Яка чудова гостя! Все вірно! Я виросла одна в родині, а чоловік з багатодітної родини. То для нього МИ це і мама і всі брати сестри, тоді у мене це ЛИШЕ двоє.
Дякую за цікавий випуск, мені 40 років, а я до сих пір не сепарувалась від мами. Тай іноді сама роблю помилки у відношеннях зі своїм сином. Тому треба передивитися цей випуск ще багато разів, щоб не вчиняти помилок у відносинах з сином.
Дуууже корисна, якісна і актуальна розмова! Щиро вдячна вам обом за цей матеріал! Бо я свою сепарацію ще не завершила, вигризаю поетапно і часом шкодую, що не пішла в 18 чи потім в 28 років на розрив взаємин, бо дала баиькам вкрасти купу своїх можливостей і завеликий шмат свого життя 😢. І коли право на власне життя вибудовуєш наче по цеглинці, навіть збагачувати своє світосприйняття лексикою, поняттями, ракурсами, яких ніколи не мав - вкрай цінно. Ще раз- дякую!
Дуже здивована, ба навіть обурена, чому у такого цінного подкасту так мало переглядів. захоплена такою комунікацією між мамою та донькою, оскільки у мене таких відносин з мамою не було, нема і навряд буде, заздрість війшла в час 😂 (про заздрість подивилась)) Вже 1.5 роки у психотерапії. Самозцілення та самопізнання - одні з найважливіших моїх цінностей і ваш подкаст мені у цьому допомагає. Дякую вам і щиро бажаю поповнення підписників
Я із дітьми зараз змушена жити із мамою; за ці два роки я прослухала/прочитала все що можна, щоб хоч якось підтримувати свій психічний стан; але це так важко!!! Дякую за цю розмову
обожнюю ваш подкаст із мамою, відкладаю вже другий день на потім, щоб жодна справа не заважала, сісти, слухати і насолоджуватисьь розмовою двох розумних жінок
Прекрасна розмова! Тема для нашого традиційного суспільства особливо актуальна. Бо багато хто з 'дорослих' дітей почали нарешті усвідомлювати потребу у сепарації, а їх 'дорослі' батьки виявились не готовими
Зазвичай я слухаю подкасти, коли щось роблю, щоб було як фон, але в випадку цього я прям сів і вслухався від перших хвилин і до кінця! Дуже корисна інформація, дуже життєві приклади, багато для себе чого взяв. Дякую вам за те що ви робите!👍
Вітаю! Дякую за цей епізод. Піду зараз слухати інші епізоди. Бо дуже актуальна тема. Важлива думка, яку я почула від пані Юлії - це проговорювання очікувань щодо старості. Бо я знаю очікування батьків, але не хочу приймати їх, бо це дуже важко особисто для мене. І ми ніколи це не проговорювали. Плюс я маю власну дитину. Тож багато речей я переосмислюю зараз. Хочу, щоб в нас була здорова комунікація 🙌 Тож дякую за епізод ❤
Дякую за випуск ❤ Отримую зараз другу освіту, в моїй унівесітецькій групі люди 55 років (3 дітей), 68 (1 дитина) та 72 роки (3 дітей). Моїй мамі 70 і вона з 50 говорить "та нащо ото читати, тільки очі портити" Тримати контакт дуже складно, кожен дзвінок це питання про що у нас нового та безкінечні плітки до яких мені дуже по барабану 😢 Вже б і сказала: "Мама, баста", але вони в прифронтовій зоні, виїжджати не хочуть, а мене сіпає від того, що кожна розмова може бути останньою 😢 Так і виходить, що з універсітетськими друзями її віку цікавіше, а її я "кинула"
Я думала, що прогресивна мама, існую і не заважаю сину, але на прикладі "за допомогою правнука сідати у 97 років на літак до конференції" - то мені ще є куди рухатись. Дякую ❤
Дякую за розмову. Дійсно багато дорослих жінок вважають,що діти-це сенс життя . Треба в них вкладатися,а потім вони повинні відробляти,бо "я на тебе життя поклала". Можливо це відсутніть бажання озернутися навкруги та побачити щось більше,а можливо "ми так завжди жили". Чудовий подкаст. Теми актуальні, завжди слухаю вас з задоволенням та рекомендую друзям.Вдачі вам!
Дівчата, дякую за етер! Точно треба всім дивитися: і дітям, і батькам (чи тим, хто планує ними бути). ось би ще набратися хоробрості і якось увімкнути це відео своїй мамі)))
Дякую за цікаву розмову) Я б хотіла послухати ще про це "опустіле гніздо". Я маю справу одразу з двома батьками, які давно розведені і часом не вміють терпіти свою тривогу і не ділитися нею. Залюбки послухала б таку розмову)
Дякую, дуже важлива тема. Поділилася з рідними і друзями. Довелось пожити і з своїми батьками і з батьками чоловіка. Пресинг відчувався з обох боків. Живемо вже давно окремо від батьків, а сварки частіше виникають саме через батьків. Сама мама трьох хлопців, і тому не хочу бути завадою і перешкодою дітям. Ще раз дякую. G P.s. коли постало питання про створення родинної групи для спілкування у соціальній групі ( війна внесла свої корективи у спілкування), шляхом голосування вирішили не включати бабусю в групу, і чоловік на щастя це прийняв, бо врешті - ми родина.
Дякую. Як завжди корисно та життєво. Згодна, що сепарація - це про повагу. Повага за умовчанням розкладає все по поличках і не треба болісних розривів. Моя мама із окупації переїхала до нас. Пів року вичитувала мені за те, що я стукаю в кімнату до 16-річного сина і прошу дозволу ввійти, мовляв, це не сім'я, так тільки чужі люди роблять! Так само звинувачує мене у байдужості,відсутності материнської любові через те, що син сам обирає професію, одяг, дозвілля, що я не перевіряю його речі, щоб викрити в палінні цигарок. Це при тому, що син у мене справді класний і жодних підозр просто не може викликати. Мама не сепарована зовсім від нас із братом. Її щоденні молитви були, як вона говорила, про те, щоб "промучитися все життя, аби її дітям було добре". Брат розривав стосунки зі скандалами. Я - тягла обов'язок"все одно невдячних дітей" все життя з убивчим почуттям провини. Зараз не маю до мами жодних почуттів - ні любові, ні співчуття ( це жахливий стан). Просто виконую функцію підримки її фінансового благополуччя.
Сподіваюсь, що ви з цим жили лише півроку, а зараз відокремили маму😊 ви маєте право на всі почуття або їхню відсутність, не карайте себе за це! І дуже шкода, що ваша мама не розуміє, що таке здорові стосунки мами та дитини, хоча й бачить чудовий приклад вас і вашого сина
@@Witch-oj6km на жаль, продовжуємо жити разом. На пропозицію зняти їй житло та оплачувати - відмовляється. Я з цим питанням у терапії, але ж у стосунках нас двоє, а на думку мами, вона свята жінка, а в мене ролей багато, але все негативні)))
Дякую, це дуже важлива тема, особливо про те, що треба брати на себе відповідальність за сепарацію від батьків. Мені здається, це в цілому надзвичайно актуальна тема для нашого суспільства. У мене доволі багато друзів і знайомих у дорослому віці (30+) досі не сепарувалися від батьків і навіть не усвідомлюють, що це можна зробити, хоча це створює в їх житті багато проблем (за їхніми ж словами).
От блін, той момент, коли якби мамі буде корисно це все глянути, але відчуваю, що може образитись таки. Розумію, що це відчуття симптоматика ще та)) ну але як є))
Щиро дякую, пані Юлія та пані Вєста! Ваші подкасти для мене потрібні, цікаві та важливі 🤍 Це той випуск, яким я точно поділюся з сестрою та перегляну ще раз (а, може, й не один). Кілька речей дуже відкликнулись: про "присідати навпочіпки", про маніпуляції, про "обрану матір". Я давно відчувала, що мої батьки люблять мене як функцію, як "їх дочку", але я не цікава їм як особистість. Поки слухала вас сьогодні, це стало прям очевидно. Парадоксально, але це усвідомлення звільняє мене від великої частини болю та відчуття невідповідності. Бо що б я не робила, ніколи не стану достатньо хорошою донькою. Дякую за терапію! А ще за вашу щиру відкритість: коли пані Юлія спитала, що вона може дати як мати своїй дорослій дочці, коли ви говорили саме про ваші відносини, не гіпотетично - я затамувала подих! Хотілося бути дуже делікатною й тихою в цей момент, наче я стала свідком чогось дуже інтимного. Це наче боїшся сполохати метелика, що сів тобі на плече. Ви неймовірні.
Цікаво, але лише завдяки вашому коментарю, я зрозуміла, що мій батько навіть як функцію мене не любить. А просто все життя чекає, щоб я виправдала його очікування від мене стати якоюсь ідеальною донькою, а я все не стаю нею. І так само не цікава йому як особистість, і все життя не була достатньо хорошою. Отакої 😳
Дякуємо!❤Дуже цікаво і дуже корисно! Культурі спілкування дійсно треба вчитися,особливо,коли йдеться про дорослих дітей та батьків! І ,подивитись на себе зі сторони(принаймні спробувати),незавадить..
Вітаю, дуже гарний та впжливий випуск, дякую за працю. Мені 14 років, досить складні стосунки з мамою, тож цікаво послухати досвід від інших, особливо дорослих людей, що вже прорефлексували свій досвід. Хотіла б також поставити запитання: Що робити коли в такому ранньому віці, батьки взагалі не поважають почуття та права дитини, часто завдаючи болю та кажучи (навіть коли речення будується: я почуваюся у цій ситуації так) говорить, що знає краще?
Ти просто молодчинка рефлексувати так. Мені 25 зараз, і в мене були такі ж самі проблеми з матірʼю( але вона була дуже подавляюча та тираном), тому мені допомогла психотерапія методом психоаналізу, і тільки і 23 роки в мене почала виходити агресія на батьків( а саме на матір) за всі мої подавлені ємоції на протязі всього дитинства. Я зрозуміла одне, що наші батьки не зрозуміють того що вони в чомусь не праві, і десь меньше можуть знати навіть за своїх дітей, і це їм буде заважати зробити ЕГО. Бо тільки сильна людина може признати свої недосконалості і поважати всіх навколо себе( авжеж тільки тих хто буде поважати й її) нажаль наші батьки цього не бачили від своїх батьків і залишились в інфантильній позиції-«якщо в мене так було, і якщо мені так казали, то я буду теж саме повторювати зі своїми дітьми» і це коло повторюється. Але у тебе є шанс це розірвати, і працювати над собою, а не намагатись змінити когось біля себе. В тебе все вийде
@@mariiasmolianenko8536💯💯🤝🏼❤️ Точнісінько така ж ситуація як в тебе,і ми однолітки навіть. І коли я їй приводила ті ж самі аргументи, вона їх просто знецінювала і казала, що, давайте разом: "Мама знає краще". Їм просто боляче усвідомити та прийняти свої помилки. Після твого коментаря я зрозуміла, що мабуть тільки психолог нам з цим допоможе,мене мама ніяк не сприймає.
Я щиро співчуваю такому досвіду. Наскільки я розумію, дійсно є батьки, яким надзвичайно важко визнати суб'єктність, а тим більше дорослість своїх дітей. Набагато простіше знеціеювати і казати, це "дитячі проблеми", "тобі здається", "я все про це знаю" тощо. Втім, сумна частина тут в тому, що вони можуть так і не зрозуміти, я бачила сімдесятирічнтх батьків, які досі не вважають своїх п'ятдесятирічних дітей дорослими чи здатними на власні думки. Отже, сепарація - задача дітей. Різниця в тому, чи підуть ваші батьки потім на зустріч. На жаль, я цього не знаю, але щиро бажаю сил і успіху. Знайте, що ви важливі, і комусь може тільки здаватися, що ваші проблеми дрібні. Вони важать, і ваші почуття важать, бо це саме те, чим ви живете. Обіймаю вас. Ну і подумаємо шодо окремого випуску про підліткову сепарації, якщо в нас достатньо таких молодих глядачів
@@mariiasmolianenko8536Дякую за похвалу, допомагає впевнитись, що я все це не вигдала. Співчуваю вам, нажаль, нам обом знайомий цей травмуючий досвід, коли люди що мали бути нам Батьками, ігнорують потреби дитини. Щодо его, цілком згодна, "важлива тільки я й мої потреби", також помітила в неї хронічне відчуття провини (в спілкуванні з її партнерами, наприклад) і її психіка наче захищає себе тим, що коли в неї є можливість (скорше влада) вона несвідомо намагається викликати таке саме відчуття провини у оточуючих( добрий день нескінченний запас пасивної агресії і маніпуляцій). Щодо передачі травм по спадковості. Ооо, так! Абсолютно точно прослідковується, тож маю надію, що якщо довго та плідно працювати та рефлексувати, то це коло нарешті обірветься на мені. Тож справді дякую, надвичайно важливо й приємно! А також хочу додати, що в вас наче це також вже виходить, ви неймовірно сильна людина, рада, що ви частина нашого суспільства)
Дякую, цікава тема. Якщо можна прокоментуйте ситуацію: син сепарувався з 17років(навчання в іншому місті), з тих пір все, що відбувалось в його житті мені невідомо, тобто на весілля мене запросили, коли народився онук запросили на один день познайомитися з ним, коли онук підріс мені його привозили на кожні вихідні, відпустку вони також проводили вдвох, я була з онуком і от з початком війни, коли невістка виїхала з дитиною(моїм онуком) за кордон мій син сказав мені одну річ, яку я не можу зрозуміти: "від тебе помочі з онуком нуль." А що треба було зробити, щоб було не нуль?
Те, що сепаруватись треба - це якраз зрозуміло, хоч почути таке елегантне обґрунтування і є окремим задоволенням для мене. А от як? Як сепаруватися від матері, яка на іншому кінці світу примудряється дістати і розказувати про не такі борщі і неправильне виховання дітей?
Класний випуск! Але питання ще лишилися )) Як не боятися сепарації, коли страшно втрати прийняття і підтримку? А точно є велика вірогідність, що це втратиться? Дякую
Я не психотерапевтка, а людина, котра зтикалася з цими питаннями під час особистої терапії. Поділюся з вами своїм досвідом та пропоную дослідити це питання. Бо прийняття та підтримка в здорових стосунках - це про "я - доросла окрема особистість, переживаю іншу людину як дорослу окрему особистість, та усвідомлюю її право на власні думки/рішення/дії зумовлені її життєвими цінностями. Попри те, що вони можуть не збігатися з моїми уявленнями, я люблю цю людину, приймаю її та за можливості даю необхідну їй опору". Тобто, наприклад, я не втрачаю загальну підтримку чоловіка, як свого партнера, коли за фізичним/емоційним станом не хочу сьогодні зустрічатися з його друзями. За умови, якщо він не використовує цю підтримку як розмінну монету. Але часто під прийняттям та підтримкою люди маскують маніпуляції. Бо в мене так було: коли я робила те, що збігалося з маминим розумінням правильного, я була найкращою донькою у світі, коли ж ні - ставала скотиною, невдячною і тд. Як з дресуванням собачки - я маркую увагою/смаколиком бажану поведінку та командою "фу, не можна" небажану. Тож особисто я під час сепарації не втрачала "прийняття та підтримку" (яких фактично ніколи й не було), а лише забирала у батьків інструмент для маніпуляції мною. Я не знаю вашої ситуації, але вірю, що здоровий контакт між батьками та дітьми не руйнується сепарацією.
Мені 29,в мене своя сімʼя,і я мушу сепаруватись від батьків.Це боляче,тому що мама не розуміє цього,а я не маю сил навіть пояснювати,надіюсь з часом вона зрозуміє
Хочеться вас підтримати , ви в цьому не одна , й розумію що таке сил немає пояснювати. Це важко , але бажаю вам успіхів в цьому питанні й знайти метод здорового спілкування.
Слухаю і розумію як я люблю борщ і котлетки свекрухи. І те, що вона ніколи до нас не приходить, хоч близько живе)) Дякую, дуже корисна і цікавезна розмова!
О, це у мене фіктивна сімʼя. Через те, що чоловік не хоче сепаруватися від своєї матусі. Яка боротьба?! 😅 він бореться лише з тими хто хоче відірвати від її циці.
Коли дорослі люди всі свої проблеми хочуть скинути на батьків- то вони точно не виросли! Батьки ( якщо вони здорові) дають дитині тільки те, що можуть. Й чекати від них психологічного професійного підходу наївно. Дуже класно цю проблему показали в фільмі «Індіана Джонс й останній хрестовий похід».
Я думала, що сепарувалась, у 18 поїхала в інше місто навчатись, потім вийшла заміж, перші роки бачидись рідко, 8 років тому народилась дитина, мама практично кожні другі вихідні приїждала "допомагати" (дуже внука любить)... Були ньюанси, але незначні... А потім війна... Жили десь півтора роки разом, уже більше ньоюансів, аідстоювати "сепарацію" сил не було, плюс була залежна бо треба було щоб хтось дитину доглядав. А от коли нарешті склались певні обставини щоб можна було роз'їхатись, тут все і почалось: яка я невдячна від того, що вона навила мене ходити - що вона нас сама тягнула до що півтора роки побут мені вела. Спроби поясгити, що я їй дуже вдячна і люблю її, але у мене оурема сім'я (словосполучення взагалі табу, бо за її словами, у неї тоді взагалі сім'ї немає) і іноді я хочу побути сама розбились об глухий кут. Майже 4 місяці практично не спілкуємось...
А ось мені здається, що головна трагедія довкола сепарації криється у когнітивному дисонансі в головах дорослих дітей. А саме: вони хотіли б мати у себе вдома маму-функцію з борщем-варениками-голубцями, яка миє посуд і прибирає, пере і прасує. Але дітям заважає фвзичне тіло тещі чи свекрухи, яке вештається під ногами і заважає безхмарному щастю молодят. От що з цим робити?
Ви - функція. Ваші діти не цікавляться вами, як людиною. Дозволяю собі так сказати, бо сама є такою. Що робити? Я почала це озвучувати. Стало ще гірше. Почула, ну, тоді не треба нічого робити і йдіть собі. І ми нічого не просили. Занотувала, що, коли і як просили, озвучила. Ми могли б і самі зробити. Добре, але ж не зробили? Коли бачила, що навіть моє існування дратує - давала зворотній зв'язок. ПочиналасЯ сварка, але потім вдавалось щось прояснити. Отак крок за кроком, 2 роки виборюю повагу і розуміння. Доходило до смішного - якщо зять бачив, як я роблю фізичні вправи, його починало теліпати. Я так розумію, що коли жінка вдвічі старша за тебе слідкує за фізичною формою, а ти, молодий ледащо не можеш себе змусити 1 раз на місяць піти до фітнес-центру, де в тебе абонемент на послуги 2 р/ тиждень проплачений, це дратує. Але ж я тут ні до чого. І почала значно менше для них робити. Моя порада - знайдіть свої сенси в житті і перестаньте давати тим, хто вам за це не вдячний. Можливо, вони потім зрозуміють, як багато ви їм допомагали
@@ЮТ-э9с А може бути окремою людиною, але не концентрувати всю увагу на собі? Є ж люди поруч. І ти такий - мені на вас все одно, я сконцентрований на собі. А раптом щось трапилось, тобі хтось потрібний, чи просто для спілкування - " дай-ка, друг, закурить! А вокруг тишина". Здається, сьогодні психологія якось кидається в крайнощі. В Іспанії, наприклад, живуть і досі сім'ями, причому це не азійська країна. Всі живуть своїм життям і при цьому радіють тому, що поруч є інші члени сім'ї, у взаємоповазі та взаємодопомозі. На іншій чаші терезів лежить одинока старість, відчуття непотрібності. Я думаю, ви знайдете слова, щоб мені зауважити. Але, на відміну від вас, я вже майже прожила життя і бачила багато, тому дивлюсь, так би мовити, з іншого краю на цю історію
Видно що це ваша трагедія. Якщо ви готові допомогати дітям тільки разом з своїми порадами і думками ,"советами", то так дітям і кажіть борщ і допомога з внуками йде тільки таким комплектом, і подивитись чи будуть тоді просити допомоги, і якщо будуть - то значить згодні на ці умови і то їх проблема. А якщо допомогу у вас не просять - то взагалі не зрозуміло чого лізти куди не просять зі своїми борщами і т.д. А взагалі бути людиною похилого віку і все ще не розуміти коли треба і не треба власні 5 копійок оце сумно.. дійсно просто так допомогти дитині, без показу свого характеру і своїх думок, мало хто здатен з батьків..
@@DJaba-n3r У вас є діти? Здається, тільки непотрібні батьки. Ну так, народили, виростили, дали все, що необхідно, а тепер лізуть в життя і дратують порадами та допомогою. Ну, це перша фаза сепарації. Друга - коли батьки в усьому винні. Третя - коли це близькі люди, з якими можна порадитись, перейняти життєвий досвід і про яких приємно піклуватись. Я вже, мабуть, на четвертій - коли розумієш, що найближчі люди - це ти сам і твої батьки. І на різних стадіях діти чомусь, коли все в житті сиплеться, приходять за допомогою саме до батьків. Сьогодні просувається концепт такої безумовної сепарації. Але мати свою думку не значить ніколи не чути іншої (батьківської напр) думки. Можна жити з батьками, ввічливо вислуховувати їх поради, приймати з подякою допомогу і бути самодостатньою людиною, яка живе свооє життя так, як вважає за потрібне. А коли батьки щось нав'язують, просто окреслити спокійно свої кордони. А багато навкруг нас інфантильних живуть окремо, не поважають батьків, цураються батьківської думки, бо своя хитка і не певна.
Якщо батьки не хочуть (і це я м'яко кажу) йти з тобою у терапію, а більше того, засуджують та займаються висміювання тим, що ти у терапії, а партнерка навпаки допомагає з терапією, їде у парну терапію, щоб зрозуміти як правильно з тобою спілкуватися (в мене міжособовий розлад), то як бути? Додам, що батьки одна з причин загострення мого стану
Наше законодавство треба змінити. Держава має дбати про літніх людей. Для того щоб НЕ скидатися. Вона просто навісила це на родичів. А вони хочуть? Ні. Юлія-скарб.
Моя свекруха заходила до нас зранку і чепурилася біля дзеркала. Я придумала і зробила ремонт, де не було дзеркала більше. Але, в цілому, це не не допомогло😢
а я була вражена тим, що величезна кількість моїх знайомих (35-40+ років) переїхали до батьків, коли почалася війна. і це було абсолютно бездумно, просто зібралися і поїхали до батьків. незважаючи на те, що ці батьки живуть на кордоні з росією (я із Сумської області). потім жили у землянках, під обстрілами, хоча ми у Сумах щасливо пережили окупацію. до цих пір не можу для себе це пояснити
Разом спокійніше тоді було. Взаємопідтримка, а молодим легше поїхати, батьки відмовляються кудись їхати. А вас можливо так тригерить ця ситуація знайомих бо можливо немає таких близьких стосунків з батьками..
Я молода мама, і, на жаль, ваше відео навряд подивляться мої батьки. Чи можете записати розмову про те, як дітям спілкуватись з токсичними батьками, які точно не дивитимуться ваше відео, бо впевнені, що вони ідеальні батьки?
@@vestagunchenko виходить що так.будь на чому, лише не на важливих для саморозвитку і самореалізації моментах.бажаю нам всім цікавої роботи,надійних друзів,захоплюючого хоббі.
@@vestagunchenko я колись читала,що все ставити на одну ставку,як в казино,все на зеро,небезпечно.ми повинні підстрахувати себе.інакше програш ставки,на якій все, може призвести до повного знищення людини.принаймні,їй так буде здаватися.
Не розумію , чому діти не можуть допомагати батькам, якщо це можливо. Пенсії дуже маленькі, часто людям літнім потрібні ліки, догляд. Безумовно ідеальні відносини- це взаємоповага. Та на цю планету не завезли ідеальних людей. Й людина повинна в першу чергу любити себе, а не обранця, чи дітей!
Я не почула, де сказали, що не потрібно допомагати батькам. І ніхто не казав, що людина в першу чергу повинна любити обранця чи дітей, було сказано про перевагу в любові партнера/партнерки чи дітей перед мамою/татом. Можливо, ви якийсь інший подкаст слухали, бо почули геть інше.
Не сподобалося.. довго, нудно, дуже багато слів.. проблеми якісь надумані, які вирішуються дуже просто шляхом перемовин і досягнення згоди.. і Любові!!! діти наслухаються таких психологів і потім тікають від батьків як чумних. В мене складний характер, як і у моєї покійної мами. Але ми любили одне одного, були духовно близькі, зранку я їй телефонував, на вихідних бачилилися. Бо жили в різних містах. Сварилися і сперечалися один раз на місяць стабільно. Але наступного тижня починали спілкуватися. Може це і нетипово. Але внаслідок передачі складається враження, що опа розбіглися батьки з дітьми і ось воно дітям щастя.. моя донька наслухавшись таких передач волає, що найбільша біда її життя що вона від нас дуже пізно втекла. Я змолоду втік, але мамина авторитетна думка мені до кінця її життя була важлива і корисна. Шановні, які провини? Дорослі діти повинні бути дорослими, а не шукати винних батьків до кінця їх життя.. Сепаровані не сепаровані, є крітерій: якщо діти здорові і щасливі то останнє не важливо.. а коли починають шукати крайніх то і є ознака недозрілості і нещастя..
➡Підписка - ruclips.net/channel/UCpCgvBz-V0OveQheWWSfqJQjoin
➡Новий контент - ruclips.net/p/UUMOpCgvBz-V0OveQheWWSfqJQ
❗Якщо вам подобається наш подкаст: задонатьте хлопцям!
💰Банка: send.monobank.ua/jar/39ZcBxPaqY
💳Номер картки банки: 5375411209736169
💵PayPal: zeleniy.drug@gmail.com
Дякую ❤🔥❤🔥❤🔥❤🔥❤🔥
Яка чудова гостя! Все вірно! Я виросла одна в родині, а чоловік з багатодітної родини. То для нього МИ це і мама і всі брати сестри, тоді у мене це ЛИШЕ двоє.
Дякую за цікавий випуск, мені 40 років, а я до сих пір не сепарувалась від мами. Тай іноді сама роблю помилки у відношеннях зі своїм сином. Тому треба передивитися цей випуск ще багато разів, щоб не вчиняти помилок у відносинах з сином.
Дуууже корисна, якісна і актуальна розмова! Щиро вдячна вам обом за цей матеріал! Бо я свою сепарацію ще не завершила, вигризаю поетапно і часом шкодую, що не пішла в 18 чи потім в 28 років на розрив взаємин, бо дала баиькам вкрасти купу своїх можливостей і завеликий шмат свого життя 😢. І коли право на власне життя вибудовуєш наче по цеглинці, навіть збагачувати своє світосприйняття лексикою, поняттями, ракурсами, яких ніколи не мав - вкрай цінно. Ще раз- дякую!
Дуже здивована, ба навіть обурена, чому у такого цінного подкасту так мало переглядів. захоплена такою комунікацією між мамою та донькою, оскільки у мене таких відносин з мамою не було, нема і навряд буде, заздрість війшла в час 😂 (про заздрість подивилась)) Вже 1.5 роки у психотерапії. Самозцілення та самопізнання - одні з найважливіших моїх цінностей і ваш подкаст мені у цьому допомагає. Дякую вам і щиро бажаю поповнення підписників
Дуже цікава розмова! Дякую вам за випуск☺️
Дякую за цю розмову, було над чим задуматись.
Хай квітне україномовний Ютуб! ❤
Дякую, ви дуже чарівні і глибокі жінки, приємно брати з вас приклад ❤
Дякую, за цікаві теми. Ви великі молоді
Я із дітьми зараз змушена жити із мамою; за ці два роки я прослухала/прочитала все що можна, щоб хоч якось підтримувати свій психічний стан; але це так важко!!! Дякую за цю розмову
А,яка саме проблема, якщо не секрет?
Аналогічно))
Господи, яка крута жінка😳❤️
Дякую, дуже корисно і своєчасно. Один раз прослухати - не досить. Дуже рада, що познайомилася і підписалася на канал)
обожнюю ваш подкаст із мамою, відкладаю вже другий день на потім, щоб жодна справа не заважала, сісти, слухати і насолоджуватисьь розмовою двох розумних жінок
Прекрасна розмова! Тема для нашого традиційного суспільства особливо актуальна. Бо багато хто з 'дорослих' дітей почали нарешті усвідомлювати потребу у сепарації, а їх 'дорослі' батьки виявились не готовими
Зазвичай я слухаю подкасти, коли щось роблю, щоб було як фон, але в випадку цього я прям сів і вслухався від перших хвилин і до кінця! Дуже корисна інформація, дуже життєві приклади, багато для себе чого взяв. Дякую вам за те що ви робите!👍
Вітаю!
Дякую за цей епізод. Піду зараз слухати інші епізоди. Бо дуже актуальна тема.
Важлива думка, яку я почула від пані Юлії - це проговорювання очікувань щодо старості. Бо я знаю очікування батьків, але не хочу приймати їх, бо це дуже важко особисто для мене. І ми ніколи це не проговорювали.
Плюс я маю власну дитину. Тож багато речей я переосмислюю зараз. Хочу, щоб в нас була здорова комунікація 🙌
Тож дякую за епізод ❤
Було корисно і цікаво
Боже як цікаво! Якими адекватними можуть бути мами, шок😊
Дякую за випуск ❤ Отримую зараз другу освіту, в моїй унівесітецькій групі люди 55 років (3 дітей), 68 (1 дитина) та 72 роки (3 дітей). Моїй мамі 70 і вона з 50 говорить "та нащо ото читати, тільки очі портити" Тримати контакт дуже складно, кожен дзвінок це питання про що у нас нового та безкінечні плітки до яких мені дуже по барабану 😢 Вже б і сказала: "Мама, баста", але вони в прифронтовій зоні, виїжджати не хочуть, а мене сіпає від того, що кожна розмова може бути останньою 😢 Так і виходить, що з універсітетськими друзями її віку цікавіше, а її я "кинула"
Я думала, що прогресивна мама, існую і не заважаю сину, але на прикладі "за допомогою правнука сідати у 97 років на літак до конференції" - то мені ще є куди рухатись. Дякую ❤
Щиро бажаю сил та наснаги, щоб прожити максимально довге і активне життя
Ох, яке ж це болюче питання...дякую за те, що говорите про це!
Дякую за розмову. Дійсно багато дорослих жінок вважають,що діти-це сенс життя . Треба в них вкладатися,а потім вони повинні відробляти,бо "я на тебе життя поклала". Можливо це відсутніть бажання озернутися навкруги та побачити щось більше,а можливо "ми так завжди жили".
Чудовий подкаст. Теми актуальні, завжди слухаю вас з задоволенням та рекомендую друзям.Вдачі вам!
Безцінний подкаст. Дуже дякую❤
Ооо, дякую! Це важливо. Ми знали, що тема буде не проста, але зрозуміли, що на неї є запит
Дівчата, дякую за етер! Точно треба всім дивитися: і дітям, і батькам (чи тим, хто планує ними бути). ось би ще набратися хоробрості і якось увімкнути це відео своїй мамі)))
Дякуємо вам. Може, випадково? 🤔
Мені приємно, що я змогла побудувати з своїм сином такі стосунки як в вас.А дякуючи ці розмові,я бачу що мені є куди рухатись
Дякую ,дуже відгукується . Ви з мамою дуже гарні і розумні жінки. Дякую вам . Поширила
Дякую за цікаву розмову)
Я б хотіла послухати ще про це "опустіле гніздо". Я маю справу одразу з двома батьками, які давно розведені і часом не вміють терпіти свою тривогу і не ділитися нею. Залюбки послухала б таку розмову)
Хм, це цікаве питання, я спитаю маму, чи вона готова про це поговорити
Супер бесіда. Ви дуже круті і цікаві.
Дякую, дуже важлива тема. Поділилася з рідними і друзями. Довелось пожити і з своїми батьками і з батьками чоловіка. Пресинг відчувався з обох боків. Живемо вже давно окремо від батьків, а сварки частіше виникають саме через батьків. Сама мама трьох хлопців, і тому не хочу бути завадою і перешкодою дітям. Ще раз дякую.
G
P.s. коли постало питання про створення родинної групи для спілкування у соціальній групі ( війна внесла свої корективи у спілкування), шляхом голосування вирішили не включати бабусю в групу, і чоловік на щастя це прийняв, бо врешті - ми родина.
Круто чути, що ви всередині родини тримаєтеся єдиною командою. ❤️
Дякую. Як завжди корисно та життєво.
Згодна, що сепарація - це про повагу. Повага за умовчанням розкладає все по поличках і не треба болісних розривів.
Моя мама із окупації переїхала до нас. Пів року вичитувала мені за те, що я стукаю в кімнату до 16-річного сина і прошу дозволу ввійти, мовляв, це не сім'я, так тільки чужі люди роблять! Так само звинувачує мене у байдужості,відсутності материнської любові через те, що син сам обирає професію, одяг, дозвілля, що я не перевіряю його речі, щоб викрити в палінні цигарок. Це при тому, що син у мене справді класний і жодних підозр просто не може викликати.
Мама не сепарована зовсім від нас із братом. Її щоденні молитви були, як вона говорила, про те, щоб "промучитися все життя, аби її дітям було добре". Брат розривав стосунки зі скандалами. Я - тягла обов'язок"все одно невдячних дітей" все життя з убивчим почуттям провини. Зараз не маю до мами жодних почуттів - ні любові, ні співчуття ( це жахливий стан). Просто виконую функцію підримки її фінансового благополуччя.
Сподіваюсь, що ви з цим жили лише півроку, а зараз відокремили маму😊 ви маєте право на всі почуття або їхню відсутність, не карайте себе за це! І дуже шкода, що ваша мама не розуміє, що таке здорові стосунки мами та дитини, хоча й бачить чудовий приклад вас і вашого сина
@@Witch-oj6km на жаль, продовжуємо жити разом. На пропозицію зняти їй житло та оплачувати - відмовляється. Я з цим питанням у терапії, але ж у стосунках нас двоє, а на думку мами, вона свята жінка, а в мене ролей багато, але все негативні)))
Мої батьки завжди стукали в двері, і це їхня ініціатива.
Дуже дякую за корисний випуск. Я винесла багато що для себе як доньки і як мами.
Вєста,ви дуже різностороння людина.Відкриваю вас з іншого боку.
Дякую, це дуже важлива тема, особливо про те, що треба брати на себе відповідальність за сепарацію від батьків.
Мені здається, це в цілому надзвичайно актуальна тема для нашого суспільства. У мене доволі багато друзів і знайомих у дорослому віці (30+) досі не сепарувалися від батьків і навіть не усвідомлюють, що це можна зробити, хоча це створює в їх житті багато проблем (за їхніми ж словами).
Блін, "закрутки" - хана, який точний термін😅😭🥴
Реально ж, люди накручені виростають
Дякую за чудове відео ❤ ваша мама і ви супер❤❤❤
От блін, той момент, коли якби мамі буде корисно це все глянути, але відчуваю, що може образитись таки. Розумію, що це відчуття симптоматика ще та)) ну але як є))
Ви не одинокі. Є таке 😅
100%🎉
Аналогічно 😂
Класний ефір , як завжди
В саме сердечко
Я ото лишень в 34 виставила отой кордон від мами
Надзвичайно важлива та актуальна тема. Дякую вам за вашу роботу!
Обожнюю ваші подкасти, дякую вам! Цікаво було б якось послухати вас на тему про про дружбу у доролому віці. Як ідея :)
Цікаво. А що саме вам би хотілося дізнатися? Як заводити нових друзів? Ревізія старих?)))
@@vestagunchenko все це 😁 і про те як зберегти дружбу на довгі роки)
Мами молодші за Вєсту і котрі застрягли в своїй мамскості - прикольне словосполучення. Дякую.
Дуже дякую за цікавий і пізнавальний матеріал!
Дякую за відгук! Це важливо для нас!
Щиро дякую, пані Юлія та пані Вєста! Ваші подкасти для мене потрібні, цікаві та важливі 🤍
Це той випуск, яким я точно поділюся з сестрою та перегляну ще раз (а, може, й не один). Кілька речей дуже відкликнулись: про "присідати навпочіпки", про маніпуляції, про "обрану матір". Я давно відчувала, що мої батьки люблять мене як функцію, як "їх дочку", але я не цікава їм як особистість. Поки слухала вас сьогодні, це стало прям очевидно. Парадоксально, але це усвідомлення звільняє мене від великої частини болю та відчуття невідповідності. Бо що б я не робила, ніколи не стану достатньо хорошою донькою. Дякую за терапію!
А ще за вашу щиру відкритість: коли пані Юлія спитала, що вона може дати як мати своїй дорослій дочці, коли ви говорили саме про ваші відносини, не гіпотетично - я затамувала подих! Хотілося бути дуже делікатною й тихою в цей момент, наче я стала свідком чогось дуже інтимного. Це наче боїшся сполохати метелика, що сів тобі на плече.
Ви неймовірні.
Цікаво, але лише завдяки вашому коментарю, я зрозуміла, що мій батько навіть як функцію мене не любить. А просто все життя чекає, щоб я виправдала його очікування від мене стати якоюсь ідеальною донькою, а я все не стаю нею. І так само не цікава йому як особистість, і все життя не була достатньо хорошою. Отакої 😳
Відправила мамі ❤ дякую вам
Дякуємо!❤Дуже цікаво і дуже корисно! Культурі спілкування дійсно треба вчитися,особливо,коли йдеться про дорослих дітей та батьків! І ,подивитись на себе зі сторони(принаймні спробувати),незавадить..
Дякую ❤ Ви таку важливу справу робите,дуже подобається атмосфера передачі!
Дякую вам. Ми стараємося
Ви дуже класні, дякую за тему і розкриття❤
Щиро дякую вам обом! Дуже цікава розмова вийшла. Я поділилася з друзями і родичами.
Дякую, топові тема та розбір, як завжди
Дякую!😊
Вітаю, дуже гарний та впжливий випуск, дякую за працю. Мені 14 років, досить складні стосунки з мамою, тож цікаво послухати досвід від інших, особливо дорослих людей, що вже прорефлексували свій досвід.
Хотіла б також поставити запитання:
Що робити коли в такому ранньому віці, батьки взагалі не поважають почуття та права дитини, часто завдаючи болю та кажучи (навіть коли речення будується: я почуваюся у цій ситуації так) говорить, що знає краще?
Ти просто молодчинка рефлексувати так.
Мені 25 зараз, і в мене були такі ж самі проблеми з матірʼю( але вона була дуже подавляюча та тираном), тому мені допомогла психотерапія методом психоаналізу, і тільки і 23 роки в мене почала виходити агресія на батьків( а саме на матір) за всі мої подавлені ємоції на протязі всього дитинства.
Я зрозуміла одне, що наші батьки не зрозуміють того що вони в чомусь не праві, і десь меньше можуть знати навіть за своїх дітей, і це їм буде заважати зробити ЕГО. Бо тільки сильна людина може признати свої недосконалості і поважати всіх навколо себе( авжеж тільки тих хто буде поважати й її) нажаль наші батьки цього не бачили від своїх батьків і залишились в інфантильній позиції-«якщо в мене так було, і якщо мені так казали, то я буду теж саме повторювати зі своїми дітьми» і це коло повторюється. Але у тебе є шанс це розірвати, і працювати над собою, а не намагатись змінити когось біля себе. В тебе все вийде
@@mariiasmolianenko8536💯💯🤝🏼❤️
Точнісінько така ж ситуація як в тебе,і ми однолітки навіть.
І коли я їй приводила ті ж самі аргументи, вона їх просто знецінювала і казала, що, давайте разом: "Мама знає краще".
Їм просто боляче усвідомити та прийняти свої помилки.
Після твого коментаря я зрозуміла, що мабуть тільки психолог нам з цим допоможе,мене мама ніяк не сприймає.
Я щиро співчуваю такому досвіду. Наскільки я розумію, дійсно є батьки, яким надзвичайно важко визнати суб'єктність, а тим більше дорослість своїх дітей. Набагато простіше знеціеювати і казати, це "дитячі проблеми", "тобі здається", "я все про це знаю" тощо.
Втім, сумна частина тут в тому, що вони можуть так і не зрозуміти, я бачила сімдесятирічнтх батьків, які досі не вважають своїх п'ятдесятирічних дітей дорослими чи здатними на власні думки. Отже, сепарація - задача дітей. Різниця в тому, чи підуть ваші батьки потім на зустріч. На жаль, я цього не знаю, але щиро бажаю сил і успіху.
Знайте, що ви важливі, і комусь може тільки здаватися, що ваші проблеми дрібні. Вони важать, і ваші почуття важать, бо це саме те, чим ви живете. Обіймаю вас.
Ну і подумаємо шодо окремого випуску про підліткову сепарації, якщо в нас достатньо таких молодих глядачів
@@mariiasmolianenko8536Дякую за похвалу, допомагає впевнитись, що я все це не вигдала. Співчуваю вам, нажаль, нам обом знайомий цей травмуючий досвід, коли люди що мали бути нам Батьками, ігнорують потреби дитини. Щодо его, цілком згодна, "важлива тільки я й мої потреби", також помітила в неї хронічне відчуття провини (в спілкуванні з її партнерами, наприклад) і її психіка наче захищає себе тим, що коли в неї є можливість (скорше влада) вона несвідомо намагається викликати таке саме відчуття провини у оточуючих( добрий день нескінченний запас пасивної агресії і маніпуляцій).
Щодо передачі травм по спадковості. Ооо, так! Абсолютно точно прослідковується, тож маю надію, що якщо довго та плідно працювати та рефлексувати, то це коло нарешті обірветься на мені.
Тож справді дякую, надвичайно важливо й приємно! А також хочу додати, що в вас наче це також вже виходить, ви неймовірно сильна людина, рада, що ви частина нашого суспільства)
@@vestagunchenko Так, на жаль, емоційна незрілість і нездоровість проявляється саме так та впливає не тільки на саму людину. Дякую за підтримку!
Дякую
Тема розмови в саме серце 💓. Мені 33 зараз.Працюю над сепарацією.важко.
Дякую, цікава тема. Якщо можна прокоментуйте ситуацію: син сепарувався з 17років(навчання в іншому місті), з тих пір все, що відбувалось в його житті мені невідомо, тобто на весілля мене запросили, коли народився онук запросили на один день познайомитися з ним, коли онук підріс мені його привозили на кожні вихідні, відпустку вони також проводили вдвох, я була з онуком і от з початком війни, коли невістка виїхала з дитиною(моїм онуком) за кордон мій син сказав мені одну річ, яку я не можу зрозуміти: "від тебе помочі з онуком нуль." А що треба було зробити, щоб було не нуль?
Можливо, запитати у них, якої помочі вони очікували, але прямо про неї не просили?
Не беріть зла, Ви усе робили, що могли
Те, що сепаруватись треба - це якраз зрозуміло, хоч почути таке елегантне обґрунтування і є окремим задоволенням для мене. А от як? Як сепаруватися від матері, яка на іншому кінці світу примудряється дістати і розказувати про не такі борщі і неправильне виховання дітей?
А яким чином можна нав'язати спілкування після чіткого ні? Якщо людина не вміє відмовляти - це вже робота людини навчитися
Дякую, мене цікавить думка саме думка Юлії, ви для мене не референтна група.
Класний випуск! Але питання ще лишилися ))
Як не боятися сепарації, коли страшно втрати прийняття і підтримку? А точно є велика вірогідність, що це втратиться?
Дякую
Я не психотерапевтка, а людина, котра зтикалася з цими питаннями під час особистої терапії. Поділюся з вами своїм досвідом та пропоную дослідити це питання. Бо прийняття та підтримка в здорових стосунках - це про "я - доросла окрема особистість, переживаю іншу людину як дорослу окрему особистість, та усвідомлюю її право на власні думки/рішення/дії зумовлені її життєвими цінностями. Попри те, що вони можуть не збігатися з моїми уявленнями, я люблю цю людину, приймаю її та за можливості даю необхідну їй опору". Тобто, наприклад, я не втрачаю загальну підтримку чоловіка, як свого партнера, коли за фізичним/емоційним станом не хочу сьогодні зустрічатися з його друзями. За умови, якщо він не використовує цю підтримку як розмінну монету. Але часто під прийняттям та підтримкою люди маскують маніпуляції. Бо в мене так було: коли я робила те, що збігалося з маминим розумінням правильного, я була найкращою донькою у світі, коли ж ні - ставала скотиною, невдячною і тд. Як з дресуванням собачки - я маркую увагою/смаколиком бажану поведінку та командою "фу, не можна" небажану. Тож особисто я під час сепарації не втрачала "прийняття та підтримку" (яких фактично ніколи й не було), а лише забирала у батьків інструмент для маніпуляції мною. Я не знаю вашої ситуації, але вірю, що здоровий контакт між батьками та дітьми не руйнується сепарацією.
Мені 29,в мене своя сімʼя,і я мушу сепаруватись від батьків.Це боляче,тому що мама не розуміє цього,а я не маю сил навіть пояснювати,надіюсь з часом вона зрозуміє
Хочеться вас підтримати , ви в цьому не одна , й розумію що таке сил немає пояснювати. Це важко , але бажаю вам успіхів в цьому питанні й знайти метод здорового спілкування.
Слухаю і розумію як я люблю борщ і котлетки свекрухи. І те, що вона ніколи до нас не приходить, хоч близько живе)) Дякую, дуже корисна і цікавезна розмова!
О, це у мене фіктивна сімʼя. Через те, що чоловік не хоче сепаруватися від своєї матусі. Яка боротьба?! 😅 він бореться лише з тими хто хоче відірвати від її циці.
Коли дорослі люди всі свої проблеми хочуть скинути на батьків- то вони точно не виросли! Батьки ( якщо вони здорові) дають дитині тільки те, що можуть. Й чекати від них психологічного професійного підходу наївно. Дуже класно цю проблему показали в фільмі «Індіана Джонс й останній хрестовий похід».
Який у вас совковий підхід)
Я думала, що сепарувалась, у 18 поїхала в інше місто навчатись, потім вийшла заміж, перші роки бачидись рідко, 8 років тому народилась дитина, мама практично кожні другі вихідні приїждала "допомагати" (дуже внука любить)... Були ньюанси, але незначні...
А потім війна... Жили десь півтора роки разом, уже більше ньоюансів, аідстоювати "сепарацію" сил не було, плюс була залежна бо треба було щоб хтось дитину доглядав. А от коли нарешті склались певні обставини щоб можна було роз'їхатись, тут все і почалось: яка я невдячна від того, що вона навила мене ходити - що вона нас сама тягнула до що півтора роки побут мені вела. Спроби поясгити, що я їй дуже вдячна і люблю її, але у мене оурема сім'я (словосполучення взагалі табу, бо за її словами, у неї тоді взагалі сім'ї немає) і іноді я хочу побути сама розбились об глухий кут. Майже 4 місяці практично не спілкуємось...
Я співчуваю, це складний досвід. Сподіваюся, все вляжеться, і знайдуться сили на розрулювання стосунків
А ось мені здається, що головна трагедія довкола сепарації криється у когнітивному дисонансі в головах дорослих дітей. А саме: вони хотіли б мати у себе вдома маму-функцію з борщем-варениками-голубцями, яка миє посуд і прибирає, пере і прасує. Але дітям заважає фвзичне тіло тещі чи свекрухи, яке вештається під ногами і заважає безхмарному щастю молодят. От що з цим робити?
Ви - функція. Ваші діти не цікавляться вами, як людиною. Дозволяю собі так сказати, бо сама є такою. Що робити? Я почала це озвучувати. Стало ще гірше. Почула, ну, тоді не треба нічого робити і йдіть собі. І ми нічого не просили. Занотувала, що, коли і як просили, озвучила. Ми могли б і самі зробити. Добре, але ж не зробили? Коли бачила, що навіть моє існування дратує - давала зворотній зв'язок. ПочиналасЯ сварка, але потім вдавалось щось прояснити. Отак крок за кроком, 2 роки виборюю повагу і розуміння.
Доходило до смішного - якщо зять бачив, як я роблю фізичні вправи, його починало теліпати. Я так розумію, що коли жінка вдвічі старша за тебе слідкує за фізичною формою, а ти, молодий ледащо не можеш себе змусити 1 раз на місяць піти до фітнес-центру, де в тебе абонемент на послуги 2 р/ тиждень проплачений, це дратує. Але ж я тут ні до чого. І почала значно менше для них робити.
Моя порада - знайдіть свої сенси в житті і перестаньте давати тим, хто вам за це не вдячний. Можливо, вони потім зрозуміють, як багато ви їм допомагали
Може сконцентрувати всю увагу на собі? Дозволити бути найважливішою людиною для себе.
@@ЮТ-э9с А може бути окремою людиною, але не концентрувати всю увагу на собі? Є ж люди поруч. І ти такий - мені на вас все одно, я сконцентрований на собі. А раптом щось трапилось, тобі хтось потрібний, чи просто для спілкування - " дай-ка, друг, закурить! А вокруг тишина". Здається, сьогодні психологія якось кидається в крайнощі. В Іспанії, наприклад, живуть і досі сім'ями, причому це не азійська країна. Всі живуть своїм життям і при цьому радіють тому, що поруч є інші члени сім'ї, у взаємоповазі та взаємодопомозі.
На іншій чаші терезів лежить одинока старість, відчуття непотрібності. Я думаю, ви знайдете слова, щоб мені зауважити. Але, на відміну від вас, я вже майже прожила життя і бачила багато, тому дивлюсь, так би мовити, з іншого краю на цю історію
Видно що це ваша трагедія. Якщо ви готові допомогати дітям тільки разом з своїми порадами і думками ,"советами", то так дітям і кажіть борщ і допомога з внуками йде тільки таким комплектом, і подивитись чи будуть тоді просити допомоги, і якщо будуть - то значить згодні на ці умови і то їх проблема.
А якщо допомогу у вас не просять - то взагалі не зрозуміло чого лізти куди не просять зі своїми борщами і т.д.
А взагалі бути людиною похилого віку і все ще не розуміти коли треба і не треба власні 5 копійок оце сумно.. дійсно просто так допомогти дитині, без показу свого характеру і своїх думок, мало хто здатен з батьків..
@@DJaba-n3r У вас є діти? Здається, тільки непотрібні батьки. Ну так, народили, виростили, дали все, що необхідно, а тепер лізуть в життя і дратують порадами та допомогою. Ну, це перша фаза сепарації. Друга - коли батьки в усьому винні. Третя - коли це близькі люди, з якими можна порадитись, перейняти життєвий досвід і про яких приємно піклуватись. Я вже, мабуть, на четвертій - коли розумієш, що найближчі люди - це ти сам і твої батьки.
І на різних стадіях діти чомусь, коли все в житті сиплеться, приходять за допомогою саме до батьків.
Сьогодні просувається концепт такої безумовної сепарації. Але мати свою думку не значить ніколи не чути іншої (батьківської напр) думки. Можна жити з батьками, ввічливо вислуховувати їх поради, приймати з подякою допомогу і бути самодостатньою людиною, яка живе свооє життя так, як вважає за потрібне. А коли батьки щось нав'язують, просто окреслити спокійно свої кордони. А багато навкруг нас інфантильних живуть окремо, не поважають батьків, цураються батьківської думки, бо своя хитка і не певна.
Якщо батьки не хочуть (і це я м'яко кажу) йти з тобою у терапію, а більше того, засуджують та займаються висміювання тим, що ти у терапії, а партнерка навпаки допомагає з терапією, їде у парну терапію, щоб зрозуміти як правильно з тобою спілкуватися (в мене міжособовий розлад), то як бути?
Додам, що батьки одна з причин загострення мого стану
Дуже цікава тема
Саме те, що треба почути
Але не подобається у відео, що ведучі один одного перебивають
Наше законодавство треба змінити. Держава має дбати про літніх людей. Для того щоб НЕ скидатися. Вона просто навісила це на родичів. А вони хочуть? Ні.
Юлія-скарб.
Моя свекруха заходила до нас зранку і чепурилася біля дзеркала. Я придумала і зробила ремонт, де не було дзеркала більше. Але, в цілому, це не не допомогло😢
Випуск назвали дуже прямолінійно, щоб це можна було показувати батькам під соусом "о, цікаве відео! і ви подивіться))" Але випуск дійсно цікавий!
а я була вражена тим, що величезна кількість моїх знайомих (35-40+ років) переїхали до батьків, коли почалася війна. і це було абсолютно бездумно, просто зібралися і поїхали до батьків. незважаючи на те, що ці батьки живуть на кордоні з росією (я із Сумської області). потім жили у землянках, під обстрілами, хоча ми у Сумах щасливо пережили окупацію. до цих пір не можу для себе це пояснити
Краще батьків забрати, дуже дивно
Разом спокійніше тоді було. Взаємопідтримка, а молодим легше поїхати, батьки відмовляються кудись їхати. А вас можливо так тригерить ця ситуація знайомих бо можливо немає таких близьких стосунків з батьками..
@@DJaba-n3r та нічого не тригерить, заспокойтеся і мастіть собі голову)
Проблема в тому, що жити із мамою, яка не помічає кордонів - складно.
Я молода мама, і, на жаль, ваше відео навряд подивляться мої батьки. Чи можете записати розмову про те, як дітям спілкуватись з токсичними батьками, які точно не дивитимуться ваше відео, бо впевнені, що вони ідеальні батьки?
Виходить, що у одиноких людей,які не мають другої половини, друзів і захопливої роботи чи хоббі,шанси зациклитись на дорослих дітях зростають!
Без сумнівів. А тут ще питання, як так сталося, що немає зобі, друзів і роьоти? Вірогідно, иому що в процесі життя на дітях також сильно зациклюввлися
@@vestagunchenko виходить що так.будь на чому, лише не на важливих для саморозвитку і самореалізації моментах.бажаю нам всім цікавої роботи,надійних друзів,захоплюючого хоббі.
@@vestagunchenko я колись читала,що все ставити на одну ставку,як в казино,все на зеро,небезпечно.ми повинні підстрахувати себе.інакше програш ставки,на якій все, може призвести до повного знищення людини.принаймні,їй так буде здаватися.
А, ви обіймаєтесь після випуску? 🙃 Бо я, б - да!..
Не розумію , чому діти не можуть допомагати батькам, якщо це можливо. Пенсії дуже маленькі, часто людям літнім потрібні ліки, догляд. Безумовно ідеальні відносини- це взаємоповага. Та на цю планету не завезли ідеальних людей. Й людина повинна в першу чергу любити себе, а не обранця, чи дітей!
Я не почула, де сказали, що не потрібно допомагати батькам. І ніхто не казав, що людина в першу чергу повинна любити обранця чи дітей, було сказано про перевагу в любові партнера/партнерки чи дітей перед мамою/татом. Можливо, ви якийсь інший подкаст слухали, бо почули геть інше.
Не сподобалося.. довго, нудно, дуже багато слів.. проблеми якісь надумані, які вирішуються дуже просто шляхом перемовин і досягнення згоди.. і Любові!!!
діти наслухаються таких психологів і потім тікають від батьків як чумних. В мене складний характер, як і у моєї покійної мами. Але ми любили одне одного, були духовно близькі, зранку я їй телефонував, на вихідних бачилилися. Бо жили в різних містах. Сварилися і сперечалися один раз на місяць стабільно. Але наступного тижня починали спілкуватися. Може це і нетипово. Але внаслідок передачі складається враження, що опа розбіглися батьки з дітьми і ось воно дітям щастя.. моя донька наслухавшись таких передач волає, що найбільша біда її життя що вона від нас дуже пізно втекла. Я змолоду втік, але мамина авторитетна думка мені до кінця її життя була важлива і корисна. Шановні, які провини? Дорослі діти повинні бути дорослими, а не шукати винних батьків до кінця їх життя.. Сепаровані не сепаровані, є крітерій: якщо діти здорові і щасливі то останнє не важливо.. а коли починають шукати крайніх то і є ознака недозрілості і нещастя..