...Важко без тебе, синку...

@•~ВАЖКО БЕЗ ТЕБЕ, СИНУ...
Без тебе
сонце світить, а не
гріє. Я дихати буває, забуваю. Ти крила мої був, моя надія. Живу тобою і не відпускаю.
Ти моя пам'ять.
Мій найкращий спогад,
і я його нікому не віддам. Тебе, синочку, відчуваю поряд, а коли плачу, чую твоє:
Мам!
Без тебе, стали чорними всі квіти. В душі дощі і їм кінця не має.
Ніколи не навчусь без тебе жити. Вже не повернешся, але тебе чекаю.
Без тебе пустка стала
на землі. Ніби завмер весь білий світ довкола.
Вертаються додому журавлі, а син вже не повернеться ніколи..
У спогадах живим тебе шукаю. Такий веселий, жвавий підростав. Завжди підтримає, допомагає і посмішку добру і щиру мав.
В школі, як всі.
Але завжди старався..
Вдома помічник - допомагав. Від проблем ніколи не ховався.
Не помітила, як син дорослим став. Щось досягти хотів старався.
Не даром він на цьому світі жив. Про нього люди будуть пам'ятати.
Онука після себе залишив, як дві краплинки схожого на тата.
Війна забрала.
І не віддала.
Там, серед бою і
не відпустила.
Душа болить - сина пережила. Може не
так я Господа молила..
Дивлюсь на фото.
Прошу.
Повернись!!!
Без тебе не навчусь ніколи жити..
Я знаю, ми зустрінемось колись.
Ти вийдеш мене з квітами зустріти.
Мій біль не передати
у словах. Від нього
ліків не було й не буде. Сумую. Плачу. Чекаю у снах. Довіку пам'ятати тебе буду.
Хіба це горе виплачеш
в сльозах. Коли війна забрала мого сина. Тепер, він у молитвах і думках. Комусь Герой.
Мені - рідна дитина.
Без нього не така прийшла Весна.
Вона дощем - сльозами заридала. Ненавиджу тебе, люта війна, вона мій скарб. Сина мого забрала...
автор Соломія Українець