Іван Левченко. Коли зникає Інтернет

Іван Левченко.
Коли зникає Інтернет
Над удачу
Байка
Якщо удачі ні на гріш,
Її не випросиш, не купиш…
Ото й сльоза з очей пекуча:
Аж в небі Бог її уздрів:
- Чого ти, чоловіче, плачеш?
- Та, Боже, як же тут без сліз:
Йшов із сокирою у ліс,
І обронив її на кладці:
Вона - єдине, що я мав,
Щоб заробити кусень хліба…
Господь, невдаху пожалівши,
Сокиру із ріки дістав.
Та слід сказати - непросту,
А срібну.
- Не моя це, Боже! -
Сказав невдаха-подорожній.
Нову дістав Бог - золоту!
- Твоя? - невдаху запитав.
- Ні, Боже, не моя це також.
Сокиру майстрову діставши,
Господь йому всі три віддав.
- Бери! - промовив Бог. - Утішив
Своєю чесністю мене.
…Але і тижня не мине,
Як стрінеться Він з майстром тим же.
Той знов на кладці у сльозах.
- Що, всі сокири впали в воду? -
Спитав Господь.
- Та ні, сьогодні
Втопилась жінка! - той сказав.
Бог змилостивився ізнов,
І витяг на почин із річки
Красуню, що не бачив світ ще.
До майстра з нею підійшов.
- Твоя це жінка? - запитав.
- Моя! - промовив майстер спішно.
Прогнівався тоді Всевишній:
- Ти ж чесним був! Чому збрехав?
- Та, Боже, вибач, як збагнув,
А знаю сам, який ти щедрий,
Підняв би кращу з річки ще ти,
А може, навіть й не одну,
А потім жінку ще й мою,
І всіх віддав би, як сокири…
Одну тягну ледь, а чотири,
Помилуй, Боже, це ж - каюк:
Не прогодую! То й збрехав.
Розчуливсь Бог - дістав із річки
Дружину майстра. Богорівну ж
У рай забрав - там квітне хай.
І що прикметно, понад рік
Не чути нарікань од майстра:
Щось більше, ніж удачу, має,
Таким і Бог прощає гріх,
Бо не бува безгрішних, мабуть.
Ціна ж сльозам безчесних - гріш.
Та й честь купити - справа марна:
Не повернути - втрать-но лиш.
А збрешеш - Бога прогнівиш!
Не віриш - запитай у майстра.
© Іван Левченко, з нової книги "Нема для розпачу підстав" (електронний варіант), Київ, 2022 року; першодрук від 2 липня 2022 року