в Заліщиках ; жеби чудо си створило, жеб ти ззаду підвалила, затулила кулаками шліпаки, я би ймив твої долоні до них варгами втуливси незважаючи на дощик що іде. 1975 рік
Фармакологічні та медичні властивості. Підсилює імунітет, підвищує стійкість до простудних захворювань, піднімає тонус, допомагає при дерматитах, володіє бактерицидними властивостями, а також протираковою дією. В плодових тілах лисички містяться вітаміни A, C, D, D2, B1, B2, B3, PP, мікроелементи (цинк, мідь), незамінні кислоти, антиоксидантні каротиноїди (бета-каротин, кантаксантин). До прикладу, вітаміну С в процентному відношенні в лисичках більше, чим в апельсинах. Вітамін А сприяє покращенню зору, запобігає запаленню очей, зменшує сухість слизистих оболонок і шкіри. Постійне вживання лисичок в їжу може попередити порушення зору, запалення слизистої оболонки очей, гемералопію (курину сліпоту). Китайські спеціалісти рекомендують включання лисичок в раціон постійно працюючим за комп’ютером. Ще одна активна речовина лисичок - ергостерол (К-10), яка ефективно діє на ферменти печінки. Тому лисички корисні при таких захворюваннях печінки, як гепатити, жирові переродження, гемангіоми. Останні досліди показали, що присутній в лисичках полісахарид траметолінова кислота успішно діє на віруси гепатиту. Спиртові настоянки плодових тіл гриба гальмують ріст ракових кліток. Лисички є цінними грибами завдяки полісахариду D - маннозі (хітінманозі). Хітінманоза є природнім антигельмінтиком, тому лисичка допомагає легко позбавитися від яких завгодно глистових інвазій. Цей полісахарид може пробиватися через зовнішній покрив хробака, проникати в нервовий ганглій и викликати блокування роботи його нервової системи. А порушення роботи нервової системи хробака приводить до загибелі паразита. D - маноза працює проти гельмінтів, що уражують організми тварин і людини. Вплив D - манози розповсюджується і на яйця и цисти хробів. Адже гельмінти, перебуваючи в тілі людини або тварини, постійно відкладають неймовірну кількість яєць - це їх спосіб виживання. Навіть доросла особина згине, через де-який час на її місце прийдуть десятки інших. В цьому випадку зовнішня оболонка яйця або цисти, будучи схильною розчиненню D - манозою, втрачає свою захисну функцію, що завжди приводить до загибелі яєць. Особливо важливо , що від цієї загибелі не страдають навколишні здорові тканини, адже стандартна антигельмінтна терапія проводиться достатньо токсичними препаратами, які мають велику кількість побічних ефектів і часто негативно відбиваються на організмові. Не маючи серйозної побічної дії, екстракти лисички вигідно відрізняються від традиційної хімічної протипаразитної терапії. Окрім D - манози в лисичці звичайній є також і інші полісахариди - бетаглюкани, які запускають специфічний протипаразитний механізм захисту в організмі. Він полягає в активації специфічних лейкоцитів - еозинофілів, які можуть знищувати дрібних паразитів, і навіть крупних хробів. У еозинофілів є речовина (білок), відомий як МВР (від анг. Major Basic Protein), який знаходиться в гранулах еозинофілів, після активації еозинофіли починають свою атаку, вивільнюючи МВР поблизу гельмінта, і пошкоджуючи, зовнішню мембрану паразита, в буквальному змісті «проштрикуючи» її. Антигельмінтні препарати з лисичок особливо ефективні при ентеробіозі, теніозі, трихоцефалізі, аскаридозі, опостирхозі, клонорхозі, шистосомозі та лямбліозі.
Токсокаро́з (лат. Toxocarosis,англ. Toxocariasis) - це зоонозна гельмінтна інвазія, що спричиняється зараженням нематодами Toxocara canis і, значно рідше, Toxocara cati які паразитують відповідно у собак і котів. Хвороба у людей супроводжується ураженням різних життєво важливих органів і тканин (легень, мозку, очей, печінки, нирок, серця тощо). Дорослі паразити (токсокари) живуть у тонкій кишці не тільки собак і котів, але й інших тварин - вовків, лисиць, песців, тощо. Історичні відомості Собачу токсокару вперше описав у 1782 році німецький дослідник П. Вернер, а котячу - у 1788 році німецький біолог Ф. фон Шранк. Назва роду Toxocara походить від грец. Toxon - «лук» і грец. cara - «голова». Тільки у 1952 році американські паразитологи на чолі з П. Бівером описали випадки захворювання людей, підтвердивши в них роль і наявність личинок собачої токсокари та давши назву «Visceral larva migrans» - синдром вісцеральної личинкової міграції. У 1978 році американський інфекціоніст та паразитолог Ч. Ф. ван Рейн разом з П. Бівером та іншими співавторами систематизували нечисленні на той момент у світовій медичній літературі описи випадків зараження людей Toxocara cati, надавши і свої спостереження, де цим авторам вдалося вперше виявити личинок котячої токсокари у хворих людей. Актуальність[ред. • ред. код] Toxocara Canis - дорослі гельмінти ізольовані з фекалій собак. Поширення токсокарозу серед собак і котів спостерігають в усіх кліматичних зонах, крім північних районів Євразії і Північної Америки, де клімат не сприяє розвитку яєць паразита до заразної стадії (личинок). Дослідження показали, що собаки найбільш уражаються токсокарами у віці до 1 року (у 88 % випадків). Це пояснюється внутрішньоутробним шляхом передачі інвазії, а також через молоко самиці при годуванні цуценят. Найбільша ураженість дорослих собак токсокарозом спостерігають серед блукаючих собак (майже у 2 рази вища, ніж серед сільських). Захворювання тварин токсокарозом супроводжується інтенсивним виділенням яєць токсокар у навколишнє середовище і призводить до забруднення ними землі, яка є провідним фактором передачі цього гельмінта. При обстеженні міських і сільських ґрунтів було встановлено, що вони більше забруднені у дворах багатоповерхових будинків. Це пов'язано з постійним вигулом домашніх собак, а також з нічним нашестям блукаючих тварин. У сільській місцевості наявність яєць токсокар у землі індивідуальних садиб залежить від утримання в них уражених тварин. Забрудненість присадибних ділянок яйцями токсокар призводить до контамінування (забруднення) ними вирощуваних сільськогосподарських культур (городньої зелені, овочів, ягід), які є одним з основних факторів передачі хвороби людині. Забруднення яйцями токсокар територій дитячих садків і шкіл обумовлене можливістю проникнення на них собак і котів. Цьому сприяють відсутність або несправність огорожі, наявність у ній дірок та щілин. У світі токсокароз серед людей зустрічають скрізь, де поряд з людьми живуть собаки і коти. Зараженість людей коливається від 7 % населення в розвинених країнах, та до 40 % у країнах, що розвиваються. Левову частку складають ураження, спричинені собачою токсокарою. Етіологія Toxocara canis та Toxocara cati є гельмінтними видами роду Toxocara, родини Toxocaridae, порядку Ascaridida, типу Nematoda. Це круглі гельмінти довжиною від 30 до 120 мм і діаметром близько 2 мм. Статевозрілі особі Toxocara canis безсимптомно живуть в кишечнику собачих, досягаючи іноді й 18 см у довжину. У цуценят масивна інвазія може призвести до смерті тварини. З кишечнику виділяються вже інвазійні яйця, які широко контамінують велику кількість об'єктів зовнішнього середовища. Яйця зберігають інвазійність роками. Практично ідентичним названому є життєвий цикл Toxocara cati, єдиною суттєвою різницею є те, що ця токсокара живе тільки в кишечнику котячих. Епідеміологічні особливості Єдиним резервуаром та джерелом інфекції є собаки та коти. Практично всі бродячі тварини цих родин є зараженими. Однак особливості дефекаційної звички котів зумовлюють значно меншу можливість зараження людей. Механізм передачі є фекально-оральний, найчастіший шлях - контактно-побутовий. Сприйнятливість людей висока, найбільшу захворюваність реєструють серед дітей, імунітет не прояснений. Життєвий цикл Toxocara canis Для котів існує додатковий шлях зараження - при поїданні мишей і пацюків, які є резервуарними хазяями личинок токсокар. Токсокароз у людей Як тільки яйце токсокари потрапляє до кишечника людини, воно позбувається оболонок, випускаючи зсередини інвазійних личинок. Личинку можливо побачити тільки під мікроскопом, тому що вона менше 0,5 мм. Личинки швидко проникають у стінку кишечника і мігрують через судини в печінку, легені, м'язи, а іноді і в очі й мозок. Тяжкість захворювання залежить не тільки від величини інфекту, але і від ступеня алергічної реакції на личинки. У пацієнтів з атопічними хворобами токсокароз може перебігати дуже тяжко. Патологічні прояви є результатом запалення, спричиненого імунною відповіддю, спрямованою проти антигенів личинок. Ці антигени належать до зовнішнього покриття личинки, шари якого легко відлущуються, коли на них діють специфічні антитіла. Ці антигени мають потужний алергійний потенціал. Запальна реакція призводить до покривання личинки епітеліоїдними клітинами і, згодом, щільною фіброзною капсулою на кшталт гранульоми. Хоча основні клінічні прояви залежать від рівня ураження внутрішніх органів, найбільш загальною характеристикою токсокарозу є хронічна еозинофілія. Інші прояви обумовлені набором і ступенем ураження органів личинками. При пошкодженні печінки відзначають гепатомегалію (збільшення розмірів печінки), підвищення температури тіла, біль у животі. При ураженні легень з'являються легеневі симптоми (наприклад, задишка, кашель, стиснення у грудях), бронхоспазм, інтерстиціальний пневмоніт, а, іноді, й плеврит. Очний токсокароз може спричиняти зниження гостроти зору, увеїт, гранульоматоз сітківки, ендофтальміт. Якщо є пошкодження центральної нервової системи (ЦНС), мають місце неврологічні прояви, в тому числі, епілептиформні напади (такі, що нагадують напади епілепсії). Клінічні прояви у людей Токсокароз згідно МКХ-10 відносять до підкласу «Інші гельмінтози» (В83) в шифрі «Вісцеральна форма хвороб, спричинена міграцією личинок гельмінтів» (В83.0). Розрізняють основні клінічні варіанти перебігу токсокарозу: У малих дітей часто токсокароз перебігає субклінічно; Вісцеральний синдром мігруючих личинок відбувається в результаті запальної реакції у відповідь на циркуляцію паразитів. Перебігає з гарячкою, кашлем, безсонням, болем в животі, головним болем, гепатомегалією, лімфаденітом, іноді розвитком плеврального випоту. Нерідка хронічна кропив'янка. У тяжких випадках може розвиватися міокардит з гострою серцевою (ГСН) чи гострою дихальною недостатністю (ГДН); Міграція личинок у задню частину ока, як правило, відбуваються у старших дітей і дорослих. Пацієнти скаржаться на зниження зору, почервоніння очей або лейкокорію (білий колір зіниць). У сітківці знаходять гранульоми, хоріоретиніт і хоріоїдит. Гранульоми часто зустрічаються на макулі. Нерідко втрата зору одностороння, на місці ураження відбувається фіброз і відшарування сітківки. Ускладнення Як правило при токсокарозі прогноз сприятливий. Можлива смерть у разі ускладнення ГСН, ГДН. Сліпота є найчастішою причиною інвалідності при токсокарозі. Загальнолабораторна[ред. • У загальному аналізі крові часто стійка невелика еозинофілія. У тяжких випадках в крові високий вміст IgE. У хворих з гранульоматозом легень при рентгенографії, комп'ютерній рентгенівській томографії виявляють невеликі гранульоми, оточені зоною затемнення у вигляді «матового скла», іноді - плевральне затемнення. При ультразвуковому дослідженні виявляють гіпоехогенні утворення у печінці. При проведенні магнітно-резонансної томографії мозку спостерігають гіперінтенсивні гранульоми, часто розташовані підкірково. Специфічна діагностика[ред. • Є вирішальною, наштовхується на труднощі знаходження личинок токсокар в організмі людини. Іноді їх знаходять в операційному матеріалі, зрідка - в біоптатах печінки. При токсокарозі ока можуть спостерігати личинок у сітківці при офтальмоскопічному дослідженні. Головним напрямком є використання імуноферментного аналізу (ІФА). Критеріями ІФА є високий титр специфічних антитіл класу [[IgE й IgM, тоді як рівень IgG або навіть його зростання є лише свідченням потрапляння до організму людини в минулому токсокар і не є показником гостроти процесу. Більш специфічним вважають імуноблотинг, який використовують у розвинених країнах. Виявлення антитіл до певних білків токсокар є досить чутливим та специфічним результатом.
Боротися з появою паразитів у організмі допомагає безліч корисних бактерій і ліків. До них, наприклад, відносяться насіння гарбуза, полин, пижмо. Тільки вони можуть впоратися майже з усіма видами паразитів, не залишивши від них і сліду. Боротьба з паразитами може затягнутися на невизначений час. На щастя є дуже хороший засіб, про який сьогодні і піде мова. Представлено воно грибами лисичками, які вважаються кращими трудівниками в боротьбі з паразитами. Настоянка лисичок, як лікувальний засіб відома дуже давно. Можливо, ви навіть помітили, при збиранні цих грибів, в них просто неможливо виявити черв’яків. Червивих лисичок не буває в природі, адже вони вважаються з усіх грибів найчистішими. Як вже говорилося раніше, найголовнішим властивістю цих грибів вважається знищення паразитів в людському організмі. Друга, не менш важлива властивість, зумовлено такою речовиною, як ергостерол, який ефективно впливає на ферменти печінки. Багатьом відомо, що причиною багатьох захворювань вважається недостатня функціональність печінки. Завдяки активації ферментів, лисичками ефективно лікують захворювання підшлункової залози, жирове переродження печінки, цироз, а також їх застосовують для очищення печінки. Найголовнішим компонентом лисичок з точки зору медицини є траметолінова кислота. Вона активно впливає на віруси. Також лисички мають стимулюючу і протипухлинну дію, допомагають при запальних захворюваннях. Ще гриби мають вітамін А, його вміст у грибах набагато вищий, ніж у моркві. Настоянка лисичок: Отже, зараз ми вам розповімо кілька рекомендацій про те, як приготувати настоянку з лисичок. Однак пам’ятайте, що перед вживанням слід проконсультуватися з лікарем. Настоянка на горілці 30градусній. Для того щоб приготувати такий настій, вам необхідно зібрати свіжі гриби, гарненько їх очистити . Після цього вони викладаються на суху серветку і спокійно сушаться в затіненому місці. Якщо ж ви не бажаєте з яких-небудь причин використовувати саме цей спосіб, то можна сушити в сушарці при температурі не вище 40 градусів. Після того, як гриби достатньо підсохли, їх потрібно подрібнити до стану порошку і залити розчином (700 мл горілки 40 град. та 250 мл. джерельної води) . Настоянку необхідно настоювати в темному місці протягом 10 днів, періодично її струшуючи. Для того, щоб прибрати паразитів з організму, вам слід вживати настій лисичок по дві чайних ложки разом з осадом, перед сном. Пити таку настоянку необхідно протягом 20 днів. . Як і з будь-якої іншої настоянкою, застосування необхідно погоджувати з компетентним фахівцем.
Аво-аво.
Террі! Чим ця тваринка тобі заважала??? Ти її вбив на смерть?
Але це ж не Ріжа!!!
в Заліщиках ; жеби чудо си створило, жеб ти ззаду підвалила, затулила кулаками шліпаки, я би ймив твої долоні до них варгами втуливси незважаючи на дощик що іде. 1975 рік
СМОТРЮ ОПЯТЬ В ЭТОМ ГОДУ НАЖРАЛСЯ ИХ, И ТЕНЬЮ СЕБЯ ВОЗОМНИЛ ПРИДУРОК.
У мене тоже є такі відео я к моя птиця водоплавна купаються на ставку)
Це де?
Клас 👍
Доброго дня а свіжі можна самочувати
Ні, тому що вам знадобиться трьохлітрова банка
Мокнуть сподныі а я в Бальновім плащі! НАЙ ТЯ КАЧКА КПНЕ!!!!
Ви ще продаєте лисички?
Авжеж
Ще море зелених!
uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B7
Гарний голос 👍
Як гарно!!!
Фармакологічні та медичні властивості. Підсилює імунітет, підвищує стійкість до простудних захворювань, піднімає тонус, допомагає при дерматитах, володіє бактерицидними властивостями, а також протираковою дією. В плодових тілах лисички містяться вітаміни A, C, D, D2, B1, B2, B3, PP, мікроелементи (цинк, мідь), незамінні кислоти, антиоксидантні каротиноїди (бета-каротин, кантаксантин). До прикладу, вітаміну С в процентному відношенні в лисичках більше, чим в апельсинах. Вітамін А сприяє покращенню зору, запобігає запаленню очей, зменшує сухість слизистих оболонок і шкіри. Постійне вживання лисичок в їжу може попередити порушення зору, запалення слизистої оболонки очей, гемералопію (курину сліпоту). Китайські спеціалісти рекомендують включання лисичок в раціон постійно працюючим за комп’ютером. Ще одна активна речовина лисичок - ергостерол (К-10), яка ефективно діє на ферменти печінки. Тому лисички корисні при таких захворюваннях печінки, як гепатити, жирові переродження, гемангіоми. Останні досліди показали, що присутній в лисичках полісахарид траметолінова кислота успішно діє на віруси гепатиту. Спиртові настоянки плодових тіл гриба гальмують ріст ракових кліток. Лисички є цінними грибами завдяки полісахариду D - маннозі (хітінманозі). Хітінманоза є природнім антигельмінтиком, тому лисичка допомагає легко позбавитися від яких завгодно глистових інвазій. Цей полісахарид може пробиватися через зовнішній покрив хробака, проникати в нервовий ганглій и викликати блокування роботи його нервової системи. А порушення роботи нервової системи хробака приводить до загибелі паразита. D - маноза працює проти гельмінтів, що уражують організми тварин і людини. Вплив D - манози розповсюджується і на яйця и цисти хробів. Адже гельмінти, перебуваючи в тілі людини або тварини, постійно відкладають неймовірну кількість яєць - це їх спосіб виживання. Навіть доросла особина згине, через де-який час на її місце прийдуть десятки інших. В цьому випадку зовнішня оболонка яйця або цисти, будучи схильною розчиненню D - манозою, втрачає свою захисну функцію, що завжди приводить до загибелі яєць. Особливо важливо , що від цієї загибелі не страдають навколишні здорові тканини, адже стандартна антигельмінтна терапія проводиться достатньо токсичними препаратами, які мають велику кількість побічних ефектів і часто негативно відбиваються на організмові. Не маючи серйозної побічної дії, екстракти лисички вигідно відрізняються від традиційної хімічної протипаразитної терапії. Окрім D - манози в лисичці звичайній є також і інші полісахариди - бетаглюкани, які запускають специфічний протипаразитний механізм захисту в організмі. Він полягає в активації специфічних лейкоцитів - еозинофілів, які можуть знищувати дрібних паразитів, і навіть крупних хробів. У еозинофілів є речовина (білок), відомий як МВР (від анг. Major Basic Protein), який знаходиться в гранулах еозинофілів, після активації еозинофіли починають свою атаку, вивільнюючи МВР поблизу гельмінта, і пошкоджуючи, зовнішню мембрану паразита, в буквальному змісті «проштрикуючи» її. Антигельмінтні препарати з лисичок особливо ефективні при ентеробіозі, теніозі, трихоцефалізі, аскаридозі, опостирхозі, клонорхозі, шистосомозі та лямбліозі.
Можно ли у вас купить?
www.olx.ua/uk/obyavlenie/lisichka-karpatska-lchnicha-visushena-eko-IDwCe2U.html
А купити де можна той чудо-лік?
Де можна купити?
класний мопед
Токсокаро́з (лат. Toxocarosis,англ. Toxocariasis) - це зоонозна гельмінтна інвазія, що спричиняється зараженням нематодами Toxocara canis і, значно рідше, Toxocara cati які паразитують відповідно у собак і котів. Хвороба у людей супроводжується ураженням різних життєво важливих органів і тканин (легень, мозку, очей, печінки, нирок, серця тощо). Дорослі паразити (токсокари) живуть у тонкій кишці не тільки собак і котів, але й інших тварин - вовків, лисиць, песців, тощо. Історичні відомості Собачу токсокару вперше описав у 1782 році німецький дослідник П. Вернер, а котячу - у 1788 році німецький біолог Ф. фон Шранк. Назва роду Toxocara походить від грец. Toxon - «лук» і грец. cara - «голова». Тільки у 1952 році американські паразитологи на чолі з П. Бівером описали випадки захворювання людей, підтвердивши в них роль і наявність личинок собачої токсокари та давши назву «Visceral larva migrans» - синдром вісцеральної личинкової міграції. У 1978 році американський інфекціоніст та паразитолог Ч. Ф. ван Рейн разом з П. Бівером та іншими співавторами систематизували нечисленні на той момент у світовій медичній літературі описи випадків зараження людей Toxocara cati, надавши і свої спостереження, де цим авторам вдалося вперше виявити личинок котячої токсокари у хворих людей. Актуальність[ред. • ред. код] Toxocara Canis - дорослі гельмінти ізольовані з фекалій собак. Поширення токсокарозу серед собак і котів спостерігають в усіх кліматичних зонах, крім північних районів Євразії і Північної Америки, де клімат не сприяє розвитку яєць паразита до заразної стадії (личинок). Дослідження показали, що собаки найбільш уражаються токсокарами у віці до 1 року (у 88 % випадків). Це пояснюється внутрішньоутробним шляхом передачі інвазії, а також через молоко самиці при годуванні цуценят. Найбільша ураженість дорослих собак токсокарозом спостерігають серед блукаючих собак (майже у 2 рази вища, ніж серед сільських). Захворювання тварин токсокарозом супроводжується інтенсивним виділенням яєць токсокар у навколишнє середовище і призводить до забруднення ними землі, яка є провідним фактором передачі цього гельмінта. При обстеженні міських і сільських ґрунтів було встановлено, що вони більше забруднені у дворах багатоповерхових будинків. Це пов'язано з постійним вигулом домашніх собак, а також з нічним нашестям блукаючих тварин. У сільській місцевості наявність яєць токсокар у землі індивідуальних садиб залежить від утримання в них уражених тварин. Забрудненість присадибних ділянок яйцями токсокар призводить до контамінування (забруднення) ними вирощуваних сільськогосподарських культур (городньої зелені, овочів, ягід), які є одним з основних факторів передачі хвороби людині. Забруднення яйцями токсокар територій дитячих садків і шкіл обумовлене можливістю проникнення на них собак і котів. Цьому сприяють відсутність або несправність огорожі, наявність у ній дірок та щілин. У світі токсокароз серед людей зустрічають скрізь, де поряд з людьми живуть собаки і коти. Зараженість людей коливається від 7 % населення в розвинених країнах, та до 40 % у країнах, що розвиваються. Левову частку складають ураження, спричинені собачою токсокарою. Етіологія Toxocara canis та Toxocara cati є гельмінтними видами роду Toxocara, родини Toxocaridae, порядку Ascaridida, типу Nematoda. Це круглі гельмінти довжиною від 30 до 120 мм і діаметром близько 2 мм. Статевозрілі особі Toxocara canis безсимптомно живуть в кишечнику собачих, досягаючи іноді й 18 см у довжину. У цуценят масивна інвазія може призвести до смерті тварини. З кишечнику виділяються вже інвазійні яйця, які широко контамінують велику кількість об'єктів зовнішнього середовища. Яйця зберігають інвазійність роками. Практично ідентичним названому є життєвий цикл Toxocara cati, єдиною суттєвою різницею є те, що ця токсокара живе тільки в кишечнику котячих. Епідеміологічні особливості Єдиним резервуаром та джерелом інфекції є собаки та коти. Практично всі бродячі тварини цих родин є зараженими. Однак особливості дефекаційної звички котів зумовлюють значно меншу можливість зараження людей. Механізм передачі є фекально-оральний, найчастіший шлях - контактно-побутовий. Сприйнятливість людей висока, найбільшу захворюваність реєструють серед дітей, імунітет не прояснений. Життєвий цикл Toxocara canis Для котів існує додатковий шлях зараження - при поїданні мишей і пацюків, які є резервуарними хазяями личинок токсокар. Токсокароз у людей Як тільки яйце токсокари потрапляє до кишечника людини, воно позбувається оболонок, випускаючи зсередини інвазійних личинок. Личинку можливо побачити тільки під мікроскопом, тому що вона менше 0,5 мм. Личинки швидко проникають у стінку кишечника і мігрують через судини в печінку, легені, м'язи, а іноді і в очі й мозок. Тяжкість захворювання залежить не тільки від величини інфекту, але і від ступеня алергічної реакції на личинки. У пацієнтів з атопічними хворобами токсокароз може перебігати дуже тяжко. Патологічні прояви є результатом запалення, спричиненого імунною відповіддю, спрямованою проти антигенів личинок. Ці антигени належать до зовнішнього покриття личинки, шари якого легко відлущуються, коли на них діють специфічні антитіла. Ці антигени мають потужний алергійний потенціал. Запальна реакція призводить до покривання личинки епітеліоїдними клітинами і, згодом, щільною фіброзною капсулою на кшталт гранульоми. Хоча основні клінічні прояви залежать від рівня ураження внутрішніх органів, найбільш загальною характеристикою токсокарозу є хронічна еозинофілія. Інші прояви обумовлені набором і ступенем ураження органів личинками. При пошкодженні печінки відзначають гепатомегалію (збільшення розмірів печінки), підвищення температури тіла, біль у животі. При ураженні легень з'являються легеневі симптоми (наприклад, задишка, кашель, стиснення у грудях), бронхоспазм, інтерстиціальний пневмоніт, а, іноді, й плеврит. Очний токсокароз може спричиняти зниження гостроти зору, увеїт, гранульоматоз сітківки, ендофтальміт. Якщо є пошкодження центральної нервової системи (ЦНС), мають місце неврологічні прояви, в тому числі, епілептиформні напади (такі, що нагадують напади епілепсії). Клінічні прояви у людей Токсокароз згідно МКХ-10 відносять до підкласу «Інші гельмінтози» (В83) в шифрі «Вісцеральна форма хвороб, спричинена міграцією личинок гельмінтів» (В83.0). Розрізняють основні клінічні варіанти перебігу токсокарозу: У малих дітей часто токсокароз перебігає субклінічно; Вісцеральний синдром мігруючих личинок відбувається в результаті запальної реакції у відповідь на циркуляцію паразитів. Перебігає з гарячкою, кашлем, безсонням, болем в животі, головним болем, гепатомегалією, лімфаденітом, іноді розвитком плеврального випоту. Нерідка хронічна кропив'янка. У тяжких випадках може розвиватися міокардит з гострою серцевою (ГСН) чи гострою дихальною недостатністю (ГДН); Міграція личинок у задню частину ока, як правило, відбуваються у старших дітей і дорослих. Пацієнти скаржаться на зниження зору, почервоніння очей або лейкокорію (білий колір зіниць). У сітківці знаходять гранульоми, хоріоретиніт і хоріоїдит. Гранульоми часто зустрічаються на макулі. Нерідко втрата зору одностороння, на місці ураження відбувається фіброз і відшарування сітківки. Ускладнення Як правило при токсокарозі прогноз сприятливий. Можлива смерть у разі ускладнення ГСН, ГДН. Сліпота є найчастішою причиною інвалідності при токсокарозі. Загальнолабораторна[ред. • У загальному аналізі крові часто стійка невелика еозинофілія. У тяжких випадках в крові високий вміст IgE. У хворих з гранульоматозом легень при рентгенографії, комп'ютерній рентгенівській томографії виявляють невеликі гранульоми, оточені зоною затемнення у вигляді «матового скла», іноді - плевральне затемнення. При ультразвуковому дослідженні виявляють гіпоехогенні утворення у печінці. При проведенні магнітно-резонансної томографії мозку спостерігають гіперінтенсивні гранульоми, часто розташовані підкірково. Специфічна діагностика[ред. • Є вирішальною, наштовхується на труднощі знаходження личинок токсокар в організмі людини. Іноді їх знаходять в операційному матеріалі, зрідка - в біоптатах печінки. При токсокарозі ока можуть спостерігати личинок у сітківці при офтальмоскопічному дослідженні. Головним напрямком є використання імуноферментного аналізу (ІФА). Критеріями ІФА є високий титр специфічних антитіл класу [[IgE й IgM, тоді як рівень IgG або навіть його зростання є лише свідченням потрапляння до організму людини в минулому токсокар і не є показником гостроти процесу. Більш специфічним вважають імуноблотинг, який використовують у розвинених країнах. Виявлення антитіл до певних білків токсокар є досить чутливим та специфічним результатом.
Very nice work, lovely music
Боротися з появою паразитів у організмі допомагає безліч корисних бактерій і ліків. До них, наприклад, відносяться насіння гарбуза, полин, пижмо. Тільки вони можуть впоратися майже з усіма видами паразитів, не залишивши від них і сліду. Боротьба з паразитами може затягнутися на невизначений час. На щастя є дуже хороший засіб, про який сьогодні і піде мова. Представлено воно грибами лисичками, які вважаються кращими трудівниками в боротьбі з паразитами. Настоянка лисичок, як лікувальний засіб відома дуже давно. Можливо, ви навіть помітили, при збиранні цих грибів, в них просто неможливо виявити черв’яків. Червивих лисичок не буває в природі, адже вони вважаються з усіх грибів найчистішими. Як вже говорилося раніше, найголовнішим властивістю цих грибів вважається знищення паразитів в людському організмі. Друга, не менш важлива властивість, зумовлено такою речовиною, як ергостерол, який ефективно впливає на ферменти печінки. Багатьом відомо, що причиною багатьох захворювань вважається недостатня функціональність печінки. Завдяки активації ферментів, лисичками ефективно лікують захворювання підшлункової залози, жирове переродження печінки, цироз, а також їх застосовують для очищення печінки. Найголовнішим компонентом лисичок з точки зору медицини є траметолінова кислота. Вона активно впливає на віруси. Також лисички мають стимулюючу і протипухлинну дію, допомагають при запальних захворюваннях. Ще гриби мають вітамін А, його вміст у грибах набагато вищий, ніж у моркві. Настоянка лисичок: Отже, зараз ми вам розповімо кілька рекомендацій про те, як приготувати настоянку з лисичок. Однак пам’ятайте, що перед вживанням слід проконсультуватися з лікарем. Настоянка на горілці 30градусній. Для того щоб приготувати такий настій, вам необхідно зібрати свіжі гриби, гарненько їх очистити . Після цього вони викладаються на суху серветку і спокійно сушаться в затіненому місці. Якщо ж ви не бажаєте з яких-небудь причин використовувати саме цей спосіб, то можна сушити в сушарці при температурі не вище 40 градусів. Після того, як гриби достатньо підсохли, їх потрібно подрібнити до стану порошку і залити розчином (700 мл горілки 40 град. та 250 мл. джерельної води) . Настоянку необхідно настоювати в темному місці протягом 10 днів, періодично її струшуючи. Для того, щоб прибрати паразитів з організму, вам слід вживати настій лисичок по дві чайних ложки разом з осадом, перед сном. Пити таку настоянку необхідно протягом 20 днів. . Як і з будь-якої іншої настоянкою, застосування необхідно погоджувати з компетентним фахівцем.
Дуже добра. але що за музика, Аматоре?
Круть!
А як дядько зійде у човен?
very nice!!! I like it :0