IGLESIA DE SAN PEDRO/ЦЕРКВА СВЯТОГО ПЕТРА

Es una de las iglesias más antiguas de Valladolid. Si bien no se conoce la fecha de su fundación, es de suponer que como ermita, si se han encontrado documentos en los que se habla de ella y muestran su antigüedad; en 1278 el canónigo Ferrán Domínguez ordena en su testamento entregar “a la obra de Sant Pedro cinco moravedis”, y en un documento del 17 de agosto de 1321 figura como testigo el capellán de la Iglesia de San Pedro, García Pérez
Se cree que fue elevada a parroquia en la segunda mitad del siglo XIV.
La iglesia primitiva tenía un atrio con una cruz de piedra frente a la puerta, que perduraron hasta el siglo XIX cuando se ensanchó la plaza y fueron demolidos.
En 1571 el ensamblador Benito Giralte desmonta el retablo mayor para realizar las obras de la iglesia actual, que finalizaron hacia 1578.
La modesta fachada está realizada; en piedra el primer cuerpo, y con ladrillo el segundo. La portada es de estilo herreriano, adintelada y coronada por un frontón triangular con una hornacina en la que está una escultura de San Pedro.
La iglesia es de una sola nave de orden toscano en forma de cruz latina, tiene dos capillas hornacinas entre contrafuertes a cada lado. La cabecera está cubierta con bóveda de crucería estrellada y la nave con bóveda de medio cañón decorada con motivos geométricos.
El coro alto data de 1634 y fue realizado por Juan de Répide. Está situado a los pies de la iglesia y levantado sobre una bóveda con decoración de yeserías.
En el brazo derecho del crucero se encuentra la sacristía, cubierta con bóveda de cañón adornada con yeserías. Se comunica con el camarín situado detrás del retablo del Cristo de la Espiga, que data de 1759 y fue realizado por el arquitecto Antolín Rodríguez.
Tiene cinco retablos: el mayor y dos retablos dorados a cada lado de la nave.
El retablo mayor, del siglo XVIII, es de estilo barroco y de grandes proporciones. En el trono principal hay una gran escultura de San Pedro Apóstol, y a los laterales las de San Antonio y San Juan Bautista. En el segundo cuerpo está la Asunción de la Virgen.
Del resto de los retablos destaca el dedicado a los dolores, con imágenes de la Piedad, el Nazareno y el Yacente, obras realizadas en 1749 por Antonio Bahamonde.
Це одна з найстаріших церков у Вальядоліді. Хоча дата його заснування невідома, припускають, що як скит, були знайдені документи, які говорять про нього та показують його давність; У 1278 році канонік Ферран Домінгес наказав у своєму заповіті доставити «п’ять мораведі до роботи Сан-Педро», а в документі від 17 серпня 1321 року капелан церкви Сан-Педро Гарсіа Перес фігурує як свідок.
Вважається, що в другій половині XIV ст.
Рання церква мала атріум із кам’яним хрестом перед дверима, який проіснував до 19 століття, коли площу розширили та зруйнували.
У 1571 році монтажник Беніто Джіральте розібрав головний вівтар, щоб виконати роботи на нинішній церкві, яка була завершена приблизно в 1578 році.
Зроблено скромний фасад; перший корпус був кам'яний, а другий - цегляний. Фасад у ерерському стилі, перемичка і увінчаний трикутним фронтоном з нішею, в якій знаходиться скульптура Святого Петра.
Костел однонефний тосканського ордеру у формі латинського хреста, з обох боків має дві каплиці-ніші між контрфорсами. Приділ перекритий зірчастим хрестовим склепінням, а бабинець - бочкоподібним, прикрашеним геометричними мотивами.
Високий хор датується 1634 роком і був створений Хуаном де Репіде. Вона розташована біля підніжжя костелу і побудована на склепінні з гіпсовим декором.
На правому рамені трансепта знаходиться ризниця, перекрита гіпсовим склепінням. Він сполучається з гардеробною, розташованою за вівтарем Крісто де ла Еспіга, який датується 1759 роком і був створений архітектором Антоліном Родрігесом.
Він має п'ять вівтарних образів: найбільший і два позолочені вівтарні образи з кожного боку нави.
Головний вівтарний образ XVIII століття виконано в стилі бароко і має великі розміри. На головному престолі розташована велика скульптура святого апостола Петра, а з боків - святих Антонія та Івана Хрестителя. У другому тілі - Успіння Богородиці.
Серед інших вівтарних образів виділяється вівтар, присвячений Скорботам, із зображеннями П'єти, Назарянина та Лежачого, роботи, зроблені в 1749 році Антоніо Бахамонде.