Лікуюся вже 4 місяці від депресії. Щось мені не відгукнулося прослухане, адже дуже багато люди говорили що роблять щось заради інших, і що їм треба взяти себе в руки. Моя хвороба якраз почалась через нескінченне "досягаторство" і постійне піклуванням про інших. Ліки почали допомоги саме в парі з новою поведінкою- я все відпустила і всіх послала до біса. Мені байдуже на всіх, я нарешті вперше починаю повертатися до себе, своїх потреб і до поступового ритму життя, де біганина за досягненнями теж іде в дупу.
Слухала історії та знаходила в них себе... В мене був надійний план як зробити все аби результат був успішним. Пообіцяла собі що зроблю це як тільки не стане моєї кішки, яка завжди була поряд зі мною в найскладніші періоди мого життя, але навіть після того, як це все ж таки сталося - я не могла так вчинити з моїм дідусем який настільки багато працював і вкладав в мене аби я могла жити повноцінне життя. Зараз їх нема, але життя продовжується і я кожен день борюся задля того аби жити краще життя. Я пішла виборювати цю можливість в армії, задля кращого не тільки свого життя, але й багатьох. Тримають думки про те що я занадто багато пройшла аби все це перекреслити в одну мить, всі ці хлопці віддали життя не для того аби ми так легко здалися і хочеться ще багато чого спробувати, побачити й дізнатися.
Так хочеться всіх коментаторів обійняти і сказати, у вас все буде добре згодом, навіть якщо це зараз здається неможливим. Я була на етапі планування свого кінця і в якийсь момент подумала а як з цим жити тим хто мене любити ( навіть якщо вам здається що вас ніхто не любить це не причина, я просто підкреслюю свій запущений стан). Повірте, благаю, ви потрібні цьому світу, навіть якщо не тут і не зараз, але все налагодиться. Депресії підступне стерво, смертельна хвороба і це не ваша вина і , не дай боже, не ваша слабкість, це процес роботи мозку який так справляється з якимись обставинами. ВИ це не обирали, ви не ліниві, не "не амбіційні", не вічно сумні морди, ви хворі, як ті хто хворий на рак чи грип чи ще щось. І це лікується. Так само як важко згадати влітку що таке зимовий мороз, так само важко згадати що таке радість насолода в депресії. Але лікування і розуміння хвороби, відсутність страху від ліків, це все буде сприяти швидкому вашому одужанню. Якщо ви це прочитали хай це буде знак що ви тут потрібні, що це все не назавжди, краще БУДЕ. Якщо треба виговоритись, дайте знати , я знайду спосіб зробити це анонімним, я допоможу знайти спеціаліста не за всі гроші світу, але вірте у себе, я вірю у всіх вас❤
Приймаю антидепресанти і маю психотерапію, я розумію, що ця чорнота - не я і не моє життя, це депресія, так ця хвороба впливає на наш мозок. Зараз мені стає краще.
@@volkul251не раджу купувати самому, потрібно розуміти дозу і тип АД, правильно сісти і злізати з них, краще піти до терапевта, я свою депресію подолала за 2.5 місяця, зі своїм терапевтом та АД, якщо вам потрібен контакт я б з радістю поділилась. Також стосовно вашого питання, на період військового стану можуть деякі препарати продавати без рецепту ( такий як був в мене наприклад)
Тримайтеся. Такі люди допомагають і мені. Я насправді часто думаю про те щоб перерізати собі горло. Сміливості все не вистачає. Але коли я бачу що хтось ще може боротись , це надає сил.
@@volkul251так дише за рецептом. Бо бувають різні види депресії, або ж депресія + тривожний розлад, або ж тривожно-депресивний розлад, білолярний і тд. У мене депресія та птср, антидепресанти дуже допомогли. Взагалі не було сил вставати з ліжка, постійно спала, та + постійно тривожні думки в голові, плюс думки про смерть. Пів року ліків та психотерапії - я повернулася на роботу, стало більше сил, ще швидкувато втомлююся, але більше не хочеться здохнути. Нарешті змогла помітити як красиве голубе небо. До цього взагалі не могла вийти в соціум - дуже погано себе почувала серед людей
лікуюся від депресії, і мене мотивує те що можливо колись я зможу насолоджуватися життям, радіти дрібницям та проживати кожен день позитивно та насичено. хоча більшість часу насправді нічого не мотивує, не хочеться нічого роботи або міняти, немає сил на побутові справи.
@@vizzza4589 я вилікувалась від депресії. Лікування не чарівна пігулка, життя не стало класним і щасливим, проблеми не зникли, але тепер в мене є можливість відчувати, любити, радіти, думати про майбутнє і це вже не є тим існуванням слимака яке я мала. Лікування обов'язково вам допоможе, а якщо і не відразу, не поспішайте зневірюватись Я відчуваю себе щасливою зараз не зважаючи на всі негаразди і вірю ви теж це відчуєте незабаром ❤️ ключ до успіху- усвідомлення проблеми та віра у результат. Не бійтесь змінювати ліки чи лікаря коли нема результату, те що ви цей шлях почали уже свідчить яке ви розумничка і що все налагодиться
@@vizzza4589 це нормальний стан в процесі лікування, не картайте себе, мені після лікування навіть посуд помити- подвиг і я дуже себе за це хвалю))) і ви хваліть, навіть за "дрібниці". Саме лікування вже подвиг, а за такі дрібниці як прибирання і не думайте себе картати, ви розумашка)
В мене була невдала спроба (звісно невдала, я ж пишу це якось)). Після неї я зателефонувала терапевтці, вона наполягла, щоб я розповіла про спробу чоловікові, коли він прийде. Емоції на його обличчі були настільки сильними, що я зрозуміла, що не хочу, щоб він їх відчував. Зараз навіть коли я на дні, я знаю, заради чого це все. Недавно на цьому ж каналі було відео про причини, через які люди втратили сенс життя, цілі і взагалі бажання жити. Більшість були про смерть близької людини. Я приймаю ліки, проходжу терапію, іноді мені прям добре, а інколи немає сил?емоцій?бажання будь чого. Правильно в відео хтось сказав - не має бажання померти, є бажання не жити. Бо кожна хвилина життя потребує зусиль. Тільки краще най буде важко мені, ніж боляче йому.
Хотіла додати, що завжди, завжди!!! обов'язково!!! треба звертатись за допомогою. Завжди. Це єдина думка, на якій треба сконцентруватися. Самому з цього лайна вибратися неможливо.!
Виснаження на роботі, коли виявилось, що всі покладені зусилля загалом нічого не змінять..депресія, безсоння на декілька років, безсенсове існування..потім змінила викладацьку діяльність на просто важкій фізичний труд, закохалась, медикаментозно лікувала безсоння та інші хронічні речі, які активізувались з депресією. Пройшло більше п'яти років, займаюсь цигун, для повного щастя не вистачає рідних, які загинули під час війни, розумію, що до вторгнення руських багато з нас були щасливими..висновок: щоб побороти депресію потрібні достатні фізичні навантаження і достатньо сну і відсутність токсиків поряд.
наслідки дитинства та юності бахнули депресією. були всякі думки, але не суїцидальні. Проте, як вибратись з цієї ями я теж не знала і так було більше півроку. Але все змінила експедиція. З початком повнмасштабки, загибелі друзі, близькі на фронті, переїзд в інше місто. Але на цей раз допоміжною силою стала кицька. Вона з вулиці. І одна думка про те, що без мене її спідкатиме доля знову вулиці - мене дуже сильно бентежить. Також постійно думаю над тим "а як же малюки? (молодші сестри і братики) Хто їх навчить того, що я роблю зараз". Тому, продовжуюю свою боротьбу за всіх нас, шукаю найменший привід для маленької радості. Але, друзі, завжди бережіть себе! За найменших дзвоників шукайте шляхи вирішення, не пускайте це на самоплин.
Рідко пишу коменти, але зараз це для мене актуально. То що ж. Не знаю чи справді це депресія, люди пишуть про чорноту, - я знаю пустоту. Просто немає емоцій. На мене вплинув відхід знаменитості, якою я навіть не цікавилась - прочитала його прощальний лист, і зачепило на довгі роки. Я злякалась, що також програю цьому. Просто спроба чіплятися за надію, що колись знову зумію сміятись, просто думка про це змусила довго ридати від якогось страху, відчаю, безвиході. "Люди, які живуть гірше за мене, живіть щасливо, люди, які слабші за мене, будьте сильними". Саме так, ці слова. З того прощального листа. Я вирішила спробувати, триматись до кінця. Надія це перебороти і знову відчути радість є лише поки я жива.
Мені здається, що більша частина людей які писали на редіт, не мають(ли) депресії, а прийшли з маніфестом звинувачення. "Як буде всім навколо, якщо ти не впораєшся..." . Де ті люди сили на все те написане брали (моральні і фізичні), неясною ... . Мені допоміг психіатр, ліки , котодіти і думка якої я обрала триматись ( якір): "Якщо є хоч один шанс, то я буду боротися. Якщо не вийде, я завжди можу піти ". Звинувачення і заклики до моральності, аж ніяк не допомагають, коли у тебе всередині чорна діра🤷🏻♀️.
@anuksi_si ,те саме помітила і у відповідях на питання про відсутність дітей після 40, всі на повал страждають🤦♀️. Я все розумію, буває, але не в 90 %🤷🏻♀️ . Мене відповіді щодо депресії, тільки роздратували.. .
В мене депресія вже протягом 5 років, стан то покращується, то погіршується. Я лікуюсь, ходжу на терапію. Але думки про смерть часто мене переслідують. І от 4 місяці тому в автокатастрофі помер мій молодший брат (мені 28, йому мало виповнитися 23). Він не дожив всього лише тиждень до свого дня народження. Це зламало мене. Це показало мені, як зламались мої рідні. Я досі час від час занурююсьу похмурі стани, але смерть вже не здається мені виходом.
@@anastasiiavedmedik я так щиро радію що смерть для вас більше не вихід, невимовно співчуваю вашому горю. Цей біль ніколи не зникне але послабне, бажаю вам і вашій сім'ї швидше оговтатись від цієї трагедії, сподіваюсь ви всі це подолаєте, вічна пам'ять вашому брату 🥺
Співчуваю. Мене також спіткала смерть небайдужої мені людини коли я була в депресії - після цього я таки пішла до психіатра, бо терапевтка сказала, що без таблеток терапія вже не ефективна. Ще зі мною тоді трапилась дуже цікава історія. Пригадую я стояла на зупинці, чекала маршрутку і думала як так вийшло, що людина, котра любила життя і знала що з ним робити - померла, а я, котра ледве заставляє себе вилізти зранку з ліжка, досі тут. Мої роздуми перервав якийсь чи то бомж, чи то алкаш, не пригадую, що він питав, але схоже, що просто хотів з кимось поговорити. Я була з ним ввічливою, але не проявляла жодного інтересу до розмови тож він з часом відстав. Він вже наче збирався йти, а потім такий підходить і ні з того ні з сього каже - а знаєте, головне, що ми з вами живі, все решта якось воно буде - усміхнувся і через деякий час пішов. Ось так. Взагалі тоді доволі багато ось таких дивних збігів траплялось.
Якщо ти це читаєш і зараз проживаєш депресію, апатію, зневіру, темряву - знай, що це не назавжди! І ти обовʼязково впораєшся❤ Шукай свого лікаря, підбирай ліки, шукай свої саме свої сенси, ти взмозі створити своє життя таким затишним який тобі того хочеться. Ніяких обмежень більше і стереотипів! Я вірю в тебе, бо йду з тобою поруч цим шляхом. Ми не одні, з нами тисячі і міліони таких самих людей. Нехай поруч будуть підтримуючі люди, не вір тим, хто обезцінює твій біль, відкидай токсичне оточення. Ти можеш і ти вже справляєшся!
Ніяк. Тебе ще і інші повчають, що ти в Харкові повинна перестати розклеюватися і працювати ще більше, ніж 12 годин на день, і розвиватися. Поради приходять з Португалії від всратих українчиків з курортів.
Ні біса вам слухати хто й що каже? Я ніколи не буду працювати 12 годин на добу і взагалі лінива та люблю поспати. Мені байдуже на чиїсь докори чи повчання, я прислухаюся лише до власної думки
Дякую вам за ваші відео. Вперше після купи спроб пощастило з психіатром і ліки наче почали діяти і я відчуваю певне полегшення. Дійсно, мати хоч одну людину яка цінує тебе і яка точно не переживе твою втрату, дуже цінно. Також домашні тварини. Це дає хоч якусь надію і тримає тебе. Бо коли ти зовсім один - оце дійсно важко. Але ще важче розуміти що ви і самі для себе можете бути цінністю...
У мого однокласника померла дружина після кількарічної боротьби з раком. Їй було всього 26. Я ніколи не була на похороні в такої молодої людини до того. Шок від побаченого змусив мене наважитися на багато речей потім, бо я щоразу думала, що потрібно зробити щось тільки тому, що маю можливіть, бо жива. А у неї, на жаль, такої можливості вже нема. Людина все може зробити і змінити поки вона жива.
Мені допоміг виїзд з України. Я тікала не стільки від війни, стільки від деяких родичів які зробили моє життя жахливим, бо вони зненавиділи весь світ і будучи біля них я мала слухати те все. В новому здоровому оточенні через пів року мені стало краще
У мене не депресія, а шизофренія. Відчуваю ангедонію та апатію. Важко щось почати робити, не відчуваю сил та мотивації. Але я тримаюся, і ви тримайтеся ❤
Страх, що буде після смерті; розуміння, що мої інтернет друзі і кохана ніколи не дізнаються про мою смерть і відсутність безболісного способу самогубства
Коли була маленькою , я побачила як моїй мамі дуже боляче, вона стояла скарючившись . Я запитала , що з нею , вона сказала, що коли виросту вона мені розповість . Я запамʼятала цю фразу і от тепер , я не давно запитала , що це було,виявилось вона зробила аборт , бо не могли вони з татом потягнути матеріально ще одну дитину .
Небажання завдати болю близьким зупиняло мене у чорні дні. А коли нарешті розпочала курс антидепресантів і в голові "розвиднілось" - дуже полюбила жити. Бажаю всім знайти мотивацію не переривати життя
Кіт. У найважчий час свого життя, коли вже була готова скласти руки, я взяла відповідальність за маленьке життя і тепер відчуваю, що немаю жодного права залишити його. Він дуже прив'язаний до мене і хоч досі мені може бути дуже важко я дивлюся на нього і знову борюся, щоб він сміг прожити чудове кошачье життя. Бо нікто не попіклується про нього як я. Для когось це просто тварина, а для мене все життя. Через боротьбу для його счастливих днів я почала відкривати цей світ для себе поновому. Почала боротися за себе для нього, бо відчуваю відповідальність. Я не хвилююсь за себе. Я хвилююсь за нього і це рухає мене вперед
Ви все одно ніхто не будете жити вічно і прийде мить, коли ви усвідомлюєте,- це все. І куди тоді подінуться ці всі філософські сентентенції про важливість життя? Просто все! Крапка!
Колись я також вірила, що бог мене створив, тому має любити. Тепер мені 50 і я заздрю людям, що мають віру в люблячого бога. Моя віра розсипалася, у церкву не ходжу, нічого не прошу. Порожнеча...
@@SandraLviv Я співчуваю Вам. І можу уявити багато причин чому так сталося. І чесно скажу, також шукаю в Бозі і логіку, бо вірити, що людське життя закінчується просто ось так.. я не хочу. І який тоді кінець чекає на світ або яке існування… Тому попри все, я обрала ціль дійти до Божого укриття. А Вам бажаю знову відчути любов у цьому житті, попри все.
Мене тримає те, що я не побачу своїх майбутніх дітей. Не зустріну кохання свого життя. Тримає, що мій відхід дуже сильно вдарить по моїй молодшій сестрі. Тримає, що буде ще багато подій, які я не побачу, багато місць так і залишаться невідвіданими, багато смачної їжі не буде спробувано, багато пісень улюбленої групи не будуть почуті, багато хороших моментів ніколи не стануться. Одним словом, - надія. Вона тримає мене. В найтемніші і найважчі часи. Періодами боротись важче, періодами легше, періодами я відчуваю яке не яке щастя. А іноді вовком вити хочеться від болю, від несправедливості, від того, що я повинна боротись, змушувати себе кожен ранок вставати з ліжка, коли всі навколо не повинні цього робити. Але в ім'я майбутніх хороших днів, в ім'я людей, яких я зустріну і яких полюблю, я продовжую жити. Сподіваюсь, в мене вистачить сил прожити це життя і бути щасливою. Бо насправді, ніхто з нас не хоче помирати, просто справлятись з життям іноді важче, аніж прийняти смерть
Ну так депресія на те і депресія, що нічого не цікаво. Я наприклад розумію, що я не бізнесменша і не айтішнік, і нормальної зп в мене не буде. Нема грошей = нема щастя. Здорових зубів, гарного харчування, зміни обстановки, подорожей. Яке щасливе життя на 3 коп.яке залишається від оренди і посереднього харчування?😅😅😅
Коли мені здається що всі дні однакові та все нецікаво я йду і пробую будь що чого хочеться чи чого ніколи не робила до цього. Йду волонтерити, їду велосипедом за 20 км від дому, купляю і перешиваю якусь цікаву шмотку з секонду, в прикол подаюсь на якісь цікаві вакансії та йду на співбесіди, перефарбовую волосся, йду здавати кров чи вчуся варити варення, йду в місцевий університет та сиджу на лекціях. Завжди можна знайти якусь прикольну штуку, головне не страждати
@@zorianak.7512 так це ще треба мати бажання на таке як Ви перерахували. За 42 р.я вже багато чого спробувала) і фарбувалась і готувала що хотіла. Якби була хороша сім'я я думаю не так нудно було. Але не пощастило.
Працюю також за копійки. Мені 50+. За молодості - купони, інфляція, безробіття. Тепер війна, горе, інфляція. Була колись пісня ''...здесь ніщіє молятся на то что іх ніщєта гарантірована''. Я не знаю як заробити гроші та не здохнути фізично😢
В один момент життя зрозумів, що досить гратись в "Людину". З емоціями, почуттями, іншою дичиною. Це все не має значення. Як і те, який світ чи люди, це теж не має значення. Байдужість возведена в абсолют, саме так мій мозок і звільнив мене від усього, що зазвичай турбує людину. Від життєвих потреб, як їжа, кисень, сон на жаль звільнити не може.
Я передбачив ситуацію, що молодші брати чи сестри можуть запитатись, де я дівся, тому завчасно віддалився, щоб коли про мене всі забудуть - я міг спокійно покинути життя
Навіть відсторонений родич сприймається як родина і "частина себе". Тож думки "а може він вчинив правильно і це буде хорошим рішенням і для мене" обов'язково будуть(
Будь ласка, лікуйтесь. Вони бачать, що ви не в порядку і переживають. Ви можете просто не помічати їх переживань. Ці всі думки просто грьобана хвороба. В них не має правди, це жорстокий скам. З лікуванням стане легше. Я сама все ще вилажу з депресії і поступово знову вчусь жити. Якщо не заради себе, то заради них. (і самовипил не вихід - рідним стане набагато гірше. Не знаю, чи заживає рана від втрати взагалі. Моя досі болить).
Я не тримаюсь. Я просто настільки нікчема що й покінчити з собою не можу. Кожна ніч це пекло. Кожен день це пекло. Немає виходу з думок. Клятій самотності немає кінця і цього разу вона схоже назавжди. Музика не допомагає, ігри лише тимчасово відволікають від думок, безсоння, погані аналізи і сльози не припиняються. Безкінечний страх і тривога і всьому світу байдуже що ти страждаєш. Навкого лише ненависть і байдужість до мене...я так втомився...я так не хочу існувати..
Ви знаєте... Я теж задумувався про самогубство... Це складний вибір... З однієї сторони Я думаю що і цим я вирішу свої проблеми... З іншої сторони Я розумію що ніякі проблеми я так не вирішу, адже це ж приблизно те саме що напитися. З того що я прочитав у вас реально все жахливо... В мене немає депресії, але в мене є дні, максимум тиждень коли я почуваюсь максимально кепсько.... Я не знаю як виходжу з цього стану, буває через музику, буває через якусь роботу або спілкування з новою людиною. Ще для себе зрозумів що не варто над цим задумуватись... Хто ти такий? Чому тобі погано? Чому ти і справді нікчема?? Адже ці питання руйнують ментальне здоров'я...а мені 25, якщо я планую жити я маю змінити хід своїх думок... Інакше все інше не буде мати сенсу без фізичного та морального здоров'я
Ви цілковито описали мої думки і мій стан. Тільки в мене є стосунки, але в мене на додачу не має роботи і є борги. І бачу, вибратися з цього мені просто не під силу. А єдина близька людина просто не розуміє мій стан, думає, що якщо нагодувати мене і сказати, що в тебе все буде добре - вирішить всі мої проблеми. А ще час від часу роботу мені шукає, то в абсолютно іншій сфері діяльності, яку я не знаю і переважно з людьми, то взагалі перше ліпше зі словом - візуал чи дизайн, навіть не читаючи далі) З однієї сторони я йому вдячна, а з іншої інколи здається, що він це робить, щоб створити видимість допомоги і не здатися собі чи іншим поганою людиною. Це дуже дивне відчуття. Мені здається, що в мені просто намагаються підтримувати те, що вважають життям. Не знаю, навіщо я вам це написала. Може для того, щоб сказати, що є ще одна нікчема, яка це дивиться)
До цього дня мене тримала донька та батьки. Дивлячись,ись на те як до мене відноситься моя люба донечка, мене це занурює щє в глибшу депресію. З'явитися коханий чоловік, але все одно мені погано, я чекаю підвох, байдужість як від колишнього чоловіка. Мені лячно, і це мене пригнічює. Вертатись нікуди, інша країна, все це важко. Невистачає сил, змушуєшь себе рухатись, посміхатися. А новорічні свята, взагалі вибивають з колії. Навіть сльози стримати неможу😢.
Книги.Приємно зачинятися в світі книг від реального світу,хоча де гарантія що саме Наш світ реальний?Може наш світ це просто світ описаний в книзі?Такі роздуми класу «можливо»теж допомагають
@@zlataandreevna3676 "Чи всеодно знайшли б щось до чого причепитися?" - Знайшли б. Суть тварини всеодно б взяла гору. Але, це в залежності в якому "вигляді" людина існувала б в такому світі. Мені допомогло те, що я возвів в "головну роль" саме мозок та байдужість до всього, повністю відмовившись від почуттів та емоцій, від людяності.
@@zlataandreevna3676 Можливо. Але я вже давно нічого не відчуваю, ні до кого та ні до чого. Особливо до людей. В моїх очах люди перетворились в корисні речі, які треба використовувати коли тобі це потрібно. Що думаю, що це навзаєм, бо люди саме так і роблять майже весь свій час. Тож і тут нічого нового теж немає.
У мене все дуже незрозуміло. У мене більша половина емпатичного спектру атрофована. Тому при думці, що мої батьки будуть мене х...ти, мені абсолютно байдуже. Мені часом здається, що там, за межами нашого виміру, життя набагато краще, що там мій дім, а тут я наче в неприємній ссилці. І мої батьки - не мої батьки, а просто актори😢
Хотів випригнути з вікна 5поверху піймали батьки розбив вікно та розрізав собі живіт куском стікла ще пробував декілька разів отруїтися зараз періодично то хочеться то страшно та якась апатія до життя нема бажання ні з ким спілкуватися та всі бісять діагноз параноїдальна шизофренія ще хотів підірвати гранату яку найшов але стало страшно та викликав поліцію та віддав боюсь комусь нашкодити коли в мене загострення здається що всі проти мене та можу знову когось покалічити п’ю антидиприсанти та трохи качаюся батьки хочуть щоб завів сім’ю та я чомусь не довіряю навіть самому собі просто не уявляю себе в стосунках вже 33 а в середині як дитина зі заскоками😂
Співчучаю вам. В мене нема цього діагнозу, але я якийсь час була підписана на ютуб канал жінки, що хворіє шизофренією. За 10 років лікування, спроб і помилок, їй вдалось дуже суттєво покращити свій стан. Це не лікується повністю, але ступінь хвороби можливо суттєво коригувати, тож не здавайтесь, у вас все вийде! Я у вас вірю❤
я запам'ятала, що помирати не можна, хоч іноді і дуже не хочеться жити. Головне питання: як знайти сенси, мету? Бо сенс жити, щоб близьким не було булече через мою смерть лише допомагає не померти, а жити все одно не хочеться. Щось роблю кожен день, але не зрозуміло для чого. Інтернет дуже допомагає, туди можна заховатися) іноді є покращення, знаходжу сили на мінімальний спорт, але знову ж таки, безсенсовне існування і готовність померти. Іноді думка, що мене просто в один момент не буде і не буде нічого для мене, здається дуже привабливою. Можливо, треба просто почекати і мета з'явиться сама
Справа в тому що коли ти йдеш, тобі вже все одно що там трапиться з кимось, хоч навіть це буде рідна людина. Це вже не твоя відповідальність. В цьому відео мені не сподобалось що ви намагаєтесь викликати почуття провини. Важаю що людина має своє особисте право на добровільну смерть, так само як і на життя. Ми дуже драматизуємо смерть і романтизуємо це. Не бачу в смерті нічого поганого, хоч навіть і не збираюсь вмирати, хоча і пережив стільки болі,що можу написати книгу про це. Головне що зрозумів, що на все просто по.уй. Всім по.уй на тебе. Роби те що ти хочеш, або не роби взагалі нічого. Всі хто тебе засуджуюсь за щось, по.уй. Критика - по.уй. Радість - велком, щастя туди ж. Життя прекрасне в будь яких його проявах.
ваша відповідальність, що знаючи, що людям буде боляче - ви зробили це або ні. Це не про почуття провини, а про дорослість. Що у всіх рішень є наслідки - це аксіома. Іноді вони не такі як ми очікуємо, проте завжди якісь є
Живу з двома коханими собаки, не можу їх залишити. І мама... Бути єдиною дитиною в сім'ї не завжди плюс))) чи, навпаки, плюс?! P.S. депоесія вжк 22 роки, а останні 5-6 років діагноз біполярний розлад.
Стати такою людиною для себе, мені допомагає згадувати себе в дитинстві, як стільки разів та дитина через щось страждала, але продовжувала, бо вірила в те, що їй все вдасться. Не хочеться підводити ту маленьку версію себе, яка у свій час робила все що могла
У тебе все вийде, ти не винен( винна) що ти не справляєшся, ти не лінивий, не слабкий, не сумний. Депресія це хвороба, на жаль це не грип щоб пішли соплі і піти до лікаря, але це те що треба зробити. Це можна подолати і ти це точно зможеш. Це не про допомогу і слабкість, це така ж хвороба як рак чи грип, це здебільшого лікується, це не коштує всіх грошей світ. Ти зможеш це подолати і бути щасливим
Поки це не алкоголізм це не страшно, але варто знайти інші способи це переживати, хобі, фіз активність і відмовлятись від алкоголю повністю не треба, просто якщо пити це спосіб розслабитися, якщо знайти інші способи потреба в цьому відпаде сама по собі по собі
Більшість коментарів від людей, які ніколи не переживали депресивного стану, чи депресії, але вони переконані й знайшли"своїх" психологів, які підтримують їх у їхніх переконаннях, що в них "депресія". А це лишень варіації різних психологічних станів звичайних здорових людей. Але "депресія" гарна відмовка аби вимагати уваги і допомоги у тих, хто "не страждає" на депресію.
@@irineush1464 Маніпулятивний коментар мого коментаря. У моєму коментарі НЕ ставиться діагноз "депресія", а якраз навпаки, піддається сумніву наявність депресії у більшості коментаторів, оскільки цей діагноз не ставить людина сама собі, або комусь по коментарях чи ще чомусь, не будучи фахівцем.
я з України, надіюсь прочитається, цікаво, чому так мало християн вірять у другий прихід Ісуса Христа? велике, загальне воскресіння? остаточний суд? і встановлення на віки-вічні Царства Бога Всевишнього, яке встановить на віки-вічні мир і любов?
@LusyElfenLied якраз коли депресія, то на такі речі і треба в саму мершу чергу увагу звертати, тобто йти до свого Творця Всесвіту, бо Він завжди заспокоїть, бо нате Він і Творець Всесвіту і людини!
@@LusyElfenLied депресія це погано, але є особи(духовні), що здатні дипресію взагалі знищити, і ці особи Це Ісус Христос, Святий Дух, і сам Всевишній Творець!
Шановні коментатори в депресії. Вас тут бачу не мало. Не думали ви над тим щоб зустрітись разом і поговорити. Вигадати хобі чи ціль одну на всіх, раз ви не можете знайти одну для себе. Якщо не можете вибратись з ями самотужки, спробуйте зробити це разом.
Слушна думка. Так, суіцидники, а ну бігом понаписували сюди хто в якому місті живе і домовилися зустрітись разом у своїх містах. Потеревените разом, погуляєте, завалитесь в пузату хату посидіти. Що вам втрачати? Нічого складного в цьому немає. Все одно краще ніж сидіти вдома і переварюватись у власному соку негативних думок
@@skriabington ви не забувайте, що з підтримкою легше наважуватись не тільки на хороші вчинки) + фраза "аби випилитись, треба мати яйця" безсенсовна, бо частіше саме щоб жити далі треба мати сміливість, а для самовипилу людям може вистачити хвилини нервового зриву
@@skriabingtonЩо втрачати? Нічого, окрім сил, яких немає. Я чотири роки потому пройшла через депресивний епізод. Сил не не вистачало навіть на споживання відео з Ютуб, навіть на стояння. Який контакт з незнайомцями, коли похід у супермаркет був головною і найвиснажливішою подією тиждня? Яка відвертість, коли ти, зібравшись, повідомила про свій стан близьким для початку боротьби зі своїм станом, щоб почути у відповідь: "Не вигадуй, дурна!.. Яка психіатрія, тобі це життя зпсує!". І це удар, удар в найвразливішу з можливих хвилину, це зрада від найближчих, хай би вони пізніше і отямились - довіру до них відбудовувати ще довго. Краще прослухайте це відео ще раз, та спробуйте зрозуміти, що таке "емпатія". Люди різні. І їх сила і слабкості теж різні. Один може вказувати будь кому на місце і вступати у бійку одразу з двома, але залишившись в кімнаті з тарантулом закричить. Другий здатен без жодних побоювань з одним рюкзаком за спиною і мінімумом грошей розпочати життя у незнайомому місті, але застрягши у ліфті на дві години розплакатись і зловити панічну атаку. Сила не є універсальним поняттям.
Лікуюся вже 4 місяці від депресії. Щось мені не відгукнулося прослухане, адже дуже багато люди говорили що роблять щось заради інших, і що їм треба взяти себе в руки.
Моя хвороба якраз почалась через нескінченне "досягаторство" і постійне піклуванням про інших. Ліки почали допомоги саме в парі з новою поведінкою- я все відпустила і всіх послала до біса. Мені байдуже на всіх, я нарешті вперше починаю повертатися до себе, своїх потреб і до поступового ритму життя, де біганина за досягненнями теж іде в дупу.
Слухала історії та знаходила в них себе... В мене був надійний план як зробити все аби результат був успішним. Пообіцяла собі що зроблю це як тільки не стане моєї кішки, яка завжди була поряд зі мною в найскладніші періоди мого життя, але навіть після того, як це все ж таки сталося - я не могла так вчинити з моїм дідусем який настільки багато працював і вкладав в мене аби я могла жити повноцінне життя. Зараз їх нема, але життя продовжується і я кожен день борюся задля того аби жити краще життя. Я пішла виборювати цю можливість в армії, задля кращого не тільки свого життя, але й багатьох. Тримають думки про те що я занадто багато пройшла аби все це перекреслити в одну мить, всі ці хлопці віддали життя не для того аби ми так легко здалися і хочеться ще багато чого спробувати, побачити й дізнатися.
Так хочеться всіх коментаторів обійняти і сказати, у вас все буде добре згодом, навіть якщо це зараз здається неможливим. Я була на етапі планування свого кінця і в якийсь момент подумала а як з цим жити тим хто мене любити ( навіть якщо вам здається що вас ніхто не любить це не причина, я просто підкреслюю свій запущений стан). Повірте, благаю, ви потрібні цьому світу, навіть якщо не тут і не зараз, але все налагодиться. Депресії підступне стерво, смертельна хвороба і це не ваша вина і , не дай боже, не ваша слабкість, це процес роботи мозку який так справляється з якимись обставинами. ВИ це не обирали, ви не ліниві, не "не амбіційні", не вічно сумні морди, ви хворі, як ті хто хворий на рак чи грип чи ще щось. І це лікується. Так само як важко згадати влітку що таке зимовий мороз, так само важко згадати що таке радість насолода в депресії. Але лікування і розуміння хвороби, відсутність страху від ліків, це все буде сприяти швидкому вашому одужанню. Якщо ви це прочитали хай це буде знак що ви тут потрібні, що це все не назавжди, краще БУДЕ. Якщо треба виговоритись, дайте знати , я знайду спосіб зробити це анонімним, я допоможу знайти спеціаліста не за всі гроші світу, але вірте у себе, я вірю у всіх вас❤
@@spro828 так легко сказати що все буде добре і піти по своїх справах
@sumnotak ну ви теж моє життя не знаєте і по яким справам я пішла, але що залишається крім віри що все налагодиться?
@@spro828 ми з вами з різних світів
@@sumnotak багато в чому кожен сам обирає, я обрала вилізти з прірви
@spro828 я би хотів щоб ви замовкли якщо не знаєте що сказати але краще замовкну сам, бо ви ще більш будетн переконані що пізнали життя краще за інших
Приймаю антидепресанти і маю психотерапію, я розумію, що ця чорнота - не я і не моє життя, це депресія, так ця хвороба впливає на наш мозок. Зараз мені стає краще.
антидепресанти продають лише за рецептом? Просто не дуже вірю в лікарів
@@volkul251не раджу купувати самому, потрібно розуміти дозу і тип АД, правильно сісти і злізати з них, краще піти до терапевта, я свою депресію подолала за 2.5 місяця, зі своїм терапевтом та АД, якщо вам потрібен контакт я б з радістю поділилась. Також стосовно вашого питання, на період військового стану можуть деякі препарати продавати без рецепту ( такий як був в мене наприклад)
Тримайтеся. Такі люди допомагають і мені. Я насправді часто думаю про те щоб перерізати собі горло. Сміливості все не вистачає. Але коли я бачу що хтось ще може боротись , це надає сил.
@@volkul251так дише за рецептом. Бо бувають різні види депресії, або ж депресія + тривожний розлад, або ж тривожно-депресивний розлад, білолярний і тд.
У мене депресія та птср, антидепресанти дуже допомогли. Взагалі не було сил вставати з ліжка, постійно спала, та + постійно тривожні думки в голові, плюс думки про смерть. Пів року ліків та психотерапії - я повернулася на роботу, стало більше сил, ще швидкувато втомлююся, але більше не хочеться здохнути. Нарешті змогла помітити як красиве голубе небо. До цього взагалі не могла вийти в соціум - дуже погано себе почувала серед людей
Можете дати контакти вашого терапевта?@@spro828
Тримає те що я не бачу сенсу як в житті, так і в смерті
Точніше і не скажеш
Важко жити шкода вмерти, це дуже описує цей стан)
Тримаюсь, бо цікаво що там буде далі в нашої країні
лікуюся від депресії, і мене мотивує те що можливо колись я зможу насолоджуватися життям, радіти дрібницям та проживати кожен день позитивно та насичено. хоча більшість часу насправді нічого не мотивує, не хочеться нічого роботи або міняти, немає сил на побутові справи.
@@vizzza4589 я вилікувалась від депресії. Лікування не чарівна пігулка, життя не стало класним і щасливим, проблеми не зникли, але тепер в мене є можливість відчувати, любити, радіти, думати про майбутнє і це вже не є тим існуванням слимака яке я мала. Лікування обов'язково вам допоможе, а якщо і не відразу, не поспішайте зневірюватись
Я відчуваю себе щасливою зараз не зважаючи на всі негаразди і вірю ви теж це відчуєте незабаром ❤️ ключ до успіху- усвідомлення проблеми та віра у результат. Не бійтесь змінювати ліки чи лікаря коли нема результату, те що ви цей шлях почали уже свідчить яке ви розумничка і що все налагодиться
@@vizzza4589 це нормальний стан в процесі лікування, не картайте себе, мені після лікування навіть посуд помити- подвиг і я дуже себе за це хвалю))) і ви хваліть, навіть за "дрібниці". Саме лікування вже подвиг, а за такі дрібниці як прибирання і не думайте себе картати, ви розумашка)
В мене була невдала спроба (звісно невдала, я ж пишу це якось)). Після неї я зателефонувала терапевтці, вона наполягла, щоб я розповіла про спробу чоловікові, коли він прийде.
Емоції на його обличчі були настільки сильними, що я зрозуміла, що не хочу, щоб він їх відчував.
Зараз навіть коли я на дні, я знаю, заради чого це все.
Недавно на цьому ж каналі було відео про причини, через які люди втратили сенс життя, цілі і взагалі бажання жити. Більшість були про смерть близької людини.
Я приймаю ліки, проходжу терапію, іноді мені прям добре, а інколи немає сил?емоцій?бажання будь чого. Правильно в відео хтось сказав - не має бажання померти, є бажання не жити. Бо кожна хвилина життя потребує зусиль.
Тільки краще най буде важко мені, ніж боляче йому.
Мені неймовірно шкода, я розумію ((( і якщо треба, обіймаю!
@@krystynaoldakovska2233 дякую вам велике, правда)
людська доброта завжди дає трохи світла в оцій усій непроглядності
Хотіла додати, що завжди, завжди!!! обов'язково!!! треба звертатись за допомогою. Завжди. Це єдина думка, на якій треба сконцентруватися. Самому з цього лайна вибратися неможливо.!
Тримає цікавість. Смерть - це єдина гарантована річ для всіх на цій планеті, тому вона настане в будь-якому випадку. Але що трапиться до неї?..
абсолютно згоден. Смерть - це закон для всього живого. Все живе рано чи пізно помре. Тільки ця річ мене радує.
Виснаження на роботі, коли виявилось, що всі покладені зусилля загалом нічого не змінять..депресія, безсоння на декілька років, безсенсове існування..потім змінила викладацьку діяльність на просто важкій фізичний труд, закохалась, медикаментозно лікувала безсоння та інші хронічні речі, які активізувались з депресією. Пройшло більше п'яти років, займаюсь цигун, для повного щастя не вистачає рідних, які загинули під час війни, розумію, що до вторгнення руських багато з нас були щасливими..висновок: щоб побороти депресію потрібні достатні фізичні навантаження і достатньо сну і відсутність токсиків поряд.
Про сон це 100% правда.
Буде він,як підгрунтя,а решта на ньому збудується.
А як здоров'я? Покращилось?
@@S.V.I.T.L.A.N.A цигун покращує енергетичний стан і відсутність токсиків поряд (які часто є причиною багатьох негараздів).
❤❤❤
ще контроль думок допомагає, не допускати поганої думки, як мантру цілий день повторювати щось позитивне.
наслідки дитинства та юності бахнули депресією. були всякі думки, але не суїцидальні. Проте, як вибратись з цієї ями я теж не знала і так було більше півроку. Але все змінила експедиція. З початком повнмасштабки, загибелі друзі, близькі на фронті, переїзд в інше місто. Але на цей раз допоміжною силою стала кицька. Вона з вулиці. І одна думка про те, що без мене її спідкатиме доля знову вулиці - мене дуже сильно бентежить. Також постійно думаю над тим "а як же малюки? (молодші сестри і братики) Хто їх навчить того, що я роблю зараз". Тому, продовжуюю свою боротьбу за всіх нас, шукаю найменший привід для маленької радості.
Але, друзі, завжди бережіть себе! За найменших дзвоників шукайте шляхи вирішення, не пускайте це на самоплин.
Рідко пишу коменти, але зараз це для мене актуально. То що ж. Не знаю чи справді це депресія, люди пишуть про чорноту, - я знаю пустоту. Просто немає емоцій.
На мене вплинув відхід знаменитості, якою я навіть не цікавилась - прочитала його прощальний лист, і зачепило на довгі роки. Я злякалась, що також програю цьому. Просто спроба чіплятися за надію, що колись знову зумію сміятись, просто думка про це змусила довго ридати від якогось страху, відчаю, безвиході.
"Люди, які живуть гірше за мене, живіть щасливо, люди, які слабші за мене, будьте сильними". Саме так, ці слова. З того прощального листа. Я вирішила спробувати, триматись до кінця. Надія це перебороти і знову відчути радість є лише поки я жива.
Мені здається, що більша частина людей які писали на редіт, не мають(ли) депресії, а прийшли з маніфестом звинувачення. "Як буде всім навколо, якщо ти не впораєшся..." .
Де ті люди сили на все те написане брали (моральні і фізичні), неясною ... .
Мені допоміг психіатр, ліки , котодіти і думка якої я обрала триматись ( якір): "Якщо є хоч один шанс, то я буду боротися. Якщо не вийде, я завжди можу піти ".
Звинувачення і заклики до моральності, аж ніяк не допомагають, коли у тебе всередині чорна діра🤷🏻♀️.
Ті самі думки, підтримую🤲
Мені б жоден з цих дописів не допоміг в свій час
@anuksi_si ,те саме помітила і у відповідях на питання про відсутність дітей після 40, всі на повал страждають🤦♀️. Я все розумію, буває, але не в 90 %🤷🏻♀️ .
Мене відповіді щодо депресії, тільки роздратували.. .
В мене депресія вже протягом 5 років, стан то покращується, то погіршується. Я лікуюсь, ходжу на терапію. Але думки про смерть часто мене переслідують. І от 4 місяці тому в автокатастрофі помер мій молодший брат (мені 28, йому мало виповнитися 23). Він не дожив всього лише тиждень до свого дня народження. Це зламало мене. Це показало мені, як зламались мої рідні. Я досі час від час занурююсьу похмурі стани, але смерть вже не здається мені виходом.
@@anastasiiavedmedik я так щиро радію що смерть для вас більше не вихід, невимовно співчуваю вашому горю. Цей біль ніколи не зникне але послабне, бажаю вам і вашій сім'ї швидше оговтатись від цієї трагедії, сподіваюсь ви всі це подолаєте, вічна пам'ять вашому брату 🥺
Співчуваю. Мені коли було 18 . Це було давно. Випало 40 днів молодшому брату.
Співчуваю. Мене також спіткала смерть небайдужої мені людини коли я була в депресії - після цього я таки пішла до психіатра, бо терапевтка сказала, що без таблеток терапія вже не ефективна.
Ще зі мною тоді трапилась дуже цікава історія. Пригадую я стояла на зупинці, чекала маршрутку і думала як так вийшло, що людина, котра любила життя і знала що з ним робити - померла, а я, котра ледве заставляє себе вилізти зранку з ліжка, досі тут. Мої роздуми перервав якийсь чи то бомж, чи то алкаш, не пригадую, що він питав, але схоже, що просто хотів з кимось поговорити. Я була з ним ввічливою, але не проявляла жодного інтересу до розмови тож він з часом відстав. Він вже наче збирався йти, а потім такий підходить і ні з того ні з сього каже - а знаєте, головне, що ми з вами живі, все решта якось воно буде - усміхнувся і через деякий час пішов.
Ось так. Взагалі тоді доволі багато ось таких дивних збігів траплялось.
Якщо ти це читаєш і зараз проживаєш депресію, апатію, зневіру, темряву - знай, що це не назавжди! І ти обовʼязково впораєшся❤
Шукай свого лікаря, підбирай ліки, шукай свої саме свої сенси, ти взмозі створити своє життя таким затишним який тобі того хочеться. Ніяких обмежень більше і стереотипів! Я вірю в тебе, бо йду з тобою поруч цим шляхом. Ми не одні, з нами тисячі і міліони таких самих людей. Нехай поруч будуть підтримуючі люди, не вір тим, хто обезцінює твій біль, відкидай токсичне оточення. Ти можеш і ти вже справляєшся!
Дякую за ці слова в такий потрібний момент
Необов'язково
Ніяк. Тебе ще і інші повчають, що ти в Харкові повинна перестати розклеюватися і працювати ще більше, ніж 12 годин на день, і розвиватися. Поради приходять з Португалії від всратих українчиків з курортів.
Обіймаю.
Порада з Херсону, бережіть свої сили, це мені допомагає, якщо щось можна не робити не роблю)
@@Ksenia-12sew мені вже нічого не допомагає. Ці тварі мене ще і цькують. Бос каже виходити з зони комфорту. Прикиньте, я в зоні комфорту
Ні біса вам слухати хто й що каже? Я ніколи не буду працювати 12 годин на добу і взагалі лінива та люблю поспати. Мені байдуже на чиїсь докори чи повчання, я прислухаюся лише до власної думки
@@zorianak.7512 тому що всрата-моя начальниця. І в Україні з роботою зараз не ах, тому поки що на цій роботі
Дякую вам за ваші відео. Вперше після купи спроб пощастило з психіатром і ліки наче почали діяти і я відчуваю певне полегшення. Дійсно, мати хоч одну людину яка цінує тебе і яка точно не переживе твою втрату, дуже цінно. Також домашні тварини. Це дає хоч якусь надію і тримає тебе. Бо коли ти зовсім один - оце дійсно важко. Але ще важче розуміти що ви і самі для себе можете бути цінністю...
❤
з підтримкою, звісно, легше
Дякую за цікавий контент і якісний переклад 👍👏🙏
У мого однокласника померла дружина після кількарічної боротьби з раком. Їй було всього 26. Я ніколи не була на похороні в такої молодої людини до того. Шок від побаченого змусив мене наважитися на багато речей потім, бо я щоразу думала, що потрібно зробити щось тільки тому, що маю можливіть, бо жива. А у неї, на жаль, такої можливості вже нема. Людина все може зробити і змінити поки вона жива.
Бо можу!❤️
Шок від чого? Що людина може вмерти молодою? Так це і не секрет як би....
Бажаю всім в один день прокинутись і відчути те, що ти повернувся до себе. Знову знаходити радість в дрібницях і просто знову хотіти бути
Досі тримаюся тільки через те що боюся, що буде дуже боляче, гадаю таких багато.
Люди в коментарях занадто енергійні як для депресивних. Це коментар я пишу вже 6 хв, важко думати
Мені допоміг виїзд з України. Я тікала не стільки від війни, стільки від деяких родичів які зробили моє життя жахливим, бо вони зненавиділи весь світ і будучи біля них я мала слухати те все. В новому здоровому оточенні через пів року мені стало краще
У мене не депресія, а шизофренія.
Відчуваю ангедонію та апатію. Важко щось почати робити, не відчуваю сил та мотивації.
Але я тримаюся, і ви тримайтеся ❤
❤❤❤❤❤
Страх, що буде після смерті; розуміння, що мої інтернет друзі і кохана ніколи не дізнаються про мою смерть і відсутність безболісного способу самогубства
Дякую за відео
Розвитку та процвітання для цього каналу
Успіхів
Зарядка та фізичні вправи і прогулянки.
Коли була маленькою , я побачила як моїй мамі дуже боляче, вона стояла скарючившись . Я запитала , що з нею , вона сказала, що коли виросту вона мені розповість . Я запамʼятала цю фразу і от тепер , я не давно запитала , що це було,виявилось вона зробила аборт , бо не могли вони з татом потягнути матеріально ще одну дитину .
Небажання завдати болю близьким зупиняло мене у чорні дні. А коли нарешті розпочала курс антидепресантів і в голові "розвиднілось" - дуже полюбила жити. Бажаю всім знайти мотивацію не переривати життя
Кіт. У найважчий час свого життя, коли вже була готова скласти руки, я взяла відповідальність за маленьке життя і тепер відчуваю, що немаю жодного права залишити його. Він дуже прив'язаний до мене і хоч досі мені може бути дуже важко я дивлюся на нього і знову борюся, щоб він сміг прожити чудове кошачье життя. Бо нікто не попіклується про нього як я.
Для когось це просто тварина, а для мене все життя. Через боротьбу для його счастливих днів я почала відкривати цей світ для себе поновому. Почала боротися за себе для нього, бо відчуваю відповідальність. Я не хвилююсь за себе. Я хвилююсь за нього і це рухає мене вперед
А коли його не стане(коти ж живуть не дуже довго)? Треба знайти трохи кращий сенс життя!
@@ariiAndrii коли піде з життя, то спитаю вас. Ви явно знаєте більше за мене
Ви просто чудова. Знайте це.
@@FigureSkatingCat Дякую за підтримку!
Ви все одно ніхто не будете жити вічно і прийде мить, коли ви усвідомлюєте,- це все. І куди тоді подінуться ці всі філософські сентентенції про важливість життя? Просто все! Крапка!
Господь - найнадійніша підтримка) для мене так точно.
Колись я також вірила, що бог мене створив, тому має любити. Тепер мені 50 і я заздрю людям, що мають віру в люблячого бога. Моя віра розсипалася, у церкву не ходжу, нічого не прошу. Порожнеча...
@@SandraLviv Я співчуваю Вам. І можу уявити багато причин чому так сталося. І чесно скажу, також шукаю в Бозі і логіку, бо вірити, що людське життя закінчується просто ось так.. я не хочу. І який тоді кінець чекає на світ або яке існування… Тому попри все, я обрала ціль дійти до Божого укриття. А Вам бажаю знову відчути любов у цьому житті, попри все.
мій чоловік та мої друзі - це накраща підтримка
Мене тримає те, що я не побачу своїх майбутніх дітей. Не зустріну кохання свого життя. Тримає, що мій відхід дуже сильно вдарить по моїй молодшій сестрі. Тримає, що буде ще багато подій, які я не побачу, багато місць так і залишаться невідвіданими, багато смачної їжі не буде спробувано, багато пісень улюбленої групи не будуть почуті, багато хороших моментів ніколи не стануться. Одним словом, - надія. Вона тримає мене. В найтемніші і найважчі часи. Періодами боротись важче, періодами легше, періодами я відчуваю яке не яке щастя. А іноді вовком вити хочеться від болю, від несправедливості, від того, що я повинна боротись, змушувати себе кожен ранок вставати з ліжка, коли всі навколо не повинні цього робити. Але в ім'я майбутніх хороших днів, в ім'я людей, яких я зустріну і яких полюблю, я продовжую жити. Сподіваюсь, в мене вистачить сил прожити це життя і бути щасливою. Бо насправді, ніхто з нас не хоче помирати, просто справлятись з життям іноді важче, аніж прийняти смерть
Ну так депресія на те і депресія, що нічого не цікаво. Я наприклад розумію, що я не бізнесменша і не айтішнік, і нормальної зп в мене не буде. Нема грошей = нема щастя. Здорових зубів, гарного харчування, зміни обстановки, подорожей. Яке щасливе життя на 3 коп.яке залишається від оренди і посереднього харчування?😅😅😅
Коли мені здається що всі дні однакові та все нецікаво я йду і пробую будь що чого хочеться чи чого ніколи не робила до цього. Йду волонтерити, їду велосипедом за 20 км від дому, купляю і перешиваю якусь цікаву шмотку з секонду, в прикол подаюсь на якісь цікаві вакансії та йду на співбесіди, перефарбовую волосся, йду здавати кров чи вчуся варити варення, йду в місцевий університет та сиджу на лекціях. Завжди можна знайти якусь прикольну штуку, головне не страждати
@@zorianak.7512 так це ще треба мати бажання на таке як Ви перерахували. За 42 р.я вже багато чого спробувала) і фарбувалась і готувала що хотіла. Якби була хороша сім'я я думаю не так нудно було. Але не пощастило.
@@zorianak.7512коли немає сил на це все ,тоді депресія відчувається найсильніше
Я айтішниця і вже 5й рік борюсь з депресією😂 Річ не в грошах, не вигадуйте.
Працюю також за копійки. Мені 50+. За молодості - купони, інфляція, безробіття. Тепер війна, горе, інфляція. Була колись пісня ''...здесь ніщіє молятся на то что іх ніщєта гарантірована''. Я не знаю як заробити гроші та не здохнути фізично😢
я не впевнена, що в мене саме депресія, але мені допомогає і оживляє, коли я уявляю і планую, як втілюю одну з своїх мрій)
В один момент життя зрозумів, що досить гратись в "Людину". З емоціями, почуттями, іншою дичиною. Це все не має значення. Як і те, який світ чи люди, це теж не має значення. Байдужість возведена в абсолют, саме так мій мозок і звільнив мене від усього, що зазвичай турбує людину. Від життєвих потреб, як їжа, кисень, сон на жаль звільнити не може.
Я не знаю що конкретно мені допомагає. Напевно все по трошки. Відеоігри, фільми, серіали, фізичні вправи, іноді приготування їжі.
Я передбачив ситуацію, що молодші брати чи сестри можуть запитатись, де я дівся, тому завчасно віддалився, щоб коли про мене всі забудуть - я міг спокійно покинути життя
це хіба не означає що вам не однаково на них?
@@самокрутик мені - ні. Але я втратив сенс у власному бутті. В них є інші люди, хто за них попіклуються, а я вже відпрацьований матеріал
Навіть відсторонений родич сприймається як родина і "частина себе". Тож думки "а може він вчинив правильно і це буде хорошим рішенням і для мене" обов'язково будуть(
Будь ласка, лікуйтесь. Вони бачать, що ви не в порядку і переживають. Ви можете просто не помічати їх переживань. Ці всі думки просто грьобана хвороба. В них не має правди, це жорстокий скам. З лікуванням стане легше. Я сама все ще вилажу з депресії і поступово знову вчусь жити. Якщо не заради себе, то заради них.
(і самовипил не вихід - рідним стане набагато гірше. Не знаю, чи заживає рана від втрати взагалі. Моя досі болить).
на фронт і кожному родичу буде по міліону
Я не тримаюсь. Я просто настільки нікчема що й покінчити з собою не можу. Кожна ніч це пекло. Кожен день це пекло. Немає виходу з думок. Клятій самотності немає кінця і цього разу вона схоже назавжди. Музика не допомагає, ігри лише тимчасово відволікають від думок, безсоння, погані аналізи і сльози не припиняються. Безкінечний страх і тривога і всьому світу байдуже що ти страждаєш. Навкого лише ненависть і байдужість до мене...я так втомився...я так не хочу існувати..
Ви знаєте... Я теж задумувався про самогубство... Це складний вибір... З однієї сторони Я думаю що і цим я вирішу свої проблеми... З іншої сторони Я розумію що ніякі проблеми я так не вирішу, адже це ж приблизно те саме що напитися.
З того що я прочитав у вас реально все жахливо... В мене немає депресії, але в мене є дні, максимум тиждень коли я почуваюсь максимально кепсько.... Я не знаю як виходжу з цього стану, буває через музику, буває через якусь роботу або спілкування з новою людиною. Ще для себе зрозумів що не варто над цим задумуватись... Хто ти такий? Чому тобі погано? Чому ти і справді нікчема??
Адже ці питання руйнують ментальне здоров'я...а мені 25, якщо я планую жити я маю змінити хід своїх думок... Інакше все інше не буде мати сенсу без фізичного та морального здоров'я
Ви цілковито описали мої думки і мій стан. Тільки в мене є стосунки, але в мене на додачу не має роботи і є борги. І бачу, вибратися з цього мені просто не під силу. А єдина близька людина просто не розуміє мій стан, думає, що якщо нагодувати мене і сказати, що в тебе все буде добре - вирішить всі мої проблеми. А ще час від часу роботу мені шукає, то в абсолютно іншій сфері діяльності, яку я не знаю і переважно з людьми, то взагалі перше ліпше зі словом - візуал чи дизайн, навіть не читаючи далі) З однієї сторони я йому вдячна, а з іншої інколи здається, що він це робить, щоб створити видимість допомоги і не здатися собі чи іншим поганою людиною. Це дуже дивне відчуття. Мені здається, що в мені просто намагаються підтримувати те, що вважають життям. Не знаю, навіщо я вам це написала. Може для того, щоб сказати, що є ще одна нікчема, яка це дивиться)
Ви наче описали мене зараз
Як це знайомо
ви про себе, і про мене також. 1в 1 те ж саме можна сказати про мене, що ви сказали про себе.
Пробувала піти. Не вийшло. Відтоді ще більше себе караю. Тепер просто існую.
Зверніться за допомогою до лікаря, якщо ще ні. Зі свого досвіду вам кажу, що це лікується. На це потрібен час, але лікується.
До цього дня мене тримала донька та батьки.
Дивлячись,ись на те як до мене відноситься моя люба донечка, мене це занурює щє в глибшу депресію.
З'явитися коханий чоловік, але все одно мені погано, я чекаю підвох, байдужість як від колишнього чоловіка.
Мені лячно, і це мене пригнічює. Вертатись нікуди, інша країна, все це важко.
Невистачає сил, змушуєшь себе рухатись, посміхатися. А новорічні свята, взагалі вибивають з колії. Навіть сльози стримати неможу😢.
Книги.Приємно зачинятися в світі книг від реального світу,хоча де гарантія що саме Наш світ реальний?Може наш світ це просто світ описаний в книзі?Такі роздуми класу «можливо»теж допомагають
"Може наш світ це просто світ описаний в книзі" - тому, така книга відстій. Як і автор який написав такий ідотський сеттинг.
@ Так,ясна справа,я одна іноді задумуюсь що якби наш світ був би кращим-,чи були б люди задоволені?Чи всеодно знайшли б щось до чого причепитися?
@@zlataandreevna3676 "Чи всеодно знайшли б щось до чого причепитися?" - Знайшли б. Суть тварини всеодно б взяла гору. Але, це в залежності в якому "вигляді" людина існувала б в такому світі. Мені допомогло те, що я возвів в "головну роль" саме мозок та байдужість до всього, повністю відмовившись від почуттів та емоцій, від людяності.
@ так,як би сумно не було б це усвідомлювати але багатьом людям не можна показувати свої емоції і почуття (справжні емоції і почуття)
@@zlataandreevna3676 Можливо. Але я вже давно нічого не відчуваю, ні до кого та ні до чого. Особливо до людей. В моїх очах люди перетворились в корисні речі, які треба використовувати коли тобі це потрібно. Що думаю, що це навзаєм, бо люди саме так і роблять майже весь свій час. Тож і тут нічого нового теж немає.
Мене підтримують вальпроком і венлафаксин.
О моя ситація
сподіваюсь колись відповідь на останнє питання стане - "я"
У мене все дуже незрозуміло. У мене більша половина емпатичного спектру атрофована. Тому при думці, що мої батьки будуть мене х...ти, мені абсолютно байдуже. Мені часом здається, що там, за межами нашого виміру, життя набагато краще, що там мій дім, а тут я наче в неприємній ссилці. І мої батьки - не мої батьки, а просто актори😢
Хотів випригнути з вікна 5поверху піймали батьки розбив вікно та розрізав собі живіт куском стікла ще пробував декілька разів отруїтися зараз періодично то хочеться то страшно та якась апатія до життя нема бажання ні з ким спілкуватися та всі бісять діагноз параноїдальна шизофренія ще хотів підірвати гранату яку найшов але стало страшно та викликав поліцію та віддав боюсь комусь нашкодити коли в мене загострення здається що всі проти мене та можу знову когось покалічити п’ю антидиприсанти та трохи качаюся батьки хочуть щоб завів сім’ю та я чомусь не довіряю навіть самому собі просто не уявляю себе в стосунках вже 33 а в середині як дитина зі заскоками😂
Співчучаю вам. В мене нема цього діагнозу, але я якийсь час була підписана на ютуб канал жінки, що хворіє шизофренією. За 10 років лікування, спроб і помилок, їй вдалось дуже суттєво покращити свій стан. Це не лікується повністю, але ступінь хвороби можливо суттєво коригувати, тож не здавайтесь, у вас все вийде! Я у вас вірю❤
Зато в армію не заберуть
@@Aaron_Barrettподобається підсирати?
я запам'ятала, що помирати не можна, хоч іноді і дуже не хочеться жити. Головне питання: як знайти сенси, мету? Бо сенс жити, щоб близьким не було булече через мою смерть лише допомагає не померти, а жити все одно не хочеться. Щось роблю кожен день, але не зрозуміло для чого. Інтернет дуже допомагає, туди можна заховатися) іноді є покращення, знаходжу сили на мінімальний спорт, але знову ж таки, безсенсовне існування і готовність померти. Іноді думка, що мене просто в один момент не буде і не буде нічого для мене, здається дуже привабливою. Можливо, треба просто почекати і мета з'явиться сама
0:05 я 100%
Гарні жінки, котики, мотоцикли) поки це все є можна жити і не тужити 🎉
У мене депресія тому що мене постійно викидають з роботі. А я не знаю, чому так. Хочу заснуть і не прокидатися николі 😢
Можна спробувати перевчитись на щось інше.
Сил нема і погано, повільно, неуважно працюєш? Чи конфлікти з колегами?
Справа в тому що коли ти йдеш, тобі вже все одно що там трапиться з кимось, хоч навіть це буде рідна людина. Це вже не твоя відповідальність. В цьому відео мені не сподобалось що ви намагаєтесь викликати почуття провини. Важаю що людина має своє особисте право на добровільну смерть, так само як і на життя. Ми дуже драматизуємо смерть і романтизуємо це. Не бачу в смерті нічого поганого, хоч навіть і не збираюсь вмирати, хоча і пережив стільки болі,що можу написати книгу про це. Головне що зрозумів, що на все просто по.уй. Всім по.уй на тебе. Роби те що ти хочеш, або не роби взагалі нічого. Всі хто тебе засуджуюсь за щось, по.уй. Критика - по.уй. Радість - велком, щастя туди ж. Життя прекрасне в будь яких його проявах.
ваша відповідальність, що знаючи, що людям буде боляче - ви зробили це або ні. Це не про почуття провини, а про дорослість. Що у всіх рішень є наслідки - це аксіома. Іноді вони не такі як ми очікуємо, проте завжди якісь є
Живу з двома коханими собаки, не можу їх залишити. І мама... Бути єдиною дитиною в сім'ї не завжди плюс))) чи, навпаки, плюс?!
P.S. депоесія вжк 22 роки, а останні 5-6 років діагноз біполярний розлад.
Плюс - бо спадок ділити не треба. І в батьків нема більш улюбленої дитини
5:55 А якщо такого ніхто не каже?
Стати такою людиною для себе, мені допомагає згадувати себе в дитинстві, як стільки разів та дитина через щось страждала, але продовжувала, бо вірила в те, що їй все вдасться. Не хочеться підводити ту маленьку версію себе, яка у свій час робила все що могла
У тебе все вийде, ти не винен( винна) що ти не справляєшся, ти не лінивий, не слабкий, не сумний. Депресія це хвороба, на жаль це не грип щоб пішли соплі і піти до лікаря, але це те що треба зробити. Це можна подолати і ти це точно зможеш. Це не про допомогу і слабкість, це така ж хвороба як рак чи грип, це здебільшого лікується, це не коштує всіх грошей світ. Ти зможеш це подолати і бути щасливим
Таблетки
Алкоголь
@@KidereLancelot чувак ну це бан☠️
Алкоголь = депресант.
Поки це не алкоголізм це не страшно, але варто знайти інші способи це переживати, хобі, фіз активність і відмовлятись від алкоголю повністю не треба, просто якщо пити це спосіб розслабитися, якщо знайти інші способи потреба в цьому відпаде сама по собі по собі
Теж так лікуюсь
Депресант. Спочатку може й весело, а потім ще гірше.
Більшість коментарів від людей, які ніколи не переживали депресивного стану, чи депресії, але вони переконані й знайшли"своїх" психологів, які підтримують їх у їхніх переконаннях, що в них "депресія". А це лишень варіації різних психологічних станів звичайних здорових людей. Але "депресія" гарна відмовка аби вимагати уваги і допомоги у тих, хто "не страждає" на депресію.
Цікаво, що ви ставите діагноз людям по коментарям в інеті😁
@@irineush1464 Маніпулятивний коментар мого коментаря. У моєму коментарі НЕ ставиться діагноз "депресія", а якраз навпаки, піддається сумніву наявність депресії у більшості коментаторів, оскільки цей діагноз не ставить людина сама собі, або комусь по коментарях чи ще чомусь, не будучи фахівцем.
я з України, надіюсь прочитається, цікаво, чому так мало християн вірять у другий прихід Ісуса Христа? велике, загальне воскресіння? остаточний суд? і встановлення на віки-вічні Царства Бога Всевишнього, яке встановить на віки-вічні мир і любов?
бо людям погано зараз, і коли депресія, на такі речі насрати
@LusyElfenLied якраз коли депресія, то на такі речі і треба в саму мершу чергу увагу звертати, тобто йти до свого Творця Всесвіту, бо Він завжди заспокоїть, бо нате Він і Творець Всесвіту і людини!
@@ДмитроЧолій-у7н ви не уявляєте, що таке депресія
@@LusyElfenLied депресія це погано, але є особи(духовні), що здатні дипресію взагалі знищити, і ці особи Це Ісус Христос, Святий Дух, і сам Всевишній Творець!
@@ДмитроЧолій-у7н ні) людина сама має до цього дійти. Бог зя людину нічого не зробить, це не так працює)
Дивні штуки ці депресії, жертви соцмереж. Відсутність хобі, залипання в тіктоках == депресія 🥴
Ти ще скажи що війна ні до чого.
Добре шо в тебе все добре 😂
це ти дивний. почитай і поцікався темою, перш ніж писати такі коментарі
Шановні коментатори в депресії. Вас тут бачу не мало. Не думали ви над тим щоб зустрітись разом і поговорити. Вигадати хобі чи ціль одну на всіх, раз ви не можете знайти одну для себе. Якщо не можете вибратись з ями самотужки, спробуйте зробити це разом.
Людям в депресії треба спілкуватись з позитивними людьми. Депресивні люди зберуться хіба що понити колективно або самовбитись.
Слушна думка. Так, суіцидники, а ну бігом понаписували сюди хто в якому місті живе і домовилися зустрітись разом у своїх містах. Потеревените разом, погуляєте, завалитесь в пузату хату посидіти. Що вам втрачати? Нічого складного в цьому немає. Все одно краще ніж сидіти вдома і переварюватись у власному соку негативних думок
@@Море-з2э щоб випилитись треба мати яйця, це не так просто зробити як здається, тому не страшно, якщо вони зберуться разом)
@@skriabington ви не забувайте, що з підтримкою легше наважуватись не тільки на хороші вчинки) + фраза "аби випилитись, треба мати яйця" безсенсовна, бо частіше саме щоб жити далі треба мати сміливість, а для самовипилу людям може вистачити хвилини нервового зриву
@@skriabingtonЩо втрачати? Нічого, окрім сил, яких немає. Я чотири роки потому пройшла через депресивний епізод. Сил не не вистачало навіть на споживання відео з Ютуб, навіть на стояння. Який контакт з незнайомцями, коли похід у супермаркет був головною і найвиснажливішою подією тиждня? Яка відвертість, коли ти, зібравшись, повідомила про свій стан близьким для початку боротьби зі своїм станом, щоб почути у відповідь: "Не вигадуй, дурна!.. Яка психіатрія, тобі це життя зпсує!". І це удар, удар в найвразливішу з можливих хвилину, це зрада від найближчих, хай би вони пізніше і отямились - довіру до них відбудовувати ще довго.
Краще прослухайте це відео ще раз, та спробуйте зрозуміти, що таке "емпатія". Люди різні. І їх сила і слабкості теж різні. Один може вказувати будь кому на місце і вступати у бійку одразу з двома, але залишившись в кімнаті з тарантулом закричить. Другий здатен без жодних побоювань з одним рюкзаком за спиною і мінімумом грошей розпочати життя у незнайомому місті, але застрягши у ліфті на дві години розплакатись і зловити панічну атаку. Сила не є універсальним поняттям.