Як бачать діти своє життя після перемоги

Війна увірвалася і в життя наших дітей. Це справді моторошно і страшно. Але вони продовжують жити, мріяти і вірять, що вже зовсім скоро зможуть гратися та гуляти так само безпечно, як і раніше.
Сніданок з 1+1 у мережі Facebook / snidanok
Хочеш більше цікавих відео від улюблених телеканалів? Заходь на Київстар ТБ та насолоджуйся переглядом кращих фільмів, серіалів та шоу tv.kyivstar.ua/

[@user-ni3vn9hq4z]

Це дуже страшно,що діти дізналися про війну.Боляче за тих,хто покинув домівки,за тих,хто дізнався що таке підвали і за тих,хто до кінця і не розуміє,що відбувається,проте відчуває тривожну атмосферу.Але особливо боляче за тих,хто на окупованих територіях став очевидцем жорстокості та зла,яке перейшло всі межі.Куди вже більше?Страшно уявити,як це може вплинути на психіку дітей.І я переконана,що держава забезпечить все для того,щоб після цих страшних подій з цими дітьми працювали спеціалісти.Бо хоч я і не великий знаток дитячої психології,але зі своєї сім'ї знаю,що трагічні події можуть мати дуже негативний вплив.Коли я і двоє моїх сестер втратили братика та сестричку,то на нас дуже по-різному це повпливало.Вплив від втрати особливо був відчутний на 2-х старших сестрах.Тому що старша сестра більш-менш уже все розуміла,а середня не все,але теж частково щось уже розуміла.Найменший вплив від втрати тоді був на мене,бо в мене і тепер у пам'яті все дуже смутно.На мене скоріш опосередковано впливала атмосфера в сім'ї.А от на сестер вплинула безпосередньо втрата.При чому дуже по-різному.Старша сестричка,так як вона була першою дитинкою,то з самого народження була оточена увагою.Як розповідає мама у нас вдома був весь іграшковий магазин.Батьки з любов'ю виконували всі її бажання.Для того,щоб вона хотіла взяти з ложечки їсти,мама мала спочатку піднести цю ложечку по колу до кожної іграшки,і тоді вже хотіла взяти і вона.А наступні ложечки теж по колу.А якщо вона показала ручкою,що хоче чогось торкнутися,то мама лізала з нею всюди,навіть якщо це була картина високо на стіні.А захотіла розфарбувати фломайстерами маму - будь-ласка,мама до твоїх послуг.А одяг хотіла одягати тільки той,який сама вибере.Одного разу дала мамі таку задачу!Попросила що хоче одягнути майочку на китайочку.Після того,як мама передивилася всі майочки,щоб знайти,на якій все-таки зображена китайочка,вияснилося,що вона хоче майочку без рукавчиків(на японочку).І так як на той час в сім'ї ще не було горя і взагалі Бог благословляв труд моїх батьків і у нас все був достаток(як ще тоді знали в селі говорити,що в нас хіба що пташиного молока немає),тому сестричку з самих перших днів балували,і підростаючи,вона хотіла все робити по-своєму.Але після того,як вона зрозуміла,що близьких можна втратити назавжди(а вона встигла була прив'язатися до братика та сестрички),то поступово все матеріальне для неї відходило на другий план,а головною цінністю стало все "живе".Від пережитого з кожним днем вона ставала все мудрішою та добрішою.Звісно,як і всі малі діти,ми могли втрьох організувати армагедон,особливо коли ми добиралися до шафи.Вона була для нас тією ще іграшкою!Переміряємо всі свої платтячка,а якщо ще з маминими каблуками-то взагалі"показ мод"вищого рівня!Або улюбленим було понатягати на голови аж по три колготки.І нічого що голови перетиснуті,ми такі довольні,бо в кожної можна позаплітати аж по дві довгі коси!Одного разу,коли мами не було вдома,заманили мене в свій особистий"салон" і вирішили підстригти мені чолку.Одна притяла криво,інша виправила ситуацію-підрівняла так,що залишилося від коріння пару сантиметрів(як у їжачка)! Добре,що тоді були канікули!Тому втрата якби не забрала від сестри дитинство!І в шкільні роки сестра теж була дуже активною,веселою!Але вона раз і назавжди переосмислила для себе,що для неї головне.Після втрати їй завжди було приємно дивитися як ми меньші радуємося.Не раз,коли мама купувала нам різні цукерки,то сестра спостерігала за нами,як я швидко вихапую свої улюблені,а середня сестра вибирає нові,кожну надкушує і надкушені загортає,а після дегустації вибирає собі ті,які сподобалися.А старша сестричка чекала,щоб вибрали ми і вже потім їла сама.А коли мама купувала нам в школу букети,то ми бігом летіли на зустріч мамі,щоб вибрати собі букет.Навіть коли батьки змінювали нам меблі в дитячій,то ми вже на фото вибирали,де ми будемо ставити свої речі,ще до того,як ці меблі були в нашій кімнаті.А сестра була не проти поспостерігати за нашою радістю.І до сьогоднішнього дня(хоча вона дуже благословенна Богом),вона не прикладує до серця матеріальне.Вона все переосмислила і чітко для себе визначила,що для неї головне.А вже середня сестричка навпаки була дуже спокійною від самого народження,спокійно їла,спала,гралася,мама без проблем її купала.Але так як вона тільки частково не до кінця розуміла суть того,що відбувалося,то це перелякало її.Вона стала багато чого боятися,боялася незнайомих людей,часто істерила,купалася вся в сльозах.Навіть до такої степені всього боялася,що коли старша сестра бігала у бабусі по городові і вибігла вся з ніг до голови обліплена листям фасолі,то вона злякавшись(несвідомо,бо ще мала була)вхопила якусь там дерев'яну палицю і вдарила сестру по окові.Слава Богу,що не вибила око.Але в міру того,як дорослішала,переросла цей страх і стала врівноваженою і дуже сильною духом.І це приклад того,як після травми психіка відреагувала таким переляком і страхом,який проявлявся істерикою та агресією.Тому тим більше ті діти,які зараз стали очевидцями жорстокості точно не справляться з цим самі.Це може позначитися на них дуже негативно,буде мішати їм жити.Тому їм точно потрібна допомога.І мені хочеться вірити,що всі рани загояться і ми все рівно залишимося нацією Людей.