Безоплатна психологічна підтримка для дітей і батьків, які постраждали від війни 0800 210 106. Або залишайте заявку в Telegram за номером: +38 099 198 57 95
Я живу в Ізраїлі , і моїм діткам починаючи з дитячого садочка розповідають про людей, дітей з особливостями. В дитячий садочок, приходив чоловік слаблобачачий з собакою поводирем. В школі ідуть дальше, дітей садять в інвалідні крісла і разом з людьми з особливостями, вони разом грають в баскетбол. Для України це дуже важлива тема, це все треба було робити, ще вчора.❤
В мене у дитини синдром дифіциту уваги з гіперактивністю і розлад мовлення. Дівчинці 8 років, дуже висока. І я до 6 років від усих чула, що це вигаданий діагноз. Дитина не вихована, мама не займається і.т п. Коли я почала вивчати цей діагноз, а він теж на все життя, у нас він дуже складний. Ми пройшли дуже великий тяжкий шлях, і ще багато треба пройти. Але, дуже хочеться щоб суспільство сприймало дітей з різними розладами і батьки говорили про інакшість своїм діткам. Дякую за тему і за гостю, це дуже важливі питання. Це про гуманність❤
@@АннаКушнир-й4в Так, але навіть, якщо відкинути гіперактивність, а взяти дитину з розладом мови, спокійну дитину, але дитині 7 , 8 років і більше. То все одно наслухаєшся, що не займаєшся, дитина сама по собі і т.д. І великий булінг з боку дітей. Дуже багато дітей з нейропсихічними розладами. Спокійна, не спокійна, але якщо не така як усі, то несприймається. Надіюсь ми це пройдемо. І наше суспільство, як у Європейських країнах буде більш досвічене і толерантне.
@@pavelstopchik6230 це вас треба ізолювати, ви приклад людини з низькими моральними цінностями, яка не хоче розвиватись і думає що хтось вигадує синдроми.
@@darri.8968 Я думаю, що ще питання у тому, що дуже довгий час ця інакшість "ламалась" батьками. Я сама маю РДУГ, переважно неуважний тип, і мене постійно закопували (зокрема батьки), що я забудькувата, літаю у хмарах, неуважна, роблю тупі помилки, довго читаю, що я чую, але не слухаю, що я неорганізована, і тд. Я про власний діагноз дізналась не так давно, але зрозуміла, що все, про що мені казали у дитинстві, залишилося, або якось "пристосувалося": щоб щось не забути вдома, я тричі перевіряю себе перед виходом, щось перечитую по 5 раз, щоб перевірити деталі, та інш. Але як би було легше жити, якби знати про такий діагноз з дитинства, і батьки усвідомлювали, що хтось краще засвоює інформацію візуально, а не текстово, хтось думає інакше, у когось інша файлова система збереження данних, чи хтось має певні сенсорні потреби , і вже з сим працюють....
Дякую за тему. Для мене це дуже близька тема. Донечці зараз 5 років.СДВГ, РАС. Вже півтора року знаходимось за кордоном. Донька ходе вже рік в садочок. Є різниця у відношенні суспільства до людей з такою проблемою. Я не знаю скільки часу повинно пройти щоб знищити "совок" в нашому суспільстві...
Якби я була на дитячому майданчику та сказала, щось на кшталт «такий великий і не розмовляє» а мені у відповідь прозвучало , що дитина має аутизм-я б відчула страшенний сором та недолугість. Мабуть я б випарувалась впродовж менш ще ніж 5 хвилин. Думаю, що люди просто можуть відчувати ніяковість і тому йдуть. В мене немає дітей, але працюю з ними. Слухаю Вас і це схоже на підказку, ключик, як діяти, коли зустрічаємо таких людей, великих або малих. Дякую !
а ще можна не лізти до чужих дітей, не давати нікому оцінок, не коментувати чужу поведінку та помилки. Можна подумати, перед тим як щось казати і ще багато варіантів розвитків такого сценарію. Я всього лише хотіла запропонувати свій, чому люди можуть йти. І це відчуття сорому.
Я, як мама дитини аутиста, найбільш за все дратує у сторонніх людей, наприклад коли у громадському транспорті або десь в іншому місці, моя дитина бере (або торкається) з рук сторонньої людини (без дозволу) телефон (або иншу річ), то ця людина замість того щоб адекватно реагувати (ця людина якщо і каже що це її річ, і вона не дозволяє чіпати цю річ) і у той же час посміхається (а посмішка навпаки для дитини це ознака яка підтверджує дію дитини). Зараз моїй дитині майже 16 років. У громадському місці (транспорті, парку або в іншому місці), мая дитина іноді ненароком починає дивитись увімкнений телефон, то вона дивиться не для того щоб дізнатись особисту інформацію сторонньої людини, а для того щоб дізнатись якими налаштуваннями користуються інші люди.....
В нас внук з таким діагнозом не розмовляв до 4 х років . Але розмовна мова , була каша . Ці діти забирають у всієї сімї дуже багато часу , уваги , терпіння і нервів . Дуже тяжкі роки були з першого по четвертий клас . Не мав терпіння сидіти на уроках, був випадок , що вчитель закрив його в туалеті , щоб мати можливість провести урок . По суті навчання з першого по третій клас не було , потім ковід , це навчання в онлайні , це був страшний суд. Я дуже розумію тих батьків , які мають проблеми з дітьми . Це велика праця , тераіння самовідданність . Але , якщо працювати з дитиною і приділяти увагу , результат буде . Наш хлопчик вже в девятому класі ,до сих пір працює з логопедом , але результат є. Він розумний аж занадто ,але вчитись не хотів . Оці пропуски з 1 по 3 клас , зміна шкіл , потім онлайн навчання зробили свій результат . На сьогоднішній день , зрозумів , що знання потрібні , все життя не будеш грати в ігри . Почав вчитися , пропуски дають про себе знати , тому і репетитори і допоміжні заняття в школі , і так потихеньку викарабкуємось до рівня 4 , по старій шкільній системі оцінювання . Для батьків це дуже важко , але потрібно набратись терпіння і працювати , бо іншого виходк не має . Бажаю всім здоровя , терпіння і звичайно перемоги , щоб дорослі і малі спали спокійно.
@@nataliavorobeivlog5687 Ви праві . Була з ним розмова серйозна , потім пізніше його звільнили , ще був якийсь проступок вчителем в іншому класі . І що ви думаєте , прийшла молода вчителька , яка знайшла до всіх дітей підхід , і до нашого Олександра також і аж в третій школі навчаючись , нам стало чуть краще жити . В одній з гімназій Облонського району м . Києва , це був жах . По суті першого класу не було . Не читав , не писав . Не хотів ,а про "заставити" не було й думки . Лікувались в клініці , є спеціалізована в Дарницькому районі . Звичайно , шукали спеціалістів , через знайомих , в інтернеті . Дуже , дуже сил , енергії , здоров'я батьків пішло за ці роки , але на сьогоднішній день результат бачимо. Бажаю всім діткам здоров'я і батькам звичайно , і миру . Бо ця війна не додає здоров'я , ні дітям , ні дорослим . .
Ви розказуєте як вам тяжко,а як було тяжко вчителю і всім дітям ви не думали?Чому не віддали в спеціалізовану школу як що бачили що він не тягне програму?І для чого йому далі вчитися що він буде на роботу ходити?
@@АленькийЦветочек-щ5т яка ще спеціалізована школа? Це нормальні діти, просто з такими особливостями, вони не хворі? Вам людина розповідає, що потім прийшла інша вчителька і змогла знайти підхід Ви хоч уявляєте яка травма може бути для такої дитинки? Вони ж і так багато чого бояться так ще і вчитель його цькував
Дивлюсь відео. Дитині 1 рік і 7 місяців. Плачу, бо сумно і стадія прийняття ще не прийшла...зберусь і будемо працювати далі. 2й день думаю про це. Дякую за відео. Відчуваю, що це челлендж на роки. То й так і буде - доля така...
Про туалет 57:13 це прям травма дитинства. В моїй школі також були туалети не лише без дверей а і без перегородок. Як у тюрмі. Спробуй зробити усе що тобі потрібно коли ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ стоїть черга із дівчат і палить на тебе.
Дякую за такий важливий випуск. Про РАС, РСА, ВАС говорять дуже мало. Я пройшов все про що говорить героїня - від порад лікарів "Ще заговорить, не переживайте" - до "Чого ви чекали, чому нічого не робили". А 2 роки часу вже було втрачено! З фахівцями просто сра....а, їх немає, є не "спеціалисти" з трьома дипломами (дорого і ні про що).
Яке чудове інтерв’ю і які дурні деякі коментарі(про інклюзію). Я, аутистка, якщо що. І дуже рада, що мені діагностували аутизм в дорослому віці і я могла вчитись в школі з нейротиповими дітьми.
Ви говорите, грамотно пишете, у вас або Аспергер, або тільки якісь легкі прояви РАС. А є такі випадки, що дитина абсолютно не може себе обслуговувати, навчатися і жити самостійно протягом усього життя. І це дуже жахливе випробування для батьків. І це пригнічує та руйнує їх
дуже цікаве інтервʼю. Ми живемо в Словаччині і там поняття інклюзія, це для них щось зовсім не зрозуміле. Садочок проблема, фахівців немає на зайняття. Приїхали назад в Ужгород і це небо і земля. Малий ходить в садочок, навідує зайняття. І тут можна порівняти як для когось Ужгород це відстале а для когось просто бомба.
Не ту країну вибрали. Небо і земля-то Україна і Європа. Я маю на увазі в першу чергу ставлення суспільства до таких дітей. І це, на мою думку, найважливіше для аутистів, бо смисл в їх умінні читати , писати, гроші рахувати в магазині. Привиті, до речі, за усі гроші світу десятками років. Якщо в них немає майбутнього в нашій країні? І вони ніде не зможуть проявити себе і свої оці читалки-писалки. Бо народ просто шарахається в різні сторони. В Європі бачу багато таких людей. Працюючими в різних галузях. Хтось білети видає в музеї. Прибирають в кафе. Допомагають в супермаркетах . Працюють в отелях. Є цілі поселення для аутистів, де займаються фермерством та живуть окремо під наглядом такою собі комуною і тд. Вибачте, але в мене і думки немає повернутися ...назад в цей жах.
Дивно те, що ви пишете. Ми жили в селі (!) під Братиславою 2 роки. Так там все ОК з інклюзією. Були такі дітки в класах, і психологи з ними були весь час.
Дякую за підняття такої важливої теми. Працюю з такими дітьми. Особливо важко коли дітки працюють з нами, досягають крутих результатів, працюють батьки, а потім вони ідуть в школу і все.... Йде відкат, ти чуєш, що такі діти мають навчатись вдома і не заважати. Потім мамам приходиться ставати злими тітками які ходять і вибивають для своїх дітей того, що і так має бути. Вчителі та асистенти часто не хочуть навіть поцікавитись як з ними працювати, я мовчу про те, щоб вони знали якісь ази. Багато проблем зараз з тим, що інклюзивне начання ніби є але "ніби"
Сподіваюся люди стануть більш обізнані і в Україні зʼявляться спеціальні безкоштовні організації для соціалізації і допомоги таким діткам. Це нормальні діти! Кажу як мама такої дитини. Я теж почала помічати коли дитині було біля 2 років, тоді всі казали це через зчеплення. Слухаю і прям бачу і розумію Олену, слово в слово. Дякую що розповідаєте про це❤ Хай всі діти будуть щасливі та здоровеньки 🌸
нормальним діткам не треба спеціальні безкоштовні організації для допомоги їм. без допомоги і підтримки вони не житимуть щасливим і продуктивним життям. для мене і для більшості вони були є і будуть просто хворими людьми. не багатьом сподобається вішати на їх шиї зашморги ще й цих дефектних дітей. співчуття вам і всім мамам яким не пощастило.
@@Belfegor1802 Ви мабудь не до кінця додивилися відео, де пані казала що не всі діти не спроможні піклуватися про себе, і спектр дуже великий. Тому залиште свої співчуття собі. Хворі ті, хто не хоче сприймати таких дітей і продовжують стверджувати що вони хворі. А спец. Організації я мала на увазі це місця де такі діти будуть розквітати ще кращі аніж ваші «здорові», бо в до них буде більше любові від вчителів та наставників. Але що Вам казати, у Вас своє. Не відповідайте, далі нічого не буде!
Перепрошую. Зараз буде не співчуття. Хочу сказати, що ви неймовірні, як і всі мами діток з РАС. Мої діти поки ще дуже маленькі і я не можу стверджувати, що вони нормотипові, але якщо це так, я обов'язково буду просвітлювати змалечку їх стосовно діток з аутизмом і особливостей спілкування з ними, їх підтримки і допомоги з соціалізацією. Це те, що має робити будь яка мама, незалежно від того, чи є якісь програми на державному рівні. Це про доросле свідоме суспільство.
Яка неймовірна гостя! Я просто в захваті. Не знаю яким, на справді, був внутрішній стан героїні, але викликає неймовірну повагу і захват як круто і достойно героїня справилась, - ми ж бо то вже бачимо результат. Дякую проєкту і дякую за просвітницьку місію, яку здійснює фонд «Голоси дітей». Насправді, я теж, напевно як і більшість, коли не знаю чогось, то лякаюсь і не знаю як себе поводити: як поводити себе так, щоб це було максимально комфортно для самих діток аутистів, для дорослих людей з аутизмом і для батьків. Бо, з одної сторони не хочеш ненароком нікого образити недоречним словом чи поведінкою, чи вмерти від сорому ляпнувши якусь дурню, а, з іншого боку є абсолютно нормальне щире бажання комунікувати, і пояснювати правильно дітям своїм як комунікувати, що доречно, що недоречно з дітками, які є особливими в певних своїх проявах, і що вони могли б зробити з метою допомогти адаптуватись, в таким чином вносити свій внесок в безбарʼєрність. І зараз скажу річ, яка може видатись не зовсім, - але я не маю наміру когось образити, особисто мені більше теж чомусь комфортніше звучить «дитина з аутизмом» чи «дитина-аутист» ніж «людина, яка має розлад аутистичного спектру», - оскільки друге містить слово розлад, типу є якийсь лад, а є якийсь розлад. А фраза «він має аутизм» це те саме що «він має особливість». При тому я розумію, чому вирішили в якийсь момент взяти саме формулювання «людина, яка має розлад аутистисного спектру», адже, з точки зору психоаналізу, всі люди проходять фазу аутизму з першої хвилини свого народження. Повторюсь - всі люди, абсолютно з народження потрапляють на фазу аутизму. Що нас всіх точно обʼєднує. Ця фаза в психіці людини в психоаналітичній сфері так і називається «аутистична фаза розвитку психіки». А це вже про безбарʼєрність для мене. А от далі починаються різні особливості, приблизно 8 млрд особливостей, - як людей у цьому світі. Доречі у Франції існує підхід не адаптувати нікого ні під кого, і не корегувати програмами корекції, розробленими з метою «підлаштувати» так би мовити максимально під нормотиповість і соціум, а дозволити дитині соціолізовуватись але просто бути просто такою як вона є, лишатись субʼєктом власного світосприйняття, і що стосується роботи з дітками з аутизмом то там існує дитячий центр «Зелений будинок» (здається їх мережа), підхід в якому запровадила в 70-х видатна дитяча психоаналітикиня Француаза Дольто, автор книг «на стороні дитини» і «на стороні підлітка». В «зелених будинках», між іншим, різні діти перебувають з різними особливостями, в оточенні вихователів, психологів, психоаналітиків, батьків, але їх мета не корегувати нікого і не адаптувати під соціум, а лише супроводжувати в їх особливих субʼєктивних способах функціонування, не перекреслюючи таким чином їх потреби як субʼєктів. Я багато чула про «зелений будинок» від психоаналітиків, які працюють з дітьми і які їздили туди на стажування, і як на мене такий підхід більше про самого субʼєкта і його індивідуальність у сприйнятті себе і світу. uhs.in.ua/korisna-informatsiya/stati/1090329-fransuaza-dolto-printsipi-vikhovannya В Британії просто на 100 років здається люди попереду по безбарєрності. І боюсь, що в цьому сенсі, ми таки як соціум якісь «погані люди» 😢 Моя подруга в Британії, і її син в 2 класі у школі, в них в класі декілька діток з різними особливостями, і всі діти класу абсолютно вміють комунікувати з дитиною з аутизмом з класу, і з 2 дітками, які мають вади слуху розмовляють мовою жестів, і навіть виступаючи на святі, де дитячий хор класу співав пісню, дітки всім класом показували також всі слова мовою жестів для батьків цих діток, теж людей з вадами слуху. Я по відео це дивилась і не знаю чому плакала від того на скільки ж нам до них далеко… Що стосується відсутності дверей в туалеті шкіл - я з жахом сорому згадую ці спогади вже свого досвіду 🙈🙈🙈, а мій син може терпіти додому, бо він був навчений тому, що ходити в туалет - це інтимна дія, тому ми робимо це за закритими дверима - проте відсутність цих дверей в кабінки обумовлена нормативами безпеки для дітей, затвердженим урядом, типу щоб дитина там не втратила свідомість, а ніхто не знає.
Дуже дякую за тему. Низький уклін мамам таких діток. Працюю з дітьми, бачу їх щодня і нажаль розвиток такої дитини залежить в нашій державі тільки від батьків.
Розвиток будь-якої дитини залежить від батьків Тому що ,якщо не розвивати умовно «нейротипову» дитину і буде педзапущеність,то виникатимуть ті ж труднощі в різних сферах розвитку,що і в «нейровідмінних» діток
Дуже радію що останнім часом більше говорять про дітей і дорослих з особливими потребами, я сама маю РДУГ/СДУГ і часто стикаюся із тим що люди поняття не мають що це таке, і мені стільки довелося пережити страждань в дитячому і підлітковому віці просто через те що люди дорослі не були освідченні в цьому питанні, мене ламали і змушували бути як всі, і казала: «всі можуть а ти шо нє?»
@@ovalentynagrygorchuk4217 соромитись не треба, але й не треба соромити те, про що не знаєш))) РДУГ - це абревіатура до "розлад дефіциту уваги та гіперактивності. СДУГ - те саме, тільки "синдром". Це взаємозамінні поняття - хтось називає це розладом, хтось синдромом, але суті воно не змінює - це розлад виконавчої функції мозку, який впливає на всі аспекти життя: від вміння сидіти "рівно", тобто спокійно, до володіння часовим простором, управління емоціями, і можливістю закінчувати почате
дуже дякую за це інтерв'ю 🤗у мого внука теж аутизм і виявили це вже коли донька евакуювалася до Польщі😢навіть незнаю чи у нашому рідному маленькому містечку ми би змогли допомогти дитині 😢тут було непросто зібрати документи,що дитина потребує спеціальної опіки і це зайняло десь рік,але зараз він ходить у спеціалізований садочок,де всі дітки щ аутизмом і де до кожної дитини прописують програму,що саме йому потрібно.І головне,що ми можемо собі це дозволити,це не коштує великих грошей.Дуже б хотілося,щоб в Україні у дітей з аутизмом була можливість отримувати допомогу спеціалістів 🙏і не за всі гроші світу
В Україні є інклюзія в навчальних закладах,згідно з якою безкоштовно надаються корекційні послуги та прописується індивідуальна програма розвитку ,моніторинг якої відбувається двічі на рік мінімум
Велике вам дякую за висвітлення такої теми. В мене поки немає дітей. Я лесбійка і вже рік живу в Англії зі своєю нареченою. В Британії інклюзивність на дуже високому рівні і це дозволило мені зрозуміти, наскільки мало я знаю про особливості і потреби деяких людей. Що, перш за все, треба підвищувати рівень власних знань. Бо бути обізнаним це твоя відповідальність, як особистості і громадянки. Я рідко взаємодію з дітьми і батьками, але мені було дуже важливо почути, як само я можу,у випадку, коли зустріну людину з певними особливостями, поводити себе, аби зробити середовище більш безпечним, комфортним і приймаючим. ❤
Шановна Олено! Ви розповідаєте про свої взаємовідносини з донькою - а я бачу себе і свою доньку. Як мені тяжко було усвідомити що вона не буде вчитися так як я, не буде відмінницею. Вона - не я, вона зовсім інша. І коли я це зрозуміла, мені стало набагато легше жити. Ви надзвичайно світла людина, бажаю щастя і здоров’я Вам і вашій родині.
Пів життя живу в Британії, моя дитина нейротипова, але якби у нашому оточенні була нетипова дитина- я б залюбки, щоб моя дитина дружила з цією дитиною. Це добре і для соціалізації тієї дитини, і для моєї розуміти, що люди є різні
Дякую за такий подкаст. Треба більше таких програм, щоб суспільство було обізнаним. Я воджу свою дитину в садок, та пару днів назад вихователька раптом сказала, що в них з'явився хлопчик з аутизмом. Я була дуже неприємно вражена, навіщо вона таке розповідає.
Я дякую за цю тему, я не мама, я звичайна людина у суспільстві, досить розуміюча сучасні реалії, приймаю дітей із їх реакціями, для мене тема корисна, бо зі сприйняттям в мене немає проблеми, та я точно не була впевнена як правильно себе поводити, якою може буде моя поведінка, щоб не травмувати батьків. Тож я з вдячністю читаю коментарі батьків дітей з аутентичним спектром розладу і дорослих людей з тим самим спектром ❤
Випадково попався випуск, я, як молода мама, дуже вам вдячна за таку корисну інформацію . Дуже важлива тема. Зміни починаються з людей🙏. Нам треба вчити нове покоління і в собі робити коритировку дорослих бути толерантними, нажаль наслідки війни будуть печальні((
Дякую дуже, переглянула на одному диханні. Слідкую за пані Оленою в інстаграм. Але, слухати її - одне задоволення, така щирість, манірність, розум. Я працювала з РАС реально років 10 тому, як спеціаліст. Сьогодні реально вже далеко продвинулися в цій темі. Дякую за вашу працю
Дякую за подкаст! Надзвичайно потрібна тема. Часто на дитячих майчанчиках і в інших громадських місцях реально лячно образити дітей і РАС і їхніх батьків своєю реакцією. Тому така інформація потрібна не оише дітям в садочках і школах , але і всім дорослим. Дякую) Гостя - неймовірна! У неї талант простими словами поясновати не прості теми.
Дякую, що висвітлюєте такі важливі теми! Нам всім треба вчитися поводити себе з відмінними від нас людьми як слід. Не знаю, чи можна навчити людей похилого віку, так би мовити, родом з радянських часів, такому. Але, діти 90-х, такі як я, точно можуть освоїти правильне ставлення до людей з особливими потребами. Нічого складного тут немає. Тільки треба мати людяність і бажання змінюватись!
В мене син аутист і дуже важко було бігти зі свого міста із-за обстрілів …. Досі важко на новому місці. У сина був сильний відкат після зміни місця. Дивлюсь це відео і плачу😢
Дякую вам за просвітницьку роботу. І хоча наразі у близькому колі в мене немає дітей/людей з РАС, для мене дуже важливо знати і розвивати в собі толерантність до інакшості інших. Ви слушно зауважили, що після війни у нас буде дуже багато різних людей з різними відмінностями. І знання має стати тою силою, яка подолає морок.
Дуже цікаве внтервью, дякую за підняття такої впжливої теми! Дякую ща те що тепер знаю як можно пояснити своїй донці про діточок, чи дорослих які мають інвалідність, якусь особливість... Велике дякую🫶
Дуже дякую за те що піднімаєте такі теми, хотілося б почути думку різних спеціалістів на цю проблему,та історії інших батьків,та як вони дають раду собі та своїм дітям з таким діагнозом.
Маю дитину з рдуг, неважка форма, але скільки я наслухалась про невихованість й інших непотрібних порад від батьків. Скільки я чула від "спеціалістів", що немає рдуг, бо дитина може сидіти, а потім через деякий час "так, тепер я бачу що є проблеми". Було б добре освітлювати ще й тему рдуг, бо про аутизм вже хоч трохи знають, а дітей з рдуг досі всі вважають "невихованими" й мають купу стереотипів щодо них, навіть в колах спеціалістів.
@veronikasalm5683 наразі в навчальних закладах( університети і додаткові курси) є направлення на педагогів які працюють з дітьми з особливими потребами. Тому роблять, просто не всі хочуть вчитись новому..
Давно підписана на Олену - вона чудова, з її дописів дізналась про багато ньюансів взаємодії з дітьми (та батьками) з РАС. Дуже чудове вийшло інтерв'ю, сподіваюсь, багато людей його побачить
❤❤❤❤ Все що треба цім дітям це справжня любов І дуже придивлятися і робити їм радість Моєму сину 19 20 із 30 по casd Дуже важко бути батьками такої людтни Багато подорожувати Плавти Робить що завгодно щоб порадувати Ні що так не розвиває як радість і позитивні ємоціі ❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤ Батькам бажаю прийняття!!!!! Прийняття починається з нас!!!! Це високий рівень
Мамочка з великої букви. Розсудлива, освічена, реально дивитися на проблему. Дуже тяжкий шлях попереду. Сил Вам та не розтратити цей запал. Зберегти своє здоров'я та норм відносини в сім'ї та увагу другій дитині. Про сади школи.ну дууууже знайома історія. Не беруть у приватні також, навіть з власним тьютором. Все, що можуть запропонувати ,як правило-домашнє навчання. А це 24/7 знову ж таки, виснажена мати, все сама-сама .при тому,що в ЗУ Про освіту батьки самі вибирають форму навчання.обіймаю!
Колись викладала англійську в школі англійської мови. У колеги в групі був хлопчик з розладом аутичного спектру. Він говорив, єдиною його проблемою було те, що він міг встати і побігти до чогось, відволіктись. З ним завжди була мама, яка його повертала на місце і колега в принципі не відволікалась на нього. Одного дня, батьки всіх діток в тій групі прийшли з протестом, щоб того хлопчика виключили з їх групи. Як результат, ще до того як школа прийняла якесь рішення, мама хлопчика забрала його, щоб просто не повертатись і не дивитись тим батькам в очі. Як же сумно було на це дивитись, хлопчик був надзвичайно розумний і позитивний..
Усіх мам з особливими дітьми просто обіймаю ❤ Сама маю сина з РАС Памʼятаю коли почала помічати щось не те Памʼятаю як нам поставили РАС Памʼятаю геть усе Зараз я люблю свого сина ще більш за все на світі Досі відбиваюсь від різних людей які до нього говорять і кажуть мені прямо в лице: ви щось робіть бо шось не хоче говорити Тепер відразу як якась баба до нього говорить а він мовчить, чи зачіпає його якось, я просто кажу він аутист і він не говорить, не чіпайте його
В нашому суспільстві просто немає цієї теми. Я маю на увазі, що нас не навчають як реагувати, що є деякі «мамаші» тикають і кажуть на дитину з обмеженими можливостями «інвалід», то це ж і батьки не розуміють як реагувати, ну і елементарної вихованості немає в цих питаннях.
Я працювала помічником вихователя в інклюзивному садочку, в нас в групі були дітки з аутизмом, і ми дуже тішились і тішимось працюючи з та тим дітками, їхніми досягненнями, шкода, що цей садочок закордоном, а не в Україні. Ви правильно говорите, таких діточок не потрібно ізолювати від суспільства. Діти з того садочку, вже відразу розуміли спостерігаючи за дітками з аутизмом, що вони інші, і завжди допомогали їм
Дякую за подкаст і за розкриття такої цікавої, і головне, важливої теми. Нажаль більшість людей які подивляться відео, це люди які особисто зіштовхнулися з людьми з РАС.😢
а зачем мне знать про такие семьи? чтобы что? у меня своих проблем хватает. Это проблемы родителей. Я доначу на ЗСУ, если не это, то я лучше детдомовским помогу,
Якщо діти кричать, верещать, падають на підлогу і т д - це руйнує психіку здорових дітей. Здорових дорослих. Ніхто не повинен бути свідком чужих істерик. Що робити - приймайте ліки для заспокоєння.
Цінний етер. Дякую. Я мама і я вчитель англійської мови. Бачила багато діток. Найбільша проблема тоді, коли батьки нічого не говорять, а я бачу, що дитина не є нейротиповою. Я не впевнена як правильно запитати у батьків, враховуючи, що вони самі нічого не кажуть. Або ще випадок, коли я бачу, що дитина можливо має дисклесію і дисграфію. Починаю запитувати маму як дитина читає/пише рідною мовою, на що чую, що все ок. Пояснюю яка ситуація, з чим є проблеми і тд, мама ніяк не реагує , крім того що- я його більше буду «нагинати», хай вчиться писати і тд…. Як тут діяти?
@@ВікторіяРоманюк-ъ7зв мене також діслексія та дісграфія, у школі були складності але навчилась з цим жити, у доньки скоріш за все буде те саме тому з 3 рочків займаємось з нейро психологом, сподіваюсь що допоможе
Как специалист сотрудничала с частным детским садом. Когда в группу привели мальчика с диагнозами, избитым и покусанным детям, покусанной няне, родителям пострадавших детей очень сложно было проявить толерантность.
А у нас,коли в садочок ходив хлопчик з аутизмом, він під час сну кричав і вив не своїм голосом.Маленькі діти постійно під час сну не висипалися, так тривало 2 роки.Я не думаю,що нашим діткам це пішло на користь.Нічого не маю проти адаптації аутиячних діток,але не за рахунок всієї групи,або класу. Ми всі спіачували, але,коли він перевівся в інший садок, наша малеча почала накінець то спати.
Господи, вся німецька молодша школа обвішана картками підказками. Тому що це діти, вони забувають взагалі помити руки, самі звичайні, середньостатистичні діти. О, а який жах я бачила і розуміла, що це жах, в дитячому садочку. Я не знаю як дитину повернути тепер в укр. школу🫣 Моїй малій в німецькій школі показали і запропонували кімнату для відпочинку. У малої не сфокусована увага, і вона швидко перенавантажується, збуджується.
Ми з донькою зараз в Іспанії, гарна школа, гарне відношення до дітей, але руки перед обідом мити нема де зовсім) Мене це дивує дуже, памятаю, як в українській школі вчителька, директор перед обідом всих відправляли і привчали мити руки. Наша ходить зі своїм маленьким санітайзером і обробляє руки, всі дивуються
Біль і образа залишається з батьками все життя.Біль що у них народилася особлива дитина,а образа на всіх інших що їх дітей не сприймають так як вони хочуть.
Дуже корисна інформація. Дякую! Деякі батьки не хочуть навіть знати,чому їхня дитина інакше поводиться. Ні діагнозу,ні асистента,тому бідні і вчителі,і учні. Ніби від того,що не буде асистента дитина стане як усі. Не розумію взагалі таких батьків.
Батьки думають, що краще будуть казати не вихована, перосте,А якщо інвалід да всі про це будуть знать і пальцем будуть показувати. А ще можуть сказати для чого народжували? Тому і бояться ідти до лікарів. Бояться говорити про діагноз.
Так, я як викладач, підтверджую. Працюю у мистецькій школі і ми стикались із нетиповими дітьми, батьки яких заперечували проблеми. А з іншого боку, нас не навчають як працювати з цими дітьми, але вимагають це робити. Ці ситуації заводять у глухий кут. Я не лікар, щоб ставити діагноз, але бачу явно, що з поведінкою, реакціями дитини щось не так, потрібна допомога спеціаліста. Але не маю права вказати на це батькам, бо буду звинувачена у булінгу і не повинна давати непроханих порад. А начальство вимагає результатів. У загальноосвітніх школах діти з особливими освітніми потребами мають асистентів, але навіть так навчатись діткам непросто, в викладачам непросто їх навчати. Потрібне якісне підвищення кваліфікації за державним кошт. Але скільки є дітей з ООП, чиї батьки заперечують наявність у дитини діагнозу. Це складно. І я поки не бачу шляхів вирішення.
Батькам важко прийняти, але тут важливо усвідомити , що відсутність будь-яких діагнозів не нівелює наявність тих чи інших труднощів і чим раніше на це звернути увагу,тим краще . В першу чергу потрібно орієнтуватися на « а що люди подумають» ,а на потреби дитини
@@Red11237 ваші права закінчуються там, де починаються права інших. Часто батьки, дбаючи про потреби своєї дитини, "наступають" на потреби інших дітей. Наприклад, коли дитина агресивна до оточуючих.
@@anastasiaradko148 в мене було звернення більш до батьків таких діток, що іноді саме через їх бездіяльність (неприйняття) вони втрачають дорогоцінний час, при цьому ті труднощі,які має дитина нікуди не зникають,а навпаки збільшуються
Мені аж палає, я так наслухалась таких людей, і майже не зʼїхала з глузду! Моя дитина до двох років не мала зорового контакту, не розмовляла, не показувала пальцем до 2років і 3 місяців, показувала моїм пальцем і відводила мене на місце, крутилася навколо себе, ніби аутизм ? Так я так думала але попри це після 2,5 показувала пальцем, чула що кажу, почала звуки відтворювати, перестала крутитися, зʼявився зоровий контакт ! Я пройшла всіх єкспертів і лікарів!!!!! Напочатку мені казали так, це аутизм, а коли все помінялося- а хто вам таке сказав ? Це просто затримка розвитку, всі діти розвиваються по-різному в вас абсолютно нормальна дитина, мама заспокойтесь …..
Читаю, стільки коментів неадекватних "спеціалістів". Звинувачують батьків, що дитина особлива. Земля кругла, ваші діти та онуки не застраховані ні від чого.
Нічого не знала про людей з РАС. Абсолютно 0. Слухаю і думаю, що якби ми знали.. Якби просто знати які прості дії полегшують життя і соціалізацію цих людей. Просто врахувати їх потреби. Просто знати що робити з такою або іншою реакцією
Дякую за підкаст, у мене дитина двох років, і я не знаю, як правильно ввести її в суспільство різних людей. Як правильно пояснювати психічні, фізіологічні, расові відмінності. Ніби я і толерантна, і розуміюча, але все одно в таких питаннях іноді впадаю в ступор і боюсь видати, якусь фігню з розпачу. Ви класна, Ви багато зможете.
Інклюзія в навчальних закладах повністю безкоштовна (включає в себе і корекційні послуги) ,потрібно звертатися до інклюзивно-ресурсних центрів за місцем проживання
Безоплатна психологічна підтримка для дітей і батьків, які постраждали від війни 0800 210 106. Або залишайте заявку в Telegram за номером: +38 099 198 57 95
Відкат це завжди про аутизм?
ДЯКУЮ!
Прослухав на одному диханні.
Я батько аутиста і був приємно здивований, що в Україні знайшлися Люди і в такому форматі висвітлили це питання.
Я живу в Ізраїлі , і моїм діткам починаючи з дитячого садочка розповідають про людей, дітей з особливостями. В дитячий садочок, приходив чоловік слаблобачачий з собакою поводирем. В школі ідуть дальше, дітей садять в інвалідні крісла і разом з людьми з особливостями, вони разом грають в баскетбол. Для України це дуже важлива тема, це все треба було робити, ще вчора.❤
Про особливих людей говорити постійно потрібно, тому що це завжди на часі. А особливо зараз в Україні.
В мене у дитини синдром дифіциту уваги з гіперактивністю і розлад мовлення. Дівчинці 8 років, дуже висока. І я до 6 років від усих чула, що це вигаданий діагноз. Дитина не вихована, мама не займається і.т п. Коли я почала вивчати цей діагноз, а він теж на все життя, у нас він дуже складний. Ми пройшли дуже великий тяжкий шлях, і ще багато треба пройти. Але, дуже хочеться щоб суспільство сприймало дітей з різними розладами і батьки говорили про інакшість своїм діткам. Дякую за тему і за гостю, це дуже важливі питання. Це про гуманність❤
Розумію. Суспільство не дуже хоче приймати гіперактивних дітей, вони не зручні, виділяються. Що вже казати про РАС. Це сумно.
@@АннаКушнир-й4в Так, але навіть, якщо відкинути гіперактивність, а взяти дитину з розладом мови, спокійну дитину, але дитині 7 , 8 років і більше. То все одно наслухаєшся, що не займаєшся, дитина сама по собі і т.д. І великий булінг з боку дітей. Дуже багато дітей з нейропсихічними розладами. Спокійна, не спокійна, але якщо не така як усі, то несприймається. Надіюсь ми це пройдемо. І наше суспільство, як у Європейських країнах буде більш досвічене і толерантне.
@@pavelstopchik6230 це вас треба ізолювати, ви приклад людини з низькими моральними цінностями, яка не хоче розвиватись і думає що хтось вигадує синдроми.
@@darri.8968 Я думаю, що ще питання у тому, що дуже довгий час ця інакшість "ламалась" батьками. Я сама маю РДУГ, переважно неуважний тип, і мене постійно закопували (зокрема батьки), що я забудькувата, літаю у хмарах, неуважна, роблю тупі помилки, довго читаю, що я чую, але не слухаю, що я неорганізована, і тд. Я про власний діагноз дізналась не так давно, але зрозуміла, що все, про що мені казали у дитинстві, залишилося, або якось "пристосувалося": щоб щось не забути вдома, я тричі перевіряю себе перед виходом, щось перечитую по 5 раз, щоб перевірити деталі, та інш. Але як би було легше жити, якби знати про такий діагноз з дитинства, і батьки усвідомлювали, що хтось краще засвоює інформацію візуально, а не текстово, хтось думає інакше, у когось інша файлова система збереження данних, чи хтось має певні сенсорні потреби , і вже з сим працюють....
У знайомої донька теж має дефіцит уваги, але вона нічого не хоче з цим робити
Дякую за тему. Для мене це дуже близька тема. Донечці зараз 5 років.СДВГ, РАС. Вже півтора року знаходимось за кордоном. Донька ходе вже рік в садочок. Є різниця у відношенні суспільства до людей з такою проблемою. Я не знаю скільки часу повинно пройти щоб знищити "совок" в нашому суспільстві...
Якби я була на дитячому майданчику та сказала, щось на кшталт «такий великий і не розмовляє» а мені у відповідь прозвучало , що дитина має аутизм-я б відчула страшенний сором та недолугість. Мабуть я б випарувалась впродовж менш ще ніж 5 хвилин. Думаю, що люди просто можуть відчувати ніяковість і тому йдуть. В мене немає дітей, але працюю з ними. Слухаю Вас і це схоже на підказку, ключик, як діяти, коли зустрічаємо таких людей, великих або малих. Дякую !
здається мені чомусь, що ви би так не сказали
А можна просто сказати:"Пробачте, я не знала". Чому люди так бояться просити вибачення? Всі ми можемо помилятися
а ще можна не лізти до чужих дітей, не давати нікому оцінок, не коментувати чужу поведінку та помилки. Можна подумати, перед тим як щось казати і ще багато варіантів розвитків такого сценарію. Я всього лише хотіла запропонувати свій, чому люди можуть йти. І це відчуття сорому.
Я, як мама дитини аутиста, найбільш за все дратує у сторонніх людей, наприклад коли у громадському транспорті або десь в іншому місці, моя дитина бере (або торкається) з рук сторонньої людини (без дозволу) телефон (або иншу річ), то ця людина замість того щоб адекватно реагувати (ця людина якщо і каже що це її річ, і вона не дозволяє чіпати цю річ) і у той же час посміхається (а посмішка навпаки для дитини це ознака яка підтверджує дію дитини).
Зараз моїй дитині майже 16 років.
У громадському місці (транспорті, парку або в іншому місці), мая дитина іноді ненароком починає дивитись увімкнений телефон, то вона дивиться не для того щоб дізнатись особисту інформацію сторонньої людини, а для того щоб дізнатись якими налаштуваннями користуються інші люди.....
А, то ви просто ідіотка
Чудовий подкаст. Все зрозуміло, цікаво і корисно. Дякую що інформуєте, бажаю усім добра та міцного здоров'я!
В нас внук з таким діагнозом не розмовляв до 4 х років . Але розмовна мова , була каша . Ці діти забирають у всієї сімї дуже багато часу , уваги , терпіння і нервів . Дуже тяжкі роки були з першого по четвертий клас . Не мав терпіння сидіти на уроках, був випадок , що вчитель закрив його в туалеті , щоб мати можливість провести урок . По суті навчання з першого по третій клас не було , потім ковід , це навчання в онлайні , це був страшний суд. Я дуже розумію тих батьків , які мають проблеми з дітьми . Це велика праця , тераіння самовідданність . Але , якщо працювати з дитиною і приділяти увагу , результат буде . Наш хлопчик вже в девятому класі ,до сих пір працює з логопедом , але результат є. Він розумний аж занадто ,але вчитись не хотів . Оці пропуски з 1 по 3 клас , зміна шкіл , потім онлайн навчання зробили свій результат . На сьогоднішній день , зрозумів , що знання потрібні , все життя не будеш грати в ігри . Почав вчитися , пропуски дають про себе знати , тому і репетитори і допоміжні заняття в школі , і так потихеньку викарабкуємось до рівня 4 , по старій шкільній системі оцінювання . Для батьків це дуже важко , але потрібно набратись терпіння і працювати , бо іншого виходк не має . Бажаю всім здоровя , терпіння і звичайно перемоги , щоб дорослі і малі спали спокійно.
Бажаю вам сил, терпіння та наснаги! І всього найкращого вашому хлопчику! Все буде, як що є бажання!
Вчитель закрив в туалеті 🙈🙈🙈 я би посадила такого вчителя
@@nataliavorobeivlog5687 Ви праві . Була з ним розмова серйозна , потім пізніше його звільнили , ще був якийсь проступок вчителем в іншому класі . І що ви думаєте , прийшла молода вчителька , яка знайшла до всіх дітей підхід , і до нашого Олександра також і аж в третій школі навчаючись , нам стало чуть краще жити . В одній з гімназій Облонського району м . Києва , це був жах . По суті першого класу не було . Не читав , не писав . Не хотів ,а про "заставити" не було й думки . Лікувались в клініці , є спеціалізована в Дарницькому районі . Звичайно , шукали спеціалістів , через знайомих , в інтернеті . Дуже , дуже сил , енергії , здоров'я батьків пішло за ці роки , але на сьогоднішній день результат бачимо. Бажаю всім діткам здоров'я і батькам звичайно , і миру . Бо ця війна не додає здоров'я , ні дітям , ні дорослим .
.
Ви розказуєте як вам тяжко,а як було тяжко вчителю і всім дітям ви не думали?Чому не віддали в спеціалізовану школу як що бачили що він не тягне програму?І для чого йому далі вчитися що він буде на роботу ходити?
@@АленькийЦветочек-щ5т яка ще спеціалізована школа? Це нормальні діти, просто з такими особливостями, вони не хворі?
Вам людина розповідає, що потім прийшла інша вчителька і змогла знайти підхід
Ви хоч уявляєте яка травма може бути для такої дитинки? Вони ж і так багато чого бояться так ще і вчитель його цькував
Дивлюсь відео. Дитині 1 рік і 7 місяців. Плачу, бо сумно і стадія прийняття ще не прийшла...зберусь і будемо працювати далі. 2й день думаю про це. Дякую за відео. Відчуваю, що це челлендж на роки. То й так і буде - доля така...
Сил вам та наснаги ви все зможете 🌞🌻
Про туалет 57:13 це прям травма дитинства. В моїй школі також були туалети не лише без дверей а і без перегородок. Як у тюрмі. Спробуй зробити усе що тобі потрібно коли ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ стоїть черга із дівчат і палить на тебе.
Дякую за такий важливий випуск. Про РАС, РСА, ВАС говорять дуже мало. Я пройшов все про що говорить героїня - від порад лікарів "Ще заговорить, не переживайте" - до "Чого ви чекали, чому нічого не робили". А 2 роки часу вже було втрачено! З фахівцями просто сра....а, їх немає, є не "спеціалисти" з трьома дипломами (дорого і ні про що).
Яке чудове інтерв’ю і які дурні деякі коментарі(про інклюзію).
Я, аутистка, якщо що. І дуже рада, що мені діагностували аутизм в дорослому віці і я могла вчитись в школі з нейротиповими дітьми.
Це через те що люди не хочуть розвиватись.Вони не розуміють що є різні ступені хвороб,різні ступені особливостей.Це дуже сумно
Ви говорите, грамотно пишете, у вас або Аспергер, або тільки якісь легкі прояви РАС. А є такі випадки, що дитина абсолютно не може себе обслуговувати, навчатися і жити самостійно протягом усього життя. І це дуже жахливе випробування для батьків. І це пригнічує та руйнує їх
Так інклюзія якраз зараз і передбачає одна,дві не нормотопічні дитини в класі.
Я РДУжка і я дуже шкодую, що мені не поставили цей діагноз раніше - в школі, а поставили аж в 31 рік.
дуже цікаве інтервʼю.
Ми живемо в Словаччині і там поняття інклюзія, це для них щось зовсім не зрозуміле. Садочок проблема, фахівців немає на зайняття. Приїхали назад в Ужгород і це небо і земля. Малий ходить в садочок, навідує зайняття.
І тут можна порівняти як для когось Ужгород це відстале а для когось просто бомба.
Не ту країну вибрали. Небо і земля-то Україна і Європа. Я маю на увазі в першу чергу ставлення суспільства до таких дітей. І це, на мою думку, найважливіше для аутистів, бо смисл в їх умінні читати , писати, гроші рахувати в магазині. Привиті, до речі, за усі гроші світу десятками років. Якщо в них немає майбутнього в нашій країні? І вони ніде не зможуть проявити себе і свої оці читалки-писалки. Бо народ просто шарахається в різні сторони.
В Європі бачу багато таких людей. Працюючими в різних галузях. Хтось білети видає в музеї. Прибирають в кафе. Допомагають в супермаркетах . Працюють в отелях. Є цілі поселення для аутистів, де займаються фермерством та живуть окремо під наглядом такою собі комуною і тд.
Вибачте, але в мене і думки немає повернутися ...назад в цей жах.
я в Словаччині проживаю вже 30 років, тобто якщо мені 35 то я не вибирав 😉.
Дивно те, що ви пишете. Ми жили в селі (!) під Братиславою 2 роки. Так там все ОК з інклюзією. Були такі дітки в класах, і психологи з ними були весь час.
Дякую за підняття такої важливої теми. Працюю з такими дітьми. Особливо важко коли дітки працюють з нами, досягають крутих результатів, працюють батьки, а потім вони ідуть в школу і все.... Йде відкат, ти чуєш, що такі діти мають навчатись вдома і не заважати. Потім мамам приходиться ставати злими тітками які ходять і вибивають для своїх дітей того, що і так має бути. Вчителі та асистенти часто не хочуть навіть поцікавитись як з ними працювати, я мовчу про те, щоб вони знали якісь ази. Багато проблем зараз з тим, що інклюзивне начання ніби є але "ніби"
Сподіваюся люди стануть більш обізнані і в Україні зʼявляться спеціальні безкоштовні організації для соціалізації і допомоги таким діткам.
Це нормальні діти! Кажу як мама такої дитини.
Я теж почала помічати коли дитині було біля 2 років, тоді всі казали це через зчеплення.
Слухаю і прям бачу і розумію Олену, слово в слово.
Дякую що розповідаєте про це❤
Хай всі діти будуть щасливі та здоровеньки 🌸
нормальним діткам не треба спеціальні безкоштовні організації для допомоги їм. без допомоги і підтримки вони не житимуть щасливим і продуктивним життям. для мене і для більшості вони були є і будуть просто хворими людьми. не багатьом сподобається вішати на їх шиї зашморги ще й цих дефектних дітей. співчуття вам і всім мамам яким не пощастило.
@@Belfegor1802 Ви мабудь не до кінця додивилися відео, де пані казала що не всі діти не спроможні піклуватися про себе, і спектр дуже великий.
Тому залиште свої співчуття собі. Хворі ті, хто не хоче сприймати таких дітей і продовжують стверджувати що вони хворі.
А спец. Організації я мала на увазі це місця де такі діти будуть розквітати ще кращі аніж ваші «здорові», бо в до них буде більше любові від вчителів та наставників.
Але що Вам казати, у Вас своє.
Не відповідайте, далі нічого не буде!
@@Belfegor1802"дефектні діти"? Сподіваюсь, ви розумієте, що пишете і коли бумеранг спрацює ви не запитаєте долю "за що мені ці біди?"
Перепрошую. Зараз буде не співчуття. Хочу сказати, що ви неймовірні, як і всі мами діток з РАС. Мої діти поки ще дуже маленькі і я не можу стверджувати, що вони нормотипові, але якщо це так, я обов'язково буду просвітлювати змалечку їх стосовно діток з аутизмом і особливостей спілкування з ними, їх підтримки і допомоги з соціалізацією. Це те, що має робити будь яка мама, незалежно від того, чи є якісь програми на державному рівні. Це про доросле свідоме суспільство.
@@Belfegor1802боооооже яке кончене!
Яка неймовірна гостя! Я просто в захваті. Не знаю яким, на справді, був внутрішній стан героїні, але викликає неймовірну повагу і захват як круто і достойно героїня справилась, - ми ж бо то вже бачимо результат.
Дякую проєкту і дякую за просвітницьку місію, яку здійснює фонд «Голоси дітей». Насправді, я теж, напевно як і більшість, коли не знаю чогось, то лякаюсь і не знаю як себе поводити: як поводити себе так, щоб це було максимально комфортно для самих діток аутистів, для дорослих людей з аутизмом і для батьків. Бо, з одної сторони не хочеш ненароком нікого образити недоречним словом чи поведінкою, чи вмерти від сорому ляпнувши якусь дурню, а, з іншого боку є абсолютно нормальне щире бажання комунікувати, і пояснювати правильно дітям своїм як комунікувати, що доречно, що недоречно з дітками, які є особливими в певних своїх проявах, і що вони могли б зробити з метою допомогти адаптуватись, в таким чином вносити свій внесок в безбарʼєрність.
І зараз скажу річ, яка може видатись не зовсім, - але я не маю наміру когось образити, особисто мені більше теж чомусь комфортніше звучить «дитина з аутизмом» чи «дитина-аутист» ніж «людина, яка має розлад аутистичного спектру», - оскільки друге містить слово розлад, типу є якийсь лад, а є якийсь розлад. А фраза «він має аутизм» це те саме що «він має особливість».
При тому я розумію, чому вирішили в якийсь момент взяти саме формулювання «людина, яка має розлад аутистисного спектру», адже, з точки зору психоаналізу, всі люди проходять фазу аутизму з першої хвилини свого народження. Повторюсь - всі люди, абсолютно з народження потрапляють на фазу аутизму. Що нас всіх точно обʼєднує. Ця фаза в психіці людини в психоаналітичній сфері так і називається «аутистична фаза розвитку психіки». А це вже про безбарʼєрність для мене. А от далі починаються різні особливості, приблизно 8 млрд особливостей, - як людей у цьому світі.
Доречі у Франції існує підхід не адаптувати нікого ні під кого, і не корегувати програмами корекції, розробленими з метою «підлаштувати» так би мовити максимально під нормотиповість і соціум, а дозволити дитині соціолізовуватись але просто бути просто такою як вона є, лишатись субʼєктом власного світосприйняття, і що стосується роботи з дітками з аутизмом то там існує дитячий центр «Зелений будинок» (здається їх мережа), підхід в якому запровадила в 70-х видатна дитяча психоаналітикиня Француаза Дольто, автор книг «на стороні дитини» і «на стороні підлітка». В «зелених будинках», між іншим, різні діти перебувають з різними особливостями, в оточенні вихователів, психологів, психоаналітиків, батьків, але їх мета не корегувати нікого і не адаптувати під соціум, а лише супроводжувати в їх особливих субʼєктивних способах функціонування, не перекреслюючи таким чином їх потреби як субʼєктів. Я багато чула про «зелений будинок» від психоаналітиків, які працюють з дітьми і які їздили туди на стажування, і як на мене такий підхід більше про самого субʼєкта і його індивідуальність у сприйнятті себе і світу.
uhs.in.ua/korisna-informatsiya/stati/1090329-fransuaza-dolto-printsipi-vikhovannya
В Британії просто на 100 років здається люди попереду по безбарєрності. І боюсь, що в цьому сенсі, ми таки як соціум якісь «погані люди» 😢 Моя подруга в Британії, і її син в 2 класі у школі, в них в класі декілька діток з різними особливостями, і всі діти класу абсолютно вміють комунікувати з дитиною з аутизмом з класу, і з 2 дітками, які мають вади слуху розмовляють мовою жестів, і навіть виступаючи на святі, де дитячий хор класу співав пісню, дітки всім класом показували також всі слова мовою жестів для батьків цих діток, теж людей з вадами слуху. Я по відео це дивилась і не знаю чому плакала від того на скільки ж нам до них далеко…
Що стосується відсутності дверей в туалеті шкіл - я з жахом сорому згадую ці спогади вже свого досвіду 🙈🙈🙈, а мій син може терпіти додому, бо він був навчений тому, що ходити в туалет - це інтимна дія, тому ми робимо це за закритими дверима - проте відсутність цих дверей в кабінки обумовлена нормативами безпеки для дітей, затвердженим урядом, типу щоб дитина там не втратила свідомість, а ніхто не знає.
Дуже дякую за тему. Низький уклін мамам таких діток. Працюю з дітьми, бачу їх щодня і нажаль розвиток такої дитини залежить в нашій державі тільки від батьків.
А від кого він повинен залежати,від держави?Від батьків це їхня дитина і їхні проблеми .
Розвиток будь-якої дитини залежить від батьків
Тому що ,якщо не розвивати умовно «нейротипову» дитину і буде педзапущеність,то виникатимуть ті ж труднощі в різних сферах розвитку,що і в «нейровідмінних» діток
Дуже радію що останнім часом більше говорять про дітей і дорослих з особливими потребами, я сама маю РДУГ/СДУГ і часто стикаюся із тим що люди поняття не мають що це таке, і мені стільки довелося пережити страждань в дитячому і підлітковому віці просто через те що люди дорослі не були освідченні в цьому питанні, мене ламали і змушували бути як всі, і казала: «всі можуть а ти шо нє?»
Мене, напевно, у РДУГ (сама його маю) бісить, коли люди сприймають як щось надумане, або говорять, що він типу є "у всіх"....
@@alisakvasha3088 о так, це знецінення, дуже бісить
Може треба соромитись, але я не знаю як читати РДУК/СДУК.
@@ovalentynagrygorchuk4217 розлад дефіциту уваги і гіперактивності або синдром дефіциту уваги і гіперактивності
@@ovalentynagrygorchuk4217 соромитись не треба, але й не треба соромити те, про що не знаєш)))
РДУГ - це абревіатура до "розлад дефіциту уваги та гіперактивності. СДУГ - те саме, тільки "синдром". Це взаємозамінні поняття - хтось називає це розладом, хтось синдромом, але суті воно не змінює - це розлад виконавчої функції мозку, який впливає на всі аспекти життя: від вміння сидіти "рівно", тобто спокійно, до володіння часовим простором, управління емоціями, і можливістю закінчувати почате
дуже дякую за це інтерв'ю 🤗у мого внука теж аутизм і виявили це вже коли донька евакуювалася до Польщі😢навіть незнаю чи у нашому рідному маленькому містечку ми би змогли допомогти дитині 😢тут було непросто зібрати документи,що дитина потребує спеціальної опіки і це зайняло десь рік,але зараз він ходить у спеціалізований садочок,де всі дітки щ аутизмом і де до кожної дитини прописують програму,що саме йому потрібно.І головне,що ми можемо собі це дозволити,це не коштує великих грошей.Дуже б хотілося,щоб в Україні у дітей з аутизмом була можливість отримувати допомогу спеціалістів 🙏і не за всі гроші світу
В Україні є інклюзія в навчальних закладах,згідно з якою безкоштовно надаються корекційні послуги та прописується індивідуальна програма розвитку ,моніторинг якої відбувається двічі на рік мінімум
Велике вам дякую за висвітлення такої теми. В мене поки немає дітей. Я лесбійка і вже рік живу в Англії зі своєю нареченою.
В Британії інклюзивність на дуже високому рівні і це дозволило мені зрозуміти, наскільки мало я знаю про особливості і потреби деяких людей. Що, перш за все, треба підвищувати рівень власних знань. Бо бути обізнаним це твоя відповідальність, як особистості і громадянки.
Я рідко взаємодію з дітьми і батьками, але мені було дуже важливо почути, як само я можу,у випадку, коли зустріну людину з певними особливостями, поводити себе, аби зробити середовище більш безпечним, комфортним і приймаючим. ❤
Дуже грамотний і інтелігентний гість💯🌹. Приємно чути і знати,що є настільки свідомі люди
Шановна Олено! Ви розповідаєте про свої взаємовідносини з донькою - а я бачу себе і свою доньку. Як мені тяжко було усвідомити що вона не буде вчитися так як я, не буде відмінницею. Вона - не я, вона зовсім інша. І коли я це зрозуміла, мені стало набагато легше жити. Ви надзвичайно світла людина, бажаю щастя і здоров’я Вам і вашій родині.
Пів життя живу в Британії, моя дитина нейротипова, але якби у нашому оточенні була нетипова дитина- я б залюбки, щоб моя дитина дружила з цією дитиною. Це добре і для соціалізації тієї дитини, і для моєї розуміти, що люди є різні
Дякую за такий подкаст. Треба більше таких програм, щоб суспільство було обізнаним. Я воджу свою дитину в садок, та пару днів назад вихователька раптом сказала, що в них з'явився хлопчик з аутизмом. Я була дуже неприємно вражена, навіщо вона таке розповідає.
Я дякую за цю тему, я не мама, я звичайна людина у суспільстві, досить розуміюча сучасні реалії, приймаю дітей із їх реакціями, для мене тема корисна, бо зі сприйняттям в мене немає проблеми, та я точно не була впевнена як правильно себе поводити, якою може буде моя поведінка, щоб не травмувати батьків. Тож я з вдячністю читаю коментарі батьків дітей з аутентичним спектром розладу і дорослих людей з тим самим спектром ❤
Випадково попався випуск, я, як молода мама, дуже вам вдячна за таку корисну інформацію . Дуже важлива тема. Зміни починаються з людей🙏. Нам треба вчити нове покоління і в собі робити коритировку дорослих бути толерантними, нажаль наслідки війни будуть печальні((
Цікавий, теплий, пізнавальний і терапевтичний подкаст про любов і прийняття! Дякую ❤
Дякую дуже, переглянула на одному диханні. Слідкую за пані Оленою в інстаграм. Але, слухати її - одне задоволення, така щирість, манірність, розум. Я працювала з РАС реально років 10 тому, як спеціаліст. Сьогодні реально вже далеко продвинулися в цій темі. Дякую за вашу працю
А я не можу знайти Олену в інста..(
Дякую,пані Олено, за відверту розповідь про Ваш шлях і шлях вашої родини до усвідомлення,що життя продовжується і треба вчитися і змінюватися.
Олена, ви своїм голосом так тепло огортаєте. Дякую, що ділитесь своїм досвідом 🫶🏼
Дякую за подкаст! Надзвичайно потрібна тема. Часто на дитячих майчанчиках і в інших громадських місцях реально лячно образити дітей і РАС і їхніх батьків своєю реакцією. Тому така інформація потрібна не оише дітям в садочках і школах , але і всім дорослим. Дякую) Гостя - неймовірна! У неї талант простими словами поясновати не прості теми.
Це свідчить що мама прийняла цю історію
Дякую, що висвітлюєте такі важливі теми! Нам всім треба вчитися поводити себе з відмінними від нас людьми як слід. Не знаю, чи можна навчити людей похилого віку, так би мовити, родом з радянських часів, такому. Але, діти 90-х, такі як я, точно можуть освоїти правильне ставлення до людей з особливими потребами. Нічого складного тут немає. Тільки треба мати людяність і бажання змінюватись!
В мене син аутист і дуже важко було бігти зі свого міста із-за обстрілів …. Досі важко на новому місці. У сина був сильний відкат після зміни місця.
Дивлюсь це відео і плачу😢
Дякую вам за просвітницьку роботу. І хоча наразі у близькому колі в мене немає дітей/людей з РАС, для мене дуже важливо знати і розвивати в собі толерантність до інакшості інших. Ви слушно зауважили, що після війни у нас буде дуже багато різних людей з різними відмінностями. І знання має стати тою силою, яка подолає морок.
Коли мама б'є на сполох,а тато каже все ок,тобі здається...
В багатьох так
Дуже цікаве внтервью, дякую за підняття такої впжливої теми!
Дякую ща те що тепер знаю як можно пояснити своїй донці про діточок, чи дорослих які мають інвалідність, якусь особливість...
Велике дякую🫶
Дуже дякую за те що піднімаєте такі теми, хотілося б почути думку різних спеціалістів на цю проблему,та історії інших батьків,та як вони дають раду собі та своїм дітям з таким діагнозом.
Не просто таким сім'ям, суспільство не готово до безбар'єрності, до простору для всіх. Складнощі на кожному кроці, суспільство не вивчає інформацію
Маю дитину з рдуг, неважка форма, але скільки я наслухалась про невихованість й інших непотрібних порад від батьків. Скільки я чула від "спеціалістів", що немає рдуг, бо дитина може сидіти, а потім через деякий час "так, тепер я бачу що є проблеми".
Було б добре освітлювати ще й тему рдуг, бо про аутизм вже хоч трохи знають, а дітей з рдуг досі всі вважають "невихованими" й мають купу стереотипів щодо них, навіть в колах спеціалістів.
Цікавий подкаст, неймовірна спікерка, яка дуже відверто поділилася своїм досвідом. Це було інформативно і важливо ❤
Дуже боляче коли навіть педагоги говорять що це діти вихідного дня. Дуже боляче це чути.
Боляче, що міністерство здоров’я та освіти нічого не роблять, щоб підготувати вчителів, як правильно комунікувати з такими дітками 🤔
@veronikasalm5683 наразі в навчальних закладах( університети і додаткові курси) є направлення на педагогів які працюють з дітьми з особливими потребами. Тому роблять, просто не всі хочуть вчитись новому..
Давно підписана на Олену - вона чудова, з її дописів дізналась про багато ньюансів взаємодії з дітьми (та батьками) з РАС. Дуже чудове вийшло інтерв'ю, сподіваюсь, багато людей його побачить
Дякую за гарний матеріал!!!! Так, це довгий марафонський забіг, непростий, але така даність, Життя прекрасне, рухаємось вперед)
❤❤❤❤
Все що треба цім дітям це справжня любов
І дуже придивлятися і робити їм радість
Моєму сину 19
20 із 30 по casd
Дуже важко бути батьками такої людтни
Багато подорожувати
Плавти
Робить що завгодно щоб порадувати
Ні що так не розвиває як радість і позитивні ємоціі
❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤
Батькам бажаю прийняття!!!!!
Прийняття починається з нас!!!!
Це високий рівень
Мамочка з великої букви. Розсудлива, освічена, реально дивитися на проблему. Дуже тяжкий шлях попереду. Сил Вам та не розтратити цей запал. Зберегти своє здоров'я та норм відносини в сім'ї та увагу другій дитині. Про сади школи.ну дууууже знайома історія. Не беруть у приватні також, навіть з власним тьютором. Все, що можуть запропонувати ,як правило-домашнє навчання. А це 24/7 знову ж таки, виснажена мати, все сама-сама .при тому,що в ЗУ Про освіту батьки самі вибирають форму навчання.обіймаю!
Колись викладала англійську в школі англійської мови. У колеги в групі був хлопчик з розладом аутичного спектру. Він говорив, єдиною його проблемою було те, що він міг встати і побігти до чогось, відволіктись. З ним завжди була мама, яка його повертала на місце і колега в принципі не відволікалась на нього. Одного дня, батьки всіх діток в тій групі прийшли з протестом, щоб того хлопчика виключили з їх групи. Як результат, ще до того як школа прийняла якесь рішення, мама хлопчика забрала його, щоб просто не повертатись і не дивитись тим батькам в очі. Як же сумно було на це дивитись, хлопчик був надзвичайно розумний і позитивний..
Дякую за дуже важливі питання і відповіді! Вуілому за бесіду!
Навіть здалося замало ефірного часу!
Усіх мам з особливими дітьми просто обіймаю ❤
Сама маю сина з РАС
Памʼятаю коли почала помічати щось не те
Памʼятаю як нам поставили РАС
Памʼятаю геть усе
Зараз я люблю свого сина ще більш за все на світі
Досі відбиваюсь від різних людей які до нього говорять і кажуть мені прямо в лице: ви щось робіть бо шось не хоче говорити
Тепер відразу як якась баба до нього говорить а він мовчить, чи зачіпає його якось, я просто кажу він аутист і він не говорить, не чіпайте його
Але так може і не залишитись кола спілкування
Дуже потрібну роботу проводите! Вдячна❤
Можу приєднатися до ваших підкастів і радо допомогати, як мати дитини з аутизмом.
В нашому суспільстві просто немає цієї теми. Я маю на увазі, що нас не навчають як реагувати, що є деякі «мамаші» тикають і кажуть на дитину з обмеженими можливостями «інвалід», то це ж і батьки не розуміють як реагувати, ну і елементарної вихованості немає в цих питаннях.
Навчають багато років, людям не цікаво 🤗
Яке шикарне інтервью❤
Дякую за чудовий ефір! п. Олена, сил та наснаги для реалізації Вашого проєкту!
Дуже корисна розмова, щиро дякую. Виховую дитину з вадами слуху.
Дякую за важливий ефір! Будь ласка продовжуйте!
Добре, що у вас був такий вибір! А у дітей, яки уїхали в Німеччину. У них не було вибору.
Лайк оформлений. Цікавий гість і не менш цікава тема. Послухав залюбки✔
Яка красива, в усіх розуміннях, жінка
Я працювала помічником вихователя в інклюзивному садочку, в нас в групі були дітки з аутизмом, і ми дуже тішились і тішимось працюючи з та тим дітками, їхніми досягненнями, шкода, що цей садочок закордоном, а не в Україні. Ви правильно говорите, таких діточок не потрібно ізолювати від суспільства. Діти з того садочку, вже відразу розуміли спостерігаючи за дітками з аутизмом, що вони інші, і завжди допомогали їм
Дякую за це інтерв'ю!Про це треба говорити. Я маю доньку з аутизмом, шкода що наше суспільство не хоче нічого про це знати.
а зачем обществу об этом знать? чтобы что?
Дякую за подкаст і за розкриття такої цікавої, і головне, важливої теми.
Нажаль більшість людей які подивляться відео, це люди які особисто зіштовхнулися з людьми з РАС.😢
Дякую, Олено! Наша історія один-в-один. І син теж Андрій. І такого ж віку.
Дякую ведучим,дуже цікаво і пізнавально.Розіслала всім колегам.
Засновники каналу, будь ласка, продовжуйте. Дякую всім. Вела діалог в думках, як наче була в студії
Дуже вдччна вам за це інтерв'ю!! Дуже корисно! Простими словами, зрозуміло, ясно.
Випадково натрапила на це відео, на одному диханні додивилася до кінця. Дякую.
Дуже важлива тема. Надзвичайно цікаво було послухати.
Дякую! Дуже цікавий, актуальний і важливий ефір!❤
Неймовірний подкаст.
Люди повинні знати більше про такі сім‘і.
Щоб люди були більш тактовніші один до одного
а зачем мне знать про такие семьи? чтобы что? у меня своих проблем хватает. Это проблемы родителей. Я доначу на ЗСУ, если не это, то я лучше детдомовским помогу,
Якщо діти кричать, верещать, падають на підлогу і т д - це руйнує психіку здорових дітей. Здорових дорослих. Ніхто не повинен бути свідком чужих істерик. Що робити - приймайте ліки для заспокоєння.
Чудове інтерв'ю. Дуже не вистачає подібних розмов з батьками таких діток. Простою мовою, не діагнозами, а сами як батьки.
Дякую за такі важливі теми!
Дуже інформативне відео! Є діти чи немає, послухати корисно і цікаво. Дуже доступно, дякую🙏🏻🥹🧡
Дякую вам
Дякую! Дуже інформативно та зрозуміло.
Дякую за важливу тему!
Дякую за етер
Дякую за важливу інформацію.
Дякую за чудовий подкаст 🩷 Було б дуже цікаво послухати про нейровідмінних діток із РДУГ
Дякую. Це було потрібно послухати.
Дякую! Дуже цікавий випуск!
Дякую! Корисна інформація
Цінний етер. Дякую. Я мама і я вчитель англійської мови. Бачила багато діток. Найбільша проблема тоді, коли батьки нічого не говорять, а я бачу, що дитина не є нейротиповою. Я не впевнена як правильно запитати у батьків, враховуючи, що вони самі нічого не кажуть.
Або ще випадок, коли я бачу, що дитина можливо має дисклесію і дисграфію. Починаю запитувати маму як дитина читає/пише рідною мовою, на що чую, що все ок. Пояснюю яка ситуація, з чим є проблеми і тд, мама ніяк не реагує , крім того що- я його більше буду «нагинати», хай вчиться писати і тд…. Як тут діяти?
У мого сина дислексія і дисграфія, йому 10 років, гадала що виправиться ситуація, але нажаль, не змінюється, що порадите?
@@ВікторіяРоманюк-ъ7з звернутись до спеціаліста і попередити вчителів!
@@ВікторіяРоманюк-ъ7зв мене також діслексія та дісграфія, у школі були складності але навчилась з цим жити, у доньки скоріш за все буде те саме тому з 3 рочків займаємось з нейро психологом, сподіваюсь що допоможе
Дуже цікавий подкаст!👍✨
Как специалист сотрудничала с частным детским садом. Когда в группу привели мальчика с диагнозами, избитым и покусанным детям, покусанной няне, родителям пострадавших детей очень сложно было проявить толерантность.
А у нас,коли в садочок ходив хлопчик з аутизмом, він під час сну кричав і вив не своїм голосом.Маленькі діти постійно під час сну не висипалися, так тривало 2 роки.Я не думаю,що нашим діткам це пішло на користь.Нічого не маю проти адаптації аутиячних діток,але не за рахунок всієї групи,або класу. Ми всі спіачували, але,коли він перевівся в інший садок, наша малеча почала накінець то спати.
Про це треба говорити розробляти закони на рівні Держави. В нас мало інформації про аутизм на телебаченні треба розповідати що це таке.
Класно, дуже важлива тема для мене
Я з нетерпінням буду чекати від вас подкаст про дітей із рдуг
Дякую за цей подкаст❤
Господи, вся німецька молодша школа обвішана картками підказками. Тому що це діти, вони забувають взагалі помити руки, самі звичайні, середньостатистичні діти.
О, а який жах я бачила і розуміла, що це жах, в дитячому садочку.
Я не знаю як дитину повернути тепер в укр. школу🫣
Моїй малій в німецькій школі показали і запропонували кімнату для відпочинку.
У малої не сфокусована увага, і вона швидко перенавантажується, збуджується.
Ми з донькою зараз в Іспанії, гарна школа, гарне відношення до дітей, але руки перед обідом мити нема де зовсім) Мене це дивує дуже, памятаю, як в українській школі вчителька, директор перед обідом всих відправляли і привчали мити руки. Наша ходить зі своїм маленьким санітайзером і обробляє руки, всі дивуються
Зараз майже у всіх українських школах є ресурсні кімнати для усамітнення
Неймовірна жінка
Какая молодец.
Дякую, було багато потрібної інформації і відповідей на важливі питання!
Біль і образа залишається з батьками все життя.Біль що у них народилася особлива дитина,а образа на всіх інших що їх дітей не сприймають так як вони хочуть.
Це нормально, що вони не сприймають. Кожен бажає своїм близьким здоров'я.
а уявіть як жити цим дітям коли вони виростають і живуть з цією «відмінністю» все життя
Вони не живуть, а існують, страждають і підлаштовуються під них нещасні батьки .
Що ви хочете цим сказати? Фашисти таких людей знищували ? А може ми не вони.?@@alonakorobkina9265
@@alonakorobkina9265 хз я нейровідмінна живу ж якось
Дуже корисна інформація. Дякую! Деякі батьки не хочуть навіть знати,чому їхня дитина інакше поводиться. Ні діагнозу,ні асистента,тому бідні і вчителі,і учні. Ніби від того,що не буде асистента дитина стане як усі. Не розумію взагалі таких батьків.
Батьки думають, що краще будуть казати не вихована, перосте,А якщо інвалід да всі про це будуть знать і пальцем будуть показувати. А ще можуть сказати для чого народжували? Тому і бояться ідти до лікарів. Бояться говорити про діагноз.
Так, я як викладач, підтверджую. Працюю у мистецькій школі і ми стикались із нетиповими дітьми, батьки яких заперечували проблеми. А з іншого боку, нас не навчають як працювати з цими дітьми, але вимагають це робити. Ці ситуації заводять у глухий кут. Я не лікар, щоб ставити діагноз, але бачу явно, що з поведінкою, реакціями дитини щось не так, потрібна допомога спеціаліста. Але не маю права вказати на це батькам, бо буду звинувачена у булінгу і не повинна давати непроханих порад. А начальство вимагає результатів. У загальноосвітніх школах діти з особливими освітніми потребами мають асистентів, але навіть так навчатись діткам непросто, в викладачам непросто їх навчати. Потрібне якісне підвищення кваліфікації за державним кошт. Але скільки є дітей з ООП, чиї батьки заперечують наявність у дитини діагнозу. Це складно. І я поки не бачу шляхів вирішення.
Батькам важко прийняти, але тут важливо усвідомити , що відсутність будь-яких діагнозів не нівелює наявність тих чи інших труднощів і чим раніше на це звернути увагу,тим краще .
В першу чергу потрібно орієнтуватися на « а що люди подумають» ,а на потреби дитини
@@Red11237 ваші права закінчуються там, де починаються права інших. Часто батьки, дбаючи про потреби своєї дитини, "наступають" на потреби інших дітей. Наприклад, коли дитина агресивна до оточуючих.
@@anastasiaradko148 в мене було звернення більш до батьків таких діток, що іноді саме через їх бездіяльність (неприйняття) вони втрачають дорогоцінний час, при цьому ті труднощі,які має дитина нікуди не зникають,а навпаки збільшуються
Дякую гості. Насолода ....
Спасибі за корисну інформацію. Підписка.
Мені аж палає, я так наслухалась таких людей, і майже не зʼїхала з глузду! Моя дитина до двох років не мала зорового контакту, не розмовляла, не показувала пальцем до 2років і 3 місяців, показувала моїм пальцем і відводила мене на місце, крутилася навколо себе, ніби аутизм ? Так я так думала але попри це після 2,5 показувала пальцем, чула що кажу, почала звуки відтворювати, перестала крутитися, зʼявився зоровий контакт ! Я пройшла всіх єкспертів і лікарів!!!!! Напочатку мені казали так, це аутизм, а коли все помінялося- а хто вам таке сказав ? Це просто затримка розвитку, всі діти розвиваються по-різному в вас абсолютно нормальна дитина, мама заспокойтесь …..
Дякую за чудову розмову! Підписка, вподобайка, комент💙💛
Читаю, стільки коментів неадекватних "спеціалістів". Звинувачують батьків, що дитина особлива. Земля кругла, ваші діти та онуки не застраховані ні від чого.
предлагаете терпеть и утираться? серьезно?
Нічого не знала про людей з РАС. Абсолютно 0. Слухаю і думаю, що якби ми знали.. Якби просто знати які прості дії полегшують життя і соціалізацію цих людей. Просто врахувати їх потреби. Просто знати що робити з такою або іншою реакцією
Дякую за підкаст, у мене дитина двох років, і я не знаю, як правильно ввести її в суспільство різних людей. Як правильно пояснювати психічні, фізіологічні, расові відмінності. Ніби я і толерантна, і розуміюча, але все одно в таких питаннях іноді впадаю в ступор і боюсь видати, якусь фігню з розпачу. Ви класна, Ви багато зможете.
Я думаю що у мого племінника теж може бути такий діагноз, але батьки категорично не бажають навіть обстеження пройти, ображаються коли їм це раджу.
Мені цікаво як це все профінансувати?Гостя дуже крута❤Як бути батькам в селі або маленькому містечку?Дякую.
Інклюзія в навчальних закладах повністю безкоштовна (включає в себе і корекційні послуги) ,потрібно звертатися до інклюзивно-ресурсних центрів за місцем проживання