Маю зараз ситуацію з мамою. Переломи. Розумію, що цей шлях буде тривалим. Старші люди стають дуже впертими і капризними, деколи навіть егоїстичними. Два дні вмовляла одягнути памперс, пояснюючи, що не можу бути постійно біля неї. Треба продовжувати працювати, заробляти, якось вивозити домашні справи, які ніхто не відміняв. Хочеться спілкування зі своїми дітьми і внуками. Елементарно пройтись спокійно по супермаркету без оглядки на те, що зараз задзвонить телефон і вже треба бігти. Якби фінанси дозволяли, то найняла б догляд. Бо вже починаю відчувати, що не вигрібаю. І взагалі, хотіла б запам'ятати її такою, як була раніше. А ще якось дуже мучить почуття провини, якщо щось зроблю для неї не достатньо добре. Це вже, певно, виховання дається взнаки. Додайте сюди ще війну, тривогу... і я вже майже з діагнозом)))
Дякую Вам, що поділились. Мій "діагноз" такий-же. "Вигоріла" на роботі і дома, немає більше сил. Шукаю вихід, але поки-що не знаходжу. Зичу Вам здоров'я, терпіння, сил та можливостей.
Хочу показати ще один позитивний бік складнощів випробовування відносин з рідними які перебувають на такому етапі життя, який називається «доживання». Їх немічність, часто прикрість, жадібність та інші, в результаті полегшують нам переживання втрати наших близьких та рідних. Десь так.
Я думаю, що вигарання неможливо при любові, просто ми невірно розуміємо, що таке любов. Я зрозуміла це, коли прочитала Біблію і пояснення Павла, що таке любов. Ми вже не вміємо любити, людство деградувало духовно. Коли б дитина виросла в тій любові, справжній, то для неї віддатися рідним під час проблем було б звичною справою, це не є героїзм. Але коли батьки теж такі самі, що вони можуть посіяти. Добра людина і в старості залишається доброю, а вредна, стає ще біль капризною . Я не вірю в байки, що при добрій атмосфері в родині в дитинстві, діти вигорають при піклуванні батьків. То все наша загальна втрата практики любові і наше небажання пізнати, що є справжня любов. Дякую за етюд. Дуже вдячна Богові, що ви мені в ютюб попали, як рекомендація.
З новим роком🎄Олеже Созонтовичу💐 Ваші етюди суттєво підтримують мене вже тривалий час. Щиро дякую Вам за допомогу💞 Моя історія подібна до цих двох. Півтора місяці тому я остаточно відмовилась від кардіологічної операції в Нідерландах і змогла- таки повернутись до рідного Києва. Діти мене не зрозуміли. Вони -чудові люди і багато в чому допомагають іншим (і мені теж). Але там би я дійшла до повної деградації. Зараз намагаюсь повільно виправляти ситуацію, продовжуючи працювати над собою. Батьки - навіть на відстані мають бути прикладом для своїх дітей. Навіть якщо вони це усвідомлять значно пізніше. Я - лікар, 2+роки на пенсії, мені 67 років. Вважаю, що зараз діти просто неспроможні нас зрозуміти, адже саме на їхніх плечах весь тягар нинішньої ситуації і найбільша напруга. Тому батьки мають вчитись по - можливості самі давати собі ради (в нас потужніша, роками напрацьована опірність, і більша гнучкість). Навіть при фізичній немічності ми ще можемо бути моральною опорою і для , таких, як ми- безпорадних, і для своїх дітей, яких ми продовжуємо либити поза простором і часом (без докорів і засуджень). Любові завжди вистачає, щоб нею ділитись. Вона оберігатиме їх безпечне майбутнє (може в потрібний час дати друге дихання). Теперішня ситуація вимагає від них максимальної напруги всіх життєвих сил (на межі нервового зриву, або виснаження). Потребуючи уваги, ми не повинні стати для них "останньою краплею", адже їхня головна мета, позаяк- виростити своїх дітей (особливо в розірваних сім'ях). Я активно вчуся вчасно спиняти зайві емоції, які можуть зашкодити мені та іншим. Дітям не завжди це вдається. Доречі це відбивається не лише на нас, але й на наших онуках (алергічні прояви, астма, неврози). Всі ми зараз активно вчимося атравматичній екології взаємин (ефективно співпрацювати на гідне майбутнє. Все владнається, якщо не надто драматизувати, а робити маленькі кроки до гідного майбутнього. Музика нам в допомогу🌞🌿 і ще багато чого іншого (Ви краще знаєте🌞🌷
На початку повномасштабного у свекрухи загострилась деменція. Потім стався інсульт. Ми впо. В Харкові залишився напіврозбитий будинок. Ми в іншому місті, на пташиних правах з розбитою літньою жінкою на руках. Я бачила, як змінюється ставлення чоловіка до неї. Злість, агресія, подекуди ненависть затьмарювала співчуття та жалість до хворої старої матері. Потім я зрозуміла, чому у нього це трапилось. Це позиція вразливої дитини. Навіть, якщо ми дорослі, батьки все одно сприймаються як ті, хто сильніші, хто захистить. А тепер це слабка людина, яка створює купу проблем на рівному місці. Неможливо повірити, що в домі є лише немічна оболонка зі знайомим з дитинства обличчям. Саме оболонка, бо судячи з поведінки та слів, там майже нічого не залишилось від люблячої та рідної матері.
Любов, широке , глибоке і десь суб'єктивне поняття. Якщо старі батьки викликають стільки негату , то нехай краще доглядальник буде робити цю роботу, а моя любов буде в тім, що я буду більше працювати, а не дратуватись на близьку людину. Кряще я проведу з нею якісний час і мало ,а ніж багато часу в злості.
Дякую. Це дуже складне та дискутабельне питання. Чомусь самі близьки люди можуть робити дуже боляче. Іноді сама хвора чи стара людина поводить себе агресивно, може і не усвідомленно, маніпулює тим , хто поряд, висмоктує енергію. Тому і біжуть допомагати іншим, бо там будуть вдячні.
Батьки або рідні люди,це затишок,спокій,підтримка.Коли ця підтримка ламається по якійсь не залежно від нас причині, нас вибиває з колії життя.Адже байдуже,яка важка робота,вдома це тиха гавань і коли там штормить,ми просто губимось,бо це вже діється з нами,а не десь там назовні.Я так відчуваю...
Олег Созонтович, дякую що підняли цю тему. Це справді дуже боляче😢 Маю маму 94 роки, старша сестра доглядає за нею. Я допомагаю фінансово, морально та фізично наскільки це можливо. Живу за 200 км і працюю. Найважче бачити, як енергійна людина стає безпомічною і сама на себе злитися. Зрозуміла за ці роки, що найважливіше для сестри є емоційна підтримка, бо сильно виснажується. Тому коли приїжджаю, то відпускаю сестру займатися тим справами, які їй приносять відсвіження. Також разом ходимо на шопінг, піцу, каву і навіть закордон в зоопарк😊 Зміна обстановки справді допомагає. Всім бажаю сили і витривалості в цій нелегкій справі 😊
Батьки - це не просто люди, вони колись для нас були всим світом. І не завжди цей світ був легким і радісним. Вони мають на нас такий сильний вплив інколи, що емоції зашкалюють і це важко витримувати.
Працюю і Італії багато років.тут майже всі сім'ї наймають до своїх немічних батьків доглядальницю або віддають в будинок перестарілих.і це для них нормально.думаю що коли в сім'ї є важко хворі це великий хрест і не всі можуть його нести.в нас уже так багато інвалідів.страшно.боляче.дай нам сили витримати.
...так склалося, що переживаю (во всіх сенсах) таку ж ситуацію. Ковід забрав старшу сестру, яка завжди була саме старшою. Опікування за матір'ю перейшло до мене, як раз перед війною. І зараз внутрішньо зтачує неможливість слідувати за своїми принципами моралі та мобілізуватися. Вибір між матір'ю та Батьківщиною... А ситуація закручується, була операція і оце-все, що супроводжує таке, а зараз, якщо прийде повістка, відчую себе просто в пастці вибору...
Добрий вечір. Все що Ви сказали - це про мене. Дуже болюча тема. Хотілося б ще почути продовження. Як терпіти. І чи потрібно терпіти. Як пробачити. І чи потрібно пробачати. Як впоратися із почуттям провини.
Щиро дякую Вам, пане Олеже. Ви даєте відповідь майже на всі мої життєві питання, своєю присутністю додаєте наснаги до життя, навіть коли буває недостатньо фізичних сил. ❤
Хочеш боротися за мир у всьому свiтi йди до дому люби свою сiмю. Не знаю хто сказав але все вiрно. Хочеться кричати ЛЮДИ ЛЮБIТЬ СЕБЕ I СВОЇХ РIДНИХ. Коли ми були дiтьми нашi батьки багато чим жертвували . Наш обовязок зробити все щоб в старостi нашi батьки вiдчували себе щасливими i любимими.
Дякую. Змушує замислитись багато над чим. Любовь та терпимість до близких важче. Треба пропрацювати дитячі травми. Колись ці ж самі батьки могли знущатись морально або фізично над дітьми. Чи зможе дитина це простити?! Ще одним аргументом є те, що допомога стороннім людям видніша. За неї можна отримати більше поглажувань.
З Новим Роком! Дякую за дуже актуальну для мене тему...Етюд надав можливість замислитися та переглянути свою поведінку до своїх немічних батьків...Також дякую за нове музичне ім я...
Дякую за тему. Так завжди у багатьох людей, що ми хочемо робити те що легше. Легше піти спекти кекс, замість просування якоїсь ідеї. Легше волонтерити а не бути з батьками. Бо дійсно мозок хоче результатів. Тому той процес турботи виснажує, а у волонтерстві точкові зіткнення. Крім того, стосунки батьки-діти в собі несуть багать чого психологічного. Отак і живемо. Ще раз рякую за етюд.
Це так... мама з Альцгеймера була.... Дідівщіна, банально звичайна. А ще - хочеться бачити і пам'ятати батьків сильними, мудрими, красивими, якими знали їх з дитинства... людям, нам все частіше бракує людяності, коли без суворих тоадицій лишаємося.... І - СТРАХ, генетичний страх на себе перетягнути ... якось так ось.
Випробовування ще й тому, що нема перспективи покращення в даній ситуації. Суспільство заточує нас на отримання результату, ми типу маємо ставити цілі, бути мотивованими, орієнтованими на досягнення. А з літніми батьками все стає лише гірше, тут нема результату
З Новим роком вас, пане Олеже. Здоров'я і натхнення на все, що ви робите. Нещодавно познайомилася з вашим каналом і вже навіть не знаю скільки переглянула етюдів. Ви для мене постачальник музичного серотоніну 🙂 Сьогодні почала рік із альбомами Нори Джонс. Неймовірне задоволення. Beth Hart і Joe Bonamassa також вже у списку. Як і багато інших.
Дякую це дуже болюча тема , але не всім дається це пройти . В мене в житті так сталося, що захворів чоловік ( 17 років був хворий) . А тут ще свекруха стала лежачою, чоловіка сестра не те що мами не захотіла , взагалі у всьому мене винною зробила. Уточнення, я не була в невістка, ми жили окремо , чоловік працював на будівництві, спочатку гуртожиток , потім отримали квартиру.. мій покійний чоловік отримав інсульт , потім 2 , 3 , 4 , 5 . Був дуже хорошим , але лікарів не чув . Свекруха жила окремо зі своїм чоловіком , а потім із нею біда. А зараз в Італії, доглядаю за італійською сеньйорою щоб собі заробити на житло .....
Пане Олеже, дуже хотілося б продовження цієї теми. В моєму випадку -це як зберегти психічне здоров'я, коли твоя матір вирішила, що вона приїхала навчити нас тут жити. І це нічого, що ми жили 40 років без неї, у нас чудова сім'я, прекрасні, виховані діти...Ми з чоловіком досить спокійні люди, але для мами робити скандальчик з нічого- запросто. Це дуже важко жити постійно в неспокої.
Вперше не погоджуюся щодо сутності у стосунках з батьками. Тут дідівщина підсвідома, непогода з безсиллям батьків, біля яких ми завжди - діти... не проходимо цей тест, викручуємося з нього як можемо...
Болюча тема ((( Випадки, коли народжується дитина з інвалідністю, яка все своє життя потребує постійної турботи, опіки, присутності… Вигорання батьків так званих важких дітей з інвалідністю, які з часом по паспорту виростають в дорослих осіб з інвалідністю, але по розвитку як місячні діти… і надії на покращення немає… За які гріхи… Важка тема (((
Думаю.вигорання не означає нестачу любові.напевнелюди.бачачи страждання своїх близьких.десь на душевному рівні вигорають тому.що розуміють.що можуть допомогти багатьом.але кожний .в своєму випадку.ну ніяк не не можуть допомогти близькій людині.в тому сенсі.що ми не боги.І тут мабуть швидше прихована злість на себе.яка і підточує людей.забирає сили.
Маю зараз ситуацію з мамою. Переломи. Розумію, що цей шлях буде тривалим. Старші люди стають дуже впертими і капризними, деколи навіть егоїстичними. Два дні вмовляла одягнути памперс, пояснюючи, що не можу бути постійно біля неї. Треба продовжувати працювати, заробляти, якось вивозити домашні справи, які ніхто не відміняв. Хочеться спілкування зі своїми дітьми і внуками. Елементарно пройтись спокійно по супермаркету без оглядки на те, що зараз задзвонить телефон і вже треба бігти. Якби фінанси дозволяли, то найняла б догляд. Бо вже починаю відчувати, що не вигрібаю.
І взагалі, хотіла б запам'ятати її такою, як була раніше. А ще якось дуже мучить почуття провини, якщо щось зроблю для неї не достатньо добре. Це вже, певно, виховання дається взнаки.
Додайте сюди ще війну, тривогу... і я вже майже з діагнозом)))
Дякую Вам, що поділились.
Мій "діагноз" такий-же.
"Вигоріла" на роботі і дома, немає більше сил. Шукаю вихід, але поки-що не знаходжу.
Зичу Вам здоров'я, терпіння, сил та можливостей.
Хочу показати ще один позитивний бік складнощів випробовування відносин з рідними які перебувають на такому етапі життя, який називається «доживання». Їх немічність, часто прикрість, жадібність та інші, в результаті полегшують нам переживання втрати наших близьких та рідних. Десь так.
Я думаю, що вигарання неможливо при любові, просто ми невірно розуміємо, що таке любов. Я зрозуміла це, коли прочитала Біблію і пояснення Павла, що таке любов. Ми вже не вміємо любити, людство
деградувало духовно. Коли б дитина виросла в тій любові, справжній, то для неї віддатися рідним під час проблем було б звичною справою, це не є героїзм. Але коли батьки теж такі самі, що вони можуть посіяти. Добра людина і в старості залишається доброю, а вредна, стає ще біль капризною . Я не вірю в байки, що при добрій атмосфері в родині в дитинстві, діти вигорають при піклуванні батьків. То все наша загальна втрата практики любові і наше небажання пізнати, що є справжня любов. Дякую за етюд. Дуже вдячна Богові, що ви мені в ютюб попали, як рекомендація.
З новим роком🎄Олеже Созонтовичу💐 Ваші етюди суттєво підтримують мене вже тривалий час. Щиро дякую Вам за допомогу💞 Моя історія подібна до цих двох. Півтора місяці тому я остаточно відмовилась від кардіологічної операції в Нідерландах і змогла- таки повернутись до рідного Києва. Діти мене не зрозуміли. Вони -чудові люди і багато в чому допомагають іншим (і мені теж).
Але там би я дійшла до повної деградації. Зараз намагаюсь повільно виправляти ситуацію, продовжуючи працювати над собою.
Батьки - навіть на відстані мають бути прикладом для своїх дітей. Навіть якщо вони це усвідомлять значно пізніше.
Я - лікар, 2+роки на пенсії, мені 67 років. Вважаю, що зараз діти просто неспроможні нас зрозуміти, адже саме на їхніх плечах весь тягар нинішньої ситуації і найбільша напруга. Тому батьки мають вчитись по - можливості самі давати собі ради (в нас потужніша, роками напрацьована опірність, і більша гнучкість). Навіть при фізичній немічності ми ще можемо бути моральною опорою і для , таких, як ми- безпорадних, і для своїх дітей, яких ми продовжуємо либити поза простором і часом (без докорів і засуджень). Любові завжди вистачає, щоб нею ділитись. Вона оберігатиме їх безпечне майбутнє (може в потрібний час дати друге дихання).
Теперішня ситуація вимагає від них максимальної напруги всіх життєвих сил (на межі нервового зриву, або виснаження). Потребуючи уваги, ми не повинні стати для них "останньою краплею", адже їхня головна мета, позаяк- виростити своїх дітей (особливо в розірваних сім'ях).
Я активно вчуся вчасно спиняти зайві емоції, які можуть зашкодити мені та іншим. Дітям не завжди це вдається. Доречі це відбивається не лише на нас, але й на наших онуках (алергічні прояви, астма, неврози). Всі ми зараз активно вчимося атравматичній екології взаємин (ефективно співпрацювати на гідне майбутнє.
Все владнається, якщо не надто драматизувати, а робити маленькі кроки до гідного майбутнього.
Музика нам в допомогу🌞🌿 і ще багато чого іншого (Ви краще знаєте🌞🌷
Ви точно сформулювали мої думки. Мені 66, і я не хочу бути тягарем для своїх дітей.
На початку повномасштабного у свекрухи загострилась деменція. Потім стався інсульт. Ми впо. В Харкові залишився напіврозбитий будинок. Ми в іншому місті, на пташиних правах з розбитою літньою жінкою на руках. Я бачила, як змінюється ставлення чоловіка до неї. Злість, агресія, подекуди ненависть затьмарювала співчуття та жалість до хворої старої матері. Потім я зрозуміла, чому у нього це трапилось. Це позиція вразливої дитини. Навіть, якщо ми дорослі, батьки все одно сприймаються як ті, хто сильніші, хто захистить. А тепер це слабка людина, яка створює купу проблем на рівному місці. Неможливо повірити, що в домі є лише немічна оболонка зі знайомим з дитинства обличчям. Саме оболонка, бо судячи з поведінки та слів, там майже нічого не залишилось від люблячої та рідної матері.
Ви так все правильно написали... Ви мудра і добра людина.
Сил вам і терпіння.
Плачу із вами.., бо пройшла це у перший рік війни... Дякую мамі, що вчасно померла і довго не мучилася й не мучила....
Все так і є. Дуже боляче і зворушливо.Усім бажаю сил і терпіння.
Дякую, за цей клуб думаючих людей, всі етюди як ковток свіжого повітря, дякую за доступність, за такі різноманітні підняті теми...
Любов, широке , глибоке і десь суб'єктивне поняття. Якщо старі батьки викликають стільки негату , то нехай краще доглядальник буде робити цю роботу, а моя любов буде в тім, що я буду більше працювати, а не дратуватись на близьку людину. Кряще я проведу з нею якісний час і мало ,а ніж багато часу в злості.
Дякую. Це дуже складне та дискутабельне питання. Чомусь самі близьки люди можуть робити дуже боляче. Іноді сама хвора чи стара людина поводить себе агресивно, може і не усвідомленно, маніпулює тим , хто поряд, висмоктує енергію. Тому і біжуть допомагати іншим, бо там будуть вдячні.
Саме зараз я в такій ситуації з рідною мамою😢… намагаюсь розібратись в собі так , щоб жити , а не терпіти мамині вікові вибрики.
Музикальне забарвлення цього етюду просто пронизливо-божественне.
Батьки або рідні люди,це затишок,спокій,підтримка.Коли ця підтримка ламається по якійсь не залежно від нас причині, нас вибиває з колії життя.Адже байдуже,яка важка робота,вдома це тиха гавань і коли там штормить,ми просто губимось,бо це вже діється з нами,а не десь там назовні.Я так відчуваю...
Олег Созонтович, дякую що підняли цю тему. Це справді дуже боляче😢
Маю маму 94 роки, старша сестра доглядає за нею. Я допомагаю фінансово, морально та фізично наскільки це можливо. Живу за 200 км і працюю. Найважче бачити, як енергійна людина стає безпомічною і сама на себе злитися.
Зрозуміла за ці роки, що найважливіше для сестри є емоційна підтримка, бо сильно виснажується. Тому коли приїжджаю, то відпускаю сестру займатися тим справами, які їй приносять відсвіження. Також разом ходимо на шопінг, піцу, каву і навіть закордон в зоопарк😊 Зміна обстановки справді допомагає.
Всім бажаю сили і витривалості в цій нелегкій справі 😊
Батьки - це не просто люди, вони колись для нас були всим світом. І не завжди цей світ був легким і радісним. Вони мають на нас такий сильний вплив інколи, що емоції зашкалюють і це важко витримувати.
З Новим роком❤ Дякую за вашу творчість❤ Ви для мене найбільше й найдушевніше відкриття 2023 року
Працюю і Італії багато років.тут майже всі сім'ї наймають до своїх немічних батьків доглядальницю або віддають в будинок перестарілих.і це для них нормально.думаю що коли в сім'ї є важко хворі це великий хрест і не всі можуть його нести.в нас уже так багато інвалідів.страшно.боляче.дай нам сили витримати.
...так склалося, що переживаю (во всіх сенсах) таку ж ситуацію. Ковід забрав старшу сестру, яка завжди була саме старшою. Опікування за матір'ю перейшло до мене, як раз перед війною. І зараз внутрішньо зтачує неможливість слідувати за своїми принципами моралі та мобілізуватися. Вибір між матір'ю та Батьківщиною... А ситуація закручується, була операція і оце-все, що супроводжує таке, а зараз, якщо прийде повістка, відчую себе просто в пастці вибору...
Добрий вечір. Все що Ви сказали - це про мене. Дуже болюча тема. Хотілося б ще почути продовження. Як терпіти. І чи потрібно терпіти. Як пробачити. І чи потрібно пробачати. Як впоратися із почуттям провини.
Це саме надскладне випробування-любов та ненависть разом, постійно на межі.
Щиро дякую Вам, пане Олеже.
Ви даєте відповідь майже на всі мої життєві питання, своєю присутністю додаєте наснаги до життя, навіть коли буває недостатньо фізичних сил. ❤
Музтерапія, логотерапія, голосотерапія плюс відеоряд...
лягає на душу...)
ДЯК!
Хочеш боротися за мир у всьому свiтi йди до дому люби свою сiмю. Не знаю хто сказав але все вiрно. Хочеться кричати ЛЮДИ ЛЮБIТЬ СЕБЕ I СВОЇХ РIДНИХ. Коли ми були дiтьми нашi батьки багато чим жертвували . Наш обовязок зробити все щоб в старостi нашi батьки вiдчували себе щасливими i любимими.
,,Tempo,, - яка краса! Дякую!
З Новим роком! Найкращі побажання! Так приємно чути і бачити вас, дякую, що продовжуєте цей формат спасіння психологічних можливостей наших Душ. ❤
Дякую за змістовні теми. Допомогають зррзуміти себе і навколішній світ!
Прекрасні джазові замальовки!
Дуже актуальна тема, дякую
Дякую. Змушує замислитись багато над чим. Любовь та терпимість до близких важче. Треба пропрацювати дитячі травми. Колись ці ж самі батьки могли знущатись морально або фізично над дітьми. Чи зможе дитина це простити?! Ще одним аргументом є те, що допомога стороннім людям видніша. За неї можна отримати більше поглажувань.
Дякую, пане Олеже! Так гарно почати рік з цієї музики та вашого стріму ❤ Здоров'я, безпеки та любові вам в новому році
Вас цікаво слухати.🎉
З Новим Роком! Дякую за дуже актуальну для мене тему...Етюд надав можливість замислитися та переглянути свою поведінку до своїх немічних батьків...Також дякую за нове музичне ім я...
Дякую за тему. Так завжди у багатьох людей, що ми хочемо робити те що легше. Легше піти спекти кекс, замість просування якоїсь ідеї. Легше волонтерити а не бути з батьками. Бо дійсно мозок хоче результатів. Тому той процес турботи виснажує, а у волонтерстві точкові зіткнення.
Крім того, стосунки батьки-діти в собі несуть багать чого психологічного. Отак і живемо.
Ще раз рякую за етюд.
Це так... мама з Альцгеймера була....
Дідівщіна, банально звичайна. А ще - хочеться бачити і пам'ятати батьків сильними, мудрими, красивими, якими знали їх з дитинства... людям, нам все частіше бракує людяності, коли без суворих тоадицій лишаємося.... І - СТРАХ, генетичний страх на себе перетягнути ... якось так ось.
Дякую ❤️
Випробовування ще й тому, що нема перспективи покращення в даній ситуації. Суспільство заточує нас на отримання результату, ми типу маємо ставити цілі, бути мотивованими, орієнтованими на досягнення. А з літніми батьками все стає лише гірше, тут нема результату
З Новим роком вас, пане Олеже. Здоров'я і натхнення на все, що ви робите.
Нещодавно познайомилася з вашим каналом і вже навіть не знаю скільки переглянула етюдів. Ви для мене постачальник музичного серотоніну 🙂 Сьогодні почала рік із альбомами Нори Джонс. Неймовірне задоволення. Beth Hart і Joe Bonamassa також вже у списку. Як і багато інших.
дякую...
Чудовий етюд
Дякую вам за важливу тему ! Здоровя і миру нам!
О, новенький етюд, класс!!!!
Дякую це дуже болюча тема , але не всім дається це пройти . В мене в житті так сталося, що захворів чоловік ( 17 років був хворий) . А тут ще свекруха стала лежачою, чоловіка сестра не те що мами не захотіла , взагалі у всьому мене винною зробила. Уточнення, я не була в невістка, ми жили окремо , чоловік працював на будівництві, спочатку гуртожиток , потім отримали квартиру.. мій покійний чоловік отримав інсульт , потім 2 , 3 , 4 , 5 . Був дуже хорошим , але лікарів не чув . Свекруха жила окремо зі своїм чоловіком , а потім із нею біда. А зараз в Італії, доглядаю за італійською сеньйорою щоб собі заробити на житло .....
Пане Олеже, дуже хотілося б продовження цієї теми. В моєму випадку -це як зберегти психічне здоров'я, коли твоя матір вирішила, що вона приїхала навчити нас тут жити. І це нічого, що ми жили 40 років без неї, у нас чудова сім'я, прекрасні, виховані діти...Ми з чоловіком досить спокійні люди, але для мами робити скандальчик з нічого- запросто. Це дуже важко жити постійно в неспокої.
З Новим роком! Дякую Вам!
Так, любов до рідних може бути випробуванням.
Більше десяти років працювала доглядальницею ,дуже тяжко більше не можу немає сил.
З новим роком Вас і всю вашу родину 🎄❤️
Дякую.
Like. Лайк і підписка для підтримки українського контенту в ю туб. Чим більше буде якісного контенту українською, тим швидше витісниться рос. Дякуємо.
Дякую
Вперше не погоджуюся щодо сутності у стосунках з батьками. Тут дідівщина підсвідома, непогода з безсиллям батьків, біля яких ми завжди - діти... не проходимо цей тест, викручуємося з нього як можемо...
Я просила маму, хоч два тижні побути в лікарні, але вона дуже цього не хотіла і так і не погодилась...
Дуже болюча тема...😢
Болюча тема (((
Випадки, коли народжується дитина з інвалідністю, яка все своє життя потребує постійної турботи, опіки, присутності…
Вигорання батьків так званих важких дітей з інвалідністю, які з часом по паспорту виростають в дорослих осіб з інвалідністю, але по розвитку як місячні діти… і надії на покращення немає…
За які гріхи…
Важка тема (((
Хіба вигорання свідчить про нестачу любові?
Думаю.вигорання не означає нестачу любові.напевнелюди.бачачи страждання своїх близьких.десь на душевному рівні вигорають тому.що розуміють.що можуть допомогти багатьом.але кожний .в своєму випадку.ну ніяк не не можуть допомогти близькій людині.в тому сенсі.що ми не боги.І тут мабуть швидше прихована злість на себе.яка і підточує людей.забирає сили.