Дякуємо за перегляд! Пишіть ваші історії та досвід спілкування з родичами з Росії, або близьких з проросійськими поглядами. Чи вдалося вам налагодити спілкування? Або як ви почуваєте себе, якщо вирішили припинити спілкування?
За долю родичів у рашці більше взагалі не турбуюся. Навіщо? Вони за себе нехай самі тепер турбуються. А нам в Україні своє робить. Нам тут є , за кого переживати. Слава Україні! Слава СИЛАМ ОБОРОНИ і низький їм уклін!💙💛❤❤❤ Боже, бережи дітей України🙏🙏🙏🙏
Россіян легко зрозуміти. У них нічого не змінилось. Путін як путін, війна як війна, чеченів били, грузинів били, тепер українців б’ють - какая разніца. І раптом їхні українські родичі починають змінювати своє ставлення. Були братья, стали окупанти. Что случілось - нєпонятно. Мабуть, наколоті апельсини.
Мій родич народився в росії і переїхав до України, коли йому було 20+ років. Зараз йому 75. У 14 році в месенджерах він намагався змінити думку своїх знайомих/ друзів росіян щодо подій в Україні. Але через деякий час терпець увірвався і він припинив будь яке спілкування з переважною більшість цих ...., він каже: мої діти Українці і я Українець. Висновок: інформаційна пропаганда+ критичне мислення формують нашу думку. Допоки по той бік не змінеться наратив в телевізорі, ніякі родичи з цього боку змінити думку не зможуть.
Я навіть не знаю чи справа тільки в тому, що ці зомбі не мають мізків. Чи просто частині з них на стільки некомфортно визнавати очевидне і комфортно жити в страху в тоталітарній державі, не несучи відповідальності за свої життя.
в мене також родич в москві, йому 95 і він майже не користується інтернетом, лише телебачення але в розмовах по телефону він повністю все розуміє і не сприймає пропаганду. Намагаємся переконати його переїхати в Україну але через вік йому це складно
Так. Я з Луганська. Перед повномасштабним ми родиною переїхали до Києва. Моя рідна сестра живе в подмосков'ї. До 2014 ми дуже класно спілкувалися родинами,їздили разом на відпочинок,хрестили дітей... Ще в 2014 році ми намагалися довести їй хто на кого напав і що відбувається в Україні. Але вона казала, що ми не так все розуміємо,це неправда,у них в новинах кажуть інше. Спілкування зійшло на ні: поздоровлення з Новим роком ,Днем народження. Але коли в 2024 році,під час російського авіаудару від серцевооо нападу у мене на руках померла свекруха, я назавжди викреслила таких родичів зі свого життя.
10 років як переїхав з рф в Україну. З 2022 будь яка комунікація з батьками й рідним братом закінчилась. Ну й друзів дитинства більш теж немає, всі вони не спромоглись засудити агресію, а деякі ще й просто переповідали пропаганду. Але мене більш немає в рф, а навколо мене країна яку я люблю.Тож цей обмін мене подобається.
А ты сам то осудил агрессию своей любимой страны против Донбасса? Наслаждайся своей любимой страной, вырусь, ей не долго осталось, наслаждайся каждым моментом, потом будешь Польшу любить.
Я, мабуть, той самий "родич з расєї", але у 2014 році. Проросійських поглядів не мав, але був під російською пропагандою у 2014 році (але мав недовіру до пропаганди), але через спілкування з українськими родичами, одним краєзнавцем Бахмуту (мої пращури з Бахмуту) та одної знайомої з України ще у 2014 році позбувся від роспропаганди - знайшов багато українських друзів через ФБ, через спілкування на фб та слухання Ютубу українською - вивчив українську мову, їздив у 2018 році в Київ, підтримую Україну та хотів би мігрувати в Україну, маю вже проукраїнський погляд та відчуваю себе більше українцем ніж башкиром (я башкир, але маю серед пращурів українських євреїв). Також, як казав один друг з України, я мотивував його перейти на спілкування українською мовою. Тобто, як я думаю, треба щоб людина мала сумнів до російської пропаганди, дійсно хотіла дізнатися до правди - і тоді людина переможе роспропаганду. З повагою, Тімур, Уфа.
До речі - мої родичі в Україні - це онучки брата прадіда та їх сім'ї, яких я знайшов тільки у 2013 році. Тобто через рік після знайомства з ними почалася війна.
Коли зовсім цікаво про мене: я на 1/4 башкир, на 1/4 єврей, на 2/4 казанський татарин. Зовнішність, як говорять друзі, типова українська для півдня України.
@@ЛарисаЕрошова-г6н ще головне говорити, що Ви самі бачили, а не що телевізор говорить. Я, коли дізнався від знайомого, що з його колишніми (вже дорослими) студентами сталося ще у 2014 році (вони були донецькими силовиками та бізнесменами) - відразу перестав вірити російської пропаганді зовсім, тому що їх та їх рідних вбивала ру**я та гроши вимагала. У мене був шок, що таке буває.
Яке щастя, що у мене в росії немає родичів. Мої родичі всі в Україні, всі патріотично налаштовані. Моя тітонька веде просвітницьку роботу з сусідками, які не такі патріотичні. А все тому, що, не зважаючи на наш російськомовний регіон, в родині завжди була українська мова і українська ідентичність.
Я із Сімферополя. У мене половина родичів неадеквати. З батьком вже десь два роки не спілкуюсь, бо він диванний фашист. Все життя спілкувалася російською, а з початку війни перейшла на українську.
Привіт. І я з Сімферополя. Маю родичей - " патріотів" Росії. Але це і не дивно. Вони тут народилися за часів РСФСР, до 1954 р. Тому, до них питання не маю ніякого. Люблять те, в чому народилися ((((. Проте, дивно, що освічені люди, етнічні українці, так віддані чужакам, які паскудять зараз нашу землю війною. Звісно, я спілкуюся, це мої батьки. Але не даю сказати зайвого слова про Україну!
Мій рідний брат після у 1994 році поїхав до знайомого у мацкву і там залишився. У нас були досить близькі стосунки і я часто їздила до нього в гості, але розмов на теми Україна - росія у нас не було. До 2014 року він кожного року приїздив з дружиною та дітьми в гості, ми їздили в село до родини і ніхто не те що не плюнув в морду його москалиці за москальську мову, а й навіть розмовляли з нею москальською, бо вона «нє панімала украінскій». І, коли у 2014 році, коли моя донька поступила в університет за кордоном, він почав з того «навіщо вам та Гейропа, бо там усі геї», а закінчив «правильно путін зробив, що ввів війська на Донбас, бо ми (Україна) там вбиваємо російськомовних українців за мову». Це був для мене шок, я пробувала йому щось пояснити, але слухати він нічого не хотів. Після цього ми з ним перестали спілкувались, я його «повикидала» з усіх друзів в усіх соцмережах; він також посварився з татом, спілкувався лише з мамою. 24.02.24, коли вони почали нас бомбити, мама телефонувала йому (переживала - дивно, чому за нього, а не за нас?), але він не відповідав і не передзвонював три дні, а коли подзвонив, ні слова не було щодо «вибачте», «ми не підтримуємо», ні - просто говорив з нею так, ніби нічого не трапилось. Мама до цього часу з ним спілкується (дитина ж!) і на мої зауваження, що він підтримує х**ло, каже, що «він мені нічого такого не казав»… Я вже пізніше задумалась над тим, чому він не відповідав на мамині дзвінки, і зрозуміла - він чекав, поки ми не станемо з ними «адной страной» (Кієв за трі дня!)… Я дуже сумую за тими часами, коли він був «нормальним», за тим братом, якого я знала, але я усвідомлюю, що тієї людини вже немає; він для мене помер, і мені з цим усвідомленням легше жити. Надалі ні з ним, ні з його сім’єю я не збираюсь спілкуватись, не зважаючи на тиск чи плачі мами. Я їй пояснюю, що він підтримує х**ло, а значить - убивство нас, а значить - він наш ворог, але до неї це не доходить. І нарстанок - якщо людина, яка має доступ до інформації, знає декілька мов і до 2022 року їздила неодноразово за кордон, бачить тільки те, що генерує зомбоящик, то що можна говорити за тих, хто має тільки зомбоящик - а таких там більшість! Тому, нам своє робити - підтримувати один одного та ЗСУ, донатити на дрони для військових і допомогу тим, хто цього потребує, а за узкіх потрібно забути.
У мене з мамою схожа ситуація, але з церквою московського патріархату, каже "я йду в церкву Богу молитись, а не до московських попів". Скільки років пояснень, потім сварок, і нічого. Ще величезна проблема, що ніяка церква з нашого регіону не перейшла до українського патріархату.
@@radayar хотіла про своє написати, але вже не можу і не хочу. Я було писала про своє в коментарях десь, бо тоді було як відкрита рана, але вже, як ви кажете: вони померли. І я з цим змирилась. Нема їх. Я їм дала це зрозуміти. Але рідні-рідні... це дуже боляче, в мене то тітка і кузина, і ще пара родичів.
А у мене абсолютно дивна ситуація: юрідна бабуся живе у росії. Це жінка давно пенсійного віку. Вона підтримує Україну, щоразу плаче і каже, що їй прикро і соромно. Разом із тим, моя сестра, яка народилася в Україні, тут росла і формувалася, закінчила відділення ЖУРНАЛІСТИКИ в Ужгороді і вже у зрілому віці переїхала в Туреччину, на початку повномасштабки навіть не написала, як ми. На 5 день вона написала. Я плакала, бо чекала від неї повідомлення. А вона, якщо дуже стисло переказувати, сказала, що ні фсьо така адназначьна і любофь фсьо пабєдіт. З лютого 22го я з нею не спілкуюся і викреслила її зі свого життя
Мені чомусь трішки болячи стало… знаю, що на початку вторгнення і теж якусь єрісь несла типу, не підтримуйте війну, не йдіть воювати. Мені так за це соромно зараз. Але я не видалила спеціально цей ефір в інсті, щоб нагадувати собі, якою я була… бо дуже коротка памʼять
Любов може перемагати коли завзято й вдало знищуєш ворога. Це та стадія боротьби - любов до знищення ворога - яка слідує за ненавистю. Це неначе любов Творця до свого невдалого створіння, яке ще може послужити кращим сворінням, наприклад у вигляді чорнозему.
Моя мама має проросійські погляди... і мені дуже важко. Ми родом із Донецька, тому для нас війна почалася ще у 2014 році(на тей час жили у Києві). Тоді я була зовсім малою (добре-добре, закінчувала старшу школу), тому, коли мама говорила, що це "сепаратисти проти України", я вірила. І тоді всім, окрім тих, хто був із Донеччини, було байдуже. Тому я продовжувала слухати маму. А потім настав 2015 рік. Я повністю виїхала за кордон навчатися і була дуже віддалена від ситуації в країні. Мама продовжувала розповідати мені, як усе погано в Донецьку, які хороші люди там залишилися і яка погана українська армія. Я вірила, адже мама не може брехати, правда? На початку повномасштабної війни я все ще була за кордоном і дуже далеко. Тому, коли все почалося... я була в ахуї. А потім зрозуміла, що те, що кажуть мої друзі, і те, що говорить мама, не збігається. І я така: "А, моя мама проросійська". Це був жах. Знаєте, що сталося далі? Вона (разом із молодшим братом) переїхала до Русні. Перше, що я сказала (на той момент я вже здогадувалася, що вона хоче це зробити): "Я до вас не приїду. Ніяк. Ні в гості, ні надовго". На мене дуже образилися. І тепер уся моя сім’я переїхала до Русні. Вони поїхали до наших знайомих, які виїхали з Донецька незадовго до цього. Цих людей я вважала сім’єю, але з ними вже давно не спілкуюся, та й зараз не спілкуюся. Не проблема. А от із мамою все інакше. Тому що, незважаючи на все (і не тільки на війну), вона - моя мама, і я її люблю. Я не можу перестати з нею спілкуватися. Зараз наші розмови для мене відчуваються, як мінне поле. Зачепиш одну з "проблемних" тем - і буде вибух. Якось переконувати її немає сенсу. Я намагалася, але мене не слухали. Вона в цілому мене не слухає, немов я все ще дитина: "Ти тут не живеш", "ти не знаєш, що реально відбувається в Україні", "там (в Україні) все погано", "тут (у Русні) все добре" , тощо. З моменту переїзду почалися дифірамби про те, як там усе прекрасно. Без коментарів. Розповідати, як це все на мене впливає, не буду - усе дуже погано. Хочеться, щоб усе було просто білим чи чорним, а воно, сцуко, кольору багна. Дякую за прочитання моєї історії.
Це правда, що родичі в росії не вірять своїм рідним, а вірять своєму «телевізору». Безнадійно намагатися достукатися - не чують і не почують. Навіть якщо на них ракети полетять, не зміняться. Тому що навіть в Україні бачимо таких самих проросійських родичів, хоча вони вже скільки часу бачать російські ракети над своїми головами. Безнадійно. Тільки відокремлюватися від таких потрібно.
Мій чоловік народився і до вступу до вишу жив на расіі. З 14-го року поступово припиняв спілкування з ріднею за парєбріком. Остання тітонька, яка здавалася найпритомнішою, пообіцяла на початку лютого 22-го року, що вони захоплять Київ за три дні й пішла за російським кораблем. Місяць тому її донька поховала чоловіка, який боронив Харків. І раптом зʼясувалося, що то не вони збиралися «Київ за три дні», це «амєріканци нас пасорілі». І взагалі в них «тоже пално маладих мальчікав харонят». Про що взагалі з ними можна розмовляти? Це жінка не з-за Уралу, вона живе в 20 км від України, має в Харкові дочку, трьох онуків та племінника. До війни постійно сюди їздила, лікувалась тут місяцями, розповідала «какіє в Харькавє всє дображелатєльниє». Яка пропаганда здатна на таке? Ні, це той випадок, коли зерна впали в дуже добре підготовлений ґрунт.
З початком повномасштабного вторгнення викреслила 2/3 великої родини в Криму, мовчазні друзі пішли туди ж. До цього всі 8 років намагалася вести діалог, слухати та пояснювати. У лютому 2022 після моїх дзвінків під обстрілами в Ірпені і їхнього розгубленого «нє всьо так адназначна» послала далеко і більше не спілкувалася. Бо все було доволі однозначно, а тому, що я бачила особисто, боялися повірити. Що ж. Є дуже протилежні приклади поведінки близьких, тож за деяку діяльність особисто після звільнення здаватиму причетних в СБУ, без жодної жалості до їхніх дітей, бо моя донька мала всі шанси не вибратись з окупації Київщини. Таких сімейних трагедій багато, тому треба підтримувати один одного.
У 2014 році так, спроби до побудови діалогу були, але швидко закінчилися. У 2022 році розмов бути не може. Куля в лоб, так куля в лоб. До речі, усі наші "гнилі гілки" родини там - це педагоги, що закінчили консерваторію, психологи з визначним ім'ям, менеджери високої ланки, майже усі з магістратурами. Отже, куля в лоб має бути обов'язковою, бо такі індивіди - розумні, тому і небезпечні. А я не хочу, щоб у моїх дітей були проблеми з цими вишкребками. Ніколи знову. Дякую за цікаві сюжети💛💙
Мій покійний тато - росіянин, вся родина по його лінії там, на далекому сході. На росії в мене було також і багато друзів. Після початку повномасштабного вторгнення я наївно думала, що просто ці люди не знають правди, що тут коять їхні війська, і треба їм просто розповісти і вони все зрозуміють і не будуть підтримувати війну. Ну бо це ж логічно і очевидно. Але виявилося, що там анти-логіка і зомбоване повторення всього, що транслює їм скабєєво-соловйовщина. Один "друг" спокійно так запитав мене десь на 5й день, як ніби я жадаю приходу рускаваміра: "ну як там у вас справи? Глибоко вже вдалося просунутися російським військам?". Я йому відповіла: "так, дуже глибоко. У сміттєві пакети. Або в землю". Він сказав, що не розуміє, що це я таке маю на увазі 🤦🏻♀️. Я зрозуміла, що переконати їх нереально, і тому я буду просто пхати їм в очі факти про звірства їхнього вєлікодєржавія в Україні. Я просто надсилала їм зняті відео, повідомлення про злочини окупантів. Вони спочатку благали мене перестати, а потім самі мене блокували. Втрати не відчуваю, бо такі родичі-друзі мені й не потрібні. Відчуваю тільки жах від усвідомлення масштабу загибелі мізків в російських головах і скільки біди це поки що несе нам, а не їм.
Ми ніколи і нікого не зможемо там переконати. Якщо після жахіть Маріуполя мої маріупольські родичи говорять, що у всьому винна Україна, то інших важелів впливу я просто не можу уявити. Змиритися і викреслити тих людей з життя, крапка.
ВІДПОВІДЬ: ПРИПИНИТИ. родичів не обирають, а свою долю, гідність і честь чи негідність, манкурство і зрадництво, обирають свідомо. ДЛЯ ВСІХ ТУГОДУМІВ ЩЕ РАЗ - ПРИПИНИТИ.
В мене вся родина окрім мами і тата є росіянами та зросійщеними грузинами. Батьки тата переїхали в Крим і активно працювали над його русифікацією. Дід є письменником та більшу частину життя працював в музеї чехова, організовував усілякі події та фестивалі пов’язані з російською мовою та російськими письменниками. З боку мами вони всі переїхали на росію і стали фанатами путіна. Коротше 99% родини там і всі підтримують війну. Ні з ким не спілкуюсь. Абсолютно нема бажання їм нічого доводити бо давно вже помітила таку річ: бувало, що ніби поговорили з кимось з них і вони начебто почули мене.. а наступного дня - ніби нічого не сталося, знов та ж сама риторика. Тому це немає сенсу, це гнилі нюхи які невзмозі збагнути те, що ми намагаємося донести. Ми вже пробували налагоджувати контакт і цивільно щось там пояснювати. Це не спрацювало. Тепер давайте припинемо ці загравання і відокремимось від тієї гнилі усіма можливими способами, щоб вони не смерділи і не отруювали наше життя.
Мій двоюрідний брат народився у Києві, виріс і виучився у Києві. Після КПІ направили на роботу у Ленінград. Там і живе. Підпав під пропаганду РПЦ. Ще десь у 2009-2010. Вже тоді з ним стало важко спілкуватися. А зараз це абсолютний рашист. У 22-му розповідав нам про "ракети добра". Не спілкуємося зовсім. Пишу все це до того, що в нас і досі працює філія РПЦ. Доки вони будуть промивати нашим людям мізки?
Коли я поскражилася своїм родічам,що в нас були обстріли і багато дітей та людей загинуло,мені відповили" ти сама зробила свій вибір" жити у війні" у тебе була змога виїхати за кордон " і до речі це сказали родічи,клтрі живуть у Канаді навіть не в Росії,ось так
Дякую за таку важливу і болючу тему! В мене теж є такий досвід. Я з окупованної території. Спілкування з батьками на рівні нейтральних тем, десь раз на місяц, в коротких переписках. Переконувати сенсу нема. Вони вважають, що "нєт мєста лучше чєм росія"... ну ок, в мене зовсім інші погляди. Я навіть не сказала, що виізджаю. Просто відправила повідомленя постфактум, що я теперь в іншій країні. Болісно, звичайно, це переживала, і переживаю. Але, якщо чесно, то вже всеодно, що про мене думають. Це мій вибір. Слава Україні! Героям слава!
Мій дід на початку повномасштабної війни жив в Каховці. Ми з родичами умовляли виїхати їх і в нас вдалося. Виїжджали через росію та потім Естонію, доїхали до Польщі. Ми допомогли оформиться, знайти житло, та забезпечити грошима їм було не комфортно, тому ми відправили їх до України. Знову таки дали житло, попросили волонтерів надати їжу. В них було все добре, но після 5 місяців проживання вони вирішили, що ми всі повинні їм купити нове житло. Звичайно ніхто не підтримав їх, бо вони і так жили в квартирі, з світом та теплом (але без води), видавали їжу якої в них було достатньо, зробили їм інтернет, та телебачення. Зазвичай старі люди сидять вдома, трохи гуляють, скучно їм грубо кажучи то в них зародилася ідея повернутися до окупаційних теріторій бо сусіди, які там жили їм розповідали про сотні тисяч рублів, які вони отримають кожен місяц, нема обстрилів, є вода, світ, газ, і все там шикарно. А вони вже собі надумали там, що приїдуть зароблять якийсь мільйон і куплять собі квартиру, та і взяли і поїхали до Польщі, к красному кресту щоб допомогли приїхати до окупованої Каховки. Ми їм дзвонили, писали, кричали на них, проте результаті вони вирішили, що краще поїхати до русні та заробити той міфічний мільйон на квартиру та жити в "гарних умовах, а ніж залишитися в Україні, бачити своїх синів, доньок, внуків, жити свої остані гарні роки. Ні, вони вирішили і поїхали на расею за грошима, за екстрімом бо дома не сиділось їм. Там то їм не подобалось, там сьо, тут квартиру не захотіли купити, там ще щось... І як з такими родичами спілкуватися, я про них вже майже забув, проте все не розумію цих людей.
В мене прошитий батько, причому по сектантській лініі. Святая Русь, духовный щит, ось це все. Все життя живе в Україні, в малесенькому містечку, сам з українського села. Як? ЯК? Мінімізував спілкування. Тільки на побутові теми.
Да, Русь, тіки при Кієві і від Києва. Андрій боголюбський вкрав ікону в Вишгороді, пішов війною на Київ в перший тиждень Великого посту, розграбував церкви православні на Русі. Їхній "патріархат" богопротівна сатанінська структура, побудована на богохульстві, крадіжках, вбивствах, брехні.
Припинила спілкування з батьками 3 квітня 2022. Термоніво забрала дітей назад до Києва, бо розуміла, що починаю втрачати глузд. І правильно зробила, бо тоді тільки почали з'являтися новини зі звільненої Бучі. І якби я ще хоч день послухала про "інсценіровки", як до того чула про "справедливу розплату для українських нациків" (коли розбомбили роддом в Маріуполі, Ретровіль в Києві), точно з'їхала б з глузду. Зараз спілкуємося 5 разів на рік - вітання з днем народження, розмови дуже короткі ні про що. Вони ображені на мене, а я досі їх ненавиджу. Здоров'я дало збій. Розумію, що, мабуть, потрібен психолог, бо нескінченно носити цю злість дуже шкідливо. Уточню, що мова йде про людей, які проживають у Вінницькій області і все життя там жили. Родичі в Росії теж є, але вже давно не спілкуємося, й зараз думки немає починати.
@@justanotheremptychannel8851 , дякую за підтримку. Варто сказати, що не все завжди було погано. Звичайна середньостатистична сім'я, по багатьом міркам - благополучна. Патріотичних почуттів ні в кого ніколи не спостерігалося, не знаю звідки вони взялися у мене. Я не радію розриву стосунків з батьками, але вирішила, що в 37 років вже можу собі дозволити не зраджувати себе.
@@ivanshvets9848 , так, на жаль. Велика біда - супутникова тарілка. Батько завжди дивився політичну пропаганду на рос ТБ, маму підсадив на початку повномаштабного. І дуже швидко й вона повірила. Якби не супутник, може, так би й залишалися аполітичними пенсіонерами з відсутністю критичного мислення.
Співчуваю. Розумію, бо дуже важко спілкуюсь зі своїми. Мама в Харкові під бомбами розповідає про інсценіровки в Маріуполі і Бучі. І все це із-за нас, наскакали на Майдані. І хоч і розмовляємо дуже коротко ні про що, все одно мені встигають , ,вставить мозги" І розповісти цитату з розсмі. І потім трясе тиждень. Чужого за кораблем можна спокійно відправити. А шо робити, як це батьки? Виснажує((
Не розумію виправдання - "мізки промили". В 21 сторіччі мізки промити можна тільки тим, хто сам внутрішньо підтримує варварів і сам злодій. Моральна людина ніколи не буде підтримувати вбивства людей в іншій країні, буде проти загарбницької війни, тотальної брехні, не свободи. Неможливо бути не обізнаним в інформаційному світі. Коли тисячі руцкіх кожного дня приїжджали до України до родичів, а потім називали її "нацистскою", то це говорить тілько про підлість цих нелюдів. Українці повинні зрозуміти, що таких родичів у вас немає. Просто забути. Викреслити з життя. У мене був такий родич в Харькові, якого я знайшла незадовго до повномасштабної війни. Він навіть не етнічний українець, має балтійське коріння, однак народився тут та жив усе життя. Коли він казав мені, що в так званом "днр" краще, ніж в Україні, і що українські ЗМІ все брешуть, то я просто забула про нього. Кожного дня хвилююсь за харьків'ян, але не за нього та йому подібних. Інша родичка на расії розумна, адекватна людина. З нею я спілкуюсь із задоволенням. Не вірю в зазомбованість, вірю в наявність ознаків - чи ти людина, чи нелюдь.
Не погоджуся. Дійсно можна промити. Є дослідження на ці теми, є приклад захисників палестинців (хоча є море інформації про їх тероризм, брехню і пропаганду). Тому не варто недооцінювати. Але це не є однозначним виправданням, все складніше.
Розумієте, моральність - це теж результат пропаганди, просто це пропаганда правильних цінностей зі сторони батьків. Тому можна сказати, що всі хороші люди були піддані хорошій пропаганді
@@UrgentSnooker Зі сторони батьків, це виховання, навчання та власний приклад. Я-би таке не називав пропагандою. Часто пропаганда будується на брехні та маніпуляціям, на такому довіру дітей до батьків не побудуєш.
@@_Cheshirecat._ у росіян завжди існувала зверхність до українців - як в простого народу, так і в еліти. Тому пропаганда лягає на багатосотлітній грунт. Як ви поясните, наприклад, приклади українофобії в Одесі чи Харкові, та й практично кожному русифікованому місті? Агресори ідентифікують себе із панівною групою, а українці для них унтерменші. Пропаганда лише роздуває і доводить до найвищої "точки кипіння" те, що завжди було всередині росіян чи тих, хто себе з ними ідентифікує.
На початку окупації Криму в 2014 році мої близькі люди радісно розказували як "удачно сдалась в/ч" під Євпаторією "пока командір-западєнєц добірался с отпуска". Більше спілкування не було
Я з Донецька , виїхала тільки в серпні 2022, я з мамою за Україну, інші проросійські, я з ними не спілкуюсь, тільки вітаю з новим роком, з днем народженням, все. З приводу формування світогляду, коли почалась війна мені тільки виповнилось 12 року, і я цілих два роки через оточення і школу була за рашку, в 2016 я виїхала в Маріуполь, а згодом в Харків, не переїхала, а просто у гості, і зрозуміла що щось мене обманювали, і я почала цікавитись історією, дивитись новими, і самостійно сформувала свій світогляд. В 2022 вже вирішила остаточно виїхати з окупованої, тепер я не вʼїзна туди, але вірю в ЗСУ, і що я зможу повернутись в Український Донецьк
В мене так бувша сестра з пітєру розказувала про мальчіка в трусіках,дамбілі бамбас і якійсь там всратий полк. І з такою впевненістю,ніби вона була учасницею/очевидцем всіх тих подій;це всьо палітіка…короче,коли я її запитала чи бачила вона хутіна або мідвєдєва на фронті? Нє,то яка ж це палітіка,там звичайні люди це все жахіття творять і тд. В загальному я її послала до всіх чортів. Немає в мене більше сестри. Та й судячи по її позиції - насправді ніколи і не було. Мені не шкода. Шкода,що взагалі колись почали спілкуватися.
Моя мама з'їздила до її родичів на роzію в 17 років , це було десь на початку 70х .Вони навіть не готували їсти, пиячили усі починаючи з дітей 9-10рочків...і НЕНАВИДІЛИ НАС УКРАЇНЦІВ...отака .... малята..Мама наварила борщу і прийшла уся "дєрєвня" і всі їй розповідали , які ми хохли поганці. Так що сумнівно якось стосовно родичів, які продовжують підтримувати це жахіття ((
Це класика! Свекруха розповідала таку саму історію з дитинства...як вона приїхала до якихось родичів, її обзивали хохлушкою, вважали меншовартісною і жаліли а самі в такій безбожній брудній ніщеті і п'янстві, що просто гидко було дивитися...
Відео з терапевтичним ефектом, дякую за нього 😁 Є проросійські родичі. Даю раду тим, що обмежую з ними спілкування. Вишенькою на торті була пропозиція поїхати в росію і отримати російський паспорт, "поки ще можна".
@@vladimirthegreen6097 скорее бы уже! Мне иногда кажется, что они не переобуются, а конкретно по фазе сдвинутся от горя, что россиюшку развалили, власть захватили англо-саксы и теперь льют им в уши свои иноагентские враки
Моя сім'я - це приклад духовного падіння і тотальної заздрості. У моєї прабабці було 3 дочки, що народилися в Україні. 2 з них одружилися на росіянах, третя у віці 15 років вийшла заміж за мого діда-комуніста в Україні, який в свою чергу теж відправив дочку на росію до тих родичів, яка теж вийшла заміж на росії. І ось так наплодивши дітей, з'явилися родичі на росії, які срали на вулиці на росії, але кожного літа обʼїдали наші українські овочі і фрукти, лікувалися у нас, дрочили на росію, змінюючи світогляд усіх нащадків. На це пішло 50 років. Я і моя сестра єдині, що залишилися на боці України. Всі ці тварюки ведуть щасливе життя виїхавши з окупованих південних територій до окупованого Криму чи краснодару, працють там, платять податки, які йдуть на ракети. Моя матір написала мені тону бруду в месенджер на початку квітня 2022, після чого ми перервали спілкування. Чи існує у проросійських "людей" любов до своїх дочок? Ні. Ненависть? Так.
@@СветланаСвет-ю3к ми скривджені батьками, але маємо достатньо сили духу, щоб усвідомити себе і знайти людей, які нас любитимуть. Дякую за ваш коментар і що поділилися своїм досвідом. Мені стало легше.
Наші "родичі" після 24 лютого жодного разу ані подзвонили, ані написали - писала й дзвонила я, інформуючи їх про вибухи, ночі у підвалах і постійний ризик загинути. Вони стверджували, що ми "багато чого не знаємо", а на відео з допитів рос.військових, які прямо говорили про наказ захоплення українських територій, відповідали "досить таке надсилати". Після кількох місяців спроб достукатися до їхньої свідомості я зрозуміла, що мої зусилля марні.
Тільки тоді, коли із російського телевізора скажуть, що росіяни не правильно вчинили (чи "ми помилялись", чи нова влада прийде), тільки тоді загальна маса почне змінювати свою думку. Зараз у мене немає спілкування із Z- прошитими. Вони не витримують моїх доказів, фактів. Але настане час, коли наввипередки росіяни будуть показувати лояльність і навіть будуть хизуватись українським корінням. Марченки, Харченки , Мирошники, Коваленки, Дудники, Денисенки..... почнуть називати себе українцями, а не росіянами (а не руссськими) .
Я здивований, перечитав дуже багато коментарів і жодного рашистського, дуже гарно пропрацьований контент який не дає навіть приводу рашистам щось коментувати, браво
Зайшла почитати коментарі та поділитися своїм горем. Моя мама та її партнер виїхали з Херсона перед звільненням. Виїхали і до на не доїхали,а отримали сертифікати і купили собі квартиру на півдні рашки. Дуже важко. Взагалі не говоримо вже про війну. Спочатку місяцями не спілкувалися, потім потроху почала писати, дзвонити. Але навіть зараз мені пече у грудях при кожній розмові. Саме парадоксальне це те, що вона вихователька у садочку. Але роств та некритичність зробило свою справу і вона навіть під обстрілом у перші дні війни не вірила,що то русня прийшла нас вбивати,а не звільняти.
Мій дядько був українцем, але після розпаду срср залишився в Мурманську, служив у їхньому флоті. Перший раз ми побачились десь у 2003-2007, чи навіть раніше, пам'ятаю він щось ляпнув про "внєшніє управлєніє" та хвалив путіна, хоча тоді й гадки не мав до чого це йде, тоді мені було років 10-13. Чесно кажучи, нічого українського від нього я не відчув, і це при тому що мій дід був 100% україномовним. Потім ще приїзджав після 2014, десь трохи засумнівався, але не надовго, в 2022 було ясно, що він на гачку, хоча через деякий час його наче відпустило і він не хотів це обговорювати. І от в жовтні 2022 його не стало, помер в лікарні, начебто від серцевої хвороби, хоча наскільки пам'ятаю він був достатньо здоровий. Підозріло. В нього залишилися дружина, яка працює вчителькою, та донька. Мама час від часу обмінюється з дружиною повідомленнями, вітає зі святами, та не більше. І наче в тієї є якісь сумніви, але на Новий Рік вона по Вайберу прислала якусь дичину з Пєтром I, ну тобто це глухий кут. З моєю двоюрідною сестрою я не спілкувався з підліткового віку, вона приїзджала в Київ раніше, та їй взагалі плювати на те що відбувається, таке враження. Мама якось показувала її профіль вконтактє, а там вона щось писала про "что такоє русская культура? Ето нєчто большее...", далі дивитись не став, це було десь в 2019. Не думаю, що коли-небудь буду з ними спілкуватись у майбутньому, хоча надія вмирає останньою.
Той випадок, коли жодного родича за порєбріком ніколи не було, коли ти жодного разу не був у рашці!)) І дуже сподіваюся, що ніколи там не буду! Але цікаво було почути історії інших.
Ну ще історія: 8 березня 2022, Запоріжжя, виє сирена, продуктів у магазинах меньшає та меньшає, як і ліків, бо більшість аптек взагалі позакривалися. Тривога, дощова погода, біжиш під вий сирени ( бо кацапські літаки тоді підлітали до міста) з продуктами батькам старим. І тут дзвінок по вайберу з млскви " Поздравляю с 8 марта!!!! Женского счастья тебе! Удачи!" 😡 Уявляєте мою реакцію? Я на всю вулицю орала " Вообще без мозгов? У нас бомбежки ваши!!!! Идите ви со своим 8 марта куда подальше!!!!"
Той випадок, коли 90 відсотків родичів з раші, кожне літо в дитинстві проводив у раші, сім'я російськомовна, але зараз ми волонтеримо, допомагаємо армії, а раша з майже усіма родичами йде...ну ви зрозуміли куди)
Дякувати Богу в мене немає родичив на теріторії падалі під назвою рашка! Але , навіть якщо б були, одразу б заблокувала! Бо нема кому пояснювати!!! Марна праця і нерви!!!
Є супер дальні родичі в Краснодарі. Але ніколи з ними не спілкувався. Тьотя з ними говорила в березні 22 року. То вони внєпалітікі і на вибори не ходять. Як прилетіло в Краснодарі по НПЗ, відчув хвилини радості. 😊😊
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом компетентної допомоги армії «Повернись живим» для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Ми збираємо три мільйони гривень. Усі зібрані гроші спрямуємо на транспорт, зв’язок та облаштування пункту управління батальйону, який зараз активно працює на Купʼянському напрямку. Долучитись можна за прямим посиланням: send.monobank.ua/jar/8fHf4ik5U4
Тема болюча і актуальна. Дуже хочеться, щоб у родичів настало прозріння, прийшло розуміння відповідальності і щире розкаяння. Але це має бути цілеспрямоване роззомбування населення
Болотяники і на Гаагу можуть сказати "то фсьо фейк". Бо коли в них немає жодних аргументів - вони витягують з рукава "всі нам заздрять!". Там путінізм головного мозку! Чому Ной ізраїльтян 40 років водив по пустелі? Щоб вмер останній, хто пам'ятав египетське рабство...має пройти 40 років, поки не вмре останній, хто бачив путлєра.
Навмисне радянська імперія змішувала народи - росіян в Україну працювати направляли, українців на урал чи ще далі. Оце і мають українці так багато родичив на болотах. У 2014 була така думка що ось скоро родичи на росії зрозуміють правду. Зараз спілкування припинилось.
Важлива тема, одразу вподобайка. І перше зауваження: правильно застосунок, не додаток. Щодо контакту з родичами з Росії, спілкувався декілька разів після початку вторгнення з їхньої ініціативи. Напруження у спілкуванні більше ніж усього іншого. Мою позицію про відповідальність усіх росіян родичі, звісно, заперечують. Це при тому, що вони проти війни, але то все Путін, не вони.
@@user-3y7vb6op9m ми говоримо про відповідальність, не про провину. В них немає відповіді на запитання, що вони робили особисто, щоб війни не сталося та як вони сприяли або не сприяли війні. Значення слів застосунок і додаток мені зрозумілі.
@@user-3y7vb6op9mсанкции норм работают, у большинства нет возможности уехать чисто финансово. Пу и компания никоим образом не легетимна. Реально за пу процентов 60. Остальные молчат так как либо швабра либо бутылка
А якщо стукала 25 років і безрезультатно - все одно родичі обирали "навіки разом". А після 2019 припинила стукати. А після 24.02.2022 перестала спілкуватися. А вони лізуть, що весь час доводиться відбиватися. То ж марно було відпочатку переконувати, бо "руській мір" це свідомо обраний світогляд. Навіть бомби безсилі його змінити. Моторошно від усвідомлення, що любима Руїна триває і руськомірна більшість знищує українську меншість разом зі своїми "братьямі".
Маю тітку і двох братів на расєї. Тітку я навіть не намагався переконати, вона ще в 2014 дала все про себе зрозуміти. А от з двоюрідним братом і його дружиною намагався на початку 2022 ще спілкуватися, але після їх відповіді "У наших СМИ все в порядке..." я зрозумів що це немає сенсу і припинив будь яке спілкування.
Маю "родичів" в росії. Останній раз спілкувалися у березні 2022 і то подзвонила я перша. Мені сказали, що мене прийдуть і звільнять, треба потерпіти. За всі рази прильотів у моє місто - вони ні разу не подзвонили, не написали.
Поздрави от България ✌️ Хотя со стороньi легко рассуждать,но...важнее то что в головах и делах ,а не общее ДНК. Как и видно из тех истории ДНК то родственное а вот душа,мозги и ❤-нет. Желаю вам вьiстоят и победит!
@@RuthenianGirl Уфф,глупостта е интернационално явление и нелечимо при това. А кой е прав,много е просто- прав е този,който се брани и защитава . Кой е виновен - този който напада. Удивително е,че има немалко хора които явно не го разбират.
В мого родича є вже якийсь прогрес, то казав, що Буча то фейк, хоча я з Бучі і була там в окупації, а тепер каже, не треба мене перекладати на мене чужу вину, це вони зробили, а я не при чому. Впевнена, що скоро скаже, що я взагалі такого не говорив, ти щось переплутала)
Прикро, але в мене тітка проросійська. При цьому вона живе у Полтаві і у лайт версії верзе усю оту російську дурню. Особисто я з нею не спілкуюсь - з нею говорить моя мати. Але вони ледь не при кожній розмові сваряться до крику і потім довго не говорять. Інколи думаю - яке тв тітка дивиться чи яке радіо слухає якщо у неї типово російські аргументи. Звісно, можливо, це вплив її чоловіка - він з росії і був військовим. Свого часу саме він перепрошив тітку, що росія класна, а Україна то таке. Як результат, вона вірить, що Україна сама обстрілює Харків. Хоча у мене досі батько у Харкові і каже, що все летить з рос сторони. Але тітку це не переконує.
А у мене з кумою так. Вийшла вдруге заміж, за росіянця, який в дитинстві переїхав сюди, в Україну. З дитинства блін! Але йому, усе життя живучи тут, рабсія рідніша, і маЦковський патріархат. Перепрошив мою куму, її сестру, мого похресника, зробивши їх зомбаками. Дивляться рососійське іпсо, оцю всю муру про ісесвітня змова, америка сатанинська, ми самі винні у війні бандери і душегуби, рососія велика і свята і т.д і т.п. Я вже настільки рідко дзвоню зараз, що розумію, що це все - кінець відносин. Радію тільки за похресника - перші роки він вівся на цю тотальну пропаганду, а коли закінчив школу і пішов в правовий технікум - одразу мізки стали на місце. Тож з Ним ми спілкуємося часто і по довгу. Розумний хлопчина❤️. І місце проживання їх, на секундочку - Київ! Це взагалі як? Якось, декілька років тому, коли я сварилася з кумом (як виявилося в останнє), я у нього запитала: то чому ж ти не їдеш в рососіюшку, якщо там все так гарно, і як тобі треба? І отримала відповідь, після якої я забанила його скрізь: а я не хочу отсюда уезжать. Я хочу что бы тут было, как там. 🤦🏼♀️🤦🏼♀️🤦🏼♀️ Це все для мене пояснило одразу і назавжди.
@@ludakruglik Ага, інколи однієї людини достатньо аби перепрошити всю родину. А ось ця відповідь : " не хочу отсюда уезжать. Я хочу что бы тут было, как там" - її і моя тітка дає.
Мені здається що насправді кожен із нас десь всередині розуміє кого є сенс переконувати в чомусь, а кого ні, тільки іноді дуже боляче собі в цьому зізнатись. Якщо їх вже переконали що власні діти, батьки, сестри, брати, сусіди їх ненавидять, що весь світ проти них і хоче їм тільки зла і вони мають так само хотіти всім зла бо так працює цей світ, то там нема більше з чим говорити, там більше нема людини в нашому розумінні. Там залишається тільки перелякана макака, оточена іншими переляканими макаками яка може тільки шкіритись. Розмотувати таке це роки напруженої роботи психіатрів, а не дзвінки родичів, нажаль
Моя сестра із сімʼєю виїхала літом 2022 року із Бахмута у краснодар поставивши всіх перед фактом коли здійснила це, це співпало на день мого весілля, коли вона мені подзвонила і сказала це між привітаннями , що зараз в Криму та збираються їхати дали та фразу « ну і что, у меня деті в море купаются» це було точкою в нашому спілкуванні з нею, подальша комунікація здійснюється тільки на теми батьків а моя ненависть до неї немає меж.
💯 % моїх родичів в рашке. Я та сама чудернацька гілка в їхній родині. Якби мене запитали, що я робила вісім років - я питалася достукатись до них! А після повномасштабного, після чергової атаки на Київ, стоячі на балконі, де все було в диму, сама подзвонила мамі… «Мам, нас ваши бомбят круглосуточно! Спим по очереди!», відповідь « А ты хотела, чтобы нас бомбили?» Це остання розмова з мамою. И тиша. Їх не турбує, як тут їхні донька та онука. Болить? Так. В мене не тільки вкрали спокій та мир, поставивши життя на паузу, вкрали плани на майбутнє, а рідна мати вбила і моє минуле… Ностальгію по берізках як рукою змахнуло) І якщо спочатку чекала повідомлень, то зараз НЕ ХОЧУ! Моя родина - Україна!
із запізненням пишу коментар до цього відео, хочу насамперед подякувати за висвітлення цієї чутливої та водночас важливої теми! мені не пощастило двічі. в мене не просто проросійські родичі, а токсичні батьки - з контролем над твоїми поглядами, діями, вчинками, навіть колом спілкування чи грошима. дуже довго тема людей, у яких є родичі з проросійськими поглядами (навіть не в РФ, а саме в Україні) після 2014 року дещо замовчувалась. чимало людей з такими поглядами є невидимими - ніхто навіть не дізнається, що вони за Росію, бо ті люди самі бояться поплатитися за свою позицію. і довгий час це було предметом маніпуляцій, зокрема, з боку моїх батьків (які, до речі, талановиті лікарі, але в плані політики, вибачте, повні дегенерати). вони заявляють про те, що їм обмежують свободу слова, що давало їм підстави звинувачувати Україну в авторитаризмі та нацизмі (те, що не можна вільно висловлювати проросійські погляди). я довго намагався з ними сперечатися, ще з часів Революції Гідності, щодо оцінки подій. мені здавалося, що те, що я бачу на власні очі (або по телевізору), - це якраз і є те, чого не можна допускати (не можна було, щоб влада Януковича доводила людей до необхідності протестувати, потім - до вбивств). водночас батьки, апелюючи до "віку" і "досвіду", засуджували протестувальників, були дуже нещасні, що осб раптом з'явились якісь "майдауни", які "забрали в них життя" тим, що влаштували "держпереворот". їхні доходи реально впали, але в цьому вони насамперед звинувачували Україну, а не Росію, яка підтримувала владу Януковича і потім влаштувала війну. потім пішли далі історії з запереченням присутності їхніх військ ("іхтамнєт"), причетності до збиття малайзійського Боїнга. кульмінацією стала сварка на підвищених тонах у мій день народження, коли через політичні погляди посварилися мій батько та моя хрещена мати... це мене травмувало психологічно надовго, і зламало. до того ж, українська інформаційна політика не була тоді такою розвиненою, як зараз, і російські наративи тотально домінували.
я, незважаючи на це, закінчив школу (хоч і мав завжди дивні несформовані погляди, блукаючи постійно в намаганнях знайти, хто правий, а хто винен - бо всі переконували, що "правди не існує"), пішов в університет. вища освіта (навіть дві) дозволили мені хоча б ненадовго вийти з порочного кола та зустрітися з колом зовсім інших людей. але через те, що я не мав взагалі досвіду нормальної соціалізації, то ні з ким і не вдалося завести дружбу, стосунки. мені пощастило, що я вступив на журналістику - там були люди з позицією, які змогли в мені закласти хоч якісь зерна сумніву, і потім я вже поступово для себе почав розплутувати нитки, хто ж насправді розпочав війну в 14 році і хто воює проти нас уже сотнями років. але навіть під кінець 1 курсу я не міг себе вважати морально стійкою людиною. тим не менш, незважаючи на весь мій досвід (я наприклад часто зустрічав у групі людей ЛГБТ, і вони були цілком норм), це ніяк не переконувало батьків і не змінювало їхній світогляд на краще. і вийшло так, що, при всіх їхніх задекларованих бажаннях розвитку, щастя та здоров'я - в підсумку деградують дедалі більше вони, чіпляючись за минуле. шкода, що також заручником батьківського виховання наразі є мій молодший брат (імовірно, з аутизмом), але тут я вже не можу впливати на процес його виховання, не можу переконати батьків, що їх треба виховувати так, а не інакше. що треба врешті звернутися до спеціаліста, щоб з'ясувати, чи є проблеми з аутизмом. бо в нього і справді така якась дивна поведінка.
з 2022 року - що далі, то гірше. якщо раніше були спочатку дискусії просто про політику, то тепер банально навіть дискусії про те, що я маю робити, а що не маю робити. нав'язування мені агресивного страху перед ТЦК, наприклад, маніпуляції на тему мобілізації (що всіх пускають на м'ясо, а нашого ж синочку треба від цього врятувати, від цієї "злочинної влади"). і в блекаутах теж у батьків винна не Росія, а "Володимир Олександрович", який втемну "продає електроенергію та заробляє на цьому". хоча ж нібито є відкрита інфа на сайті того ж ENTSO-E про імпорт/експорт е/е щоденно і там по експорту останніми днями завжди нулі (якщо це саме експорт, а не перетоки). вони і на ТЦК мене зламали, до речі, змусивши здобувати далі освіту за вищим рівнем, аби отримати відстрочку (а потім ще й далі нав'язували мені думки, щоб знайти спосіб виїхати за кордон (я себе думками питаю - а як, через Тису, чи що, зовсім там подуріли вони)). хоча я думаю, що все ж таки скоро наважуся піти з родини (бо вже стало нестерпно) та візьму академвідпустку. а там - мобілізують, не мобілізують - я вже став з цього приводу похуїстом, вибачте. бо розумію, що всі казки про контрнаступ так і залишилися казками, і ця реальність з нами - надовго. і, крім того, я бачу, що навіть в часи війни в решти людей якось життя триває, навіть попри війну - в моїй же родині повна апатія, зневіра і при цьому тотальна віра в свою правоту, що всі довкола - ненормальні та неадекватні.
і головне - вони ж навіть не дають безболісно сепаруватися. заявляють, що я тоді про них маю повністю забути. і цим мене ще більше ранять (оскільки вони все ж таки мої рідні, і я не збирався з ними поривати, відрікатися від них). а вони в своїй гарячці - УВАГА - дійшли до обіцянки, що в разі моєї сепарації вони знайдуть собі іншу дитину (візьмуть собі з дитбудинку) і та "дитбудинівська" дитина нібито точно буде вдячна їм за "порятунок" і за "сімейне життя" (на відміну від мене, такого-сякого невдячного, в якого стільки вклали грошей та ресурсів, а він тепер поводиться не так, як ми - егоїстичні батьки - хочемо). всім мирного неба і нетоксичних батьків! дякую, Суспільне Культура! дякую ведучій! дякую чоловікові ведучої за те, що він нас (і мене, зокрема) захищає.
Братан, звернися до психолога, таку дічуху в одну кабіну не вивезти, це реально забагато. Я дійсно раджу вам звернутись ло психолога, щоб пропрацювати хоч якусь частину ваших складнощів. Не варте воно таких нервів це все
Дякую за це відео! Дуже корисно і приємно відчути себе не одинокою у цьму стані гілки дерева, яка проросла у бік України 😅 Спілкування, з ким вийшло, я обірвала повністю. Лише з мамою підтримую спілкування в певних мехаж, не торкаючись політики, бо це одразу сварка і деструктив. Нажаль.
Або лікувати у психушці від тотальної всепоглинаючої шизофренії , ускладненої " вєлічієм на фоні імперіалізму", та спровокованої відсутності освіти, мізків, совісті
@@ОльгаАнатолиевна-п8ъЛікувати в псіхушці всю божевільну країну (рашу),вважаю,не представляється можливим.Вони і так є як одна (скільки їх там ,до 140 млн.) величезна божевільня.
Дуже боляче,особливо коли це твої батьки,коли байдужість така,що аж зашкалює😢 Щіро дякую вам за випуск,дуже корисно ❤️ Віримо в Україну💪Та тримаємо стрій💪💪💪Все буде Україна💙💛💙💛💙💛
Немає чого стукати, хіба по їхнім зомбованим головам! Звичайно, припинити спілкування та обірвати будь-який зв'язок! Будьмо гідними своїх пращурів та ЗСУ! СЛАВА ЗСУ! СЛАВА УКРАЇНІ!🇺🇦✌❤🖤
Мої родичі живуть на росії. До війни часто приїжджали до нас. Мама радо приймала їх, старалася чим покраще пригостити, а коли почалася війна, то родич подзвонив і сказав: " Скоро прилечу и сброшу рядом , а то и по голове". Він військовий льотчик. От така родинна любов вийшла.
Моя сестра, з якою ми спілкувалися у форматі лише коли в когось день народження чи привітати з ін важливим святом,подзвонила мені в квітні 22 з прокльонами, бо її чоловіка задвухсотили під Києвом. Мовляв її діти залишилися сиротами. Якийсь час я намагалася дізнатися, що він там робив і чому приїхав вбивати тітку з її сім'єю, яка жила в Києві. Але то все було даремно: прокльони і матюки, все що вона мені говорила. Я просто заблокувала їх усіх. Хай живуть в своєму жаху і болоті.
У мене є бабуся-комуністка, яка дивиться російські канали і на свята, коли всі трохм випивати, вона починала "а от харашо же жилі в савєцком свюзє...", на що у мене та притомної частини родичів починалося справедливе обурення. Зараз вона живе в окупації біля Азовського моря і радіє російському паспорту, однак я з нею не спілкуюся, бо не бачу сенсу
Безумовно розмовляти треба, це навертає притомних та невротизує непритомних (що теж корисно). Але для цього треба мати певні навички і тренувати увагу, аби бумеранг не прилетів. Тож в ідеалі були б тренінги конфліктного спілкування державним коштом.
Так, в мене є сестра. Рідна. У 2016 я допомогла їй зі своєю родиною переїхати з України у Європу. Після повномасштабного вторгнення я перейшла у побуті на українську, але не вимагала це робити від інших. Одного разу вона просто не пустила мене в дім. Сказала, що не хоче чути українську в своєму дому. Це було для мене так дико. Але вона з чоловіком цілими днями дивляться російське телебачення за 1 євро на місяць (місцеве тв 25 євро - дорого) ми вже 2 роки не спілкуємося
А в мене батьки в окупованій території і ми більше не не спілкуємось взагалі більше, спочатку 22 намагалась щось пояснити, потім вирішила, що мені і без цього проблем вистачає. Я живу а Харкові, тут постійні обстріли, а вони мені про біо лабораторії кажуть
Дякую за підняту тему Родичі є, але де живуть і що думають незнаю, контактів немає. Памятаю одну колегу по роботі вона ж сусідка по общагі, коли вийшла на пенсію поїхала до батьків на рашку, потім приїзжає років через три , щоб продати своє житло. І яка вона була зла і недоброзичлива. Я побачила її вітаюся починаю розпитувати, а вона як вовк дивиться і каже що продає майно і швидко буде їхати від бандерівців. Я була дуже здивована її агресією до мене і зрозуміла, що поживши в іншому середовищі вона змінилася в гіршу сторону. Разом працювали на заводі, жили по сусідству тоді все нормально було, а тут на тобі " бандерівці". Тупі, ледачі раби первобитні і більш нічого.
Коментар від автора дослідження, яке цитували напочатку ;) Так, на початку вторгнення ми зробили це опитування. Загалом моя позиція (у співавторів вона може бути іншою), що переконати людей просто розмовами не можна
У мене, нажаль, є родичі у так званій "росії", хоч я з ними не близький. Мій дядько з Воронежа заключив контракт і пішов на "сво" в осени минулого року, а вже у лютому 2024 він був ліквідований. В день коли я про це дізнався у мене була абсолютна радість і позитив від цієї новини мене ще довго зігрівав.
Дякуємо за перегляд! Пишіть ваші історії та досвід спілкування з родичами з Росії, або близьких з проросійськими поглядами. Чи вдалося вам налагодити спілкування? Або як ви почуваєте себе, якщо вирішили припинити спілкування?
нормально почуваю, когда мне,будучи в окупации расказывают, что все норм, это освобождение, все идут по известному адресу
а як спілкуватись з рідною сестрою, яка живе в Україні і фанатка московського патріархату? ((
За долю родичів у рашці більше взагалі не турбуюся. Навіщо? Вони за себе нехай самі тепер турбуються.
А нам в Україні своє робить. Нам тут є , за кого переживати.
Слава Україні! Слава СИЛАМ ОБОРОНИ і низький їм уклін!💙💛❤❤❤
Боже, бережи дітей України🙏🙏🙏🙏
Ніяк.припинила спілкування, не бачу сенсу розмовляти на нейтральні теми. Треба валити режим,а врни не хрчуть, ну штош..
Ніяк. Не бачу сенсу
Россіян легко зрозуміти. У них нічого не змінилось. Путін як путін, війна як війна, чеченів били, грузинів били, тепер українців б’ють - какая разніца. І раптом їхні українські родичі починають змінювати своє ставлення. Були братья, стали окупанти. Что случілось - нєпонятно. Мабуть, наколоті апельсини.
Дуже цікава думка
Що не робить їх правими чи дає привід поважати таку "точку зору"
@@OleksiiTheAngryні, лише зрозуміти і відчути огиду від них ще більше)
Мій родич народився в росії і переїхав до України, коли йому було 20+ років. Зараз йому 75. У 14 році в месенджерах він намагався змінити думку своїх знайомих/ друзів росіян щодо подій в Україні. Але через деякий час терпець увірвався і він припинив будь яке спілкування з переважною більшість цих ...., він каже: мої діти Українці і я Українець. Висновок: інформаційна пропаганда+ критичне мислення формують нашу думку. Допоки по той бік не змінеться наратив в телевізорі, ніякі родичи з цього боку змінити думку не зможуть.
Я навіть не знаю чи справа тільки в тому, що ці зомбі не мають мізків. Чи просто частині з них на стільки некомфортно визнавати очевидне і комфортно жити в страху в тоталітарній державі, не несучи відповідальності за свої життя.
в мене також родич в москві, йому 95 і він майже не користується інтернетом, лише телебачення але в розмовах по телефону він повністю все розуміє і не сприймає пропаганду. Намагаємся переконати його переїхати в Україну але через вік йому це складно
А ще ж молодь, яка наче б то "не дивиться телевізор" @@dariiadub2587
В мене навпаки є родичка з України, народилися в Україні, але абсолютна вaтннiцa...
Як говорять в Одесі, наша біда в тім, що ми думаємо, що інші теж думають.
Так. Я з Луганська. Перед повномасштабним ми родиною переїхали до Києва.
Моя рідна сестра живе в подмосков'ї. До 2014 ми дуже класно спілкувалися родинами,їздили разом на відпочинок,хрестили дітей... Ще в 2014 році ми намагалися довести їй хто на кого напав і що відбувається в Україні.
Але вона казала, що ми не так все розуміємо,це неправда,у них в новинах кажуть інше.
Спілкування зійшло на ні: поздоровлення з Новим роком ,Днем народження.
Але коли в 2024 році,під час російського авіаудару від серцевооо нападу у мене на руках померла свекруха, я назавжди викреслила таких родичів зі свого життя.
Я теж з Луганська 🫂
Довго терпіла
Вічна пам'ять вашій свекрусі .
Дякую за вашу історію! До речі, в нас на каналі вийшла нова серія "Прощавай, імперіє!", можливо, вас зацікавить)
@@zirvydaxя також:( з Луганська
10 років як переїхав з рф в Україну. З 2022 будь яка комунікація з батьками й рідним братом закінчилась. Ну й друзів дитинства більш теж немає, всі вони не спромоглись засудити агресію, а деякі ще й просто переповідали пропаганду. Але мене більш немає в рф, а навколо мене країна яку я люблю.Тож цей обмін мене подобається.
❤
Дай Боже тобі здоров’я !
А ты сам то осудил агрессию своей любимой страны против Донбасса? Наслаждайся своей любимой страной, вырусь, ей не долго осталось, наслаждайся каждым моментом, потом будешь Польшу любить.
Скажіть, якщо не секрет, чому виїхали і чому обрали Україну для переїзду? З політичних мотивів чи особистих мотивів (одруження, робота) або щось інше?
Я, мабуть, той самий "родич з расєї", але у 2014 році. Проросійських поглядів не мав, але був під російською пропагандою у 2014 році (але мав недовіру до пропаганди), але через спілкування з українськими родичами, одним краєзнавцем Бахмуту (мої пращури з Бахмуту) та одної знайомої з України ще у 2014 році позбувся від роспропаганди - знайшов багато українських друзів через ФБ, через спілкування на фб та слухання Ютубу українською - вивчив українську мову, їздив у 2018 році в Київ, підтримую Україну та хотів би мігрувати в Україну, маю вже проукраїнський погляд та відчуваю себе більше українцем ніж башкиром (я башкир, але маю серед пращурів українських євреїв). Також, як казав один друг з України, я мотивував його перейти на спілкування українською мовою.
Тобто, як я думаю, треба щоб людина мала сумнів до російської пропаганди, дійсно хотіла дізнатися до правди - і тоді людина переможе роспропаганду.
З повагою,
Тімур, Уфа.
До речі - мої родичі в Україні - це онучки брата прадіда та їх сім'ї, яких я знайшов тільки у 2013 році. Тобто через рік після знайомства з ними почалася війна.
Надіюся, що моя історія не одна така й ще є люди, які живуть на расєї, але підтримують Україну та українців.
Коли зовсім цікаво про мене: я на 1/4 башкир, на 1/4 єврей, на 2/4 казанський татарин.
Зовнішність, як говорять друзі, типова українська для півдня України.
Ви праві,треба приводити факти і сіяти сумнів до новин з телевізору.Може почне працювати логічне мислення
@@ЛарисаЕрошова-г6н ще головне говорити, що Ви самі бачили, а не що телевізор говорить. Я, коли дізнався від знайомого, що з його колишніми (вже дорослими) студентами сталося ще у 2014 році (вони були донецькими силовиками та бізнесменами) - відразу перестав вірити російської пропаганді зовсім, тому що їх та їх рідних вбивала ру**я та гроши вимагала. У мене був шок, що таке буває.
Яке щастя, що у мене в росії немає родичів. Мої родичі всі в Україні, всі патріотично налаштовані. Моя тітонька веде просвітницьку роботу з сусідками, які не такі патріотичні. А все тому, що, не зважаючи на наш російськомовний регіон, в родині завжди була українська мова і українська ідентичність.
Я теж щаслива, син і зять воюють, бережи їх Боже, з москалями нічого спільного, слава Богу!
Це так гарно❤️
Це дуже круто ❤
Я із Сімферополя. У мене половина родичів неадеквати. З батьком вже десь два роки не спілкуюсь, бо він диванний фашист. Все життя спілкувалася російською, а з початку війни перейшла на українську.
Привіт. І я з Сімферополя. Маю родичей - " патріотів" Росії. Але це і не дивно. Вони тут народилися за часів РСФСР, до 1954 р. Тому, до них питання не маю ніякого. Люблять те, в чому народилися ((((. Проте, дивно, що освічені люди, етнічні українці, так віддані чужакам, які паскудять зараз нашу землю війною.
Звісно, я спілкуюся, це мої батьки. Але не даю сказати зайвого слова про Україну!
Й я з Криму.
Мій рідний брат після у 1994 році поїхав до знайомого у мацкву і там залишився.
У нас були досить близькі стосунки і я часто їздила до нього в гості, але розмов на теми Україна - росія у нас не було. До 2014 року він кожного року приїздив з дружиною та дітьми в гості, ми їздили в село до родини і ніхто не те що не плюнув в морду його москалиці за москальську мову, а й навіть розмовляли з нею москальською, бо вона «нє панімала украінскій». І, коли у 2014 році, коли моя донька поступила в університет за кордоном, він почав з того «навіщо вам та Гейропа, бо там усі геї», а закінчив «правильно путін зробив, що ввів війська на Донбас, бо ми (Україна) там вбиваємо російськомовних українців за мову». Це був для мене шок, я пробувала йому щось пояснити, але слухати він нічого не хотів. Після цього ми з ним перестали спілкувались, я його «повикидала» з усіх друзів в усіх соцмережах; він також посварився з татом, спілкувався лише з мамою.
24.02.24, коли вони почали нас бомбити, мама телефонувала йому (переживала - дивно, чому за нього, а не за нас?), але він не відповідав і не передзвонював три дні, а коли подзвонив, ні слова не було щодо «вибачте», «ми не підтримуємо», ні - просто говорив з нею так, ніби нічого не трапилось. Мама до цього часу з ним спілкується (дитина ж!) і на мої зауваження, що він підтримує х**ло, каже, що «він мені нічого такого не казав»… Я вже пізніше задумалась над тим, чому він не відповідав на мамині дзвінки, і зрозуміла - він чекав, поки ми не станемо з ними «адной страной» (Кієв за трі дня!)…
Я дуже сумую за тими часами, коли він був «нормальним», за тим братом, якого я знала, але я усвідомлюю, що тієї людини вже немає; він для мене помер, і мені з цим усвідомленням легше жити. Надалі ні з ним, ні з його сім’єю я не збираюсь спілкуватись, не зважаючи на тиск чи плачі мами. Я їй пояснюю, що він підтримує х**ло, а значить - убивство нас, а значить - він наш ворог, але до неї це не доходить.
І нарстанок - якщо людина, яка має доступ до інформації, знає декілька мов і до 2022 року їздила неодноразово за кордон, бачить тільки те, що генерує зомбоящик, то що можна говорити за тих, хто має тільки зомбоящик - а таких там більшість! Тому, нам своє робити - підтримувати один одного та ЗСУ, донатити на дрони для військових і допомогу тим, хто цього потребує, а за узкіх потрібно забути.
У мене з мамою схожа ситуація, але з церквою московського патріархату, каже "я йду в церкву Богу молитись, а не до московських попів". Скільки років пояснень, потім сварок, і нічого. Ще величезна проблема, що ніяка церква з нашого регіону не перейшла до українського патріархату.
Ми сприймаємо те, що нам вигідно сприймати: свідомо чи ні. Тобто можу сказати, що це вибір души, яка хоче дослідити цю термряву
Співчуваю.
Оффтоп. Ви дуже гарно пишете.
Я вас підтримую. Моя родичка теж для мене померла хоча ми були дуже близькі. Це боляче але а як інакше?
@@radayar хотіла про своє написати, але вже не можу і не хочу. Я було писала про своє в коментарях десь, бо тоді було як відкрита рана, але вже, як ви кажете: вони померли. І я з цим змирилась. Нема їх. Я їм дала це зрозуміти. Але рідні-рідні... це дуже боляче, в мене то тітка і кузина, і ще пара родичів.
А у мене абсолютно дивна ситуація: юрідна бабуся живе у росії. Це жінка давно пенсійного віку. Вона підтримує Україну, щоразу плаче і каже, що їй прикро і соромно.
Разом із тим, моя сестра, яка народилася в Україні, тут росла і формувалася, закінчила відділення ЖУРНАЛІСТИКИ в Ужгороді і вже у зрілому віці переїхала в Туреччину, на початку повномасштабки навіть не написала, як ми. На 5 день вона написала. Я плакала, бо чекала від неї повідомлення. А вона, якщо дуже стисло переказувати, сказала, що ні фсьо така адназначьна і любофь фсьо пабєдіт. З лютого 22го я з нею не спілкуюся і викреслила її зі свого життя
Мені чомусь трішки болячи стало… знаю, що на початку вторгнення і теж якусь єрісь несла типу, не підтримуйте війну, не йдіть воювати. Мені так за це соромно зараз. Але я не видалила спеціально цей ефір в інсті, щоб нагадувати собі, якою я була… бо дуже коротка памʼять
І мені так боляче від цих коментарів. Схожа ситуація
Дякую вашій двоюрідній бабусі
Любов може перемагати коли завзято й вдало знищуєш ворога. Це та стадія боротьби - любов до знищення ворога - яка слідує за ненавистю. Це неначе любов Творця до свого невдалого створіння, яке ще може послужити кращим сворінням, наприклад у вигляді чорнозему.
Дякую за вашу історію!
Мені здається, у українців забагато родичів у росії. Час це виправити і викинути зі свого життя промосковських родичів.
а мнее сдается каждый третий украинец ждёт узкий мир, а каждый пятый сливает информацию врагу за бабки..увы
@@КолымКагалым все вірно, тобі "сдается" 😂 перехрестись і йди до біса
Але дуже легко викидати родичів чужих людей.
Через двадцять років цимиродичами будуть депортовані нині росією діти....(
У мене 90 відсотків з россії...
Моя мама має проросійські погляди... і мені дуже важко. Ми родом із Донецька, тому для нас війна почалася ще у 2014 році(на тей час жили у Києві). Тоді я була зовсім малою (добре-добре, закінчувала старшу школу), тому, коли мама говорила, що це "сепаратисти проти України", я вірила. І тоді всім, окрім тих, хто був із Донеччини, було байдуже. Тому я продовжувала слухати маму.
А потім настав 2015 рік. Я повністю виїхала за кордон навчатися і була дуже віддалена від ситуації в країні. Мама продовжувала розповідати мені, як усе погано в Донецьку, які хороші люди там залишилися і яка погана українська армія. Я вірила, адже мама не може брехати, правда?
На початку повномасштабної війни я все ще була за кордоном і дуже далеко. Тому, коли все почалося... я була в ахуї. А потім зрозуміла, що те, що кажуть мої друзі, і те, що говорить мама, не збігається. І я така: "А, моя мама проросійська". Це був жах. Знаєте, що сталося далі? Вона (разом із молодшим братом) переїхала до Русні. Перше, що я сказала (на той момент я вже здогадувалася, що вона хоче це зробити): "Я до вас не приїду. Ніяк. Ні в гості, ні надовго". На мене дуже образилися.
І тепер уся моя сім’я переїхала до Русні. Вони поїхали до наших знайомих, які виїхали з Донецька незадовго до цього. Цих людей я вважала сім’єю, але з ними вже давно не спілкуюся, та й зараз не спілкуюся. Не проблема.
А от із мамою все інакше. Тому що, незважаючи на все (і не тільки на війну), вона - моя мама, і я її люблю. Я не можу перестати з нею спілкуватися.
Зараз наші розмови для мене відчуваються, як мінне поле. Зачепиш одну з "проблемних" тем - і буде вибух. Якось переконувати її немає сенсу. Я намагалася, але мене не слухали. Вона в цілому мене не слухає, немов я все ще дитина: "Ти тут не живеш", "ти не знаєш, що реально відбувається в Україні", "там (в Україні) все погано", "тут (у Русні) все добре" , тощо.
З моменту переїзду почалися дифірамби про те, як там усе прекрасно. Без коментарів.
Розповідати, як це все на мене впливає, не буду - усе дуже погано.
Хочеться, щоб усе було просто білим чи чорним, а воно, сцуко, кольору багна.
Дякую за прочитання моєї історії.
Це правда, що родичі в росії не вірять своїм рідним, а вірять своєму «телевізору». Безнадійно намагатися достукатися - не чують і не почують. Навіть якщо на них ракети полетять, не зміняться. Тому що навіть в Україні бачимо таких самих проросійських родичів, хоча вони вже скільки часу бачать російські ракети над своїми головами. Безнадійно. Тільки відокремлюватися від таких потрібно.
Дякую за вашу історію!
Мій чоловік народився і до вступу до вишу жив на расіі. З 14-го року поступово припиняв спілкування з ріднею за парєбріком. Остання тітонька, яка здавалася найпритомнішою, пообіцяла на початку лютого 22-го року, що вони захоплять Київ за три дні й пішла за російським кораблем.
Місяць тому її донька поховала чоловіка, який боронив Харків. І раптом зʼясувалося, що то не вони збиралися «Київ за три дні», це «амєріканци нас пасорілі». І взагалі в них «тоже пално маладих мальчікав харонят». Про що взагалі з ними можна розмовляти? Це жінка не з-за Уралу, вона живе в 20 км від України, має в Харкові дочку, трьох онуків та племінника. До війни постійно сюди їздила, лікувалась тут місяцями, розповідала «какіє в Харькавє всє дображелатєльниє».
Яка пропаганда здатна на таке? Ні, це той випадок, коли зерна впали в дуже добре підготовлений ґрунт.
Путін тільки зняв маски з росіян, які тепер не соромляться того, що в них було в середені.
З початком повномасштабного вторгнення викреслила 2/3 великої родини в Криму, мовчазні друзі пішли туди ж. До цього всі 8 років намагалася вести діалог, слухати та пояснювати. У лютому 2022 після моїх дзвінків під обстрілами в Ірпені і їхнього розгубленого «нє всьо так адназначна» послала далеко і більше не спілкувалася. Бо все було доволі однозначно, а тому, що я бачила особисто, боялися повірити. Що ж.
Є дуже протилежні приклади поведінки близьких, тож за деяку діяльність особисто після звільнення здаватиму причетних в СБУ, без жодної жалості до їхніх дітей, бо моя донька мала всі шанси не вибратись з окупації Київщини.
Таких сімейних трагедій багато, тому треба підтримувати один одного.
У 2014 році так, спроби до побудови діалогу були, але швидко закінчилися. У 2022 році розмов бути не може. Куля в лоб, так куля в лоб. До речі, усі наші "гнилі гілки" родини там - це педагоги, що закінчили консерваторію, психологи з визначним ім'ям, менеджери високої ланки, майже усі з магістратурами. Отже, куля в лоб має бути обов'язковою, бо такі індивіди - розумні, тому і небезпечні. А я не хочу, щоб у моїх дітей були проблеми з цими вишкребками. Ніколи знову. Дякую за цікаві сюжети💛💙
Слова дуже розумної людини. Підтримую на 100 відсотків!!!
ты умная такая и всё твой поколение, принесла войну своим детям, допустила 22й год и теперь дети гибнут потому что вы не остановили войну тогда
@@КолымКагалымя хто тут такий москворотий? Чи не твої співрозмовники російські тут ведуть війну?
@@КолымКагалым Вы начали, вам ее и останавливать тогда было.
@@КолымКагалым. Мы выбрали вариант, при котором жертв меньше. При капитуляции, как ты говоришь "остановке войны" жертв было бы больше на порядки.
Мій покійний тато - росіянин, вся родина по його лінії там, на далекому сході. На росії в мене було також і багато друзів. Після початку повномасштабного вторгнення я наївно думала, що просто ці люди не знають правди, що тут коять їхні війська, і треба їм просто розповісти і вони все зрозуміють і не будуть підтримувати війну. Ну бо це ж логічно і очевидно. Але виявилося, що там анти-логіка і зомбоване повторення всього, що транслює їм скабєєво-соловйовщина. Один "друг" спокійно так запитав мене десь на 5й день, як ніби я жадаю приходу рускаваміра: "ну як там у вас справи? Глибоко вже вдалося просунутися російським військам?". Я йому відповіла: "так, дуже глибоко. У сміттєві пакети. Або в землю". Він сказав, що не розуміє, що це я таке маю на увазі 🤦🏻♀️. Я зрозуміла, що переконати їх нереально, і тому я буду просто пхати їм в очі факти про звірства їхнього вєлікодєржавія в Україні. Я просто надсилала їм зняті відео, повідомлення про злочини окупантів. Вони спочатку благали мене перестати, а потім самі мене блокували. Втрати не відчуваю, бо такі родичі-друзі мені й не потрібні. Відчуваю тільки жах від усвідомлення масштабу загибелі мізків в російських головах і скільки біди це поки що несе нам, а не їм.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво)
Ми ніколи і нікого не зможемо там переконати. Якщо після жахіть Маріуполя мої маріупольські родичи говорять, що у всьому винна Україна, то інших важелів впливу я просто не можу уявити. Змиритися і викреслити тих людей з життя, крапка.
Ніяких "зміритися"! Тільки суд, Гаага, шибениця!
Зло має бути засуджене і покаране!
ВІДПОВІДЬ: ПРИПИНИТИ. родичів не обирають, а свою долю, гідність і честь чи негідність, манкурство і зрадництво, обирають свідомо. ДЛЯ ВСІХ ТУГОДУМІВ ЩЕ РАЗ - ПРИПИНИТИ.
У нас немає стільки ракет щоб до них достукатися.
Достукатися - неможливо. Після стількох років вже і стукати нема куди. Вся людяність там померла
+++
100%!!!
Tak jak USa zrobili z BIZONAMI -tez tak Was wyczyszcza doprowadza ze zostanie Was tyle ile zostalo bezmyslnych BIZONOW z 36 mln zostalo 500 szt.
В мене вся родина окрім мами і тата є росіянами та зросійщеними грузинами. Батьки тата переїхали в Крим і активно працювали над його русифікацією. Дід є письменником та більшу частину життя працював в музеї чехова, організовував усілякі події та фестивалі пов’язані з російською мовою та російськими письменниками. З боку мами вони всі переїхали на росію і стали фанатами путіна. Коротше 99% родини там і всі підтримують війну. Ні з ким не спілкуюсь. Абсолютно нема бажання їм нічого доводити бо давно вже помітила таку річ: бувало, що ніби поговорили з кимось з них і вони начебто почули мене.. а наступного дня - ніби нічого не сталося, знов та ж сама риторика. Тому це немає сенсу, це гнилі нюхи які невзмозі збагнути те, що ми намагаємося донести. Ми вже пробували налагоджувати контакт і цивільно щось там пояснювати. Це не спрацювало. Тепер давайте припинемо ці загравання і відокремимось від тієї гнилі усіма можливими способами, щоб вони не смерділи і не отруювали наше життя.
Мій двоюрідний брат народився у Києві, виріс і виучився у Києві. Після КПІ направили на роботу у Ленінград. Там і живе. Підпав під пропаганду РПЦ. Ще десь у 2009-2010. Вже тоді з ним стало важко спілкуватися. А зараз це абсолютний рашист. У 22-му розповідав нам про "ракети добра". Не спілкуємося зовсім.
Пишу все це до того, що в нас і досі працює філія РПЦ. Доки вони будуть промивати нашим людям мізки?
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Коли я поскражилася своїм родічам,що в нас були обстріли і багато дітей та людей загинуло,мені відповили" ти сама зробила свій вибір" жити у війні" у тебе була змога виїхати за кордон " і до речі це сказали родічи,клтрі живуть у Канаді навіть не в Росії,ось так
так і деякі українці говорять
Дякую за таку важливу і болючу тему!
В мене теж є такий досвід. Я з окупованної території. Спілкування з батьками на рівні нейтральних тем, десь раз на місяц, в коротких переписках. Переконувати сенсу нема. Вони вважають, що "нєт мєста лучше чєм росія"... ну ок, в мене зовсім інші погляди. Я навіть не сказала, що виізджаю. Просто відправила повідомленя постфактум, що я теперь в іншій країні. Болісно, звичайно, це переживала, і переживаю. Але, якщо чесно, то вже всеодно, що про мене думають. Це мій вибір.
Слава Україні! Героям слава!
Мій дід на початку повномасштабної війни жив в Каховці. Ми з родичами умовляли виїхати їх і в нас вдалося. Виїжджали через росію та потім Естонію, доїхали до Польщі. Ми допомогли оформиться, знайти житло, та забезпечити грошима їм було не комфортно, тому ми відправили їх до України. Знову таки дали житло, попросили волонтерів надати їжу. В них було все добре, но після 5 місяців проживання вони вирішили, що ми всі повинні їм купити нове житло. Звичайно ніхто не підтримав їх, бо вони і так жили в квартирі, з світом та теплом (але без води), видавали їжу якої в них було достатньо, зробили їм інтернет, та телебачення. Зазвичай старі люди сидять вдома, трохи гуляють, скучно їм грубо кажучи то в них зародилася ідея повернутися до окупаційних теріторій бо сусіди, які там жили їм розповідали про сотні тисяч рублів, які вони отримають кожен місяц, нема обстрилів, є вода, світ, газ, і все там шикарно. А вони вже собі надумали там, що приїдуть зароблять якийсь мільйон і куплять собі квартиру, та і взяли і поїхали до Польщі, к красному кресту щоб допомогли приїхати до окупованої Каховки. Ми їм дзвонили, писали, кричали на них, проте результаті вони вирішили, що краще поїхати до русні та заробити той міфічний мільйон на квартиру та жити в "гарних умовах, а ніж залишитися в Україні, бачити своїх синів, доньок, внуків, жити свої остані гарні роки. Ні, вони вирішили і поїхали на расею за грошима, за екстрімом бо дома не сиділось їм. Там то їм не подобалось, там сьо, тут квартиру не захотіли купити, там ще щось... І як з такими родичами спілкуватися, я про них вже майже забув, проте все не розумію цих людей.
Це психотип «совєтські люди». Їм все мають «дати та забезпечити», і розуміють «ні» тільки з грубої «руки зверху».. бо тоді це справжнє ні . Співчуваю
а шо червоний хрест повертає людей на окуповані території?
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво)
@@natak.2287цікаво дізнатись продовження десь через рік
В мене прошитий батько, причому по сектантській лініі. Святая Русь, духовный щит, ось це все. Все життя живе в Україні, в малесенькому містечку, сам з українського села. Як? ЯК? Мінімізував спілкування. Тільки на побутові теми.
Дякую за вашу історію!
Да, Русь, тіки при Кієві і від Києва. Андрій боголюбський вкрав ікону в Вишгороді, пішов війною на Київ в перший тиждень Великого посту, розграбував церкви православні на Русі. Їхній "патріархат" богопротівна сатанінська структура, побудована на богохульстві, крадіжках, вбивствах, брехні.
Припинила спілкування з батьками 3 квітня 2022. Термоніво забрала дітей назад до Києва, бо розуміла, що починаю втрачати глузд. І правильно зробила, бо тоді тільки почали з'являтися новини зі звільненої Бучі. І якби я ще хоч день послухала про "інсценіровки", як до того чула про "справедливу розплату для українських нациків" (коли розбомбили роддом в Маріуполі, Ретровіль в Києві), точно з'їхала б з глузду. Зараз спілкуємося 5 разів на рік - вітання з днем народження, розмови дуже короткі ні про що. Вони ображені на мене, а я досі їх ненавиджу. Здоров'я дало збій. Розумію, що, мабуть, потрібен психолог, бо нескінченно носити цю злість дуже шкідливо.
Уточню, що мова йде про людей, які проживають у Вінницькій області і все життя там жили. Родичі в Росії теж є, але вже давно не спілкуємося, й зараз думки немає починати.
"мова йде про людей, які проживають у Вінницькій області" ЖЕСТЬ😮
треш, щиро співчуваю, шо з такими людьми доводилось рости
@@justanotheremptychannel8851 , дякую за підтримку. Варто сказати, що не все завжди було погано. Звичайна середньостатистична сім'я, по багатьом міркам - благополучна. Патріотичних почуттів ні в кого ніколи не спостерігалося, не знаю звідки вони взялися у мене. Я не радію розриву стосунків з батьками, але вирішила, що в 37 років вже можу собі дозволити не зраджувати себе.
@@ivanshvets9848 , так, на жаль. Велика біда - супутникова тарілка. Батько завжди дивився політичну пропаганду на рос ТБ, маму підсадив на початку повномаштабного. І дуже швидко й вона повірила. Якби не супутник, може, так би й залишалися аполітичними пенсіонерами з відсутністю критичного мислення.
Співчуваю. Розумію, бо дуже важко спілкуюсь зі своїми. Мама в Харкові під бомбами розповідає про інсценіровки в Маріуполі і Бучі. І все це із-за нас, наскакали на Майдані. І хоч і розмовляємо дуже коротко ні про що, все одно мені встигають , ,вставить мозги"
І розповісти цитату з розсмі. І потім трясе тиждень. Чужого за кораблем можна спокійно відправити. А шо робити, як це батьки? Виснажує((
Не розумію виправдання - "мізки промили". В 21 сторіччі мізки промити можна тільки тим, хто сам внутрішньо підтримує варварів і сам злодій. Моральна людина ніколи не буде підтримувати вбивства людей в іншій країні, буде проти загарбницької війни, тотальної брехні, не свободи. Неможливо бути не обізнаним в інформаційному світі. Коли тисячі руцкіх кожного дня приїжджали до України до родичів, а потім називали її "нацистскою", то це говорить тілько про підлість цих нелюдів. Українці повинні зрозуміти, що таких родичів у вас немає. Просто забути. Викреслити з життя. У мене був такий родич в Харькові, якого я знайшла незадовго до повномасштабної війни. Він навіть не етнічний українець, має балтійське коріння, однак народився тут та жив усе життя. Коли він казав мені, що в так званом "днр" краще, ніж в Україні, і що українські ЗМІ все брешуть, то я просто забула про нього. Кожного дня хвилююсь за харьків'ян, але не за нього та йому подібних. Інша родичка на расії розумна, адекватна людина. З нею я спілкуюсь із задоволенням. Не вірю в зазомбованість, вірю в наявність ознаків - чи ти людина, чи нелюдь.
Не погоджуся. Дійсно можна промити. Є дослідження на ці теми, є приклад захисників палестинців (хоча є море інформації про їх тероризм, брехню і пропаганду). Тому не варто недооцінювати. Але це не є однозначним виправданням, все складніше.
В 21 сторіччі, змінились технології промивання мізків, вони досить досконалі.
Розумієте, моральність - це теж результат пропаганди, просто це пропаганда правильних цінностей зі сторони батьків. Тому можна сказати, що всі хороші люди були піддані хорошій пропаганді
@@UrgentSnooker Зі сторони батьків, це виховання, навчання та власний приклад. Я-би таке не називав пропагандою. Часто пропаганда будується на брехні та маніпуляціям, на такому довіру дітей до батьків не побудуєш.
@@_Cheshirecat._ у росіян завжди існувала зверхність до українців - як в простого народу, так і в еліти. Тому пропаганда лягає на багатосотлітній грунт. Як ви поясните, наприклад, приклади українофобії в Одесі чи Харкові, та й практично кожному русифікованому місті? Агресори ідентифікують себе із панівною групою, а українці для них унтерменші. Пропаганда лише роздуває і доводить до найвищої "точки кипіння" те, що завжди було всередині росіян чи тих, хто себе з ними ідентифікує.
Частина моїх родичів відпала ще у 2004 році, друга вже у 2014. Після 2024 тільки один подзвонив і вибачився. Хай йдуть лісом.
Вибачили?
@@hq4635 всі послані лісом
Никогда не извинялся и не буду (я не лох и мне не за что), с частью родственников с Украиной общаюсь и продолжаю поддерживать
@@vladimirthegreen6097мы тут ночи напролёт не спим и ждём что ты извинишься, «не лох». 🤡
@vladimirthegreen6097 а з іншою частиною родичів в Україні чому не спілкуєтесь?
На початку окупації Криму в 2014 році мої близькі люди радісно розказували як "удачно сдалась в/ч" під Євпаторією "пока командір-западєнєц добірался с отпуска".
Більше спілкування не було
Я з Євпаторії. Там все гниє.. З родичами спілкуватись не можу
Родичі є, проблем зі спілкуванням немає. Бо немає спілкування- немає проблем 🎉
Аналогічно
Я з Донецька , виїхала тільки в серпні 2022, я з мамою за Україну, інші проросійські, я з ними не спілкуюсь, тільки вітаю з новим роком, з днем народженням, все. З приводу формування світогляду, коли почалась війна мені тільки виповнилось 12 року, і я цілих два роки через оточення і школу була за рашку, в 2016 я виїхала в Маріуполь, а згодом в Харків, не переїхала, а просто у гості, і зрозуміла що щось мене обманювали, і я почала цікавитись історією, дивитись новими, і самостійно сформувала свій світогляд. В 2022 вже вирішила остаточно виїхати з окупованої, тепер я не вʼїзна туди, але вірю в ЗСУ, і що я зможу повернутись в Український Донецьк
Теж сподіваюсь!
В мене так бувша сестра з пітєру розказувала про мальчіка в трусіках,дамбілі бамбас і якійсь там всратий полк. І з такою впевненістю,ніби вона була учасницею/очевидцем всіх тих подій;це всьо палітіка…короче,коли я її запитала чи бачила вона хутіна або мідвєдєва на фронті? Нє,то яка ж це палітіка,там звичайні люди це все жахіття творять і тд. В загальному я її послала до всіх чортів. Немає в мене більше сестри. Та й судячи по її позиції - насправді ніколи і не було. Мені не шкода. Шкода,що взагалі колись почали спілкуватися.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво)
Я саме так ,,втратила" рідного брата,який 40 років прожив в росії,тому він ,,політикою не інтересується"
Натомість Ви маєте мільйони рідних, які бажають і Вам і собі і оточуючим кращої долі
Взаємно, тільки мій навпаки - у колишньому політрук🤡 і постійно жив в Україні
Втратив рідну сестру, двоюрідну та кращого друга.
Дякую захисникам України за мужність і героїзм, дякую автору за працю.
Моя мама з'їздила до її родичів на роzію в 17 років , це було десь на початку 70х .Вони навіть не готували їсти, пиячили усі починаючи з дітей 9-10рочків...і НЕНАВИДІЛИ НАС УКРАЇНЦІВ...отака .... малята..Мама наварила борщу і прийшла уся "дєрєвня" і всі їй розповідали , які ми хохли поганці. Так що сумнівно якось стосовно родичів, які продовжують підтримувати це жахіття ((
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Це класика! Свекруха розповідала таку саму історію з дитинства...як вона приїхала до якихось родичів, її обзивали хохлушкою, вважали меншовартісною і жаліли а самі в такій безбожній брудній ніщеті і п'янстві, що просто гидко було дивитися...
❤ДЯКУЮ ЗСУ ЗА ТЕ ЩО МИ ЖИВІ ❤СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ ❤❤БОЖЕ БЕРЕЖИ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ ❤
Відео з терапевтичним ефектом, дякую за нього 😁
Є проросійські родичі. Даю раду тим, що обмежую з ними спілкування. Вишенькою на торті була пропозиція поїхати в росію і отримати російський паспорт, "поки ще можна".
Мені таке саме пропонували 😂
Неадекватні люди.
Топ пропозиція😂
Подожди если им по тв начнут иное показывать то через полгода переобуются, по крайней мере большинство. У меня так же с семьёй
@@vladimirthegreen6097 скорее бы уже! Мне иногда кажется, что они не переобуются, а конкретно по фазе сдвинутся от горя, что россиюшку развалили, власть захватили англо-саксы и теперь льют им в уши свои иноагентские враки
Моя сім'я - це приклад духовного падіння і тотальної заздрості. У моєї прабабці було 3 дочки, що народилися в Україні. 2 з них одружилися на росіянах, третя у віці 15 років вийшла заміж за мого діда-комуніста в Україні, який в свою чергу теж відправив дочку на росію до тих родичів, яка теж вийшла заміж на росії. І ось так наплодивши дітей, з'явилися родичі на росії, які срали на вулиці на росії, але кожного літа обʼїдали наші українські овочі і фрукти, лікувалися у нас, дрочили на росію, змінюючи світогляд усіх нащадків. На це пішло 50 років. Я і моя сестра єдині, що залишилися на боці України. Всі ці тварюки ведуть щасливе життя виїхавши з окупованих південних територій до окупованого Криму чи краснодару, працють там, платять податки, які йдуть на ракети. Моя матір написала мені тону бруду в месенджер на початку квітня 2022, після чого ми перервали спілкування. Чи існує у проросійських "людей" любов до своїх дочок? Ні. Ненависть? Так.
Моя маман також давно виїхала до росії і стала зомбована. Але вона і до цього не мала до мене теплих почуттів. Ставлення її було як сусідка.
@@СветланаСвет-ю3к ми скривджені батьками, але маємо достатньо сили духу, щоб усвідомити себе і знайти людей, які нас любитимуть. Дякую за ваш коментар і що поділилися своїм досвідом. Мені стало легше.
😢
Наші "родичі" після 24 лютого жодного разу ані подзвонили, ані написали - писала й дзвонила я, інформуючи їх про вибухи, ночі у підвалах і постійний ризик загинути. Вони стверджували, що ми "багато чого не знаємо", а на відео з допитів рос.військових, які прямо говорили про наказ захоплення українських територій, відповідали "досить таке надсилати". Після кількох місяців спроб достукатися до їхньої свідомості я зрозуміла, що мої зусилля марні.
ого ви тему підняли!
Я перестала спілкуватися з родичами та знайомими взагалі, мене після Бучі їхні повідомлення "как дела?" вивертають
Так, після Бучі я їм не пробачу
Тільки тоді, коли із російського телевізора скажуть, що росіяни не правильно вчинили (чи "ми помилялись", чи нова влада прийде), тільки тоді загальна маса почне змінювати свою думку. Зараз у мене немає спілкування із Z- прошитими. Вони не витримують моїх доказів, фактів.
Але настане час, коли наввипередки росіяни будуть показувати лояльність і навіть будуть хизуватись українським корінням. Марченки, Харченки , Мирошники, Коваленки, Дудники, Денисенки..... почнуть називати себе українцями, а не росіянами (а не руссськими) .
Я здивований, перечитав дуже багато коментарів і жодного рашистського, дуже гарно пропрацьований контент який не дає навіть приводу рашистам щось коментувати, браво
Зайшла почитати коментарі та поділитися своїм горем. Моя мама та її партнер виїхали з Херсона перед звільненням. Виїхали і до на не доїхали,а отримали сертифікати і купили собі квартиру на півдні рашки. Дуже важко. Взагалі не говоримо вже про війну. Спочатку місяцями не спілкувалися, потім потроху почала писати, дзвонити. Але навіть зараз мені пече у грудях при кожній розмові.
Саме парадоксальне це те, що вона вихователька у садочку. Але роств та некритичність зробило свою справу і вона навіть під обстрілом у перші дні війни не вірила,що то русня прийшла нас вбивати,а не звільняти.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Мій дядько був українцем, але після розпаду срср залишився в Мурманську, служив у їхньому флоті. Перший раз ми побачились десь у 2003-2007, чи навіть раніше, пам'ятаю він щось ляпнув про "внєшніє управлєніє" та хвалив путіна, хоча тоді й гадки не мав до чого це йде, тоді мені було років 10-13. Чесно кажучи, нічого українського від нього я не відчув, і це при тому що мій дід був 100% україномовним. Потім ще приїзджав після 2014, десь трохи засумнівався, але не надовго, в 2022 було ясно, що він на гачку, хоча через деякий час його наче відпустило і він не хотів це обговорювати. І от в жовтні 2022 його не стало, помер в лікарні, начебто від серцевої хвороби, хоча наскільки пам'ятаю він був достатньо здоровий. Підозріло. В нього залишилися дружина, яка працює вчителькою, та донька. Мама час від часу обмінюється з дружиною повідомленнями, вітає зі святами, та не більше. І наче в тієї є якісь сумніви, але на Новий Рік вона по Вайберу прислала якусь дичину з Пєтром I, ну тобто це глухий кут. З моєю двоюрідною сестрою я не спілкувався з підліткового віку, вона приїзджала в Київ раніше, та їй взагалі плювати на те що відбувається, таке враження. Мама якось показувала її профіль вконтактє, а там вона щось писала про "что такоє русская культура? Ето нєчто большее...", далі дивитись не став, це було десь в 2019. Не думаю, що коли-небудь буду з ними спілкуватись у майбутньому, хоча надія вмирає останньою.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Той випадок, коли жодного родича за порєбріком ніколи не було, коли ти жодного разу не був у рашці!)) І дуже сподіваюся, що ніколи там не буду! Але цікаво було почути історії інших.
Ну ще історія:
8 березня 2022, Запоріжжя, виє сирена, продуктів у магазинах меньшає та меньшає, як і ліків, бо більшість аптек взагалі позакривалися. Тривога, дощова погода, біжиш під вий сирени ( бо кацапські літаки тоді підлітали до міста) з продуктами батькам старим. І тут дзвінок по вайберу з млскви " Поздравляю с 8 марта!!!! Женского счастья тебе! Удачи!"
😡
Уявляєте мою реакцію?
Я на всю вулицю орала " Вообще без мозгов? У нас бомбежки ваши!!!! Идите ви со своим 8 марта куда подальше!!!!"
Той випадок, коли 90 відсотків родичів з раші, кожне літо в дитинстві проводив у раші, сім'я російськомовна, але зараз ми волонтеримо, допомагаємо армії, а раша з майже усіма родичами йде...ну ви зрозуміли куди)
Подяка каналу за потрібні теми, роби як маєш і буде те,що буде. Україна переможе
Дякувати Богу в мене немає родичив на теріторії падалі під назвою рашка! Але , навіть якщо б були, одразу б заблокувала! Бо нема кому пояснювати!!! Марна праця і нерви!!!
Є супер дальні родичі в Краснодарі. Але ніколи з ними не спілкувався. Тьотя з ними говорила в березні 22 року. То вони внєпалітікі і на вибори не ходять.
Як прилетіло в Краснодарі по НПЗ, відчув хвилини радості. 😊😊
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом компетентної допомоги армії «Повернись живим» для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Ми збираємо три мільйони гривень. Усі зібрані гроші спрямуємо на транспорт, зв’язок та облаштування пункту управління батальйону, який зараз активно працює на Купʼянському напрямку. Долучитись можна за прямим посиланням: send.monobank.ua/jar/8fHf4ik5U4
Зрабіце відэа на тэму :што рабіць, калі родзіч з Украіны і ён ватны.
Тема болюча і актуальна. Дуже хочеться, щоб у родичів настало прозріння, прийшло розуміння відповідальності і щире розкаяння. Але це має бути цілеспрямоване роззомбування населення
Болотяники і на Гаагу можуть сказати "то фсьо фейк". Бо коли в них немає жодних аргументів - вони витягують з рукава "всі нам заздрять!".
Там путінізм головного мозку!
Чому Ной ізраїльтян 40 років водив по пустелі? Щоб вмер останній, хто пам'ятав египетське рабство...має пройти 40 років, поки не вмре останній, хто бачив путлєра.
Навмисне радянська імперія змішувала народи - росіян в Україну працювати направляли, українців на урал чи ще далі. Оце і мають українці так багато родичив на болотах.
У 2014 була така думка що ось скоро родичи на росії зрозуміють правду. Зараз спілкування припинилось.
Вони пішли в отріцалово, питали чи моє місто вже росія, і все таке. А потім звинуватили у всіх гріхах. Не має сенсу намагатись з ними спілкуватись
Важлива тема, одразу вподобайка. І перше зауваження: правильно застосунок, не додаток. Щодо контакту з родичами з Росії, спілкувався декілька разів після початку вторгнення з їхньої ініціативи. Напруження у спілкуванні більше ніж усього іншого. Мою позицію про відповідальність усіх росіян родичі, звісно, заперечують. Це при тому, що вони проти війни, але то все Путін, не вони.
@@user-3y7vb6op9m ми говоримо про відповідальність, не про провину. В них немає відповіді на запитання, що вони робили особисто, щоб війни не сталося та як вони сприяли або не сприяли війні. Значення слів застосунок і додаток мені зрозумілі.
@@user-3y7vb6op9m вони як громадяни росії несуть відповідальність за дії влади, подобається їм це чи ні.
@@user-3y7vb6op9mсанкции норм работают, у большинства нет возможности уехать чисто финансово.
Пу и компания никоим образом не легетимна. Реально за пу процентов 60. Остальные молчат так как либо швабра либо бутылка
Ох, ну Вам ще пощастило, у Вас ще наче більш-менш притомні родичі. Може з часом навіть щось у них всередині йокне...
А якщо стукала 25 років і безрезультатно - все одно родичі обирали "навіки разом".
А після 2019 припинила стукати.
А після 24.02.2022 перестала спілкуватися.
А вони лізуть, що весь час доводиться відбиватися.
То ж марно було відпочатку переконувати, бо "руській мір" це свідомо обраний світогляд. Навіть бомби безсилі його змінити.
Моторошно від усвідомлення, що любима Руїна триває і руськомірна більшість знищує українську меншість разом зі своїми "братьямі".
Дякую за вашу історію!
Маю тітку і двох братів на расєї. Тітку я навіть не намагався переконати, вона ще в 2014 дала все про себе зрозуміти. А от з двоюрідним братом і його дружиною намагався на початку 2022 ще спілкуватися, але після їх відповіді "У наших СМИ все в порядке..." я зрозумів що це немає сенсу і припинив будь яке спілкування.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
В мене як у Сергія: родич - це не привід для знайомства. Не маю дурних в своєму оточенні з 1990 року.
Маю "родичів" в росії. Останній раз спілкувалися у березні 2022 і то подзвонила я перша. Мені сказали, що мене прийдуть і звільнять, треба потерпіти. За всі рази прильотів у моє місто - вони ні разу не подзвонили, не написали.
Поздрави от България ✌️
Хотя со стороньi легко рассуждать,но...важнее то что в головах и делах ,а не общее ДНК.
Как и видно из тех истории ДНК то родственное а вот душа,мозги и ❤-нет.
Желаю вам вьiстоят и победит!
Дякую за підтримку! За съжаление българите не винаги разбират кой е прав в тази война, така че благодаря, че върнахте надеждата!
@@RuthenianGirl Уфф,глупостта е интернационално явление и нелечимо при това.
А кой е прав,много е просто- прав е този,който се брани и защитава .
Кой е виновен - този който напада.
Удивително е,че има немалко хора които явно не го разбират.
@@annapetrova198 ❤️
Кровь и ДНК также важны, не нужно сразу выкидывать самим этих людей из жизни, но и предавать свои взгляды тоже не надо
В мого родича є вже якийсь прогрес, то казав, що Буча то фейк, хоча я з Бучі і була там в окупації, а тепер каже, не треба мене перекладати на мене чужу вину, це вони зробили, а я не при чому. Впевнена, що скоро скаже, що я взагалі такого не говорив, ти щось переплутала)
Так і будзе.Як і пра тры дні яны ўжо кажуць, што ніколі не казалі )
@@Belarus2025F вони вже не кажуть що захоплять Україну за 3 дні, вони вже кажуть що то Україна напала на росію.
@@ГенеральныйСекретарьЦККПК а пра Гіркіна што кажуць ?Матаролу і іншых грамадзян рф?
Прикро, але в мене тітка проросійська. При цьому вона живе у Полтаві і у лайт версії верзе усю оту російську дурню. Особисто я з нею не спілкуюсь - з нею говорить моя мати. Але вони ледь не при кожній розмові сваряться до крику і потім довго не говорять. Інколи думаю - яке тв тітка дивиться чи яке радіо слухає якщо у неї типово російські аргументи. Звісно, можливо, це вплив її чоловіка - він з росії і був військовим. Свого часу саме він перепрошив тітку, що росія класна, а Україна то таке. Як результат, вона вірить, що Україна сама обстрілює Харків. Хоча у мене досі батько у Харкові і каже, що все летить з рос сторони. Але тітку це не переконує.
А у мене з кумою так. Вийшла вдруге заміж, за росіянця, який в дитинстві переїхав сюди, в Україну. З дитинства блін! Але йому, усе життя живучи тут, рабсія рідніша, і маЦковський патріархат. Перепрошив мою куму, її сестру, мого похресника, зробивши їх зомбаками. Дивляться рососійське іпсо, оцю всю муру про ісесвітня змова, америка сатанинська, ми самі винні у війні бандери і душегуби, рососія велика і свята і т.д і т.п. Я вже настільки рідко дзвоню зараз, що розумію, що це все - кінець відносин. Радію тільки за похресника - перші роки він вівся на цю тотальну пропаганду, а коли закінчив школу і пішов в правовий технікум - одразу мізки стали на місце. Тож з Ним ми спілкуємося часто і по довгу. Розумний хлопчина❤️.
І місце проживання їх, на секундочку - Київ! Це взагалі як? Якось, декілька років тому, коли я сварилася з кумом (як виявилося в останнє), я у нього запитала: то чому ж ти не їдеш в рососіюшку, якщо там все так гарно, і як тобі треба? І отримала відповідь, після якої я забанила його скрізь: а я не хочу отсюда уезжать. Я хочу что бы тут было, как там. 🤦🏼♀️🤦🏼♀️🤦🏼♀️ Це все для мене пояснило одразу і назавжди.
@@ludakruglik Ага, інколи однієї людини достатньо аби перепрошити всю родину. А ось ця відповідь : " не хочу отсюда уезжать. Я хочу что бы тут было, как там" - її і моя тітка дає.
Патэнцыйны ждун ,які можа яшчэ і ракеты наводзіць...
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Мені здається що насправді кожен із нас десь всередині розуміє кого є сенс переконувати в чомусь, а кого ні, тільки іноді дуже боляче собі в цьому зізнатись.
Якщо їх вже переконали що власні діти, батьки, сестри, брати, сусіди їх ненавидять, що весь світ проти них і хоче їм тільки зла і вони мають так само хотіти всім зла бо так працює цей світ, то там нема більше з чим говорити, там більше нема людини в нашому розумінні. Там залишається тільки перелякана макака, оточена іншими переляканими макаками яка може тільки шкіритись. Розмотувати таке це роки напруженої роботи психіатрів, а не дзвінки родичів, нажаль
Моя сестра із сімʼєю виїхала літом 2022 року із Бахмута у краснодар поставивши всіх перед фактом коли здійснила це, це співпало на день мого весілля, коли вона мені подзвонила і сказала це між привітаннями , що зараз в Криму та збираються їхати дали та фразу « ну і что, у меня деті в море купаются» це було точкою в нашому спілкуванні з нею, подальша комунікація здійснюється тільки на теми батьків а моя ненависть до неї немає меж.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Дяка за важливу та актуальну роботу! Слава Україні! 💙💛
💯 % моїх родичів в рашке. Я та сама чудернацька гілка в їхній родині. Якби мене запитали, що я робила вісім років - я питалася достукатись до них! А після повномасштабного, після чергової атаки на Київ, стоячі на балконі, де все було в диму, сама подзвонила мамі… «Мам, нас ваши бомбят круглосуточно! Спим по очереди!», відповідь « А ты хотела, чтобы нас бомбили?» Це остання розмова з мамою. И тиша. Їх не турбує, як тут їхні донька та онука. Болить? Так. В мене не тільки вкрали спокій та мир, поставивши життя на паузу, вкрали плани на майбутнє, а рідна мати вбила і моє минуле… Ностальгію по берізках як рукою змахнуло) І якщо спочатку чекала повідомлень, то зараз НЕ ХОЧУ!
Моя родина - Україна!
А моя свекруха чоловікові, своєму сину сказала-по вас же не попало...
із запізненням пишу коментар до цього відео, хочу насамперед подякувати за висвітлення цієї чутливої та водночас важливої теми!
мені не пощастило двічі. в мене не просто проросійські родичі, а токсичні батьки - з контролем над твоїми поглядами, діями, вчинками, навіть колом спілкування чи грошима.
дуже довго тема людей, у яких є родичі з проросійськими поглядами (навіть не в РФ, а саме в Україні) після 2014 року дещо замовчувалась. чимало людей з такими поглядами є невидимими - ніхто навіть не дізнається, що вони за Росію, бо ті люди самі бояться поплатитися за свою позицію. і довгий час це було предметом маніпуляцій, зокрема, з боку моїх батьків (які, до речі, талановиті лікарі, але в плані політики, вибачте, повні дегенерати). вони заявляють про те, що їм обмежують свободу слова, що давало їм підстави звинувачувати Україну в авторитаризмі та нацизмі (те, що не можна вільно висловлювати проросійські погляди). я довго намагався з ними сперечатися, ще з часів Революції Гідності, щодо оцінки подій. мені здавалося, що те, що я бачу на власні очі (або по телевізору), - це якраз і є те, чого не можна допускати (не можна було, щоб влада Януковича доводила людей до необхідності протестувати, потім - до вбивств). водночас батьки, апелюючи до "віку" і "досвіду", засуджували протестувальників, були дуже нещасні, що осб раптом з'явились якісь "майдауни", які "забрали в них життя" тим, що влаштували "держпереворот". їхні доходи реально впали, але в цьому вони насамперед звинувачували Україну, а не Росію, яка підтримувала владу Януковича і потім влаштувала війну. потім пішли далі історії з запереченням присутності їхніх військ ("іхтамнєт"), причетності до збиття малайзійського Боїнга. кульмінацією стала сварка на підвищених тонах у мій день народження, коли через політичні погляди посварилися мій батько та моя хрещена мати... це мене травмувало психологічно надовго, і зламало. до того ж, українська інформаційна політика не була тоді такою розвиненою, як зараз, і російські наративи тотально домінували.
я, незважаючи на це, закінчив школу (хоч і мав завжди дивні несформовані погляди, блукаючи постійно в намаганнях знайти, хто правий, а хто винен - бо всі переконували, що "правди не існує"), пішов в університет. вища освіта (навіть дві) дозволили мені хоча б ненадовго вийти з порочного кола та зустрітися з колом зовсім інших людей. але через те, що я не мав взагалі досвіду нормальної соціалізації, то ні з ким і не вдалося завести дружбу, стосунки. мені пощастило, що я вступив на журналістику - там були люди з позицією, які змогли в мені закласти хоч якісь зерна сумніву, і потім я вже поступово для себе почав розплутувати нитки, хто ж насправді розпочав війну в 14 році і хто воює проти нас уже сотнями років. але навіть під кінець 1 курсу я не міг себе вважати морально стійкою людиною.
тим не менш, незважаючи на весь мій досвід (я наприклад часто зустрічав у групі людей ЛГБТ, і вони були цілком норм), це ніяк не переконувало батьків і не змінювало їхній світогляд на краще. і вийшло так, що, при всіх їхніх задекларованих бажаннях розвитку, щастя та здоров'я - в підсумку деградують дедалі більше вони, чіпляючись за минуле. шкода, що також заручником батьківського виховання наразі є мій молодший брат (імовірно, з аутизмом), але тут я вже не можу впливати на процес його виховання, не можу переконати батьків, що їх треба виховувати так, а не інакше. що треба врешті звернутися до спеціаліста, щоб з'ясувати, чи є проблеми з аутизмом. бо в нього і справді така якась дивна поведінка.
з 2022 року - що далі, то гірше. якщо раніше були спочатку дискусії просто про політику, то тепер банально навіть дискусії про те, що я маю робити, а що не маю робити. нав'язування мені агресивного страху перед ТЦК, наприклад, маніпуляції на тему мобілізації (що всіх пускають на м'ясо, а нашого ж синочку треба від цього врятувати, від цієї "злочинної влади"). і в блекаутах теж у батьків винна не Росія, а "Володимир Олександрович", який втемну "продає електроенергію та заробляє на цьому". хоча ж нібито є відкрита інфа на сайті того ж ENTSO-E про імпорт/експорт е/е щоденно і там по експорту останніми днями завжди нулі (якщо це саме експорт, а не перетоки). вони і на ТЦК мене зламали, до речі, змусивши здобувати далі освіту за вищим рівнем, аби отримати відстрочку (а потім ще й далі нав'язували мені думки, щоб знайти спосіб виїхати за кордон (я себе думками питаю - а як, через Тису, чи що, зовсім там подуріли вони)). хоча я думаю, що все ж таки скоро наважуся піти з родини (бо вже стало нестерпно) та візьму академвідпустку. а там - мобілізують, не мобілізують - я вже став з цього приводу похуїстом, вибачте. бо розумію, що всі казки про контрнаступ так і залишилися казками, і ця реальність з нами - надовго. і, крім того, я бачу, що навіть в часи війни в решти людей якось життя триває, навіть попри війну - в моїй же родині повна апатія, зневіра і при цьому тотальна віра в свою правоту, що всі довкола - ненормальні та неадекватні.
і головне - вони ж навіть не дають безболісно сепаруватися. заявляють, що я тоді про них маю повністю забути. і цим мене ще більше ранять (оскільки вони все ж таки мої рідні, і я не збирався з ними поривати, відрікатися від них). а вони в своїй гарячці - УВАГА - дійшли до обіцянки, що в разі моєї сепарації вони знайдуть собі іншу дитину (візьмуть собі з дитбудинку) і та "дитбудинівська" дитина нібито точно буде вдячна їм за "порятунок" і за "сімейне життя" (на відміну від мене, такого-сякого невдячного, в якого стільки вклали грошей та ресурсів, а він тепер поводиться не так, як ми - егоїстичні батьки - хочемо).
всім мирного неба і нетоксичних батьків! дякую, Суспільне Культура! дякую ведучій! дякую чоловікові ведучої за те, що він нас (і мене, зокрема) захищає.
Братан, звернися до психолога, таку дічуху в одну кабіну не вивезти, це реально забагато. Я дійсно раджу вам звернутись ло психолога, щоб пропрацювати хоч якусь частину ваших складнощів. Не варте воно таких нервів це все
Дякую за це відео!
Дуже корисно і приємно відчути себе не одинокою у цьму стані гілки дерева, яка проросла у бік України 😅
Спілкування, з ким вийшло, я обірвала повністю. Лише з мамою підтримую спілкування в певних мехаж, не торкаючись політики, бо це одразу сварка і деструктив. Нажаль.
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшла нова серія блогу "Прощавай, імперіє!", можливо, вас зацікавить)
Достукатись до родичів можна фпв-дроном, чи просто, кулею. А так, воно не має сенсу. Бо це практично, релігійна війна з їх боку.
Або лікувати у психушці від тотальної всепоглинаючої шизофренії , ускладненої " вєлічієм на фоні імперіалізму", та спровокованої відсутності освіти, мізків, совісті
@@ОльгаАнатолиевна-п8ъЛікувати в псіхушці всю божевільну країну (рашу),вважаю,не представляється можливим.Вони і так є як одна (скільки їх там ,до 140 млн.) величезна божевільня.
@user-kz6oy5eo3i так, але куля дешевше. Лікувати краще наших.
Дякую. В мене якісь дуже дальні родичі, яких я і зовсім не знаю, тому я в привілейованій позиції.
Дуже боляче,особливо коли це твої батьки,коли байдужість така,що аж зашкалює😢
Щіро дякую вам за випуск,дуже корисно ❤️
Віримо в Україну💪Та тримаємо стрій💪💪💪Все буде Україна💙💛💙💛💙💛
Немає чого стукати, хіба по їхнім зомбованим головам! Звичайно, припинити спілкування та обірвати будь-який зв'язок! Будьмо гідними своїх пращурів та ЗСУ! СЛАВА ЗСУ! СЛАВА УКРАЇНІ!🇺🇦✌❤🖤
Дуже цікава журналістка. І приємно було слухати гостей. Дякую!
Мої родичі живуть на росії. До війни часто приїжджали до нас. Мама радо приймала їх, старалася чим покраще пригостити, а коли почалася війна, то родич подзвонив і сказав: " Скоро прилечу и сброшу рядом , а то и по голове". Він військовий льотчик. От така родинна любов вийшла.
Дякую за цю тему, дуже корисна дискусія
Гарний контент. Подякував. Продовжуйте, будь ласка, нам всім потрібно виговорити все це, щоб полишити назавжди і рухатись вперед.
Дякую вам за ваші важливі відео 💚
Дякую Вам! Слава Україні!
Моя сестра, з якою ми спілкувалися у форматі лише коли в когось день народження чи привітати з ін важливим святом,подзвонила мені в квітні 22 з прокльонами, бо її чоловіка задвухсотили під Києвом. Мовляв її діти залишилися сиротами. Якийсь час я намагалася дізнатися, що він там робив і чому приїхав вбивати тітку з її сім'єю, яка жила в Києві. Але то все було даремно: прокльони і матюки, все що вона мені говорила. Я просто заблокувала їх усіх. Хай живуть в своєму жаху і болоті.
Дякую за ваші змістовні та аналітичні випуски, завжди цікаво вас слухати. Слава ЗСУ!
Будьмо відвертими, родичі бувають різні. Сподіваюся, що є розум в різних людей
Суспільне, ви супер! Це важлива і дуже актуальна тема, дякую за випуск! Ви круті! 💙💛❤
У мене є бабуся-комуністка, яка дивиться російські канали і на свята, коли всі трохм випивати, вона починала "а от харашо же жилі в савєцком свюзє...", на що у мене та притомної частини родичів починалося справедливе обурення. Зараз вона живе в окупації біля Азовського моря і радіє російському паспорту, однак я з нею не спілкуюся, бо не бачу сенсу
Дякую за вашу історію! Це сумно. До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
🍀💙💛 *_"Хай квітне український RUclips"_*
/ Владлен Мараєв /
@@user-3y7vb6op9mі шо?
Дякую за чергове відео! З задоволенням слідкую за кожним випуском ❤
Я забула про їх існування. Спочатку було боляче і важко, бо ми були близькими. Зараз пофіг. Ну були, а тепер немає. Для мене вони померли.
Як я вас розумію. таке ж саме
Дякую! Цікаво, важливо, хоч Бог зберіг мене від такого спілкування: немає там родичів, немає проблем. Але про це необхідно говорити...
Я припинила спілкування с родичами в росії. Хоча вони і не люблять путіна, але вважають, що у нас фашизм. Я їх ненавиджу!
Безумовно розмовляти треба, це навертає притомних та невротизує непритомних (що теж корисно). Але для цього треба мати певні навички і тренувати увагу, аби бумеранг не прилетів. Тож в ідеалі були б тренінги конфліктного спілкування державним коштом.
Щиро дякую Суспільне культура за неймовірно важливу справу задля перемоги України!Ви найкращі!!!
Дуже подобаються ваші випуски!!!
Дякую Вам за Вашу працю. Тема дуже потрібна.
Так, в мене є сестра. Рідна. У 2016 я допомогла їй зі своєю родиною переїхати з України у Європу. Після повномасштабного вторгнення я перейшла у побуті на українську, але не вимагала це робити від інших. Одного разу вона просто не пустила мене в дім. Сказала, що не хоче чути українську в своєму дому. Це було для мене так дико. Але вона з чоловіком цілими днями дивляться російське телебачення за 1 євро на місяць (місцеве тв 25 євро - дорого) ми вже 2 роки не спілкуємося
Дякую за вашу історію! До речі, у нас вийшов новий випуск, можливо, вам буде цікаво
Цілими днями дивляться тв, тобто не працюють, мову не вчать? Може їм пора в рашку? В джобцентр написати
Боже, яка дичина. Дуже сумно
А в мене батьки в окупованій території і ми більше не не спілкуємось взагалі більше, спочатку 22 намагалась щось пояснити, потім вирішила, що мені і без цього проблем вистачає. Я живу а Харкові, тут постійні обстріли, а вони мені про біо лабораторії кажуть
Співчуваю вам .
Дякую за підняту тему
Родичі є, але де живуть і що думають незнаю, контактів немає.
Памятаю одну колегу по роботі вона ж сусідка по общагі, коли вийшла на пенсію поїхала до батьків на рашку, потім приїзжає років через три , щоб продати своє житло. І яка вона була зла і недоброзичлива. Я побачила її вітаюся починаю розпитувати, а вона як вовк дивиться і каже що продає майно і швидко буде їхати від бандерівців. Я була дуже здивована її агресією до мене і зрозуміла, що поживши в іншому середовищі вона змінилася в гіршу сторону.
Разом працювали на заводі, жили по сусідству тоді все нормально було, а тут на тобі " бандерівці". Тупі, ледачі раби первобитні і більш нічого.
Дякую за сюжет. Неймовірно тверезий підхід.
Болюча та актуальна тема для наших громадян. Вподобайка каналу за роботу
Коментар від автора дослідження, яке цитували напочатку ;)
Так, на початку вторгнення ми зробили це опитування. Загалом моя позиція (у співавторів вона може бути іншою), що переконати людей просто розмовами не можна
Дякую вам за вашу роботу!)
У мене, нажаль, є родичі у так званій "росії", хоч я з ними не близький. Мій дядько з Воронежа заключив контракт і пішов на "сво" в осени минулого року, а вже у лютому 2024 він був ліквідований. В день коли я про це дізнався у мене була абсолютна радість і позитив від цієї новини мене ще довго зігрівав.
👌💥 я б теж раділа))