, що їм дуже подобається у нас, вони планують залишатися в Україні довгий час. Привіт із Києва, з рідної землі.
Люди, які залишаються в своїй країні під час війни, роблять дуже важливий внесок у її захист. Вони допомагають підтримувати економіку, культуру та ідентичність країни. Звичайно, є й ті, хто не може залишитися в своїй країні під час війни. Це можуть бути люди похилого віку, люди з інвалідністю, а також люди з маленькими дітьми. Для цих людей важливо мати можливість безпечно виїхати з країни. Всі інші потрібні своїй країні. Бо якщо ми її втратимо, ким ми станемо? Народом у якого немає землі. Ми повинні боротися за неї зараз! Повертайтесь в Україну, підтримайте свою домівку. Бо ми всі відповідальні за нашу країну! Всі!
А кому зараз земля належить в Україні ? Кому належать ресурси України - українцям ? Ні . Кого захищати ? Заводи , параходи, земля все належить не простим українцям , а кучке багатіїв . Мужчина в західній Україні зрубав два дерева штраф 700 тисяч гривень ! Мій батько 64 роки не отримує ніякої пенсії в Україні, все життя працював і жив на рідній землі і вкладував в єкономіку України . Мама медсестрою працювала, рятувала життя людей , пенсія трохи більше 30 доларів на місяць Україна це рай на землі , тільки для корупуілнерів і депутатів. Я мову що знищили ціле покоління українців- мужчины не дадуть наступні покоління , загибли молодими
@@olgakudya8631 ви ніколи не думали, що ми могли побудувати іншу країну, розвиватись, протестувати проти корупції, а не допускати її. Країна в котрій ми живемо, це відповідальність усих нас. Нам повинно бути не все одно, хто у владі. Доречі, цікаво за кого голосував ваш батько за Черновола або Кучму. Ви ж розумієте, що якби тоді суспільство було більш свідоме і ми проголосували за Чорновола, ми б прибігли іншим шляхом. А так, до влади прийшли олігархи. Тому, треба розбиратись в політиці і не стояти осторонь, а займати активну громадську позицію у своїй державі і тоді буде порядок у країні!
Я також виїхала з чоловіком і сином в Англію, і народила тут ще одного хлопчика, скажу так це дуже-дуже важко знаходитися за кордоном, душа болить, але все хочеться щоб у дітей було гарне спокійне життя
Погоджуюся з тим, що інші люди не мають комусь вказувати куди їм їхати і де жити, а тим паче що відчувати. І обезцінювати чиїсь почуття. Я взагалі вважаю що тільки ми самі можемо себе засуджувати чи критикувати, а від інших ми цього не потребуємо. Мені в важких кризових ситуаціях допомагає думка про те, що я не в найгірших умовах чи становищі знаходжуся, що у багатьох людей гірші обставини чи більше горе, чи відчуття безвиході. Ця емпатія до інших мені допомогла пережити особисту втрату, трагедію. І які б не були випробування, я намагаюся «чиплятися» за те що я маю, а не те чого не маю, чи втратила. Я також зараз в США, півтора року, я не знаю чи залишуся тут надовго, я намагаюся просто жити і в моїх обставинах робити те що я можу. І які б тут проблеми не були, я вдячна цій країні що вона дала прихисток мені та іншим українцям. І я знаю що завжди можу повернутися додому (дякую Богу що маю і цю можливість). Я не порівнюю, просто це інша частина мого життя і моєї історії. Знаю що минуле життя ніколи не повернеться, є ностальгія, але така реальність. Буде видно що вийде. Самий великій мінус це велика складність з тим щоб зʼїздити додому, побачити рідних.
Марія, дякую вам за відео. Я теж живу в Штатах з дитиною і мамою вже майже два роки. Пережила туж саму палітру почуттів, дуже розумію все про що ви говорили. Хай Вам щастить ❤
Мабуть, людей бісить те, що якщо ти виїхав, зробивши вибір (ви не з окупованої території і не втратили домівку), то вже хоч не треба говорити про те, як тяжко жити в Америці. Однозначно, це ваш вибір, як і інших емігрантів, і у вас завжди є можливість повернутися. Якби ще у вас були діти, заради майбутнього яких ви виїхали.. а так зрозуміло, що у вас зʼявилися свої цілі, повʼязані з можливістю емігрувати, якої не було до війни , то не треба хоча би очікувати співчуття від суспільства. У мене подруга з Бердянська, ось вона дуже хоче додому, але у неї немає навіть такої теоретичної можливості
Але це правда: дуже важко, навіть якщо ти з Києва виїхав до безпечної країни. Чому людина не може про це говорити та шукати однодумців? Чому Вас це бісить? Теж хочете виїхати? Все у ваших руках. Це справді важко, але можливо. Не хочете виїхати? Тоді чому Вас тригерить ця тема?
Я також виїхала до США, хоч і не заради дітей. У кожного своя історія. Я сама, 51 рік, в Україні дорослий син та батьки. Чоловік був військовим, загинув 4 роки тому. Я втратила роботу через війну і можливість знайти роботу по спеціальності. Я була в депресії і все навколо мене було тільки нагадуванням про моє минуле життя яке я назавжди втратила. Я була в застої. Я вирішила рухатися далі, і отримати новий досвід. Відновити себе, чомусь навчитися, і тоді мати здатність приймати рішення. Будь який досвід вчить нас, виживати, адаптуватися. І в наш час це найважливіші навички
@@Nativonko це все лицеміство, чому чоловік з 2 дітьми не може виїхати, а з 3 може? Виїзжають бо не хочуть померти, а діти то просто ще 1 причина. Дівчата чаїлд фрі катаються куди хочуть. Якщо хто сь скаже - такий закон, я просто засміюся в обличчя. Бо логіки взагалі немає.
Я виросла в США, але повернулася в Україну. Зараз мені і там і там добре. Тримайтеся! Буду рада підтримати вас якщо потрібно. Мій емейл є у всіх моїх відео.
Коли ти третій рік живеш під обстрілами, це стає звичним і нормальним, тому для тих, хто не виїжджав часто незрозуміло чому люди бояться повертатися в Україну. Типу, ну спимо іноді в коридорах, але нічого, звикли. Сильно затуплюється інстинкт самозбереження.
Після 22 років у штатах НЕ здобула ту радість у святах. 22 роки є чоловік, діти. Але, ніхто не замінив маму, друзів, однокласників, сусідів, знайомих, украінських традицій та коду. Так, я намагаюсь робити свята для своєі родини, будувати все з нуля. Але ніхто не поверне мені дитинство, маму, мій дім. Намагаюся зробити все, щоб моі діти мали такий дім тут, традиціі родини, свята, і ось може онуки у майбутньому будуть вдома. Але й діти моі не вдома-вдома тут, бо я не тутошня, не традиційна американська мама, а украінська мама в еміграціі. Важко.
Я твого віку, повернулася з Европи в травні 22 в Миколаїв, пережили тоді страшне літо, але я не могла надихатися тим повітрям вдома, було байдуже на перспективи які були кордоном (а вони були) вже більше року як життя налагодилося і стало більш менш таким як раніше ❤ Успіхів Вам
Ти для мене величезний приклад мужності і хоробрості, твоя витримка і незламність реально надихає і мотивує ❤️ Я неймовірно тобою пишаюся! Мені було складно в Польщі, що дивно, адже ми сусіди, і відчувала себе самотньо дуже. І я не можу повірити, наскільки мені пощастило зустріти свою кохану людину там, де це здавалося найменш імовірним😁
Приємна дівчина, приємно чути гарну украінську мову, приємно бачити освічену украіночку, що тужить за Украіною. Викликає симпатію, емпатію, і віриш усьому, що говорить. Хочеться побажати щастя! Єдине, незручно , що вписується в привітну американську родину, а залишатися в США не збирається.
Дякую за приємні слова! А щодо родини, мені ж з ними не будувати життя разом. Якщо перевезу свого американця до нас ближче, то буде їм привід виїхати в Європу вперше в житті, провідати 😊
Марію, не треба виправдовуватися 🥰 хочете пожалітися - жалійтеся, тобто і такий контент комусь зайде 🤗 головне, щоб вам стало краще. Розумні - зрозуміють. Бережить себе 🥰🥰🥰🙏🇺🇦🙏 і Україну в себе! Все у нас буде добре!
Дуже доцільне відео і думки в наш час, особливо про валідність емоцій. Кожен проживає свій досвід і не треба його знецінювати! Особливо обурює коли деякі намагаються навісити почуття провини. Давайте жити мирно і допомагаймо один одному. Дякую за відео, Марія ❤
Дякую що наважилась підняти так відкрито цю тему і з таким почуттям! Все агукується тим хто закордоном. Я зрозуміла, що дуужжжеее впливає на самопочуття якщо це маленьке місто або село -- бо набагато складніше знайти щось споріднене і коло знайомих.менше в принципі іноземців/емігрантів + це ще специфіка віку впливає -- наша вікова група коли люди в більшості мають маленьких ще дітей,тому їх фокус повністю там і їхні думки ще зайняті постійними клопотами. Так як у людей в Укр думки зайняті щоденним виживанням. А ось ти сам зависаєш десь посередині. Можна зібратись онлайн доречі,як група однодумців, - і початитись на цю тему)
Я виїхала з України 6 років тому до Польщі,ми разом с чоловіком. Немає у мене почуттів таких сильних щоб повернутися в Україну ,навпаки хочеться далі їхати. Вирішили в цьому році подаватися на грін карту, я не планую повертатися в Україну. Але,всі свята до всього чого звикли ми святкуємо,бо для нас це важливо.
Я також живу в маленькому місті, і відчуваю тугу за родиною. Мої знайомі які в великих містах цього не відчувають, бо знайшли однодумців. Я в Німеччині, то тут в маленькому місті не дуже знають англійську, мабуть ще й це приносить дискомфорт. Але що можу відмітити - за Києвом туги нема....тільки за родичами і друзями
Люба еміграція в іншу країну важка, але знайте що у вас не найважча еміграція та не найважче життя емігранта якщо ви маєте можливість подорожувати країною та відвідувати салони де потрібно залишати чаєві. Прийміть для себе рішення або ви тут для збереження свого життя або вас деякі речі не влаштовують настільки що ви вибираєте повернення на Батьківщину. До речі окрім Києва є Верховина, Буковина та Закарпаття. З таким настроєм вас в розвідку точно не візьмуть. Бажаю щоб ви прийняли рішення, були щасливою, коханою та народжували гарних українців 😊)
Погоджуюсь. Іміграція для всіх різна. Комусь, навпаки, відчуття нового життя і дитячий захват. Може, залежить від того, в якому віці поїхав, і що залишаєш вдома.
Так. Вік теж залежить. Насправді, багато різних факторів. Тут у кожного своє чи цілий комплекс. Але ще є такий момент, чи підходить сама країна. Це вже більше З енергетичної точки і якби я знала про це раніше, то точно не обрала б Польщу
насправді в Києві доволі безпечно, мені здається чим далі від фронту тим страшніші новини, це я про сприйняття. А можливо ми просто тут вже за 2+ роки стали ненормальними, що для нас це ОК )
Світ гасить наше українське внутрішнє світло , не розумію чому..в Європі також. Ви мені дуже нагадуєте мене..я в Німеччині.. проходжу всі иі ж етапи..в нас є відчуття свободи, в Україні
Хочу Вас підтримати, ці емоції і думки щирі. І думаю, підтверджують що життя закордоном, чи конкретно в штатах не для Вас. Щодо того куди повертатись. В Києві зараз населення більше 3 мільйонів, як довоєнний рівень. Люди працюють, живуть. Обсьріли об'єктивно не часто. Але можна сдавати наприклад свою квартиру в Києві, якщо є, і жити в Тернополі, Ужгороді, Вінниці ітп. Де взагалі немає обстрілів. Мої родичі в Вінниці, всі розслаблені, навіть не спускаються коли рідко тривога. Є міста де дійсно можна жити. Чи вибирати вже Польщу
Сонечко, підтримую у кожному слові((((((( Страшне Горе на Нашій Землі!!!!!! Страшний біль, в середені все вижжено, зруйноване……. Як від того, що ти зараз за кордоном може бути легше ??? Два роки плачу, щоб не робила тільки й думаю, що там Вдрма, закінчу робити якісь обовʼязки по дому, і бігом читати як там Вдома(((((((( Відчуття що тебе з корінням вирвали з Твоєї Рідної Землі і викинули на узбіччі…….. і ніякого просвіту………. Тримаймося, моя люба❤
Якщо що, у Вроцлаві офіційно коден 3 мешканець міста українець, а неофіційно, зважаючи, що багато хто з тих,хто отримав карту поляка насправді етнічні українці+ перші поселенці Вроцлава після 2 Світової були зазвичай переселені з Холмщини, Підляшшя, Закерзоння українці, то може і кожен 2)
Я поїхала, бо залишки родини поїхали в США. Але я залишилась одна. Нажаль від українців тут відчула таку токсичність, якийсь неосяжний для мене рівень. Я б навіть сказала отруйне відношення. Дуже сумно. За культурний код такі самі відчуття. Дуже важко. Але я так само в маленькому місті.
Вас не двоє, таких тисячі. Які хочуть повернутись але не можуть по тим чи іншим причинам. Мені здається що туга за Україною не проходить, але багато залежить від оточення і місця де ви живете
Я пізно натрапив на ваше відео. Хочу сказати пару слів про себе, людину що залишилася в Україні бо кордони закриті. Я відчуваю жах, бо я не можу жити нормальним життя як ті люди що виїхали. І хоч я би важко не було за кордоном, вони не оглядуються кожен раз вийшовши за хлібом, що тебе погрузять в бусик і через 7 днів можна сидіти в окопі. Жах усвідомлювати, що я втрачаю свої кращі роки, знаючи що як тількивідкриють кордони я виїду з країни з сім'єю і можливо більше не повернуся. Я бачу як радий мій знайомий, що зміг виїхати і будує своє життя. Я його повністю підтримую і щиро за нього радий.
У Києві, насправді небезпечно, якщо слідкувати правилам безпеки. І взагалі, в Америці також є природні небезпечні явища, кримінальна обстановка та інше. Залежить від твого ставлення до безпеки.
Часто меня посещает депрессия, и я загуглил: "Countries with the Highest and Lowest Depression Rates, 2024". Украина на 1-м месте. США на 2-м. Австралия на 3-м месте в мире. Украина - понятно. Война и т.д. Удивили именно США , Австралия. Это ведь одни из лучших стран мира. И 2/3-е местa. Думаю там проблема депрессии как раз именно в ее удаленности. Много там эмигрантов, оторванных от своих корней...! Aвстралийскую тур. визу сделал. Через месяц она закончится. Но почти за год так и не собрался в поездку. И скорее всего по этой визе я не поеду. Из Ирландии до Америки, где я был несколько раз, в 2 раза ближе и дешевле, чем долететь до далекой Австралии. 🙂
В США просто реально нудно, тут нічого немає. Це не Європа, де навіть якщо бідний, вийшов в місто і подивився на красу, на цю архітектуру і вже легше стає, а що в США? одні хайвеї і одинакові вулиці.
Ваши эмоции это нормально, война это не нормально! Пусть у вас всё будет хорошо, вам наверное не хватает вокруг наших людей, я так в Канаде нашел компанию Украинцев и поэтому более менее себя нормально чувствую
Не знаю, я в 15 поехала по программе в Израиль, прожила там 13 лет.Потом приехала в 28 по тур.визе с мужем в США и так проучилась 2 года, потом постоянно была туристкой и приезжала и уезжала.Всё это происходило с мужем, он делал фиктивный брак.В общем после 30 как я стала приезжать в Украину то я поняла постепенно, я тут хочу жить,купить недвижимость а будущем и так далее.Потом война, потом выехала в Германию на 8 месяцев, сейчас опять в США и о да,легче прям за эти года и всю имиграцию не стало в целом, я поняла, что я то хочу на родину, я прожила пол жизни где-то там и не привыкла.Я просто благодарна опыту скорее, чем приняла его.Везде есть плюсы в каждой стране и минусы.Но для меня оказалась родина, где я провела детство и другая страна не может мне заменить полное место Планирую возвращаться пока на Западную, да нужно будет снять, потом присмотреть что-то 6а покупку, но как-то так. Всем нам сил
Розумію Ваші почуття мала досвід міграції на початку повномасштабки (6 місяців в Канаді). Ми повернулися додому в Київ. Зараз плануємо знову їхати але це вже більш свідомий вибір. В Києві є життя більш-менш, діти ходять до садків, шкіл. Але відчуваю постійної тривоги наш постій-партнер (перепрошую за тавтологію)
Щіро не розумію як можна порівнювати відчуття людини за кордоном і військового котрий сидить в окопі, а над ним скидаює ворог авіабомби і він не знає чи буде жити чи ні, або люди котрі засинають в небезпечних регіонах України і не знають як пройде ніч. У людей котрі за кордоном є страх за своє життя кожного дня? Я розумію що ви відчуваєте сум. І вам боляче, що ви так далеко і так довго від домівки і сімʼї. Але, люди котрі на фронті і в небезпечних регіонах України відчувають реальний страх за життя. Кому тяжче вам, або бабусі котра вчора евакуювалась з Вовчанська, бо на місто почався наступ ворога і вийшла з будинку, щоб віднести речі, а коли поверталась за своїм чоловіком та іншими сумками побачила що її будинок зруйнований авіабомбою і під завалами залишився дідусь, котрий не відкидався вже…і вона їхала в евакуаційному автобусі з повними сліз очима бо втратила все, крім свого життя…
@@iamrobinzona по суті ви кажете, я розумію що мені важко і важко солдату на фронті, або бабусі котра втратила будинок, ви дійсно ще вірите в валідацію почуттів?
@@soulesi Звісно! І солдату, і мені, і бабусі важко. Ми не порівнюємо наші відчуття. Вони мають право на існування окремо. Який сенс мірятися кому гірше? Щоб пригнічувати себе, викликати в собі почуття провини «а от комусь ще важче»?
@@iamrobinzona Люди на фронті і в прифронтових містах виживають, ви живете. як на мене не толерантно в одному реченні казати про свої почуття і людини, котра проживає жахи війни.
мені дуже допомогла робота в супермаркеті. Через рік після працевлаштування я завела друзів-американців (умовно друзів, бо тут дружба трохи інша), і я відчуваю себе частиною ком'юніті. З російськомовними спілкуюсь мінімум, бо вони уособлюють негативні риси (на жаль).
Так вас розумію! Коли я працювала хостес 1 день на тиждень, у мене було сильне відчуття «свого» місця і містечку, команди і хай і не друзів, але людей, з якими можна щось робити і про щось говорити))
ДОБРИЙ ДЕНЬ,Я ВІДЧУВАЮ ,ЯК СТРАШЕННО ПЛАЧЕ ТВОЯ ДУША,Я ЖИВУ У ЛЬВОВІ НЕ В КИЄВІ. ВСЮДИ СТРАШНО,А ДОПУСТІТЬ ТАКУ ДУМКУ ,ЩО ВИ НЕ В КИЄВІ А В ІНШОМУ МІСТІ УКРАЇНИ ПОКИ -ЩО І ВАМ НАВІТЬ У ВОЄННИЙ ЧАС БУДЕ СЕРЦЮ МИЛЕ.......,ВВАЖАЙТЕ НА ПСИХІКУ ,БО ВИ В ДУШІ УКРАЇНКА,НУ ТАКИЙ НАШ КОД...,Я НЕ ХОЧУ ВАМ ЩОСЬ РАДИТИ ,А ВАШІ. БАТЬКИ ,ДЕ?,МОЖЛИВОЩОСЬ ДО НИХ ПРИСЛУХАЙТЕСЬ ВИ МОЛОДЕЦЬ ,ЩО ДІЛИТИСЬ СВОЇМ БОЛЕМ ,ВИ УЖ СИЛЬНА,ДОЗВОЛЬТЕ ВАС ОБНЯТИ ........
Дуже тяжко спочатку, Марійка але потім звикаешь к традиціям та культуре. З футболом 😆… але писля 23 рокив життя здесь змирилась и дивлюсь Super Bowl, найбільше заради Halftime.
Это нормально когда все вокруг злит, это просто внутренний протест против потери родного. Очень сочувствую. Сами проходим периодически это, но некуда возвращаться (.
Марія, добрий день. А сиким у вас була ьерапія? Можете поділитись. Я еіяк не щнайду психолога, який би допоміг пережити відчуття провини черкз від'їзд і усвідомлення шо життя змінилось і треба жити далі... Дякую
На рахунок того що люди пишуть про те щоб поверталась: для себе я порівнюю життя зараз в Україні з використанням автомобіля. Це найнебезпечніший вид транспорту, якщо подивитись статистику жахлива кількість людей помирає або травмується щодня. Чи значить це що ми не повинні ним користуватись? А як ви себе почуваєте коли їдете а автомобілі чи автобусі? Ось так і життя в Україні, в якись момент ти робиш вибір жити там чи ні. Але Київ це не прифронтова зона, у вас буде дійсно маленький відсоток імовірності бути вбитим ракетою, скоріше машина зібє. Але тут виникає інша проблема, після тривалого життя в іншій країні ти та твоя ментальність змінюється, і приїхавши в Україну ви будете відчувати те ж саме, тугу, але вже за США. Як співалось в одній пісні: "На земле родной Я уже чужой, А на земле чужой. Ещё не родной". В ідеалі це зробити грін карту, перейти на роботу на себе щоб були можливісті та час для себе і жити на 2 країни собі в комфорті. На данний момент це моя стратегія.
Дякую за коментар! Я теж думаю це для мене був би найдієвіший варіант. Мати змогу виїжджати і їздити додому хоча б двічі на рік. Для цього, правда, потрібно бути self-employed чи щось таке, бо зі звичайною американською відпусткою 10 днів/рік не наїздишся 🥲
1 Хіба земляцтво не спрацьовує? 2 Хіба не мала хлопця із собою взяти, чи потім пепевезти? 3 Хіба не маєш батьківського інстинкту і не хочеш народжувати? 4 Хіба не ходиш до церкви? 5 Хіба не допомагаєш тим кому гірше? 6 Хіба не поважаєш ту яка тебе сюла привезла? 7 Хіба не відчуваєш того хто зараз з тобою потуч і кохає тебе? 8 Ніфіга тобі те "алівьє", "с льогкім паром", і "млинці" з бомжами біля ялинки? 9 Врятуй, Господи.
Ну якщо ви за два роки вже без англійської не можете фразу «серце крається» сказати, то зрозуміло, чому вам здається, що якесь коріння відривається. Америка - країна іммігрантів, будьте собою, ніхто ж не забороняє зберігати традиції й погляди. Який сенс дивуватись й розчаровуватись у звичках місцевих? Ніхто ж не змушує жити отак і ніяк по-іншому 🙄 Ви цими скаргами ніби кажете, що усі, хто з власної волі переїхав і задоволений життям в іншій країні це придурошні, яким подобається якась фігня, як же ж можна вибрати не Україну для життя.
Тільки я не зрозуміла що тут поганого хотіти грін карту? Звичайно ви хочете почувати себе як вільна людина, мати змогу поїхати додому чи на відпочинок, не думати про те що завтра вас виженуть з країни і бути весь час на голках. Що ж тут засуджувати? Хотіти грін карту це ж не значить не кохати людину з якою знаходишся. І якщо з вами чоловік у якого є почуття та він піклується про ваш спокій, то для нього не стане проблемою одружитись та зробити вам документи.
В неї імідж дівчини з народу. Починала зі стилю кантрі, писала про своїх колишніх - людям таке подобається. Позавчора вона знову щось випустила, і всі мої американці в оточенні побігли купувати її вінілові платівки))
@@iamrobinzona я їх менталітету не розумію тому і не розумію сенсу її популярності. Вже якщо розглядати поп музику то Майлі Сайрус цікавіше для мене ні ж Свіфт.
Після "8 березня" вимкнув. Зроз, культурний код совку, і це вам 30 років. Не зроз тільки що ви там українського , крім мови, привнесете, абсолютний совок.
Ти йолоп неосвiчений... 8 березня - мiжнародний(!!!) день рiвности прав жiнок. З березня 1975 року Мiжнародний жiночий день,святкується усiма країнами-членами ООН.
@@AHILES-cz8qvтак, рівності прав, а не освітчення жінкам що вони є жінки. Мова йде про права й можливості, а не про квіти, подарунки, та компліменти. Все це люди повинні отримувати будь-коли, а не 1 день на рік.
До речі ,у вас великі перспективи☝️ ,люди ,у яких нижгя щелепа йде до переду ,це часто люди у яких над бізнеси ,( я не жартую) може зараз когось згадаю : Гарик Корогодський, і оцей що веде Біг Мани ,власник алкогольного виготовлення,забула ,він з 12 го квітня ,потім допишу ,часто по житті зустрічала таких людей ,у всіх буди СУПЕР ПЕРСПЕКТИВИ !!!! Вірю у вас !!!
Я приїхала в США більш ніж 20 років тому. Тоді ми залишали все і назавжди, без надії близького побачення з рідними. Інтернета, девайсів та зв'язку тоді не було, а єдина можливість почути рідних була якщо зателефонуєшь по міжнародній картке, яку спочатку треба було купити, але вони не у кожній крамниці були. З $700 в кишені, з маленькую дитиною, без знання мови... Починали з чоловіком все з нуля. Декілька років шукали своє коло спілкування. Перши роки жили ц великому місті, потім переїхали до маленької (зрозуміли, що мегаполіси це не наше. Я там працюю, а жити хочу там, де співають птахи, вранці свіже прохолодне повітря, сусіди вітають один одного, а у школі діти знають всю паралель.). За ці роки ми з чоловіком знайшли гарну роботу та стали фахівцями в своєї сфері (не по професіями, якими займалися в Україні), вивчили старшу дитину, народили та виховали ще одну. Є дом, машини, друзі, коло спілкування. Свята в нас зараз спільни-наши та амеріканськи. Мм адаптувалися та смогли по справжньому полюбити цю країну. Але ніколи не забуваємо Україну та рідний Харків. За ці роки ми мали змогу декілька раз побачити батьків, а зараз допомогти їм доїхати до нас. Це все я написала для того, щоб підтримати вас та показати, що у вас все попереду. Головне, тримайте своє серце відкритим до нового, але не цурайтеся та пам'ятайте своє коріння. З'єднайте в себе найкраще від двох націй та несить це до інших. Все буде добре. Україна переможе.
П.с. пробачте за помилки. Українська моя друга, чи третя мова, але я намагалися відновити мої шкільни знання. З розумінням ніяких проблем, але пишу з помилками, та дуже важко з спілкуванням, але з родиною, яки ще в Харкові спілкуємось українською як можемо.
Дуже гарна українська мова!!!!
Ви поїхали з чоловіком! У вас було головне - маленьке суспільство. Коли дівчина сама - дуууже важко.
"Україна переможе" май есс. За допомогою чого переможе? За допомогою того що укр.алада істрєбляє повністю своїх чоловіків? Чи за рахунок того що в РФ в шість разів більше населення? А може в нас бабла багато, чи економіка сильна? Чи природних ресурсів безкрайні запаси як в РФ? А! Я зрозумів! Ми переможемо напевно тому що в нас ядерка, ьезліч своєї зброї, і Захід нас снабжає вдоволь зброєю. Точно ..
@@vkt2805Україна переможе завдяки справжнім українцям, а не таким як ви, нешановний. Україна переможе бо має дух до свободи і незалежності, а не рабську психологію. Навіть якщо українців розкидає по всьому світу чи нас стане менше, ми цей дух збережемо і відновимося. Історія це показала. Скільки української інтелігенції було винищено в часи сталінських репресій (мої два прадіда репресовані також), скільки селян заморили голодом, скільки українцям доказували що їх як нації не існує і мова штучна, а ми вижили і ще більше сплотилися як нація. І весь світ тепер знає про мужність Українців і що ми це не росіяни
Ви дуже сильні люди і змогли здолати кризу спільними родинними зусиллями! Таких людей дуже поважаю!
Повернулась до України і не хочу нікуди їхати. І так багато моїх друзів. Ти ніби не дихаєш і починаєш дихати тільки, коли вступаєш на рідну землю. У нас все буде добре, ми відіб'ємось, ми переможемо, ворог відійде до своїх рубежів і земля стане вільною. Але жити на рідній землі, коли в тебе є хороша освіта, хороша робота, дім, друзі, улюблена їжа, улюблені свята - це справжнє щастя, цу е безцінний скарб, який нам подарувала рідна земля.
Дуже чуттєвий коментар,прям відчула почуття з якими ви це написали. 💖
Ми родина з Харкова 3мя дітками,двоє народилися у війну,нікуди не виїжджали (хоча у чоловіка була можливість за багатодітністю). Іноді нерви здають…і мені порівняти ні с чим (тільки місто міняли на 1,5роки,Одеса,потім повернулись до Ха). Але прийнявши реалії - вирішує жити далі,вірити,святкувати кожен день життя,щоб там не було, нас не зломити,не змінити,і нам треба вибудовувати і далі наш код нації
Життя в Україні (навіть в Києві) дуже складно назвати життям зараз, скоріше - дуже складним виживанням. Я ніколи не мріяла емігрувати але поживши останні півтора роки в Києві, я точно впевнена що якщо раптом моєму хлопця дозволять з якихось причин виїхати з країни то ми в той же день поїдемо як можна швидше і як можна далі звідси. Бо просо психіка не витримує постійного стресу, недосипу(через тривоги з обстрілами по 3-4 години серед ночі) і постійного страху за життя. Якщо людям за кордоном не вистачає атмосфери звичних свят, то в Україні ти навіть не думаєш про існування тих свят, бо знаєш що з великою вірогідністю прямо під час бою курантів може початись сирена або прилетіти ракети по твоєму місту.
Ми виїхали в серпні 2022 в Німеччину. Мені теж дуже важко було. Я виїхала зі сліпою жінкою та моїм братом (він теж сліпий і з діабетом). Саме через брата я і виїхала. Пішли чутки, що в Україні може закінчитися інсулін. Чужа мова, чужа країна. У мене не було цілі зустрічатися з німцем. Одного разу я потрапила в лікарню і там зустріла його. З початку ми просто спілкувалися як друзі, потім наша дружба переросла в симпатію. Його родина мені дуже допомагає. Після інтеграційних курсів ми одружимося. В Україні у мене не було ні чоловіка, ні хлопця
❤❤❤
Цікаво! Через війну ви зустріли свого чоловіка. Добре, що так склалося.
Також маю знайому, їй вже за 30, не мала серйозних стосунків ніколи, її мобілізували і на війні вона зустріла теж військового з яким вже навіть одружилися і далі служать.
Принаймні, ви живі, ви у безпеці. Еміграція краща життя в окупації. Шукайте позитив у нових можливостях. В Києві не все так яскраво як у ваших спогадах. Не кажу вже про Харків, Дніпро, Запоріжжя.
Повернення в Україну - це не повернення в довоєнне життя, як багато кому здається. Багато замінованних территорій, багато знайомих поїхали та не повернуться, багато людей з ПТСР... це не дуже буде схоже на довоєнне життя. Багато хто з мігрантів розглядає повернення, але воно неможливо. Це просто ще одна міграція іншу країну, де щось буде звичним і прийнятним, а щось - ні. Де хтось буде дивитися на тебе доброзичливо, а хтось спиймати як не свого, тому що не переживав разом з ними стресс. Це вже помітно.
Марино, Ви точно озвучили багато з того, що відчувають більшісь українців-біженців , які опинилися через війну в різних країнах. У багатьох з нас є діти, заради яких ми виихали, У нас немає гарного знання мови країни, де ми опинилися, нема автомобіля. Тут нема обочин на дорогах, щоб безпечно їздити на роботу велосипедом, нема фізично легкої роботи. А у Вас - гарна англійська, є непогана робота, цей канал, і, навіть, - кохана людина у чужій Вам країні. Ви- молода, без дітей. У Вас не буде проблеми знайти друзів в США. А, якщо Ви ну прямо дуже так сумаєте за Україною, то повертайтеся. Вас ніхто не "виривав" звідти з корінням, як Ви говорите. Ви самі виїхали. Коли на Київ наступали в перші дні війни було уже страшно, Але зараз, кажуть, там- спокійніше . Більшість з нас, у кого діти, приймають рішення залишатися біженцями, поки триває війна. І нам- набагато важче.Тримаймося!
Так, з малими дітьми дуже важко.
Я в США зараз - це мій свідомий вибір. Вважаю, що в Україні, тим паче в Києві можна нормально жити, не думаю, що шанси померти вище там ніж тут.
Вперед до Києва тоді
Діло не тільки в тому, можна якось там жити чи ні. Діло в перспективах на майбутнє
Чи хочете щоб ваші діти росли під обстрілами? чи хочете ви їм те саме нестабільне життя яке мали самі?
Я теж два роки як переїхала у Швецію, маючи дуже хороше, забезпечене життя в Україні. Я завжди багато подорожувала, але навіть думки не допускала про еміграцію
Твоє відео відгукнулося, розумію про що ти.
Добре що є хлопець і що його сім'я гарно тебе прийняла. В мене така ж ситуація і це трохи полегшує перебування. І я теж працюю віддалено з дому й це капець як важко.
Єдина різниця між нами, що я раз на рік їжджу в Україну і подорожую куди хочу
Обіймаю
Я повністю з Вами погоджусь, я з дітьмі коли почалася війна убігла в Іспанію, і ті хто там жив Українці нас не розуміли, вони виїхали по власному бажанню, а ми ні, ми повернулися через 9 місяців якраз коли почалися ракетні машиабні обстріли, бо ми не хотіли там одаптуватися ми хотіли жити вдома, та хоч іноді бачити чоловіка( він пішов ваювати коли нас відправив)та наша перша зіма в дома була дуже важка но ми раділи що ми вдома, зараз стало легше, до усього звикли і не жалкуємо що повернулися, но це наша історія а є люді яким вже нєма куди повертатися🥲
Живу , ВЖЕ 25 років в Європі , було дуже важко, але років через 5 я привикла , АЛЕ ЦЕ НЕ БУЛО ПОЧУТТЯ ДОМУ -БАТЬКІВЩИНИ. Тепер з віком ( старію) , все більше тужу ЗА УКРАЇНО. . ХОТІЛОСЯ Б ЗНАЙТИ ОСТАННІЙ ПУТЬ В УКРАЇНІ
Я більш 10 років живу в США, але й досі ця країна для мене чужа.
Тримайся, Робінзоно , і нехай щастить ! А свого хлопця , коли закінчиться війна, забереш в Україну. До речі, за останній чай, вже під час війни, зустрічали із сином не одного американця у Києві.Після спілкування із чоловіками-американцями ( із Каліфорнії, із Алабами) виявлялося, що їм дуже подобається у нас, вони планують залишатися в Україні довгий час. Привіт із Києва, з рідної землі.
♥️♥️♥️
лАлЬ 😂
ото я дивлюсь на черги американців приїхати в ҐУЛАҐ-КОНЦТАБіР 😂😂😂😂
ліки приймай 💩🐑
Люди, які залишаються в своїй країні під час війни, роблять дуже важливий внесок у її захист. Вони допомагають підтримувати економіку, культуру та ідентичність країни.
Звичайно, є й ті, хто не може залишитися в своїй країні під час війни. Це можуть бути люди похилого віку, люди з інвалідністю, а також люди з маленькими дітьми.
Для цих людей важливо мати можливість безпечно виїхати з країни.
Всі інші потрібні своїй країні. Бо якщо ми її втратимо, ким ми станемо? Народом у якого немає землі. Ми повинні боротися за неї зараз!
Повертайтесь в Україну, підтримайте свою домівку. Бо ми всі відповідальні за нашу країну! Всі!
А кому зараз земля належить в Україні ? Кому належать ресурси України - українцям ? Ні . Кого захищати ? Заводи , параходи, земля все належить не простим українцям , а кучке багатіїв . Мужчина в західній Україні зрубав два дерева штраф 700 тисяч гривень ! Мій батько 64 роки не отримує ніякої пенсії в Україні, все життя працював і жив на рідній землі і вкладував в єкономіку України . Мама медсестрою працювала, рятувала життя людей , пенсія трохи більше 30 доларів на місяць
Україна це рай на землі , тільки для корупуілнерів і депутатів. Я мову що знищили ціле покоління українців- мужчины не дадуть наступні покоління , загибли молодими
@@olgakudya8631 ви ніколи не думали, що ми могли побудувати іншу країну, розвиватись, протестувати проти корупції, а не допускати її. Країна в котрій ми живемо, це відповідальність усих нас. Нам повинно бути не все одно, хто у владі. Доречі, цікаво за кого голосував ваш батько за Черновола або Кучму. Ви ж розумієте, що якби тоді суспільство було більш свідоме і ми проголосували за Чорновола, ми б прибігли іншим шляхом. А так, до влади прийшли олігархи. Тому, треба розбиратись в політиці і не стояти осторонь, а займати активну громадську позицію у своїй державі і тоді буде порядок у країні!
Я також виїхала з чоловіком і сином в Англію, і народила тут ще одного хлопчика, скажу так це дуже-дуже важко знаходитися за кордоном, душа болить, але все хочеться щоб у дітей було гарне спокійне життя
Погоджуюся з тим, що інші люди не мають комусь вказувати куди їм їхати і де жити, а тим паче що відчувати. І обезцінювати чиїсь почуття. Я взагалі вважаю що тільки ми самі можемо себе засуджувати чи критикувати, а від інших ми цього не потребуємо. Мені в важких кризових ситуаціях допомагає думка про те, що я не в найгірших умовах чи становищі знаходжуся, що у багатьох людей гірші обставини чи більше горе, чи відчуття безвиході. Ця емпатія до інших мені допомогла пережити особисту втрату, трагедію. І які б не були випробування, я намагаюся «чиплятися» за те що я маю, а не те чого не маю, чи втратила. Я також зараз в США, півтора року, я не знаю чи залишуся тут надовго, я намагаюся просто жити і в моїх обставинах робити те що я можу. І які б тут проблеми не були, я вдячна цій країні що вона дала прихисток мені та іншим українцям. І я знаю що завжди можу повернутися додому (дякую Богу що маю і цю можливість). Я не порівнюю, просто це інша частина мого життя і моєї історії. Знаю що минуле життя ніколи не повернеться, є ностальгія, але така реальність. Буде видно що вийде. Самий великій мінус це велика складність з тим щоб зʼїздити додому, побачити рідних.
Блін, Машка, як я тебе розумію! Підтримую, обіймаю 💜 Тримайся, моя дорога!
Марія, дякую вам за відео. Я теж живу в Штатах з дитиною і мамою вже майже два роки. Пережила туж саму палітру почуттів, дуже розумію все про що ви говорили. Хай Вам щастить ❤
дякую за щире відео. Живу в Німеччині - відчуваю все те саме. Нехай нам усім стане легше і краще.🙏
Мабуть, людей бісить те, що якщо ти виїхав, зробивши вибір (ви не з окупованої території і не втратили домівку), то вже хоч не треба говорити про те, як тяжко жити в Америці. Однозначно, це ваш вибір, як і інших емігрантів, і у вас завжди є можливість повернутися. Якби ще у вас були діти, заради майбутнього яких ви виїхали.. а так зрозуміло, що у вас зʼявилися свої цілі, повʼязані з можливістю емігрувати, якої не було до війни , то не треба хоча би очікувати співчуття від суспільства. У мене подруга з Бердянська, ось вона дуже хоче додому, але у неї немає навіть такої теоретичної можливості
Але це правда: дуже важко, навіть якщо ти з Києва виїхав до безпечної країни. Чому людина не може про це говорити та шукати однодумців? Чому Вас це бісить? Теж хочете виїхати? Все у ваших руках. Це справді важко, але можливо. Не хочете виїхати? Тоді чому Вас тригерить ця тема?
Насправді, насамперед виїзжають заради,перш за все сьогоднішнього спокійного життя дітей.
Я також виїхала до США, хоч і не заради дітей. У кожного своя історія. Я сама, 51 рік, в Україні дорослий син та батьки. Чоловік був військовим, загинув 4 роки тому. Я втратила роботу через війну і можливість знайти роботу по спеціальності. Я була в депресії і все навколо мене було тільки нагадуванням про моє минуле життя яке я назавжди втратила. Я була в застої. Я вирішила рухатися далі, і отримати новий досвід. Відновити себе, чомусь навчитися, і тоді мати здатність приймати рішення. Будь який досвід вчить нас, виживати, адаптуватися. І в наш час це найважливіші навички
@@Nativonko це все лицеміство, чому чоловік з 2 дітьми не може виїхати, а з 3 може? Виїзжають бо не хочуть померти, а діти то просто ще 1 причина. Дівчата чаїлд фрі катаються куди хочуть. Якщо хто сь скаже - такий закон, я просто засміюся в обличчя. Бо логіки взагалі немає.
Я виросла в США, але повернулася в Україну. Зараз мені і там і там добре. Тримайтеся! Буду рада підтримати вас якщо потрібно. Мій емейл є у всіх моїх відео.
Плачу разом з вами, ви така ж чутлива! Тримайтеся, я вас розумію!
Коли ти третій рік живеш під обстрілами, це стає звичним і нормальним, тому для тих, хто не виїжджав часто незрозуміло чому люди бояться повертатися в Україну. Типу, ну спимо іноді в коридорах, але нічого, звикли. Сильно затуплюється інстинкт самозбереження.
Після 22 років у штатах НЕ здобула ту радість у святах. 22 роки є чоловік, діти. Але, ніхто не замінив маму, друзів, однокласників, сусідів, знайомих, украінських традицій та коду.
Так, я намагаюсь робити свята для своєі родини, будувати все з нуля. Але ніхто не поверне мені дитинство, маму, мій дім. Намагаюся зробити все, щоб моі діти мали такий дім тут, традиціі родини, свята, і ось може онуки у майбутньому будуть вдома.
Але й діти моі не вдома-вдома тут, бо я не тутошня, не традиційна американська мама, а украінська мама в еміграціі.
Важко.
Я твого віку, повернулася з Европи в травні 22 в Миколаїв, пережили тоді страшне літо, але я не могла надихатися тим повітрям вдома, було байдуже на перспективи які були кордоном (а вони були) вже більше року як життя налагодилося і стало більш менш таким як раніше ❤ Успіхів Вам
Прочитав назву! Тримайтеся! Ми за вас молимось із України 🙏
Ти для мене величезний приклад мужності і хоробрості, твоя витримка і незламність реально надихає і мотивує ❤️ Я неймовірно тобою пишаюся! Мені було складно в Польщі, що дивно, адже ми сусіди, і відчувала себе самотньо дуже. І я не можу повірити, наскільки мені пощастило зустріти свою кохану людину там, де це здавалося найменш імовірним😁
Дякую за слова підтримки, Марино! Я дуже рада, що ти зустріла чоловіка хоч і за кордоном у нелегкий період, але таки від кохання не сховаєшся 💞
А де ви зустріли?
Приємна дівчина, приємно чути гарну украінську мову, приємно бачити освічену украіночку, що тужить за Украіною. Викликає симпатію, емпатію, і віриш усьому, що говорить. Хочеться побажати щастя! Єдине, незручно , що вписується в привітну американську родину, а залишатися в США не збирається.
Дякую за приємні слова!
А щодо родини, мені ж з ними не будувати життя разом. Якщо перевезу свого американця до нас ближче, то буде їм привід виїхати в Європу вперше в житті, провідати 😊
Марію, не треба виправдовуватися 🥰 хочете пожалітися - жалійтеся, тобто і такий контент комусь зайде 🤗 головне, щоб вам стало краще. Розумні - зрозуміють. Бережить себе 🥰🥰🥰🙏🇺🇦🙏 і Україну в себе! Все у нас буде добре!
Дуже доцільне відео і думки в наш час, особливо про валідність емоцій. Кожен проживає свій досвід і не треба його знецінювати! Особливо обурює коли деякі намагаються навісити почуття провини. Давайте жити мирно і допомагаймо один одному. Дякую за відео, Марія ❤
Дякую, Євгене! Як приємно мати однодумців у своєму колі 🫂
Дякую що наважилась підняти так відкрито цю тему і з таким почуттям! Все агукується тим хто закордоном. Я зрозуміла, що дуужжжеее впливає на самопочуття якщо це маленьке місто або село -- бо набагато складніше знайти щось споріднене і коло знайомих.менше в принципі іноземців/емігрантів + це ще специфіка віку впливає -- наша вікова група коли люди в більшості мають маленьких ще дітей,тому їх фокус повністю там і їхні думки ще зайняті постійними клопотами. Так як у людей в Укр думки зайняті щоденним виживанням. А ось ти сам зависаєш десь посередині.
Можна зібратись онлайн доречі,як група однодумців, - і початитись на цю тему)
Погоджуся від першого до останнього слова. Плюс висвітлені важливі деталі - чому люди відчувають саме так, а не інакше. Дякую!
Я виїхала з України 6 років тому до Польщі,ми разом с чоловіком.
Немає у мене почуттів таких сильних щоб повернутися в Україну ,навпаки хочеться далі їхати. Вирішили в цьому році подаватися на грін карту, я не планую повертатися в Україну.
Але,всі свята до всього чого звикли ми святкуємо,бо для нас це важливо.
В Польщі це майже як в дома, а США це зовсім інший світ.
Дякую тобі за те що ділишся. Я в Європі і твої переживання дуже знайомі
Як би не було важко,живіть під мирним небом!!!
Дуже важко на батьківщині..
Київ...так, тут тільки побачення і манікюр в голові🤦 можу скинутм фото від прийотів, щоб трохи отрезвити, так сказати
Дуже грубо
Я також живу в маленькому місті, і відчуваю тугу за родиною. Мої знайомі які в великих містах цього не відчувають, бо знайшли однодумців. Я в Німеччині, то тут в маленькому місті не дуже знають англійську, мабуть ще й це приносить дискомфорт. Але що можу відмітити - за Києвом туги нема....тільки за родичами і друзями
Люба еміграція в іншу країну важка, але знайте що у вас не найважча еміграція та не найважче життя емігранта якщо ви маєте можливість подорожувати країною та відвідувати салони де потрібно залишати чаєві. Прийміть для себе рішення або ви тут для збереження свого життя або вас деякі речі не влаштовують настільки що ви вибираєте повернення на Батьківщину. До речі окрім Києва є Верховина, Буковина та Закарпаття. З таким настроєм вас в розвідку точно не візьмуть. Бажаю щоб ви прийняли рішення, були щасливою, коханою та народжували гарних українців 😊)
У Києві рай!!!! В Києві все прекрасно і не вигадуй!!!! Не розказуй про небезпеку так роздуто.
8 років в Польщі. Не пройшло🤷♀️ але, кожному своє. Є мої знайомі, які почуваються тут, як вдома. А це лише Польща, це Україна поруч...
Погоджуюсь. Іміграція для всіх різна. Комусь, навпаки, відчуття нового життя і дитячий захват. Може, залежить від того, в якому віці поїхав, і що залишаєш вдома.
Так. Вік теж залежить. Насправді, багато різних факторів. Тут у кожного своє чи цілий комплекс. Але ще є такий момент, чи підходить сама країна. Це вже більше З енергетичної точки і якби я знала про це раніше, то точно не обрала б Польщу
насправді в Києві доволі безпечно, мені здається чим далі від фронту тим страшніші новини, це я про сприйняття. А можливо ми просто тут вже за 2+ роки стали ненормальними, що для нас це ОК )
Світ гасить наше українське внутрішнє світло , не розумію чому..в Європі також. Ви мені дуже нагадуєте мене..я в Німеччині.. проходжу всі иі ж етапи..в нас є відчуття свободи, в Україні
Хочу Вас підтримати, ці емоції і думки щирі. І думаю, підтверджують що життя закордоном, чи конкретно в штатах не для Вас. Щодо того куди повертатись. В Києві зараз населення більше 3 мільйонів, як довоєнний рівень. Люди працюють, живуть. Обсьріли об'єктивно не часто. Але можна сдавати наприклад свою квартиру в Києві, якщо є, і жити в Тернополі, Ужгороді, Вінниці ітп. Де взагалі немає обстрілів. Мої родичі в Вінниці, всі розслаблені, навіть не спускаються коли рідко тривога. Є міста де дійсно можна жити. Чи вибирати вже Польщу
Сонечко, підтримую у кожному слові((((((( Страшне Горе на Нашій Землі!!!!!! Страшний біль, в середені все вижжено, зруйноване……. Як від того, що ти зараз за кордоном може бути легше ??? Два роки плачу, щоб не робила тільки й думаю, що там Вдрма, закінчу робити якісь обовʼязки по дому, і бігом читати як там Вдома(((((((( Відчуття що тебе з корінням вирвали з Твоєї Рідної Землі і викинули на узбіччі…….. і ніякого просвіту……….
Тримаймося, моя люба❤
Якщо що, у Вроцлаві офіційно коден 3 мешканець міста українець, а неофіційно, зважаючи, що багато хто з тих,хто отримав карту поляка насправді етнічні українці+ перші поселенці Вроцлава після 2 Світової були зазвичай переселені з Холмщини, Підляшшя, Закерзоння українці, то може і кожен 2)
Я поїхала, бо залишки родини поїхали в США. Але я залишилась одна. Нажаль від українців тут відчула таку токсичність, якийсь неосяжний для мене рівень. Я б навіть сказала отруйне відношення. Дуже сумно. За культурний код такі самі відчуття. Дуже важко. Але я так само в маленькому місті.
02:00 В Україні щодень - тим гірше, тікали від Совку, - а опинилися в Північній Кореї з диктаторською неадекватною чоловіковбивчою владою
Для дуже багатьох міграція легше ніж життя в Україні
Особливо в сша! Це країна де треба дуже важко працювати і за все дорого платити
@@serggalad8492 не так важко як в Польщі, Іспанії чи ще десь , Швеції, Норвегії
Thank you Maria! I wish you the best!❤
То їдь сюди, плети сітки і волонтерь. Я в шоці...
Мені здається, ви не зрозуміли посил відео.
Тримаймося, ми повинні бути сильними, заради нашої нації
Кожне слово як про мене. Я думала я одна така. Нас двоє.
Вас не двоє, таких тисячі. Які хочуть повернутись але не можуть по тим чи іншим причинам.
Мені здається що туга за Україною не проходить, але багато залежить від оточення і місця де ви живете
Я пізно натрапив на ваше відео. Хочу сказати пару слів про себе, людину що залишилася в Україні бо кордони закриті. Я відчуваю жах, бо я не можу жити нормальним життя як ті люди що виїхали. І хоч я би важко не було за кордоном, вони не оглядуються кожен раз вийшовши за хлібом, що тебе погрузять в бусик і через 7 днів можна сидіти в окопі. Жах усвідомлювати, що я втрачаю свої кращі роки, знаючи що як тількивідкриють кордони я виїду з країни з сім'єю і можливо більше не повернуся. Я бачу як радий мій знайомий, що зміг виїхати і будує своє життя. Я його повністю підтримую і щиро за нього радий.
@@vasylkalinin1340 💔🫂
Добре коли у людини е вибір
У Києві, насправді небезпечно, якщо слідкувати правилам безпеки. І взагалі, в Америці також є природні небезпечні явища, кримінальна обстановка та інше. Залежить від твого ставлення до безпеки.
Помилилась, Київ - найбезпечніше місто!
Дякую, що ділетеся своїм досвідом в цей час, коли так легко отримати хейт і знецінення. Багато з того, про що розповідаєте ви відчула на собі
Дякую Вам за дуже цікаву розповідь, головне щиру. Мені корисна інформація і знайома: теж в іміграції. Ті самі відчуття.
Собираюсь ехать в сша и цепенею от этого . На меня смотрят все знакомые как на идиотку , а внутри все как будто в огне . Я любила свою прошлую жизнь
Сша це не просто) треба туго привʼязати ремні!) тут треба виживати і багато працювати
Часто меня посещает депрессия, и я загуглил: "Countries with the Highest and Lowest Depression Rates, 2024". Украина на 1-м месте. США на 2-м. Австралия на 3-м месте в мире. Украина - понятно. Война и т.д. Удивили именно США , Австралия. Это ведь одни из лучших стран мира. И 2/3-е местa. Думаю там проблема депрессии как раз именно в ее удаленности. Много там эмигрантов, оторванных от своих корней...! Aвстралийскую тур. визу сделал. Через месяц она закончится. Но почти за год так и не собрался в поездку. И скорее всего по этой визе я не поеду. Из Ирландии до Америки, где я был несколько раз, в 2 раза ближе и дешевле, чем долететь до далекой Австралии. 🙂
В США просто реально нудно, тут нічого немає. Це не Європа, де навіть якщо бідний, вийшов в місто і подивився на красу, на цю архітектуру і вже легше стає, а що в США? одні хайвеї і одинакові вулиці.
В Києві вже більше року немає тієї небезпеки.
Я навіть, коли жив 2 місяці у Польщі, то було відчуття самотності.
Ваши эмоции это нормально, война это не нормально!
Пусть у вас всё будет хорошо, вам наверное не хватает вокруг наших людей, я так в Канаде нашел компанию Украинцев и поэтому более менее себя нормально чувствую
Розумію ваші почуття... Ви праві, дуже складно знайти однодумців, друзів за океаном
Поки що Поки що !!!
Не повертайся, дівчинко.
Ми, які тут вже звикли, якщо є таке поняття "звикли".
А далі буде життя і все у нас буде добре ❤
Більше всього бісить, що американці розмовляють англійською))
Не знаю, я в 15 поехала по программе в Израиль, прожила там 13 лет.Потом приехала в 28 по тур.визе с мужем в США и так проучилась 2 года, потом постоянно была туристкой и приезжала и уезжала.Всё это происходило с мужем, он делал фиктивный брак.В общем после 30 как я стала приезжать в Украину то я поняла постепенно, я тут хочу жить,купить недвижимость а будущем и так далее.Потом война, потом выехала в Германию на 8 месяцев, сейчас опять в США и о да,легче прям за эти года и всю имиграцию не стало в целом, я поняла, что я то хочу на родину, я прожила пол жизни где-то там и не привыкла.Я просто благодарна опыту скорее, чем приняла его.Везде есть плюсы в каждой стране и минусы.Но для меня оказалась родина, где я провела детство и другая страна не может мне заменить полное место Планирую возвращаться пока на Западную, да нужно будет снять, потом присмотреть что-то 6а покупку, но как-то так. Всем нам сил
Цікава історія, дякую що поділились.
Розумію Ваші почуття мала досвід міграції на початку повномасштабки (6 місяців в Канаді).
Ми повернулися додому в Київ.
Зараз плануємо знову їхати але це вже більш свідомий вибір.
В Києві є життя більш-менш, діти ходять до садків, шкіл.
Але відчуваю постійної тривоги наш постій-партнер (перепрошую за тавтологію)
Тримайтеся, все буде добре! 🫂З часом приймете їхній стиль життя і навіть буде Вам подобатись.❤
Машуля, дуже цікаве відео ❤❤❤Обнімаємо міцно
Щіро не розумію як можна порівнювати відчуття людини за кордоном і військового котрий сидить в окопі, а над ним скидаює ворог авіабомби і він не знає чи буде жити чи ні, або люди котрі засинають в небезпечних регіонах України і не знають як пройде ніч. У людей котрі за кордоном є страх за своє життя кожного дня?
Я розумію що ви відчуваєте сум. І вам боляче, що ви так далеко і так довго від домівки і сімʼї. Але, люди котрі на фронті і в небезпечних регіонах України відчувають реальний страх за життя. Кому тяжче вам, або бабусі котра вчора евакуювалась з Вовчанська, бо на місто почався наступ ворога і вийшла з будинку, щоб віднести речі, а коли поверталась за своїм чоловіком та іншими сумками побачила що її будинок зруйнований авіабомбою і під завалами залишився дідусь, котрий не відкидався вже…і вона їхала в евакуаційному автобусі з повними сліз очима бо втратила все, крім свого життя…
Я не порівнюю, бо їх порівнювати неможливо.
Я валідую почуття і тих, і тих.
@@iamrobinzona по суті ви кажете, я розумію що мені важко і важко солдату на фронті, або бабусі котра втратила будинок, ви дійсно ще вірите в валідацію почуттів?
@@soulesi Звісно! І солдату, і мені, і бабусі важко. Ми не порівнюємо наші відчуття. Вони мають право на існування окремо. Який сенс мірятися кому гірше? Щоб пригнічувати себе, викликати в собі почуття провини «а от комусь ще важче»?
@@iamrobinzona Люди на фронті і в прифронтових містах виживають, ви живете.
як на мене не толерантно в одному реченні казати про свої почуття і людини, котра проживає жахи війни.
Всім з снг незрозумілий о той шалений успіх Тейлор Свіфт,мені теж !!🤔
мені дуже допомогла робота в супермаркеті. Через рік після працевлаштування я завела друзів-американців (умовно друзів, бо тут дружба трохи інша), і я відчуваю себе частиною ком'юніті. З російськомовними спілкуюсь мінімум, бо вони уособлюють негативні риси (на жаль).
Так вас розумію! Коли я працювала хостес 1 день на тиждень, у мене було сильне відчуття «свого» місця і містечку, команди і хай і не друзів, але людей, з якими можна щось робити і про щось говорити))
@@iamrobinzona я вам дуже рекомендую знайти парт-тайм фізичний (якщо є потреба, звісно), але це прям дає відчуття життя та приналежності.
Robinsons - you are the best)
Thank you, Igorro 😉😃
ДОБРИЙ ДЕНЬ,Я ВІДЧУВАЮ ,ЯК СТРАШЕННО ПЛАЧЕ ТВОЯ ДУША,Я ЖИВУ У ЛЬВОВІ НЕ В КИЄВІ. ВСЮДИ СТРАШНО,А ДОПУСТІТЬ ТАКУ ДУМКУ ,ЩО ВИ НЕ В КИЄВІ А В ІНШОМУ МІСТІ УКРАЇНИ ПОКИ -ЩО І ВАМ НАВІТЬ У ВОЄННИЙ ЧАС БУДЕ СЕРЦЮ МИЛЕ.......,ВВАЖАЙТЕ НА ПСИХІКУ ,БО ВИ В ДУШІ УКРАЇНКА,НУ ТАКИЙ НАШ КОД...,Я НЕ ХОЧУ ВАМ ЩОСЬ РАДИТИ ,А ВАШІ. БАТЬКИ ,ДЕ?,МОЖЛИВОЩОСЬ ДО НИХ ПРИСЛУХАЙТЕСЬ ВИ МОЛОДЕЦЬ ,ЩО ДІЛИТИСЬ СВОЇМ БОЛЕМ ,ВИ УЖ СИЛЬНА,ДОЗВОЛЬТЕ ВАС ОБНЯТИ ........
Згодна у всьому, дорогенька, ми в ЛА і також хочемо додому😞💙💛
Ну, то вертайтесь! В чому проблема ?
Дуже тяжко спочатку, Марійка але потім звикаешь к традиціям та культуре. З футболом 😆… але писля 23 рокив життя здесь змирилась и дивлюсь Super Bowl, найбільше заради Halftime.
Ха-ха, halftime то моя улюблена частина цієї madness))
Дякую, Оксано! ♥️ Сподіваюся вже скоро стане легше 🤞
Так не легко тут в имиграції.не все так просто.тут в укр легше жить.и своя земля .дим свій.
а може Робінзона як ютуб-блогерка спеціально відзняла відео на контроверсійну тему, щоб ми тут обговорювали чи обурювались, що думаєте?
Я так само поїхав в США і ніби не всвоїй тарілці, поїхав би в Україну, але зелупа перетворив країну на УНДР.
Это нормально когда все вокруг злит, это просто внутренний протест против потери родного. Очень сочувствую. Сами проходим периодически это, но некуда возвращаться (.
Марія, добрий день. А сиким у вас була ьерапія? Можете поділитись. Я еіяк не щнайду психолога, який би допоміг пережити відчуття провини черкз від'їзд і усвідомлення шо життя змінилось і треба жити далі... Дякую
На рахунок того що люди пишуть про те щоб поверталась: для себе я порівнюю життя зараз в Україні з використанням автомобіля. Це найнебезпечніший вид транспорту, якщо подивитись статистику жахлива кількість людей помирає або травмується щодня. Чи значить це що ми не повинні ним користуватись? А як ви себе почуваєте коли їдете а автомобілі чи автобусі? Ось так і життя в Україні, в якись момент ти робиш вибір жити там чи ні. Але Київ це не прифронтова зона, у вас буде дійсно маленький відсоток імовірності бути вбитим ракетою, скоріше машина зібє. Але тут виникає інша проблема, після тривалого життя в іншій країні ти та твоя ментальність змінюється, і приїхавши в Україну ви будете відчувати те ж саме, тугу, але вже за США. Як співалось в одній пісні: "На земле родной
Я уже чужой, А на земле чужой. Ещё не родной". В ідеалі це зробити грін карту, перейти на роботу на себе щоб були можливісті та час для себе і жити на 2 країни собі в комфорті. На данний момент це моя стратегія.
Дякую за коментар! Я теж думаю це для мене був би найдієвіший варіант. Мати змогу виїжджати і їздити додому хоча б двічі на рік. Для цього, правда, потрібно бути self-employed чи щось таке, бо зі звичайною американською відпусткою 10 днів/рік не наїздишся 🥲
@@iamrobinzona найкраще в такому випадку жити в Європі, а для чоловіків ще треба що б зеленський не був президентом.
Коли я щось хочу, я просто роблю це, а не знімаю 20хвилинні відосікі ))
1
Хіба земляцтво не спрацьовує?
2
Хіба не мала хлопця із собою взяти, чи потім пепевезти?
3
Хіба не маєш батьківського інстинкту і не хочеш народжувати?
4
Хіба не ходиш до церкви?
5
Хіба не допомагаєш тим кому гірше?
6
Хіба не поважаєш ту яка тебе сюла привезла?
7
Хіба не відчуваєш того хто зараз з тобою потуч і кохає тебе?
8
Ніфіга тобі те "алівьє", "с льогкім паром", і "млинці" з бомжами біля ялинки?
9
Врятуй, Господи.
100%!!!
Розмова ніпрощо.
Це називається понити ні про що...
Ну якщо ви за два роки вже без англійської не можете фразу «серце крається» сказати, то зрозуміло, чому вам здається, що якесь коріння відривається. Америка - країна іммігрантів, будьте собою, ніхто ж не забороняє зберігати традиції й погляди. Який сенс дивуватись й розчаровуватись у звичках місцевих? Ніхто ж не змушує жити отак і ніяк по-іншому 🙄
Ви цими скаргами ніби кажете, що усі, хто з власної волі переїхав і задоволений життям в іншій країні це придурошні, яким подобається якась фігня, як же ж можна вибрати не Україну для життя.
Тільки я не зрозуміла що тут поганого хотіти грін карту? Звичайно ви хочете почувати себе як вільна людина, мати змогу поїхати додому чи на відпочинок, не думати про те що завтра вас виженуть з країни і бути весь час на голках. Що ж тут засуджувати? Хотіти грін карту це ж не значить не кохати людину з якою знаходишся. І якщо з вами чоловік у якого є почуття та він піклується про ваш спокій, то для нього не стане проблемою одружитись та зробити вам документи.
Так давай,хвате приїзжай назад до України обратно. Обісрешся повертатись, плохо ей в США бідна несчасна
Про Тейлор Свіфт це дійсно щось дивне, не розумію цього, що в ній такого?
В неї імідж дівчини з народу. Починала зі стилю кантрі, писала про своїх колишніх - людям таке подобається. Позавчора вона знову щось випустила, і всі мої американці в оточенні побігли купувати її вінілові платівки))
@@iamrobinzona я їх менталітету не розумію тому і не розумію сенсу її популярності. Вже якщо розглядати поп музику то Майлі Сайрус цікавіше для мене ні ж Свіфт.
Після "8 березня" вимкнув. Зроз, культурний код совку, і це вам 30 років. Не зроз тільки що ви там українського , крім мови, привнесете, абсолютний совок.
Ти йолоп неосвiчений... 8 березня - мiжнародний(!!!) день рiвности прав жiнок. З березня 1975 року Мiжнародний жiночий день,святкується усiма країнами-членами ООН.
@@AHILES-cz8qvтак, рівності прав, а не освітчення жінкам що вони є жінки. Мова йде про права й можливості, а не про квіти, подарунки, та компліменти. Все це люди повинні отримувати будь-коли, а не 1 день на рік.
Вам треба більше праці ,щоб часу не було думати .
Чи це не прямий шлях до кабінету психолога? 😃
Хватит кликбейты печатать
До речі ,у вас великі перспективи☝️ ,люди ,у яких нижгя щелепа йде до переду ,це часто люди у яких над бізнеси ,( я не жартую) може зараз когось згадаю : Гарик Корогодський, і оцей що веде Біг Мани ,власник алкогольного виготовлення,забула ,він з 12 го квітня ,потім допишу ,часто по житті зустрічала таких людей ,у всіх буди СУПЕР ПЕРСПЕКТИВИ !!!! Вірю у вас !!!
Дякую 😄😂