У всякого своє лихо,
І в мене не тихо,
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо те згадувать,
Що давно минуло,
Будить колишнє, що заснуло.
Хоч Яр той, вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там, а згадаєш,
То була й дорога
З монастиря Мотриного
До Яру страшного.
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тоді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили -
Не сховаєте!
Над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Гонту виглядає.
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче ледащо!
"Га...