Як це - бути мамою дитини з аутизмом || Голосний подкаст #5
HTML-код
- Опубликовано: 5 авг 2024
- У гостях нового випуску «Голосного подкасту» - Олена Пшенична, мама дитини з розладом спектра аутизму (РСА), журналістка та консультантка проєктів для дітей з РСА благодійного фонду «Голоси дітей»
У подкасті Олена Пшенична розповість:
🔹як дізналася, що в її дитини аутизм;
🔹 як це - бути мамою дитини з аутизмом;
🔹 як це - думати, чи заговорить він, чи приймуть його до школи, чи з’являться в нього друзі.
Про виклики й складнощі, з якими стикаються батьки дітей з РСА, дивіться в розмові із засновниками благодійного фонду «Голоси дітей» Оленою Розвадовською та Азадом Сафаровим.
00:00 Інтро
04:02 Як Олена дізналася, що в її сина аутизм?
07:11 «А мій теж пізно заговорив»
09:24 Про стадії прийняття
12:15 Як прийняли рішення розповісти в соцмережах про аутизм сина
15:41 Простою мовою: що таке аутизм?
17:40 Яку реакцію оточуючих боляче сприймати мамі дитини з РСА
18:32 Аутизм - це не хвороба, вона не передається через повітря
20:44 Про міф, що всі люди з аутизмом - геніальні
23:45 Як війна впливає на дітей з аутизмом?
29:18 «Ти не можеш розслабитися, в тебе немає на це часу»
34:55 Чому дітей з РСА не хочуть брати в дитсадки
37:04 «Всі трирічки кусають одне одного, але не у всіх них діагноз»
39:30 Не «особята і аутята». Як не варто називати дітей з аутизмом
45:59 Як пояснити дітям про дитину з аутизмом?
54:23 Про відсутність інклюзії: «Вона дроби ділить, а попу витерти не може?»
55:15 Не діти мають підлаштовуються під школу
01:03:18 Про стосунки зі старшою донькою
01:05:39 Якою Олена була в дитинстві?
01:11:24 Як відчепитися від своєї дитини?
Попередні випуски «Голосного подкасту»:
• Марічка Падалко: матер...
• Війна, діти та казка п...
• Різдво в депортації: д...
• Оскар, «Голоси дітей» ...
Долучайтесь до спільноти «Голосів дітей» у соцмережах:
Instagram: / voices_of_children
Facebook: / voicesofchildren.eng
/ voicesofchildren.ua
Донат на психологічну, психосоціальну і гуманітарну допомогу дітям: voices.org.ua/donat/
З початку війни в Україні мільйони дітей або покинули країну, або стали внутрішньо переміщеними особами. Сотні дітей загинули, ще більше - зазнали поранень. Діти України🇺🇦 потребують допомоги та захисту.
Безоплатна психологічна підтримка для дітей і батьків, які постраждали від війни 0800 210 106. Або залишайте заявку в Telegram за номером: +38 099 198 57 95
ДЯКУЮ!
Прослухав на одному диханні.
Я батько аутиста і був приємно здивований, що в Україні знайшлися Люди і в такому форматі висвітлили це питання.
Я живу в Ізраїлі , і моїм діткам починаючи з дитячого садочка розповідають про людей, дітей з особливостями. В дитячий садочок, приходив чоловік слаблобачачий з собакою поводирем. В школі ідуть дальше, дітей садять в інвалідні крісла і разом з людьми з особливостями, вони разом грають в баскетбол. Для України це дуже важлива тема, це все треба було робити, ще вчора.❤
Про особливих людей говорити постійно потрібно, тому що це завжди на часі. А особливо зараз в Україні.
В мене у дитини синдром дифіциту уваги з гіперактивністю і розлад мовлення. Дівчинці 8 років, дуже висока. І я до 6 років від усих чула, що це вигаданий діагноз. Дитина не вихована, мама не займається і.т п. Коли я почала вивчати цей діагноз, а він теж на все життя, у нас він дуже складний. Ми пройшли дуже великий тяжкий шлях, і ще багато треба пройти. Але, дуже хочеться щоб суспільство сприймало дітей з різними розладами і батьки говорили про інакшість своїм діткам. Дякую за тему і за гостю, це дуже важливі питання. Це про гуманність❤
Розумію. Суспільство не дуже хоче приймати гіперактивних дітей, вони не зручні, виділяються. Що вже казати про РАС. Це сумно.
@@user-ez3sm9sl1l Так, але навіть, якщо відкинути гіперактивність, а взяти дитину з розладом мови, спокійну дитину, але дитині 7 , 8 років і більше. То все одно наслухаєшся, що не займаєшся, дитина сама по собі і т.д. І великий булінг з боку дітей. Дуже багато дітей з нейропсихічними розладами. Спокійна, не спокійна, але якщо не така як усі, то несприймається. Надіюсь ми це пройдемо. І наше суспільство, як у Європейських країнах буде більш досвічене і толерантне.
@@pavelstopchik6230 це вас треба ізолювати, ви приклад людини з низькими моральними цінностями, яка не хоче розвиватись і думає що хтось вигадує синдроми.
@@darri.8968 Я думаю, що ще питання у тому, що дуже довгий час ця інакшість "ламалась" батьками. Я сама маю РДУГ, переважно неуважний тип, і мене постійно закопували (зокрема батьки), що я забудькувата, літаю у хмарах, неуважна, роблю тупі помилки, довго читаю, що я чую, але не слухаю, що я неорганізована, і тд. Я про власний діагноз дізналась не так давно, але зрозуміла, що все, про що мені казали у дитинстві, залишилося, або якось "пристосувалося": щоб щось не забути вдома, я тричі перевіряю себе перед виходом, щось перечитую по 5 раз, щоб перевірити деталі, та інш. Але як би було легше жити, якби знати про такий діагноз з дитинства, і батьки усвідомлювали, що хтось краще засвоює інформацію візуально, а не текстово, хтось думає інакше, у когось інша файлова система збереження данних, чи хтось має певні сенсорні потреби , і вже з сим працюють....
Дякую за тему. Для мене це дуже близька тема. Донечці зараз 5 років.СДВГ, РАС. Вже півтора року знаходимось за кордоном. Донька ходе вже рік в садочок. Є різниця у відношенні суспільства до людей з такою проблемою. Я не знаю скільки часу повинно пройти щоб знищити "совок" в нашому суспільстві...
Якби я була на дитячому майданчику та сказала, щось на кшталт «такий великий і не розмовляє» а мені у відповідь прозвучало , що дитина має аутизм-я б відчула страшенний сором та недолугість. Мабуть я б випарувалась впродовж менш ще ніж 5 хвилин. Думаю, що люди просто можуть відчувати ніяковість і тому йдуть. В мене немає дітей, але працюю з ними. Слухаю Вас і це схоже на підказку, ключик, як діяти, коли зустрічаємо таких людей, великих або малих. Дякую !
здається мені чомусь, що ви би так не сказали
А можна просто сказати:"Пробачте, я не знала". Чому люди так бояться просити вибачення? Всі ми можемо помилятися
а ще можна не лізти до чужих дітей, не давати нікому оцінок, не коментувати чужу поведінку та помилки. Можна подумати, перед тим як щось казати і ще багато варіантів розвитків такого сценарію. Я всього лише хотіла запропонувати свій, чому люди можуть йти. І це відчуття сорому.
Я, як мама дитини аутиста, найбільш за все дратує у сторонніх людей, наприклад коли у громадському транспорті або десь в іншому місці, моя дитина бере (або торкається) з рук сторонньої людини (без дозволу) телефон (або иншу річ), то ця людина замість того щоб адекватно реагувати (ця людина якщо і каже що це її річ, і вона не дозволяє чіпати цю річ) і у той же час посміхається (а посмішка навпаки для дитини це ознака яка підтверджує дію дитини).
Зараз моїй дитині майже 16 років.
У громадському місці (транспорті, парку або в іншому місці), мая дитина іноді ненароком починає дивитись увімкнений телефон, то вона дивиться не для того щоб дізнатись особисту інформацію сторонньої людини, а для того щоб дізнатись якими налаштуваннями користуються інші люди.....
А, то ви просто ідіотка
Я спеціаліст з сенсорної інтеграції, дякую кожній людині, яка дізнається про особливих людей 🩵
а я вам дякую за вибір фаху, це складна робота, але така важлива!
Дякую вам за вашу роботу
Про туалет 57:13 це прям травма дитинства. В моїй школі також були туалети не лише без дверей а і без перегородок. Як у тюрмі. Спробуй зробити усе що тобі потрібно коли ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ стоїть черга із дівчат і палить на тебе.
Яка неймовірна гостя! Я просто в захваті. Не знаю яким, на справді, був внутрішній стан героїні, але викликає неймовірну повагу і захват як круто і достойно героїня справилась, - ми ж бо то вже бачимо результат.
Дякую проєкту і дякую за просвітницьку місію, яку здійснює фонд «Голоси дітей». Насправді, я теж, напевно як і більшість, коли не знаю чогось, то лякаюсь і не знаю як себе поводити: як поводити себе так, щоб це було максимально комфортно для самих діток аутистів, для дорослих людей з аутизмом і для батьків. Бо, з одної сторони не хочеш ненароком нікого образити недоречним словом чи поведінкою, чи вмерти від сорому ляпнувши якусь дурню, а, з іншого боку є абсолютно нормальне щире бажання комунікувати, і пояснювати правильно дітям своїм як комунікувати, що доречно, що недоречно з дітками, які є особливими в певних своїх проявах, і що вони могли б зробити з метою допомогти адаптуватись, в таким чином вносити свій внесок в безбарʼєрність.
І зараз скажу річ, яка може видатись не зовсім, - але я не маю наміру когось образити, особисто мені більше теж чомусь комфортніше звучить «дитина з аутизмом» чи «дитина-аутист» ніж «людина, яка має розлад аутистичного спектру», - оскільки друге містить слово розлад, типу є якийсь лад, а є якийсь розлад. А фраза «він має аутизм» це те саме що «він має особливість».
При тому я розумію, чому вирішили в якийсь момент взяти саме формулювання «людина, яка має розлад аутистисного спектру», адже, з точки зору психоаналізу, всі люди проходять фазу аутизму з першої хвилини свого народження. Повторюсь - всі люди, абсолютно з народження потрапляють на фазу аутизму. Що нас всіх точно обʼєднує. Ця фаза в психіці людини в психоаналітичній сфері так і називається «аутистична фаза розвитку психіки». А це вже про безбарʼєрність для мене. А от далі починаються різні особливості, приблизно 8 млрд особливостей, - як людей у цьому світі.
Доречі у Франції існує підхід не адаптувати нікого ні під кого, і не корегувати програмами корекції, розробленими з метою «підлаштувати» так би мовити максимально під нормотиповість і соціум, а дозволити дитині соціолізовуватись але просто бути просто такою як вона є, лишатись субʼєктом власного світосприйняття, і що стосується роботи з дітками з аутизмом то там існує дитячий центр «Зелений будинок» (здається їх мережа), підхід в якому запровадила в 70-х видатна дитяча психоаналітикиня Француаза Дольто, автор книг «на стороні дитини» і «на стороні підлітка». В «зелених будинках», між іншим, різні діти перебувають з різними особливостями, в оточенні вихователів, психологів, психоаналітиків, батьків, але їх мета не корегувати нікого і не адаптувати під соціум, а лише супроводжувати в їх особливих субʼєктивних способах функціонування, не перекреслюючи таким чином їх потреби як субʼєктів. Я багато чула про «зелений будинок» від психоаналітиків, які працюють з дітьми і які їздили туди на стажування, і як на мене такий підхід більше про самого субʼєкта і його індивідуальність у сприйнятті себе і світу.
uhs.in.ua/korisna-informatsiya/stati/1090329-fransuaza-dolto-printsipi-vikhovannya
В Британії просто на 100 років здається люди попереду по безбарєрності. І боюсь, що в цьому сенсі, ми таки як соціум якісь «погані люди» 😢 Моя подруга в Британії, і її син в 2 класі у школі, в них в класі декілька діток з різними особливостями, і всі діти класу абсолютно вміють комунікувати з дитиною з аутизмом з класу, і з 2 дітками, які мають вади слуху розмовляють мовою жестів, і навіть виступаючи на святі, де дитячий хор класу співав пісню, дітки всім класом показували також всі слова мовою жестів для батьків цих діток, теж людей з вадами слуху. Я по відео це дивилась і не знаю чому плакала від того на скільки ж нам до них далеко…
Що стосується відсутності дверей в туалеті шкіл - я з жахом сорому згадую ці спогади вже свого досвіду 🙈🙈🙈, а мій син може терпіти додому, бо він був навчений тому, що ходити в туалет - це інтимна дія, тому ми робимо це за закритими дверима - проте відсутність цих дверей в кабінки обумовлена нормативами безпеки для дітей, затвердженим урядом, типу щоб дитина там не втратила свідомість, а ніхто не знає.
дуже цікаве інтервʼю.
Ми живемо в Словаччині і там поняття інклюзія, це для них щось зовсім не зрозуміле. Садочок проблема, фахівців немає на зайняття. Приїхали назад в Ужгород і це небо і земля. Малий ходить в садочок, навідує зайняття.
І тут можна порівняти як для когось Ужгород це відстале а для когось просто бомба.
В нас внук з таким діагнозом не розмовляв до 4 х років . Але розмовна мова , була каша . Ці діти забирають у всієї сімї дуже багато часу , уваги , терпіння і нервів . Дуже тяжкі роки були з першого по четвертий клас . Не мав терпіння сидіти на уроках, був випадок , що вчитель закрив його в туалеті , щоб мати можливість провести урок . По суті навчання з першого по третій клас не було , потім ковід , це навчання в онлайні , це був страшний суд. Я дуже розумію тих батьків , які мають проблеми з дітьми . Це велика праця , тераіння самовідданність . Але , якщо працювати з дитиною і приділяти увагу , результат буде . Наш хлопчик вже в девятому класі ,до сих пір працює з логопедом , але результат є. Він розумний аж занадто ,але вчитись не хотів . Оці пропуски з 1 по 3 клас , зміна шкіл , потім онлайн навчання зробили свій результат . На сьогоднішній день , зрозумів , що знання потрібні , все життя не будеш грати в ігри . Почав вчитися , пропуски дають про себе знати , тому і репетитори і допоміжні заняття в школі , і так потихеньку викарабкуємось до рівня 4 , по старій шкільній системі оцінювання . Для батьків це дуже важко , але потрібно набратись терпіння і працювати , бо іншого виходк не має . Бажаю всім здоровя , терпіння і звичайно перемоги , щоб дорослі і малі спали спокійно.
Бажаю вам сил, терпіння та наснаги! І всього найкращого вашому хлопчику! Все буде, як що є бажання!
Вчитель закрив в туалеті 🙈🙈🙈 я би посадила такого вчителя
@@nataliavorobeivlog5687 Ви праві . Була з ним розмова серйозна , потім пізніше його звільнили , ще був якийсь проступок вчителем в іншому класі . І що ви думаєте , прийшла молода вчителька , яка знайшла до всіх дітей підхід , і до нашого Олександра також і аж в третій школі навчаючись , нам стало чуть краще жити . В одній з гімназій Облонського району м . Києва , це був жах . По суті першого класу не було . Не читав , не писав . Не хотів ,а про "заставити" не було й думки . Лікувались в клініці , є спеціалізована в Дарницькому районі . Звичайно , шукали спеціалістів , через знайомих , в інтернеті . Дуже , дуже сил , енергії , здоров'я батьків пішло за ці роки , але на сьогоднішній день результат бачимо. Бажаю всім діткам здоров'я і батькам звичайно , і миру . Бо ця війна не додає здоров'я , ні дітям , ні дорослим .
.
Ви розказуєте як вам тяжко,а як було тяжко вчителю і всім дітям ви не думали?Чому не віддали в спеціалізовану школу як що бачили що він не тягне програму?І для чого йому далі вчитися що він буде на роботу ходити?
@@user-nu9fm7yp7n яка ще спеціалізована школа? Це нормальні діти, просто з такими особливостями, вони не хворі?
Вам людина розповідає, що потім прийшла інша вчителька і змогла знайти підхід
Ви хоч уявляєте яка травма може бути для такої дитинки? Вони ж і так багато чого бояться так ще і вчитель його цькував
Дивлюсь відео. Дитині 1 рік і 7 місяців. Плачу, бо сумно і стадія прийняття ще не прийшла...зберусь і будемо працювати далі. 2й день думаю про це. Дякую за відео. Відчуваю, що це челлендж на роки. То й так і буде - доля така...
Сил вам та наснаги ви все зможете 🌞🌻
Коли мама б'є на сполох,а тато каже все ок,тобі здається...
В багатьох так
Яке чудове інтерв’ю і які дурні деякі коментарі(про інклюзію).
Я, аутистка, якщо що. І дуже рада, що мені діагностували аутизм в дорослому віці і я могла вчитись в школі з нейротиповими дітьми.
Це через те що люди не хочуть розвиватись.Вони не розуміють що є різні ступені хвороб,різні ступені особливостей.Це дуже сумно
Ви говорите, грамотно пишете, у вас або Аспергер, або тільки якісь легкі прояви РАС. А є такі випадки, що дитина абсолютно не може себе обслуговувати, навчатися і жити самостійно протягом усього життя. І це дуже жахливе випробування для батьків. І це пригнічує та руйнує їх
Так інклюзія якраз зараз і передбачає одна,дві не нормотопічні дитини в класі.
Я РДУжка і я дуже шкодую, що мені не поставили цей діагноз раніше - в школі, а поставили аж в 31 рік.
Дякую за підняття такої важливої теми. Працюю з такими дітьми. Особливо важко коли дітки працюють з нами, досягають крутих результатів, працюють батьки, а потім вони ідуть в школу і все.... Йде відкат, ти чуєш, що такі діти мають навчатись вдома і не заважати. Потім мамам приходиться ставати злими тітками які ходять і вибивають для своїх дітей того, що і так має бути. Вчителі та асистенти часто не хочуть навіть поцікавитись як з ними працювати, я мовчу про те, щоб вони знали якісь ази. Багато проблем зараз з тим, що інклюзивне начання ніби є але "ніби"
Дуже дякую за тему. Низький уклін мамам таких діток. Працюю з дітьми, бачу їх щодня і нажаль розвиток такої дитини залежить в нашій державі тільки від батьків.
А від кого він повинен залежати,від держави?Від батьків це їхня дитина і їхні проблеми .
Розвиток будь-якої дитини залежить від батьків
Тому що ,якщо не розвивати умовно «нейротипову» дитину і буде педзапущеність,то виникатимуть ті ж труднощі в різних сферах розвитку,що і в «нейровідмінних» діток
Дякую за такий важливий випуск. Про РАС, РСА, ВАС говорять дуже мало. Я пройшов все про що говорить героїня - від порад лікарів "Ще заговорить, не переживайте" - до "Чого ви чекали, чому нічого не робили". А 2 роки часу вже було втрачено! З фахівцями просто сра....а, їх немає, є не "спеціалисти" з трьома дипломами (дорого і ні про що).
Пів життя живу в Британії, моя дитина нейротипова, але якби у нашому оточенні була нетипова дитина- я б залюбки, щоб моя дитина дружила з цією дитиною. Це добре і для соціалізації тієї дитини, і для моєї розуміти, що люди є різні
Сподіваюся люди стануть більш обізнані і в Україні зʼявляться спеціальні безкоштовні організації для соціалізації і допомоги таким діткам.
Це нормальні діти! Кажу як мама такої дитини.
Я теж почала помічати коли дитині було біля 2 років, тоді всі казали це через зчеплення.
Слухаю і прям бачу і розумію Олену, слово в слово.
Дякую що розповідаєте про це❤
Хай всі діти будуть щасливі та здоровеньки 🌸
нормальним діткам не треба спеціальні безкоштовні організації для допомоги їм. без допомоги і підтримки вони не житимуть щасливим і продуктивним життям. для мене і для більшості вони були є і будуть просто хворими людьми. не багатьом сподобається вішати на їх шиї зашморги ще й цих дефектних дітей. співчуття вам і всім мамам яким не пощастило.
@@Belfegor1802 Ви мабудь не до кінця додивилися відео, де пані казала що не всі діти не спроможні піклуватися про себе, і спектр дуже великий.
Тому залиште свої співчуття собі. Хворі ті, хто не хоче сприймати таких дітей і продовжують стверджувати що вони хворі.
А спец. Організації я мала на увазі це місця де такі діти будуть розквітати ще кращі аніж ваші «здорові», бо в до них буде більше любові від вчителів та наставників.
Але що Вам казати, у Вас своє.
Не відповідайте, далі нічого не буде!
@@Belfegor1802"дефектні діти"? Сподіваюсь, ви розумієте, що пишете і коли бумеранг спрацює ви не запитаєте долю "за що мені ці біди?"
Перепрошую. Зараз буде не співчуття. Хочу сказати, що ви неймовірні, як і всі мами діток з РАС. Мої діти поки ще дуже маленькі і я не можу стверджувати, що вони нормотипові, але якщо це так, я обов'язково буду просвітлювати змалечку їх стосовно діток з аутизмом і особливостей спілкування з ними, їх підтримки і допомоги з соціалізацією. Це те, що має робити будь яка мама, незалежно від того, чи є якісь програми на державному рівні. Це про доросле свідоме суспільство.
@@Belfegor1802боооооже яке кончене!
Дуже грамотний і інтелігентний гість💯🌹. Приємно чути і знати,що є настільки свідомі люди
Дуже радію що останнім часом більше говорять про дітей і дорослих з особливими потребами, я сама маю РДУГ/СДУГ і часто стикаюся із тим що люди поняття не мають що це таке, і мені стільки довелося пережити страждань в дитячому і підлітковому віці просто через те що люди дорослі не були освідченні в цьому питанні, мене ламали і змушували бути як всі, і казала: «всі можуть а ти шо нє?»
Мене, напевно, у РДУГ (сама його маю) бісить, коли люди сприймають як щось надумане, або говорять, що він типу є "у всіх"....
@@alisakvasha3088 о так, це знецінення, дуже бісить
Може треба соромитись, але я не знаю як читати РДУК/СДУК.
@@ovalentynagrygorchuk4217 розлад дефіциту уваги і гіперактивності або синдром дефіциту уваги і гіперактивності
@@ovalentynagrygorchuk4217 соромитись не треба, але й не треба соромити те, про що не знаєш)))
РДУГ - це абревіатура до "розлад дефіциту уваги та гіперактивності. СДУГ - те саме, тільки "синдром". Це взаємозамінні поняття - хтось називає це розладом, хтось синдромом, але суті воно не змінює - це розлад виконавчої функції мозку, який впливає на всі аспекти життя: від вміння сидіти "рівно", тобто спокійно, до володіння часовим простором, управління емоціями, і можливістю закінчувати почате
дуже дякую за це інтерв'ю 🤗у мого внука теж аутизм і виявили це вже коли донька евакуювалася до Польщі😢навіть незнаю чи у нашому рідному маленькому містечку ми би змогли допомогти дитині 😢тут було непросто зібрати документи,що дитина потребує спеціальної опіки і це зайняло десь рік,але зараз він ходить у спеціалізований садочок,де всі дітки щ аутизмом і де до кожної дитини прописують програму,що саме йому потрібно.І головне,що ми можемо собі це дозволити,це не коштує великих грошей.Дуже б хотілося,щоб в Україні у дітей з аутизмом була можливість отримувати допомогу спеціалістів 🙏і не за всі гроші світу
В Україні є інклюзія в навчальних закладах,згідно з якою безкоштовно надаються корекційні послуги та прописується індивідуальна програма розвитку ,моніторинг якої відбувається двічі на рік мінімум
Чудовий подкаст. Все зрозуміло, цікаво і корисно. Дякую що інформуєте, бажаю усім добра та міцного здоров'я!
Шановна Олено! Ви розповідаєте про свої взаємовідносини з донькою - а я бачу себе і свою доньку. Як мені тяжко було усвідомити що вона не буде вчитися так як я, не буде відмінницею. Вона - не я, вона зовсім інша. І коли я це зрозуміла, мені стало набагато легше жити. Ви надзвичайно світла людина, бажаю щастя і здоров’я Вам і вашій родині.
Велике вам дякую за висвітлення такої теми. В мене поки немає дітей. Я лесбійка і вже рік живу в Англії зі своєю нареченою.
В Британії інклюзивність на дуже високому рівні і це дозволило мені зрозуміти, наскільки мало я знаю про особливості і потреби деяких людей. Що, перш за все, треба підвищувати рівень власних знань. Бо бути обізнаним це твоя відповідальність, як особистості і громадянки.
Я рідко взаємодію з дітьми і батьками, але мені було дуже важливо почути, як само я можу,у випадку, коли зустріну людину з певними особливостями, поводити себе, аби зробити середовище більш безпечним, комфортним і приймаючим. ❤
Цікавий, теплий, пізнавальний і терапевтичний подкаст про любов і прийняття! Дякую ❤
Дуже боляче коли навіть педагоги говорять що це діти вихідного дня. Дуже боляче це чути.
Боляче, що міністерство здоров’я та освіти нічого не роблять, щоб підготувати вчителів, як правильно комунікувати з такими дітками 🤔
@veronikasalm5683 наразі в навчальних закладах( університети і додаткові курси) є направлення на педагогів які працюють з дітьми з особливими потребами. Тому роблять, просто не всі хочуть вчитись новому..
Я дякую за цю тему, я не мама, я звичайна людина у суспільстві, досить розуміюча сучасні реалії, приймаю дітей із їх реакціями, для мене тема корисна, бо зі сприйняттям в мене немає проблеми, та я точно не була впевнена як правильно себе поводити, якою може буде моя поведінка, щоб не травмувати батьків. Тож я з вдячністю читаю коментарі батьків дітей з аутентичним спектром розладу і дорослих людей з тим самим спектром ❤
Дякую за такий подкаст. Треба більше таких програм, щоб суспільство було обізнаним. Я воджу свою дитину в садок, та пару днів назад вихователька раптом сказала, що в них з'явився хлопчик з аутизмом. Я була дуже неприємно вражена, навіщо вона таке розповідає.
Дякую,пані Олено, за відверту розповідь про Ваш шлях і шлях вашої родини до усвідомлення,що життя продовжується і треба вчитися і змінюватися.
Олена, ви своїм голосом так тепло огортаєте. Дякую, що ділитесь своїм досвідом 🫶🏼
Дякую дуже, переглянула на одному диханні. Слідкую за пані Оленою в інстаграм. Але, слухати її - одне задоволення, така щирість, манірність, розум. Я працювала з РАС реально років 10 тому, як спеціаліст. Сьогодні реально вже далеко продвинулися в цій темі. Дякую за вашу працю
А я не можу знайти Олену в інста..(
В нашому суспільстві просто немає цієї теми. Я маю на увазі, що нас не навчають як реагувати, що є деякі «мамаші» тикають і кажуть на дитину з обмеженими можливостями «інвалід», то це ж і батьки не розуміють як реагувати, ну і елементарної вихованості немає в цих питаннях.
Навчають багато років, людям не цікаво 🤗
Маю дитину з рдуг, неважка форма, але скільки я наслухалась про невихованість й інших непотрібних порад від батьків. Скільки я чула від "спеціалістів", що немає рдуг, бо дитина може сидіти, а потім через деякий час "так, тепер я бачу що є проблеми".
Було б добре освітлювати ще й тему рдуг, бо про аутизм вже хоч трохи знають, а дітей з рдуг досі всі вважають "невихованими" й мають купу стереотипів щодо них, навіть в колах спеціалістів.
Випадково попався випуск, я, як молода мама, дуже вам вдячна за таку корисну інформацію . Дуже важлива тема. Зміни починаються з людей🙏. Нам треба вчити нове покоління і в собі робити коритировку дорослих бути толерантними, нажаль наслідки війни будуть печальні((
Дякую за подкаст! Надзвичайно потрібна тема. Часто на дитячих майчанчиках і в інших громадських місцях реально лячно образити дітей і РАС і їхніх батьків своєю реакцією. Тому така інформація потрібна не оише дітям в садочках і школах , але і всім дорослим. Дякую) Гостя - неймовірна! У неї талант простими словами поясновати не прості теми.
Це свідчить що мама прийняла цю історію
Дякую за цей подкаст❤
Дякую вам за просвітницьку роботу. І хоча наразі у близькому колі в мене немає дітей/людей з РАС, для мене дуже важливо знати і розвивати в собі толерантність до інакшості інших. Ви слушно зауважили, що після війни у нас буде дуже багато різних людей з різними відмінностями. І знання має стати тою силою, яка подолає морок.
Дякую! Дуже цікавий випуск!
Дякую. Це було потрібно послухати.
Дякую! Корисна інформація
Дякую за важливу інформацію.
Дякую за такі важливі теми!
Дякую! Дуже інформативно та зрозуміло.
Дуже цікавий подкаст!👍✨
Дякую за важливу тему!
❤❤❤❤
Все що треба цім дітям це справжня любов
І дуже придивлятися і робити їм радість
Моєму сину 19
20 із 30 по casd
Дуже важко бути батьками такої людтни
Багато подорожувати
Плавти
Робить що завгодно щоб порадувати
Ні що так не розвиває як радість і позитивні ємоціі
❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤
Батькам бажаю прийняття!!!!!
Прийняття починається з нас!!!!
Це високий рівень
Дякую за чудову розмову! Підписка, вподобайка, комент💙💛
Дякую ведучим,дуже цікаво і пізнавально.Розіслала всім колегам.
Дякую, що висвітлюєте такі важливі теми! Нам всім треба вчитися поводити себе з відмінними від нас людьми як слід. Не знаю, чи можна навчити людей похилого віку, так би мовити, родом з радянських часів, такому. Але, діти 90-х, такі як я, точно можуть освоїти правильне ставлення до людей з особливими потребами. Нічого складного тут немає. Тільки треба мати людяність і бажання змінюватись!
Дякую гості. Насолода ....
Спасибі за корисну інформацію. Підписка.
Дякую! Дуже цікавий, актуальний і важливий ефір!❤
Лайк оформлений. Цікавий гість і не менш цікава тема. Послухав залюбки✔
Цікавий подкаст, неймовірна спікерка, яка дуже відверто поділилася своїм досвідом. Це було інформативно і важливо ❤
Дуже вдччна вам за це інтерв'ю!! Дуже корисно! Простими словами, зрозуміло, ясно.
Класно, дуже важлива тема для мене
Дякую, Олено! Наша історія один-в-один. І син теж Андрій. І такого ж віку.
Дякую за чудовий ефір! п. Олена, сил та наснаги для реалізації Вашого проєкту!
Дякую за важливий ефір! Будь ласка продовжуйте!
Випадково натрапила на це відео, на одному диханні додивилася до кінця. Дякую.
Дякую за чудовий подкаст 🩷 Було б дуже цікаво послухати про нейровідмінних діток із РДУГ
Дуже важлива тема. Надзвичайно цікаво було послухати.
Дякую за дуже важливі питання і відповіді! Вуілому за бесіду!
Навіть здалося замало ефірного часу!
Дякую вам
Дуже дякую за те що піднімаєте такі теми, хотілося б почути думку різних спеціалістів на цю проблему,та історії інших батьків,та як вони дають раду собі та своїм дітям з таким діагнозом.
Не просто таким сім'ям, суспільство не готово до безбар'єрності, до простору для всіх. Складнощі на кожному кроці, суспільство не вивчає інформацію
Дякую за етер
Дуже потрібну роботу проводите! Вдячна❤
Можу приєднатися до ваших підкастів і радо допомогати, як мати дитини з аутизмом.
Добре, що у вас був такий вибір! А у дітей, яки уїхали в Німеччину. У них не було вибору.
Яке шикарне інтервью❤
Дуже інформативне відео! Є діти чи немає, послухати корисно і цікаво. Дуже доступно, дякую🙏🏻🥹🧡
Дуже цікаве внтервью, дякую за підняття такої впжливої теми!
Дякую ща те що тепер знаю як можно пояснити своїй донці про діточок, чи дорослих які мають інвалідність, якусь особливість...
Велике дякую🫶
Дуже корисна розмова, щиро дякую. Виховую дитину з вадами слуху.
Дякую за подкаст і за розкриття такої цікавої, і головне, важливої теми.
Нажаль більшість людей які подивляться відео, це люди які особисто зіштовхнулися з людьми з РАС.😢
Дякую за гарний матеріал!!!! Так, це довгий марафонський забіг, непростий, але така даність, Життя прекрасне, рухаємось вперед)
Яка красива, в усіх розуміннях, жінка
Засновники каналу, будь ласка, продовжуйте. Дякую всім. Вела діалог в думках, як наче була в студії
Давно підписана на Олену - вона чудова, з її дописів дізналась про багато ньюансів взаємодії з дітьми (та батьками) з РАС. Дуже чудове вийшло інтерв'ю, сподіваюсь, багато людей його побачить
Дякую за це інтерв'ю!Про це треба говорити. Я маю доньку з аутизмом, шкода що наше суспільство не хоче нічого про це знати.
а зачем обществу об этом знать? чтобы что?
Чудове інтерв'ю. Дуже не вистачає подібних розмов з батьками таких діток. Простою мовою, не діагнозами, а сами як батьки.
Какая молодец.
Дякую, було багато потрібної інформації і відповідей на важливі питання!
Колись викладала англійську в школі англійської мови. У колеги в групі був хлопчик з розладом аутичного спектру. Він говорив, єдиною його проблемою було те, що він міг встати і побігти до чогось, відволіктись. З ним завжди була мама, яка його повертала на місце і колега в принципі не відволікалась на нього. Одного дня, батьки всіх діток в тій групі прийшли з протестом, щоб того хлопчика виключили з їх групи. Як результат, ще до того як школа прийняла якесь рішення, мама хлопчика забрала його, щоб просто не повертатись і не дивитись тим батькам в очі. Як же сумно було на це дивитись, хлопчик був надзвичайно розумний і позитивний..
Усіх мам з особливими дітьми просто обіймаю ❤
Сама маю сина з РАС
Памʼятаю коли почала помічати щось не те
Памʼятаю як нам поставили РАС
Памʼятаю геть усе
Зараз я люблю свого сина ще більш за все на світі
Досі відбиваюсь від різних людей які до нього говорять і кажуть мені прямо в лице: ви щось робіть бо шось не хоче говорити
Тепер відразу як якась баба до нього говорить а він мовчить, чи зачіпає його якось, я просто кажу він аутист і він не говорить, не чіпайте його
Але так може і не залишитись кола спілкування
В мене син аутист і дуже важко було бігти зі свого міста із-за обстрілів …. Досі важко на новому місці. У сина був сильний відкат після зміни місця.
Дивлюсь це відео і плачу😢
Я з нетерпінням буду чекати від вас подкаст про дітей із рдуг
Неймовірна жінка
Про це треба говорити розробляти закони на рівні Держави. В нас мало інформації про аутизм на телебаченні треба розповідати що це таке.
Цікаво дуже. Дякую
Я працювала помічником вихователя в інклюзивному садочку, в нас в групі були дітки з аутизмом, і ми дуже тішились і тішимось працюючи з та тим дітками, їхніми досягненнями, шкода, що цей садочок закордоном, а не в Україні. Ви правильно говорите, таких діточок не потрібно ізолювати від суспільства. Діти з того садочку, вже відразу розуміли спостерігаючи за дітками з аутизмом, що вони інші, і завжди допомогали їм
Неймовірний подкаст.
Люди повинні знати більше про такі сім‘і.
Щоб люди були більш тактовніші один до одного
а зачем мне знать про такие семьи? чтобы что? у меня своих проблем хватает. Это проблемы родителей. Я доначу на ЗСУ, если не это, то я лучше детдомовским помогу,
Якщо діти кричать, верещать, падають на підлогу і т д - це руйнує психіку здорових дітей. Здорових дорослих. Ніхто не повинен бути свідком чужих істерик. Що робити - приймайте ліки для заспокоєння.
Дякую за підкаст, у мене дитина двох років, і я не знаю, як правильно ввести її в суспільство різних людей. Як правильно пояснювати психічні, фізіологічні, расові відмінності. Ніби я і толерантна, і розуміюча, але все одно в таких питаннях іноді впадаю в ступор і боюсь видати, якусь фігню з розпачу. Ви класна, Ви багато зможете.
де послухати продовження? отой автоподкаст ?
Господи, вся німецька молодша школа обвішана картками підказками. Тому що це діти, вони забувають взагалі помити руки, самі звичайні, середньостатистичні діти.
О, а який жах я бачила і розуміла, що це жах, в дитячому садочку.
Я не знаю як дитину повернути тепер в укр. школу🫣
Моїй малій в німецькій школі показали і запропонували кімнату для відпочинку.
У малої не сфокусована увага, і вона швидко перенавантажується, збуджується.
Ми з донькою зараз в Іспанії, гарна школа, гарне відношення до дітей, але руки перед обідом мити нема де зовсім) Мене це дивує дуже, памятаю, як в українській школі вчителька, директор перед обідом всих відправляли і привчали мити руки. Наша ходить зі своїм маленьким санітайзером і обробляє руки, всі дивуються
Зараз майже у всіх українських школах є ресурсні кімнати для усамітнення
Давно захоплююсь Оленою Пшеничною і її дописами в фейсбуці, з початком повномасштабної війни вони дуже мені відгукуються, вміє Олена прописувати словами важкі емоції.
Дайте будь ласка контакт Олени у ФБ , бо не змогла її знайти🙏🏼🙏🏼🙏🏼 Теж цікавить ця тема. Спікерка дуже сподобалася!
Нічого не знала про людей з РАС. Абсолютно 0. Слухаю і думаю, що якби ми знали.. Якби просто знати які прості дії полегшують життя і соціалізацію цих людей. Просто врахувати їх потреби. Просто знати що робити з такою або іншою реакцією
Читаю, стільки коментів неадекватних "спеціалістів". Звинувачують батьків, що дитина особлива. Земля кругла, ваші діти та онуки не застраховані ні від чого.
предлагаете терпеть и утираться? серьезно?
Біль і образа залишається з батьками все життя.Біль що у них народилася особлива дитина,а образа на всіх інших що їх дітей не сприймають так як вони хочуть.
Це нормально, що вони не сприймають. Кожен бажає своїм близьким здоров'я.
а уявіть як жити цим дітям коли вони виростають і живуть з цією «відмінністю» все життя
Вони не живуть, а існують, страждають і підлаштовуються під них нещасні батьки .
Що ви хочете цим сказати? Фашисти таких людей знищували ? А може ми не вони.?@@alonakorobkina9265
@@alonakorobkina9265 хз я нейровідмінна живу ж якось
Цікавий подкаст. Спікера було приємно слухати, не зі всім погоджуюсь, але не можу не зауважити, що вона дуже усвідомлена людина
Мені цікаво як це все профінансувати?Гостя дуже крута❤Як бути батькам в селі або маленькому містечку?Дякую.
Інклюзія в навчальних закладах повністю безкоштовна (включає в себе і корекційні послуги) ,потрібно звертатися до інклюзивно-ресурсних центрів за місцем проживання
Дуже корисна інформація. Дякую! Деякі батьки не хочуть навіть знати,чому їхня дитина інакше поводиться. Ні діагнозу,ні асистента,тому бідні і вчителі,і учні. Ніби від того,що не буде асистента дитина стане як усі. Не розумію взагалі таких батьків.
Батьки думають, що краще будуть казати не вихована, перосте,А якщо інвалід да всі про це будуть знать і пальцем будуть показувати. А ще можуть сказати для чого народжували? Тому і бояться ідти до лікарів. Бояться говорити про діагноз.
Так, я як викладач, підтверджую. Працюю у мистецькій школі і ми стикались із нетиповими дітьми, батьки яких заперечували проблеми. А з іншого боку, нас не навчають як працювати з цими дітьми, але вимагають це робити. Ці ситуації заводять у глухий кут. Я не лікар, щоб ставити діагноз, але бачу явно, що з поведінкою, реакціями дитини щось не так, потрібна допомога спеціаліста. Але не маю права вказати на це батькам, бо буду звинувачена у булінгу і не повинна давати непроханих порад. А начальство вимагає результатів. У загальноосвітніх школах діти з особливими освітніми потребами мають асистентів, але навіть так навчатись діткам непросто, в викладачам непросто їх навчати. Потрібне якісне підвищення кваліфікації за державним кошт. Але скільки є дітей з ООП, чиї батьки заперечують наявність у дитини діагнозу. Це складно. І я поки не бачу шляхів вирішення.
Батькам важко прийняти, але тут важливо усвідомити , що відсутність будь-яких діагнозів не нівелює наявність тих чи інших труднощів і чим раніше на це звернути увагу,тим краще .
В першу чергу потрібно орієнтуватися на « а що люди подумають» ,а на потреби дитини
@@Red11237 ваші права закінчуються там, де починаються права інших. Часто батьки, дбаючи про потреби своєї дитини, "наступають" на потреби інших дітей. Наприклад, коли дитина агресивна до оточуючих.
@@anastasiaradko148 в мене було звернення більш до батьків таких діток, що іноді саме через їх бездіяльність (неприйняття) вони втрачають дорогоцінний час, при цьому ті труднощі,які має дитина нікуди не зникають,а навпаки збільшуються