От знову слухає й страждає, так би й врізала каструлею…
Не знаю, не можу пояснити чому це так?
Сидів і слухав записи свої,
Свої, що записав давно і, що не давно.
Писав на примітивний мікрофон
Не в студії, в кімнаті у твоїй,
А ти, даремно розізлилася й пішла.
І вже в руках кастрюля -
Хотіла мене бахнути!? А я?
Сидів і слухав, душу очищав
Той спів мене неначе колисав,
І в душу западав, ти сердилась
За що ж не знаю, та даремно.
Уже не раз від тебе чув:
Ой, вимикай свої «волання»,
Всі вуха «відтоптав» своїм «виттям»,
Давай хай запанує тиша… .
Та я ж не проти. Вимкнув і світ став
Темніший, холодніший, непривітний.
Ворони - кар, собаки - гав,
І півня крик для тебе то рідніше?
Я через це давно пройшов,
Мені співати...