Десь на набережній в Мукачеві, там де душу виймає сакура Влаштував би собі побачення із собою з вісімдесятих я І спитав би у себе хлопчика, що побачив мене дорослого Чи хотів би він стати голосом покоління тих, кому болить? Тих, хто не мовчить Я не хочу ніколи існувати без імені Я не хочу ніколи засинати у камені Я нікому не буду віддавати ім’я своє Тим ким я був, тим я і є. Тим ким я був… Десь у Львові на Драгоманова в паралельному з нами просторі Побалакав би під каштанами із собою із дев’яностих я І спитав би у того підлітка шо на мене спідлоба дивиться Чи хотів би він стати дзеркалом покоління тих, кому болить? Тих, хто не мовчить Я не хочу ніколи існувати без імені Я не хочу ніколи засинати у камені Я нікому не буду віддавати ім’я своє Тим ким я був, тим я і є. Тим ким я був… Десь у скверику на Подолі я, видно здалека сяйво місячне Сів би випити під магнолію із собою десь із двохтисячних І спитав би себе натхненного, що не дуже уважно слухає, Чи хотів би він стати пам’яттю покоління тих, кому болить? Тих, хто не мовчить Я не хочу ніколи існувати без імені Я не хочу ніколи засинати у камені Я нікому не буду віддавати ім’я своє Тим ким я був, тим я і є. Тим ким я був, тим я і є. Покоління тих, кому болить Тих, хто не мовчить Ми не хочем ніколи існувати без імені Ми не хочем ніколи засинати у камені Ми нікому не будем віддавати ім’я своє Ті ким були, ті ми і є. Ті ким були, тими і є. Ті ким були, ті ми і є. Ті ким були, тими і є.
Десь у Купʼянську біля Оскола Насолоджуючись природою Я б спитала себе дорослу вже Чи спілкуєшся рідною мовою? Пам’ятаєш своє коріння ти? І цінуєш життя розірване? Чи готова завжди залишитись Поколінням тих, кому болить?
ото ви себе жалієте.... з чого? шо таке трапилося що всі почали називаьт себе поколінням кому болить і віїзджати?? (то не образа, а просто риторичне питання...))))))
*Десь на набережній Херсонщини* *Там, де душу стискає плач Дніпра,* *Книгозбірню знайду потрощену,* *Де колись будувалося життя.* *Там влаштую своє побачення* *Із задимленим зліва берегом.* *Кожне слово, що має значення,* *Відгукнеться обрієм на мить...* *Від тих, хто не мовчить!..* *Я не хочу ніколи відчувати тихий терор.* *Я не хочу ніколи більше знати вóрожих мов.* *Я нікому не буду віддавати місто своє!* *Тим, хто прийшов. Тим, ким він є...* *Десь у затінку лип Суворова,* *Крізь фасади, бездумно знищених,* *Виринатимуть теплі спогади* *Усіх внутрішньо-переміщених.* *Разом з пам'яттю днів затоплених,* *Коли дамбу із серця вирвали...* *Як ми стали човном врятованих?* *Поколінням тих, кому болить?..* *Тих, хто не мовчить!..* *Ми не хочем ніколи відчувати тихий терор.* *Ми не хочем ніколи більше знати вóрожих мов.* *Ми нікому не будем віддавати місто своє!* *Тим, хто прийшов. Тим, ким він є...* ... Десь так відчувають цю лірику та мелодію мої люди, мій рідний Херсон 🇺🇦 Хлопці, дякую за океан натхнення!
Покоління тих, кому болить? Після Вашої, ще більш болючішої версії, як грудка у горлі застрягла, сльози покотилися. Нажаль це страшна реальність. Як би було цікаво, почути у виконанні Океану цю інтерпретацію навіть більш реалістичну.
Люди! Що ви зі мною зробили! Спочатку мені просто сподобалася пісня,а коли через деякий час зайшла в коментарі,.... Тут вся сила,міць і біль мого народу,моєї землі,моєї рідної України! Люди,ви найкращі! Найсильніші! Найпотужніші! Найталановитіші! Така нація повинна жити!❤❤❤
Десь на березі моря Азовського, Там, на пляжах твого Генічеська, Запитала б себе, маленьку, я, Чи ще зможемо ми побачитись, Чи вдихнемо повітря солоного, Чи готові ми, чи хотіли б ми Стати голосом покоління тих, Кому болить...
Десь на площі Свободи в Харкові Підніму в небо очі заплакані, Пригадаю я всіх кого втратили, І спитаю у себе теперішній Чи хотіла б я бути голосом,покоління тих кому болить…
@@IrinathecycleoflifeSha Ці думки вилиті у вірші розривають серце кожній небайдужій людині😭Їх можна продовжувати безкінечно,бо зараз ми всі покоління тим кому болить!І допоки живемо ми,наші діти ,внуки і правнуки ми змушені бути тими ,кому болить!
Не плач, усе буде добре. Світло переможе темряву, після ночі прийде день, навесні росквітне життя та любов Зараз нам дуже складно, але янголи нас боронять Харків 💙💛 сьогодні, завтра, назавжди
Десь у Ялті на Масандрі на "коврі" Я протягну свою руку тобі Тому хлопцеві з 2010-го Що проживав ті дні як свято І сппитаюсь у безтурботного На пірнання у морі голодного Чи повіриш ти в те що трапиться Що дорога до Криму втратиться І для того щоб знову бути там Тисячі відадуть життя...
Десь у Києві на Хрещатику Вся в «варьонках» із дев’яностих Доробляла там математику Під фонтаном, що потім зносять Я б спитала в тієї дівчини Що з-під чубчика в очі дивиться Чи хотіла б ти стати мамою Покоління тих, кому болить? .. Тих, хто не мовчить! .
Я послухав пісню "Мукачево" І себе запитав колишнього Як би жив я там, у минулому, Якби знав, що на нас очікує? Чи дружив би із росіянами, Чи вважав би братами ближніми І чи можуть вони вважатися Поколінням тих, кому болить? Як подумаю, що відбувається, Як згадаю, що злі накоїли, То в моїй уяві з'являються Сотні тисяч тих, кого нема. Я пройшов по битому Харкову І побачив місто поранене, А на вулицях міста рідного Покоління тих, кому болить. Всі думки, що мене наповнюють Про майбутнє, яке наблизилось, Лиш були б ми там у майбутньому Поколінням тих, хто переміг.... Юрій. Харків. 21.09.2024 р.
Десь в безкраїх степах Асканії, Де ще міни не розривалися, Я б у трáви лягла весняні і Сни дитячі мені б згадалися. Там лунають казки бабусині, На горищі скарби запилені… Чи знайду я там рими-зцілення Поколінню тих, кому болить? Тих, хто не мовчить ❤️🩹
Десь в будиночку в Миколаєві і під сирени звуки читаю я Ваші вірши,друзі,що створені Після слухання пісні «Мукачево» Всі ми -діти країни нашої України,землі єдиної,нероздільної І прекрасної! І Славкові я дуже дякую За таку композицію щемную, Що сьогодні усіх нас примусила Обїєднатись в поетичному челенджі І сказати ,що всі ми з вами -покоління тих,кому болить І тих,хто не мовчить!
Десь в будиночку під Одесою , В паралельному з нами просторі , Побалакала б біля вишні я , Із собою з щоденним усміхом, І спитала б у теї дівчини , Що так вірить безмежно в людяність , Чи хотіла б ти стали пам'яттю Покоління тих кому болить ?
Десь у Харкові, на краю Салтівки, Там, де сонце сходить вранці, Погуляв би я алеями Що хранять у своїй памʼяті, Як маленьким, курчавим, хлопчиком, Бігав з друзями по району, граючи в «козаки-розбійники» Є надія і віра, що збудеться ця можливість в осяжному часі. Ну, а, поки ми будемо все робити задля того, щоб це стало реальністю. ОЕ, велика подяка за цю пісню! ❤
Десь на безкрайніх пісках Олешок, зустрічаючи тіні пам'яті, обираючи тихі погляди, влаштував би розмову з примарою, і спитав би у духа свободи що там, Чи хотів би він стати шепотом покоління тих, кому болить? Тих, хто не мовить.
Десь на набережній в Севастополі, де кохання повітрям дихає.. Твої губи такі солодки, Яко хвилі у морі Чорному Я спитав би себе з надією, чи повернеш ти радість в місто це? Чи хотів би ти стати надією за для тих що надію втратили? Тих хто вже мовчить... Я не буду ніколи існувати без імені Я не буду ніколи засинати у камені Я нікому не буду віддавати ім’я своє Тим ким я був, тим я і є. Тим ким я був, тим я і є.
Десь в маленькій і мирній Словенії, у зеленім садку європейському ти сидиш Ошелешений та ізранений, Приголомшений і зневірений. А в навушниках те Мукачево, Там, де душу виймає сакура. .. Пам'ять боляче тобі нагадує всі міста та всі ті побачення з поколінням тих, кому болить...тих, хто не мовчить.
Десь на набережній в місті Києві, там де душу лікують каштанами Влаштував би тобі побачення на одинці з твоїми фанами, Ми сказали б тобі не хлопчику, а у всьому та завжди дорослому Ти і є, ти і був нашим голосом, покоління кому болить. (Дякуємо ОЕ)
Десь в Авдіївці, Серед поля пшеничного, Я зустрінусь з собою, з дитиною, Середини 2000-х, І спитаю у себе дорослої, Чи десь є край стежинки нашої І чи вдасться її обійти, Покоління тих, кому болить, Покоління тих, хто не мовчить
Десь у скверику, в Миколаєві, Там де леви сплять під каштанами, Юній дівчині, очі каріїї, Розкажу, як ми вкрились ранами. Розкажу, що тепер незламні ми. Наше місто героєм названо. І заплачемо. Бо назавжди ми З покоління тих, кому болить.
Десь на схилах Дніпра ревучого, У рідному, квітучому Києві, Запитала б себе, балакучу, а що ж станеться з нашими мріями. Що не зможу і слова мовити, коли Марік, Бахмут чи Ірпінь, Що від міст, колись кольорових, залишилася лише тінь. Що летітиме горе на неньку, і що кожна людина - рідненька. Що любові та віри багато - Обійняти чужого тата, Чи матусю, доньку і дружину, Ще й донатити так завзято. Не чекала я болю пекучого, так щоб дихати буде не сила. І сказала б собі, балакучій: Жоден морок не зріже нам крила.
Десь на кручах Дніпра на Херсонщині Вітер рве стрічки в косах яскравії Як біжить до води вижмуряючись Від ласкавого сонця південного Я б подумала вслід тій дівчинці, Що крокує землею козацькою: Тяжко буде вам правду виборювать, Та ніколи не буде вже соромно - Поколінню, яке не мовчить.
Як зібрати ту душу розірвану, Що сльозами із неба капає... Як себе заспокоїть дорослого, що дитинство своє пригадує... Як тому пояснити хлопчику, Що так мріяв зірок дістатися, Як йому пояснити лагідно, Що в житті таке може статися...
Десь на Салгірці у Сімферополі, Де гуляла з коханим студенткою, Я зустрівши б себе теперішню, Не змогла б зрозуміти, як воно, обіймати дитину залякану, серед ночі тривогой піднятую, проклинати ворога клятого, і тримати надію, що вернемо, все в нас вкрадене... Не одно воно покоління, кому зараз болить!
Десь в степах мого Криму теплого обіймаю батьків своїх. Ще не знала, як же далеко я ... буду від них. Проводжала закати лагідні, цілувалася без турбот, кримське щастя вдихала жадібно і ховала вірші в блокнот. Озираюсь на ту, колишню я - розливається тілом сум: не сиділа давно під вишнями, не збирала в полях росу, не стрічала світанки й осінь там. Наче вирвали серце знов... Ми повернемось, Криму рідний мій! Тільки ти не розтрать любов! Я спитаю у себе теперішній, поки ворог безжально бомбить: Чи хотіла б я стати голосом покоління тих, кому болить?
Я не був палким фанатом творчості Вакарчука! Але після виходу цього хіта, я схиляю голову перд легендою! Ви залізли у найвідалненіші куточки душі десь там далеко у 90х, що заставило задуматись про те хто я був і тим хто я є! Дякую за неймовірний текс!
Десь на сходинках на Хрещатику, серед шин палаючих разом з думками, Я б спитала себе розгублену, чи готова я далі побачити, Те що потім в історію впишеться. Що країну накриє хвилею та розділить людей без жалості. Розіб’є мирне небо Кабами, зробить рідну домівку розкішшю, Вийме душу у світ оголену, зрозумів біль Тараса з Лесею. І нема вже питання до дівчинки, бо нема вже такого вибору, Так ми всі зараз тут лишаємся голосом покоління тих , кому болить.
Десь на березі моря Каховського, там, де верби, і хмари, і сонце сідає я б зустріла засмаглу дівчинку, ту, що в мріях за обрій літає. Посміхнулася б їй та промовчала. Хай щаслива живе і не знає, що немає нічого вічного, навіть моря.... Що їй судилося стати голосом покоління тих, кому болить....
Я вже переступила 71й свій рік. Але ніколи не пропускала нові пісні "Океану Ельза". Дякую гурту за неймовірні українські пісні. Вони і про біль, і про кохання...❤❤
Десь під Києвом, де шумить Дніпро бачу хлопчка - з 90-х “Я” Жартує голосно, разом з друзями хоче знати все, шукає істину. І спитав би у хлопця я, того що так широко всміхнений чи хотів бути він стати сервером, покоління тих кому болить… Дякую, Святославе!
Десь на набережній під тополями Каховського моря колишнього У рідному Енергодарі випив я би з собою в 2000-х І спитав би я себе того, хлопчину безтурботного Чи готовий він би залишатися собою до кінця Коли прийде війна.. Ми ніколи не програємо в цій війні Ми ніколи не віддамо землі свої Я ніколи не буду віддавати ім'я своє Тим, ким я був, тим я і є
Десь в селі під Миколаєвом, мій дідусь сидів і згадував Як радянська влада вигнала всю сім'ю з землі, де зелено Де збирав гриби з повстанцями, де матуся прала одяг їх І спитав себе маленького, чи готовий він побачити, як русня прийде на Південь ще В сиві вже роки Я не хочу нікому пробачати жодної сльози Я не хочу нікому віддавати нашої Землі Я не смію ніколи забувати ім'я своє Українці ми всі Багато нас є!
Десь біля Дніпра в Черкасах під вербою слухаючи річку, сидить хлопчик який думає про себе, про мистетство і науку, про те ким йому бути в цьому світі. Я підійшов би до себе і сказав би: "Все буде добре, тільки будь собою і ніколи не полишай думати і відчувати цей світ. Він такий великий і неосяжний, може бути дуже несправделивим і жорстоким, але ти знайдеш у ньому всі відповіді, та знайдеш все що шукав"
Десь у Потсдамі, у Німеччині, у районі "Дубковому" . Л'ються сльози , діаспори, що шукали, дому нового. Та лишилось їм, лише правдонька, що не має нічого іншого. Тільки рідная Земля-Матінка , що дає тії сенси вічнії... Покоління тим кому болить
Десь на березі Сейму на Сумщині, я згадую себе дитиною, Як наповнювалось серце любовʼю до моєї рідної землі, Де щасливі із мамою і татом ми в обіймах цієї краси…… Запитаю себе і згадаю, ці теплі часи……😭😭😭😭😭💙💛🇺🇦🙏🏻🕊️
Десь на пляжі Одеси рідної, там де хвилі ласкають душу, Дивлячись на зорі яскраві, я б собі побажав у майбутньому, Вірити в перемогу скорішу, Хвилювання залишити в минулому.
Десь у місті Дніпро величному, Там, де річку несе потоками, Сіла б поруч на лавці затишній я, ІЗ собою з минулих років. І спитала б себе, мрійливу я, Що у вихрі думок згубилася , Чи хотіла б я стати вірою Покоління тих, кого болить ?
десь в Дрогобичі, біля ратуші, на сходинках, що не забувають, я б хотіла сміятись райдужно з твої жартів, які не стихають відчувати проміння сонячні на своїй ще юнацькій шкірі не дізнатись що таке "порожньо" і триматись при своїй вірі дякую, ОЕ, завжди дякую!
Бiля Драма у Маріуполі Я зустрів би себе там юного, коли вперше я був закоханий і душа була світлом сповнена, І спитав би мене той підліток: Чому очі у мене стомлені... Відповів би я: просто очі ці Покоління Тих Кому Болить...
Десь на березі у Лазурному, де на морі курорт і сонечко влаштувала б собі побачення, щоб відчути той бриз просолений… Там війна відібрала радощі, орки літнє життя знеструмили, Запустінням зустріне набережна Тих, кому болить, тих, хто не мовчить…
Десь у моря Чорного В Херсоні Таврическому повстрічала тоді на розкопках любимого... А тепер ми во Львові старинному нам всім болить прилетить нам, а чи не прилетить...
Десь на БАМі у Миколаєві Сидить дівчина геть розгублена. Я за руку її потримала би, Тихо й ніжно їй шепочучи: Не хвилюйся, мала. Все минається. Й це пройде. Все життя попереду ❤️ Дякую за те, що взяли на себе такий тягар стати голосом, дзеркалом та памʼяттю нашого покоління, якому дуже болить ❤️
Пісня, яка влучила в самісіньке розбите серце… А коментарі до неї - то взагалі голоси болю, але нескореності, мільйонів… На Алею Героїв в Чернігові Вона носить квіти хлопчику, Із котрим у Сумах усміхнені Біля фонтану бігали Десь в 90-х… Він став щитом і памʼяттю покоління тих, Кому болить…
Випадково зайшла в коменти і чесно сказати я просто вражена цим неймовірним поетичним флешмобом 😮українці, ви неперевершені! Вас ніхто ніколи не здолає!
Десь на схилах Карпат безмежних, озирнусь навкруги, надихАючись...І себе запитаю, чи знала я , що прийде війна, не питаючи.... Що ми станемо поколінням, якому болить щодня, що зранена і понівечена буде прекрасна країна моя ...
Колись давно у рідному Бахмуті Осінь зустріла жовтими листями Що залишилось у моїй пам'яті Візьму і напишу про це пісню я І сказав би собі маленькому Не розлучим щоб був і з мріями Що сидить на лавці тихенько І беріг добро у своїй душі. Євген Харін (Fairant) виконавець з Бахмуту Друзі поставьте лайк якщо сподоболось
Моє рідне місто Бахмут - кохане, рідне, місто дитинства, юності місто яке я буду кохати до кінця життя. Моє місто!!! Місто перщого кохання, місто сильних людин які плавлять метал, кують ланцюги. Які самі різні самі рідні.!!!!!
Десь в будинках Дніпра метушливого, на проспектах в п"янкій акації Я б спитала дівчатко з фарбами, що замріяно в аркуш вдивляється Чи є колір для долі щасливої, малювати яку збираєшся? Чи хотіла б ти стати краплиною, джерела що кригу зламує? Джерела, що вирує силою тих, кому болить, тих , хто не мовчить?
Десь на Вінниччині у садах бабусиних, Де тепло звідусіль нам лилося. Запитала себе маленьку я, Чи хотіла би стати болем я Від землі своєї рідної. Хоч далеко степи Херсонщини, терикони й Донбас не виднося. Та болить мов шматками вирвана. Та душа, що зросла у голосі покоління,тих кому БОЛИТЬ...
Десь в Донецьку на алеї кленовій, що веде до універу медичного, влаштувала б собі побачення із собою з 90-х я, і спитала б у тої дівчинки, що про світ відкритий мріяла, чи хотіла б вона стати частиною покоління тих, кому болить...
Десь у безкрайнему степу Луганщині, де терикони небо кличуть, Де коні крила мають, де люди землю люблять, Влаштую я собі дитині побачення, І спитаю я його, Чи хоче він бути голосом покоління кому болить? Луганськ - Це Україна!
Десь в Донецьку в дворі під гітару Я співала пісні щиро пристрасно Ще не знала що хвиля зневіри Розшматує родину ненависно Що назавжди залишуся зірваним Без коріння, дому, минулого Поколінням, тих, кому болить
Десь на цвинтарі в Маріуполі влаштувала б собі побачення З тими друзями, що залишились і чекають, чи прийду я. Поховала б нарешті матір там і вхопивши ковток абрикосовий, запитала би себе дорослую, чи хотіла ти бути сильною, чи хотіла ти бути голосом покоління тих, кому болить.
Українці не хочуть ніколи існувати без імені Українці не хочуть ніколи засинати у камені Ми нікому не будем віддавати ім’я своє Ті ким були, ті ми і є.
Люди, серденько!!! Повиписую ваші коментарі, сльози градом, десь у Дніпрі… сама нещодавно запитала себе зі старих карток чи повірила би в те, що сталося? В те що відбувається? І тут ця пісня… океану треба зробити офіційний флеш-моб, люди, народе мій, ти неперевершений ❤
Десь в Кирилівкі, на Бірючему. Ми із друзями знову зустрінемось! Захід сонця в лимані спровадимо, Відбудуємо - все що розграблене, Оленів і дельфінів побачимо! Комарів і медуз нагодуємо, Бо вони так за нами скучили
Десь у Бучі понівеченой, поміж Яблуневою і Вокзальною, Я стояв розгублений в відчаї, але ж з вірою в Україну вільною І спитав сам себе я дорослого, чи хотів би я стати пташкою З покоління тих, кому болить, тих птахів, хто співає і не мовчить
Буча.. така зелена та затішна. Навіть уявити не могла, коли їздила туди по справах, що таке може там статися... Як же болить. Але те, що болить, з іншого боку свідчить про те, що ми живі.. що наша душа не вмерла.
Десь на березі мого Маріуполя Вдихнути подих Азову Згадати себе малою, як рибка плаваю між хвилями Десь на березі Маріуполя відчути запах диму Побачити згарище міста, як люди тікають від вибухів Десь на березі Маріуполя пам’ятати про всі розлуки, згадати запах степу і бути собі опорою Десь на березі Маріуполя знайти себе знову вдома Побачити, як у морі тане Мій спогад про втому
Десь на бульварі я в Маріуполі, там де квітне у червні акація, де від запаху моря і пахощів, жити хочеться в безкінечності... Запитала би себе дівчинку, чи повірю я що на старості жити буду на чужині я... Як мені болить
Десь у Харкові, вільним подихом Там, де зорі над містом яснії , Сіла б поруч на площі Свободи я ІЗ собою з минулих років І спитала б себе, задуману, Що планує життя замріяно Чи хотіла б я стати надією Покоління тих, кого болить?
Я б зустріла себе у Борисполі, В літаку, що прямує в Туреччину, І спитала б всю нашу компанію, Вкрай обурену ковід-тестами, Чи готові живим коридором ми Проводжати знайомих нам льотчиків😢😢😢 З покоління тих, кому болить…
Десь у парку в Маріуполі, де кохання вперше відчула я, Запитала б себе безтурботну я, Чи повірила б що стану людиною з міста- спогада, міста, яке всім болить.
І ці слова на вустах всіх моїх близьких і дорогих людей з Маріуполя. Сердечно Вам співчуваю і бажаю, щоб Вам вистачило сил жити з цією раною на Вашому серці❤
Десь на березі в Маріуполі , на піску біля моря блакитного, там де крани портові під хмарами , буду я ще сидіти і дихати. Споглядаючи мирні обрії, Запитаю у себе сивого , чи хотів би я бути вірою покоління тих , кому болить
Вакарчуку вдалось написати щось таке неймовірне!.. Наче матриця загальна, в яку багато українців може вставити себе! Дякую, Анна @Ffhcdfh, і Вам за "своє ім'я"!
Ці прекрасні віршовані коментарі, як загублені рядки з пісні. Єдиної, спільної для всіх українців - тих, кому болить... Прекрасно і боляче. Ці вірші заслуговують окремої збірки, хоч і важко буде її читати
Десь в пологовім , в місті Києві , У веселім махровім халатику Колихала синочка-крихітку. І блукав в дев'яностих Хрещатик. От якби в лабіринтах долі Я зустріла себе, мовчала би , Що тоді я тримала а долонях Покоління тих, кому болить. Тих, хто захистить!
Ой, людоньки, ридаю, читаючи ваші коментарі. Хай Господь Бог обійми кожну вашу душу. Й збереже. Й збереже ! З УКРАЇНИ. З ІЗРАЇЛЮ. Хай Бог зміцнитьивсіх нас, нам своє робити : разом до Перемоги ! 🙏🙏🏽🌷❤️🇺🇦🇮🇱💕💖🙏🙏🏽🌺🌷
У студентській аудиторії, Де ми з друзями разом мріяли, Розказав би собі історію Про майбутнє країни рідної, І спитав би у того хлопця я У новому халаті білому, Чи готовий він біль полегшити Поколінню тих, кому болить?.. Тих, хто не мовчить.
Десь на площі в центрі Харкові, там, де Шевченко стоїть під зорями, Я б зустріла себе маленькую, з тими ж самими мріями й долями. І спитала б у себе дівчинки, що дивилась на світ крізь мрії, Чи готова вона до битви за місто, що носить силу й надію?
Десь у Ялті, біля маяка там, Де шумить Чорне море лагідно, Я зустрів би себе із майбутнього, Щоб спитати, куди я вирушив, І спитав би у того мандрівника, Що на обрії хвилі зустрічає, Чи хотів би він стати світлом тим, Що веде всіх, кому болить?.. Тих, хто не мовчить!..
Десь в Кривому Розі на коліях... Там,де возять руду та окатиші. Там ,де пил туманами стелиться, Там,де мрії збувались дитячі... Я б хотіла все це побачить Хоча б раз...тільки не у снах. Щоб дивитись в безодню кар'єрів І щоб вибухи- лиш промислові... Засинати під шум тепловозів.... Як в дитинстві ...як я цього хочу...
Десь у Парку Шевченка у Харкові, де дуби столітні розкинулись, ми гуляли із братом й бабусею, про життя її говорили ми. І дізналися ми і про вибухи, про репресії й про радянщину, і про голод, що був тут хвилями, і про террор окупанщини. І не вірилось нам, що буває так, і хотілося нам справедливості , щоб ніколи більше у Харкові ці жахіття не повторилися. І хтож знав тоді, що повторяться, і що станемо ми вже свідками, що життя наше ніби розколиться і що маємо й ми пережити це. Чи питав нас хтось, що ми хочемо? Що могли тоді змінити ми? І ось так ми стали тим голосом, покоління якому болить. 💙💛
Слухаю зноў і зноў і не магу спыніцца. Ў думках вяртаюся ў свае дзяцінства 80х і юнацтва 90х і плачу ў голас, бо жыццё ўжо ніколі не будзе, як раней. У нас скралі мінулае і зруйнавалі нашыя планы на будучыню. Дзякуй вам за музыку, яна як глыток паветра! Слава Украіне!
Десь в Ромнах там, поміж каштанами, Де Шевченко на тебе дивиться, Скуштував би із медом яблука, І повітря із материнкою… Я спитав би себе маленького, Над Сулою, де верби хиляться: Чи хотів би він стати голосом Покоління тих, кому болить?.. Тих, хто не мовчить!..
Вже годину читаю коментарі і ридаю...ОЕ створив шедевр, а люди відгукнулися своїм болем, поділилися своєю долею. Таких потужних коментарів ще не було на просторі ютуб. Українці, ми неймовірні! ❤❤❤
Десь в Дніпрі На вітру на цвинтарі, Де спочили втомлені воїни, Я поставлю тобі улюблених, Щоб почув ти пісні душевнi. І Розкажу про війну і про сім'ю, Про собаку твого веселого Хто б сказав би, Що будуть матері поколінням тих,кому болить
Десь, на вул.Шевченка, м.Қостанай, Қазақстан, де я юним казахом крокував до кінця вулиці, до ранкової зорі. Де сиділи з друзями, мріючи про світло. Я б сказав друзям: -Пам'ятайте, що за свободу колись, але треба буде битися! Тому -Слава Україні! Аман болындар, жеңіске жет, Україно!🇰🇿🤲🇺🇦
Десь в маленькому містечку Луганщині пам'ятаю себе маленькою. Тато поруч і я щаслива. Терикони з яких санчатами і балки з віковими дубами. Серце рветься, що більш не буде той суниці в степах в 13-му, не поїду тієї ж дорогою і свій дім ніколи не побачу. Живі близькі, які загинули в 14-му і 22-му в Іловайську і в Мариуполі. Пам'ятаю їх ще маленькими, як колись і сама така була. І сказала б собі маленькій, щоб завжди би ти мала сили стати голосом їх і бути з покоління тих кому болить, тих хто не мовчить
Десь на набережній у Донецьку я посиділа б тихенько серед троянд та спитала б себе дівчиноньку, що побачила мене дорослою.. чи хотіла б я стати голосом покоління тих, кому болить? Тих, хто не мовчить Дякую!! Це про нас.. про покоління, кому болить! Вистоїмо! Слава Україні!
Десь на березі Буга Південного Там де Інгул з ним лиман утворює Дивлюсь в небо я і благаю Про мир всім українцЯм Щоб війна ця клята скінчилася І додому всі хлопці, дівчата повернуться І відновимо ми країну нашу ріднесеньку І народиться нове покоління українців !!! Святославе - дякую за пісню Слава, дяка та шана всім хто боронить нашу країну Мирного неба Україні Миколаїв - не зламати 🫡
Десь на Марсовому полі у Львові І на цвинтарі у Суховолі Я звернуся до фото у рамочках І подякую ще раз зворушенно Тим,хто ніколи не існували без імені Залишилися тим,ким були,тим ми і є... Дякую О.Е.від тих ,кому не байдуже,Ви надихаєте.Пам'яті загиблих співробітника Назара Шутяка і однокласника Олександра Костенко.Вічна пам'ять тим,кому боліло і хто не мовчав.
Десь в селі біля річки на березі, що покритий розкішними травами Влашувала б з собою побачення, і спитала б себе маленької Чи готова дивитися в небо ти, на якому не лише хмарочки, а ракети летять щовечора І підвали всі переповнені поколіннями тих, кому болить…
Зворушує, надихає і не відпускає ця неймовірна композиція ❤️. Коментарі з віршами - окреме натхнення. Тому й сама спробувала Десь під вербами осколянськими, В тихім селищі, що під Куп’янськом, Я б зустрілася із школяркою, Що читає поетів культових. Заповіла б собі навіки я Берегти свою мову пращурів, Бо колись вона стане ліками Поколінню тих, кому болить… Полетіла би шляхом вивченим Крізь сади Отакара Яроша І зустріла б невтомну дівчину, Чиї спогади досі я ношу. І сказала б собі з надією: Все загоїться. Загартується. Лиш не бійся іти за мрією Покоління тих, хто не мовчить! Десь у тихих містах Німеччини, Де не видно жахів руйнації, Чи навіки в степах Донеччини Залишилось насіння нації… І нехай ні мені, ні будь-кому Не забракне ні сил, ні стійкості, Щоби вижило у майбутньому Покоління тих, хто переміг…
Пісня в саме серце, а коментарі в душу. Всі ми українці об’єднані спільним горем маємо стати сильнішими і дружнішими , і ніколи не дозволити нікому нас розділити на схід чи захід . Слава Героям і вічна память тим хто життя поклав за Україну і за всіх нас живих.💔
Колись покоління Ремарка було "втраченим", а ми тепер - "покоління тих, кому болить, тих, хто не мовчить" Дякую, Святославе, як влучно, і як це на часі!
мало не молчать, надо делать. до результата не взирая на боль. у афтара с тем нехилые проблемы. бо йому дуже болыть, так шо нэхай спивае. але шоб в ради цю истэрычку бильше нэ бачылы. домовылысь?
Славко Вакарчук ніколи не писав поганих пісень. Кожна пісня - це дужа красива історія в віршах та мелодії. Хоча він з такої спроможної родини, але батько-ректор не зміг би за сина написати пісні, які співають всі існуючи наші покоління: від школярів до пенсіонерів. Славко зробив себе сам. А "Мукачево" - це просто сучасний український рок, який створено про нас і для нас. Браво!
Десь на схилах старої Хортиці, де вітри обіймають осінь, Я зустріла себе маленьку, ту, що мрії несе у косах. І спитала б у себе дівчинки, що побачила мене дорослою, Чи хотіла б вона стати голосом покоління тих, кому болить?
Тут у Сибіру, стадальній мої за Україну, я спрощу землячки мої колишні, не з дому батька мого на Хмельниччині, ви про свою частку голосите? І співаєте нам про загарбників і клянетесь, що ви захисники? Ми йдемо додому до рідного і не варто заважати нам брехнями!
@@ОлафСеппСиділи б у своєму Сибіру, - не було би горя на Україні!!! Десь в далекому тому Сибірові, куди вкраїнців везли на каторгу, Кат підняв свою люту жадібність і прийшов убивати нас! І ридає тепер Донеччина, і розп'ята жарка Херсонщина, і незламною стала Сумщина, і нескорено б'ється Харківщина і стоїть гордовита Київщина, - бо ми- покоління тих, хто ніколи вас не простить!!!!
Десь в маленькій і мирній Словенії, у зеленім садку європейському, ти сидиш Ошелешений та ізранений, Приголомшений і зневірений, А в навушниках те Мукачево, Там, де душу виймає сакура... Пам'ять боляче тобі нагадує всі міста та всі ті побачення з поколінням тих, кому болить...тих, хто не мовчить. Слава Україні!🙏💙💛
Десь на Валу у Чернігові, там де історія постійно нагадує.. перенеслася б у двохтисячні я щоб з однолітками там зустрітися.. пошепки я б їм промовила, що вони стануть символом покоління тих хто відстоює, покоління нескорених 🇺🇦
Я памʼятаю, як була дитиною, а моя бабуся на 9 травня завжди плакала і розповідала, як на війні втратила батька і маленького братика і як Всі раділи, коли сказали «Перемога». Я не могла, дитиною, зрозуміти її сліз. Не думала, що житиму в такий час і уявляю, як мої внуки мене слухатимуть))) Дай Боже, щоб і моя розповідь закінчувалась емоціями Перемоги! ❤
Десь у Вінниці, під фонтанами Я зустрів би себе, щасливого Розказав би що з нами станеться І спитав би чи хоче хлопець цей Все змінити, зробити по-іншому Залишитися вдома, і бачити І родину і друзів і недругів Жити, бути, тут, на своїй землі Всупереч, ні на що незважаючи Перемогу чекати і вірити Що війна все одно закінчиться..
Десь на набережній в Мукачеві, там де душу виймає сакура
Влаштував би собі побачення із собою з вісімдесятих я
І спитав би у себе хлопчика, що побачив мене дорослого
Чи хотів би він стати голосом покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати без імені
Я не хочу ніколи засинати у камені
Я нікому не буду віддавати ім’я своє
Тим ким я був, тим я і є.
Тим ким я був…
Десь у Львові на Драгоманова в паралельному з нами просторі
Побалакав би під каштанами із собою із дев’яностих я
І спитав би у того підлітка шо на мене спідлоба дивиться
Чи хотів би він стати дзеркалом покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати без імені
Я не хочу ніколи засинати у камені
Я нікому не буду віддавати ім’я своє
Тим ким я був, тим я і є.
Тим ким я був…
Десь у скверику на Подолі я, видно здалека сяйво місячне
Сів би випити під магнолію із собою десь із двохтисячних
І спитав би себе натхненного, що не дуже уважно слухає,
Чи хотів би він стати пам’яттю покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить
Я не хочу ніколи існувати без імені
Я не хочу ніколи засинати у камені
Я нікому не буду віддавати ім’я своє
Тим ким я був, тим я і є.
Тим ким я був, тим я і є.
Покоління тих, кому болить
Тих, хто не мовчить
Ми не хочем ніколи існувати без імені
Ми не хочем ніколи засинати у камені
Ми нікому не будем віддавати ім’я своє
Ті ким були, ті ми і є.
Ті ким були, тими і є.
Ті ким були, ті ми і є.
Ті ким були, тими і є.
💛💛
❤❤❤
🎉 Супер, дякую !!!!❤
💙💛
Подобається
I like it so much.May u write it in english please
Десь у Купʼянську біля Оскола
Насолоджуючись природою
Я б спитала себе дорослу вже
Чи спілкуєшся рідною мовою?
Пам’ятаєш своє коріння ти?
І цінуєш життя розірване?
Чи готова завжди залишитись
Поколінням тих, кому болить?
Чудові питання
Дякую за згадку про рідну Куп'янщину.
Найкращий коментар
Рідному Купʼянську та купʼянцям, яким болить, - 💖💖💖
ото ви себе жалієте.... з чого? шо таке трапилося що всі почали називаьт себе поколінням кому болить і віїзджати?? (то не образа, а просто риторичне питання...))))))
*Десь на набережній Херсонщини*
*Там, де душу стискає плач Дніпра,*
*Книгозбірню знайду потрощену,*
*Де колись будувалося життя.*
*Там влаштую своє побачення*
*Із задимленим зліва берегом.*
*Кожне слово, що має значення,*
*Відгукнеться обрієм на мить...*
*Від тих, хто не мовчить!..*
*Я не хочу ніколи відчувати тихий терор.*
*Я не хочу ніколи більше знати вóрожих мов.*
*Я нікому не буду віддавати місто своє!*
*Тим, хто прийшов. Тим, ким він є...*
*Десь у затінку лип Суворова,*
*Крізь фасади, бездумно знищених,*
*Виринатимуть теплі спогади*
*Усіх внутрішньо-переміщених.*
*Разом з пам'яттю днів затоплених,*
*Коли дамбу із серця вирвали...*
*Як ми стали човном врятованих?*
*Поколінням тих, кому болить?..*
*Тих, хто не мовчить!..*
*Ми не хочем ніколи відчувати тихий терор.*
*Ми не хочем ніколи більше знати вóрожих мов.*
*Ми нікому не будем віддавати місто своє!*
*Тим, хто прийшов. Тим, ким він є...*
...
Десь так відчувають цю лірику та мелодію мої люди, мій рідний Херсон 🇺🇦
Хлопці, дякую за океан натхнення!
Покоління тих, кому болить? Після Вашої, ще більш болючішої версії, як грудка у горлі застрягла, сльози покотилися. Нажаль це страшна реальність. Як би було цікаво, почути у виконанні Океану цю інтерпретацію навіть більш реалістичну.
просто сльози....
Вітаю Вас з УКРАЇНСЬКОГО ДОНЕЦЬКА!!! Щиро дякую за вірші!!! УКРАЇНА БУЛА, Є і БУДЕ!!! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Люди! Що ви зі мною зробили! Спочатку мені просто сподобалася пісня,а коли через деякий час зайшла в коментарі,....
Тут вся сила,міць і біль мого народу,моєї землі,моєї рідної України! Люди,ви найкращі! Найсильніші! Найпотужніші! Найталановитіші! Така нація повинна жити!❤❤❤
Десь на березі моря Азовського,
Там, на пляжах твого Генічеська,
Запитала б себе, маленьку, я,
Чи ще зможемо ми побачитись,
Чи вдихнемо повітря солоного,
Чи готові ми, чи хотіли б ми
Стати голосом покоління тих,
Кому болить...
Десь на площі Свободи в Харкові
Підніму в небо очі заплакані,
Пригадаю я всіх кого втратили,
І спитаю у себе теперішній
Чи хотіла б я бути голосом,покоління тих кому болить…
@@IrinathecycleoflifeSha Ці думки вилиті у вірші розривають серце кожній небайдужій людині😭Їх можна продовжувати безкінечно,бо зараз ми всі покоління тим кому болить!І допоки живемо ми,наші діти ,внуки і правнуки ми змушені бути тими ,кому болить!
😭
Харків салтівка,с вами
Не плач, усе буде добре.
Світло переможе темряву, після ночі прийде день, навесні росквітне життя та любов
Зараз нам дуже складно, але янголи нас боронять
Харків 💙💛 сьогодні, завтра, назавжди
гарні слова
Десь у Ялті на Масандрі на "коврі"
Я протягну свою руку тобі
Тому хлопцеві з 2010-го
Що проживав ті дні як свято
І сппитаюсь у безтурботного
На пірнання у морі голодного
Чи повіриш ти в те що трапиться
Що дорога до Криму втратиться
І для того щоб знову бути там
Тисячі відадуть життя...
@@koss_koss 😢
Сумно. Дякую за чудовий, хочь і коротенький вірш.
Десь у Києві на Хрещатику
Вся в «варьонках» із дев’яностих
Доробляла там математику
Під фонтаном, що потім зносять
Я б спитала в тієї дівчини
Що з-під чубчика в очі дивиться
Чи хотіла б ти стати мамою
Покоління тих, кому болить? ..
Тих, хто не мовчить! .
Я послухав пісню "Мукачево"
І себе запитав колишнього
Як би жив я там, у минулому,
Якби знав, що на нас очікує?
Чи дружив би із росіянами,
Чи вважав би братами ближніми
І чи можуть вони вважатися
Поколінням тих, кому болить?
Як подумаю, що відбувається,
Як згадаю, що злі накоїли,
То в моїй уяві з'являються
Сотні тисяч тих, кого нема.
Я пройшов по битому Харкову
І побачив місто поранене,
А на вулицях міста рідного
Покоління тих, кому болить.
Всі думки, що мене наповнюють
Про майбутнє, яке наблизилось,
Лиш були б ми там у майбутньому
Поколінням тих, хто переміг....
Юрій. Харків.
21.09.2024 р.
Дякую! Сильно!
Харків то моя любов ❤❤❤.Одещина вітає, посилає свою любов ❤❤❤.Миру Вам, сильні люди харків'яни 💙💛🙏
@@galinaprikhodko1980 Вітаю Одесу !!! Все витримаєм. Перемога буде наша.
Лиш були б ми там у майбутньому
Поколінням тих, хто переміг.... ДЯКУЮ
А я б сто раз подумала, чому лiзу я в пащу диявола в далекому 1985му 😪😪😪
Десь в безкраїх степах Асканії,
Де ще міни не розривалися,
Я б у трáви лягла весняні і
Сни дитячі мені б згадалися.
Там лунають казки бабусині,
На горищі скарби запилені…
Чи знайду я там рими-зцілення
Поколінню тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить ❤️🩹
Це моя Батьківщина😢😢😢
@@AlinaNeznamova-d7w скоріше б ці землі повернулись до нас🙏. Так хочеться аби звільнили тих, хто не має голосу: рослин, тварин, птахів…❤️🩹
💔🙏
Мені дуже сподобався ваш варіант! Дякую.)
@@Pigidij дякую, мені дуже приємно 😇
Десь в будиночку в Миколаєві
і під сирени звуки читаю я
Ваші вірши,друзі,що створені
Після слухання пісні «Мукачево»
Всі ми -діти країни нашої
України,землі єдиної,нероздільної
І прекрасної!
І Славкові я дуже дякую
За таку композицію щемную,
Що сьогодні усіх нас примусила
Обїєднатись в поетичному челенджі
І сказати ,що всі ми з вами
-покоління тих,кому болить
І тих,хто не мовчить!
💙💛
Спочатку заплакав від пісні, вдруге заплакав побачивши стільки прекрасних коментарів що мов частинки душі
Я теж плакала двічі, як і ви🥹🫂
І я...😢
Я
І я😭😭😭😭😭
Я теж,дякую
Десь в будиночку під Одесою ,
В паралельному з нами просторі ,
Побалакала б біля вишні я ,
Із собою з щоденним усміхом,
І спитала б у теї дівчини ,
Що так вірить безмежно в людяність ,
Чи хотіла б ти стали пам'яттю
Покоління тих кому болить ?
Десь у Харкові, на краю Салтівки,
Там, де сонце сходить вранці,
Погуляв би я алеями
Що хранять у своїй памʼяті,
Як маленьким, курчавим, хлопчиком,
Бігав з друзями по району, граючи в «козаки-розбійники»
Є надія і віра, що збудеться ця можливість в осяжному часі.
Ну, а, поки ми будемо все робити задля того, щоб це стало реальністю.
ОЕ, велика подяка за цю пісню! ❤
Десь на безкрайніх пісках Олешок, зустрічаючи тіні пам'яті, обираючи тихі погляди, влаштував би розмову з примарою, і спитав би у духа свободи що там,
Чи хотів би він стати шепотом покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовить.
Десь на набережній в Севастополі, де кохання повітрям дихає..
Твої губи такі солодки,
Яко хвилі у морі Чорному
Я спитав би себе з надією, чи повернеш ти радість в місто це?
Чи хотів би ти стати надією за для тих що надію втратили?
Тих хто вже мовчить...
Я не буду ніколи існувати без імені
Я не буду ніколи засинати у камені
Я нікому не буду віддавати ім’я своє
Тим ким я був, тим я і є.
Тим ким я був, тим я і є.
Дуже гарно. Дякую. Обнімаю
Десь в маленькій і мирній Словенії, у зеленім садку європейському ти сидиш
Ошелешений та ізранений,
Приголомшений і зневірений.
А в навушниках те Мукачево,
Там, де душу виймає сакура. .. Пам'ять боляче тобі нагадує всі міста та всі ті побачення з поколінням тих, кому болить...тих, хто не мовчить.
Десь на набережній в місті Києві, там де душу лікують каштанами
Влаштував би тобі побачення на одинці з твоїми фанами,
Ми сказали б тобі не хлопчику, а у всьому та завжди дорослому
Ти і є, ти і був нашим голосом, покоління кому болить. (Дякуємо ОЕ)
Просто💔🔥
В саме серце❤
Вау❤❤❤
Найкращі коментарі з усіх коли-небуть написаних на просторах ютубу
1000%❤
💛💙
теж так подумала
Так. Читаю і плачу. І усміхаюся водночас
Десь в Авдіївці,
Серед поля пшеничного,
Я зустрінусь з собою, з дитиною,
Середини 2000-х,
І спитаю у себе дорослої,
Чи десь є край стежинки нашої
І чи вдасться її обійти,
Покоління тих, кому болить,
Покоління тих, хто не мовчить
Десь у скверику, в Миколаєві,
Там де леви сплять під каштанами,
Юній дівчині, очі каріїї,
Розкажу, як ми вкрились ранами.
Розкажу, що тепер незламні ми.
Наше місто героєм названо.
І заплачемо. Бо назавжди ми
З покоління тих, кому болить.
Одещина вітає, Одещина знає що Миколаїв місто ГЕРОЙ та місто героїв❤❤❤.Посилаю свою любов ❤, миру вам❤
Всім нам миру!❤ Люблю прекрасну Одесу!❤@@galinaprikhodko1980
Миколаєву шана
Дяка
Десь на схилах Дніпра ревучого,
У рідному, квітучому Києві,
Запитала б себе, балакучу, а що ж станеться з нашими мріями.
Що не зможу і слова мовити, коли Марік, Бахмут чи Ірпінь,
Що від міст, колись кольорових, залишилася лише тінь.
Що летітиме горе на неньку, і що кожна людина - рідненька.
Що любові та віри багато -
Обійняти чужого тата,
Чи матусю, доньку і дружину,
Ще й донатити так завзято.
Не чекала я болю пекучого, так щоб дихати буде не сила.
І сказала б собі, балакучій:
Жоден морок не зріже нам крила.
Обнімаю. Все буде Україна
Жоден морок не зріже нам крила. -- неймовірні слова
❤
@@ДавидРозповідає СЛАВА УКРАЇНІ!!!
@@Pani_Olena. ГЕРОЯМ СЛАВА ! 🇺🇦
Десь на кручах Дніпра на Херсонщині
Вітер рве стрічки в косах яскравії
Як біжить до води вижмуряючись
Від ласкавого сонця південного
Я б подумала вслід тій дівчинці,
Що крокує землею козацькою:
Тяжко буде вам правду виборювать,
Та ніколи не буде вже соромно -
Поколінню, яке не мовчить.
@@olesyach.1304 💙🙌💛
Як зібрати ту душу розірвану,
Що сльозами із неба капає...
Як себе заспокоїть дорослого, що дитинство своє пригадує...
Як тому пояснити хлопчику,
Що так мріяв зірок дістатися,
Як йому пояснити лагідно,
Що в житті таке може статися...
Це ваші рядки? Неймовірно!
Дякую, що любите Україну!
@@ДавидРозповідає Так, мої. Дякую
Браво
Красиво і зворушливо.❤
Десь на набережній, у Каховці
Там, де море було бездонним
Я б хотіла себе зустріти,
Що мочила у хвилях ноги
Десь на Салгірці у Сімферополі,
Де гуляла з коханим студенткою,
Я зустрівши б себе теперішню,
Не змогла б зрозуміти, як воно, обіймати дитину залякану, серед ночі тривогой піднятую, проклинати ворога клятого, і тримати надію, що вернемо, все в нас вкрадене...
Не одно воно покоління, кому зараз болить!
Десь в степах мого Криму теплого обіймаю батьків своїх.
Ще не знала, як же далеко я ... буду від них.
Проводжала закати лагідні, цілувалася без турбот,
кримське щастя вдихала жадібно і ховала вірші в блокнот.
Озираюсь на ту, колишню я - розливається тілом сум:
не сиділа давно під вишнями, не збирала в полях росу,
не стрічала світанки й осінь там. Наче вирвали серце знов...
Ми повернемось, Криму рідний мій! Тільки ти не розтрать любов!
Я спитаю у себе теперішній, поки ворог безжально бомбить:
Чи хотіла б я стати голосом покоління тих, кому болить?
супер!сподобалось!
@@elenalinetskaya3641дякую❤
Збережи любов!! - потужно
Откуда в Крыму рагули?
Прекраснішим за цю пісню і відео можуть бути тільки коментарі, де люди пишуть про втрачені міста, час і своє щастя. Це дуже сильно і так щиро!
На 100% з вами згідний. Ото єдність і спорідненість думок! Славко геніальна людина. Бо він нас об'єднує!
@@ДавидРозповідає 💙🙌💛
Я не був палким фанатом творчості Вакарчука! Але після виходу цього хіта, я схиляю голову перд легендою! Ви залізли у найвідалненіші куточки душі десь там далеко у 90х, що заставило задуматись про те хто я був і тим хто я є! Дякую за неймовірний текс!
Десь на сходинках на Хрещатику, серед шин палаючих разом з думками,
Я б спитала себе розгублену, чи готова я далі побачити,
Те що потім в історію впишеться.
Що країну накриє хвилею та розділить людей без жалості.
Розіб’є мирне небо Кабами, зробить рідну домівку розкішшю,
Вийме душу у світ оголену, зрозумів біль Тараса з Лесею.
І нема вже питання до дівчинки, бо нема вже такого вибору,
Так ми всі зараз тут лишаємся голосом покоління тих , кому болить.
Десь на березі моря Каховського,
там, де верби, і хмари, і сонце сідає
я б зустріла засмаглу дівчинку,
ту, що в мріях за обрій літає.
Посміхнулася б їй та промовчала.
Хай щаслива живе і не знає,
що немає нічого вічного,
навіть моря....
Що їй судилося
стати голосом
покоління тих, кому болить....
Як сумно…
Просто обіймаю вас всім серцем
Це і про мене теж, дякую, краще не скажеш
❤❤❤❤❤❤❤❤
Я виросла на Набережній…
Я вже переступила 71й свій рік. Але ніколи не пропускала нові пісні "Океану Ельза". Дякую гурту за неймовірні українські пісні. Вони і про біль, і про кохання...❤❤
Десь під Києвом, де шумить Дніпро
бачу хлопчка - з 90-х “Я”
Жартує голосно, разом з друзями
хоче знати все, шукає істину.
І спитав би у хлопця я, того що так широко всміхнений
чи хотів бути він стати сервером,
покоління тих кому болить…
Дякую, Святославе!
Десь на набережній під тополями Каховського моря колишнього
У рідному Енергодарі випив я би з собою в 2000-х
І спитав би я себе того, хлопчину безтурботного
Чи готовий він би залишатися собою до кінця
Коли прийде війна..
Ми ніколи не програємо в цій війні
Ми ніколи не віддамо землі свої
Я ніколи не буду віддавати ім'я своє
Тим, ким я був, тим я і є
Нововодяна...
@@АлексейПрудеус 💙🙌💛
Десь в селі під Миколаєвом, мій дідусь
сидів і згадував
Як радянська влада вигнала всю сім'ю з землі,
де зелено
Де збирав гриби з повстанцями, де матуся
прала одяг їх
І спитав себе маленького, чи готовий він побачити,
як русня прийде на Південь ще
В сиві вже роки
Я не хочу нікому пробачати жодної сльози
Я не хочу нікому віддавати нашої Землі
Я не смію ніколи забувати ім'я своє
Українці ми всі
Багато нас є!
як гарно!!
@@tetianakondratenko2090 дуже дякую!
Добьем недобитков
Десь біля Дніпра в Черкасах
під вербою слухаючи річку,
сидить хлопчик який думає про себе, про мистетство і науку, про те ким йому бути в цьому світі.
Я підійшов би до себе і сказав би:
"Все буде добре, тільки будь собою і ніколи не полишай думати і відчувати цей світ. Він такий великий і неосяжний, може бути дуже несправделивим і жорстоким, але ти знайдеш у ньому всі відповіді, та знайдеш все що шукав"
Дякую. Дуже гарно
Десь у Потсдамі, у Німеччині, у районі "Дубковому" . Л'ються сльози , діаспори, що шукали, дому нового. Та лишилось їм, лише правдонька, що не має нічого іншого. Тільки рідная Земля-Матінка , що дає тії сенси вічнії... Покоління тим кому болить
Десь на березі Сейму на Сумщині, я згадую себе дитиною,
Як наповнювалось серце любовʼю до моєї рідної землі,
Де щасливі із мамою і татом ми в обіймах цієї краси……
Запитаю себе і згадаю, ці теплі часи……😭😭😭😭😭💙💛🇺🇦🙏🏻🕊️
Тримаймося.
Нам - перемогати...
@@אורליוייסבלטтримаємось. Але боляче бачити поранену нашу всю землю💔💔💔💔💔😭😭😭😭😭🙏🏻🇺🇦🕊️💙💛
Десь на пляжі Одеси рідної, там де хвилі ласкають душу,
Дивлячись на зорі яскраві, я б собі побажав у майбутньому,
Вірити в перемогу скорішу,
Хвилювання залишити в минулому.
Десь у місті Дніпро величному,
Там, де річку несе потоками,
Сіла б поруч на лавці затишній я,
ІЗ собою з минулих років.
І спитала б себе, мрійливу я,
Що у вихрі думок згубилася ,
Чи хотіла б я стати вірою
Покоління тих, кого болить ?
десь в Дрогобичі, біля ратуші,
на сходинках, що не забувають,
я б хотіла сміятись райдужно
з твої жартів, які не стихають
відчувати проміння сонячні
на своїй ще юнацькій шкірі
не дізнатись що таке "порожньо"
і триматись при своїй вірі
дякую, ОЕ, завжди дякую!
Дякую. Дуже гарно!
Бiля Драма у Маріуполі
Я зустрів би себе там юного, коли вперше я був закоханий
і душа була світлом сповнена,
І спитав би мене той підліток:
Чому очі у мене стомлені...
Відповів би я: просто очі ці
Покоління Тих Кому Болить...
Це так проникливо. До сліз.
Это просто супер
Так точно все описать.... Ти просто бог... Це однозначно ... Дій далі
За Маріуполь... Їх би всіх під каток...
Дуже гарно написано. Обнімаю
Десь на березі у Лазурному,
де на морі курорт і сонечко
влаштувала б собі побачення,
щоб відчути той бриз просолений…
Там війна відібрала радощі,
орки літнє життя знеструмили,
Запустінням зустріне набережна
Тих, кому болить,
тих, хто не мовчить…
Це ви випадково не про Бердянськ? 🇺🇦🏖
Десь у моря Чорного
В Херсоні Таврическому
повстрічала тоді
на розкопках любимого...
А тепер ми во Львові
старинному
нам всім болить
прилетить нам,
а чи не прилетить...
Десь на БАМі у Миколаєві
Сидить дівчина геть розгублена.
Я за руку її потримала би,
Тихо й ніжно їй шепочучи:
Не хвилюйся, мала. Все минається.
Й це пройде. Все життя попереду ❤️
Дякую за те, що взяли на себе такий тягар стати голосом, дзеркалом та памʼяттю нашого покоління, якому дуже болить ❤️
Десь на Бамі у Моєму рідному Миколаєві Моє Сердце Щемить!!!Миколаїв Тримайся!Дякую!!!за Гарну пісню!!!
🔥🔥🔥
Миколаїв💛💙
Як щемко ❤
Миколаїв- то любов безмежна ❤
Пісня, яка влучила в самісіньке розбите серце… А коментарі до неї - то взагалі голоси болю, але нескореності, мільйонів…
На Алею Героїв в Чернігові
Вона носить квіти хлопчику,
Із котрим у Сумах усміхнені
Біля фонтану бігали
Десь в 90-х…
Він став щитом і памʼяттю покоління тих,
Кому болить…
Чернігів- місто героїв
😢😢
@@ОльгаПетренко-к5ъ 😢🙏❤️🩹
💔😭
Випадково зайшла в коменти і чесно сказати я просто вражена цим неймовірним поетичним флешмобом 😮українці, ви неперевершені! Вас ніхто ніколи не здолає!
❤❤❤❤❤
Це точно так сердце закалоталось і сльози.Неможна витримати як вони "хазяйнують" в наших містах.Це наче вори зайшли в твоє житло і пораються там😢😡
Десь на схилах Карпат безмежних, озирнусь навкруги, надихАючись...І себе запитаю, чи знала я , що прийде війна, не питаючи.... Що ми станемо поколінням, якому болить щодня, що зранена і понівечена буде прекрасна країна моя ...
Колись давно у рідному Бахмуті
Осінь зустріла жовтими листями
Що залишилось у моїй пам'яті
Візьму і напишу про це пісню я
І сказав би собі маленькому
Не розлучим щоб був і з мріями
Що сидить на лавці тихенько
І беріг добро у своїй душі.
Євген Харін (Fairant) виконавець з Бахмуту
Друзі поставьте лайк якщо сподоболось
❤
Місто мого дитинства...
Моє рідне місто Бахмут - кохане, рідне, місто дитинства, юності місто яке я буду кохати до кінця життя. Моє місто!!! Місто перщого кохання, місто сильних людин які плавлять метал, кують ланцюги. Які самі різні самі рідні.!!!!!
@@lis_aleksскажiть будь ласка,де знаходиться Бахмут?
@@СергейБыков-ф4ю Бахмут знаходиться в Донецькій області!!! При СРСР місто називали Артемівськ!!! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!!!
Десь в будинках Дніпра метушливого, на проспектах в п"янкій акації
Я б спитала дівчатко з фарбами, що замріяно в аркуш вдивляється
Чи є колір для долі щасливої, малювати яку збираєшся?
Чи хотіла б ти стати краплиною, джерела що кригу зламує?
Джерела, що вирує силою
тих, кому болить, тих , хто не мовчить?
Десь на Вінниччині у садах бабусиних,
Де тепло звідусіль нам лилося.
Запитала себе маленьку я,
Чи хотіла би стати болем я
Від землі своєї рідної.
Хоч далеко степи Херсонщини,
терикони й Донбас не виднося.
Та болить мов шматками вирвана.
Та душа, що зросла у голосі покоління,тих кому БОЛИТЬ...
привіт усім з Поділля
@@Alex9Alex вітаю, земляче!
Десь під Бахмутом, зниклий без вісті...
Мужній Син Своєї Нації,
Ми чекаємо на тебе, Брате Мій!
Три рядки. Але скільки в них правди! скільки болю! 😭🙏🇺🇦❤️
Як боляче. Дай Боже щоб дочекались живим.
Дочекатись живим!
🙏
💔❤️🩹❤️🩹
Десь у Сєвєродонецьку, де пил і вогонь,
Де вчора був дім, а сьогодні - полон,
Там вітер шепоче про спогади міст,
І мрії про мир ще живуть серед сліз.
Моє серце з вами
Дуже гарно. Обнімаю
і я з Сєвєродонецька, обіймаю ♥
💔
Мій ріднесенький Сєвєр, не можу дивитися відео звідти😢
Десь у парку в черешневому Мелітополі,
Де доріжки червоним вишиті,
Ще зустрінусь з усіма мені рідними,
І обіймимось і заплачемо 🇺🇦❤️🍒
Господи … наш Мелітополь . Наше Запоріжжя
До сліз. Обіймаю Вас!
Дасть Бог, дочекаємося інших часів
Мелітополь став нашим другим домом після 2014... І другою важкою втратою. Сподіваюсь, ми всі отримаємо можливість колись повернутися додому...
@@Klochun я багато бачила українських міст, але Мелік найкращий. І це не тому, що рідний, а тому що так і є. Сподіваюся теж
У меня друга из Мелитополя рашисты на 10 лет бросили за "шпионаж" =((((
Десь в Донецьку на алеї кленовій, що веде до універу медичного, влаштувала б собі побачення із собою з 90-х я, і спитала б у тої дівчинки, що про світ відкритий мріяла, чи хотіла б вона стати частиною покоління тих, кому болить...
Донецьк💛💙болить…
@@ellis3372😥🤝💙💛
Десь у безкрайнему степу Луганщині, де терикони небо кличуть,
Де коні крила мають, де люди землю люблять,
Влаштую я собі дитині побачення,
І спитаю я його,
Чи хоче він бути голосом покоління кому болить?
Луганськ - Це Україна!
І я народилась в Луганській області...в 70х...❤
@@albinakorniienko4086 рад бачити тут своїх❤️🔥
До слёз.... Хоть уже под 50, не оставляет надежда вернуться на родную Луганщину
@@КротЪ але ж треба повертатися українцем духом, волею і мовою.
Вітаю земляків.
Розриває на шматки пісня,ці коментарі,які кожна людина вийняла зі своєї душі і серця💔
Господи,дай нам жити на своїй землі,у себе в дома🙏🇺🇦
Десь в Донецьку в дворі під гітару
Я співала пісні щиро пристрасно
Ще не знала що хвиля зневіри
Розшматує родину ненависно
Що назавжди залишуся зірваним
Без коріння, дому, минулого
Поколінням, тих, кому болить
😢
Я так само… з Луганську…
❤
ми з вами, ми разом
😭😭😭
Десь на цвинтарі в Маріуполі влаштувала б собі побачення
З тими друзями, що залишились і чекають, чи прийду я.
Поховала б нарешті матір там і вхопивши ковток абрикосовий,
запитала би себе дорослую, чи хотіла ти бути сильною, чи хотіла ти бути голосом покоління тих, кому болить.
💔 боже
Обіймаю вас🥹більше нічого не можу написати🙏🤗
Обіймаю
💔
Горе
Українці не хочуть ніколи існувати без імені
Українці не хочуть ніколи засинати у камені
Ми нікому не будем віддавати ім’я своє
Ті ким були, ті ми і є.
Люди, серденько!!! Повиписую ваші коментарі, сльози градом, десь у Дніпрі… сама нещодавно запитала себе зі старих карток чи повірила би в те, що сталося? В те що відбувається? І тут ця пісня… океану треба зробити офіційний флеш-моб, люди, народе мій, ти неперевершений ❤
так ❤❤❤
Я й досі не вірю в те що сталося з рідним Дніпром.
Реву
@@ryt305я теж
Я теж з Дніпра, але зараз не там 😢. Дуже боляче!
Десь в Кирилівкі, на Бірючему.
Ми із друзями знову зустрінемось!
Захід сонця в лимані спровадимо,
Відбудуємо - все що розграблене,
Оленів і дельфінів побачимо!
Комарів і медуз нагодуємо,
Бо вони так за нами скучили
@@AndriiKor-z6d 💙🙌💛
Десь у Бучі понівеченой, поміж Яблуневою і Вокзальною,
Я стояв розгублений в відчаї, але ж з вірою в Україну вільною
І спитав сам себе я дорослого, чи хотів би я стати пташкою
З покоління тих, кому болить, тих птахів, хто співає і не мовчить
🥺😢🫂🫂🫂
🙏💔💙💛
Буча.. така зелена та затішна. Навіть уявити не могла, коли їздила туди по справах, що таке може там статися... Як же болить.
Але те, що болить, з іншого боку свідчить про те, що ми живі.. що наша душа не вмерла.
Десь на березі мого Маріуполя
Вдихнути подих Азову
Згадати себе малою, як рибка плаваю між хвилями
Десь на березі Маріуполя відчути запах диму
Побачити згарище міста, як люди тікають від вибухів
Десь на березі Маріуполя пам’ятати про всі розлуки, згадати запах степу і бути собі опорою
Десь на березі Маріуполя знайти себе знову вдома
Побачити, як у морі тане
Мій спогад про втому
Дуже гарно написано. Дякую. Обнімаю. Страшенно болить за наші міста
💔
Десь на бульварі я в Маріуполі, там де квітне у червні акація, де від запаху моря і пахощів, жити хочеться в безкінечності...
Запитала би себе дівчинку, чи повірю я що на старості жити буду на чужині я... Як мені болить
Обнімаю Вас всім серцем!
МАРИУПОЛЬ=РОССИЯ
Десь у Харкові, вільним подихом
Там, де зорі над містом яснії ,
Сіла б поруч на площі Свободи я
ІЗ собою з минулих років
І спитала б себе, задуману,
Що планує життя замріяно
Чи хотіла б я стати надією
Покоління тих, кого болить?
Я б зустріла себе у Борисполі,
В літаку, що прямує в Туреччину,
І спитала б всю нашу компанію,
Вкрай обурену ковід-тестами,
Чи готові живим коридором ми
Проводжати знайомих нам льотчиків😢😢😢
З покоління тих, кому болить…
💔
Десь у парку в Маріуполі,
де кохання вперше відчула я,
Запитала б себе безтурботну я,
Чи повірила б що стану людиною з міста- спогада, міста, яке всім болить.
І ці слова на вустах всіх моїх близьких і дорогих людей з Маріуполя. Сердечно Вам співчуваю і бажаю, щоб Вам вистачило сил жити з цією раною на Вашому серці❤
😭😭😭😭😭😭
💔
Обіймаю вас 🙏🏻❤️😭😭😭
Маю надію почуту Ваші слова в цій пісні
В кожного з нас є своє Мукачево, свій Львів і Київ. І називатись вони можуть інакше, але суть лишається.
Шикарна пісня
👍👍👍
Коментарі хоч бери та складай в роман болю… Безмежного болю усього покоління якому болить💔
Люди, в найкращі!
Дякую ОЕ, пісня сильна!
@@DrunkaDara ❤️🩹
Десь на березі в Маріуполі , на піску біля моря блакитного, там де крани портові під хмарами , буду я ще сидіти і дихати. Споглядаючи мирні обрії, Запитаю у себе сивого , чи хотів би я бути вірою покоління тих , кому болить
@@Anna_Serdiuk_2024 ого, як гарно ви написали!
Вакарчуку вдалось написати щось таке неймовірне!.. Наче матриця загальна, в яку багато українців може вставити себе! Дякую, Анна @Ffhcdfh, і Вам за "своє ім'я"!
Маріуполь це незагоєна рана у серці українців. В моєму так назавжди. Вибачте, маріупольці, що не вберегли
💔
Вибачте, я розчулилася і плачу
Ці прекрасні віршовані коментарі, як загублені рядки з пісні. Єдиної, спільної для всіх українців - тих, кому болить... Прекрасно і боляче. Ці вірші заслуговують окремої збірки, хоч і важко буде її читати
У саме серденько
Так, згодна з вами, сама під впливом цих коментів. Не можу читати без сліз(((
повністю згодна
Десь в пологовім , в місті Києві ,
У веселім махровім халатику
Колихала синочка-крихітку.
І блукав в дев'яностих Хрещатик.
От якби в лабіринтах долі
Я зустріла себе, мовчала би ,
Що тоді я тримала а долонях
Покоління тих, кому болить.
Тих, хто захистить!
молодець!
❤❤❤❤
Бережи Боже!
В серденько Ваш вірш.😢
@@ЭльвираПодковкина дякую вам за добрі слова
Десь на набережній в Очакові,
Де шумить наше море Чорнеє
Були щасливі ми родиною...
А тепер нам всім болить..
Бо обстріл не мовчить...
@@АннаКольвах-д3ш тримайся, Очакове. Нехай обстріли скінчаться і буде мир і щастя
Ой, людоньки, ридаю, читаючи ваші коментарі.
Хай Господь Бог обійми кожну вашу душу.
Й збереже.
Й збереже !
З УКРАЇНИ.
З ІЗРАЇЛЮ.
Хай Бог зміцнитьивсіх нас, нам своє робити : разом до Перемоги !
🙏🙏🏽🌷❤️🇺🇦🇮🇱💕💖🙏🙏🏽🌺🌷
Слава Україні🇺🇦 עם ישראל חי🇮🇱
@@МаВка-л5п2ь ГЕРОЯМ СЛАВА ! 🇺🇦
@@OksanaD27 СЛАВА НАЦІЇ!!! СМ*РТЬ ВОРОГАМ!!!
У студентській аудиторії,
Де ми з друзями разом мріяли,
Розказав би собі історію
Про майбутнє країни рідної,
І спитав би у того хлопця я
У новому халаті білому,
Чи готовий він біль полегшити
Поколінню тих, кому болить?..
Тих, хто не мовчить.
🙏🙏🙏
@@andriyberbets5478 💔🙏❤️🩹
Десь на площі в центрі Харкові, там, де Шевченко стоїть під зорями,
Я б зустріла себе маленькую, з тими ж самими мріями й долями.
І спитала б у себе дівчинки, що дивилась на світ крізь мрії,
Чи готова вона до битви за місто, що носить силу й надію?
❤❤❤❤❤❤❤
@@andriyberbets5478 💔🙌❤️🩹
Десь у Ялті, біля маяка там,
Де шумить Чорне море лагідно,
Я зустрів би себе із майбутнього,
Щоб спитати, куди я вирушив,
І спитав би у того мандрівника,
Що на обрії хвилі зустрічає,
Чи хотів би він стати світлом тим,
Що веде всіх, кому болить?..
Тих, хто не мовчить!..
Ох, дуже важко мовчати і небезпечно говорити. 🫶🫶🫶Крим❤❤❤ Болить
Обнімаю. Дякую за те, що любите Україну.
Крым это Россия!
@@СтасБаранов-д7л тимчасово...
@@СтасБаранов-д7л, ти ще скажи що Суджа це рАіся... скоро кацапстан трісне по швах там і згадаємо все
Десь в Кривому Розі на коліях...
Там,де возять руду та окатиші.
Там ,де пил туманами стелиться,
Там,де мрії збувались дитячі...
Я б хотіла все це побачить
Хоча б раз...тільки не у снах.
Щоб дивитись в безодню кар'єрів
І щоб вибухи- лиш промислові...
Засинати під шум тепловозів....
Як в дитинстві ...як я цього хочу...
...ти - перлина держави,
Її гордість і слава,
Я вклоняюся долі, що ти в мене є...❤
Десь у Парку Шевченка у Харкові,
де дуби столітні розкинулись,
ми гуляли із братом й бабусею,
про життя її говорили ми.
І дізналися ми і про вибухи,
про репресії й про радянщину,
і про голод, що був тут хвилями,
і про террор окупанщини.
І не вірилось нам, що буває так,
і хотілося нам справедливості ,
щоб ніколи більше у Харкові
ці жахіття не повторилися.
І хтож знав тоді, що повторяться,
і що станемо ми вже свідками,
що життя наше ніби розколиться
і що маємо й ми пережити це.
Чи питав нас хтось, що ми хочемо?
Що могли тоді змінити ми?
І ось так ми стали тим голосом, покоління якому болить.
💙💛
Сильні люди харків"яни миру вам, посилаю мою любов❤, обійми та вітання з Одещини💙💛❤
🤝❤
Слухаю зноў і зноў і не магу спыніцца. Ў думках вяртаюся ў свае дзяцінства 80х і юнацтва 90х і плачу ў голас, бо жыццё ўжо ніколі не будзе, як раней. У нас скралі мінулае і зруйнавалі нашыя планы на будучыню. Дзякуй вам за музыку, яна як глыток паветра! Слава Украіне!
Дякую вам за підтримку.Мої родичі з Мінська також чекають на нашу спільну перемогу
Дякуємо!Дзякуй!
Живе Беларусь
Дуже круто читати білоруською мовою)
Теж тішуся, коли читаю білоруською🤗@@SanSanych_beekeeper
Десь в Ромнах там, поміж каштанами,
Де Шевченко на тебе дивиться,
Скуштував би із медом яблука,
І повітря із материнкою…
Я спитав би себе маленького,
Над Сулою, де верби хиляться:
Чи хотів би він стати голосом
Покоління тих, кому болить?..
Тих, хто не мовчить!..
Десь на березі славної Хортиці, сину про козаків розказуючи, як могла уявити в двохтисячних, що ще мить - стану голосом покоління тих, кому болить..
Вже годину читаю коментарі і ридаю...ОЕ створив шедевр, а люди відгукнулися своїм болем, поділилися своєю долею. Таких потужних коментарів ще не було на просторі ютуб. Українці, ми неймовірні! ❤❤❤
Десь в Дніпрі
На вітру на цвинтарі,
Де спочили втомлені воїни,
Я поставлю тобі улюблених,
Щоб почув ти пісні душевнi. І
Розкажу про війну і про сім'ю,
Про собаку твого веселого
Хто б сказав би,
Що будуть матері поколінням тих,кому болить
@@viktoriia1963 😢🙏❤️🩹
Десь, на вул.Шевченка, м.Қостанай, Қазақстан, де я юним казахом крокував до кінця вулиці, до ранкової зорі. Де сиділи з друзями, мріючи про світло. Я б сказав друзям: -Пам'ятайте, що за свободу колись, але треба буде битися! Тому -Слава Україні!
Аман болындар, жеңіске жет, Україно!🇰🇿🤲🇺🇦
Привіт, земляче!
Я з Костанаю
Дякуємо за підтримку України 💙💛❤.Миру Вам та вашій землі ❤. Казахський народ щастя вам!
Дякуємо!
💙💛🫂❤
А я виріс у Таразі, а зараз живу в Україні. Гүльдене бер егемен Қазақстан
Десь в маленькому містечку Луганщині пам'ятаю себе маленькою. Тато поруч і я щаслива. Терикони з яких санчатами і балки з віковими дубами. Серце рветься, що більш не буде той суниці в степах в 13-му, не поїду тієї ж дорогою і свій дім ніколи не побачу. Живі близькі, які загинули в 14-му і 22-му в Іловайську і в Мариуполі. Пам'ятаю їх ще маленькими, як колись і сама така була. І сказала б собі маленькій, щоб завжди би ти мала сили стати голосом їх і бути з покоління тих кому болить, тих хто не мовчить
💔
Все пошматовано у покоління тих, кому болить😢
Реву. Землячка
Десь на набережній у Донецьку я посиділа б тихенько серед троянд та спитала б себе дівчиноньку, що побачила мене дорослою.. чи хотіла б я стати голосом покоління тих, кому болить?
Тих, хто не мовчить
Дякую!! Це про нас.. про покоління, кому болить!
Вистоїмо!
Слава Україні!
Одещина міцно, міцно, міцно обіймає Донеччину❤❤❤, посилаю мою любов, МИРУ Вам! Слава Україні 💙💛 та її ГЕРОЯМ !
ГЕРОЯМ СЛАВА!!!
@@galinaprikhodko1980 Рілна моя пані Галино!!! Дякую Вам за Вашу любов і за Ваше велике серце!!! УКРАЇНА БУЛА, Є і БУДЕ!!!
Десь на березі Буга Південного
Там де Інгул з ним лиман утворює
Дивлюсь в небо я і благаю
Про мир всім українцЯм
Щоб війна ця клята скінчилася
І додому всі хлопці, дівчата повернуться
І відновимо ми країну нашу ріднесеньку
І народиться нове покоління українців !!!
Святославе - дякую за пісню
Слава, дяка та шана всім хто боронить нашу країну
Мирного неба Україні
Миколаїв - не зламати 🫡
@@Dmytro_S82 💙🙏💛
Десь на Марсовому полі у Львові
І на цвинтарі у Суховолі
Я звернуся до фото у рамочках
І подякую ще раз зворушенно
Тим,хто ніколи не існували без імені
Залишилися тим,ким були,тим ми і є...
Дякую О.Е.від тих ,кому не байдуже,Ви надихаєте.Пам'яті загиблих співробітника Назара Шутяка і однокласника Олександра Костенко.Вічна пам'ять тим,кому боліло і хто не мовчав.
Дякую за такі слова. Я зі Львова. Обнімаю. Ми завжди будемо пам'ятати наших героїв
@@NataliaSpolyak 💔🙏😢
@@OksanaD27 🤝😢
Десь в селі біля річки на березі,
що покритий розкішними травами
Влашувала б з собою побачення, і спитала б себе маленької
Чи готова дивитися в небо ти, на якому не лише хмарочки, а ракети летять щовечора
І підвали всі переповнені поколіннями тих, кому болить…
Зворушує, надихає і не відпускає ця неймовірна композиція ❤️.
Коментарі з віршами - окреме натхнення. Тому й сама спробувала
Десь під вербами осколянськими,
В тихім селищі, що під Куп’янськом,
Я б зустрілася із школяркою,
Що читає поетів культових.
Заповіла б собі навіки я
Берегти свою мову пращурів,
Бо колись вона стане ліками
Поколінню тих, кому болить…
Полетіла би шляхом вивченим
Крізь сади Отакара Яроша
І зустріла б невтомну дівчину,
Чиї спогади досі я ношу.
І сказала б собі з надією:
Все загоїться. Загартується.
Лиш не бійся іти за мрією
Покоління тих, хто не мовчить!
Десь у тихих містах Німеччини,
Де не видно жахів руйнації,
Чи навіки в степах Донеччини
Залишилось насіння нації…
І нехай ні мені, ні будь-кому
Не забракне ні сил, ні стійкості,
Щоби вижило у майбутньому
Покоління тих, хто переміг…
Чудові вірші
@@olehhrach Дякую!
Дуже класно! Дякую!
ООО!Як прекрасно і щемко! дякую!
@@ТетянаЧулкова-ю9я Дякую Вам!
Пісня в саме серце, а коментарі в душу. Всі ми українці об’єднані спільним горем маємо стати сильнішими і дружнішими , і ніколи не дозволити нікому нас розділити на схід чи захід . Слава Героям і вічна память тим хто життя поклав за Україну і за всіх нас живих.💔
Колись покоління Ремарка було "втраченим", а ми тепер - "покоління тих, кому болить, тих, хто не мовчить"
Дякую, Святославе, як влучно, і як це на часі!
Хороший текст , болит душа !!!!!
у них завжди всі пісні начасі
влучно сказано
мало не молчать, надо делать. до результата не взирая на боль.
у афтара с тем нехилые проблемы.
бо йому дуже болыть, так шо нэхай спивае. але шоб в ради цю истэрычку бильше нэ бачылы. домовылысь?
@@olegyanchevskiy5328 ви спершу з собою домовтесь і визначтесь там зі своїми особистостями, якою мовою писати, а тоді пишіть нормальним людям
Славко Вакарчук ніколи не писав поганих пісень. Кожна пісня - це дужа красива історія в віршах та мелодії. Хоча він з такої спроможної родини, але батько-ректор не зміг би за сина написати пісні, які співають всі існуючи наші покоління: від школярів до пенсіонерів. Славко зробив себе сам. А "Мукачево" - це просто сучасний український рок, який створено про нас і для нас. Браво!
Підтримую кожне слово!!! Він -- НАЙКРАЩИЙ!!!
Десь на схилах старої Хортиці, де вітри обіймають осінь,
Я зустріла себе маленьку, ту, що мрії несе у косах.
І спитала б у себе дівчинки, що побачила мене дорослою,
Чи хотіла б вона стати голосом покоління тих, кому болить?
І я про Хортицю писала...
Тут у Сибіру, стадальній мої за Україну, я спрощу землячки мої колишні, не з дому батька мого на Хмельниччині, ви про свою частку голосите? І співаєте нам про загарбників і клянетесь, що ви захисники? Ми йдемо додому до рідного і не варто заважати нам брехнями!
@@ОлафСепп ви йдете у землю. Всі.
@@ОлафСеппСиділи б у своєму Сибіру, - не було би горя на Україні!!!
Десь в далекому тому Сибірові, куди вкраїнців везли на каторгу,
Кат підняв свою люту жадібність і прийшов убивати нас!
І ридає тепер Донеччина, і розп'ята жарка Херсонщина, і незламною стала Сумщина, і нескорено б'ється Харківщина і стоїть гордовита Київщина, - бо ми- покоління тих, хто ніколи вас не простить!!!!
Якщо ви не проти,, якщо я процитую ваш коментар у фб?
Десь в маленькій і мирній Словенії, у зеленім садку європейському, ти сидиш
Ошелешений та ізранений,
Приголомшений і зневірений,
А в навушниках те Мукачево,
Там, де душу виймає сакура...
Пам'ять боляче тобі нагадує всі міста та всі ті побачення з поколінням тих, кому болить...тих, хто не мовчить.
Слава Україні!🙏💙💛
@@koritnikm ГЕРОЯМ СЛАВА ! 🇺🇦
Тримайся сонечко❤, щастя українцям та щасливої долі, де б не були 💙💛❤. Одещина міцно, міцно, міцно обіймає💖, вітання з рідної землі святої !
Героям слава!
Десь на Валу у Чернігові, там де історія постійно нагадує.. перенеслася б у двохтисячні я щоб з однолітками там зустрітися.. пошепки я б їм промовила, що вони стануть символом покоління тих хто відстоює, покоління нескорених 🇺🇦
Десь на набережній в Севастополі
Ми гуляли і не думали,
Що війна все розділить навпіл
І ми більше не почуємось
Поколiння тих кому болить, тих, кто не молчить😢❤ Севастополь ❤
Севастополь выбрал свой путь 2014 и с нацистами ему не по пути...
@@СтасБаранов-д7л +15 рублей долбайобу
Поэтому он скоро будет обратно в Украине!
@@apolobrown4804 влажные мечты)
Я памʼятаю, як була дитиною, а моя бабуся на 9 травня завжди плакала і розповідала, як на війні втратила батька і маленького братика і як Всі раділи, коли сказали «Перемога». Я не могла, дитиною, зрозуміти її сліз. Не думала, що житиму в такий час і уявляю, як мої внуки мене слухатимуть))) Дай Боже, щоб і моя розповідь закінчувалась емоціями Перемоги! ❤
Десь у Вінниці, під фонтанами
Я зустрів би себе, щасливого
Розказав би що з нами станеться
І спитав би чи хоче хлопець цей
Все змінити, зробити по-іншому
Залишитися вдома, і бачити
І родину і друзів і недругів
Жити, бути, тут, на своїй землі
Всупереч, ні на що незважаючи
Перемогу чекати і вірити
Що війна все одно закінчиться..
Це справжній гімн самоідентичності! Браво, Маестро! Дякую за те, що Ви є голосом покоління, якому болить❤❤❤
Читаю коменти...😭😭😭 УКРАЇНЦІ неймовірні!!! Дякую вам люди! Дякую ОЕ!🙏🇺🇦🇺🇦🇺🇦