*** Були тіжкі війни з Польськими панами. Та й тікала, й з України молода Олена, В Микуличин, на присілок, шо зветься Зелений. Та тікала й з України у тіжку годину, Її чоловік в Україні на війні загинув. Вона й від свого милого дрібний лист дістала, Та як пішла з Зеленого, та й дитину мала. Породила і вповила, в колиску поклала, Вона сина соколика, Довбушем назвала. Породила і вповила, темненької нічки Та синочка й соколика, кращого й від чічки. Росте Довбуш, як из води, горами гуляє, Небагато, вісімнаціть, уже років має. Пасе Довбуш молоденькій вівці в кедроватім Та й зачило вже гриміти, дощик накрапати. Але зачив сильний Господь з неба громом бити, Віхопивси чорт на скалу та й зачив сі глумити. Але Довбуш молоденькі довго не думає Та як гримнув з пістолета, начив чорт піщити. Та так пищит, що аж гори сі коліт, Незабавком від Господа ангели приходіт. Вони прийшли до Довбуші та й стали питати Але доки Та й Довбуш, та й з ним здибавсі, Куда іти й шо робиті, та й не розпитавсі. Куда іти й шо робиті, й кого покараті, Дідок віщун дурний не був, умів раду дати. Але доки це все було, доки це тривало, Але одної осені віщуна не стало Умер дідок, але Довбуш так за ним банує, Нема кому порадити, самий Довбуш чує. Днина стала божа, весна й зозулі ковати, Іде Двобуш в Красноїльці дідушку шукати. А проходит він на Юри, «помогай бог діду, Да бодай від тебе, з ледінями, я живий не піду». А дідо сі так напудив, не міг говорити, Та й зачив сі на Довбуші, він сумно дивити. Але Довбуш молоденькій довго не думає, Та як гримнув з пістолета, зачила сі кровця лити. Потім дідо здогадавсі та й вже спомнєтавсі, Людську кровцю проливати він не насмівавсі. Але то вже й пізно було, дідушка конає, А ватажко старенького, діда іздоймає. Іде Довбуш в Верховину та й сі сподіває, Ходит сумним по цім світі, спокою не має. Зачили сі в Красноїльці на храми ходити, Іде Довбуш до церковці, душу очистити. Та й приходит він до церкви, помоливси богу, Трохи душі легше стало, пішов на дорогу. Подививси, а там одна й молодичка була, Така файна, така пишна, як сива зазуля. Та вона сі наближила й коло него стала, В очка йому подивила та й не сумнівала. «Тече воденька, студенька, лишенько ї пити, Прийде Довбуш, в темну нічку, дам си полюбити» Але Довбуш наблизивсі та ї сі питає: «Та й звідки ти, та як звешсі, де хатину маєш?». А Дзвіночка й веселенько, й зачила казати: «Ходи зомнов до Касмача, на храм погуляти». Але єк вни там гуляли, що вни говорили, На храму сі набували, мід й горівку пили. (Постарався перекласти в текст, ви можете виправити якщо десь допустив похибку або некоректно написав)
Дуже дякую за запис!
Закарпатські коломийки - це душа українського народу і українського серця!!! Хай щастить Вам добрі люди!!!🍂🍂🍂🌹🌼🌹🍂🍁🍂
***
Були тіжкі війни з Польськими панами.
Та й тікала, й з України молода Олена,
В Микуличин, на присілок, шо зветься Зелений.
Та тікала й з України у тіжку годину,
Її чоловік в Україні на війні загинув.
Вона й від свого милого дрібний лист дістала,
Та як пішла з Зеленого, та й дитину мала.
Породила і вповила, в колиску поклала,
Вона сина соколика, Довбушем назвала.
Породила і вповила, темненької нічки
Та синочка й соколика, кращого й від чічки.
Росте Довбуш, як из води, горами гуляє,
Небагато, вісімнаціть, уже років має.
Пасе Довбуш молоденькій вівці в кедроватім
Та й зачило вже гриміти, дощик накрапати.
Але зачив сильний Господь з неба громом бити,
Віхопивси чорт на скалу та й зачив сі глумити.
Але Довбуш молоденькі довго не думає
Та як гримнув з пістолета, начив чорт піщити.
Та так пищит, що аж гори сі коліт,
Незабавком від Господа ангели приходіт.
Вони прийшли до Довбуші та й стали питати
Але доки Та й Довбуш, та й з ним здибавсі,
Куда іти й шо робиті, та й не розпитавсі.
Куда іти й шо робиті, й кого покараті,
Дідок віщун дурний не був, умів раду дати.
Але доки це все було, доки це тривало,
Але одної осені віщуна не стало
Умер дідок, але Довбуш так за ним банує,
Нема кому порадити, самий Довбуш чує.
Днина стала божа, весна й зозулі ковати,
Іде Двобуш в Красноїльці дідушку шукати.
А проходит він на Юри, «помогай бог діду,
Да бодай від тебе, з ледінями, я живий не піду».
А дідо сі так напудив, не міг говорити,
Та й зачив сі на Довбуші, він сумно дивити.
Але Довбуш молоденькій довго не думає,
Та як гримнув з пістолета, зачила сі кровця лити.
Потім дідо здогадавсі та й вже спомнєтавсі,
Людську кровцю проливати він не насмівавсі.
Але то вже й пізно було, дідушка конає,
А ватажко старенького, діда іздоймає.
Іде Довбуш в Верховину та й сі сподіває,
Ходит сумним по цім світі, спокою не має.
Зачили сі в Красноїльці на храми ходити,
Іде Довбуш до церковці, душу очистити.
Та й приходит він до церкви, помоливси богу,
Трохи душі легше стало, пішов на дорогу.
Подививси, а там одна й молодичка була,
Така файна, така пишна, як сива зазуля.
Та вона сі наближила й коло него стала,
В очка йому подивила та й не сумнівала.
«Тече воденька, студенька, лишенько ї пити,
Прийде Довбуш, в темну нічку, дам си полюбити»
Але Довбуш наблизивсі та ї сі питає:
«Та й звідки ти, та як звешсі, де хатину маєш?».
А Дзвіночка й веселенько, й зачила казати:
«Ходи зомнов до Касмача, на храм погуляти».
Але єк вни там гуляли, що вни говорили,
На храму сі набували, мід й горівку пили.
(Постарався перекласти в текст, ви можете виправити якщо десь допустив похибку або некоректно написав)
Доброго здоровля, чи наявне у вас десь продовження? Або навіть просто інші співанки у її виконанні?
Нажаль більше не збереглось відео... Як щось віднайду обов'язково виставлю тут