А ты не хотел бы выпустить видео, где рассказывается, как нужно действовать гражданским во время войны? Ну, как старые советские каски модифицировать с помощью монет, как делать из велосипедной защиты броню, как оружие и гранаты делать из подручных средств ? Я с этим могу помочь и более того у меня есть дома небольшая студия. Я со звуком умею профессионально работать
Да, раньше Зеленского воспринимал как дилетанта в политике, но сейчас это действительно лидер нации. Именно благодаря его обращению многие поверили в свои силы и сплотились. А спустя пару недель, когда сняли угрозу захвата столицы, поверили в неизбежность нашей Победы. Интересно, хоть один бы из предыдущих президентов смог сделать подобное? Вряд ли.
23го лютого ми з коханим пішли на вечерю, бо до того він майже місяць готував вишкіл і ми не проводили час разом. Я не хотіла щоб ми їхали додому. І ми поїхали заправити машину 😀 неймовірно романтично. Я заснула, а хлопець дізнався від знайомих побратимів про наступ зранку, він не спав до 4 години чекаючи новин. Потім заснув на годину і вже прокинувшись побачив що почалось. Купив продуктів додому, подзвонив близьким, зібрав спорядження і о 7й годині розбудив мене. Відтоді він на війні.
Бажаю вам обом доборотись, зустрітись, полюбити одне одного заново (або просто прийняти зміни, які приносить війна) і жити щасливе життя у звільненій Україні.
Зустрів той ранок під чай і звуки вибухів. Зібрався на службу, не знаючи, що побачу дружину та дітей лише через півроку. Пишу і тригерюся. Не варто, рано. Я живий, рідні в порядку. Я щасливчик. Рефлексія - колись потім - після перемоги. Дякую за відео.
Лягли спати 23 февраля, а прокинулися 24 лютого. Це був звичайний ранок у Запоріжжі. Перше що бачу повідомлення від друга: «спиш? Ти все проспиш. Війна почалася». Вмикаю телевізор. Ловлю ступор, по тілу проходить мандраж. Пишу родичам з росії. Вони, насмішкою відповідають фотографією телевізора зі зверненням путіна. Кажуть що нам треба трохи потерпіти, скоро все закінчиться і вони нас звільнять. Суперечу та намагаюся достукатися. Мене не чують. Ловлю другий ступор. Заварюємо каву. Дивлюся у вікно. Так сонячно і світло. Питаю у чоловіка: «невже це починається?». Дивлюся звернення Президента. Він каже, що не треба панікувати і треба робити все, що від вас залежить. Іду на роботу. Починають утворюватися черги перед магазинами, азс та аптеками. Виявилося, що в робочому чаті сказали дивитися по ситуації і не виходити. Повертаюся до дому. Не можу зрушити з місця. Інформації не багато. Наповнює страх, що Київ не вистоїть, що Президент полишить країну. День пройшов у дзвінках, новинах та зборах. Бачимо Київ та Харків, збираємося на ночівлю до паркінгу ТЦ. Ловиш себе на думці, що не знаєш коли повернешся додому і повинен вмістити життя у рюкзак. Перед виходом чоловік дарує парфуми, які заздалегідь купив на 8ме березня. Бо воно може не настати. Зі смутком залишаю їх вдома, бо важкий рюкзак. Емоційно, це як символ того вчорашнього безтурботного життя. Але говорю собі, що ми обов’язково повернемося і все буде ок. Заходимо за друзями. Темніє. Перший спуск у паркінг. Літні люди з тростинами, діти та хатні тварини, малюки в колясках. Ехо паркінгу усе змішує воєдино. Страх та розгубленість в очах людей. Прислуховуємося до звуків, підіймаємося нагору щоб зловити мережу і дізнатися новини. Це був перший день. Таким я його запам’ятала. У наступні тижні місто стало єдиним організмом воно волонтерило, донатило та укріплялося. Було чітке розуміння, що країна буде боротися. Був сміх від мемів та сльози від новин. Цей рік змінив відношення до життя. Сьогодні таке ж яскраве сонце, таке ж блакитне небо. Зранку дивлюся на залишок парфумів. Посміхаюся із сумом. По дорозі на роботу вже нема тих черг. Україна вистояла. Бо люди в нас неймовірні. Дяка усім, хто наближає нашу перемогу. Вічна пам’ять та скорбота полеглим воїнам. Ви віддали нам найдорожче, що в вас було. Низький уклін та співчуття родинам. Попереду довгий та важкий шлях. Ми обов’язково пройдемо його разом. Головне завжди пам’ятати ціну перемоги.
Так, тільки почалась війна у 2014 році. Ще з тих пір з росіянами і тим, чого від них чекати, все було ясно. Принаймні тим, хто хоч якось цікавився ситуацією і майбутнім.
утро...запорожье...6 утра..звонок друга-война!бужу жену...уже щас бывшую-с 17 марта в польше...кажу ей-таня -война..она-ой хватит наганять жуть..дай поспать..беру собаку и иду гулять...ну а дальше все почти как у вас.мира нам и тепения...должно же все таки быть все добрэ!!!
Стоп. Я тільки зараз зрозумів. 24 лютого це рівно через 6 місяців і рівно за 6 місяців до Дня Незележності. Тобто, це рівно середина між двума Днями Незалежності. Привіт всім з українського Луганська)
Я трималась в ці дні коли всі ностальгують і не плакала. Подивилась це відео і не втрималась. Забуті емоції повернулись. Які ж ми сильні що вистояли) Тримаймося далі.
Не можу згадувати 24 лютого 2022 без сліз. Прокинулась від вибухів в 5 ранку і життя розділилося на до і після. Нам пощастило і ми виїхали в безпечне місце, а потім пощастило ще більше повернутися додому. Бажаю всім повернутися додому, а тим, хто його втратив відбудувати новий. Мирного неба нам усім.
буквально... все чекав коли згадають про покатушки на лижах у Буковелі яневтіка та обіцянки "майскіх шашлічков" от єрмака Україну врятували небайдужі громадяни!
много добровольцев вышло на защиту, простые люди в гаражах делали ежи из арматуры для тер обороны. В тер обороне были простые мужики и пацаны. Российский десант лупили военные с пришедшими на помощь добровольцами. И это знают все, так как у всех есть знакомые, друзья, родные, кто встречал российский десант с автоматами в руках. Молчу уже про донаты военным от простых людей и волонтерах.@@АртёмАгро-ж1з
24 лютого зустріла у Львові,дитина прокинулась рівно 4:40,я відкрила телеграм від купи повідомлень і просто похолола від шоку.Три дні перед широкомасштабною війною приїхали з Гостомеля,бо в чоловіка мала бути ротація на фронт...досі вважаю,що це Бог нас вберіг,ми так вчасно виїхали з 9-ти місячною дитиною...в нашій квартирі в Гостомелі жили кадирівці,зносили туди все награбоване,а в підвалі нашого будинку 2 тижні тримали в заручниках багатьох сусідів (Дуже важко все згадувати,скільки сліз виплакано,скільки друзів втрачено(((. Вірю,Вистоїмо та переможемо 🙏,все буде Україна 🙏
Дуже тяжко все це згадувати. Мені здається, що мене до кінця життя буде мучити ця дата. 24 лютого назавжди закарбувалося у моїй пам'яті 😔. Дякую всім захисникам України!
У лютому минулого року я, як і більшість, мониторила новини, було дуже неспокійно, як у фільмі жахів коли атмосфера стає все більш напруженою а музика звучить все тривожніше. Я з маленького містечка на Донбасі не далеко від лінії розмежування (Вугледар). Було дуже страшно, так нестерпно, що я відмовлялася вірити у реальність. І коли за кілька днів до початку пуйло запевнив на весь світ що вторгатися не має цілі і це просто навчання я... повірила. Бо дуже хотіла вірити. Що все буде добре. І 23 лютого я спокійно лягла спати. І навіть на ранок спокійно прокинулася о звичній сьомій годині від будильнику щоб повести дитину у садок. Але виявилося, що у наш садок син не піде більше ніколи. Пам'ятаю як оговтавшись від першого шоку зазбиралася у магазин за їжею (мабуть спрацювала пам'ять роду), яку я пізніше і віддала людям що тікали з Волновахи та Маріуполю. Перший вибух в моєму місті пролунав об 11 дня, влучили біля лікарні, тоді загинуло 4 мирні мешканці, світла їм пам'ять. Пам'ятаю як у той день благала сестру виїхати з Маріуполя до нас, адже у нас безпечніше, їхати 100 км. Але того дня вона не наважилася, а наступного вже просто не було можливості. А потім ми самі виїдемо з міста, яке тепер знищено. Виїжджаючи, я прощалася з ним назавжди, бо розуміла, таким, яке воно є, я його більше не побачу. І з того моменту вже моїй сім'ї небайдужі люди надавали кров і їжу, за що я їм дуже вдячна. Мого дому більше нема. Нема й дому моїх батьків. Але мої рідні живі 🙏 Слава нашим ЗСУ ❤️🇺🇦
Як це можна було бути впевненим в цьому? Дивно просто. В мене були дуже песимістичні очікування. Я тоді думав, що Київ захоплять. Бо це ж, як мені тоді здавалося, друга армія світу. Та і Київ в результаті був у напівоточенні. Я думав, що захоплення Києва - це питання часу. Вірити у ЗСУ я почав лише після того, як ми цих тварюк погнали звідти.
@@EnjoyWorld7777і я ні разу не засумнівалася, ні разечку. Зараз обертаючись назад, розумію що це був якийсь паморок. Ситуація висіла на волосині. Якось так. До речі, не сумніваюсь і зараз.
Я так само була впевнена, мої перші слова на цю звістку були: ми надеремо їм дупу! Тільки зараз я згадуючи, розумію, що я не розуміла, як це буде важко і скільки це нам коштуватиме.. але я завжди знала і вірила!
Мій спогад. 4:30 дзвінок дочки з Лісового масиву в Києві - у нас бомблять! Вискочила на балкон (мікрорайон Куренівка) - спалахи від вибухів зі сторони Вишгорода, потім ще десь(( син в відрядженні в Харкові(( дзвінок сину - терміново виїжджай! Прийнято просто ідіотське рішення їхати на дачу під Київ в Макарівський район, село Почепин(. На дачі зібрали 11 рідних та друзів і попали в пастку. Вже 27 лютого рашисти підійшли до Макарова. Ні світла, ні зв‘язку. З 27 лютого постійні обстріли, бомбардування, бої. Наше село на лінії вогню. Будинки вибухають і горять((( чоловіка поранено(( рашисти знущаються над жителями сел під Макаровим: Андріівка, Липівка, Гавронщина. Наливайківка і наш Почепин - постійно обстрілюють градами і з літаків( неможливо усвідомити, що ти виживеш. Відчуття просто жаху і абсурду. Тих, хто намагається виїхати - обстрілюють. Чоловік з пораненням в живіт добу без медичної допомоги. 5 березня під обстрілами ми виїзджаємо. Лісовими дорогами, навмання. Нам пощастило. Ми вибралися з того пекла.
25 лютого я виїзжав з Києва на захід. Найбільше мене вразило те, що я побачив в селах за Бояркою. Місцеві жителі носили покришки, мішки з піском і будували з всього цього барикади, При чому в цьому приймали участь всі - від дітей до пенсіонерів.
@@dorateja9382 Жаль конечно, но в жизни не повезло вам. Такое бывает. Проклятые депутаты и олигархи ободрали вас до нитки, и закрыли в тюрьме. Жаль конечно, но ничего не поделаешь. Теперь только и остается, что коменты в ютубе писать. Надеюсь, хотя бы в этом вы добьетесь успеха. Желаю вам удачи!
@@dorateja9382 я ж говорю, козлы. Жаль, что вы потеряли столько не заработанных денег. Я вот тоже сижу уже год, коменты в ютубе пишу. Надеюсь, что это поможет мне улучшить свое финансовое положение. Пока не помогло, но я не теряю надежду.
24 лютого - це буря емоцій! За місяць до цього в мене народилася дитина і я страждала від післяпологової депрессії, тому від новин накрило мене конкретно. Але я дуже добре пам'ятаю, що в мене також з'явилося відчуття полегшення, що нарешті весь світ побачив справжнє обличчя рф і вони вже нікого не надурять, як в 2014
Я з Запоріжжя, 24 лютого зустрів не лягавши спати. У п'ятій ранку прочитав перші новини про вибухи, над містом було чути як літає авіація. Коли кажуть, що хто тоді не боявся він чи бреше чи він дурний. Скажу чесно мені тоді не було страшно, і не тому що я дуже хоробрий або несповна розуму. Наше місто тоді майже не обстрілювали, навіть перша сирена прозвучала тільки близько опівдня, тому тоді я ще не зміг на собі це все відчути. А не боявся я тому, що тоді мене навряд чи можна було назвати людиною, скоріш зомбі чи роботом. Я просто існував в моменті читаючи новини кожні п'ять хвилин, мабуть не до кінця спроможний повірити, що це все реальність і не маючи ніякого уявлення, що буде далі. Тільки через деякий час я зміг зрозуміти наскільки жахливим був цей день, взагалі ці перші тижні. Пройшов рік і можна сказати, шо було все: і вибухи, і зруйновані будинки, і вбиті люди, і знайомі які загинули на фронті але, що мені тепер точно відомо це те, що ми обов'язково переможемо, що звільнимо всі наші території та всіх наших людей. А це північне недорозуміння відправиться на смітник історії. Слава Україні!
24.02 день народження моєї старшої дитини. З вечора був наготовлений торт, кульки і подарунок. А ще неймовірна бентега, оскільки прочитав в новинах що російські дипломати покинули Україну. Прокинулись з дружиною в 7ій побачили новини, бентега підтвердилась. Але наразі вирішили дітям не казати, розбудили дітей і привітали старшу. От і стоїмо ми з дружиною, діти з посмішками задувають на торті свічки, а ми в шокови. Сюр ше той.... Після того звісно сказали дітям. А завтра моя дитина мріє про просту річ, не провести цілий свій день народження в бомбосховищі.
Дякую, Яремо за таке важливе і направду морально важке відео. Пишаюсь, наскільки потужно ми змогли вистояти і продовжуємо боротися за землі і найголовніше за людей🙏
24 лютого мій ще тоді живий, молодший брат поїхав зранку на військомат у Львові, щоб записатися в лави ЗСУ, відео класне, важко дивитись згадувати той період, дякую за Вашу роботу, Слава Україні!
Трясця, я ще й зараз офігіваю від того, що у нас до 24 лютого були дипломатичні зв‘язки з Російською Федерацією. Припустимо, офіційно росія не брала на себе відповідальність за так звані днр, лнр, але вони анексували в нас Крим збройним шляхом, альо
Дуже тяжко згадувати, як було рік тому 😢стільки людей були ще живі … був дім, була велика родина … Навіть сліз плакати не вистачило, нема їх вже - все виплакали
До третьої ночі спала, поки хлопець пішов купляти йогурт в магазин. Потім організм не витримав такого напруження, і заснув, а вже через годину хлопець розбудив. Пройшов рік, я з йогуртом чекаю, поки хлопець повернеться)
Пам‘ятаю 4 годину ранку минулого року…. Мене тоді розбудила моя мама та сказала: «Синку, вставай… СТРІЛЯЮТЬ». Перші секунд 5 я не мав змоги усвідомити, що взагалі відбувається. Але потім я одразу почув вибухи. Ми одразу побігли до ванної кімнати. Там почали всіх обдзвонювати, шукати інформацію. А вже потім я побачив сторіс в Інстаграммі Президента, де він повідомив про початок повномасштабної війни. Це ніби було вчора, а вже минув рік…
зараз стільки виходить відео про рік війни, про 24 лютого, і кожен вмикаю і дивлюсь. це наче форма садомазохії якась, боляче дивитись на весь цей жах, але далі дивлюсь.
@@ЕдуардПокоєвець-с2е дійсно. Русаків почали палити на окружній вже на під'їзді до Харкова, і то добровольці, не окопів, не позицій, не укриттів - ніхуя не було готово. Ото 24 лютого тільки почали копати на швидкоруч
Дуже хвилювалась, що у нас президент «нужно просто перестать стрелять» Перший тиждень вірила, що це швидко скінчиться, ну не може бути такого у 21му сторіччі, але… Дякую за ваше відео❤
Дякую ❤ дуже важкі спогади 😢 Так само прокидалася з надією, що це все страшний сон Цей рік приніс Україні стільки горя і сліз, що важко усвідомити.. Вірю, що ми переможемо! Дай Боже нам перемогти!
Останнім часом згадую як було рік тому. Десь на третій день війни я їхав на роботу. Бо люди хочуть хліб, тому я поїхав його робити :) Сидів біля будинку з дружиною і подумки з нею прощався. Думав що не повернусь. Недавно був в своєму місці в епіцентрі. Останній раз я був там рік тому. Зкуплчлмсь там з людьми які в нас жили. І усвідомив як все змінилось.Нема тих черг, нема тої паніки яка витає в повітрі. Дивно. Одночасно страшно це згадувати. Але приємно згадувати як було тоді, і як зараз. Усвідомлювати що ми вистояли
Подивилась відео і не розумію чи плачу від того горя і болю, що завдали росіяни, чи від щастя і гордості за те, що я українка і наша країна вистояла. Дякую, пане Яремо!
Сьогодні поверталась з роботи і наче повернулась в минуле... день один в один як торік .... аж мурашки пішли по шкірі, тому що уже знаєш, що буде завтра....
Дуже дякую за Ваше відео! Ми ніколи не забудемо те, що пережили 24 лютого і переживаємо вже третій рік!!! Спочатку було дуже страшно, але сумнівів в нашій Перемозі ніколи не було!!! Велика подяка нашим мужнім захисникам за їх мужність, стійкість і героїзм!!! Слава ЗСУ!!! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Важливе відео. Це день обов'язково треба зафіксувати у всіх подробицях. Для історії. Але дивитися його важко. Бо повертаються відчуття того дня. Того лютого. Лютого, який для мене психологічно закінчився десь у вересні. А потім знов почався масованими обстрілами інфраструктури Києва та області. Цей день 24.02.22 забути неможливо. Для мене він почався з голосу доньки: "Просинайся. Війна почалася". Потім відслідковувала новини, зв'язувалася з друзіми та рідними. Вистояли з чоловіком нескінченну чергу до зоомагазину по корми для пса і котів. Страху не було. Було якесь внутрішнє оніміння. І одна думка: "як добре що мої батьки та батьки чоловіка не дожили до цього"(вони всі були ветеранами Другої світової) Ще було відчуття якоїсь паралельної реальності. Хоча здригалась від кожного вибуху. Але твердо вирішила, з Києва не поїду. Це моє рідне місто, нікому не віддам. Була якась ірраціональна, залізобетонна впевненість, що Київ не здадуть. Інші відчуття повернулися потім, у наступні дні. Ми переможемо і обов'язково побачимо, як розвалюється болотна держава. Слава Україні! Слава Силам Оборони!
В мене видався дуже важкий 21 рік - переїзд, суди за дитину, повний аут. І ось 23 лютого ми поїхали у відпустку і я думала «все буде добре», з мамою каменю купили хату відновлювати… телефон вимкнула і першу ніч з початку 21 року спала… а потім прокинулася 😂 а потім був шок і сльози, і намагання зрозуміти куди бігти, потім підтримка шокованих іноземних колег (!!!!) про «перемога - це робота, ми будемо спокійно і невтомно її робити, і моя робота - це спосіб перекачування грошей на армію»
Сьогодні важко думати про щось інше, ніж як про початок війни. Теж пам'ятаю те відчуття, коли прийшло розуміння, що ми будемо боротися. Подвиги наших героїв в перші дні війни врятували нашу країну.
24 прокинувся від вибухів, я жив не так далеко від аеродрому в Кульбакіно (Миколаїв) який бомбили вночі. Спочатку не зрозумів нічого, а потім в момент прийшо усвідомлення всього, що відбувається, і сон як рукою зняло. До ранку зачекав в квартирі, далі поїхав до батьків, думав з ними виїхати в сторону Львова кудись, але вони відмовилися, бо батько якраз короною перехворів незадовго до цього і ще не до кінця одужав. В наступні ж дні виїхати вже було майже неможливо - величезні затори, відсутність пального на АЗС, потім почали мости розводити кожного дня, бо боялися прориву. Далі почалися незабутні ночі в підвалах та укриттях, обстріли, страх, проблеми зі зв'язком, маніакальне перечитування всіх новин які тільки можна було знайти в мережі. Нічні етери поплави були замість заспокійливого, давали надію, що вистоїмо.
Дякую за відео! Дуже складно дивитись та згадувати про початок повномасштабного вторгнення Велика дяка нашим захисникам та захасницям 🇺🇦 Президенту та всім нам Все буде Україна 💛💙
Я по сей день не перестою гордится нашими воинами, они с первых дней творили не возможное, я горжусь нашей армией, горжусь, горжусь и еще раз горжусь! Я не могу представить в каком шоке были рашисты встретившись с ними, они ожидали встретить страх и панику а встретили свою смерть! Это достойно большого почтения! Ценою свой жизни вы отстояли Украину и заявили на весь мир о народе который скала и огонь !!! Честь всем кто погиб и всем тем кто стоит в само пожертвовании ради воли своего народа! Мы Украинцы благодаря вам, мы те кто мы есть, благодаря всем тем кто отдал жизнь за нашу идентичность! И да, я пишу на русском, говорю на русском и думаю на русском, но я Украинец и мое сердца болит за Украину. К сожалению я родился и вырос в русско говорящей семье и русско говорящем Донецке, но не когда я себя не позиционировал с русскими и россией.
Останні дні повертаю себе в той день, гортаю архів сторіс, чати з близькими. Ми не могли уявити, що вже за тиждень будемо боротися за виживання в місті Марії. Дякую вам за таке виважене відео про той день, коли ми всі прокинулися в новій реальності
блін, це дивно казати, але я тупо пішла в душ і помилася, коли дізналась про все, що почалось. я подумала, що в мене може тепер довго не бути шансу це зробити. а тоді взяла тривожний рюкзак і побігла на роботу...
Дякую. Мабуть іноді потрібно зупиняють на хвильку, щоб побачити який шлях ми вже подолали. Але - треба ще й далі продовжувати робити все для перемоги. Кожну добу. Ї 🇺🇦
Я Саня. Молодой парень из села Веселое (таймкод 12:40 его упоминают). В 4:50 слышал взрывы и дрожь под ногами, видел зарево. В 5:15 выключили электричество, казалось, навсегда. На глазах сыпались надежды, планы. Я не паниковал, не переживал, я спокойно начал собирать самое самое необходимое, но потом понял, что уже бессмысленно и себя поймал на мысли: " в селе идёт бой, взрывы и ещё что-то - какого хера я собираю вещи, находясь на втором этаже дома? Что я творю?" Печаль, а потом и злость на образовательные учреждения, которые даже не упоминали как вести себя в подобной ситуации, ведь могло бы по ошибке или нарочно прилететь в мой дом и я бы умер. И так мы пробыли в оккупации месяца 3. Раньше не выпускали. Нам запрещали ходить дальше своей улицы - максимум до колодца и назад. Большой удачей было как раз набрать нормальной воды в колодце, потому что нельзя было выходить раньше 7 утра из дома, а нарушать никто не рисковал ибо непонятно, что в голове у этих чмобиков. Кстати, уже в этот момент гребли из ЛДНР всех подряд. Не раз встречал студентов оттуда. 24 февраля с 5:15 в моем селе начался этап жизни без электричества, хороших продуктов, воды, газа, связи и так далее. В последние дни зимы дома было максимум +4 С°. Да, не спорю, нас ВСРФ освободили. Под "нацисткой неонацистов бандеровской властью" у моих родителей был классный дом, а у меня были планы на эту жизнь, которые освободители разрушили. (Выше я стебнул пропаганду русни, когда описывал власть в Украине, не кидайте тапки) Я написал только про себя. Смело умножьте это на миллионы и к сожалению, считайте и погибших
Я про вторгнення дізнався десь через 12 годин після того як проснувся. Типу я вчився в Тернополі, 24 мав писати екзамен на парах, першою була фізра я встав. Думав йти чи не йти. Керівничка сказала що поки на парі не йдіть. Я не зрозумів чому та далі ліг спати. В кімнаті вірвалася відповідальна за гуртожиток. Сказала їхати додому бо війна. Ну ми спокійно почали збиратися. Потім задзвонила мама в паніці, я їі заспокоїв і сказав що збираюся. Єдине що я читав в новинах 23 це що вони ввели війська у бананові республіки. Я дійшовши пішки,під музику в навушниках, очікуючи електрички та читаючи Відьмака, після поїзда мене забрав дідо. Навіть бачучи колону машин машин (цивільних) я не надавав великого значення. І лише будучи вдома десь о 20 годині я почав читати новини і все зрозумів)
Проснулась 24.02 о 5.45 від звуку наче як щось летить чи то самольот чи шо. А потім 2 вибухи. Задрижали вікна і стіни. Потім ще 1 чи 2. Почала гуглити що то могло бемкнути так гучно. Потім о 7ій побачила звернення. Потім вдень пішла до подружки на чай, прихопивши на всяк випадок тривожний рюкзак. Думала, що повернусь ввечері. Додому я в той день вже не повернулась. Була місяць під Києвом у знайомих, працювала поки було світло і віфі. Часом сиділи у підвалі. Вперше заревіла посерйозному вголос, коли почула, що кілька моїх колег пішли добровольцями в зсу чи тро. Це нагадало 2014й. До нас приїхав один знайомий чех з гуманітаркою, ми його дуже просили. Він доїхав один, хоча їхав на кордон з ще 3ма друзями (просто на кордоні вони струхнули і розвернулись), ледь не заблукав і не втратив до ворожої застави, підвіз якось нашого хлопчину солдата. Кожен ранок починався зі звуків перестрілки десь в лісі і якогось ще гуркоту. Однієї ночі прокинулись в 4 ранку, гучно що капець - думали, що вже у нас також почалося, але через 10 хвилин розійшлись назад по кроватям: все навкруги палало від недавніх вибухів, але вцілому стало швидко тихо, тому можна спати далі. Далі в кінці березня зайшли вже наші 🇺🇦 у село, і ми змогли виїхати на західну, де вперше в житті почула нарешті ті сирени. 🤷 Виїжджаючи, проїхали через наше село і мимо сусіднього, і я побачила як майже кожна 2-3 хатина були або спалені або з дірками. Я не вірила, що ми змогли при такому вціліти, працювати вдень і порпатись на городі ввечері - це ж королівські умови, навіть для мирного часу. Повернулась до Києва вже влітку. Я була така щаслива. Я так плакала, ходивши по сусіднім вуличкам і помічаючи деінде вибиті шибки.
Моє 24 лютого почалося приблизно як "ну от, не висплюсь". Не було шоку, бо за попередні дні нам дали десятки серйозних сигналів про невідворотність повномасштабної війни, і з кожним наступним сигналом вона наближалась все більше. Що мене вразило і 24 лютого, і у всі інші дні - неймовірна людяність всіх до всіх. Вже не було своїх і чужих - ми стали одним цілим.
Дивлячись це відео, кілька разів виступали сльози від звуків перших тривог, від вставок військових у відео...Тепер добре розумію покійну прабабусю, що пережила Другу світову війну і яка завжди плакала на день перемоги. Дякую за це відео, ці події і спогади з нами назавжди!
Поділився цим відео всім кому міг. Важкий для кожного рік... Цей ранок і ця повітряна тривога...досі в голові. Хоча чув 100-ні тривог після цього, цей звук від якого я прокинувся не сплутаю ні з чим.
Дякую автору за таке відео!!!! 9 рік війни, 1 рік повномасштабної війни рф проти України. 24 лютого зустрів в Ірпені. Потім були з сімєю між Бородянкою і Макаровим. Інформував про переміщення вертольотів та техніки ворога. Входив в місцеву самооборону, що мала допомагати теробороні в Немішаєво та Клавдієво. Було бажання знищувати окупантів і дуже радів від звісток про їх смерті. Слухав Муцураєва. Якась дивна ностальгія. Будинок в Ірпені горів. русня подохла.
Я не спав, після операції під наркозом (проводили 23) не міг заснути. Все чув у "прямому ефірі". 24 з лікарні ще не відпустили, було дуже моторошно, що я окремо від родини. Дякую за відео, Яремо!
Нажаль ми не готувалися до війни як слід, якби готувалися то жертв було би менше. Ми повинні про це не забувати, та зробити висновки! BTW Висадка під Одессою таки була, десант був з гелікоптерів, іх всіх знищили!
Не знаю про що думають українці, але хочу, щоб закарбувалось в памяті назавжди: 24 лютого Україну врятував 100% не презедент і його оточення, їхня основна заслуга, що не встигли злинятт, хоча я впевнений, що вже сиділи на сумках і приватні літаки стояли заправлені в очікуванні
Дякую, важко згадувати, але важливо, щоб осягнути, що ми пройшли і чого досягли. 24.02.2022 я буду згадувати, як день коли стало реальним те, чого боялася все життя.... Війна у моєму житті і житі моєї дитини.... 💔 Але я немає мабуть таких слів, щоб виразити усю вдячність усім хто нас захищає 🙏💙💛
Надзвичайно вдячна за це відео з хронологією, бо зараз уже все змішалось і я пам’ятаю тільки момент того як я прокинулась і дізналась що «почалось» як я тоді сказала. Але усі інші події змішались у якусь трохи купу і я ці дні відновлювала в пам’яті вивчаючи усе заново. Я прям відчуваю, як колись одним із багатьох американських фільмів протнашу війну буде саме такий, з документальними кадрами і погодинною хронологією 21-24 лютого
В той день о 6 ранку мені дзвонив брат з Польщі. Він уже дізнався за початок повномасштабного вторгнення. Я з просонку відповів, що все тихо. Але потім, через годину, почув вибухи. Я не міг повірити, що росія на нас напала. Я думав, що ще сплю і це мені сниться. Але це виявилась реальність...
Велике дякую за це надзвичайно важливе відео! Ви вдало відобразили емоційний та історичний контекст 24 лютого, показавши, як Україна вистояла в той критичний момент. Ваш аналіз дій влади та Володимира Зеленського допомагає краще зрозуміти масштаб подій і наші досягнення за цей час. Це нагадування про те, як далеко ми пройшли, надихає та зміцнює дух. Сподіваюся, що ваш контент допоможе багатьом знову усвідомити важливість нашої єдності та непохитності.
У той день я зібралася та пішла на роботу, щоб взнати чи я там потрібна, чи йти у інше місце волонтерити. Готівку я не знімала ні тоді, ні зараз - пінкод забула з кінцями)
Я зустрів ранок 24-го дзвінком сестри моєї дівчини про початок війни. І вибухами на аеродромі. Вже о пів на 9 я був у військоматі. І майже рік бив пі@#расів. Зараз в госпіталі, своє вже відвоював (тяжкі травми).
Дуже важко дивитись. Постійні флешбеки і зажими в тілі, але такі відео важливі. Час від часу треб нагадати собі, що немає нічого неможливого, а українці - неймовірно сильна нація. Слава Україні!
Не спав чекав нападу. Що почалась війна взнав з поста Б.Берези в ФБ коли листав стрічку новин. Потім ракети, літаки в небі (пройшло можливо хвилин 10-15). Здивувало те, що російські війська спокійно пройшли кордон зі сторони Білорусії і Чонгар. Після цього був якийсь "ступор". Чекав, що вони дійдуть до центра України. Хотів записатися в тероборону не взяли(в той час вже набрали людей). На 3й тиждень війни пройшов ВЛК. В армію йшов як доброволець. Був звільнений від військової служби, мешкав за кордоном і там хотів залишитися. Як військового найбільше деморалізує діяльність влади. Тому звертаюсь до українців "наступного разу голосуйте за патріотів, а не зрадників-популістів"
24 лютого 22 року зранку почав збиратися в тероборону, а 27 був в окопі. Крім стрілецької зброї і набоїв в нас нічого не було. За два дні прості люди з бдижних сіл і дач нам все привезли. Все: теплі речі, взуття, калімати, багато їжі, воду, одіяла, палатки, цигарки, мішки для піску, ліс, лопати, пічки. За три дні в нас була вже лінія оборони, яку орки так і не пройшли. Слава Україні!
Це ви плачете від відео? Це я читаю ваші спогади і не можу стриматися. Дякую, що ділитеся, прекрасні люди 🥹
Так, це я плачу. Знову занурилася в цей жах, безвихідь та безпорадність 🥺 Слава нашим ЗСУ, завдяки їм ми живі ❤️
Добре сраку лижеш презику! Далеко підеш! Ще дЄрьмаку відсмокчи і будеш, мабуть, його радником замість нарцистовича!
А ты не хотел бы выпустить видео, где рассказывается, как нужно действовать гражданским во время войны? Ну, как старые советские каски модифицировать с помощью монет, как делать из велосипедной защиты броню, как оружие и гранаты делать из подручных средств ? Я с этим могу помочь и более того у меня есть дома небольшая студия. Я со звуком умею профессионально работать
Да, раньше Зеленского воспринимал как дилетанта в политике, но сейчас это действительно лидер нации. Именно благодаря его обращению многие поверили в свои силы и сплотились. А спустя пару недель, когда сняли угрозу захвата столицы, поверили в неизбежность нашей Победы.
Интересно, хоть один бы из предыдущих президентов смог сделать подобное? Вряд ли.
ruclips.net/video/mnGSz1moE_0/видео.html
23го лютого ми з коханим пішли на вечерю, бо до того він майже місяць готував вишкіл і ми не проводили час разом. Я не хотіла щоб ми їхали додому. І ми поїхали заправити машину 😀 неймовірно романтично.
Я заснула, а хлопець дізнався від знайомих побратимів про наступ зранку, він не спав до 4 години чекаючи новин. Потім заснув на годину і вже прокинувшись побачив що почалось. Купив продуктів додому, подзвонив близьким, зібрав спорядження і о 7й годині розбудив мене. Відтоді він на війні.
Дякую вам обом
Дякую Герою України за те що боронить нас!
Бажаю вам обом доборотись, зустрітись, полюбити одне одного заново (або просто прийняти зміни, які приносить війна) і жити щасливе життя у звільненій Україні.
😁😁Зеленський обіцяв шашлики Українцям а чомусь всі попали у підвали ,, і радуйся , не психуй ,😲 і ось Яйця
Тримайтесь! Велика подяка вашому хлопцю за захист України. Хай війна скоріше закінчиться і ви будете разом
Зустрів той ранок під чай і звуки вибухів. Зібрався на службу, не знаючи, що побачу дружину та дітей лише через півроку. Пишу і тригерюся. Не варто, рано. Я живий, рідні в порядку. Я щасливчик. Рефлексія - колись потім - після перемоги.
Дякую за відео.
Лягли спати 23 февраля, а прокинулися 24 лютого. Це був звичайний ранок у Запоріжжі. Перше що бачу повідомлення від друга: «спиш? Ти все проспиш. Війна почалася». Вмикаю телевізор. Ловлю ступор, по тілу проходить мандраж. Пишу родичам з росії. Вони, насмішкою відповідають фотографією телевізора зі зверненням путіна. Кажуть що нам треба трохи потерпіти, скоро все закінчиться і вони нас звільнять. Суперечу та намагаюся достукатися. Мене не чують. Ловлю другий ступор. Заварюємо каву. Дивлюся у вікно. Так сонячно і світло. Питаю у чоловіка: «невже це починається?». Дивлюся звернення Президента. Він каже, що не треба панікувати і треба робити все, що від вас залежить. Іду на роботу. Починають утворюватися черги перед магазинами, азс та аптеками. Виявилося, що в робочому чаті сказали дивитися по ситуації і не виходити. Повертаюся до дому. Не можу зрушити з місця. Інформації не багато. Наповнює страх, що Київ не вистоїть, що Президент полишить країну. День пройшов у дзвінках, новинах та зборах. Бачимо Київ та Харків, збираємося на ночівлю до паркінгу ТЦ. Ловиш себе на думці, що не знаєш коли повернешся додому і повинен вмістити життя у рюкзак. Перед виходом чоловік дарує парфуми, які заздалегідь купив на 8ме березня. Бо воно може не настати. Зі смутком залишаю їх вдома, бо важкий рюкзак. Емоційно, це як символ того вчорашнього безтурботного життя. Але говорю собі, що ми обов’язково повернемося і все буде ок. Заходимо за друзями. Темніє. Перший спуск у паркінг. Літні люди з тростинами, діти та хатні тварини, малюки в колясках. Ехо паркінгу усе змішує воєдино. Страх та розгубленість в очах людей. Прислуховуємося до звуків, підіймаємося нагору щоб зловити мережу і дізнатися новини. Це був перший день. Таким я його запам’ятала. У наступні тижні місто стало єдиним організмом воно волонтерило, донатило та укріплялося. Було чітке розуміння, що країна буде боротися. Був сміх від мемів та сльози від новин. Цей рік змінив відношення до життя. Сьогодні таке ж яскраве сонце, таке ж блакитне небо. Зранку дивлюся на залишок парфумів. Посміхаюся із сумом. По дорозі на роботу вже нема тих черг. Україна вистояла. Бо люди в нас неймовірні. Дяка усім, хто наближає нашу перемогу. Вічна пам’ять та скорбота полеглим воїнам. Ви віддали нам найдорожче, що в вас було.
Низький уклін та співчуття родинам. Попереду довгий та важкий шлях. Ми обов’язково пройдемо його разом. Головне завжди пам’ятати ціну перемоги.
Так, тільки почалась війна у 2014 році. Ще з тих пір з росіянами і тим, чого від них чекати, все було ясно. Принаймні тим, хто хоч якось цікавився ситуацією і майбутнім.
Добре, що нарешті дійшло до рускаязичних, скільки біди рашка і родичі з рашки принесли в Україну
@MRS_simulacre, дякую за коментар 👍, проймає до сліз
утро...запорожье...6 утра..звонок друга-война!бужу жену...уже щас бывшую-с 17 марта в польше...кажу ей-таня -война..она-ой хватит наганять жуть..дай поспать..беру собаку и иду гулять...ну а дальше все почти как у вас.мира нам и тепения...должно же все таки быть все добрэ!!!
Стоп. Я тільки зараз зрозумів. 24 лютого це рівно через 6 місяців і рівно за 6 місяців до Дня Незележності. Тобто, це рівно середина між двума Днями Незалежності.
Привіт всім з українського Луганська)
Так, це правда!
Я теж на цьому відосі порахувала
😁😁Зеленський обіцяв шашлики Українцям а чомусь всі попали у підвали ,, і радуйся , не психуй ,😲 і ось Яйця
Ще в 22му гуворили, коли був День Незалежності. Я ще тоді помітив
В Снайдера 24 лютого 2014 року приводиться як дата нападу на Крим.
Я трималась в ці дні коли всі ностальгують і не плакала.
Подивилась це відео і не втрималась. Забуті емоції повернулись.
Які ж ми сильні що вистояли)
Тримаймося далі.
Не можу згадувати 24 лютого 2022 без сліз. Прокинулась від вибухів в 5 ранку і життя розділилося на до і після. Нам пощастило і ми виїхали в безпечне місце, а потім пощастило ще більше повернутися додому. Бажаю всім повернутися додому, а тим, хто його втратив відбудувати новий. Мирного неба нам усім.
@@dorateja9382 можете ехать в рашу. Она вам, вижу, многое дала.
Врятувало те, що наш народ вирішив захищатися
буквально... все чекав коли згадають про покатушки на лижах у Буковелі яневтіка та обіцянки "майскіх шашлічков" от єрмака
Україну врятували небайдужі громадяни!
а иначе и быть не могло - мы не московитские холопы!!!
Не весь народ, а наши военные
Спасло.западное.оружие
много добровольцев вышло на защиту, простые люди в гаражах делали ежи из арматуры для тер обороны. В тер обороне были простые мужики и пацаны. Российский десант лупили военные с пришедшими на помощь добровольцами. И это знают все, так как у всех есть знакомые, друзья, родные, кто встречал российский десант с автоматами в руках. Молчу уже про донаты военным от простых людей и волонтерах.@@АртёмАгро-ж1з
Було дуже важко дивитись. Проте дякую за це відео. Ми маємо пам'ятати, з чого починали та де є зараз.
24 лютого зустріла у Львові,дитина прокинулась рівно 4:40,я відкрила телеграм від купи повідомлень і просто похолола від шоку.Три дні перед широкомасштабною війною приїхали з Гостомеля,бо в чоловіка мала бути ротація на фронт...досі вважаю,що це Бог нас вберіг,ми так вчасно виїхали з 9-ти місячною дитиною...в нашій квартирі в Гостомелі жили кадирівці,зносили туди все награбоване,а в підвалі нашого будинку 2 тижні тримали в заручниках багатьох сусідів (Дуже важко все згадувати,скільки сліз виплакано,скільки друзів втрачено(((.
Вірю,Вистоїмо та переможемо 🙏,все буде Україна 🙏
Дуже тяжко все це згадувати. Мені здається, що мене до кінця життя буде мучити ця дата. 24 лютого назавжди закарбувалося у моїй пам'яті 😔. Дякую всім захисникам України!
У лютому минулого року я, як і більшість, мониторила новини, було дуже неспокійно, як у фільмі жахів коли атмосфера стає все більш напруженою а музика звучить все тривожніше. Я з маленького містечка на Донбасі не далеко від лінії розмежування (Вугледар). Було дуже страшно, так нестерпно, що я відмовлялася вірити у реальність. І коли за кілька днів до початку пуйло запевнив на весь світ що вторгатися не має цілі і це просто навчання я... повірила. Бо дуже хотіла вірити. Що все буде добре. І 23 лютого я спокійно лягла спати. І навіть на ранок спокійно прокинулася о звичній сьомій годині від будильнику щоб повести дитину у садок. Але виявилося, що у наш садок син не піде більше ніколи. Пам'ятаю як оговтавшись від першого шоку зазбиралася у магазин за їжею (мабуть спрацювала пам'ять роду), яку я пізніше і віддала людям що тікали з Волновахи та Маріуполю. Перший вибух в моєму місті пролунав об 11 дня, влучили біля лікарні, тоді загинуло 4 мирні мешканці, світла їм пам'ять. Пам'ятаю як у той день благала сестру виїхати з Маріуполя до нас, адже у нас безпечніше, їхати 100 км. Але того дня вона не наважилася, а наступного вже просто не було можливості. А потім ми самі виїдемо з міста, яке тепер знищено. Виїжджаючи, я прощалася з ним назавжди, бо розуміла, таким, яке воно є, я його більше не побачу. І з того моменту вже моїй сім'ї небайдужі люди надавали кров і їжу, за що я їм дуже вдячна. Мого дому більше нема. Нема й дому моїх батьків. Але мої рідні живі 🙏
Слава нашим ЗСУ ❤️🇺🇦
Перше, що я сказала після слів "Війна" --- ми переможемо.
Я ні разу за рік не зневірилась у цьому. Ні разу.
Як це можна було бути впевненим в цьому? Дивно просто. В мене були дуже песимістичні очікування. Я тоді думав, що Київ захоплять. Бо це ж, як мені тоді здавалося, друга армія світу. Та і Київ в результаті був у напівоточенні. Я думав, що захоплення Києва - це питання часу.
Вірити у ЗСУ я почав лише після того, як ми цих тварюк погнали звідти.
@@EnjoyWorld7777і я ні разу не засумнівалася, ні разечку. Зараз обертаючись назад, розумію що це був якийсь паморок. Ситуація висіла на волосині. Якось так. До речі, не сумніваюсь і зараз.
Я так само була впевнена, мої перші слова на цю звістку були: ми надеремо їм дупу! Тільки зараз я згадуючи, розумію, що я не розуміла, як це буде важко і скільки це нам коштуватиме.. але я завжди знала і вірила!
Мій спогад. 4:30 дзвінок дочки з Лісового масиву в Києві - у нас бомблять! Вискочила на балкон (мікрорайон Куренівка) - спалахи від вибухів зі сторони Вишгорода, потім ще десь(( син в відрядженні в Харкові(( дзвінок сину - терміново виїжджай! Прийнято просто ідіотське рішення їхати на дачу під Київ в Макарівський район, село Почепин(. На дачі зібрали 11 рідних та друзів і попали в пастку. Вже 27 лютого рашисти підійшли до Макарова. Ні світла, ні зв‘язку. З 27 лютого постійні обстріли, бомбардування, бої. Наше село на лінії вогню. Будинки вибухають і горять((( чоловіка поранено(( рашисти знущаються над жителями сел під Макаровим: Андріівка, Липівка, Гавронщина. Наливайківка і наш Почепин - постійно обстрілюють градами і з літаків( неможливо усвідомити, що ти виживеш. Відчуття просто жаху і абсурду. Тих, хто намагається виїхати - обстрілюють. Чоловік з пораненням в живіт добу без медичної допомоги. 5 березня під обстрілами ми виїзджаємо. Лісовими дорогами, навмання. Нам пощастило. Ми вибралися з того пекла.
Я с Херсона, мы с девушкой никогда не забудем как они зашли и что было, 7 месяцев были в оккупации. Слава Украине 🇺🇦
Как насчет взять в руки оружие ане сидеть и со страхом из окна смотреть на оккупантов?
@@TheZenitarты бы вышел?
@@TheZenitarти з окопу пишеш?
@@TheZenitarКак насчёт только того, что ты разваливаешь нашу страну, действуя лишь на руку врага!?
@@analis_s так, безяйцевий дебіле, я пишу з окопа. Я один з тих завдяки яким в піхві твоєї мамки немає бурятської сперми
25 лютого я виїзжав з Києва на захід. Найбільше мене вразило те, що я побачив в селах за Бояркою. Місцеві жителі носили покришки, мішки з піском і будували з всього цього барикади, При чому в цьому приймали участь всі - від дітей до пенсіонерів.
@@dorateja9382 Жаль конечно, но в жизни не повезло вам. Такое бывает. Проклятые депутаты и олигархи ободрали вас до нитки, и закрыли в тюрьме. Жаль конечно, но ничего не поделаешь. Теперь только и остается, что коменты в ютубе писать. Надеюсь, хотя бы в этом вы добьетесь успеха. Желаю вам удачи!
@@dorateja9382 я ж говорю, козлы. Жаль, что вы потеряли столько не заработанных денег. Я вот тоже сижу уже год, коменты в ютубе пишу. Надеюсь, что это поможет мне улучшить свое финансовое положение. Пока не помогло, но я не теряю надежду.
Це дуже важливе відео, переслала його усім, кому могла. Слава Україні !❤
24 лютого - це буря емоцій! За місяць до цього в мене народилася дитина і я страждала від післяпологової депрессії, тому від новин накрило мене конкретно. Але я дуже добре пам'ятаю, що в мене також з'явилося відчуття полегшення, що нарешті весь світ побачив справжнє обличчя рф і вони вже нікого не надурять, як в 2014
Я з Запоріжжя, 24 лютого зустрів не лягавши спати. У п'ятій ранку прочитав перші новини про вибухи, над містом було чути як літає авіація. Коли кажуть, що хто тоді не боявся він чи бреше чи він дурний. Скажу чесно мені тоді не було страшно, і не тому що я дуже хоробрий або несповна розуму. Наше місто тоді майже не обстрілювали, навіть перша сирена прозвучала тільки близько опівдня, тому тоді я ще не зміг на собі це все відчути. А не боявся я тому, що тоді мене навряд чи можна було назвати людиною, скоріш зомбі чи роботом. Я просто існував в моменті читаючи новини кожні п'ять хвилин, мабуть не до кінця спроможний повірити, що це все реальність і не маючи ніякого уявлення, що буде далі. Тільки через деякий час я зміг зрозуміти наскільки жахливим був цей день, взагалі ці перші тижні. Пройшов рік і можна сказати, шо було все: і вибухи, і зруйновані будинки, і вбиті люди, і знайомі які загинули на фронті але, що мені тепер точно відомо це те, що ми обов'язково переможемо, що звільнимо всі наші території та всіх наших людей. А це північне недорозуміння відправиться на смітник історії. Слава Україні!
Мурашки по шкірі від цього відео.
Пам'ятаю, як ми всі плакали тоді. І неможливо було уявити, що ми такі сильні.
муравьи
@@ИванКорнилов-у7юу кацапів
Не тільки перший день, а певно весь перший тиждень як в тумані, на якомусь автоматі ходив як зомбі, постійно гортаючи стрічку новин😢
24.02 день народження моєї старшої дитини. З вечора був наготовлений торт, кульки і подарунок. А ще неймовірна бентега, оскільки прочитав в новинах що російські дипломати покинули Україну. Прокинулись з дружиною в 7ій побачили новини, бентега підтвердилась. Але наразі вирішили дітям не казати, розбудили дітей і привітали старшу. От і стоїмо ми з дружиною, діти з посмішками задувають на торті свічки, а ми в шокови. Сюр ше той.... Після того звісно сказали дітям. А завтра моя дитина мріє про просту річ, не провести цілий свій день народження в бомбосховищі.
Дякую, Яремо за таке важливе і направду морально важке відео. Пишаюсь, наскільки потужно ми змогли вистояти і продовжуємо боротися за землі і найголовніше за людей🙏
Дякую Вам за конструктивне відео! Я декілька разів переглядав стрічки новин за 24 лютого, але Ваше відео додало нових деталей. Слава Україні!
24 лютого мій ще тоді живий, молодший брат поїхав зранку на військомат у Львові, щоб записатися в лави ЗСУ, відео класне, важко дивитись згадувати той період, дякую за Вашу роботу, Слава Україні!
Мені здається, 24 лютого - це той день, який я ніколи не забуду😢
Трясця, я ще й зараз офігіваю від того, що у нас до 24 лютого були дипломатичні зв‘язки з Російською Федерацією. Припустимо, офіційно росія не брала на себе відповідальність за так звані днр, лнр, але вони анексували в нас Крим збройним шляхом, альо
Дуже боляче від усіх цих спогадів. Єдине бажання, щоб Україна перемогла і наші люди жили 💔
Дуже тяжко згадувати, як було рік тому 😢стільки людей були ще живі … був дім, була велика родина … Навіть сліз плакати не вистачило, нема їх вже - все виплакали
До третьої ночі спала, поки хлопець пішов купляти йогурт в магазин. Потім організм не витримав такого напруження, і заснув, а вже через годину хлопець розбудив. Пройшов рік, я з йогуртом чекаю, поки хлопець повернеться)
Вистояли тоді - вистоїмо і зараз. В боротьбі народ перетворюється в націю 💪🇺🇦❤️
Пам‘ятаю 4 годину ранку минулого року…. Мене тоді розбудила моя мама та сказала: «Синку, вставай… СТРІЛЯЮТЬ». Перші секунд 5 я не мав змоги усвідомити, що взагалі відбувається. Але потім я одразу почув вибухи. Ми одразу побігли до ванної кімнати. Там почали всіх обдзвонювати, шукати інформацію. А вже потім я побачив сторіс в Інстаграммі Президента, де він повідомив про початок повномасштабної війни. Це ніби було вчора, а вже минув рік…
зараз стільки виходить відео про рік війни, про 24 лютого, і кожен вмикаю і дивлюсь. це наче форма садомазохії якась, боляче дивитись на весь цей жах, але далі дивлюсь.
У перші дні наступу весь світ залишив нас один на один з ворогом. Чекали, чи вистоїмо, чи варто допомогати.
Вистояли!
Слава нації! ❤️🖤
Нас попереджали і допомагав, але блазень нас готував до шашликів
Русачок на зарплаті?
смерть ворогам
Навіщо допомагати тим хто сам нічого не робить? Як Україна готувалася до війни?
@@ЕдуардПокоєвець-с2е дійсно. Русаків почали палити на окружній вже на під'їзді до Харкова, і то добровольці, не окопів, не позицій, не укриттів - ніхуя не було готово. Ото 24 лютого тільки почали копати на швидкоруч
Дуже хвилювалась, що у нас президент «нужно просто перестать стрелять»
Перший тиждень вірила, що це швидко скінчиться, ну не може бути такого у 21му сторіччі, але…
Дякую за ваше відео❤
Дякую ❤ дуже важкі спогади 😢
Так само прокидалася з надією, що це все страшний сон
Цей рік приніс Україні стільки горя і сліз, що важко усвідомити..
Вірю, що ми переможемо! Дай Боже нам перемогти!
Останнім часом згадую як було рік тому. Десь на третій день війни я їхав на роботу. Бо люди хочуть хліб, тому я поїхав його робити :) Сидів біля будинку з дружиною і подумки з нею прощався. Думав що не повернусь.
Недавно був в своєму місці в епіцентрі. Останній раз я був там рік тому. Зкуплчлмсь там з людьми які в нас жили. І усвідомив як все змінилось.Нема тих черг, нема тої паніки яка витає в повітрі.
Дивно. Одночасно страшно це згадувати. Але приємно згадувати як було тоді, і як зараз. Усвідомлювати що ми вистояли
Дякую вам. Дякую вам за те, що попри все поїхали пекти хліб. Щасливого і довгого життя вам і вашій родині
Подивилась відео і не розумію чи плачу від того горя і болю, що завдали росіяни, чи від щастя і гордості за те, що я українка і наша країна вистояла.
Дякую, пане Яремо!
Сьогодні поверталась з роботи і наче повернулась в минуле... день один в один як торік .... аж мурашки пішли по шкірі, тому що уже знаєш, що буде завтра....
Дуже дякую за Ваше відео! Ми ніколи не забудемо те, що пережили 24 лютого і переживаємо вже третій рік!!! Спочатку було дуже страшно, але сумнівів в нашій Перемозі ніколи не було!!! Велика подяка нашим мужнім захисникам за їх мужність, стійкість і героїзм!!! Слава ЗСУ!!! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Важливе відео. Це день обов'язково треба зафіксувати у всіх подробицях. Для історії. Але дивитися його важко. Бо повертаються відчуття того дня. Того лютого. Лютого, який для мене психологічно закінчився десь у вересні. А потім знов почався масованими обстрілами інфраструктури Києва та області.
Цей день 24.02.22 забути неможливо. Для мене він почався з голосу доньки: "Просинайся. Війна почалася". Потім відслідковувала новини, зв'язувалася з друзіми та рідними. Вистояли з чоловіком нескінченну чергу до зоомагазину по корми для пса і котів. Страху не було. Було якесь внутрішнє оніміння. І одна думка: "як добре що мої батьки та батьки чоловіка не дожили до цього"(вони всі були ветеранами Другої світової) Ще було відчуття якоїсь паралельної реальності. Хоча здригалась від кожного вибуху. Але твердо вирішила, з Києва не поїду. Це моє рідне місто, нікому не віддам. Була якась ірраціональна, залізобетонна впевненість, що Київ не здадуть. Інші відчуття повернулися потім, у наступні дні.
Ми переможемо і обов'язково побачимо, як розвалюється болотна держава. Слава Україні! Слава Силам Оборони!
В мене видався дуже важкий 21 рік - переїзд, суди за дитину, повний аут. І ось 23 лютого ми поїхали у відпустку і я думала «все буде добре», з мамою каменю купили хату відновлювати… телефон вимкнула і першу ніч з початку 21 року спала… а потім прокинулася 😂 а потім був шок і сльози, і намагання зрозуміти куди бігти, потім підтримка шокованих іноземних колег (!!!!) про «перемога - це робота, ми будемо спокійно і невтомно її робити, і моя робота - це спосіб перекачування грошей на армію»
Я чекала саме на цей випуск. Дуже вдячна Вам! 🇺🇦❤️
Сьогодні важко думати про щось інше, ніж як про початок війни. Теж пам'ятаю те відчуття, коли прийшло розуміння, що ми будемо боротися.
Подвиги наших героїв в перші дні війни врятували нашу країну.
24 прокинувся від вибухів, я жив не так далеко від аеродрому в Кульбакіно (Миколаїв) який бомбили вночі. Спочатку не зрозумів нічого, а потім в момент прийшо усвідомлення всього, що відбувається, і сон як рукою зняло. До ранку зачекав в квартирі, далі поїхав до батьків, думав з ними виїхати в сторону Львова кудись, але вони відмовилися, бо батько якраз короною перехворів незадовго до цього і ще не до кінця одужав. В наступні ж дні виїхати вже було майже неможливо - величезні затори, відсутність пального на АЗС, потім почали мости розводити кожного дня, бо боялися прориву. Далі почалися незабутні ночі в підвалах та укриттях, обстріли, страх, проблеми зі зв'язком, маніакальне перечитування всіх новин які тільки можна було знайти в мережі. Нічні етери поплави були замість заспокійливого, давали надію, що вистоїмо.
Стоїмо міцно! 💪
Дякую вам за відео 🫶Слава Україні! 💙💛
Дякую за відео! Дуже складно дивитись та згадувати про початок повномасштабного вторгнення
Велика дяка нашим захисникам та захасницям 🇺🇦 Президенту та всім нам
Все буде Україна 💛💙
Перші 2 місяці мене нудило, коли я згадувала цей день. Потім наче попустило, але зараз знову це відчуття💔
💙💛 СЛАВА ЗБРОЙНИМ СИЛАМ УКРАЇНИ !!! 💙💛
Я по сей день не перестою гордится нашими воинами, они с первых дней творили не возможное, я горжусь нашей армией, горжусь, горжусь и еще раз горжусь! Я не могу представить в каком шоке были рашисты встретившись с ними, они ожидали встретить страх и панику а встретили свою смерть! Это достойно большого почтения! Ценою свой жизни вы отстояли Украину и заявили на весь мир о народе который скала и огонь !!! Честь всем кто погиб и всем тем кто стоит в само пожертвовании ради воли своего народа! Мы Украинцы благодаря вам, мы те кто мы есть, благодаря всем тем кто отдал жизнь за нашу идентичность! И да, я пишу на русском, говорю на русском и думаю на русском, но я Украинец и мое сердца болит за Украину. К сожалению я родился и вырос в русско говорящей семье и русско говорящем Донецке, но не когда я себя не позиционировал с русскими и россией.
Останні дні повертаю себе в той день, гортаю архів сторіс, чати з близькими. Ми не могли уявити, що вже за тиждень будемо боротися за виживання в місті Марії. Дякую вам за таке виважене відео про той день, коли ми всі прокинулися в новій реальності
ЗСУ, стійте міцно, ВИ все, що в нас є...життя не вистачить їм віддячити
Важко повертатись в той день спогади, але як сказав пан Ярема- ми це не забудемо ніколи… дякую за контент! Скинула всім знайомим
Ніколи не забуду перші дні вторгнення.Дуже влучно підмічений наш стан в ці дні!🙌🙌🙌
Безмежна вдячність! Такі канали - гордість нашої країни ❤️🇺🇦
Цей рік був надважкий. Скільки і скількох втрачено. Скільки ще треба вистояти нам треба. Вистоїмо. Переможемо! Слава Україні!
Важко дивитися і згадувати ці дні. Під вас перегляду постійно мурашки по тілу бігали. Ми сильні, перемога буде за нами!!!!
важко спокійно дивитися це відео, тригерить і мурашки по шкірі від тих відчуттів ...Боже,збережи нас.Слава Україні !❤
Мусимо стояти міцно, усі! Дякую за вашу роботу!
Виступ Володимира Зеленського на Мюнхенській конференції та відповіді на питання журналістів після того тоді справді приємно вразили.
Нічого дивного, він же актор вміє гарно співати, тільки коли задали питання про Баканова , відповідь нема!
блін, це дивно казати, але я тупо пішла в душ і помилася, коли дізналась про все, що почалось. я подумала, що в мене може тепер довго не бути шансу це зробити. а тоді взяла тривожний рюкзак і побігла на роботу...
А я набрала ванну. Думала це я одна така )
Дякую.
Мабуть іноді потрібно зупиняють на хвильку, щоб побачити який шлях ми вже подолали.
Але - треба ще й далі продовжувати робити все для перемоги. Кожну добу.
Ї 🇺🇦
Зараз аж не віриться, що все це відбувалось насправді. Досі важко осягнути.
Я Саня. Молодой парень из села Веселое (таймкод 12:40 его упоминают). В 4:50 слышал взрывы и дрожь под ногами, видел зарево. В 5:15 выключили электричество, казалось, навсегда. На глазах сыпались надежды, планы.
Я не паниковал, не переживал, я спокойно начал собирать самое самое необходимое, но потом понял, что уже бессмысленно и себя поймал на мысли: " в селе идёт бой, взрывы и ещё что-то - какого хера я собираю вещи, находясь на втором этаже дома? Что я творю?"
Печаль, а потом и злость на образовательные учреждения, которые даже не упоминали как вести себя в подобной ситуации, ведь могло бы по ошибке или нарочно прилететь в мой дом и я бы умер.
И так мы пробыли в оккупации месяца 3. Раньше не выпускали. Нам запрещали ходить дальше своей улицы - максимум до колодца и назад. Большой удачей было как раз набрать нормальной воды в колодце, потому что нельзя было выходить раньше 7 утра из дома, а нарушать никто не рисковал ибо непонятно, что в голове у этих чмобиков.
Кстати, уже в этот момент гребли из ЛДНР всех подряд. Не раз встречал студентов оттуда.
24 февраля с 5:15 в моем селе начался этап жизни без электричества, хороших продуктов, воды, газа, связи и так далее. В последние дни зимы дома было максимум +4 С°.
Да, не спорю, нас ВСРФ освободили. Под "нацисткой неонацистов бандеровской властью" у моих родителей был классный дом, а у меня были планы на эту жизнь, которые освободители разрушили.
(Выше я стебнул пропаганду русни, когда описывал власть в Украине, не кидайте тапки)
Я написал только про себя. Смело умножьте это на миллионы и к сожалению, считайте и погибших
Я про вторгнення дізнався десь через 12 годин після того як проснувся. Типу я вчився в Тернополі, 24 мав писати екзамен на парах, першою була фізра я встав. Думав йти чи не йти. Керівничка сказала що поки на парі не йдіть. Я не зрозумів чому та далі ліг спати. В кімнаті вірвалася відповідальна за гуртожиток. Сказала їхати додому бо війна. Ну ми спокійно почали збиратися. Потім задзвонила мама в паніці, я їі заспокоїв і сказав що збираюся. Єдине що я читав в новинах 23 це що вони ввели війська у бананові республіки. Я дійшовши пішки,під музику в навушниках, очікуючи електрички та читаючи Відьмака, після поїзда мене забрав дідо. Навіть бачучи колону машин машин (цивільних) я не надавав великого значення. І лише будучи вдома десь о 20 годині я почав читати новини і все зрозумів)
Проснулась 24.02 о 5.45 від звуку наче як щось летить чи то самольот чи шо. А потім 2 вибухи. Задрижали вікна і стіни. Потім ще 1 чи 2. Почала гуглити що то могло бемкнути так гучно. Потім о 7ій побачила звернення. Потім вдень пішла до подружки на чай, прихопивши на всяк випадок тривожний рюкзак. Думала, що повернусь ввечері. Додому я в той день вже не повернулась. Була місяць під Києвом у знайомих, працювала поки було світло і віфі. Часом сиділи у підвалі. Вперше заревіла посерйозному вголос, коли почула, що кілька моїх колег пішли добровольцями в зсу чи тро. Це нагадало 2014й.
До нас приїхав один знайомий чех з гуманітаркою, ми його дуже просили. Він доїхав один, хоча їхав на кордон з ще 3ма друзями (просто на кордоні вони струхнули і розвернулись), ледь не заблукав і не втратив до ворожої застави, підвіз якось нашого хлопчину солдата. Кожен ранок починався зі звуків перестрілки десь в лісі і якогось ще гуркоту. Однієї ночі прокинулись в 4 ранку, гучно що капець - думали, що вже у нас також почалося, але через 10 хвилин розійшлись назад по кроватям: все навкруги палало від недавніх вибухів, але вцілому стало швидко тихо, тому можна спати далі.
Далі в кінці березня зайшли вже наші 🇺🇦 у село, і ми змогли виїхати на західну, де вперше в житті почула нарешті ті сирени. 🤷 Виїжджаючи, проїхали через наше село і мимо сусіднього, і я побачила як майже кожна 2-3 хатина були або спалені або з дірками. Я не вірила, що ми змогли при такому вціліти, працювати вдень і порпатись на городі ввечері - це ж королівські умови, навіть для мирного часу.
Повернулась до Києва вже влітку. Я була така щаслива. Я так плакала, ходивши по сусіднім вуличкам і помічаючи деінде вибиті шибки.
Моє 24 лютого почалося приблизно як "ну от, не висплюсь". Не було шоку, бо за попередні дні нам дали десятки серйозних сигналів про невідворотність повномасштабної війни, і з кожним наступним сигналом вона наближалась все більше. Що мене вразило і 24 лютого, і у всі інші дні - неймовірна людяність всіх до всіх. Вже не було своїх і чужих - ми стали одним цілим.
Дивлячись це відео, кілька разів виступали сльози від звуків перших тривог, від вставок військових у відео...Тепер добре розумію покійну прабабусю, що пережила Другу світову війну і яка завжди плакала на день перемоги.
Дякую за це відео, ці події і спогади з нами назавжди!
Я не плачу, просто війна в очі попала…24.02 прокинулась від повідомлення сім’ї «суми бомблять» а пізніше «наші їм насипають добряче»💔
Застала ранок 24го в потязі у Львів.
Всю ніч обновляла стрічку, а як вийшло «відеозвернення» то як оглушило по голові, просто катались сльози
Поділився цим відео всім кому міг.
Важкий для кожного рік...
Цей ранок і ця повітряна тривога...досі в голові. Хоча чув 100-ні тривог після цього, цей звук від якого я прокинувся не сплутаю ні з чим.
Дякую, Ярку.
Рік минув, а постарішали ми на 10... Може ще й помудрішали, але це не точно
Дякую автору за таке відео!!!! 9 рік війни, 1 рік повномасштабної війни рф проти України. 24 лютого зустрів в Ірпені. Потім були з сімєю між Бородянкою і Макаровим. Інформував про переміщення вертольотів та техніки ворога. Входив в місцеву самооборону, що мала допомагати теробороні в Немішаєво та Клавдієво. Було бажання знищувати окупантів і дуже радів від звісток про їх смерті. Слухав Муцураєва. Якась дивна ностальгія. Будинок в Ірпені горів. русня подохла.
Дякую Вам за дивовижну відвагу. Не знаю, чи я б змогла. Дякую.
@@sunnyhelen2712 та яка відвага. Я ж цивільний) Всі змогли б, якщо в скрутному становищі опиняються. Ми ж українці!
😁😁Зеленський обіцяв шашлики Українцям а чомусь всі попали у підвали ,, і радуйся , не психуй ,😲 і ось Яйця
@@wiktorpoliszczuk1372 бери зброю та йди захищати свою країну. Не заробиа ти ще на шашлик
@@АндрійФорноляк ПОРОШЕНКО замінував ЧОНГАР , а Ви його розмінували ,пане Зеленський ,, чому Ти сука послабил обороноздатність ???
Я не спав, після операції під наркозом (проводили 23) не міг заснути. Все чув у "прямому ефірі". 24 з лікарні ще не відпустили, було дуже моторошно, що я окремо від родини. Дякую за відео, Яремо!
Thank you very much for this video. It’s our memory. Glory to Ukraine! Glory to heroes!
У великі часи живемо...ця фраза допомагає не зійти з розуму від розпачу і болі
Господи на 4 хвилині Зеленський виступає, лише рік пройшов, але коли дивишся його зараз, наче 20 років пройшло!
дякую за відео!
дивлюсь кожен випуск, дуже радий що знайшов вас на просторі ютюбу
Нажаль ми не готувалися до війни як слід, якби готувалися то жертв було би менше. Ми повинні про це не забувати, та зробити висновки! BTW Висадка під Одессою таки була, десант був з гелікоптерів, іх всіх знищили!
В Гадячі вони розмінулися і поїхали не туди тоді, на них поїхали полювати на орків, це спасло від захвату Полтави!
Українці за цей рік довели всьому світу шо незалежність це не просто гарне слово.
Не знаю про що думають українці, але хочу, щоб закарбувалось в памяті назавжди: 24 лютого Україну врятував 100% не презедент і його оточення, їхня основна заслуга, що не встигли злинятт, хоча я впевнений, що вже сиділи на сумках і приватні літаки стояли заправлені в очікуванні
Дякую за відеоспогад. Ми повинні це все пам'ятати, для того щоб продовжувати боротись з новою силою
Дякую, важко згадувати, але важливо, щоб осягнути, що ми пройшли і чого досягли. 24.02.2022 я буду згадувати, як день коли стало реальним те, чого боялася все життя.... Війна у моєму житті і житі моєї дитини.... 💔 Але я немає мабуть таких слів, щоб виразити усю вдячність усім хто нас захищає 🙏💙💛
Непереможний, незламний, героїчний український народ 💙💛 Слава Україні! Героям слава!
Надзвичайно вдячна за це відео з хронологією, бо зараз уже все змішалось і я пам’ятаю тільки момент того як я прокинулась і дізналась що «почалось» як я тоді сказала. Але усі інші події змішались у якусь трохи купу і я ці дні відновлювала в пам’яті вивчаючи усе заново.
Я прям відчуваю, як колись одним із багатьох американських фільмів протнашу війну буде саме такий, з документальними кадрами і погодинною хронологією 21-24 лютого
Пане Яремо, дякую за вашу роботу!)
мабуть ніколи не забуду той ранок, той день, той вечір... ті переживання, думки та надії... вже начебто і рік минув, а все було немовби вчора
В той день о 6 ранку мені дзвонив брат з Польщі. Він уже дізнався за початок повномасштабного вторгнення. Я з просонку відповів, що все тихо. Але потім, через годину, почув вибухи. Я не міг повірити, що росія на нас напала. Я думав, що ще сплю і це мені сниться. Але це виявилась реальність...
Важке відео, але ви дуже гарно зробили. Як завжди . Дякую. Харків'янка ❤
Велике дякую за це надзвичайно важливе відео! Ви вдало відобразили емоційний та історичний контекст 24 лютого, показавши, як Україна вистояла в той критичний момент. Ваш аналіз дій влади та Володимира Зеленського допомагає краще зрозуміти масштаб подій і наші досягнення за цей час. Це нагадування про те, як далеко ми пройшли, надихає та зміцнює дух. Сподіваюся, що ваш контент допоможе багатьом знову усвідомити важливість нашої єдності та непохитності.
Я за Вами скучила❤ Дякую за Вашу роботу🙏
У той день я зібралася та пішла на роботу, щоб взнати чи я там потрібна, чи йти у інше місце волонтерити. Готівку я не знімала ні тоді, ні зараз - пінкод забула з кінцями)
Я зустрів ранок 24-го дзвінком сестри моєї дівчини про початок війни. І вибухами на аеродромі. Вже о пів на 9 я був у військоматі. І майже рік бив пі@#расів. Зараз в госпіталі, своє вже відвоював (тяжкі травми).
Я пам'ятаю цей день майже погодинно, вперше ночував у сховищі, підтримка одних родичів і неадекват інших.
Дуже важко дивитись. Постійні флешбеки і зажими в тілі, але такі відео важливі. Час від часу треб нагадати собі, що немає нічого неможливого, а українці - неймовірно сильна нація. Слава Україні!
Так, щоб памʼятати і перемогти
Не спав чекав нападу. Що почалась війна взнав з поста Б.Берези в ФБ коли листав стрічку новин. Потім ракети, літаки в небі (пройшло можливо хвилин 10-15). Здивувало те, що російські війська спокійно пройшли кордон зі сторони Білорусії і Чонгар. Після цього був якийсь "ступор". Чекав, що вони дійдуть до центра України. Хотів записатися в тероборону не взяли(в той час вже набрали людей). На 3й тиждень війни пройшов ВЛК. В армію йшов як доброволець. Був звільнений від військової служби, мешкав за кордоном і там хотів залишитися. Як військового найбільше деморалізує діяльність влади. Тому звертаюсь до українців "наступного разу голосуйте за патріотів, а не зрадників-популістів"
Дякую. Урок, який ми вивчили і запам'ятаємо. Чудовий виклад, переконливий ведучий. Клас.
24 лютого 22 року зранку почав збиратися в тероборону, а 27 був в окопі. Крім стрілецької зброї і набоїв в нас нічого не було. За два дні прості люди з бдижних сіл і дач нам все привезли. Все: теплі речі, взуття, калімати, багато їжі, воду, одіяла, палатки, цигарки, мішки для піску, ліс, лопати, пічки. За три дні в нас була вже лінія оборони, яку орки так і не пройшли. Слава Україні!
Я не плачу, це ти плачеш.
Неймовірне відео, дякую
Ми з братом пішли добровольцями, одразу. Деколи здається, якщо б усі так вчинили, ситуація би була іншою. Україна переможе!