Кожен цивільний українець і цивільні майбутні українці повинні вміти надавати допомогу і хоча б базово користуватися зброєю. "Сусіди" більше не захочуть мати справу з державою, кожен громадянин якої, хоч дідусь, хоч підліток, може стріляти по окупантах з вікон
Мій тато активно про це дбає він організовував заняття на яких ранніх підлітків і дітей навчають користуватися зброєю у нас уже все село від малого до старого вміє користуватися зброєю 😎
У дитинстві мій "друг" любив придумувати історії і вчинки, які він ніколи не робив. У нас у місті була стара 5-ти поверхова закинута водонапірна вежа у якій часто лазили підлітки, бомжі і наркомани. Мій "друг" придумав історію, що вони з його компанією стрибали з 4-го!!! поверху в купу піску на асфальті. Він почав намовляти мене теж стрибнути і брати на слабо. Я вже хотів розганятися і летіти вниз, але в останній момент просто злякався і не зробив цього. А цей "друг" просто стояв поруч і дивився на мене. Йому було важливіше зберегти свою брехню, ніж те, що я міг загинути. Тому вчіть своїх дітей та малих родичів ніколи не вестися на таких людей і завжди думати своєю головою. Минуло вже більше 20 років, а від цих спогадів мені досі стає млосно.
Знайомі їхали через польову дорогу після деокупації, об'їжджаючи зруйнований міст і більш небезпечні ділянки, пробили колесо і зупинилися метрів за 100 до кількох мін, а може й не кількох...
Колись давно, років 25 тому працювала в лікарні в операційній. Нам тоді вперше видали захисні окуляри, величезні і, на погляд більшості персоналу, кумедні, тому одягала їх лише я і наш анестезіолог, а всі інші включаючи хірурга посміювались над нами. Одного разу «по скорій» до нас потрапив спортсмен після аварії, під час складної операції було пошкоджено крупну судину в нозі і кров брискнула буквально фонтаном, потрапивши в очі всім окрім мене і анестезіолога. Саме страшне почалось, коли у пацієнта виявили СНІД. Всі, хто був на операції здавали кров на СНІД ще рік з інтервалом в місяць. Мені і анестезіологу було трохи спокійніше за інших. Все обійшлось - ніхто не заразився, але втрачені нерви…
Я ніколи не стрибав у річку там, де перед цим не досліджував дно. Одного дня на пляж заїхала швидка і люди потягнулися до того місця в якому вона зупинилася. Я підійшов ближче і побачив молодого хлопця, який лежав нерухомо і тільки кліпав очима, йому вводили якісь препарати, потім забрали в лікарню. Через декілька днів у моїй школі почали збирати гроші на лікування цього хлопця і говорили, що у нього дуже серйозна травма хребта. Виявилося, що він стрибнув з берега у неглибоку воду і вдарився спиною об дно. Досі перед очима бачу як він лежить абсолютно нерухомо:(
Була схожа історія. Святкували день народження брата на березі річки, і там поруч за нами була сімʼя: чоловік, жінка на останньому місяці вагітності і їхня донька. Чоловік стрибнув у річку, там де було дуже мілко і вдарився спиною об дно. Досі памʼятаю як його забрала швидка і він не рухався. Потім почули від знайомих, що цей чоловік в дуже поганому стані, і шанс на одруження мізерний, і це при тому що його дружині от-от було народжувати…
У моете знакомых так мальчик прыгнул ему было 12 лет. Пошла с друзьями на речку , и сломал шею , а друзья даже не заметили его отсутствия и он поплыл по течению реки , его увидели взрослые люди и принесли домой . Не ходит , но жив
Йшов по дорозі, проїхала повз машина. Захотілось зійти з тротуару дальше аж на травичку, чувак який проїхав на повному ходу задом пролітає в сантиметрі від мене і запаковуєся в канаву і вилуплює на мене очі. Я повернувся на тротуар і пішов дальше )
У лютому 22 року я приїхала до друзів в Україну, оскільки навчаюсь за кордоном. Мій друг підігнав мееі квиток у філармонію, оскільки сам не міг піти. 21 лютого я сиділа в філармонії,слухаючи твори Ібера. Тоді мене схопила страшенна панічна атака - я бачила в уяві, як дах цієї прекрасної вишуканої будівлі дірявлять ракети. Так сильно як тоді я ще ніколи в житті не боялася.Тоді я ще написала своєму другу, що боюся, і що все не буде так, як раніше, а той намагався заспокоїти, мовляв" Та я за 15хв живу, що може статися? 23 лютого ввечері я перетнула кордон із Польщею. А тоді прокинулася під початок повномасштабного вторгнення. Більше ми з другом не бачились, але він живий, і це добре.
Не про відчуття, але про філармонію. Я вже закінчила музичну школу, але ходила на хор щоб разом виступати 3-го березня 22-го року у київській філармонії. Замовила матері квиток з найкращим місцем у залі (бо виступала багато разів і знаю як працює акустика у тому залі). Але доля вирішила зло посміхнутися і третього березня я вже їхала з мамою та молодшим братом у потязі до Польщі, битком забитий людьми настільки, що приходилося 25 годин сидіти на власному рюкзаці нерухомо. Ми їхали в нікуди. Відчай. І відчуття, що в якійсь іншій реальності моя мати нарешті вперше відвідала філармонію та концерт своєї дитини.
@@Кустенятко чорт, це страшенно боляче. Відчувається, як якесь абсурдне жахливе кіно без сюжету і змісту. Принаймні, таким мені все здавалося перші тижні
Цікаво, що перед початком пандемії мені цілий місяць снилося, що люди задихатся. За все моє життя у мене до цього кошмари не снилися. У мене були панічні атаки, прямо перед початком рос вторгнення. А потім коли була у Польщі, родичі взяли квиток в Україну, я не хотіла їхати бо мене тоді дуже трясло. На наступний день я дізналася що моє місто обстріляли. Не нехтуйте інтуіцєю, бо інтуіція це ваш досвід з минулого, який мозок не може сформувати в щось раціональне, тому посилає сигнали як може.
Моі діти давно живуть в Німеччині. 21 лютого пізно ввечері мені сказали щоб я збирала валізу і їхала до них, бо події розвиваються дуже погано. Я сперечалася, плакала, і дуже не хотіла летіти, квитків на прямий рейс вже не було, летіла в Італію, потім в Німеччину. Добралися додому о 23:30, 23 лютого, а о п’ятій ранку у мене шок. Коли я виїжджала, то з мене всі сміялися, а потім всі подоброму заздрили. Я з Миколаєва, і я обов’язково повернуся додому
Це було зимою 2022 як вирубали світло.Я поверталася з танців з мамою.Тоді був вечір десь біля 21.У нас мали вимкнути світло якраз у 9 так що моя мама сказала що краще нам піти пішки.Ліфт у нас дуже довго їде так я що я згодилася.ДЯКУЮ МАМО! Коли ми були дішли до квартири вимкнули світло(якщоб ми їхали на ліфті були б десь на 8-9)
Виїхала закордон приблизно через місяць, як окупанти стали по інший бік річки від мого міста. Через три місяці моє місто почали обстрілювали і попадали за 400 м від мого дому
Стріляла з дитячого пістолета, в якому були дуже малі жовті кульки, що могло бути болючим. Вдягла захисні окуляри, вистрельнула з невеликої відстані і відбило від стінки прямо мені в око, але захисні окуляри зробили свою справу
23 лютого 2022 року мені дуже впадлу було йти на заняття. Я вийшла палити на балкон, побачила, наскільки яскраво світить сонце і ніби відчула, що внутрішній голос каже "Йди", хоча в той день у мене була всього одна, і та скорочена пара не дуже важливого предмету. Я прийшла, відсиділа пару, а потім ми ще години три не могли розійтися з одногрупниками на курилці. Як виявилося потім, це був останній повноцінний день мого університетського життя, бо екзамени я здавала дистанційно вже в іншому місті. Я досі не знаю, що мене змусило піти і побачитися з усіма
багато коментів про війну, тож і я свій додам - 23 лютого зайшла в магазин біля дому, набрала свічок, запальничок, гелетного печива, консервів і всього такого. Того ж дня зібрала "тривожну валізку", бо "раптом завтра війна"....
Мені до повномасштабної снилися райони як у Сирії і що падають багатоповерхівки, також перед 24 лютого 2022 було дуже дискомфортний всередині. Навіть зараз сниться що я у будівлі і на нас летить ракета і я відчуваю що горю або багатоповерхівка просто падає- я за кордоном живу вже 5 років, але про війну постійно сниться- або я в окупації і атмосфера дуже страшна або що в домівки що падає.. Я не уявляю що переживають, відчувають, що сниться людям які там..я дуже співчуваю вам рідні, будь ласка тримайтесь🙏
Не знаю, чи хтось подивиться це відео зараз, але пройдіть навчання з протимінної безпеки та направте на його усю сім’ю Навіть, якщо ви вже колись десь наче ходили на таку зустріч. Повторити не зайве
мій батько ремонтував авто, будучи під автівкою, світив він ліхтариком з телефону і інструмент котрим він сверлив чи що? цей інструмент упав Прямо йому на грудну клітку там був телефон в телефоні зробилася вм’ятина можна сказати що майже дірка. Якби там не було телефону мого тата булиб поранення Телефон постраждав, Батько ні ( помилки я знаю!( диктувала в мікрофон телефону)1
@@MK-lk2lc Як собі хочете, так і сприймайте. А мене ці його постійні помилки добивають! Окрім того, тут працює ефект, через який до Закону про мову треба було додати таку статтю: всі без винятку новинарі зобов'язані найняти собі редакторів, відповідальних за чистоту мовлення дикторів. І за кожну помилку керівництво каналу штрафували б на якусь серйозну суму. Знаєте, нащо? Бо нашу мову за ці кілька сторіч окупації кляті кацапи встигли так спотворити (зокрема в минулому сторіччі, коли її всіляко наближали до тої болотяної гавкотні), що нині чимало люду просто цього не усвідомлює. Додаймо сюди звичку довіряти телевізору, радіо, інтернетові тощо без перевіряння фактів - і красно прошу! Щось є чимось, неправильні наголоси, мовні покручі, канцеляризми, кацапізми... Якщо хочете мережеві приклади, то потроху помиляються всі, а концентрований такий приклад - це Клятий раціоналіст. Шкода, що натрапила на нього вже після роботи на радіо, бо дібрала би способу, як розповісти про цього пана у "Слові"! Його мовлення таке наближене до кацапської недомови, що це просто скарб для дослідників! А тепер обміркуйте таку річ: якщо людині, котра не має певного ґрунту, певних знань і не прагне витрачати часу на тривалі пошуки істини, постійно щось повторювати, то зрештою вона може це перейняти. Щось підкажуть родичі й решта оточення, дещо почує від улюбленого ютубера, якась гидота прилетить із реклами, десь уклиняться кремлядські пропагандони... Й усе, ця людина вже стала носієм/носійкою ґуззскафаміґа, хоча й не помітила цього. Саме тому мене так добивають мовні помилки. Не кидайтеся зараз мені дорікати, а просто обміркуйте ситуацію. Дайте відповідь, якщо справді маєте що відповісти, бо не хочу витрачати часу на дурнуваті безсенсовні суперечки. Гаразд?
Кожен цивільний українець і цивільні майбутні українці повинні вміти надавати допомогу і хоча б базово користуватися зброєю. "Сусіди" більше не захочуть мати справу з державою, кожен громадянин якої, хоч дідусь, хоч підліток, може стріляти по окупантах з вікон
Мій тато активно про це дбає він організовував заняття на яких ранніх підлітків і дітей навчають користуватися зброєю у нас уже все село від малого до старого вміє користуватися зброєю 😎
У дитинстві мій "друг" любив придумувати історії і вчинки, які він ніколи не робив. У нас у місті була стара 5-ти поверхова закинута водонапірна вежа у якій часто лазили підлітки, бомжі і наркомани. Мій "друг" придумав історію, що вони з його компанією стрибали з 4-го!!! поверху в купу піску на асфальті. Він почав намовляти мене теж стрибнути і брати на слабо. Я вже хотів розганятися і летіти вниз, але в останній момент просто злякався і не зробив цього. А цей "друг" просто стояв поруч і дивився на мене. Йому було важливіше зберегти свою брехню, ніж те, що я міг загинути. Тому вчіть своїх дітей та малих родичів ніколи не вестися на таких людей і завжди думати своєю головою. Минуло вже більше 20 років, а від цих спогадів мені досі стає млосно.
Жесть😵💫😨
😅😅😅
@@ЕльвіраБраг😅😅
+1 до самонакруту)
Знайомі їхали через польову дорогу після деокупації, об'їжджаючи зруйнований міст і більш небезпечні ділянки, пробили колесо і зупинилися метрів за 100 до кількох мін, а може й не кількох...
Колись давно, років 25 тому працювала в лікарні в операційній. Нам тоді вперше видали захисні окуляри, величезні і, на погляд більшості персоналу, кумедні, тому одягала їх лише я і наш анестезіолог, а всі інші включаючи хірурга посміювались над нами. Одного разу «по скорій» до нас потрапив спортсмен після аварії, під час складної операції було пошкоджено крупну судину в нозі і кров брискнула буквально фонтаном, потрапивши в очі всім окрім мене і анестезіолога. Саме страшне почалось, коли у пацієнта виявили СНІД. Всі, хто був на операції здавали кров на СНІД ще рік з інтервалом в місяць. Мені і анестезіологу було трохи спокійніше за інших. Все обійшлось - ніхто не заразився, але втрачені нерви…
цікаві історії, і добре зроблене відео. тільки не моті, а мочі, користуймося українською транслітерацією )
Цікавий канал з гарним україномовним контентом. Дякую ❤
Я ніколи не стрибав у річку там, де перед цим не досліджував дно. Одного дня на пляж заїхала швидка і люди потягнулися до того місця в якому вона зупинилася. Я підійшов ближче і побачив молодого хлопця, який лежав нерухомо і тільки кліпав очима, йому вводили якісь препарати, потім забрали в лікарню. Через декілька днів у моїй школі почали збирати гроші на лікування цього хлопця і говорили, що у нього дуже серйозна травма хребта. Виявилося, що він стрибнув з берега у неглибоку воду і вдарився спиною об дно. Досі перед очима бачу як він лежить абсолютно нерухомо:(
Була схожа історія. Святкували день народження брата на березі річки, і там поруч за нами була сімʼя: чоловік, жінка на останньому місяці вагітності і їхня донька. Чоловік стрибнув у річку, там де було дуже мілко і вдарився спиною об дно. Досі памʼятаю як його забрала швидка і він не рухався. Потім почули від знайомих, що цей чоловік в дуже поганому стані, і шанс на одруження мізерний, і це при тому що його дружині от-от було народжувати…
У моете знакомых так мальчик прыгнул ему было 12 лет. Пошла с друзьями на речку , и сломал шею , а друзья даже не заметили его отсутствия и он поплыл по течению реки , его увидели взрослые люди и принесли домой . Не ходит , но жив
Йшов по дорозі, проїхала повз машина. Захотілось зійти з тротуару дальше аж на травичку, чувак який проїхав на повному ходу задом пролітає в сантиметрі від мене і запаковуєся в канаву і вилуплює на мене очі. Я повернувся на тротуар і пішов дальше )
У лютому 22 року я приїхала до друзів в Україну, оскільки навчаюсь за кордоном.
Мій друг підігнав мееі квиток у філармонію, оскільки сам не міг піти. 21 лютого я сиділа в філармонії,слухаючи твори Ібера. Тоді мене схопила страшенна панічна атака - я бачила в уяві, як дах цієї прекрасної вишуканої будівлі дірявлять ракети. Так сильно як тоді я ще ніколи в житті не боялася.Тоді я ще написала своєму другу, що боюся, і що все не буде так, як раніше, а той намагався заспокоїти, мовляв" Та я за 15хв живу, що може статися?
23 лютого ввечері я перетнула кордон із Польщею. А тоді прокинулася під початок повномасштабного вторгнення.
Більше ми з другом не бачились, але він живий, і це добре.
Не про відчуття, але про філармонію. Я вже закінчила музичну школу, але ходила на хор щоб разом виступати 3-го березня 22-го року у київській філармонії. Замовила матері квиток з найкращим місцем у залі (бо виступала багато разів і знаю як працює акустика у тому залі). Але доля вирішила зло посміхнутися і третього березня я вже їхала з мамою та молодшим братом у потязі до Польщі, битком забитий людьми настільки, що приходилося 25 годин сидіти на власному рюкзаці нерухомо. Ми їхали в нікуди. Відчай. І відчуття, що в якійсь іншій реальності моя мати нарешті вперше відвідала філармонію та концерт своєї дитини.
@@Кустенятко чорт, це страшенно боляче. Відчувається, як якесь абсурдне жахливе кіно без сюжету і змісту. Принаймні, таким мені все здавалося перші тижні
Цікаво, що перед початком пандемії мені цілий місяць снилося, що люди задихатся. За все моє життя у мене до цього кошмари не снилися. У мене були панічні атаки, прямо перед початком рос вторгнення. А потім коли була у Польщі, родичі взяли квиток в Україну, я не хотіла їхати бо мене тоді дуже трясло. На наступний день я дізналася що моє місто обстріляли. Не нехтуйте інтуіцєю, бо інтуіція це ваш досвід з минулого, який мозок не може сформувати в щось раціональне, тому посилає сигнали як може.
Мене теж перед війною кошмари мучили.
Моі діти давно живуть в Німеччині. 21 лютого пізно ввечері мені сказали щоб я збирала валізу і їхала до них, бо події розвиваються дуже погано. Я сперечалася, плакала, і дуже не хотіла летіти, квитків на прямий рейс вже не було, летіла в Італію, потім в Німеччину. Добралися додому о 23:30, 23 лютого, а о п’ятій ранку у мене шок. Коли я виїжджала, то з мене всі сміялися, а потім всі подоброму заздрили. Я з Миколаєва, і я обов’язково повернуся додому
Ми віримо у вас та нашу перемогу! Тримайтеся, пані, все буде Україна.
Усім було зрозуміло, що то відбудеться. Але всім казали готуватись до шашликів
Це було зимою 2022 як вирубали світло.Я поверталася з танців з мамою.Тоді був вечір десь біля 21.У нас мали вимкнути світло якраз у 9 так що моя мама сказала що краще нам піти пішки.Ліфт у нас дуже довго їде так я що я згодилася.ДЯКУЮ МАМО! Коли ми були дішли до квартири вимкнули світло(якщоб ми їхали на ліфті були б десь на 8-9)
Ми живемо на 11
Виїхала закордон приблизно через місяць, як окупанти стали по інший бік річки від мого міста. Через три місяці моє місто почали обстрілювали і попадали за 400 м від мого дому
Стріляла з дитячого пістолета, в якому були дуже малі жовті кульки, що могло бути болючим. Вдягла захисні окуляри, вистрельнула з невеликої відстані і відбило від стінки прямо мені в око, але захисні окуляри зробили свою справу
23 лютого 2022 року мені дуже впадлу було йти на заняття. Я вийшла палити на балкон, побачила, наскільки яскраво світить сонце і ніби відчула, що внутрішній голос каже "Йди", хоча в той день у мене була всього одна, і та скорочена пара не дуже важливого предмету. Я прийшла, відсиділа пару, а потім ми ще години три не могли розійтися з одногрупниками на курилці. Як виявилося потім, це був останній повноцінний день мого університетського життя, бо екзамени я здавала дистанційно вже в іншому місті. Я досі не знаю, що мене змусило піти і побачитися з усіма
Коментар для просування українського 🇺🇦
багато коментів про війну, тож і я свій додам - 23 лютого зайшла в магазин біля дому, набрала свічок, запальничок, гелетного печива, консервів і всього такого. Того ж дня зібрала "тривожну валізку", бо "раптом завтра війна"....
Ооо, дякую Бабине Алое тепер, коли в мене щось заболить я буду думати чи часом, то не рак😆😔
Мені до повномасштабної снилися райони як у Сирії і що падають багатоповерхівки, також перед 24 лютого 2022 було дуже дискомфортний всередині.
Навіть зараз сниться що я у будівлі і на нас летить ракета і я відчуваю що горю або багатоповерхівка просто падає- я за кордоном живу вже 5 років, але про війну постійно сниться- або я в окупації і атмосфера дуже страшна або що в домівки що падає..
Я не уявляю що переживають, відчувають, що сниться людям які там..я дуже співчуваю вам рідні, будь ласка тримайтесь🙏
Блін дуже класно, але я б хотів знайти реддіт української, де б розповідали якийсь жесткач (типу рубрика чорний реддіт)
Ті історії про "Пристибни ремень" звучать ніби той хто казав це відволік водія від дороги і тому сталася аварія😅
🎉
👍
Не знаю, чи хтось подивиться це відео зараз, але пройдіть навчання з протимінної безпеки та направте на його усю сім’ю
Навіть, якщо ви вже колись десь наче ходили на таку зустріч. Повторити не зайве
❤
Просто хочеться хоча б коментарем підтримати вам
Дякую за відео 2023.04.05.
Видалення поліпів з кишки не звільнить від раку, треба зовсім інша терапія😂😂😂
мій батько ремонтував авто, будучи під автівкою, світив він ліхтариком з телефону і інструмент котрим він сверлив чи що? цей інструмент упав
Прямо йому на грудну клітку там був телефон в телефоні зробилася вм’ятина можна сказати що майже дірка. Якби там не було телефону мого тата булиб поранення Телефон постраждав, Батько ні ( помилки я знаю!( диктувала в мікрофон телефону)1
Де обіцяний рецепт каріокі?
В описі відео
@@babynealoe немає
@@davidboston8886 там лінка просто
ох уж ці вархамерські акаліти
Хто поставить 666 лайк? Мій 665:)
ПрохОООООООООООООООООООООдити!!! ПосИИИИИИИИИИИИИИИИдіти!!! Запам'ятайте нарешті правильний наголос у таких дієсловах!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
пані, від вас задушнИИИИИИИИИло!!!!!!!!!!
@@MK-lk2lc Як собі хочете, так і сприймайте. А мене ці його постійні помилки добивають! Окрім того, тут працює ефект, через який до Закону про мову треба було додати таку статтю: всі без винятку новинарі зобов'язані найняти собі редакторів, відповідальних за чистоту мовлення дикторів. І за кожну помилку керівництво каналу штрафували б на якусь серйозну суму. Знаєте, нащо? Бо нашу мову за ці кілька сторіч окупації кляті кацапи встигли так спотворити (зокрема в минулому сторіччі, коли її всіляко наближали до тої болотяної гавкотні), що нині чимало люду просто цього не усвідомлює. Додаймо сюди звичку довіряти телевізору, радіо, інтернетові тощо без перевіряння фактів - і красно прошу! Щось є чимось, неправильні наголоси, мовні покручі, канцеляризми, кацапізми... Якщо хочете мережеві приклади, то потроху помиляються всі, а концентрований такий приклад - це Клятий раціоналіст. Шкода, що натрапила на нього вже після роботи на радіо, бо дібрала би способу, як розповісти про цього пана у "Слові"! Його мовлення таке наближене до кацапської недомови, що це просто скарб для дослідників! А тепер обміркуйте таку річ: якщо людині, котра не має певного ґрунту, певних знань і не прагне витрачати часу на тривалі пошуки істини, постійно щось повторювати, то зрештою вона може це перейняти. Щось підкажуть родичі й решта оточення, дещо почує від улюбленого ютубера, якась гидота прилетить із реклами, десь уклиняться кремлядські пропагандони... Й усе, ця людина вже стала носієм/носійкою ґуззскафаміґа, хоча й не помітила цього. Саме тому мене так добивають мовні помилки. Не кидайтеся зараз мені дорікати, а просто обміркуйте ситуацію. Дайте відповідь, якщо справді маєте що відповісти, бо не хочу витрачати часу на дурнуваті безсенсовні суперечки. Гаразд?