ЛЮТА 💛💙 Найдовше село в Закарпатті (23.11.2021) 🌿
HTML-код
- Опубликовано: 21 янв 2024
- З Вас Лайк та Підписка ! Щоб не пропустити нові відео.
🌸 Please support our "Like" and "Channel Subscription" videos. Thank you! It motivates me to shoot new interesting videos.
💛💙 Люта - село у Великоберезнянському районі, яке є кінцевим пунктом шосейної дороги. Розташоване на річці Лютянка. Потрапити у Люту можна повз Вишку через невеличкий перевал десь біля 600 м над рівнем моря.
Населення становить близько 2500 осіб.
🌸 Liuta is a village in the Velykyi Bereznyi district, which is the end point of the road. It is located on the river Liutianka. You can get to Liuta by passing the tower through a small pass at an altitude of about 600 meters above sea level.
The population is about 2500 people.
💛💙 Історія.
Перші жителі в цих місцях появились близько середини XIII століття, коли виникло понад 25 поселень в Ужанській домінії. Всі села Ужанської домінії у 80-х роках XIII століття були віддані угорським королем Андрієм III ужанському жупану Петру Петуні, володіння якого в 1320 році перейшли до рук феодалів Другетів, союзників угорського короля Роберта Анжуйського. Другети володіли Лютою аж до XVII століття.
Село було побудоване у 1567 році. Тоді тут нараховувалися всього дві родини. Та кількість переселенців збільшувалася. У 1588 тут проживали 12 господарств. У 1599 село перенесло епідемію і зменшилось населення - тоді тут налічувалися 6 родин.
Пізніші назви села у 1728-, 1773- Lyutta, 1913-Havasköz. У 1629-1630 рр. поблизу Лютої діяли опришки Лапшуна з Стужиці.
Уже у 1715 тут мешкали 39 сімейств. Також на той момент там працювали два водяні млини. У джерелах під 1715 згадується дерев'яна церква св. Миколая Чудотворця. Вона знаходилася у чудовому стані та у 1874 році згоріла.
Протягом першої половини XIX століття Люта значно зросла. Тут налічувалося 109 дворів, у яких проживало 1014 чоловік. Все більша частина населення починала займатись ремеслом. З початку XIX століття в Лютій діяла лісопилка. Пила приводилась в рух верхньобійним водяним колесом. На лісопилці виготовляли дошки для спорудження жител та мостів. Інтенсивна розробка лісів була пов'язана деякою мірою з німецькою колонізацією. В Люту прибули вихідці з Швабії: Райке, Лавер та інші, нащадки яких і по сьогодні проживають у селі. Внаслідок цього в Лютій значно розширилось виробництво дощок, дранки, клепки тощо. Використовували працю селян Лютої і на випалюванні вугілля, виробництві поташу та заготівлі лісу.
В Лютій швидко зростали лісові промисли, розвиток яких зумовлював великий попит на пиломатеріали і ділову деревину. З кожним роком збільшувався обсяг сплавів по річці Лютянці до Дубринича і далі. В 1896 році на лісопилці, замість верхньобійного водяного колеса, було встановлено паровий двигун, а замість однієї простої пили - 2 розпилювальні рами і циркулярний верстат. На лісопилці тоді працювало близько 30 чоловік постійних робітників.
У 1862 році на кошти селян у Лютій була збудована перша народна школа, де вчили дітей читати і писати. Проте основна увага приділялася співу, читанню біблії і закону божому. Діти відвідували школу тільки взимку, коли не було польових робіт. Наприкінці XIX століття було відкрито ще 4 класи парафіяльної школи, навчання в якій проводилося угорською мовою.
В роки першої світової імперіалістичної війни до австро-угорської армії було мобілізовано близько 130 чол. У населення забирали коней, підводи, часто проводились реквізиції зерна, примусово реалізовувалась військова позика.
Церква Різдва пр. богородиці. 1882.
Село здавна було релігійним центром, де перебували окружні церковні намісники. В 1751 р. згадують дерев'яну церкву св. Миколи, у доброму стані, з двома дзвонами, «красними образами всіми украшена». В церкві села Сухий зберігається Требник, на форзаці якого тодішній парох А. Бачинський записав: «Нечаяний пожар святой церкви Лютянськой 13-го декабря 1874 р., день уторок, серед полудня, великое сокровище риз і сребром і златієм покритих книг сожжено.»
Після пожежі змуровано з каменю на Мікулівській землі і посвячено св. Миколі Чудотворцю теперішню базилічну церкву, яку датують за шематизмом 1915 р. Трирядний іконостас зробив Петро Ковалицький. На початку 1920-х років завалилася вежа і церкву довелося перебудовувати. У 1930-х роках у церкву вдарила блискавка. Храм оновлено в 1938 р. Після 1945 р. змінено присвяту церкви. Малювання в інтер'єрі виконав художник Іван Андрішко в 1976 р.
Лютянський греко-католицький священик Іван Лелекач перебував у радянських концтаборах з 1947 до 1955 р.
На свято Петра і Павла у цьому селі палять великі ватри на лісових виступах, урочищах, полонинах.
#люта #село #подорожуючивулицями #селолюта #найдовшесело #селовгорах #гірськесело #селоілюди #закарпаття #ukraine
#ukrainianvillage
Дякую❤
Приємно побачити село де пройшло дитинство подяка оператору
Дякую Гарно. Підписуйтесь! Буде ще багато цікавого.
Прекрасне село,але як не буде дороги то скоро і села не буде!Спасибі автору відео,подивився,ніби дома побував!!!!!Друзі долучайтеся, пишіть свої думки,пропозиції та враження.😊
Ok🎉
Не пиши дурницю. Є ще такі села що і магазина в селі не має. З пятидесяти хат, живуть лиш в вісімнадцяти, а всі інші пустують і розвалюються.Автобус не їздить. І це в 25 км від Мукачева. Люди у нас всі бідні і виживають як можуть. Дякую автору за фільм. Я побував дома.
Саме бідне і задрипане село
Вільногірськ краще
)
Не пиши дурницю. Є ще такі села що і магазина в селі не має. З пятидесяти хат, живуть лиш в вісімнадцяти, а всі інші пустують і розвалюються.Автобус не їздить. І це в 25 км від Мукачева. Люди у нас всі бідні і виживають як можуть. Дякую автору за фільм. Я побував дома.