Так , ви праві , е такі люди що навіть ні разу не донатили на дрони , на тепловізори , на те що потрібно нашим військовим , хочь і пенсія мінімальна , я кожний день хочь комусь , але донатю. Це вже як закон . Неможна не допомогати , як бачишь , як їм там , хлопцям нашим , тяжко , голодні , холодні , заморені , виснажені , і вони нас захищають , не шкодуючи свого життя , то навіть боляче на душі , хоть чим небуть допомогти їм . И на душі краще робиться .СЛАВА НАШИМ ГЕРОЯМ !!! А під окупацією жити , а чі ще будим мы жити , думаю що ні, нас просто знищуть , особливо старих .
Вірші із Криму... (Героїчному Українському Народу і Героїчним Українським Воїнам присвячується…) Я серцем зараз з тими, хто в поході!.. Я серцем зараз з тими, хто в бою!.. І хоч я в - Українському Криму - знаходжусь, Я не - чекаю - Україну тут свою!.. Я - не чекаю, ні! - веду! - Її - рядками, Поезій Світлом вказую їй шлях… По кримській по землі ходжу Її кроками, Диханням дихаю Її в своїх віршах!.. Я кличу в них - Її! - Веду Її, підбиту, Але незламану, незламану! - ані на крихть! - Ані - на крихточку! - Душі Свободного Всесвіту Рабам «сво-збродним» не під силу підкорить!.. І я усім натхненням Творчої Свободи з вами - Із тими, хто вдень і вночі - «на Ви!», «на Ви!»… Із вами серцем я, мої Незламні, Несхитним словом! - із незламними-навік!.. Ні, це здається тільки вам, мої рідненькі, Що я - десь там, у «стіловИх» військах»… Десь там, у «мрієтворних силах» Неньки… Що я - не вершник, я - вірштант! - у цім «рос-Пеклі»… І що послань моїх «майбутнії» лелеки В’ють свої гнізда - не в покинутих містах!.. Ні! - це здається вам!.. Я був поетом-братом! - Із тими був, хто боронили «Коксохім», Хто «Азовсталь» тримали - самостратно!.. На Салтівці, коли Її розстрілювали «Градами», На тім жах-цвинтарі Ізюму - з безпорадними, - Я був, я був - із мирними і ратними!.. І творчість ця моя - суцільний Драмтеатр… І україномовний «твір», и русские «стихи»!.. І зараз! - там я!... я ходжу і плачу… По вулицях Авдіївки, яких давно нема… В примарнім місті я - вкрай-безпримарно плачу, Я - на зло ворогу - к вам - животвірно - «плачу»! - Живопишу - вкрай-відчайдушно! - вам на Вдачу Я твір за твором! Й вірю, й вірю: не дарма!.. Я не чекаю Перемогу: «Ось, невдовзі!»… Запас благих надій давно, давно! - ізжив… Вам лиш здається від початку й досі, Що за столом «застиг»! - Ні, з вами, Доленосні! Я з вами! - на крутій тяжкій дорозі… Свічу вам шлях, надгероїчні хлопці, Надгероїчнії дівчата! - У знемозі Тягну віз з вами я на зустріч Перемозі, Із всіх поетних, із остатньо-мрійних я - із «жил»!.. (25-26 квітня 2024 року, фінальна авторська редакція - 27 квітня) Автор: Федір Федоров, кримський поет Від усієї душі бажаю нашим Захісникам і Захісницям Величезної Вдачі і нульових втрат на усіх напрямках, особливо - на Покровському і на Курщині! Ви - Кращі!.. Душею, Серцем і Пером з Вами!.. Огромной Удачи, нулевых потерь и недюжинных Сил для сопротивления врагу желаю ВСУ в Курской области, и - дальнейших долгожданных Побед!.. Велика подяка Олені Курбановій за дуже важливий стрім з паном Диким!.. Слава СБУ і ГУРу України за їх філіграну роботу!.. генералу кирилову - земля скловатою!.. Вірю, що всіх ворогів України, військових злочинців чекає такий самий справедливий кінець!.. Таке ЗЛО, яке вони накоїли, повинно бути покарано - БЕЗУМОВНО!..
На теренах «Бучаньскої» Пам’яті (Зовсім нові вірші із Криму… Присвячується вічній світлій пам’яті усіх загиблих у Бучі…) Возили фільм про Бучу Штатами й Європами, Цей - Вижим Жаху - нашого повсяк-жахливого життя… І громадяни з пАлкою цікавістю й незмінними поп-корнами Дивились, вірячи й не вірячи в те звІрячеє «відкриття»… Історія героя Костянтина, що насамперед був не Героєм, а - Людиною, Що евакуював з Суцільного Жаху - двісті родинок цільними… Перетинаючи сотні разів кордон між ЛЮдьми і ЛютИнами, Перетинаючи сотні разів кордон - за цілями безцінними!.. Історія, де через його Людяності історичний шлях ВисвІтлені Історії, що обірвалися на півшляху - у Вкрай-Безодню… Історія для людяності справжньої - найневмиручіша… Люто-історія містечка, де Украй-ну забивали в «Украй-Зону»!.. Історії, в які - повірить! навіть - страшно глядачам здавалось, Але після перегляду - фільм душі роздираючий - залишиться - «захоплюючим фільмом»… А нам - навіки жить, вкрай-вільним, в Пам’яті цієй завалах, І дивуватись навіть не украй-жахам, - жахливим непорозумінням!.. … Після сеансів йшов народ під справжнім «кіно»-потрясінням, Але промінчик недовіри у очах глядацьких мов серця - гляда-цькував… ПАлом палили душі українців - авторів того кіно-творіння Їх - шепотіннячка: «Не вже ж насправді бУв настільки Жах там?.. Певно, автор прикрашав!»… А автор - мовчки! - всьому залу всім нутром - кричав: «Було страшніше!»… Страшніше набагато цих фільмованих історій, цих «призамальованих» картин, Коли ховались лідери так звані в - літери, в «глибокі співчуття», по свОїх нишах, А ми отам - віч-на віч! - були з монстром тим Бучанським, з ворогом лютИм!.. А автор - мовчки! - те кричав, що й - невимовне!.. й - невимовчне!.. За цілу Вічність! буде - нашой націєй - із звіром Пам’яті Кривавой сам на сам!.. І я кричу тут, у віршах, на окупованій землі - якось по-вовчки!.. В тихенький шурхіт, тим - завіреним! непримиренністю моєю - папірцям!.. Ніколи зором я своїм не бачив Бучу, та я і не міг її побачить… Але не значить це, що серце чутко-зірке лірика не знало той Біди!. Крізь відстані провидило, пробачило - Таке! - чутливо - до жаху! - що і не зможе вже - увік-пробачить!.. Пробачити не зможе монстрам ту - «КровЕзну Весну назавжди»!.. У тій громезній назві «Буча» - розрив мого серця, зрив душі - вибувся!! Там розірвало серце навіки із - росіянським «братським» світом - роз-ревучо!.. І кожного разу немов би хтось те, бідолашне, невблаганно- топче - бутсами! - Чи - стАлевими чоботами! - на землі моїй, у цьому «конц-кібуці», - Із земляків моїх! - між слів кидаючи про «манекени в Бучі»!.. І я кричу кудись в «кудИсвіт» оцієй «авоськної», незграбної держави… КудИсь у зАлізобетОн заграбних й заг(р)адкових душ -російсько-світних… Ви визирніть хоча б - на мить! - за «грати» пропаганди ті - іржаві, - За «загратованням» тим вашім - загвалтовані безвинні дітки!.. Розстрілянії тими - «розстрілянами»! - неублаганними, з зав’язаними за спинОй руками, Лежать чоловіки й жінкИ, що просто - під гарячу руку! - захотіли мирно й вільно жити… Свобода наша закривавленая - Там! Лежить, біля тїєй Бучанськой Брами - Лежить навіки! І водночас - у віки! Летить! - по-над Боями, За «Водночасну» Бучу тую мститися УвІки-Вічной Битвой - вам, рашисти!.. То манекени - не у Бучі, то всі ваші почуття людські - самі гниючі манекени… І сутність ваших - «загадкових» душ - яснА! - «Единый» залізобетон - непробивнИй… То «манекени» не у Бучі, «манекени» поруч ізо мной, й в якомусь страшнім крені Поетний Дух мій падає - Деж Поручень - від зір-пустель цих - «лобових»!.. Лиш сніг б’є у моє лице холодним - миттєпадом! - Правд пекучих… І продираюча до смертніших мурах - така жива! - лежить жіночая рука із манікюром… Жорстоко так і так беззахисно лежить - десь там, у мОїй Пам’ять-Бучі… І сніг «обагрений», цей сніг Полум’яного Листопада мою Пам’ять «бурить»!.. Добігла Осінь - чергова - кінцівочки своєй… але нема, нема! Кінця для нас - у тої Бучі!.. Цей «життєфільм» із покоління в покоління буде нам відчай-тривати!.. І перше слово навікИ новой моєї Незалежной Розрив-Музи - невмиручой! - БулО громезне слово «Буча», що, на жаль, навік-співзвучно українцю - з словом «Мати»!.. (останній тиждень листопада - перший тиждень грудня 2024 року) Автор: Федір Федоров, кримський поет. Текст містить оказіоналізми.
![BLACK BAG - Official Trailer [HD] - Only in Theaters March 14](http://i.ytimg.com/vi/Du0Xp8WX_7I/mqdefault.jpg)
Завжди вважав, що усі ці самокати дуже небезпечні для людей. Нехай так буде і далі.
Оленка ти супер
Так , ви праві , е такі люди що навіть ні разу не донатили на дрони , на тепловізори , на те що потрібно нашим військовим , хочь і пенсія мінімальна , я кожний день хочь комусь , але донатю. Це вже як закон . Неможна не допомогати , як бачишь , як їм там , хлопцям нашим , тяжко , голодні , холодні , заморені , виснажені , і вони нас захищають , не шкодуючи свого життя , то навіть боляче на душі , хоть чим небуть допомогти їм . И на душі краще робиться .СЛАВА НАШИМ ГЕРОЯМ !!! А під окупацією жити , а чі ще будим мы жити , думаю що ні, нас просто знищуть , особливо старих .
Вірші із Криму... (Героїчному Українському Народу і Героїчним Українським Воїнам присвячується…)
Я серцем зараз з тими, хто в поході!..
Я серцем зараз з тими, хто в бою!..
І хоч я в - Українському Криму - знаходжусь,
Я не - чекаю - Україну тут свою!..
Я - не чекаю, ні! - веду! - Її - рядками,
Поезій Світлом вказую їй шлях…
По кримській по землі ходжу Її кроками,
Диханням дихаю Її в своїх віршах!..
Я кличу в них - Її! - Веду Її, підбиту,
Але незламану, незламану! - ані на крихть! -
Ані - на крихточку! - Душі Свободного Всесвіту
Рабам «сво-збродним» не під силу підкорить!..
І я усім натхненням Творчої Свободи з вами -
Із тими, хто вдень і вночі - «на Ви!», «на Ви!»…
Із вами серцем я, мої Незламні,
Несхитним словом! - із незламними-навік!..
Ні, це здається тільки вам, мої рідненькі,
Що я - десь там, у «стіловИх» військах»…
Десь там, у «мрієтворних силах» Неньки…
Що я - не вершник, я - вірштант! - у цім «рос-Пеклі»…
І що послань моїх «майбутнії» лелеки
В’ють свої гнізда - не в покинутих містах!..
Ні! - це здається вам!.. Я був поетом-братом! -
Із тими був, хто боронили «Коксохім»,
Хто «Азовсталь» тримали - самостратно!..
На Салтівці, коли Її розстрілювали «Градами»,
На тім жах-цвинтарі Ізюму - з безпорадними, -
Я був, я був - із мирними і ратними!..
І творчість ця моя - суцільний Драмтеатр…
І україномовний «твір», и русские «стихи»!..
І зараз! - там я!... я ходжу і плачу…
По вулицях Авдіївки, яких давно нема…
В примарнім місті я - вкрай-безпримарно плачу,
Я - на зло ворогу - к вам - животвірно - «плачу»! -
Живопишу - вкрай-відчайдушно! - вам на Вдачу
Я твір за твором! Й вірю, й вірю: не дарма!..
Я не чекаю Перемогу: «Ось, невдовзі!»…
Запас благих надій давно, давно! - ізжив…
Вам лиш здається від початку й досі,
Що за столом «застиг»! - Ні, з вами, Доленосні!
Я з вами! - на крутій тяжкій дорозі…
Свічу вам шлях, надгероїчні хлопці,
Надгероїчнії дівчата! - У знемозі
Тягну віз з вами я на зустріч Перемозі,
Із всіх поетних, із остатньо-мрійних я - із «жил»!..
(25-26 квітня 2024 року, фінальна авторська редакція - 27 квітня) Автор: Федір Федоров, кримський поет
Від усієї душі бажаю нашим Захісникам і Захісницям Величезної Вдачі і нульових втрат на усіх напрямках, особливо - на Покровському і на Курщині! Ви - Кращі!.. Душею, Серцем і Пером з Вами!.. Огромной Удачи, нулевых потерь и недюжинных Сил для сопротивления врагу желаю ВСУ в Курской области, и - дальнейших долгожданных Побед!..
Велика подяка Олені Курбановій за дуже важливий стрім з паном Диким!.. Слава СБУ і ГУРу України за їх філіграну роботу!.. генералу кирилову - земля скловатою!.. Вірю, що всіх ворогів України, військових злочинців чекає такий самий справедливий кінець!.. Таке ЗЛО, яке вони накоїли, повинно бути покарано - БЕЗУМОВНО!..
Слава ЗСУ!
А що там у 211 бригаді?
У цьому також винен ТИЛ??
На теренах «Бучаньскої» Пам’яті (Зовсім нові вірші із Криму… Присвячується вічній світлій пам’яті усіх загиблих у Бучі…)
Возили фільм про Бучу Штатами й Європами,
Цей - Вижим Жаху - нашого повсяк-жахливого життя…
І громадяни з пАлкою цікавістю й незмінними поп-корнами
Дивились, вірячи й не вірячи в те звІрячеє «відкриття»…
Історія героя Костянтина, що насамперед був не Героєм, а - Людиною,
Що евакуював з Суцільного Жаху - двісті родинок цільними…
Перетинаючи сотні разів кордон між ЛЮдьми і ЛютИнами,
Перетинаючи сотні разів кордон - за цілями безцінними!..
Історія, де через його Людяності історичний шлях
ВисвІтлені Історії, що обірвалися на півшляху - у Вкрай-Безодню…
Історія для людяності справжньої - найневмиручіша…
Люто-історія містечка, де Украй-ну забивали в «Украй-Зону»!..
Історії, в які - повірить! навіть - страшно глядачам здавалось,
Але після перегляду - фільм душі роздираючий - залишиться - «захоплюючим фільмом»…
А нам - навіки жить, вкрай-вільним, в Пам’яті цієй завалах,
І дивуватись навіть не украй-жахам, - жахливим непорозумінням!..
… Після сеансів йшов народ під справжнім «кіно»-потрясінням,
Але промінчик недовіри у очах глядацьких мов серця - гляда-цькував…
ПАлом палили душі українців - авторів того кіно-творіння
Їх - шепотіннячка: «Не вже ж насправді бУв настільки Жах там?.. Певно, автор прикрашав!»…
А автор - мовчки! - всьому залу всім нутром - кричав: «Було страшніше!»…
Страшніше набагато цих фільмованих історій, цих «призамальованих» картин,
Коли ховались лідери так звані в - літери, в «глибокі співчуття», по свОїх нишах,
А ми отам - віч-на віч! - були з монстром тим Бучанським, з ворогом лютИм!..
А автор - мовчки! - те кричав, що й - невимовне!.. й - невимовчне!..
За цілу Вічність! буде - нашой націєй - із звіром Пам’яті Кривавой сам на сам!..
І я кричу тут, у віршах, на окупованій землі - якось по-вовчки!..
В тихенький шурхіт, тим - завіреним! непримиренністю моєю - папірцям!..
Ніколи зором я своїм не бачив Бучу, та я і не міг її побачить…
Але не значить це, що серце чутко-зірке лірика не знало той Біди!.
Крізь відстані провидило, пробачило - Таке! - чутливо - до жаху! -
що і не зможе вже - увік-пробачить!..
Пробачити не зможе монстрам ту - «КровЕзну Весну назавжди»!..
У тій громезній назві «Буча» - розрив мого серця, зрив душі - вибувся!!
Там розірвало серце навіки із - росіянським «братським» світом - роз-ревучо!..
І кожного разу немов би хтось те, бідолашне, невблаганно- топче - бутсами! -
Чи - стАлевими чоботами! - на землі моїй, у цьому «конц-кібуці», -
Із земляків моїх! - між слів кидаючи про «манекени в Бучі»!..
І я кричу кудись в «кудИсвіт» оцієй «авоськної», незграбної держави…
КудИсь у зАлізобетОн заграбних й заг(р)адкових душ -російсько-світних…
Ви визирніть хоча б - на мить! - за «грати» пропаганди ті - іржаві, -
За «загратованням» тим вашім - загвалтовані безвинні дітки!..
Розстрілянії тими - «розстрілянами»! - неублаганними, з зав’язаними за спинОй руками,
Лежать чоловіки й жінкИ, що просто - під гарячу руку! - захотіли мирно й вільно жити…
Свобода наша закривавленая - Там! Лежить, біля тїєй Бучанськой Брами -
Лежить навіки! І водночас - у віки! Летить! - по-над Боями,
За «Водночасну» Бучу тую мститися УвІки-Вічной Битвой - вам, рашисти!..
То манекени - не у Бучі, то всі ваші почуття людські - самі гниючі манекени…
І сутність ваших - «загадкових» душ - яснА! - «Единый» залізобетон - непробивнИй…
То «манекени» не у Бучі, «манекени» поруч ізо мной, й в якомусь страшнім крені
Поетний Дух мій падає - Деж Поручень - від зір-пустель цих - «лобових»!..
Лиш сніг б’є у моє лице холодним - миттєпадом! - Правд пекучих…
І продираюча до смертніших мурах - така жива! - лежить жіночая рука із манікюром…
Жорстоко так і так беззахисно лежить - десь там, у мОїй Пам’ять-Бучі…
І сніг «обагрений», цей сніг Полум’яного Листопада мою Пам’ять «бурить»!..
Добігла Осінь - чергова - кінцівочки своєй… але нема, нема! Кінця для нас - у тої Бучі!..
Цей «життєфільм» із покоління в покоління буде нам відчай-тривати!..
І перше слово навікИ новой моєї Незалежной Розрив-Музи - невмиручой! -
БулО громезне слово «Буча», що, на жаль, навік-співзвучно українцю - з словом «Мати»!..
(останній тиждень листопада - перший тиждень грудня 2024 року) Автор: Федір Федоров, кримський поет. Текст містить оказіоналізми.
Пальма де Майорка разом з вами 🇺🇦💛💙🇺🇦💛💙!!!!
Героям слава! Вечір добрий, вітання з Молдови! Дивимось вас кожен вечір.
Яке прикре САМОГУБСТВО😂😂😂
Німеччина
Слухаю Євгена і серце кров'ю обливається, така гірка правда❤️🩹 Але своє робити далі буду. Вірю, та не вірою єдиною. 🇺🇦✊
Олена-!!!
не можу слухати цих.....
Я дико вибачаюсь але де дівся мій комент попередній? Несподобався?
Дикий а чого ти сидиш в тилу
Це перемоха. Тем временем в Покровске... Скоро каптуляшки и фильтряшки 🤗 Как раз успеете мойву свою доучить) А как лыбятся на камеру) Как лыбятся)
Говорите на русский мове,а то я не разумию...будь ласка
Вчі українську!!!
@ОленаГамма
Будем стараться))
Посмотрите эфиров 10 с субтитрами и начнёте на слух понимать
О жирний дикий пінгвін😅