Співчуваю. Так, наші улюбленці - дійсно частина сім'ї, частина нашого життя. І втрачати їх дуже сумно. Але я не згодна, що кіт -це просто кіт. Кожна істота -це душа, зі своїм характером, своєю долею та місією на Землі. І в його появі, як і в його уході, була місія. І яка, до речі, цікава історія про орла, який ніс вам його тіло. Щоб ви змогли з ним попрощатися. Мир його праху, мир його душі. Обіймаю
Бідний котик,так шкода!Нам колись один ветлікар сказав,що ніщо так не скорочує життя котиків,як самовигул.Ми тільки тепер гуляємо з котиком на повідочку.У нас все життя коти ,які завжди жили в хаті,спали в ліжку,але гуляли надворі самі.Але жили ми тоді у своєму будинку і не біля траси.Котики у нас жили по 6-10 років,трьох взяли дорослими.Завжди заздрила тим,у кого котики жили по 15-20 років.
Сумно... всеж таки загинув, співчуваю... хай їде до найкращого переродження, сподіваюся в нього є величезний шанс на це завдяки тобі, бо життя в вашій сім'ї точно напонило їго розум позитивними враженнями....
Співчуваю...в мене теж кіт, теж рятували - якраз був блекаут через обстріли. Хтось викинув його в кам'яний колодязь, ледь витягнули. Теж думала підлікую і комусь віддам. Тепер він наш. Хотіли їхати в Суомі, тепнр буду знати, що длякотів там так небезпечно😢
Вам потрібно паспорт зробити коту, напочатку війни впускали так, але зараз потрібно мати документ. В нас паспорт був, то ми в'їхали без проблем і обов'язково треба щоб був стерилізований . Я для себе зрозуміла, що навіть в приватному будинку, ніякого само вигулу, бо природа забере собі!
Співчуваю. на жаль, такі втрати є неминучими. І ще болючіше через те, що вони йдуть якось один за одним - не встигнеш відплакати одну втрату як трапилася наступна ... А в контексті війни це стає (о, жах!) майже нормою. Навіщо нам це? вам? - думаю я ... Напевно, втрати близьких спонукають шукати нові сенси, опори, цілі ... Прокидають добрі почуття: чуйності, співчуття, бажання допомогти людям, тваринам, що потрапили в біду ... Низький уклін волонтерам, всім небайдужим людям, що влаштовують притулки для тварин, що підгодовують наших братів менших. Життя продовжується! Нехай буде менше втрат і більше придбань...
Співчуваю. Так, наші улюбленці - дійсно частина сім'ї, частина нашого життя. І втрачати їх дуже сумно. Але я не згодна, що кіт -це просто кіт. Кожна істота -це душа, зі своїм характером, своєю долею та місією на Землі. І в його появі, як і в його уході, була місія. І яка, до речі, цікава історія про орла, який ніс вам його тіло. Щоб ви змогли з ним попрощатися. Мир його праху, мир його душі. Обіймаю
Доброго дня,У Вас шикарна зачіска! Я теж скоро переїду у Фінляндію з собакою.Дякую за Ваші цікаві розповіді.
Бідний котик,так шкода!Нам колись один ветлікар сказав,що ніщо так не скорочує життя котиків,як самовигул.Ми тільки тепер гуляємо з котиком на повідочку.У нас все життя коти ,які завжди жили в хаті,спали в ліжку,але гуляли надворі самі.Але жили ми тоді у своєму будинку і не біля траси.Котики у нас жили по 6-10 років,трьох взяли дорослими.Завжди заздрила тим,у кого котики жили по 15-20 років.
Сумно... всеж таки загинув, співчуваю... хай їде до найкращого переродження, сподіваюся в нього є величезний шанс на це завдяки тобі, бо життя в вашій сім'ї точно напонило їго розум позитивними враженнями....
Дуже жалко котика, сумно, співчуваю, природа забрала котика 😪
На мою думку, треба стерилізувати та не відпускати на самовигул. Дуже співчуваю вам❤
Співчуваю...в мене теж кіт, теж рятували - якраз був блекаут через обстріли. Хтось викинув його в кам'яний колодязь, ледь витягнули. Теж думала підлікую і комусь віддам. Тепер він наш. Хотіли їхати в Суомі, тепнр буду знати, що длякотів там так небезпечно😢
Вам потрібно паспорт зробити коту, напочатку війни впускали так, але зараз потрібно мати документ. В нас паспорт був, то ми в'їхали без проблем і обов'язково треба щоб був стерилізований . Я для себе зрозуміла, що навіть в приватному будинку, ніякого само вигулу, бо природа забере собі!
Співчуваю. на жаль, такі втрати є неминучими. І ще болючіше через те, що вони йдуть якось один за одним - не встигнеш відплакати одну втрату як трапилася наступна ... А в контексті війни це стає (о, жах!) майже нормою. Навіщо нам це? вам? - думаю я ... Напевно, втрати близьких спонукають шукати нові сенси, опори, цілі ... Прокидають добрі почуття: чуйності, співчуття, бажання допомогти людям, тваринам, що потрапили в біду ... Низький уклін волонтерам, всім небайдужим людям, що влаштовують притулки для тварин, що підгодовують наших братів менших. Життя продовжується! Нехай буде менше втрат і більше придбань...