Моя сім'я навіть в Києві не може адаптуватися. Ми кожного дня мріємо повернутися в Авдіївку, навіть на голу землю, місто вже зруйновано, будинок спалений фосфорними снарядами, а квартира - ракетне влучання. Але чоловік з сином всі нові куплені речі збирає в валізу, щоб якщо шо то зразу їхати додому, не витрачаючи багато часу. Дуже багато чого дратує, особливо коли кияни кажуть - "нічого страшного, почніть все спочатку" і йдуть до своєї квартири.
Як прикро, прийміть мої співчуття.. було дуже важко, місцями це нікуди не ділось - але я змусила себе прийняти нову реальність і мені стало набагато легше
@@andrii4241 ну це ви перебільшуєте. З якого боку подивитися " не в своїх квартирах". Одна річ - продати квартиру в іншому місті і переїхати в Київ хоть з якимись грошима, щоб обустроїтися або втратити все в прямому смислі і не мати нічого ні майна ні грошей, навіть ложки своєї не мати і не мати куди повернутися, бо міста де все було вже немає.
У останніх двох фазах я знаходжусь уже 10 років. Спочатку тішилась що є робота, яка приносить гроші і усвідомлення того щоможу купити собі що хочу і щось відкласти , але країна в , якій я знаходжусь не надавала право виїзду в Україну і повернення назад , треба було легально працювати 3 роки і аж потім маєш право подавати на документи , які розглядаються майже рік. Отже 4 роки чекання щоб поїхати додому. Ну ок нарешті це здійснилось, поїхала на 1 місяць( офіційна відпустка) . Їхати назад - пекло , жах як не хотіла, але що ж робити, навіщо ж було робити ці документи якщо не повертатись !? Їду назад . І ось так наступних 6 років, туди назад, туди назад.... Виріс і одружився син без мене, постаріли батьки без мене, померла мама - відпустили з роботи і ще тиждень доглядала за нею ( настояла на тому щоб поїхати , бо розуміла , що побачу востаннє і ніяка робота і гроші вже не допоможуть .Хоча б за це собі вдячна ,що зуміла настояти на своєму. І що ж далі спитаєте ви ....А далі війна .... І що робити мені вдома без роботи коли вже не не 30 і не 40 і навіть не 50. Отож їду знову , бо ж є стабільна робота і відповідно заробіток ,але ..... немає ЖИТТЯ . Воно пройшло ...без мене . А знаєте чому ? Бо я жила з думкою ,що тут я тимчасово , трошки ще зароблю і повернусь, ну ще один рік і ще один і ще трішки і все на цей раз вже точно. А ніт .Я це до того, що треба визначитись з самого початку що ти хочеш . І будувати життя там де ти є , бо інакше будеш у підвішаному стані вічно . Ти сам собі психолог )) Можна довго на цю тему теревенити, дискутувати але я маю живі приклади того, що той хто одразу зрозумів хто він , яка ціль і мета живуть тут нормально, вони влились у це суспільство , а решта так і їздять туди сюди , і відповідно ні тут ні там . Це моє відчуття сьогодення і я його нікому не нав'язую ,лише ділюся досвідом ( який в такому вигляді не рекомендую нікому ) А
Дуже дякую вам, що поділились своїм досвідом! Я можу зрозуміти, що ви відчуваєте. Прикро, що ви не знайшли себе у новій країні і не наважились повністю повернутися до України. Але, вже такий досвід є і треба жити далі, планувати свої наступні кроки, щоб ніколи більше так само не жаліти про те, чого не зробили. І не картайте себе за минуле. Вчіться насолоджуватись життям, і спробуйте пожити з думкою, що ви там не тимчасово. Тоді ви почнете жити зараз, а не думкою що от як допрацюєте - тоді і поживете.
А как быть тем, кто не может решить, что делать? И решать надо самостоятельно. И дома страшно, Харьков есть и будет приграничный, и тут не нравится.. Хочется домой жутко, а умом понимаю, что я тут, возможно, смогу жить спокойно. НО это не мой дом. И вот кроме постоянно нулевого настроения, плюс минимум 10 кг, заедаю все проблемы, ноль движения, ползаю по курчам и разным организациям. Все получается, я справляюсь,И я благодрана стране, которая приняла. Ноя никогда не мечтала уезжать@@innamakes
я б хотів мати таке відчуття хоч десь.. але після розлучення батьків в мене це відчуття зникло. Є будинок, де я виріс, школа, в якій вчився, стадіон, де грали футбол, але нема відчуття що це - мій дім. Нема сімейного тепла і затишку. Навіть попри те, що я останні 15 років вже там не живу і час від часу приїжджав "в гості" - переїхати жити закордон, за тисячі км і на іншу частину планети було не важко, бо назад нічого не тягне.
Дякую за цікавий контент. Велике прохання- зробіть будьласка випуск про оформлення документів, а особливо про помилки в оформленні. Я думаю багатьом він буде корисним і цікавим
Ми в штатах 10 років, а до цього жили трохи в Китаї. Переїздили з маленькою дитиною,можливо саме тому і не відчули ні синдрому емігранта ні туги по колишньому життю. Адаптувалися в Китаї миттєво, хоч ніхто з нас не володів мандарином, в штатах взагалі як вдома. Працюємо, придбали будинок, ще одного сина народили, багато подорожуємо і ловлю себе на думці що мені навіть вдома так комфортно не було як тут ❤
Оце, Інна, почитала коменти і лишній раз усвідомила як же наші люди вміють ненавидіти одне одного, навіть ворогів не треба, вони всі свої)). Ми уже пів року в Ірландії. Була впевнена, що нікуди не поїдемо, працювали вдома, але після Каховки був страх нового Чорнобеля, тому із донькою все ж наважилися. Прилетіли в кінці червня із тепла в холод, сирість і дощ! Вночі в аеропорту спали на кріслах до ранку, наступного дня самі їздили в Інтрео, Сіті Вест, на поселення в гуртожиток. Самі із чемоданами перетнули поїздами пів країни, були готові жити де завгодно і з ким завгодно, такий був тваринний страх... Ірландія сама краща для українців - нема бюрократії, все роблять швидко, дають ваучери. Але клімат і відсутність сервісу, до якого ми привикли. Але найбільший мінус - це злоба серед українців, зависть. Ми тут уже такого натерпілися від своїх, а в людей є ще гірше. Проходили всі три стадії, але слава Богу, без депресії, бо спасалися походами в Браун Томас - там можна духатися парфумами безкоштовно, так піднімали собі настрій) і гуляли по місту якомога довше. Донька працює на хорошій роботі, ми вдячні Ірландії за все і ніколи не забудемо їх добро, та все ж таки навесні повернемося додому, бо тільки там ми вдома) і в селі нема нічого страшного, навпаки - тишина, праця відволікає, природа вічна... Бажаю Вам усвідомлення сенсу життя раніше, ніж прийде розчарування. Прочитайте "Потерянные илюзии" Бальзака. Ще 200 років назад люди проживали всі стадії, у всьому головне вчасно зупинитися.
Дякую, що поділилися своєю історією! Пройти через все це одній з донькою - ви молодець! Нажаль, ви не єдина хто відмітив такий мінус серед наших людей і це дуже прикро...
Дуже часто люди не придають значення емоційному стану, але я вважаю про це дуже важливо говорити. Америка чи будь-який переїзд це класно, але ніхто не подбає про вас, ніж ви самі🙏 Бережіть себе і дякую за класний контент 😘
listen to me, I am a pure Native American.... I know 7 languages and your language too... and you're the one who came here, we'll get you out of here... the whole world knows that Ukrainian women are free prostitutes even a married Ukrainian woman is a prostitute and a Ukrainian is an alcoholic
Хочу підтримати вас) процес еміграції проходить у всіх по-різному, але найчастіше саме так, як ви розповіли у відео) головне, пережити це, а далі буде легше)) І не звертайте увагу на хейтерів))) продовжуйте знімати))
Ви дуже смілива дівчина якщо піднімаєте таку особисту хоча і водночас масову тему. Я сам в штатах 8 років і дуже добре вас відчуваю і розумію з чим ви зіштовхнулися.. Еміграція це дуже складно. Це не про каліфорнійські пальми, а про багато випробувань і багато стресу з яким доводиться боротись ледь не кожного дня.. Ps. Не звертайте увагу на тих людей що бризкають ядом.. Шукайте друзів, разом легшу долати труднощі бо будете мати спільні емігрантські проблеми!
Можливо не зовсім доречно, на тлі всіх подій.. Але це моє життя, мої переживання якими я вирішила поділитись і торкнутись такої неприємної теми, яка завжди прихована за гарними фотографіями у соц мережах. Дякую за підтримку!
Привіт Інна. Ви молодці, що втілюєте свої мрії у життя. Тримайтеся позитиву, все буде добре. У вас з'явився ще один підписник, тепер нас 126, тому на довго не пропадайте, ми всі чекаємо нових відео.
Мій досвід вимушеної міні еміграції. Виїхала через війну з донькою до Польщі, і був намір залишитися і вкорінятися. В мене була ціль -безпека дитини, і я могла все. Працювала,підробляла, всю бюрократію пройшла і оформила все,що треба ,знайшла житло,подруг серед українок і польок,прижилася у колективі(всі поляки). Прожили 7міс, і донька вступила до колежду в Україні. Я відвезла її і повернулася ло Полтщі з наміром жити тут, працювати і допомагати доньці матеріально. І через місяць самотньості мене накрило таким чорним сумом, що ні подруги, ні психолог, не допомогли, і я повернулася в Україну, про шо потім жалкувала. Може,якщо б всі мости були спалені,я б терпіла, а так -не змогла. Було куди повертатися. Хочу зробити ще одну спробу, готуюся морально.
Дякую, що ділитеся своїм досвідом! Скільки історій, скільки важкого досвіду випало на плечі нашого народу… знаєте, мабудь не має правильного варіанту, як вчинити. Але якщо ви відчуваєте, що хочете знову спробувати, і є можливість, є куди повертатися, а головне - є бажання, тоді варто спробувати!
Мені нікуди повертатися, бо я з Авдіївки, яка вже знищена, але....ми з сім'єю "сидимо на валізах" в Києві і плануємо повернутися навіть на голу землю до Авдіївки. Нам сняться сни, що війна скінчилася і нам треба їхати. Зараз в Києві. І начебто Україна - це той самий дім. Але ні - багато чого іншого і дуже багато чого дратує, з чим важко змиритися.
Ой, з мого дрсвіду: чим більше намагаєшся комусь розповісти про свої почуття, тим більше відчуваєш, що тебе не розуміють і почуваєшся ще більш самотньо
А ви знаєте що відчувають українці, котрі дивляться ваше відео і продовжують жити в Україні? І працювати заради того, щоб країна мала майбутнє. Ми відчуваємо зраду, біль, сум від того, що ви покидаєте країну в найскладніший для нас всіх момент…
@@ВолодимирВікторович-в8и не тікати, а переезжать в нормальные страны, где есть возможность получать достойную заработную плату и кучу прав и свобод, в отличие от Украины- в которой у тебя есть только обязанности!
Господи,обійняти та поплакати разом.Як же важко в США,ай-я-я...Так чого всі туди лізуть тоді? Може вам грошей скинути? Поїдете на моря,океани відпочинете?.
@@innamakesне обращай внимание на Хейт,те кто не знают что такое эмиграция бесполезно что то говорить ,я попробовал что это но для себя сделал вывод что лучше дома заниматься тем что любишь и кайфовать и лучше пару раз в год путешествовать,надеюсь границы скоро откроют , желаю чтоб нашли себя и все получилось а если нет в Украину вернулись нам нужны хорошие люди ❤
@@Ddddddd791лол 😂 у зе-концтаборі кращє?? дітей не бачити по 2 роки кращє? ти мабуть з тих 73% "особливих".. повір, військові кажуть прямо: як тільки буде змога тікати як подалі з північної зе-кореї... дуже сподіваюсь що вас всіх зберуть та зроблять вам безвиїзд до кінця ваших днів 😂😂
Молоденька, в США, з гарним кліматом! Супер! Вони ляжуть гноєм в грунт як перші емігранти, діти вже будуть американцями, а внуки вже будуть знати, що бабуся була з України. А що їх чекає в Україні. І діти, і внуки в безправно- корумпованій державі з ментами- бандюками, прокурорско- суддівським беспределом. Так, не мармелад завжди, але це краще ніж гидка держава Україна.
![I.N "HALLUCINATION" | [Stray Kids : SKZ-PLAYER]](http://i.ytimg.com/vi/n5B5q1Hwt_U/mqdefault.jpg)
Моя сім'я навіть в Києві не може адаптуватися. Ми кожного дня мріємо повернутися в Авдіївку, навіть на голу землю, місто вже зруйновано, будинок спалений фосфорними снарядами, а квартира - ракетне влучання. Але чоловік з сином всі нові куплені речі збирає в валізу, щоб якщо шо то зразу їхати додому, не витрачаючи багато часу. Дуже багато чого дратує, особливо коли кияни кажуть - "нічого страшного, почніть все спочатку" і йдуть до своєї квартири.
Як прикро, прийміть мої співчуття.. було дуже важко, місцями це нікуди не ділось - але я змусила себе прийняти нову реальність і мені стало набагато легше
Можливо Вам варто було обрати більш родинне місто. Полтава, Черкаси, Вінниця, Хмельницькій.
🤡🤡🤡
В Києві половина населення живе не в своїх квартирах
@@andrii4241 ну це ви перебільшуєте. З якого боку подивитися " не в своїх квартирах". Одна річ - продати квартиру в іншому місті і переїхати в Київ хоть з якимись грошима, щоб обустроїтися або втратити все в прямому смислі і не мати нічого ні майна ні грошей, навіть ложки своєї не мати і не мати куди повернутися, бо міста де все було вже немає.
У останніх двох фазах я знаходжусь уже 10 років. Спочатку тішилась що є робота, яка приносить гроші і усвідомлення того щоможу купити собі що хочу і щось відкласти , але країна в , якій я знаходжусь не надавала право виїзду в Україну і повернення назад , треба було легально працювати 3 роки і аж потім маєш право подавати на документи , які розглядаються майже рік. Отже 4 роки чекання щоб поїхати додому. Ну ок нарешті це здійснилось, поїхала на 1 місяць( офіційна відпустка) . Їхати назад - пекло , жах як не хотіла, але що ж робити, навіщо ж було робити ці документи якщо не повертатись !? Їду назад . І ось так наступних 6 років, туди назад, туди назад.... Виріс і одружився син без мене, постаріли батьки без мене, померла мама - відпустили з роботи і ще тиждень доглядала за нею ( настояла на тому щоб поїхати , бо розуміла , що побачу востаннє і ніяка робота і гроші вже не допоможуть .Хоча б за це собі вдячна ,що зуміла настояти на своєму. І що ж далі спитаєте ви ....А далі війна .... І що робити мені вдома без роботи коли вже не не 30 і не 40 і навіть не 50. Отож їду знову , бо ж є стабільна робота і відповідно заробіток ,але ..... немає ЖИТТЯ . Воно пройшло ...без мене . А знаєте чому ? Бо я жила з думкою ,що тут я тимчасово , трошки ще зароблю і повернусь, ну ще один рік і ще один і ще трішки і все на цей раз вже точно. А ніт .Я це до того, що треба визначитись з самого початку що ти хочеш . І будувати життя там де ти є , бо інакше будеш у підвішаному стані вічно . Ти сам собі психолог )) Можна довго на цю тему теревенити, дискутувати але я маю живі приклади того, що той хто одразу зрозумів хто він , яка ціль і мета живуть тут нормально, вони влились у це суспільство , а решта так і їздять туди сюди , і відповідно ні тут ні там . Це моє відчуття сьогодення і я його нікому не нав'язую ,лише ділюся досвідом ( який в такому вигляді не рекомендую нікому )
А
Дуже дякую вам, що поділились своїм досвідом! Я можу зрозуміти, що ви відчуваєте. Прикро, що ви не знайшли себе у новій країні і не наважились повністю повернутися до України. Але, вже такий досвід є і треба жити далі, планувати свої наступні кроки, щоб ніколи більше так само не жаліти про те, чого не зробили. І не картайте себе за минуле. Вчіться насолоджуватись життям, і спробуйте пожити з думкою, що ви там не тимчасово. Тоді ви почнете жити зараз, а не думкою що от як допрацюєте - тоді і поживете.
Через цю кляту війну ми саме в такому підвішеному стані і знаходимося. Це дуже важко.
А как быть тем, кто не может решить, что делать? И решать надо самостоятельно. И дома страшно, Харьков есть и будет приграничный, и тут не нравится.. Хочется домой жутко, а умом понимаю, что я тут, возможно, смогу жить спокойно. НО это не мой дом. И вот кроме постоянно нулевого настроения, плюс минимум 10 кг, заедаю все проблемы, ноль движения, ползаю по курчам и разным организациям. Все получается, я справляюсь,И я благодрана стране, которая приняла. Ноя никогда не мечтала уезжать@@innamakes
Ви наче про мене розповіли. Суцільна невизначеність і нерозуміння де я , хто я
я б хотів мати таке відчуття хоч десь.. але після розлучення батьків в мене це відчуття зникло. Є будинок, де я виріс, школа, в якій вчився, стадіон, де грали футбол, але нема відчуття що це - мій дім. Нема сімейного тепла і затишку. Навіть попри те, що я останні 15 років вже там не живу і час від часу приїжджав "в гості" - переїхати жити закордон, за тисячі км і на іншу частину планети було не важко, бо назад нічого не тягне.
Дякую за цікавий контент. Велике прохання- зробіть будьласка випуск про оформлення документів, а особливо про помилки в оформленні. Я думаю багатьом він буде корисним і цікавим
Ми в штатах 10 років, а до цього жили трохи в Китаї. Переїздили з маленькою дитиною,можливо саме тому і не відчули ні синдрому емігранта ні туги по колишньому життю. Адаптувалися в Китаї миттєво, хоч ніхто з нас не володів мандарином, в штатах взагалі як вдома. Працюємо, придбали будинок, ще одного сина народили, багато подорожуємо і ловлю себе на думці що мені навіть вдома так комфортно не було як тут ❤
який у вас статус?
@@mityaaleks4214зараз грінка, подаємося на громадянство. Переїздили із робочою візою, довгий вийшов процес, але нас не дуже турбували ці моменти
Рада за вас!) в деяких моментах я вже відчуваю комфорт, і так само більше ніж удома. А для іншого потрібен ще час
@@innamakes все буде, гарантую!
можливо тоді допоможете зі спонсорством?)
Оце, Інна, почитала коменти і лишній раз усвідомила як же наші люди вміють ненавидіти одне одного, навіть ворогів не треба, вони всі свої)). Ми уже пів року в Ірландії. Була впевнена, що нікуди не поїдемо, працювали вдома, але після Каховки був страх нового Чорнобеля, тому із донькою все ж наважилися. Прилетіли в кінці червня із тепла в холод, сирість і дощ! Вночі в аеропорту спали на кріслах до ранку, наступного дня самі їздили в Інтрео, Сіті Вест, на поселення в гуртожиток. Самі із чемоданами перетнули поїздами пів країни, були готові жити де завгодно і з ким завгодно, такий був тваринний страх... Ірландія сама краща для українців - нема бюрократії, все роблять швидко, дають ваучери. Але клімат і відсутність сервісу, до якого ми привикли. Але найбільший мінус - це злоба серед українців, зависть. Ми тут уже такого натерпілися від своїх, а в людей є ще гірше. Проходили всі три стадії, але слава Богу, без депресії, бо спасалися походами в Браун Томас - там можна духатися парфумами безкоштовно, так піднімали собі настрій) і гуляли по місту якомога довше. Донька працює на хорошій роботі, ми вдячні Ірландії за все і ніколи не забудемо їх добро, та все ж таки навесні повернемося додому, бо тільки там ми вдома) і в селі нема нічого страшного, навпаки - тишина, праця відволікає, природа вічна... Бажаю Вам усвідомлення сенсу життя раніше, ніж прийде розчарування. Прочитайте "Потерянные илюзии" Бальзака. Ще 200 років назад люди проживали всі стадії, у всьому головне вчасно зупинитися.
Дякую, що поділилися своєю історією! Пройти через все це одній з донькою - ви молодець! Нажаль, ви не єдина хто відмітив такий мінус серед наших людей і це дуже прикро...
дякую за цікавий контент!)
Тут повне попадалово з медициною. Лікарі нічого не шукають і не лікують, навіть з найкращими страховками. Я тут дуже давно живу і вже знаю цю систему
Супер що звернули на повернення за старими спогадами, місцями може очікувати ще більше розчарування та депресія від повернення 👍
Дуже часто люди не придають значення емоційному стану, але я вважаю про це дуже важливо говорити. Америка чи будь-який переїзд це класно, але ніхто не подбає про вас, ніж ви самі🙏
Бережіть себе і дякую за класний контент 😘
Я б сказала, що у 99% не придають значення. Впевнена, це зміниться. Вже змінюється! Дякую! Навзаєм❤️
Будь-які зміни це важко, навіть якщо вони на краще… ти молодець, чекаю нових відео 💪🏻
Дякую за підтримку!
listen to me, I am a pure Native American.... I know 7 languages and your language too... and you're the one who came here, we'll get you out of here... the whole world knows that Ukrainian women are free prostitutes even a married Ukrainian woman is a prostitute and a Ukrainian is an alcoholic
Гарний огляд. Нехай щастить
Отдихаюче відео, гарнюня дівчина, гарні краєвиди. Дякую за українську💙💛
Хай тобі щастить!
Дякую! Навзаєм 🤗
Хочу підтримати вас) процес еміграції проходить у всіх по-різному, але найчастіше саме так, як ви розповіли у відео) головне, пережити це, а далі буде легше))
І не звертайте увагу на хейтерів))) продовжуйте знімати))
Дякую за підтримку❤️
Слідкую за вашим каналом, приємно було побачити ваш коментар!)
Ви дуже смілива дівчина якщо піднімаєте таку особисту хоча і водночас масову тему. Я сам в штатах 8 років і дуже добре вас відчуваю і розумію з чим ви зіштовхнулися..
Еміграція це дуже складно. Це не про каліфорнійські пальми, а про багато випробувань і багато стресу з яким доводиться боротись ледь не кожного дня..
Ps. Не звертайте увагу на тих людей що бризкають ядом.. Шукайте друзів, разом легшу долати труднощі бо будете мати спільні емігрантські проблеми!
Можливо не зовсім доречно, на тлі всіх подій.. Але це моє життя, мої переживання якими я вирішила поділитись і торкнутись такої неприємної теми, яка завжди прихована за гарними фотографіями у соц мережах. Дякую за підтримку!
04:22 підкажіть, будь ласка, як називається цей район
Bluff Heights
@@innamakes дякую😇
Я відчуваю таке навіть коли переїжджаю до нового міста😅 важко уявити як це відбувається закордоном. Все буде гаразд)
На мою думку, набагато важче. Дякую!
Привіт Інна. Ви молодці, що втілюєте свої мрії у життя. Тримайтеся позитиву, все буде добре.
У вас з'явився ще один підписник, тепер нас 126, тому на довго не пропадайте, ми всі чекаємо нових відео.
Дуже дякую за підтримку! Вірю, що дуже скоро нас стане значно більше 😊
Скажіть, будь ласка, а як ваш чоловік покинув країну?
Теж хотіла це запитати, відповіді немає...
Он некоторое время отсидел в психушке, и имеет белый билет 😂
обязательно какой-то обиженка (возможно рашкованский бот) напишет такой коммент. Зачем это писать?
Улюблене дерево це тема:) надайте його геомітку як, що не важко. Можна буде віртуально посидіти під ним:)
Мій досвід вимушеної міні еміграції. Виїхала через війну з донькою до Польщі, і був намір залишитися і вкорінятися. В мене була ціль -безпека дитини, і я могла все. Працювала,підробляла, всю бюрократію пройшла і оформила все,що треба ,знайшла житло,подруг серед українок і польок,прижилася у колективі(всі поляки). Прожили 7міс, і донька вступила до колежду в Україні. Я відвезла її і повернулася ло Полтщі з наміром жити тут, працювати і допомагати доньці матеріально. І через місяць самотньості мене накрило таким чорним сумом, що ні подруги, ні психолог, не допомогли, і я повернулася в Україну, про шо потім жалкувала. Може,якщо б всі мости були спалені,я б терпіла, а так -не змогла. Було куди повертатися. Хочу зробити ще одну спробу, готуюся морально.
Дякую, що ділитеся своїм досвідом! Скільки історій, скільки важкого досвіду випало на плечі нашого народу… знаєте, мабудь не має правильного варіанту, як вчинити. Але якщо ви відчуваєте, що хочете знову спробувати, і є можливість, є куди повертатися, а головне - є бажання, тоді варто спробувати!
@@jeeperscreepers8178 поки що так, на жаль.але справп у дітях, вони планують жити за кордоном,і я хртіла бути ближче до них.
@@anila777все верно жаль на укр нет горантии будущего. 😂
Мені нікуди повертатися, бо я з Авдіївки, яка вже знищена, але....ми з сім'єю "сидимо на валізах" в Києві і плануємо повернутися навіть на голу землю до Авдіївки. Нам сняться сни, що війна скінчилася і нам треба їхати. Зараз в Києві. І начебто Україна - це той самий дім. Але ні - багато чого іншого і дуже багато чого дратує, з чим важко змиритися.
Нажаль Україна не втримає Авдіївку, ресурсів не вистарчить. зеленьсикй здав нашу країну, він допустив цю війну.@@victormusiaka1033
Ой, з мого дрсвіду: чим більше намагаєшся комусь розповісти про свої почуття, тим більше відчуваєш, що тебе не розуміють і почуваєшся ще більш самотньо
Приятная подача, подписочка!👍
🤗
Подписка.Слава Украине!
Героям Слава💙💛
А ви знаєте що відчувають українці, котрі дивляться ваше відео і продовжують жити в Україні?
І працювати заради того, щоб країна мала майбутнє.
Ми відчуваємо зраду, біль, сум від того, що ви покидаєте країну в найскладніший для нас всіх момент…
дуже чудово відео
❤️
Ой як вам важко. А як нам з ракетами над головою!
Ну так не жалуйтесь а тоже поедьте посмотрите как там .
А вас кто держит в украине?
@@Ell-oc8xz То, що всім тікати?
@@ВолодимирВікторович-в8и не тікати, а переезжать в нормальные страны, где есть возможность получать достойную заработную плату и кучу прав и свобод, в отличие от Украины- в которой у тебя есть только обязанности!
@@Ell-oc8xz Від смерті не втечете)
👍🇺🇦💪
❤❤❤❤❤
Бідняжечки. Яаааак вам тяжко.
Справжні герої! Слава!
я видел это видео 2 месяца назад, а тут ему 8 дней...что за дела?
В мене новий канал) і я вирішила, що це відео теж має тут бути. Надалі буде багато чого цікавого🤗
Самолюбування собою! Під час депресії так себе не поводять, тим паче не виглядають.
В Америці треба працювати і ще раз працювати
Ну да, а як же. А в Украiнi потрiбно лежати на дiванi, плювати в стелю i дивитись як з неi падуть усi блага
Нажаль ще одна чарівна україночка покинула Батьківщину....
достатньо повернутися ненадовго в Україну і мухи проходять зразу!
Згодна😁
Согласен, скука несусветная там в америках европах, это факт
Пепеизжайте в Россию . Америка для роботи а Россия для кайфу
Синдром імігранта в щьо пітушиця у помийній ямі де життя нічого нивартує живіть і радійте щьо ви подалі
У Каліфорнії якісь стадії? Висмоктано з пальця заради відоса
Ого
Відео про те як зйобки страждають
Тримайтесь, рідненькі 🙏
Господи,обійняти та поплакати разом.Як же важко в США,ай-я-я...Так чого всі туди лізуть тоді? Може вам грошей скинути? Поїдете на моря,океани відпочинете?.
Ви трішки плутаєте моральний стан з фізичним. Так то в Америці добре, тому всі сюди і лізуть😊 є свої мінуси, але вони є всюди
@@innamakesне обращай внимание на Хейт,те кто не знают что такое эмиграция бесполезно что то говорить ,я попробовал что это но для себя сделал вывод что лучше дома заниматься тем что любишь и кайфовать и лучше пару раз в год путешествовать,надеюсь границы скоро откроют , желаю чтоб нашли себя и все получилось а если нет в Украину вернулись нам нужны хорошие люди ❤
@@Ddddddd791лол 😂 у зе-концтаборі кращє?? дітей не бачити по 2 роки кращє?
ти мабуть з тих 73% "особливих"..
повір, військові кажуть прямо: як тільки буде змога тікати як подалі з північної зе-кореї...
дуже сподіваюсь що вас всіх зберуть та зроблять вам безвиїзд до кінця ваших днів 😂😂
@@innamakes манкурти гидкі
Смішно коли ті, що в Америці плачуться тим ,хто живе у воюючій країні. Стидоба
Яке це місто?
Long Beach
А як чоловіка в армію не зловили? На фронт, гарматним м'ясом? Троє дітей?
сумує вАнА, так повертайся.. добре якщо тебе невипустять з зе-гулагу
зі: чоловік твій мабуть теж "непридатний" з батальйону юзіка
В Европе нужен спонсор а в Америке нет?! 😅😅😅что вы говорите.... особенно по u4u спонсор вообще не нужен 😂😂😂вот артистка
З жиру бiситься.В окопи,додому.
Украина уезжайте из моей Америка... Если алкоголик или проститутка из Украина уезжайте
давно она стала ваша вы индеец или тоже понаехал?
О, руzzким духом засмердело 😅
Молоденька, в США, з гарним кліматом! Супер! Вони ляжуть гноєм в грунт як перші емігранти, діти вже будуть американцями, а внуки вже будуть знати, що бабуся була з України. А що їх чекає в Україні. І діти, і внуки в безправно- корумпованій державі з ментами- бандюками, прокурорско- суддівським беспределом. Так, не мармелад завжди, але це краще ніж гидка держава Україна.
Господи, як так можна писать, наче враг!
И тут мова великая украинская мова
Ніколи не ностальгуйте за минулим мрійте тільки про майбутнє!!! Купуйте нові речі заводьте нові знайомства змінюйте своє життя!!!
переїдь назад в Україну в село та депресія пропаде))) розбещені мажорчікі)))
😅😅😅