Дуже дякую Вам за Вашу працю. Навіть вода камінь точить. Камінні душі. Таких у нас багато. Закамянілих від страху, від марних страждань і неспокутаних гріхів.
Дякую за працю Таню! Мого пра-прадіда (Черкаська область) забрали й розстріляли за те, що він погодив роздати залишки від перемеленої пшениці, з колгоспу, аби люди могли використовувати як утеплення для хлівів на зиму; пра-прабабусі долю чоловіка не повідомляли, коли вона пішки вирушила з’ясовувати долю чоловіка, вдома захворіла й померла найменша донечка (9місяців) на руках у моєї прабабусі, якій на той момент було 10 років. Про те, що пра-прадіда розстріляли в ту ж ніч, що й забрали - з’ясували десятиріччя після. Така історія з моєї родини.
Моя тітка вагітною сиділа у в"язниці за " п’ять колосків”. Дитя померло. А двох моїх дядьків малюками з"їли сусіди вже мертвими. Бабуся все мовчали. Про це не можна було говорити. Дуже дякую Вам за Вашу працю...Бо знову рашисти хочуть зробити із нас тварин, але наші предки дають нам сили жити і народжувати!
Четверта субота листопада, 2022 рік. Світло, інтернет - уривками. Але Вашу читанку прослухала одразу ж після "Жовтого князя"... І плакала, і ридала... Але маємо знати, пам'ятати, проживати і не прощати!!! Розплата близько - московія відповість за все, скоєне тоді й сьогодні!
Шановна пані Тетяно-ви неймовірна жінка і патріоти України ,Я Дякую-вам ! «Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»М. Рильський
Дуже рада зустрічі з вами. Моя національна свідомість прокинулась після 14-го,нажаль... І хоча таких,впевнена,багато,але амнезія- це найгірший наслідок совка. Багато виїзджаю і ходжу по музеях і дуже вражена,що і на матеріковой Україні мало,хто намагається цікавитись нашою культурою... Ваша праця збуджує,наснаги вам! (Крим)
Я не можу припинити плакати. Після ефіру ще раз переглянула фільм. Скільки загублених душ. Я не можу згадати в історії України щодного проміжку часу в одне покоління без потрясінь, війни, голоду, мору, терору, виселення, розстрілів. Кажуть, те, що нас не вбиває - робить нас сильнішими. Зовсім ні, те, що нас не вбиває - калічить нас. Якщо досліджувати історію родини, то диву даєшся, що взагалі народився - 1 прадід (Черкащина) - куркуль - Сибір, 2 прадід (Хмельниччина) - забрали на війну з фінами - (помер в окопах в перший місяць), 2 прадід (Івано-Франківщина) - воїн УПА - закатований в казематах Коломиї НКВД. Минуле століття - просто море крові. Це так важко уявити, адже мова не йде про жорстоке темне Середньовіччя, а про те, що було 100 років тому. Що з цим робити?
Тема голодомору мені відома з ранього дитинства (скільки себе пам'ятаю), справа в тім, що село з відки я родом мало "чорну дошку", тому історія села і небагатьох людей які там лишилися була просякнута цією темою. Кожна стара зруйнована хата мала свою "чорну історію". Бабіся, які збирались на посиденьки часто згадучали ті страшні часи. Зокрема була сусідка, яка залишилася доживати віку в самоті, а її 13 дітей повмерали, або інша, яка за жменю зерна була ув'язнена, а коли повернулась всі її десятеро дітей повмирали. Щодо дитячих мрій, то моя бабця в дитинстві пережила голод, і лягаючи спати діти весь час теревенили: " якби оце щас з неба впала торба, а там хлібина". Одна мрія на всіх -хлібина. І от в свої юнні роки я часто замислювалась над тим, чому тему голодомору всі так обминають в літературі, кіно. "Жовтий князь", це один з небагатьох творів, який передає атмосферу тих страшних подій.
Максимально щиро ДЯКУЮ, і сльози стримувала і не змогла. Муки голоду нашого народу - не прощаються ні нами , ні нашими дітьми, ні нащадками. Нехай нещасні душі упокояться у вимірах небесних поза межами болю . НІколи не забудемо їх. Наші мертві предки дають нам силу жити і народжувати !
Меморіал голодомору дуже потрібен саме у парку слави! Саме поряд! Одна істота мені жалілася, що нема можливості радіти на дєвятоє мая, "палажить цвєточкі нєізвєсному солдату". Ви би бачили, що з нею було, коли я спитала, чого той солдат досі не відомий, чому йому відмовили у тому, щоб стати відомим, чому треба тішитися на імітації його могили? Їй мало очі не вилізли. До речі, її батьки українці. Вона - точно ні. Покруч.
Дякую, що говорите на таку важливу і важку тему. Усвідомити це все просто нереально. Ви, Таню, ще тримаєтеся під час розмови. Слухати без сліз вас неможливо. Бабуся і тато розповідали про ті часи. Я була зовсім маленька 5-6 років ( 85-86 роки), коли вперше про це почула від родичів. Йдосі пам'ятаю той свій дитячий страх і розпач. Пам' ятаю, як сильно бабуся просила мовчати і нікому не казати. Це була страшна таємниця. Розумію тепер наскільки українці дійсно були і є йдосі залякані.
Прапрабабця Мотря розповідала про оладі з лободи, які ділили на всіх дітей, що вижили в селі. Цю історію я вже чула від мами, бо мені було 1 рік, як вона померла. Прабабця Марійка все життя пропрацювала на фермі, а влітку ще й ходила на ланку. Про яке здоров’я можна говорити після такої тяжкої роботи( Гроші складала на книжку, бо все одно за них нічого не можна було купити. І незважаючи на таке тяжке життя нашими прапра вклали в мізки, що в совку було все якісне і дешеве( Боляче думати, як страшно і важко вони жили((( Просто табір з якого не втекти(((
Таня, дуже дякую за цей єфір. Мені ця тема дорога та близька. Моя мама народилася 1929 року на Полтавщині, в останній рік Голодомору втратила обох батьків. І вся її складна доля закладалася з дитинства. Я завжди ставлю свічку на підвіконні у дні вшанування загиблих в цій трагедії України. Дуже багато хочеться про говорити про це, але не можу, душать сльози та ненависть, особливо до вчителів історії, які в НАШ!!! час не визнають цей факт в історії і нав'язують сучасним дітям спотворене радянське уявлення про ці події
Дякую Тетяна за ефір. Мою сім'ю також не минув цей страшний період нашої історії, є і персональна історія яку розповідала моя бабуся, а потім і моя мама. Дякую тобі за те що ти робиш.
Дуже сильна "Читанка".У нас,на західних теренах України Голодомору не було,але бабця розповідала про людей ,що захожі люди вимінювали речі на їжу.Бувало,люди помирали просто на вулиці.
Дякую, Тетяно. Боялась слухати прямий ефір... Але тепер наважилась... Важко і плачу від коментарів разом з вами... Все ж ви мене переконали. почну читати вже завтра. Треба! Дякую щиро.
Таню, дякую за розмову. Дивлюся цей етер у червні 22го. .. Вони знову прийшли нищити нас. Але ми тепер сильніші. І світ виражає не лише стурбованість, на щастя. Ми переможемо.
Нам цей фільм показували кожного року в школі. Не скажу що це погано але думаю помилка була в тому, що і початковій школі теж. Дивлячись на кадри з нього - мороз шкірою іде. Цей дідусь…він (і не тільки, правда він найбільше запам’ятався виглядом і фразою) мене якраз в ті дитячі роки дуже лякав, після почутої інформації що з ним сталось - ніяково. Можливо колись я його знову передивлюсь але це лише час покаже… Дякую за чудовий і емоційний ефір, як завжди все на висоті!
Пам'ятаю, що дослідники пралюдей зрозуміли, що люди стали людьми, коли знайшли кістяки з залікованими кістками. Що ці вжелюди рятували одне одного у біді. А оті нелюди намагалися знову зробити з нас тварин, вбити людське.
Так вийшло, що я винаймала житло Києві у двох старших жіночок. Мамі однієї з них довелося поховати усіх родичів і з її сторони, і зі сторони її чоловіка, і трьох синочків. Потім вона знову вийшла заміж і народила трьох доньок. І тут війна... Я не знаю, як це можна було пережити. А друга жінка, Уляна Іванівна, сама пережила голодомор. З усієї рідні вижила лише одна вона і її бабуся, яка згодом теж померла. А згодом, після дитбудинку, дитячої каторги, Уляна Іванівна працювала в шахті, бо там давали 1 кг хліба на день! Я сама з Львівщини, у нас голодомору 32-33 років не було. А от у 47му були люди зі сходу, які ночами приходили до моїх родичів на хутір, щоб попросити їсти і не втрапити до лабет патрулів
Теж прабабуся розказувала про післявоєнний голод. Прийшла на подвір'я до неї жінка з дитиною зі сходу просити їсти. Поки прабаба винесла хліб з хати, то дитина почала їсти з корита для свині. Один з найстрашніших її спогадів, хоча і її життя було не з медом (чоловік був в таборах, маму вбили в неї на очах).
Прабабуся поховала двох дітей і свекруху. Сама вижила чудом. Після голоду народилась моя бабуся, яка застала післявоєнний голод. Полтавщина. Після її розповідей зненавиділа совок лютою ненавистю. Проклята країна.
My z Ivano-Frankivska,ale mij djadko zenyvsa na žinci z Chmelnycyny.Toz jiji mámu tak i vbyly za páru koloskiv,jak zbyrala po zibranomu poli.Ce bulo tam,blyzce do Kyjivscyny.Ja bula malá (70ti)i tato ves čas cykav na mámu koly vona ce zhaduvala...
Я на ЗНО не дочитала, дуже важке, але дочитаю, й так, в мене одна книжка була! Ще «Сад Гетсиманський» Івана Багряного важкий, але варто прочитати!!! Улас Самчук «Марія», теж про голодомор страшне 😔😭але теж варте до прочитання!!! Вічна пам’ять усім загиблим та замученим від голоду!!!
Моя бабуся розказувала, як вони ходили з братом 18 км (їй 6, йому 8 років) до колгоспного тачку(місце збору і розподілу урожаю з полів і того, що привозили селяни з дворів) збирали там картоплю, що покраще, капусту(все було гниле) приносили додому і їх мама готувала картопляники(зрази). Я підросла і спитала, чого на свому городі не вирощували, лінувалися(підколоти хотіла бабуню) і вона розповіла, що працювали тяжко але доводилося все віддавати у колгосп, та і за тим що залишилось, приходили і забирали. Були в них ще маленькі братики(двійнята), один помер🙏 Найсмачніщі картопляник, готувала моя бабуся.
Наша. Бабуся родом. З Полтавщини і я будучи в увідпустці у неї вдома запитала. Внеї про ці події вона розповідала ія слухала іридала до кінця її життя в коморі були запаси муки круп сірників мила ми її внуки сміючись питали. Навіщо такі запаси. Вона. Завжди відповідала діточки ви не знаєте. Що таке голод
Мої батьки були дітьми і пам"ятають 32-33 і інщі не легші роки голодомору . Коли СРСР розпався батько був дуже радий , і завжди відповідав тим хто жалкував за СРСР і жалівся на начебто якийсь голод у 90 роках , він казав ; хіба це голод коли на ще колгоспних полях у 90 р залишалися не скошені кукурудза , соняшник , не зібрані картопля , бураки , у смітниках можна було бачити викинутий чарствий хліб , бо батько у дитинстві навіть цього не бачив , вимушений їсти траву , ходили розкопували мишачі запаси дикого вівса .та інших диких зерен , і з цього робили муку , товкли у кам"яній ступі , і прицьому ще працювали у колгоспі за трудодень , все відбирали у них комуністи , я дивувався , чому у бабці не було гарного саду ,потім зрозумів . що не до садочка було людям , весь день працювали на колгосп , а врожай відвозили чи то за кордон , чи у Москву , мабуть тим хто цього страхіття не пережив , і тепер кажуть , що голоду не було . НІ КОЛИ ! Я цього не прощу москалям і дітям передам з онуками , таке не прощається , вони мені тикають про Бандеру який з ними воював , а я маю мовчати про голодомор ? та ні , такого не буде .
Сади були, та повирізали , бо за кожне дерево треба було платити податок, віддати з нього урожай. Як і курей тримали та яєць не їли, точно так і свиней.
@@ludmilabarakhtyanska8399 Так , більше того що забрали , так на тебе нав"язували як обов"язок . що ти повинен тепер кожен рік , чи півроку здавати сировину , тобто не разово .
Вся ця історія вчить нас тому, що всьому свій час. Коли Скоропадський хотів битися за Україну, то наш нарід дав лозунг, що пани чубляться, а в них уставшьіх ат вайньі, голови болять. Пара сотень студентів під Крутами життя клали за Україну, а Україна спала. Спала і чекала приходу ката. А ще до влади обирала гарних чемних хлопців типу Грушевського та Винниченка які жили по принципу "нада пооста перестать стрелять" От усе оце пекло зароджувалося тоді. Тоді в двадцятих треба було думати і битись до останнього то може б згодом не прийшлося б їсти діток. А Українці, мудрий нарід, як завжди показав свою не розсудливість і не послідовність, що й привело до катастрофи масштаби якої тяжко уявити. І, гад нічому ж не учаться, знову зелених большевиков до влади перевели. Схоже демократія це не для нас, адже інструкцію по використанню наш мудрий нарід так і не прочитав. А з приводу о того РПЦешного попа, типу нада панять и прастить, то скажу як священик ПЦУ і колишній капелан словами пісні Тараса Компаніченка "Завжди Україна буде" - ... Ти пробач москаля і надгробок постав... Так я навіть пробачити готовий (тобто не мстити їхнім невинним дітям) але лише після того як вони будуть покарані. А те про що говорить піп у книзі це ідеал зі сторінок Євангелія не доречно використаний у не доречний час. Можливо я і жорстко висловився з приводу такого сумного, але нехай це буде усім нам як гірка прививка від нашої вічної блажі, наївності і простодушності. Так жорстко але якщо ми не будемо жорсткими, то не ви живемо в цьому світі. Амінь.
Дякую за етер, дякую глядачам за іх історії. Я не пам'ятаю як читала твір у школі. Пам'ятаю як дивилися фільм про голодомор і численні розмови про цей жах. Але, звісно, у дорослому віці це все усвідомлюєш набагато глибше, з шаленим болем. Ще не наважилася прочитати, поки що подивлюся тільки читанку. Неможливо не плакати.
Буквально тиждень тому проходили зі студентами "Скотоферму" Дж.Орвела і мова зайшла про злочини радянської влади проти українців. І один хлопець зробив мені зауваження,що ті всі речі,що відбувалися у творі,то все про Америку,до чого тут мовляв Радянський Союз. І взагалі до чого тут Сталін до Голодомору... Я була шокована,вперше таке почула. Дитині 16 років,це вже свідомий вік. Тому Ви маєте рацію,Тетяно,цей ефір варто дивитися з дітьми...
Це перший ефір Читанки, який я подивилась, хоча з вами вже давно. Слухала і паралельно замовила книжку, раніше на неї не наважувалась. Дякую за розкриття такої важливої теми!
Не можу дивитись ефір без сліз... Читала твір ще в школі. Пригадую страшні голодні факти, які мені розповідала ще прабабуся. Її щоденники, які описують всі ті події, як вона намагалася вижити, та врятувати свою маму від голодної смерті.
Поставила лайк. Лайк - это хорошие эмоции. По факту хочется плакать. Каждый раз когда смотрю про голодомор, вспоминаю отосланного на Соловки прадеда и бабушку пережившую голод еще ребенком.
Добрий вечiр, Тетяно ! Дякую вам за цей ефiр! Моя бабуся розповiдала, як в голодомор забрали все що було в хатi,ВСЕ!!!Вижили завдяки бабусинiй тiтцi у якоi чоловiк працював в сiльськiй радi. Тiтка кожного дня давала iй шматочок хлiба та 100 мл молока. Бабуся несла додому i годувала цим тата й маму, сестричку та братика.Розповiдала також, що тато ii почав марити i говорити що "Пора рiзати дiтей i iсти"... Це жах...Коли ходила до тiтки, дуже часто звали ii до себе сусiди, вже дуже худi та знеморенi. По словам бабусi:"З них залишилась однi кiстки"Добре що тiтка попередила не пiдходить до чужих хат,бо можуть з'iсти. Це жах...
Ось так читаєш і ледь стримуєшся, щоб не розридатися над кожною сторінкою. Так само плакали над "Марією" Уласа Самчука, всі разом, школярки, читали вголос і плакали. А "Жовтого князя" -- вперше (завдяки вам). І згадую колишню подругу, що "какая разніца" і "ми же братья", а в самої обидві бабусі Голодомор пережили і думаю, коли ж дойде? Якомога більше людей мають вас бачити і чути! Дякую вам.
І залишу цитату однієї жіночки із книжки про Голодомор: "У 43 прийшли німці і я потрапила в концтабір. Так він здався мені раєм в порівнянні із пеклом 33-го"...
Бабуся розповідала, що в селі жінка зварила найменшу дитину і згодувала п’ятьох старших. Мене вразила дуже сильно ця історія. Розказувала, що діти виїхали кудись, а та жінка збожеволіла, я її в своїх 7 рокі бачила, дуже страшне видовище. Але засуджувати її не можу, бо я не знаю як би мій мозок відреагував, коли шестеро дітей просять, плачуть, вимагають, а потім помирають на очах.
Таню, дякую за вашу роботу, за позицію не вибачати катам. Емоційний ефір, сумна тема. Пригадались розповіді обох моїх бабусь, що пережили той жах. Це наша генетична пам'ять...
Цей фільм показували на День Пам’яті Жертв Голодомору по телевізору. Пам’ятаю вперше побачила його, коли мені було років 9-10 і тоді пробирало до мурашок і сліз, і зараз. Після нього почала розпитувати в прабабусі і діда про цю тему. Це так важливо знати, так важливо цікавитись.
Цікава цитата в тему - від французького дослідника Голокосту: “Поряд із цим чеснотливим забуттям або замість нього може існувати інше забуття, якому чеснота не властива. Прощення звичайно дається, коли його просять у Бога і в жертви, коли провину попередньо визнають і сформулюють прохання. Якщо цих умов не виконано, а прощення однаково дається, і то однобічно, є велика ймовірність, що воно нічого не варте і стане ще однією провиною. Таке занадто легке прощення може походити від якогось піднесеного морального кредо, що дешево цінує справедливість і дозволяє його носієві хизуватися величчю своєї душі. Воно може походити й від браку сміливости перед вимогами справедливости, або від небажання досліджувати свою активну чи пасивну співучасть із тими, кому легко прощаєш, бо водночас відпускаєш і свої гріхи, не зізнаючись у них. Тут не видно, щоб хтось готувався до публічної церемонії каяття з цього приводу.” (Ален Безансон "Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність голокосту")
Koly vyjsla zamiz u 96mu v Čechiji,colovik meni prynis tovstu knyhu nazva Stalin.Ce koly Elcin vidkryv na chvylku archivy KGB i ceski istoryky svydenko skataly,sco bulo potribno,ale,zvycajno,ce ne odne dzerelo.Kaze Na,cytaj,zaodno i cesku vcy.Ja nemohla potím tyzden dobre spaty,jistý,prosto pryholomsena povnistu bula.
А в мене по материнській лінії всі вижили в голодомор...сім'я більше 10 чоловік.. прапрадід був "куркулем" і заховав зерно в річку біля дому, в ночі їли...а моємо діду, в голод було 2 роки, розпитати його не встигла, на жаль...
Не перестаю думати, як би все зараз було в Україні, якби нас не винищували століттями.... Не було би зросійщеної більшості, ми би були нацією. А не ''насєлєнієм какая разніца''
Читала ще в школі....була шокована реалістичністю!!!! Не знала , що є другий том. Дякую за інформацію! Але не знаю чи зможу осилити емоційно.... Адже з віком, весь страх, описаний автором, сприймається занадто болісно .
Що ми за люди, якщо й зараз терпімо цих покидьків: Медвідчук, Рабіновіч, Піховшик, Бондаренко, Діаночка? Боже скільки їх... Чому ми й досі їх терпемо? Де свідомість, гідність? Чому це можливо у Вільній Україні? Мобудь, вона й досі не вільна.
Здається читала книжку в школі. Для виховання в шкільному віці читати і такі художні твори дуже важливо. Фільму не бачила, дякую за підказку - подивлюсь. Колись в Тернопільському драмтеатрі була вистава "Сльози Божої Матері" за мотивами твору "Марія" Уласа Самчука. Теж рекомендую.
Залишилося 1200 підписів! Важлива петиція про заборону проросійських партій та організацій через ЗУ "Про колабораціонізм". Прошу підтримати, поширити та повідомити знайомих petition.president.gov.ua/petition/105082
В бібліотеці татка знайшла книгу-дослідження на ≈ 600 сторінок про Голодомор по всій Україні і з прикладами та свідченнями із моєї області. Покищо не змогла дочитати всю книгу... Боляче, але автор пише цікаво. Я трішки призупинила читання, але обов'язково продовжу. Таке необхідно знати
Щиро дякую, Тетяно, що Ви проводите такі ефіри, що піднімаєте ці теми. Я ніколи толком не заглиблювалась в тему голодомору. До нещодавна не розуміла, чому він стався. В школі розповідали про голодомор, та все ж не казали, завдяки кому це сталось. А може і казали, та до маленької мене це не доходило. Та і дідусі, бабусі не мали досвіду, щоб розказувати (казали, що у нас, на Буковині голоду не було. Певно тому, що Буковину захопили до складу СРСР лише в 40році) Зараз хочу обов'язково прочитати цю книгу, чи хоча б фільм подивитись і не забувати, не прощати, розказувати своїм дітям про знущання над нашим народом. Тим паче зараз, в час страшної війни, де росія хоче знову знищити наш народ, треба пам'ятати, що ворог може вдаватися до будь-яких методів, щоб отримати своє. Але ми маєм бути незламними.
9:40 моя бабушка рассказывала как у нее на руках, у 10-й девочки, умирал ее 4-й брат от голода. Он просил ее: Наташа, дай хотя бы маленький маленький кусочек хлеба, хотя бы крошечку, а если не даш, а пойду лягу и буду умирать. Но хлеба не было, и Ваня лег на лавку и умер
З усіх можливих іздьовок, що зазвичай звучать у четверту суботу листопада (всє тагда галадалі, ето нєбольшая цена за індустіалізацию данбаса, а бєз жертв новава сациальнава строя ніпалучіцца, причьом здєсь ссср, год бил нєуражайний) найабсурдніша була минулого року. Тоді під постом Супрун житель московщини мені показував скріни нью-йоркської газети тих років з назвою, доречі, типу Красная Комуна, де в статті, написаній російською мовою 🙄 йшлося про страшний голод західних українців (Львівщина і Прикарпаття) і Польща приховує правду і т д і т п. Ну типу, "всі тоді голодали, рік неврожайний, он Польща тоже получається гєнацид проводила штолі?" Мені, людині всі предки якої до шостого коліна з Львівщини і Прикарпаття. Чию біографію я знаю в загальних рисах майже кожного🙄. Як висновок - моїм дітям треба все це дерево фамільне переказати з усіма теслями, паламарями, куркулями, репресованими, убитими; смішними і страшними історіями життя. Про голодомор розказати теж. Щоб коли їм таку статтю покажуть чи будуть розказувати про вкусну пламбірку єдина емоція була🤨🙄.
Пам'ятаю, малою бачила частину екранізації. Тоді сцена із захованою чашею дуже сильно врізалась у пам'ять і ще довго потім шукала з якого це фільму. Твір справді вартий того, щоб його вивчали і читали українці. А хтось читав Солодку Дарусю Марії Матіос? Не зовсім в тій тематиці, але за атмосферою теж доволі тяжка книга. Було б цікаво колись побачити розбір у Читанці 🤔
Этот ужас переживаем до сих пор: высокие заборы, чтобы не видели как живут, припасы еды минимум на месяц, ломящиеся от закусок столы как символ благополучия на праздники...
От мене також зачіпило це "пробачемо один одного і в любові бог відкриє нам ворота і таке інше" 🤦♀️ Ніііі!! Спочатку кривдники мають відповісти і бути висвітлені як кривдники. Тобто не відповісти, що вони там "напились п'яні в страсну п'ятницю", а саме за злочин перед людьми. І щоб люди знали: ці ті" що курку вкрали" і людей з кістками перемололи як збіжжя. Вина не визнана, злочин не визнано - а що тоді пробовати, якщо сам факт злочину заперечено? Ось мене вбиває в книзі: ніби християнська терпілість. Бо в такому разі додаватимуть і додаватимуть злочинів - все ж одне пробачать потім, самі жертви пробачать. А як пробачать жертви, так й навколо всі скажуть: то їм подобається такий БДСМ! Нормальна притомна держава російська чи китайська імперія - процюватимемо з неї надалі... А в парі кат-жертва у ката більше шансів пережити і встановити свій канон правди. Тому христианська риторика - риторика, а другу дупу підставляти не раціонально.
Дуже дякую Вам за Вашу працю. Навіть вода камінь точить. Камінні душі. Таких у нас багато. Закамянілих від страху, від марних страждань і неспокутаних гріхів.
Дякую за працю Таню!
Мого пра-прадіда (Черкаська область) забрали й розстріляли за те, що він погодив роздати залишки від перемеленої пшениці, з колгоспу, аби люди могли використовувати як утеплення для хлівів на зиму; пра-прабабусі долю чоловіка не повідомляли, коли вона пішки вирушила з’ясовувати долю чоловіка, вдома захворіла й померла найменша донечка (9місяців) на руках у моєї прабабусі, якій на той момент було 10 років. Про те, що пра-прадіда розстріляли в ту ж ніч, що й забрали - з’ясували десятиріччя після. Така історія з моєї родини.
Моя тітка вагітною сиділа у в"язниці за " п’ять колосків”. Дитя померло. А двох моїх дядьків малюками з"їли сусіди вже мертвими. Бабуся все мовчали. Про це не можна було говорити. Дуже дякую Вам за Вашу працю...Бо знову рашисти хочуть зробити із нас тварин, але наші предки дають нам сили жити і народжувати!
Четверта субота листопада, 2022 рік. Світло, інтернет - уривками. Але Вашу читанку прослухала одразу ж після "Жовтого князя"... І плакала, і ридала... Але маємо знати, пам'ятати, проживати і не прощати!!! Розплата близько - московія відповість за все, скоєне тоді й сьогодні!
Шановна пані Тетяно-ви неймовірна жінка і патріоти України ,Я Дякую-вам ! «Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»М. Рильський
Дуже рада зустрічі з вами. Моя національна свідомість прокинулась після 14-го,нажаль... І хоча таких,впевнена,багато,але амнезія- це найгірший наслідок совка. Багато виїзджаю і ходжу по музеях і дуже вражена,що і на матеріковой Україні мало,хто намагається цікавитись нашою культурою... Ваша праця збуджує,наснаги вам! (Крим)
Як я вам вдячна за Читанку і цей епізод зокрема, успіхів та натхнення вам! Ви чудова
Найболючіше те, що ніхто за ці злочини не засуджений і не названі імена катів - конкретних людей. Їхні нащадки мають знати ким були їхні предки
Я не можу припинити плакати. Після ефіру ще раз переглянула фільм.
Скільки загублених душ.
Я не можу згадати в історії України щодного проміжку часу в одне покоління без потрясінь, війни, голоду, мору, терору, виселення, розстрілів.
Кажуть, те, що нас не вбиває - робить нас сильнішими. Зовсім ні, те, що нас не вбиває - калічить нас.
Якщо досліджувати історію родини, то диву даєшся, що взагалі народився - 1 прадід (Черкащина) - куркуль - Сибір, 2 прадід (Хмельниччина) - забрали на війну з фінами - (помер в окопах в перший місяць), 2 прадід (Івано-Франківщина) - воїн УПА - закатований в казематах Коломиї НКВД.
Минуле століття - просто море крові. Це так важко уявити, адже мова не йде про жорстоке темне Середньовіччя, а про те, що було 100 років тому. Що з цим робити?
Не забувати, і дітям розказати, як мінімум.
Ви розказали історію моєї родини. Ще 10 років концтаборів моєї бабусі. Це розказую своїм дітям.
Виховуйте дітей відповідно і будьте готові до спротиву.
Тема голодомору мені відома з ранього дитинства (скільки себе пам'ятаю), справа в тім, що село з відки я родом мало "чорну дошку", тому історія села і небагатьох людей які там лишилися була просякнута цією темою. Кожна стара зруйнована хата мала свою "чорну історію". Бабіся, які збирались на посиденьки часто згадучали ті страшні часи. Зокрема була сусідка, яка залишилася доживати віку в самоті, а її 13 дітей повмерали, або інша, яка за жменю зерна була ув'язнена, а коли повернулась всі її десятеро дітей повмирали.
Щодо дитячих мрій, то моя бабця в дитинстві пережила голод, і лягаючи спати діти весь час теревенили: " якби оце щас з неба впала торба, а там хлібина". Одна мрія на всіх -хлібина.
І от в свої юнні роки я часто замислювалась над тим, чому тему голодомору всі так обминають в літературі, кіно.
"Жовтий князь", це один з небагатьох творів, який передає атмосферу тих страшних подій.
Максимально щиро ДЯКУЮ, і сльози стримувала і не змогла. Муки голоду нашого народу - не прощаються ні нами , ні нашими дітьми, ні нащадками. Нехай нещасні душі упокояться у вимірах небесних поза межами болю . НІколи не забудемо їх. Наші мертві предки дають нам силу жити і народжувати !
Вибачаюсь, але не пробачаються, а не прощаються. Це на мій погляд влучніше.
Меморіал голодомору дуже потрібен саме у парку слави! Саме поряд!
Одна істота мені жалілася, що нема можливості радіти на дєвятоє мая, "палажить цвєточкі нєізвєсному солдату". Ви би бачили, що з нею було, коли я спитала, чого той солдат досі не відомий, чому йому відмовили у тому, щоб стати відомим, чому треба тішитися на імітації його могили? Їй мало очі не вилізли. До речі, її батьки українці. Вона - точно ні. Покруч.
Це 1000% потрібно живим, які ще мають сумніви ,що то не чума,а"государство"
І на землі,
і на траві,
І в хатах - мертві всюди.
А серед вигону - живі
Паслись, мов вівці, люди.
Паслися люди в шпориші,
І з діточками мати…
Пісень про це, товариші!
Пісень, лауреати!!
Ті люди, мов овечок рій,
Щирицю їли і пирій…
Це так у сталінській порі
Мов вівці, паслись трударі!
Та ні!
В якій же ж і порі
Паслись, мов вівці, трударі!!
Та все вклякали без кінця, -
Напевно славили “отця”.
А по шляхах повзали чутки
Тривожні й неймовірні,
Що діточок десь матері
З’їдали
божевільні…
В такій от радісній порі
Дітей з’їдали матері!
Та ні,
в якій же ж і порі
Дітей з’їдали матері!
Якраз як “квітнула” земля
У сяйві “сонечка” з Кремля!
Коли ревли, щоб знали ви,
Пісень “братерства” із Москви!.. 1956 © Іван Багряний /Антон Бiда Герой Труда./
😪😪😪 який жах пережив український народ.
Як це страшно...
Дякую, що говорите на таку важливу і важку тему. Усвідомити це все просто нереально. Ви, Таню, ще тримаєтеся під час розмови. Слухати без сліз вас неможливо. Бабуся і тато розповідали про ті часи. Я була зовсім маленька 5-6 років ( 85-86 роки), коли вперше про це почула від родичів. Йдосі пам'ятаю той свій дитячий страх і розпач. Пам' ятаю, як сильно бабуся просила мовчати і нікому не казати. Це була страшна таємниця. Розумію тепер наскільки українці дійсно були і є йдосі залякані.
Прапрабабця Мотря розповідала про оладі з лободи, які ділили на всіх дітей, що вижили в селі. Цю історію я вже чула від мами, бо мені було 1 рік, як вона померла. Прабабця Марійка все життя пропрацювала на фермі, а влітку ще й ходила на ланку. Про яке здоров’я можна говорити після такої тяжкої роботи( Гроші складала на книжку, бо все одно за них нічого не можна було купити. І незважаючи на таке тяжке життя нашими прапра вклали в мізки, що в совку було все якісне і дешеве(
Боляче думати, як страшно і важко вони жили((( Просто табір з якого не втекти(((
Таня, дуже дякую за цей єфір. Мені ця тема дорога та близька. Моя мама народилася 1929 року на Полтавщині, в останній рік Голодомору втратила обох батьків. І вся її складна доля закладалася з дитинства. Я завжди ставлю свічку на підвіконні у дні вшанування загиблих в цій трагедії України. Дуже багато хочеться про говорити про це, але не можу, душать сльози та ненависть, особливо до вчителів історії, які в НАШ!!! час не визнають цей факт в історії і нав'язують сучасним дітям спотворене радянське уявлення про ці події
Король жахів, це зовсім не Стівен Кінг. Король жахів то радянська влада та її злочини проти українського народу.
Дякую Тетяна за ефір.
Мою сім'ю також не минув цей страшний період нашої історії, є і персональна історія яку розповідала моя бабуся, а потім і моя мама.
Дякую тобі за те що ти робиш.
Дякую, що говорите про Важливе.
Таня, ви робите важливу справу. Дякую вам за цей ефір!
Дуже сильна "Читанка".У нас,на західних теренах України Голодомору не було,але бабця розповідала про людей ,що захожі люди вимінювали речі на їжу.Бувало,люди помирали просто на вулиці.
Читав цю книгу...усім раджу!
Дякую, Тетяно. Боялась слухати прямий ефір... Але тепер наважилась... Важко і плачу від коментарів разом з вами... Все ж ви мене переконали. почну читати вже завтра. Треба! Дякую щиро.
Таню, дякую за розмову. Дивлюся цей етер у червні 22го. .. Вони знову прийшли нищити нас. Але ми тепер сильніші. І світ виражає не лише стурбованість, на щастя. Ми переможемо.
Таню, дякую за цей ефір. Це така важка і потрібна тема. Ми маємо це проговорювати..
Дякую за єфір. Читала ще а школі, але тоді вразили сцени людожерства. Зараз вражає внутрішній стан героїв та зовнішнішня діяльність ворогів
Нам цей фільм показували кожного року в школі. Не скажу що це погано але думаю помилка була в тому, що і початковій школі теж. Дивлячись на кадри з нього - мороз шкірою іде. Цей дідусь…він (і не тільки, правда він найбільше запам’ятався виглядом і фразою) мене якраз в ті дитячі роки дуже лякав, після почутої інформації що з ним сталось - ніяково. Можливо колись я його знову передивлюсь але це лише час покаже… Дякую за чудовий і емоційний ефір, як завжди все на висоті!
Низький уклін Вам,ТЕТЯНКО!
Щиро дякую за Вашу працю.
Українці і Україна живі ,незламні...
СЛАВНІ і слава їм !!!
Пам'ятаю, що дослідники пралюдей зрозуміли, що люди стали людьми, коли знайшли кістяки з залікованими кістками. Що ці вжелюди рятували одне одного у біді.
А оті нелюди намагалися знову зробити з нас тварин, вбити людське.
Так вийшло, що я винаймала житло Києві у двох старших жіночок. Мамі однієї з них довелося поховати усіх родичів і з її сторони, і зі сторони її чоловіка, і трьох синочків. Потім вона знову вийшла заміж і народила трьох доньок. І тут війна... Я не знаю, як це можна було пережити.
А друга жінка, Уляна Іванівна, сама пережила голодомор. З усієї рідні вижила лише одна вона і її бабуся, яка згодом теж померла. А згодом, після дитбудинку, дитячої каторги, Уляна Іванівна працювала в шахті, бо там давали 1 кг хліба на день!
Я сама з Львівщини, у нас голодомору 32-33 років не було. А от у 47му були люди зі сходу, які ночами приходили до моїх родичів на хутір, щоб попросити їсти і не втрапити до лабет патрулів
Теж прабабуся розказувала про післявоєнний голод.
Прийшла на подвір'я до неї жінка з дитиною зі сходу просити їсти. Поки прабаба винесла хліб з хати, то дитина почала їсти з корита для свині. Один з найстрашніших її спогадів, хоча і її життя було не з медом (чоловік був в таборах, маму вбили в неї на очах).
Прабабуся поховала двох дітей і свекруху. Сама вижила чудом. Після голоду народилась моя бабуся, яка застала післявоєнний голод. Полтавщина. Після її розповідей зненавиділа совок лютою ненавистю. Проклята країна.
My z Ivano-Frankivska,ale mij djadko zenyvsa na žinci z Chmelnycyny.Toz jiji mámu tak i vbyly za páru koloskiv,jak zbyrala po zibranomu poli.Ce bulo tam,blyzce do Kyjivscyny.Ja bula malá (70ti)i tato ves čas cykav na mámu koly vona ce zhaduvala...
Я на ЗНО не дочитала, дуже важке, але дочитаю, й так, в мене одна книжка була!
Ще «Сад Гетсиманський» Івана Багряного важкий, але варто прочитати!!! Улас Самчук «Марія», теж про голодомор страшне 😔😭але теж варте до прочитання!!!
Вічна пам’ять усім загиблим та замученим від голоду!!!
Дякую! Важливу працю робите! 😇Не зупиняйтесь!🙏🙏
Моя бабуся розказувала, як вони ходили з братом 18 км (їй 6, йому 8 років) до колгоспного тачку(місце збору і розподілу урожаю з полів і того, що привозили селяни з дворів) збирали там картоплю, що покраще, капусту(все було гниле) приносили додому і їх мама готувала картопляники(зрази). Я підросла і спитала, чого на свому городі не вирощували, лінувалися(підколоти хотіла бабуню) і вона розповіла, що працювали тяжко але доводилося все віддавати у колгосп, та і за тим що залишилось, приходили і забирали. Були в них ще маленькі братики(двійнята), один помер🙏 Найсмачніщі картопляник, готувала моя бабуся.
Наша. Бабуся родом. З Полтавщини і я будучи в увідпустці у неї вдома запитала. Внеї про ці події вона розповідала ія слухала іридала до кінця її життя в коморі були запаси муки круп сірників мила ми її внуки сміючись питали. Навіщо такі запаси. Вона. Завжди відповідала діточки ви не знаєте. Що таке голод
Мої батьки були дітьми і пам"ятають 32-33 і інщі не легші роки голодомору . Коли СРСР розпався батько був дуже радий , і завжди відповідав тим хто жалкував за СРСР і жалівся на начебто якийсь голод у 90 роках , він казав ; хіба це голод коли на ще колгоспних полях у 90 р залишалися не скошені кукурудза , соняшник , не зібрані картопля , бураки , у смітниках можна було бачити викинутий чарствий хліб , бо батько у дитинстві навіть цього не бачив , вимушений їсти траву , ходили розкопували мишачі запаси дикого вівса .та інших диких зерен , і з цього робили муку , товкли у кам"яній ступі , і прицьому ще працювали у колгоспі за трудодень , все відбирали у них комуністи , я дивувався , чому у бабці не було гарного саду ,потім зрозумів . що не до садочка було людям , весь день працювали на колгосп , а врожай відвозили чи то за кордон , чи у Москву , мабуть тим хто цього страхіття не пережив , і тепер кажуть , що голоду не було . НІ КОЛИ ! Я цього не прощу москалям і дітям передам з онуками , таке не прощається , вони мені тикають про Бандеру який з ними воював , а я маю мовчати про голодомор ? та ні , такого не буде .
Сади були, та повирізали , бо за кожне дерево треба було платити податок, віддати з нього урожай. Як і курей тримали та яєць не їли, точно так і свиней.
@@ludmilabarakhtyanska8399 Так , більше того що забрали , так на тебе нав"язували як обов"язок . що ти повинен тепер кожен рік , чи півроку здавати сировину , тобто не разово .
Тетяна,ви найцікавіші зі всього ютубу.будь ласка,залишайте виписки про всі фільми,книги,про які йде розповідь у ваших передачах.
Один з найкращих творів в українській літературі!
Дякую за цей надважливий ефір! 😢♥️
Вся ця історія вчить нас тому, що всьому свій час. Коли Скоропадський хотів битися за Україну, то наш нарід дав лозунг, що пани чубляться, а в них уставшьіх ат вайньі, голови болять. Пара сотень студентів під Крутами життя клали за Україну, а Україна спала. Спала і чекала приходу ката. А ще до влади обирала гарних чемних хлопців типу Грушевського та Винниченка які жили по принципу "нада пооста перестать стрелять" От усе оце пекло зароджувалося тоді. Тоді в двадцятих треба було думати і битись до останнього то може б згодом не прийшлося б їсти діток. А Українці, мудрий нарід, як завжди показав свою не розсудливість і не послідовність, що й привело до катастрофи масштаби якої тяжко уявити. І, гад нічому ж не учаться, знову зелених большевиков до влади перевели. Схоже демократія це не для нас, адже інструкцію по використанню наш мудрий нарід так і не прочитав.
А з приводу о того РПЦешного попа, типу нада панять и прастить, то скажу як священик ПЦУ і колишній капелан словами пісні Тараса Компаніченка "Завжди Україна буде" - ... Ти пробач москаля і надгробок постав...
Так я навіть пробачити готовий (тобто не мстити їхнім невинним дітям) але лише після того як вони будуть покарані. А те про що говорить піп у книзі це ідеал зі сторінок Євангелія не доречно використаний у не доречний час.
Можливо я і жорстко висловився з приводу такого сумного, але нехай це буде усім нам як гірка прививка від нашої вічної блажі, наївності і простодушності. Так жорстко але якщо ми не будемо жорсткими, то не ви живемо в цьому світі. Амінь.
Дякую за етер, дякую глядачам за іх історії. Я не пам'ятаю як читала твір у школі. Пам'ятаю як дивилися фільм про голодомор і численні розмови про цей жах. Але, звісно, у дорослому віці це все усвідомлюєш набагато глибше, з шаленим болем. Ще не наважилася прочитати, поки що подивлюся тільки читанку. Неможливо не плакати.
Дуже дякую за ефір та за все, що Ви робите. Ваша праця дуже важлива. Щастя вам та здоров'я. Ми переможемо, усе буде Україна!🇺🇦
Буквально тиждень тому проходили зі студентами "Скотоферму" Дж.Орвела і мова зайшла про злочини радянської влади проти українців. І один хлопець зробив мені зауваження,що ті всі речі,що відбувалися у творі,то все про Америку,до чого тут мовляв Радянський Союз. І взагалі до чого тут Сталін до Голодомору...
Я була шокована,вперше таке почула. Дитині 16 років,це вже свідомий вік. Тому Ви маєте рацію,Тетяно,цей ефір варто дивитися з дітьми...
Дякую за цей випуск ❤️
Це перший ефір Читанки, який я подивилась, хоча з вами вже давно. Слухала і паралельно замовила книжку, раніше на неї не наважувалась. Дякую за розкриття такої важливої теми!
Дякую за етер! Важко, але це дуже важливо проговорювати.
Таня плаче, я плачу...
Не можу дивитись ефір без сліз... Читала твір ще в школі. Пригадую страшні голодні факти, які мені розповідала ще прабабуся. Її щоденники, які описують всі ті події, як вона намагалася вижити, та врятувати свою маму від голодної смерті.
Спасибі за тему. Запомнив голодне дитинство.
Поставила лайк. Лайк - это хорошие эмоции. По факту хочется плакать. Каждый раз когда смотрю про голодомор, вспоминаю отосланного на Соловки прадеда и бабушку пережившую голод еще ребенком.
Дякую. Тетяна, ви робите дуже важливу справу
Дякую...Дякую...Дякую.. Успіху,процвітання..
Найкраща книга прочитана мною за весь час! Василь Барка ,,Жовтий князь,,
Добрий вечiр, Тетяно ! Дякую вам за цей ефiр! Моя бабуся розповiдала, як в голодомор забрали все що було в хатi,ВСЕ!!!Вижили завдяки бабусинiй тiтцi у якоi чоловiк працював в сiльськiй радi. Тiтка кожного дня давала iй шматочок хлiба та 100 мл молока. Бабуся несла додому i годувала цим тата й маму, сестричку та братика.Розповiдала також, що тато ii почав марити i говорити що "Пора рiзати дiтей i iсти"... Це жах...Коли ходила до тiтки, дуже часто звали ii до себе сусiди, вже дуже худi та знеморенi. По словам бабусi:"З них залишилась однi кiстки"Добре що тiтка попередила не пiдходить до чужих хат,бо можуть з'iсти. Це жах...
Ось так читаєш і ледь стримуєшся, щоб не розридатися над кожною сторінкою. Так само плакали над "Марією" Уласа Самчука, всі разом, школярки, читали вголос і плакали. А "Жовтого князя" -- вперше (завдяки вам). І згадую колишню подругу, що "какая разніца" і "ми же братья", а в самої обидві бабусі Голодомор пережили і думаю, коли ж дойде?
Якомога більше людей мають вас бачити і чути! Дякую вам.
"Гріх бути ТЕРПИЛОЮ"!респект
І залишу цитату однієї жіночки із книжки про Голодомор: "У 43 прийшли німці і я потрапила в концтабір. Так він здався мені раєм в порівнянні із пеклом 33-го"...
Бабуся розповідала, що в селі жінка зварила найменшу дитину і згодувала п’ятьох старших. Мене вразила дуже сильно ця історія. Розказувала, що діти виїхали кудись, а та жінка збожеволіла, я її в своїх 7 рокі бачила, дуже страшне видовище. Але засуджувати її не можу, бо я не знаю як би мій мозок відреагував, коли шестеро дітей просять, плачуть, вимагають, а потім помирають на очах.
Таню, дякую за вашу роботу, за позицію не вибачати катам. Емоційний ефір, сумна тема. Пригадались розповіді обох моїх бабусь, що пережили той жах. Це наша генетична пам'ять...
Дуже важко плачу i дякую цiкавий ефiр
Лайк та коментар на пiдтримку каналу!
Цей фільм показували на День Пам’яті Жертв Голодомору по телевізору. Пам’ятаю вперше побачила його, коли мені було років 9-10 і тоді пробирало до мурашок і сліз, і зараз. Після нього почала розпитувати в прабабусі і діда про цю тему. Це так важливо знати, так важливо цікавитись.
Ого! Історія про жінку і спогад про смерть сталіна. Точно наче моя бабуся. Вона 35 року народження і теж тихенько розповідала про тиху радість
Таню, дякую Вам за цей ефір ❤️
Найважча книга з усіх, що я читав
Просто,до сліз😢🙏🇺🇦
Ось і відповідь на всі питання😔
Дякую за ефір
Цікава цитата в тему - від французького дослідника Голокосту:
“Поряд із цим чеснотливим забуттям або замість нього може існувати інше забуття, якому чеснота не властива. Прощення звичайно дається, коли його просять у Бога і в жертви, коли провину попередньо визнають і сформулюють прохання. Якщо цих умов не виконано, а прощення однаково дається, і то однобічно, є велика ймовірність, що воно нічого не варте і стане ще однією провиною. Таке занадто легке прощення може походити від якогось піднесеного морального кредо, що дешево цінує справедливість і дозволяє його носієві хизуватися величчю своєї душі. Воно може походити й від браку сміливости перед вимогами справедливости, або від небажання досліджувати свою активну чи пасивну співучасть із тими, кому легко прощаєш, бо водночас відпускаєш і свої гріхи, не зізнаючись у них. Тут не видно, щоб хтось готувався до публічної церемонії каяття з цього приводу.” (Ален Безансон "Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність голокосту")
Koly vyjsla zamiz u 96mu v Čechiji,colovik meni prynis tovstu knyhu nazva Stalin.Ce koly Elcin vidkryv na chvylku archivy KGB i ceski istoryky svydenko skataly,sco bulo potribno,ale,zvycajno,ce ne odne dzerelo.Kaze Na,cytaj,zaodno i cesku vcy.Ja nemohla potím tyzden dobre spaty,jistý,prosto pryholomsena povnistu bula.
А в мене по материнській лінії всі вижили в голодомор...сім'я більше 10 чоловік.. прапрадід був "куркулем" і заховав зерно в річку біля дому, в ночі їли...а моємо діду, в голод було 2 роки, розпитати його не встигла, на жаль...
Розкажіть будь ласка як сховати зерно в річку. Не можу нічого нагуглити нормального
Дуже б хотілося щоб ви розібрали Джорджа Оурела "Скотний двір"
Гадаю для формату «читанки» це дуже важкий твір. Хоча він для будь-якого формату важкий.
Мій дідо перебував в засланні, через то , що колоски сховав у чобіт, бо в дома чекало четверо дітей.
Не перестаю думати, як би все зараз було в Україні, якби нас не винищували століттями.... Не було би зросійщеної більшості, ми би були нацією. А не ''насєлєнієм какая разніца''
Нас в дитинстві завжди вчили, якщо впаде хліб на землю, його потрібно підняти і поцілувати
РАДЖУ ВСІМ ПОДИВИТИСЬ ФІЛЬМ : "ГІРКІ ЖНИВА" .
ДУЖЕ ГАРНИЙ ФІЛЬМ І ТРАГІЧНИЙ, ЯКИЙ БЕРЕ ЗА ЖИВЕ...
Читала ще в школі. Найсильніший спогад з дитинства
Дякую, що говорите про важливе!
Прощення з одного боку не можливе без щирого покаяння за вчинене зло з іншого. Інакше воно спонукає до нового зла.
Читала ще в школі....була шокована реалістичністю!!!!
Не знала , що є другий том. Дякую за інформацію! Але не знаю чи зможу осилити емоційно.... Адже з віком, весь страх, описаний автором, сприймається занадто болісно .
Я почала слухати аудіокнигу і не змогла. Серце розривається
Що ми за люди, якщо й зараз терпімо цих покидьків: Медвідчук, Рабіновіч, Піховшик, Бондаренко, Діаночка? Боже скільки їх... Чому ми й досі їх терпемо? Де свідомість, гідність? Чому це можливо у Вільній Україні? Мобудь, вона й досі не вільна.
Слухаю вас і душу обгортає нестерпний біль. В горлі камінь стоїть
Я вражена, що такий фільм зняли (ролик на початку). І цікаво, що відразу по незалежності
замовив книгу, незнаю як читати бо сльзи навертаються від того що чую.
Тетянко, дякую, що піднімаєте такі важливі теми. Дякую.
Дякую!
Мене в школі дуже вразила ця книжка
Яка Ти умничка
Згадала казку про Правду і Кривду. Чи пам'ятає хто той момент, як Кривда вибрала Правді очі та оббрехала її? Так от. Це не кінець казки.
Здається читала книжку в школі. Для виховання в шкільному віці читати і такі художні твори дуже важливо. Фільму не бачила, дякую за підказку - подивлюсь.
Колись в Тернопільському драмтеатрі була вистава "Сльози Божої Матері" за мотивами твору "Марія" Уласа Самчука. Теж рекомендую.
Таня, дякую вам за "Читанку". Ви неймовірна)
Залишилося 1200 підписів!
Важлива петиція про заборону проросійських партій та організацій через ЗУ "Про колабораціонізм". Прошу підтримати, поширити та повідомити знайомих petition.president.gov.ua/petition/105082
підкажіть, це у них змінився спосіб авторизації? бо у мене не виходить як раніше, переадресовує на сторінку з плашкою "дія.гоу.юа" ((
@@annann4686 напевно, але принцип залишився той самий, найпростіше авторизуватися чи зареєструватися через банк ід
В бібліотеці татка знайшла книгу-дослідження на ≈ 600 сторінок про Голодомор по всій Україні і з прикладами та свідченнями із моєї області. Покищо не змогла дочитати всю книгу... Боляче, але автор пише цікаво. Я трішки призупинила читання, але обов'язково продовжу. Таке необхідно знати
Робімо висновки і не прощаймо.
Top Video !
Щиро дякую, Тетяно, що Ви проводите такі ефіри, що піднімаєте ці теми. Я ніколи толком не заглиблювалась в тему голодомору. До нещодавна не розуміла, чому він стався. В школі розповідали про голодомор, та все ж не казали, завдяки кому це сталось. А може і казали, та до маленької мене це не доходило. Та і дідусі, бабусі не мали досвіду, щоб розказувати (казали, що у нас, на Буковині голоду не було. Певно тому, що Буковину захопили до складу СРСР лише в 40році)
Зараз хочу обов'язково прочитати цю книгу, чи хоча б фільм подивитись і не забувати, не прощати, розказувати своїм дітям про знущання над нашим народом. Тим паче зараз, в час страшної війни, де росія хоче знову знищити наш народ, треба пам'ятати, що ворог може вдаватися до будь-яких методів, щоб отримати своє. Але ми маєм бути незламними.
9:40 моя бабушка рассказывала как у нее на руках, у 10-й девочки, умирал ее 4-й брат от голода.
Он просил ее: Наташа, дай хотя бы маленький маленький кусочек хлеба, хотя бы крошечку, а если не даш, а пойду лягу и буду умирать.
Но хлеба не было, и Ваня лег на лавку и умер
З усіх можливих іздьовок, що зазвичай звучать у четверту суботу листопада (всє тагда галадалі, ето нєбольшая цена за індустіалізацию данбаса, а бєз жертв новава сациальнава строя ніпалучіцца, причьом здєсь ссср, год бил нєуражайний) найабсурдніша була минулого року.
Тоді під постом Супрун житель московщини мені показував скріни нью-йоркської газети тих років з назвою, доречі, типу Красная Комуна, де в статті, написаній російською мовою 🙄 йшлося про страшний голод західних українців (Львівщина і Прикарпаття) і Польща приховує правду і т д і т п. Ну типу, "всі тоді голодали, рік неврожайний, он Польща тоже получається гєнацид проводила штолі?"
Мені, людині всі предки якої до шостого коліна з Львівщини і Прикарпаття. Чию біографію я знаю в загальних рисах майже кожного🙄.
Як висновок - моїм дітям треба все це дерево фамільне переказати з усіма теслями, паламарями, куркулями, репресованими, убитими; смішними і страшними історіями життя. Про голодомор розказати теж. Щоб коли їм таку статтю покажуть чи будуть розказувати про вкусну пламбірку єдина емоція була🤨🙄.
Пам'ятаю, малою бачила частину екранізації. Тоді сцена із захованою чашею дуже сильно врізалась у пам'ять і ще довго потім шукала з якого це фільму. Твір справді вартий того, щоб його вивчали і читали українці.
А хтось читав Солодку Дарусю Марії Матіос? Не зовсім в тій тематиці, але за атмосферою теж доволі тяжка книга. Було б цікаво колись побачити розбір у Читанці 🤔
Побачила цей фільм у 6-7
Пам’ятаю, що три дні плакала. Але на все життя пам’ятаю і знаю ціну оркам ще змалечку.
Этот ужас переживаем до сих пор: высокие заборы, чтобы не видели как живут, припасы еды минимум на месяц, ломящиеся от закусок столы как символ благополучия на праздники...
моя родина пострадала........але вижила з девяти моїх пра..осталось одна прабабушка...з девяяти
От мене також зачіпило це "пробачемо один одного і в любові бог відкриє нам ворота і таке інше" 🤦♀️
Ніііі!! Спочатку кривдники мають відповісти і бути висвітлені як кривдники. Тобто не відповісти, що вони там "напились п'яні в страсну п'ятницю", а саме за злочин перед людьми. І щоб люди знали: ці ті" що курку вкрали" і людей з кістками перемололи як збіжжя. Вина не визнана, злочин не визнано - а що тоді пробовати, якщо сам факт злочину заперечено?
Ось мене вбиває в книзі: ніби християнська терпілість. Бо в такому разі додаватимуть і додаватимуть злочинів - все ж одне пробачать потім, самі жертви пробачать. А як пробачать жертви, так й навколо всі скажуть: то їм подобається такий БДСМ! Нормальна притомна держава російська чи китайська імперія - процюватимемо з неї надалі... А в парі кат-жертва у ката більше шансів пережити і встановити свій канон правди.
Тому христианська риторика - риторика, а другу дупу підставляти не раціонально.