Оксана Кузів «Як мало тих, з ким хочеться заснути»

Як мало тих, з ким хочеться заснути,
Тулитися до рідного плеча,
Пірнати в мрії разом і тонути
І жити, жити, жити без кінця…
Як мало тих, з ким хочеш говорити
І день і ніч, і ніч і день - повік,
І знати, що насправді дужі крила
То не краса, а мудрий чоловік.
Як мало тих, кого би міг любити,
Точніше, лиш однісінький-один.
Шукає серце серця, щоб надпити
Нектар, котрий підніме на аршин.
Як мало тих… та все таки знайдеться
Окрайчик сонця створений під нас.
Шукайте - і, повірте, що знайдеться,
Бо той один також шукає вас.

[@doronnagauker9927]

❤❤❤🌹🌹🌹🌹🌹🌹😊😊😊

[@olenasokolova236]

Чудовий вірш!!! Підписуюсь в очікуванні на інші

[@viktorianovitska]

Дуже дякую

[@user-do3xl4ux5w]

❤❤

[@hz1479]

Я хочу провести з тобою вічність, Подарувати тобі своє життя. Ти моє одкровення і чесність, І з тобою піднімаюся я вгору. Ти моя магія, досконалість. Я тобою насолоджуюся, живу. Я тебе обожнюю, серйозно, Більше всіх лише тебе я люблю😊

[@aleshkaemelyanov]

В твоём новоусманском небе
..
В твоём новоусманском небе
сияет сверкающий диск,
который незримо прицеплен
на сине-просторную высь.
Он светится пуговкой жёлтой,
согрев молодое село,
где суммы любви и комфорта,
церковно, светло и тепло.
Кругом добротворцы и нивы,
и добрососедство сельчан,
какие добры, не спесивы,
открыты к добру горожан.
Домишки, хоромы и сосны
облиты лучами с небес.
Но ты ярче этого солнца.
И я к тебе мчу через лес...

[@michaelnikolaev1674]

❤❤❤

[@Bastard-of-Ming]

Good!