Так не можна було. Слова Наталії Ковалик.

Наталія Ковалик
Так не можна було.
Так не можна було. Говорили маршрути і числа,
зачинялися двері не мною збудованих стін,
і покрівля текла, і хиталася стеля зависла,
і приходили сни, і ставили долю на кін.
Так було в тому дні, коли золотом сипало зверху,
заливало дорогу - і танули в листі сліди,
і примарами темними - купи наметені, скреслі
на узбіччях дороги - мов знаки моєї біди.
Так не можна було. Говорила дорога осіння,
і як сумнів, як докір, як вирок, цей дощ не втихав -
і зникали слова, розчиняли вітри голосіння,
так не можна було, але я тебе, ма́буть, кохав…
І нема вороття, ця дорога не знає повернень,
ти зосталась в тім дні, до якого мені не дійти,
і забрала усе, залишила трофеї мізерні -
безпробудні дощі й кілометри доріг самоти.